гриб зовсім, а старий дуже маленького зросту, у величезному капелюсі.
Світлячки сміялися, дивлячись на здивованого котика, і розліталися в
різні боки, по своїх справах.
А Боровичок привітно посміхнувся кошеняті.
- Ну, здрастуй, Мурзик, - сказав дід, плеснув у долоні, і перед кошеням
з'явилася миска з молоком.
- Здрастуйте, Боровичок-Лісовичок. Спасибі вам, - і Мурзик почав пити
з миски. Напившись молока, він ще раз подякував старому, і миска зникла.
- Весь ліс уже облетіла твоя розповідь про бідолаху Івана, - звернувся
до кошеняти дід. - Знаю і я, що ти шукаєш Правду, щоб другові допомогти.
Що за дива! Таких друзів пошукати треба, щоб за друга в темний ліс
вирушали і небезпек не боялися, - сказав старий у величезному коричневому
капелюсі і подивився на кошеня.
Мурзик замислився на хвилинку.
- Іванко б теж пішов для мене в ліс, - нарешті відповів котик,
поміркувавши. - А ще на шляху мені зустрілися дуже добрі, хороші друзі. І
Курча б заступилося за Уаченя, дідусь Бор - за тітоньку Воду, Їжак - за
синичку, а Філін і ведмежа - за Білку. Мені багато зустрічалося друзів на
шляху.
Боровичок заплескав у долоні.
- Ось так-так! - радів він. – Отже, маленьке хоробре кошеня, тобі й
справді моя допомога потрібна!
- Дуже потрібна, - кивнув Мурзик, переказавши Боровичку всю історію
від початку. - Адже я навіть не знаю, яка вона - Правда? Звір це або людина?
Красива або страшна? І де мені її шукати?
Боровичок лукаво посміхнувся кошеняті, сідаючи перед ним на коліна.
- Правду не потрібно шукати, - відповів лісовий житель здивованому
кошеняті. - Правда у кожного своя є.
- Як же так? Чому ж тоді Іванко її не знайшов?
- У будинку, де живе Добро, - відповів йому Боровичок, - завжди
оселяється і Чесність. Вже вона точно знає, де Правду шукати. Вона її часто
до себе в гості запрошує і ласощами пригощає, принаджує.
Кошеня анічогісінько з почутого не розуміло, а Боровичок тим часом
продовжував:
- А ось якщо хто в домі з Чесністю не дружить, так і Правда в гості не
заходить, і Добро згодом в іншому будинку оселяється. Правда красивою або
некрасивою не буває, вона різна, це як подивитися на неї, - розважливо
промовив старий. - І кожній Правді свій час. Ось якщо на зірки вдень
подивитися, чи побачиш ти їх?
- Ні, - відповів котик, із задоволенням подивившись на зірки, які,
здавалося, підморгували йому з небес.
- А якщо вночі подивитися?
- Якщо вночі, то видно, - мрійливо відповіло кошеня, знову дивлячись
на зірки.
- Тож потрібно навчитися чекати вдень до ночі, щоб зірки побачити, а
вночі до ранку, щоб сонце зійшло. Всьому свій час, - сказав Боровичок,
пильно вдивляючись в допитливого котика, який уважно слухав старого, не
перестаючи милуватися то світлячками, то зірками. – Хто вміє чекати, той
дочекається найкращого…
- Значить, якщо Іван Правду не знайшов, наше Добро в інший будинок
переїхало? - злякано запитало кошеня.
- Ще ні, не переїхало, - відповів старий. - Якщо ти в ліс за нього пішов,
а Іван хоче Правду знайти, щоб мамі повернути гарний настрій, і мама не
сварила його, то Добро ще живе у вашому будинку. Але поквапся запросити
в будинок Чесність, і тоді ці троє збережуть Щастя у вашому домі.
- Та де ж мені Чесність шукати? - допитувалося кошеня.
- Де обгортки від цукерок, там і Правда... - із загадковою посмішкою
відповів Боровичок. - А тепер поспішай, інакше твоя мама хвилюватиметься.
Світляки проведуть тебе, щоб ти не заблукав у темному лісі.
- Дякую вам, дядьку Боровичок! - вигукнуло наостанок кошеня і
помчало слідом за світлячками.
Дорога виявилася не такою вже й довгою, якою здавалася на перший
погляд, коли він шукав Боровичка. Незабаром Мурзик опинився біля вже
знайомого ставка. Він весело подякував тітоньці Воді і дідусеві Бору за
допомогу, розповів їм, як знайшов Боровичка, і що він йому порадив. Вони
побажали кошеняті удачі, і той бадьоро рушив до будинку. Там на нього
чекала, хвилюючись, мама-кішка. А поруч з нею і його друг Іванко.
Котик задоволено потягнувся, влаштувавшись на колінах хлопчика,
який гладив його по голівці і спині, і став муркотіти мамі-кішці про те, що
дізнався в лісі. Мама-кішка слухала його уважно, і щойно малюк заснув на
руках у свого друга, увійшла в будинок. Обійшла всі його закутки, розпитала
мишу, яка жила в норі, озирнулася уважно. І тут вона побачила блиск в кутку.
