- Т-с-с! - детектив Ниточка приклав палець до губ. -Знаю, хто тут провинився. Ти! - детектив Ниточка посміхнувся.
Хлопець аж завмер.
- Невже ви гадаєте, що я б навмисне намочив свого повітряного змія?!
- Ніхто його не намочив, - детектив Ниточка тільки знизав плечима. - Але хтось забув його сховати на ніч до будинку. Цього виявилось достатньо.
Як ти гадаєш, через що повітряний змій виявився вранці мокрим?
Загадка чотирнадцята,
або
Обережно - гаряче!!!
Детектив Ниточка уважно придивлявся до змін, які за недовгий час відбулись у дворі. Зміни, необхідно додати, були пов’язані з діяльністю детектива Мартв’яка. Детективне агентство «Чорновидець», що конкурувало з «Рожевими Окулярами», несподівано почало не поміщатись у підвалі (де досі було його місце). Це зовсім не означає, що Мартв’як взяв когось на роботу, зовсім ні. Просто з кожним тижнем Мартв’як почувався дедалі впевненіше.
Першою ознакою було те, що біля воріт будинку з’явився рекламний стенд чорного кольору з написом: «Детектив Мартв’як тобі допоможе. Інші тебе тільки розсмішать».
Другою - стрілки на тротуарі, які всіх спрямовували під двері «Чорновидця».
Третьою - видалення зі списку мешканців інформації про агентство «Рожеві Окуляри» (звичайно, детектив Ниточка не був упевнений на сто відсотків, що це вчинок Мартв’яка, але кому іншому було б це на користь?).
Але й це ще не все. Сонце, яке від неділі почало все дужче припікати, виманило Мартв’яка з його темної комірки - дедалі частіше можна було його побачити на дерев’яній лавочці, що стояла під тополею. Сидів він там з пляшкою пива у руці, гріючи на сонці велике пузо та похмуро дивлячись на дітей, які гралися неподалік.
Одного разу, що дуже здивувало двірника Юхима Тимофійовича, Мартв’як заявив, що не може більше дивитися на облуплені гойдалки, драбинки та каруселі й що він вирішив їх пофарбувати. Юхим Тимофійович, звісно ж, погодився. Чому б це він мав не погодитися? Яким же великим було його здивування, коли наступного дня побачив, що і гойдалки, і драбинки, і каруселі були перефарбовані - але в чорний колір!
- У мене не було іншої фарби, - пояснив Мартв’як. -А крім того, це гарний колір, - і він одягнув сонцезахисні окуляри і пішов до лавочки.
Так лавочка перетворилася на другий офіс детекти ва Мартв'яка. Їв на лавочці, пив на лавочці, дрімав на лавочці, на лавочці приймав замовників. Мабуть, узагалі не покидав би лавочки, але часом був змушений це зробити, хоча б тому, щоб піти... зрозуміло куди, правда? Або ж для того, щоб облитися холодною водою. Повертався потім мокрий і неохайний, а діти, коли його бачили, розбігалися хто куди.
Колись детектив Мартв’як придумав таке: щоб не гаяти часу та не спускатись у підвал, можна приймати душ прямо у дворі - звичайно, в одязі, все ж таки люди довкола. Притягнув звідкись величезну металеву бочку, припаяв до неї кран і металеві ніжки (настільки довгі, щоб міг спокійно зайти під бочку), все пофарбував (зрозуміло, у який колір? Саме так, у чорний! ), а потім наповнив бочку водою і з гордістю подивився на свою роботу. Вже давно так багато не працював, тому сьогодні витягнувся з полегшенням на лавочці, заплющив очі і заснув на сонці, наче немовля.
- Хто вам дозволив це поставити у дворі?! - розбудив його через деякий час Юхим Тимофійович.
- Я сам собі дозволив, - буркнув ще сонний Мартв’як.
- А якщо ця бочка на когось перевернеться?! - детектив Ниточка підійшов до дядька Юхима. - Досить, щоб одна з лапок не витримала, і трапиться лихо!
Мартв’як похмуро глянув на детектива Ниточку.
- Займіться краще своїми справами! У вас теж ноги, як ниточки, а якось не перекидаєтесь!
Детектив Ниточка був приголомшений. Ще не встиг нічого сказати, а Мартв’як уже підвівся, потягнувся і, не звертаючи уваги ні на Юхима Тимофійовича, ні на детектива Ниточку, підійшов до бочки, відкрив кран і...
