Витончена галантність усіх цих надмірно перебільшених люб'язностей аж ніяк не вплинула на товстошкірого Істерлінга. Обернувши до Блада червоне обличчя, він втупився в нього своїми нахабними, хитрими очима й перепитав, витираючи з чола піт:
— Вернутися додому? — в його хрипкому голосі виразно відчувалась глузлива нотка. — У свою чергу мені також доведеться бути відвертим. Мені подобаються відверті люди й відверта мова. То ви хочете сказати, що відмовляєтесь від діла?
Двоє чи троє Стерлінгових прибічників з погрозою повторили це запитання.
Капітан Блад — будемо величати його цим титулом, даним йому Істерлінгом, — здавалось, збентежився. Ніби розгубившись, він поглядав на своїх товаришів, чекаючи від них поради, але вони відповіли йому тільки стривоженими поглядами.
— Якщо для вас наші умови здаються неприйнятними, — проказав він нарешті,— то мені доводиться визнати, що ви не бажаєте продовжувати розмову, і нам не лишається нічого іншого, як покинути вас.
Він говорив якось боязко, і це аж вразило його друзів, які звикли бачити свого ватажка відважним перед лицем усіляких ускладнень. Істерлінг же, почувши його відповідь, глузливо посміхнувся, бо іншого від лікарчука, який став шукачем щастя волею випадку, він і не чекав.
— Слово честі, лікарю, — мовив він, — вам краще повернутись до своїх банок та кровопускання, полишивши кораблі тим, хто вміє з ними поводитись.
У синіх очах спалахнула блискавка, така ж миттєва, як і яскрава. Проте смагляве обличчя ні на мить не втратило боязкого виразу. Тим часом капітан Істерлінг обернувся до губернаторського представника, який сидів праворуч від нього.
— А що ви на це скажете, мосьє Жуанвіль? Білявий і кволий французик поблажливо посміхнувся, побачивши боязкість Блада.
— Чи не здається вам розумним і доречним, сер, вислухати, які умови пропонує капітан Істерлінг?
— Я згодний вислухати, але…
— Облиште ці «але» на потім, лікарю, — перебив Істерлінг. — Умови, на які ми згодні, це ті умови, про які я вам казав. Ваші люди дістають стільки ж, скільки й мої.
— Але ж це означає для «Сінко Льягаса» не більше однієї десятої. — І Блад також звернувся до мосьє Жуанвіля: — Хіба це справедливо, сер? Я вже пояснював капітанові Істерлінгу, що малу кількість людей ми врівноважуємо кількістю гармат, біля яких порядкує такий гармаш, який, смію запевнити, не має собі рівних на всьому Карібському морі. Цього хлопця звуть Огл, Нед Огл. Він чудовий гармаш, цей Нед Огл. Не гармаш, а сам диявол, ви переконались би в цьому, якби бачили, як він трощив іспанські човни в Бріджтаунській гавані.
І він би ще довго розповідав про Неда Огла, якби Істерлінг не перебив його:
— Хай йому чорт, приятелю, нащо мені здався ваш гармаш?
— О, коли б то був звичайний собі гармаш, то ми про нього не говорили б. А він не звичайний гармаш. Має таке добряче око, що й світ не бачив. Не гармаш, а поет. Таким гармашем треба народитись, он як. Та йому, якщо хочете, потопити корабель не важче, ніж вам поколупатись у зубах.
Істерлінг грюкнув кулаком по столу:
— Яке це має значення для діла?
— Може, якесь і має. І, між іншим, показує, яким цінним союзником ми можемо бути. — І Пітер Блад знову заходився розповідати про свого гармаша: — Його навчали в королівському флоті, цього Неда Огла, і той день, коли Огл зайнявся політикою й прилучився до протестантів під Седжмуром, був для королівського флоту справді чорним днем.
— Та облиш ти цього Огла! — погрозливо прохрипів один з офіцерів «Бонавентури» на ім'я Чард. — Облиш, чуєш, бо так ми пробалакаємо весь день.
Істерлінг, брутально вилаявшись, підтримав свого приятеля. Капітан Блад помітив, що хазяї зовсім не мають наміру скупитись на образи, і від цієї хвилини його роздуми щодо переслідуваної ними мети полинули в новому напрямку.
— Чи не пішли б ви на компроміс із капітаном Бладом? — втрутився Жуанвіль. — В його словах кінець кінцем є якась рація. Він міг би з усіма підставами посадити на свій корабель сотню чоловік і, природно, одержати більшу частку.