Це місяць допомагав мамі-кішці знайти Правду і світив на яскравий фантик в
кутку, біля ліжка Михайлика.
Хлопчик сидів за столом і читав казку. Мама-кішка голосно нявкнула,
привертаючи до себе його увагу. Хлопчик невдоволено відірвався від
читання і повернувся до неї. Кішка дряпнула блискучий фантик, і той голосно
зашурхотів. Вона подивилася пильно на хлопчика, на фантик і на двері в
дитячу кімнату. Хлопчик насупився, але нічого не сказав. Кішка встала,
пройшла до іншого ліжка і, присівши біля нього, стала вмиватися. Так могло
б здатися на перший погляд. Насправді ж, мама-кішка від сорому сховала
лапкою мордочку, і Михайлику, який це зрозумів, теж стало соромно за себе.
Адже Добро все ще проживало в їхньому будинку, а хлопчикові зовсім не
хотілося, щоб його брат і мама сумували.
Хлопчик взяв з підлоги фантик, який кинув там зранку, і поплентався
«здаватися». Мама-кішка провела його задоволеним поглядом і повернулася
на поріг, до свого кошеняти, яке уві сні перебирало лапками і мурчало, немов
все ще було в лісі та зустрічало там дивовижно добрих, чуйних тварин і
птахів.
Мама-кішка дуже пишалася кошеням - адже її синочок був справжнім
вірним другом для Іванка.
Михайлик тим часом увійшов до зали, де мама і тато сиділи в кріслах і
читали.
- Мамо... - неголосно покликав хлопчик, присоромлено відводячи очі.
Мама відразу ж звернула на нього увагу, відклавши книгу.
- Що трапилося, Михайлику?
Хлопчик простягнув їй фантик від цукерки і зізнався:
- Мені дуже соромно, що я сказав неправду сьогодні вранці, коли ти
мене запитала, хто розбив вазу. Це я потягнувся за цукеркою, але не дістав і
ненавмисно скинув її.
- Але чому ж ти мені одразу не сказав? - здивувалася мама, і тато теж
відклав книгу, уважно слухаючи їхню розмову. - Хіба я не вчила тебе завжди
бути чесним?
- Вчила, - кивнув хлопчик. - Але я подумав, що ти страшенно
засмутишся, якщо дізнаєшся, що це зробив я.
- Вірно, синку, - відповіла мама, саджаючи його до себе на коліна,
ласкаво пригортаючи ближче. - Але ще більше я засмутилася б, якби
Чесність залишила наш будинок разом із Правдою.
- Адже тоді ми всі назавжди втратили б Добро і Щастя, - сказав тато. -
Хіба це було б добре?
- Ні, - Михайлик похитав головою і міцно обійняв спершу маму, а потім
тата. - Я більше ніколи не буду обманювати. Адже Добро і Щастя повинні
бути в кожному домі! І в нашому теж!
Іван увійшов до кімнати побажати всім на добраніч і побачив, як мама,
тато і братик обіймаються. Мама посміхалася і більше не сумувала. Іванко
так зрадів цьому, що також кинувся в обійми батьків і брата.
Братик довірливо розповів Іванкові про цукерки і розбиту вазу.
- Я такий щасливий, що Правда знайшлася! - вигукнув хлопчик, і
батьки розсміялися.
Але більше всіх був щасливий маленький Мурзик, який знайшов
Правду і допоміг зберегти в будинку Щастя.
листопад 2015 року
Мій дорогий юний читачу і його люблячі батьки!
Разом з кошеням ми пройшли довгий шлях і допомогли йому
відшукати Правду. Але чи пам'ятаєте ви його ім’я?
________________________________________
А кого він зустрів на своєму шляху?
___________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_____________________
Кошеня - вірний друг?
___________________________________________________________
_________________________________________________________________
______________
Спробуй разом з батьками намалювати на відведеній для цього
сторінці тих героїв казки, які найбільше тобі сподобалися. Розкажи про них.
Які вони? Як виглядають? Добрі вони чи злі? І чому подобаються тобі?
Якими героїв казки
бачиш ти?
Angelina Kriheli
(перевод с украинского языка - Anhelina Krikheli)
How a kitten looked for Truth
Translator – Veronika Pisarieva
Instead of a prologue…
One my very close and dear person to me believes that good books can
be divided into two types – informative/useful and interesting ones. I hope that
this fairytale wil be at least a little bit useful and interesting for you at the same
time. For that to happen it is translated into Ukrainian (indeed, everyone should
have a right to choose), contains an interactive component (questions and pages
to draw fairytale characters as a reader sees them) and it is adopted for both
young readers and their parents.
Every fairytale is not just a book, where an author shares his view of the
world, the light of his soul and thoughts… It is something priceless, that units the
whole family while evening reading of fairytales before going to bed.