- А-а-а-а! - почулось його верещання. - Гаряча!!! Окріп!
Юхим Тимофійович і детектив Ниточка переглянулись і засміялися. Мартв’як бігав по двору, махав руками та верещав.
- Гадаєш, це смішно?! - розлючено крикнув, зупиняючись перед детективом Ниточкою.
- Так, - запевнив його детектив Ниточка.
- За обливання окропом можна потрапити за ґрати, - прошипів Мартв’як. - І потрапиш туди, я вже постараюсь!
Детектив Ниточка співчутливо подивився на Мартв’яка.
- Ми не переходили на «ти», це по-перше, - спокійно сказав він. - А по-друге, це не я вас облив, ви самі це зробили!
- Але хтось мусив налити цього окропу?! - розлютився ще дужче Мартв’як.
- Звичайно, це також зробили ви, - детектив Ниточка знизав плечима.
Мартв’як аж замовк від досади! Він звик, що сам бреше людям в очі, але щоб навпаки! А тут - будь ласка...
- Я не ідіот! - крикнув. - Наливав холодну воду, а не гарячу! Хтось мусив її вилити, а потім наповнити бочку окропом!
- Ніхто її не виливав, - відповів детектив Ниточка. -Це та ж вода.
Тут і Юхим Тимофійович подивився на детектива Ниточку з подивом.
- Але хтось її, мабуть, підігрів? - невпевнено запитав двірник. - Може, розклав вогонь або... сам не знаю...
- Це правда, хтось її підігрів, - детектив Ниточка кивнув головою. - Мартв’як. Але йому не потрібен вогонь. Вистачило цього! - і показав на банку з-під чорної фарби, у якій так і залишився засохлий пензлик.
Юхим Тимофійович і Мартв’як подивились на детектива Ниточку, як на божевільного. Але потроху таки починали щось розуміти...
Чи ти вже знаєш, яким чином вода, налита у бочку, стала гарячою?
Загадка п'ятнадцята,
або
Хто вкрав велосипед детектива Ниточки?!
Попри те, що багато хто (насамперед діти) стверджує, що детектив Ниточка - це найкращий детектив у світі, деяких загадок навіть він не вміє розплутати. Яких? Різних. Востаннє, наприклад, детектив Ниточка ніяк не міг зрозуміти, звідки на його банківському рахунку взялися гроші. Не було їх, а зараз є. Звичайно, це проблема, з якою детектив Ниточка хотів би стикатися якнайчастіше, але загадка залишається загадкою.
Несподіваний приплив грошей (хоч і не таких великих) дозволив детективу Ниточці здійснити одну з його найдавніших мрій. Детектив Ниточка завжди мріяв мати велосипед. Не машину, не потяг, а саме велосипед. Мав його, коли ще був дитиною, але ніколи не був власником велосипеда, коли вже був дорослим. Часто уявляв собі, що на велосипеді мчить назустріч якійсь таємниці, і така картина викликала в нього щире захоплення. А зараз мрія могла стати реальністю! Оце так радість!
Грошей на рахунку було не так багато, щоб купити новий велосипед, але, на думку детектива Ниточки, це навіть краще - старі велосипеди працюють надійніше, ніж нові, тому що їздити вже вміють. Невдовзі детектив Ниточка надивився велосипед на ринку зі старими речами. Як він упізнав, що саме це - велосипед його мрії? Завдяки дзвонику. Прикручений до керма дзвоник був великим, як тарілка - і саме це справило враження на детектива Ниточку. Загалом велосипед був доволі дивний - принаймні нічим не нагадував сучасні велосипеди, яких зараз на вулицях дуже багато. Це, звичайно, було на його користь - детектив Ниточка завжди хотів мати велосипед, який привертає до себе увагу. А цей справді привертав. Якби такого не було, детектив Ниточка, напевне, не помітив би цього велосипеда. А таки ж помітив! Отже, можна підозрювати, що й інші звернуть на нього увагу -тим паче, що вже давно ніхто колеса не змащував, і коли детектив на ньому їхав, велосипед жахливо пищав. Детектив Ниточка був у захваті від цього пищання - складалося враження, що це сигнал якоїсь важливої служби - детективної допомоги. Велосипед привертав до себе увагу вже здалеку. Коли детектив Ниточка заїхав на ньому у двір, він справив на всіх неабияке враження. Люди приходили подивитися на нове придбання детектива. Роздивлялись, рахували механізми перемикання передач (нарахували дві), перевіряли гальма (передусім підошви чобіт детектива Ниточки), міркували, як полагодити передній ліхтар (детектив Ниточка стверджував, що замінить його свічкою), сідали на багажник, піднімали заднє колесо і крутили педалі, обстукували іржу з ланцюга і вітали детектива Ниточку з покупкою. Усі, за винятком детектива Мартв’яка. Мартв’як дивився на метушню у дворі з презирством і співчуттям - він також мріяв про засіб пересування, але не такий. Мріяв про чорний спортивний «БМВ», яким міг би обганяти всі велосипеди і машини на світі (але поки що мав тільки зламаного «Фіата», який стояв у гаражі, і нічого не віщувало, що найближчим часом детектив знайде гроші хоча б на його ремонт).