— В тому разі він, може, й був би вартий її,— пролунала брутальна відповідь.
— Я й так вартий її,— відказав Блад.
— А дзуськи! — вигукнув Істерлінг і ляснув пальцями під самісіньким його носом.
Блад почав розуміти, що Істерлінг навмисно штовхає його на необачний вислів, щоб у відповідь можна було образитись і порубати його з друзями на шматки. Що ж до мосьє Жуанвіля, то його потім змусять засвідчити перед губернатором, що все сталося з вини гостей. Блад зрозумів, нарешті, навіщо потрібна була присутність француза.
Саме в цю хвилину мосьє Жуанвіль переконував Істерлінга:
— Та ну ж, капітане Істерлінг! Так ви ніколи не дійдете згоди. Корабель капітана Блада стане вам у пригоді, а за те треба платити. Чи не могли б ви запропонувати йому восьму або навіть сьому частину?
Істерлінг змусив Чарда замовкнути, коли той почав був висловлювати незадоволення цими словами і став майже люб'язним.
— А що скаже на це капітан Блад? — спитав він, втупивши в нього важкий погляд.
Капітан Блад довго обмірковував відповідь. Потім знизав плечима:
— Я скажу те, що, як ви розумієте, мушу сказати. Я не можу вирішити нічого, поки не дізнаюсь, чого хочуть мої товариші. Ми продовжимо цю розмову іншим разом, після того, як я з'ясую їхні наміри.
— Прокляття! — заревів Істерлінг. — Ви що, граєтеся з нами? Хіба ви не привели із собою своїх офіцерів і хіба вони не можуть говорити від імені всіх ваших людей, як мої? Що б ми тут не ухвалили, мої люди твердо того дотримуватимуться. Такий звичай у берегових братів. Отже, я сподіваюсь цього ж і від вас. Розтлумачте це йому, мосьє Жуанвіль.
Француз похмуро кивнув, а Істерлінг загорлав знову:
— Ми ж, їй-богу, не діти. Ми зібралися тут не гратись, а домовитись про умови. І, хай йому чорт, ми про них домовимось, перш ніж ви підете звідси.
— Або й ні, що цілком може статися, — спокійно мовив Блад. Неважко було помітити, що від його нерішучості не лишилося й сліду.
— Як це — не домовимось? Що ви в біса хочете сказати своїм «або й ні»?
Істерлінг схопився на ноги з гарячковістю, яка Пітерові Бладу здалася трохи удаваною і відповідала манері поводитись на даній стадії тієї комедії, що її Істерлінг розігрував.
— Дуже просто: хочу сказати, що ми можемо й не домовитись. — Блад вирішив, що настав час змусити піратів показати свої карти. — Якщо нам не пощастить дійти згоди, то що ж, на тому все й закінчиться.
— Ого! Все закінчиться? Хай мене заріжуть, але може бути навпаки — все тільки почнеться.
Блад посміхнувся просто йому в вічі й холодно пояснив:
— Оце я й припускаю. Але, будьте ласкаві, капітане Істерлінг, поясніть, що саме почнеться?
— Справді, справді, капітане, — вигукнув Жуанвіль, — що ви хочете цим сказати?
— Хочу сказати? — капітан Істерлінг роздратовано глянув на француза. Вигляд у нього був вкрай розлючений. — Хочу сказати? — повторив він. — А ось дивіться, мосьє, цей чоловік, що сидить отут, цей Блад, цей лікарчук і каторжник прикинувся, ніби готовий укласти з нами угоду, або витягти у мене таємницю Морганових скарбів. Тепер, коли він її знає, він викручується від угоди. Він, як бачите, вже не хоче приєднуватись до нас. Наладився задкувати. І ви, безперечно, розумієте, мосьє Жуанвіль, чому він цього хоче, так само як І те, чому я не можу цього допустити.
— Жалюгідна вигадка! — зневажливо кинув Блад. — Хіба це таємниця — почути про те, ніби десь закопано якісь скарби?
— Не десь. Ви знаєте де. Бо я був такий дурний, що сказав вам.
Блад навіть розреготався, налякавши своїх супутників, які вже цілком зрозуміли небезпеку свого становища.
— Десь на Дарієнському перешийку! Клянусь честю, точність більш ніж дивовижна! Авжеж, з такими відомостями я можу йти простісінько до того місця і загарбати все до своїх рук. Що ж до інших тверджень капітана Істерлінга, то я прошу вас, мосьє Жуанвіль, звернути увагу на те, що створюю труднощі з угодою зовсім не я. На умовах однієї п'ятої — частки, яку я просив з самого початку, — я міг би приєднатись до капітана Істерлінга. Тепер же, пересвідчившись в усьому, в чому його підозрював, і навіть більше, я не приєднаюсь до нього навіть за половину всіх скарбів, якщо припустити, ніби вони існують, в чому я дуже сумніваюсь.
