- Прошу! - гукнув детектив Ниточка, поспішно проковтнувши шоколадні цукерки з марципаном, а точніше, одну цукерку і одного пішака, бо те, що йому здавалося шоколадною цукеркою, виявилось справжнісінькою дерев’яною шаховою фігуркою.
Двері відчинились, і детектив Ниточка побачив за ними зблідле обличчя пані Маєвської з першого поверху.
- Рятуйте!.. - зойкнула пані Маєвська. - Мартв’як знов хоче мене отруїти!
- Як це «знов? » - здивувався детектив Ниточка. -Адже попереднього разу виявилось, що Мартв’як зовсім не хотів вас отруїти, вам тільки так здалося.
Однак слова детектива Ниточки не справили на пані Маєвську жодного враження - вона важко обперлась об двері і чомусь схопилась за живіт.
- Але він справді хоче мене отруїти... - застогнала пані Маєвська. - І певно, цього разу йому це вдалося. А допомогли йому ці розбишаки з третього поверху.
- Оксанка і Дмитрик?! - запитав вражений детектив Ниточка.
- Так, - просопіла пані Маєвська. - Вони з ним у змові. Пригостили мене отруєним виноградом.
Детектив Ниточка не вірив своїм вухам. Оксанка і Дмитрик у змові з детективом Мартв’яком?! Неможливо!
- Будь ласка, посидьте в мене хвилинку, я зараз! -сказав детектив Ниточка, вибігаючи з агентства. -Дізнаюсь, що й до чого.
Оксанка і Дмитрик якраз гралися біля турніка. Щоправда, слово «грались» у цьому випадку не є найв-лучнішим, адже вони просто стояли з кислим виразом обличчя. Дмитрик у руці тримав майже доїдене гроно винограду. Оксанка була бліда і нервово переступала з ноги на ногу.
- Де ви взяли цей виноград?! - вигукнув детектив. -У Мартв’яка?!
- Та ви що? - Дмитрик здивовано подивився на детектива Ниточку. - Відколи Мартв’як роздає виноград?
- Тоді звідки?! - розпитував далі детектив Ниточка.
- З базару... - буркнула Оксанка.
Детектив Ниточка взяв у Дмитрика гроно. Виноград зовсім не виглядав підозріло. Однак щось з ними було негаразд. От тільки що?
- Коли ви його купили? - раптом запитав детектив Ниточка.
- Та щойно, - відповів Дмитрик, одночасно хапаючись за живіт. - Приблизно десять хвилин тому.
- А коли поверталися з базару, чи ви зазирнули додому? - допитувався детектив Ниточка. - Чи ще ні?
- Ще ні, - зойкнула Оксанка. - Але я вже піду, тому що... - однак не договорила, тільки побігла до під’їзду.
Детектив допитливо подивився на Дмитрика.
- Добре себе почуваєш? - запитав Ниточка.
- Не найкраще, - Дмитрик скривився. - Вибачте... чи можу скористатись вашим туалетом? Оксанка, мабуть, зараз не пустить мене до нашого...
Детектив Ниточка відкашлявся, намагаючись приховати посмішку.
- Мій туалет, певно, вже зайняла пані Маєвська, -сказав він. - Зрештою, іди подивись, а я у цей час сходжу в аптеку по вугілля.
Як і передбачив детектив Ниточка, детектив Мартв’як і цього разу не завинив. Це не він отруїв пані Маєвську і дітей - власне, ніхто цього не зробив. Отже, що ж трапилось? І чому детектив Ниточка пішов до аптеки по вугілля?
Загадка десята,
або
Чому ж так біло?!
Детективу Ниточці з самого ранку докучав нежить. Він то чхав, то витирав ніс - і вже все йому набридло! Це ж треба було таке вигадати - застудитись у середині травня?!
Ниточка саме простягав руку за наступною носовою серветкою, як раптом почув стук у двері.
- Прошу! - мовив детектив.
Двері відчинилися, і на порозі з’явилася маленька Іванка з першого поверху. Вигляд у неї був дуже переляканий.
- Що трапилось? - запитав детектив Ниточка.
- Юхим Тимофійович буде злий... - сказала, затинаючись, Іванка.
Детектив Ниточка здивовано поглянув на дівчинку. Про що, врешті-решт, йдеться?