And thereby let every child on the Earth, as well as this kitten, finds his
own beautiful and inimitable Truth…
To my mother,
brothers and every
reader, who takes this
book in his arms.
- Vanechka! Vanechka, tell me, sonny, didn’t it you drop a vase from a
table? – his mother bent to the boy, wiping her hand on an apron. She was baking
pies when she heard the rumble, entered the living room and saw a broken vase
and scattered candies on the floor.
The boy entered the room and shook his head, looking at his mother from
the bottom up.
- No, mommy. I was playing in my room and then heard as it fell. And…
The pies smelled so good from the kitchen!.. – said the boy sheepishly, looking
stealthily at the plate full of toasted pies.
Mum nodded to his son, told to wash his hands and sit at the table after he
puts his toys away. But when the boy was leaving the room, she added:
- Vaniusha, if you want some candies and can’t reach the table, ask your
father for help so not to drop anything. The kid nodded and hurried into the room
to put his toys away.
- Tut-tut! – mum shook her head, left in the room alone. – Sure the vase
couldn’t fall itself right from the middle of the table… How can I find the truth, if
Vanechka doesn’t tell me? Mishenka! – She called and right then the second kid
ran, into looking like Vania as two peas in a pod.
Mum told him to wash his hands and get ready for the mealtime as well,
and then asked:
- Didn’t it you drop the vase from the table unexpectedly?
- No, - the boy answered with a smile, wiping his hands on his trousers
and looking at the pies on the table.
Mum nodded to the kid and he said thoughtfully:
-
Maybe, Murzik played and hit it with his tail? – And he ran to help his
brother with the toys.
Murzik, who was sitting under the table, jumped out in surprise. He
definitely knew that he didn’t drop any vase from the table and didn’t scatter the
candies and in fact, he didn’t like sweets at al . A kitten quietly slipped into the
room, where brothers in eagerness were putting the toys away and cleaning the
room.
- Murzik! – Vania happily met the kitten and hastened to fold him in his
arms. The boy scratched kitten’s ear, making him purr gladly, got closer to his
friend and move up his back to small child hands. The boy smiled:
- And where should I, Murzik, look for Truth so that my mommy wouldn’t be
sad and angry at me?
Murzik just sighed heavily in reply. He would like to know himself who
broke a wonderful colourful vase, which shone with all rainbow colours as thread
of light touched it coming into a house through the window. It was so beautiful
and he liked it so much! He often came to the living room with his mother-cat to
admire the vase.
- That’s it! – purred the kitten, but Vania understood nothing since the
kitten couldn’t speak as people do. – I’l ask my mother-cat who on Earth is that
this Truth that knows all the secrets? And where can I find it? Mommy-cat,
mommy-cat! – He yel ed running at the door, but Vania heard only how kitten
purred and suddenly whisked away.
- Mommy-cat! – Breathless from fast ran the kitten stopped close to nose
of a big fluffy cat dazing on a sil . She was lazing at the sun, swishing her tail idly
from side to side with a great pleasure.
- Umm… - the cat purred, opened her eyes and looked sweetly at the
kitten.
- Mommy-cat, who is Truth?
- Why? – cat surprised, seating herself next to the kitten.
- My friend Vania says, that Truth knows who broke the vase. And if
someone finds it his mother won’t be sad because of the vase.
- Oh, I see!.. – Cat purred thoughtfully, grooming herself. – Truth is big
and scary! – She said. – People are afraid to look for Truth, but there is no use in
it for animals, we already know straight goods.
The kitten nodded, but understood nothing. That’s why he asked:
-
But my friend is a human. So, he needs Truth indeed. Where can I
find it? – the kitten grew sad, curling into a ball at mother-cat’s paws.
- Then asked others, just in case somebody saw her or knows where to
look. The kitten leapt to his paws at once, ready to go and look for Truth, so he
can help his friend.
- But don’t go far away and come back before nightfall! – Mother-cat
shouted at his direction. Kitten promised to come back by daylight and
scampered away to a pond.
The sun was warming his back, the wind was tickling his whiskers and hair
and his paws were pacing bravely along the path. This little kitten really wanted to
help his friend and strongly believed that this is what exactly true friends should
do. And one more thing – he wanted to have a look at Truth badly.
«Maybe, - the kitten was wondering on his way to the water, - she’s very
tall and adult like Vania’s mother! Maybe, she’s kind and beautiful and gives milk
to kittens as Vania’s mother does. But why are people afraid of her then?..».
He reached the edge of the pinewood. A pure pond with a puddling
Duckling in it came to his view. He was diving in and coming up with a light
laughter. Ashore a Chick was waiting for him, clapping his wing-hands to his
Duckling-friend enthusiastically. He liked the Duckling diving. And every time the
letter came up the water, the chick jumped about and clapped his hands laughing
gladly.
The kitten looked at the baby-Chicken with interest and then at the
Duckling that now was showing only his little yel ow feathery tail. The world
seemed very bright, colourful and wonderful to the little kitten and everything new
he faced cheered him and interested incredibly. He studied every object of his