Всі представники з «Бонавентури», почувши це, схопились на ноги, ніби то був сигнал, і загаласували, але Істерлінг помахом руки змусив їх замовкнути. В тиші пролунав тонкий голос мосьє Жуанвіля:
— Ви навдивовижу необережна людина, капітане.
— Цілком може бути, — безтурботно й легковажно відповів Блад, — але це покаже час. Останнього слова ще не сказано.
— То зараз я його скажу, — раптом лиховісно мовив Істерлінг. — Я сам збирався попередити вас, що вам не дозволять зійти з цього корабля з тими відомостями, які у вас є, поки ви не підпишете угоди. Та ви так ясно виявили свої наміри, що попередження зайві.
Не встаючи з-за столу, капітан Блад подивився вгору на капітана «Бонавентури», що стояв у погрозливій позі, і троє його друзів з «Сінко Льягаса» вражено побачили, що він усміхається. Незвичайно боязкий і невпевнений у собі спочатку, Блад поводився тепер навмисне необережно й зухвало. Його не можна було зрозуміти.
Хагторп не витримав і спитав:
— Що ви хочете цим сказати, капітане Істерлінг? Які у вас наміри щодо нас?
— А такі: закувати вас у кайдани й кинути в трюм, де ви не зможете заподіяти ніякої шкоди.
— Боже мій, сер… — почав був Хагторп, проте його слова заглушив рішучий і спокійний голос капітана Блада:
— І ви, мосьє Жуанвіль, спокійно дозволите вчинити таке?
Жуанвіль розвів руками, відкопилив спідню губу й знизав плечима:
— Ви самі накликали на себе лихо, капітане Блад.
— Ось для чого ви тут — щоб зробити відповідне повідомлення мосьє д'Ожерону! Ну-ну! — дошкульно засміявся капітан Блад.
Враз полуденну тишу надворі розітнув грім гармати, і всі здригнулися. Сполохано закричали чайки, люди втупились один в одного, потім Істерлінг стривожено запитав, ні до кого зокрема не звернувшись:
— Що це, кат би його взяв? Йому люб'язно відповів Блад:
— Не тривожтесь, любий капітане. Це просто салют, що його дав на вашу честь Огл — надзвичайно вправний гармаш з «Сінко Льягаса». Хіба я вам не розповідав про нього? — він окинув поглядом усе товариство.
— Салют? — повторив Істерлінг. — Про що це ви, чорт забирай? Який салют?
— Ну, звичайна собі ввічливість, спосіб нагадати нам і попередити вас. Нагадування про те, що ми забрали годину вашого часу і що далі ми не можемо зловживати вашою гостинністю. — Він підвівся і випростався, невимушений і елегантний у своєму чорному, розшитому сріблом іспанському вбранні. — Бажаємо вам, капітане, всього найкращого.
Люто почервонівши, Істерлінг вихопив з-за пояса пістоль.
— Ти, підступний блазню! Ти не підеш з цього корабля! — заревів він.
Капітан Блад знову всміхнувся.
— Слово честі,— мовив він, — це буде дуже погано і для корабля, і для всіх, хто є на борту, разом з цим винахідливим мосьє Жуанвілем, який справді вірить, ніби ви заплатите йому обіцяну частку своїх примарних скарбів за те, що він дасть проти мене брехливе свідчення, аби виправдати вас в очах губернатора, коли ви загарбаєте «Сінко Льягас». Як бачите, щодо вас у мене немає ілюзій, дорогий капітане. Ви надто простакуватий, як на шахрая.
Істерлінг вибухнув зливою брутальних слів, розмахуючи пістолем. Але застосувати зброю йому не давала якась невиразна тривога, накликана насмішкуватим і впевненим поводженням Блада.
— Ми марнуємо час, — перебив його Блад, — а кожна мить винятково дорогоцінна. Вам слід знати, що на вас чекає. Я віддав Оглу такий наказ: якщо за десять хвилин після його салюту я й мої друзі не покинемо борт «Бонавентури», він повинен вгатити ядро вам у борт по ватерлінії, а після цього ще стільки, скільки буде потрібно, щоб пустити вас на дно. Не думаю, що доведеться витрачати надто багато ядер. Огл дуже влучний стрілець. Його відзначили, коли він служив у королівському флоті. Та я, здається, вже розповідав вам про нього.