- Я зовсім не хотіла, щоб уже зараз пішов сніг, - із запалом пояснювала Іванка. - І це неправда, що не люблю весну! Люблю! Тільки більше мені подобається літо, адже тоді можна купатись! І зима, тому що можна кататися на санчатах! Але весну теж люблю, справді! А вона собі пішла! - і раптом Іванка гірко заплакала.
Детектив Ниточка стривожено подивився на неї. На мить він навіть забув про нестерпний нежить.
- Нічого не розумію, - пробурмотів нарешті детектив Ниточка.
- Вчора... надворі... - схлипувала Іванка, - ми говорили... про пори... року... - і за хвилинку все розказала детективу Ниточці.
Що разом з Дмитриком і Оксанкою міркували, яка пора року є найкращою, і що не могли довго вирішити. Тоді вигадали тягти жеребок, і їм випала зима. Потім вони почали чарувати, щоб зима повернулась, а тоді прийшов двірник Юхим і сказав, що він не любить зиму, бо зимою йому постійно доводиться розчищати доріжки від снігу. А сьогодні вранці Іванка прокинулась, виглянула у вікно і перелякалась, тому що у дворі біло, отже, мабуть, чари подіяли, і весна, ображена, пішла собі. І це, напевне, все через неї, Іванку, бо ж вона найбільше чарувала!
Детектив Ниточка мовчки піднявся, обійшов заплакану Іванку і виглянув у вікно. Справді, подвір’я вкрилося чимось білим. Обличчя двірника, який стояв під тополею, було роздратоване.
Детектив Ниточка пирснув зі сміху.
- Так-так, принаймні, вже знаю, звідки цей нежить, -сказав за хвилину. - Мабуть, уночі був сильний вітер.
Іванка подивилася на нього, мало що розуміючи.
- Це все через мене, правда?
- Ні, - похитав головою детектив Ниточка.
- Тоді через кого? - здивувалась Іванка. - Через Оксанку і Дмитрика?
- Теж ні, - детектив Ниточка поліз у кишеню за серветкою. - Через тополю.
- Через тополю?! - Іванка завмерла. - Вона також вміє чарувати?
Але єдине, що почула у відповідь, - голосне чхання.
Звичайно, тополі не вміють чарувати, - принаймні, нічого про це не відомо. Однак їм не потрібні чари, щоб усе довкола зробити білим. Як гадаєш, чому?
Загадка одинадцята,
або
Що трапилося з одягом Юхима Тимофійовича?
Дорослі настільки рідко звертаються до детектива Ниточки з проханням вирішити якусь проблему, що коли це трапляється, наш відважний герой деякий час не може прийти до тями від здивування. Але не тоді, коли в двері детективного агентства «Рожеві Окуляри» стукає Юхим Тимофійович, симпатичний двірник, який дбає про будинок і подвір’я. Дядько Юхим уже не раз користувався послугами детектива Ниточки, і один до одного вони вже встигли звикнути.
- Якісь проблеми? - запитав детектив Ниточка, відчиняючи двері.
Юхим Тимофійович, пам’ятаючи про тісноту, притаманну агентству детектива Ниточки, навіть не спробував зайти до кімнати. Тим паче, що останнім часом йому важко було залізти бодай у що-небудь, а особливо у штани.
- Боюсь, що так... - пробурмотів, витираючи спітнілий лоб. - Хтось, мабуть, пожартував з мене.
Детектив Ниточка уважно на нього подивився. Юхим Тимофійович, вочевидь, важко переносив червневу спеку: був спітнілим, а судячи з нервовості, з якою поглинав чіпси, ще й напруженим. Крім того, він здався детективу Ниточці опухлим - мабуть, внаслідок якоїсь алергії. А може, це просто омана?
- Як це - пожартував? - зацікавився детектив Ниточка.
- Не знаю, як це і пояснити, - почав розчервонілий Юхим Тимофійович. - Маю проблему з одягом. Спочатку я підозрював, що це моя дружина так жартує з мене, але ні, це зовсім не в її стилі. Сам уже не знаю, що й думати...
Юхим Тимофійович замовк, а за хвилину, - напевно, щоб приховати збентеження, - відкрив наступну упаковку чіпсів.
- Проблема з одягом? - допитувався детектив Ниточка.