У житті детектива Ниточки розпочалася нова епоха - епоха двох коліс. Кожного дня він закочував штани (щоб, бува, не вкрутились у ланцюг) і об’їжджав «свій район» (так він називав декілька сусідніх вулиць, парк і базарчик). Ниточка вітався зі знайомими, суворо зиркав на собак, які осмілювалися гарчати, придивлявся до хуліганів, які заливалися сміхом, коли бачили велосипед детектива Ниточки - і взагалі, з задоволенням катався.
Звичайно, в агентстві «Рожеві Окуляри» було надто мало місця, щоб тримати там велосипед. Крім того, заносити його на шостий поверх було занадто складно для детектива Ниточки. Проблему цю нашому герою допоміг вирішити Юхим Тимофійович.
- Пане Ниточко, - сказав він, - може, ваш велосипед варто припинати до поручнів сходів на першому поверсі?
- Як це - «припинати? » - здивувався детектив Ниточка.
- Як це, як це? - цього разу здивувався Юхим Тимофійович. - Детективу, мабуть, не треба пояснювати, що на світі існують злодії?
Справді, про це детектив Ниточка навіть не подумав. Сама лише думка про те, що хтось міг би вкрасти його улюблений велосипед, дуже злякала детектива Ниточку. Щоправда, на думку Оксанки і Дмитрика, ніхто не був би настільки дурний, щоб красти велосипед у детектива, але він вирішив про всяк випадок свій транспорт застрахувати. Купив товсту мотузку і прив’язував нею велосипед кожного разу, коли повертався додому.
- А може, було б краще купити спеціальний замок для велосипедів? - запитав Дмитрик.
- Це вже занадто, - відповів детектив Ниточка.
Через кілька днів виявилося, що Дмитрик мав рацію. День почався як завжди, тобто зі сходу сонця, а потім все відбувалось немов за планом. Діти гралися на дитячому майданчику, їхні мами заплющували очі і підставляли обличчя сонцю, пані Маєвська на балконі поливала квіти, Мартв’як - за своєю звичкою - сидів на лавочці лише в трусах і зашивав штани, Юхим Тимофійович замітав двір, сороки галасували, собаки гавкали, коти нявкали - і все було так, як і повинно бути. За одним винятком. Там, де детектив Ниточка сподівався знайти свій велосипед, не було нічого, крім перерізаної мотузки.
- Злодії! - закричав детектив Ниточка і вибіг у двір.
Якщо, однак, намірявся побачити десь за деревом прихованого злодія на велосипеді, то помилявся.
- Годину тому ще тут стояв, - сказав здивований Юхим Тимофійович.
- Я ж попереджував! - промовив з гіркотою в голосі Дмитрик. - Але дитину ніколи ніхто не слухає.
Детектив Ниточка з жалем, але все-таки мусив визнати його правоту. Однак на відчай не було часу. Інстинкт детектива підказував йому, що злодій не може бути далеко, що відгадка десь поруч. Детектив насупив брови і почав ходити у дворі туди-сюди, туди-сюди...
- Тут ви велосипеда не знайдете! - нервував Дмитрик. - Треба іти на базар, може, злодій захоче його продати?!
- Або в парк, - підтримала брата Оксанка. - Може, велосипед захований у кущах?
Однак детектив Ниточка тільки приклав палець до губ і сказав:
- Тс-с-с! - діти замовкли. Дивилися на нього то з подивом, то зі співчуттям. Хто міг це зробити?
І тоді...
- Я зателефоную в міліцію! - сказав детектив Ниточка, зупиняючись перед Мартв’яком. - Сором, детективе, бути злодієм!
- Маєте докази? - гаркнув Мартв'як, уриваючи нитку, якою зашивав штани. - За такі звинувачення можна подати в суд!