Тишу, що запала по цих словах, порушив Жуанвіль.
— Господи боже! — вискнув він, схоплюючись на ноги. — Випустіть мене звідси!
— Перестань скавуліти, французький пацюк! — загарчав розлючений Істерлінг. Потім, загрозливо розмахуючи пістолем, спрямував свою лють на капітана Блада. — Ах ти ж підла п'явко! Покидьку вчений! Краще б ти ставив банки та пускав кров, як я тобі й радив!
Було видно, що він задумав убити Блада. Але той випередив його. Перш ніж хто-небудь встиг щось зрозуміти, він вхопив за шийку велику плескату пляшку з канарським, що стояла перед ним, і вдарив нею Істерлінга в ліву скроню. Капітан «Бонавентури» від удару похитнувся і сперся спиною об переділку, а Пітер Блад, злегка вклонившись йому, мовив:
— Дуже шкодую, що в мене немає банок, але, як бачите, пустити кров я можу і з допомогою звичайної пляшки.
Істерлінг, втративши свідомість, сповз униз і безживною купою впав біля переділки. Це видовище привело його прибічників у рух. Пірати посунули на капітана Блада, хрипко закричавши, і хтось уже був простягнув до нього руки. Та крізь ревище прорвався його дзвінкий голос:
— Вас попереджено! Час уже кінчається. Десять хвилин майже минуло, і або я із своїми друзями піду звідси, або ми всі тут потонемо!
— Ради бога, подумайте, що ви робите! — вигукнув Жуанвіль і кинувся до дверей.
Однак якийсь пірат, що мав практичний розум і встиг дещо змикитити, схопив француза за поперек і кинув назад.
— Гей там! — гукнув він до капітана Блада. — Ти із своїми людьми йди перший. Та швидше! Ми зовсім не хочемо потонути, як пацюки.
Вони пішли, як їм було сказано, супроводжувані прокляттями, погрозами й обіцянками поквитатися.
Чи то головорізи, що юрмились на палубі, не знали про наміри Істерлінга, чи їм було заборонено перешкоджати Бладові і його супутникам, але вони не зачепили їх.
Коли шлюпка була напівдорозі між обома кораблями, Хагторп, нарешті, зумів опанувати свій голос.
— Клянусь спасінням душі, Пітере, була мить, коли я думав, що хвилини наші злічені,— сказав він.
— Так, так, — охоче підхопив Піт. — Вони мало не були злічені. — Він нахилився до Пітера Блада, який сидів на кормі: — А що було б, якби з якоїсь причини ми не вибралися за десять хвилин і Огл відкрив вогонь?
— Ах, — відповів Блад. — Справжня небезпека полягала для нас у тому, що він і на думці не мав відкривати вогонь.
— Але ж ти наказав йому!
— Ні, саме це я й забув наказати. Я тільки велів йому дати холостий постріл, коли мине година від нашого від'їзду. Я подумав, що хоч як би обернулися справи, такий захід не зашкодить. Так воно й вийшло, клянусь честю! — Він скинув капелюха й витер чоло під ошелешеними поглядами своїх друзів і мовив: — Цікаво, чого це з мене так піт котиться, від спеки, чи що?
Розділ II
КОРАБЕЛЬ ЗІ СКАРБОМ
Капітан Блад любив казати, що вартість людини виявляється не стільки в здатності планувати великі діла, скільки в умінні вгадати слушну нагоду й скористатися з неї.
Сам він, безперечно, показав ці якості і тоді, коли оволодів чудовим іспанським кораблем «Сінко Льягас», і тоді, коли зірвав намір підлого пірата капітана Істерлінга відібрати в нього той благородний корабель.
Однак після того як Блад зі своїм кораблем насилу порятувались, усім його товаришам стало зрозуміло, що води Тортуги для них небезпечні і що довіряти піратам не можна. Того ж дня на шкафуті було скликано загальну раду, і Блад висунув нескладну альтернативу: коли на людину нападають, вона або б'ється, або тікає.
— А оскільки нам не випадає битись, коли на нас нападуть, а це, безсумнівно, незабаром станеться, нам лишається одне — вдати боягузів, хоч би для того, щоб врятуватись і згодом довести, що ми не з легкодухих.
Усі з ним погодились. Та хоч було ухвалено тікати негайно, але куди саме, поклали вирішити пізніше, бо найважливіше тепер було покинути Тортугу й уникнути можливих залицянь з боку капітана Істерлінга.