- Угу, - Юхим Тимофійович нервово кивнув. - Стало тепло, і я подумав: «Дістану літній одяг». Дивлюсь, усе мале! Наче хтось спеціально звузив мені кожну сорочку, кожні штани - все! Я просто у відчаї! - Юхим Тимофійович прикусив губу і зім’яв порожню упаковку від чіпсів.
Детектив Ниточка здивовано подивився на нього:
- Але ж я детектив, а не кравець! Я не зможу розшити вам штани!
- Але, може, хоча б відгадаєте, - не здавався Юхим Тимофійович, - хто і чому вирішив так зі мною пожартувати і звузити весь мій літній одяг?! Або це просто дурний жарт, або... - Юхим Тимофійович замовк.
- Або? - поквапив його детектив Ниточка.
- Або це попередження! - раптом злякано прошепотів двірник.
Детектив Ниточка ще раз подивився на Юхима Ти-мофійовича, а потім... вибухнув гучним сміхом.
- Чого це ви? - ображено запитав двірник. - А я вас ще захищав, говорив, що ви не такий божевільний, яким здаєтеся на перший погляд!
- Вибачте! - мовив детектив Ниточка. - Я не міг стриматися. Це від радості! Просто... я розгадав вашу загадку.
Юхим Тимофійович аж завмер на місці.
- Неможливо, - пробелькотів за хвилину. - Отже, що це таке: жарт чи попередження?!
- Швидше попередження, - сказав детектив Ниточка.
- Я так і знав! - крикнув Юхим Тимофійович. - Хто мені погрожує?! Хто?!
- Думаю, що це ви самі собі загрожуєте, - сказав детектив Ниточка. - Точніше, погрожує вам ваш організм.
Запанувала тиша.
Юхим Тимофійович дивився на детектива Ниточку з таким обличчям, наче хотів сказати: «От божевільний! »
- А зуби у вас не болять? - несподівано запитав детектив Ниточка.
- Болять, - обережно відповів Юхим Тимофійович.
- От бачите! - детектив Ниточка був собою задоволений. - Ще трішки чіпсів, і ви не лише не поміститесь у жодний одяг, а і втратите кілька зубів. Смачного!
Залишивши Юхима Тимофійовича, детектив Ниточка покрокував на базар за яблуками.
Звідки така впевненість детектива Ниточки, що ніхто не пожартував з Юхима Тимофійовича? І що мають спільного зуби з чіпсами? Напевно, ти вже знаєш відповідь?
Загадка дванадцята,
або
Хто проколов м'яч?
Як упізнати детектива на пляжі? Звичайно, завдяки збільшуваному склу. Детектив Ниточка не розлучається з ним навіть тоді, коли іде плавати. Тим паче, що скло можна використати по-різному. Наприклад, воно чудово підходить для того, щоб відганяти медуз, а шпроти, якщо дивитися на них крізь збільшуване скло, виглядають, як акули. Одне слово, таке чарівне скло перетворює кожне купання на дивовижну, захоплюючу пригоду. А ще, якщо дуже необхідно, цю річ можна без проблем використати як весло. Детектив Ниточка обожнює, сидячи у надувному рятувальному крузі, завзято гребти то в один, то в інший бік. Тоді виходить кружляння, наче на каруселі. Це так весело!
Є ще одна причина, через яку детектив Ниточка не розлучається зі збільшувальним склом на пляжі. Адже саме завдяки йому всі довкола знають, що детектив Ниточка - це справжній детектив. Хоча, може, і не всі... Дорослі вважають, що детектив Ниточка просто божевільний. А от у дітей немає ні найменшого сумніву, що детектив Ниточка - це справжнісінький детектив, і крапка! Тому, як тільки щось відбувається, відразу біжать до нього. Так було і цього разу.
- Маю для вас завдання... - тихенько сказав хлопчик, наближаючись до місця, де засмагав детектив Ниточка. - Треба зловити небезпечного злісного злочинця!
Детектив Ниточка розплющив одне око і подивився з цікавістю на хлопця. Небезпечний злісний злочинець - це якраз те, що треба!
- Невідомо, як виглядає... - прошепотів хлопець, тривожно озираючись навкруги. - Можливо, навіть невидимка. Нишком підкрадається і пробиває всі надувні іграшки! Круги, матраци - все! Знищив мені вже два м’ячі! Ось бачите, татові довелося купити третій.