- Будь ласка, - сказав спокійно детектив Ниточка. - Якщо я не правий, офіційно перед вами вибачусь і закрию «Рожеві Окуляри»!
У дворі запанувала тиша. Діти застигли на місці. Мами, які щойно засмагали, подивились на детектива Ниточку з подивом. В Юхима Тимофійовича з рук випав віник. Будинок без «Рожевих Окулярів»?! Це вже ніколи не буде цей самий будинок!
- Закриєте «Рожеві Окуляри»? - посміхнувся Мартв’як. - Добре, я згодний.
Через п’ятнадцять хвилин у двір зайшли троє міліціонерів.
- Хто викликав? - запитав один із них.
- Я, - відповів детектив Ниточка.
- Що трапилось?
Детектив Ниточка тихенько щось сказав йому на вухо. Міліціонер поглянув на Мартв’яка, який саме одягав штани та іронічно посміхався.
- Гаразд... - сказав міліціонер і підійшов до Мартв’яка. - Можете нам показати свій офіс?
- А маєте дозвіл на обшук? - пробурчав Мартв’як.
- Ні, але якщо ви нічого не вчинили...
- А, добре! - перебив його Мартв’як. - Заходьте!
Детектив Ниточка остовпів. Сподівався, що Мартв’як буде робити все, щоб не пустити нікого у підвал, а виявляється інакше! Може, він все-таки не винен? Хвилинку, хвилинку, щось тут не складається...
Детектив Ниточка почав напружено міркувати.
Оскільки Мартв’як украв велосипед... так, усе ясно!
- Стійте! - крикнув детектив Ниточка. - Там нічого немає! Треба пошукати в гаражі!
- Гараж? - міліціонер поглянув на Мартв’яка, який виразно зблід.
- Так, гараж! - підтвердив детектив Ниточка. - Тут недалеко є гараж, у якому Мартв’як тримає свою машину. І мій велосипед!
- Неправда! - скрикнув Мартв’як і почав задкувати до воріт. - Він божевільний!
Але не встиг утекти, бо два міліціонери заступили йому дорогу.
- Один із нас сьогодні втратить права на детективне агентство, - сказав детектив Ниточка. - І впевнений, що це буду не я.
А потім посміхнувся до переляканих дітей, здивованого Юхима Тимофійовича, пані Ричай, яка щойно повернулась зі школи, пані Маєвської, яка стояла у вікні з лійкою у руці, мам, які сиділи довкола пісочниці - посміхнувся їм сонячно, і до всіх повернулася надія.
Так, детектив Ниточка не міг помилятися...
Адже він - найкращий детектив у світі!
Детектив Ниточка не помилявся: в гаражі Мартв'яка знайшли велосипед. Як ти гадаєш, чому детектив Ниточка підозрював саме Мартв'яка? І як він дійшов висновку, що якби Мартв'як справді вкрав велосипед, то сховав би його не в офісі, а в гаражі?
Розв'язання загадок
Хто одягає шкарпетки чотири дні Жодна мама цього не витримає! Детектив Ниточка був упевнений, що шкарпетки побували в корзині для брудної білизни, у пральній машині, а може, навіть у сушарці. І мав рацію!
Детектив Мартв’як займався ремонтом підвалу, де мало бути його агентство. Для ремонту потрібен цемент. А щоб розробити цемент, потрібні вода і пісок. А найпростіше - цей пісок принести з пісочниці.
Пані Маєвська купила квіти, які хотіла поставити у вазу на могилі чоловіка. Увечері поставила їх на балконі. Щоб не зів’яли - налила води. Не передбачила, однак, що буде мороз. Вода замерзає вже при температурі нижче нуля. Коли вода замерзає, то збільшується в об’ємі - тобто лід, який утворюється внаслідок замерзання води, займає більше місця. Вода, яка замерзла у вазі, розірвала її зсередини. Хто не вірить, що так могло трапитись, хай наповнить скляну пляшку водою, а потім покладе її у морозильник (не забуваючи, звичайно, попросити у батьків дозволу). Так чи інакше, детектив Ниточка мав рацію - Мартв’як нікого не зловить.
Старі годинники, на відміну від годинників сучасних, які працюють на батарейках, треба заводити - інакше вони перестануть працювати. Потрібно це робити систематично, раз на добу. Дідусь Оксанки і Дмитрика, мабуть, забув про це сказати - попереднього дня ще сам завів годинник, а наступного... Що ж, наступного дня вибухнув скандал!