Детектив Ниточка глянув на товстого чоловіка, який, шкандибаючи пляжем, надував кольоровий м’яч. Був спітнілий і червоний - мабуть, вже досить йому було сидіти на сонці...
- Знайдіть його, будь ласка!.. - хлопець поглянув на детектива Ниточку з надією. - Я стовідсотково знаю, що батько відмовиться купувати мені четвертий м’яч...
Детектив Ниточка сів і почав уважно роздивлятися навколо себе. Товстий чоловік вже ліг на ковдру, біля нього лежав надутий м’яч. Довкола панував веселий гамір - аж важко було повірити, що десь тут причаївся злочинець. Однак детектив Ниточка насупив брови. Якась здогадка почала крутитися в голові. І раптом...
- Бабах!!! - лопнув його рятувальний круг.
- Він десь поряд! - скрикнув хлопець. - Треба його заарештувати!
Але детектив Ниточка навіть не підвівся, а тільки зітхнув. А потім дістав збільшуване скло, щоб краще придивитися до тріщини.
- Мені довелось би заарештувати сонце, - промовив детектив за хвилинку.
- Як це? - здивувався хлопець.
- Сонце, - повторив детектив Ниточка. - Це вчинок сонця!
Хлопець від здивування роззявив рота. На секундочку в нього склалось враження, що детектив Ниточка збожеволів. Однак детектив Ниточка не помилявся і цього разу...
Як ти гадаєш, чому детектив Ниточка вважає, що саме сонце і є таємничим злочинцем, який пробиває надувні іграшки на пляжі?
Загадка тринадцята,
або
Хто зіпсував повітряного змія?
Це тільки на перший погляд здається, що канікули для детектива Ниточки - час відпочинку. Насправді, де б він тільки не був, повсюди відчуває себе, як на роботі, адже скрізь ховаються таємниці й загадки. Саме з цієї причини, коли детектив Ниточка вирушає відпочивати в наметі, він завжди прихоплює табличку з написом: «Детективне агентство «Рожеві Окуляри» (табличку, яка переважно висить на дверях його малесенького агентства). Крім таблички, детектив Ниточка бере також скла-даний стілець (один із двох, які має) для рибалки, електричний чайник (той самий зламаний - справного було б шкода для намету), круглий столик з намальованою поверх шахівницею (без фігур, вони могли б загубитись), а також кактус у горщику (іншої зброї детектив не має).
Дехто дивується, навіщо детектив Ниточка тягне це все з собою? Відповідь дуже проста. Оскільки горище, на якому розташоване детективне агентство Ниточки, не набагато більше, ніж його намет, детектив Ниточка у кожному місці може почуватися майже як удома. А всі знають, що в гостях добре, але вдома краще.
Цього разу детектива Ниточку занесло аж на озеро. Розклав свій мікроскопічний намет, посеред нього поставив столик, біля столика - стільчик, біля стільця - чайник, біля чайника - горщик з кактусом (кактус завжди добре мати під рукою), а при вході повісив табличку з написом: «Детективне агентство «Рожеві окуляри» -і вже практично був готовий, щоб провести тут канікули. Адже все, що залишилося - це чекати розвитку подій.
І справді - довго чекати детективу Ниточці не довелось.
- Хто це зробив?! - розбудило його вранці верещання якогось хлопця.
Детектив Ниточка тихенько виглянув з намету. Про всяк випадок простяг руку до горщика з кактусом, однак це була зайва обережність - нічого йому не загрожувало. За кілька метрів - зовсім поруч з одноповерховим будинком, у якому спали діти з табору, стояв навколішки хлопець. Навіть з такої відстані було видно сльози на його очах. Перед хлопцем у траві лежало щось, що нагадувало повітряного змія.
- Що трапилось? - запитав детектив Ниточка, вибираючись із намету.
- Мій повітряний змій... - зойкнув хлопець. - Я робив його весь вечір! З дощечок і паперу! Сьогодні конкурс! І ось - хтось його полив водою! Навмисне, щоб папір промок і розірвався! Адже дощу вночі не було, я знаю! А ось дірка... і тут... і біля мотузки... - хлопець був дуже пригнічений.
Детектив Ниточка насупив брови: «Гм, цікаво! »
- Якби я тільки дізнався, хто це зробив! - вигукнув хлопець. - Я б...