«Нову Україну» бачив. Не читав, а продивлявся. Зовнішнє – дуже добре. Про зміст не пишу, бо не читав.
У нас декларують зміну політики щодо національної справи. Тези РКП – піднесення національної культури. Конкретно ще нічого не знаємо, у віщо це все виллється. Симптоматичні статті лідерів з такими афоризмами:
«Ми глибоко помилилися б, коли б визнали, що національну справу ми вирішили».
«Хто ігнорує національну справу, той ризикує захлинутися в ній».
Одне чекаємо – праці й праці. Все з’ясується після партійної конференції, що має відбутися в квітні.
Часник помер від «удару» – крововлива в мозок. Очевидно (так гадають) на ґрунті [Cnel’у].
Всі здорові.
В Харкові Олімп. Працює в «Сел[янській] книзі» – завідує складом. Живе в мене. Василь (наш) у Харкові. Завідує складом паєвого т[оварист]ва «Ларек». Живе в мене. Назар в Київі – здоровить.
Що ти поробляєш?
Антоніна Міновна в Харкові. Взагалі всі до Харкова поперебирались.
Від твоїх не маю нічого.
Катя в Мелітополі з чоловіком.
Дома малеч. Ти ж знаєш, що мати (моя) вмерла ще торік в липні?
Пиши.
Цілую Павло.
[інший почерк]
Тов. Микола, користуючись випадком, чиркаю Вам скілька слів. У Київі всі здорові. Вітають. Я зараз у Харкові (вже 4 місяця) й жию у Павла. Більш докладно напишу другий.
[Остап]
25. IV.923 р.
Миколо.
По-перше. Коли ти пишеш листи, то ти все-таки думай, куди ти пишеш і що ти пишеш. І таки як слід подумай. Бо і мені особисто, і де-кому іншому буде дуже неприємно, що тебе серед нас не буде, як пам’ятаєш, тоді, коли ми в жовтні 1920 року їхали з Київа до Харкова. І нікому мене буде будити, що мовляв: «Павло, вставай – твоя черга».
Так от, бачиш, як мені без тебе тут буде неприємно. А ти про це не думаєш. А подумати слід.
Друге. Лялька вчиться. Ніхто тебе з цього боку не обдурює. Що вона кепсько пише, нічого не зробиш. Колись краще писатиме. Я ще раз кажу, що зараз вона одягнена, і не голодна, і не холодна. Але це зовсім не виключає того, що їй усе треба. Треба тому, що, по-перше, вона росте, а, по-друге, на ній усе «горить». Як горіло і на тобі, і на мені, коли нам було по 9—10 років.
Я все-таки гадаю, що краще тобі клопотатися про дозвіл на переїзд Лялі і через Чеський уряд, і через посольство УСРР. Бо тут це тяжче зробити. У всякім разі із нашого боку заходів щодо цього буде вжито.
Я живу. Родинне моє життя не дуже добре. Якось усе не станцюємося з дружиною. Ріжні ми люде. Вона вихованка старого ладу і світу, а я гасаю, і ніяка лиха година мене, звичайно, до старого не наверне. Патріяльхальність, тихеньке кубло і всілякі інші атрибути «щасливого» родинного життя не для мене. Ну, й дисонанси! Це тяжко відбивається на мені, але ще тяжче на «половині». Що буде – не знаю. Надія на патологічну від старости зміну в клітинках мого організму. А іншої надії не бачу.
Чорногуз мені ще нічого не приніс. Але щось ніби готується на осінь. Сповіщу потім, коли буде вже принесено, що воно й до чого воно.
Василь вітає тебе. В Харкові він не вжився і їде взавтра до Ростова.
Катерина цього місяця переїздить на постійно до Харкова, бо її чоловіка переведено сюди на залізницю. Трохи, значить, може буде веселіше.
Федір під Полтавою десь. Нічого не пише.
Про твоїх нічогісінько не чув. Замовкли всі, а до Харкова ніхто й носа не потикає.
Т.т. живі. Люд оце хворий серйозно. Секудативний у нього плеврит. Три дні тому робили йому невеличку операцію – викачували з плеври секудат. Викачали 6½ пляшок. Знесилів здорово. Температура впала вже, але ще лежить. Взагалі життя останніх років тяжко відбилося майже на всіх, хто жив і був тут. Треба усім капітального ремонту з фізичного боку. А духом усі бодрі.
«Н[ашої] У[країни]» ще й досі не читав, хоч уже чув, що в Х[аркові] є два числа її. Присилай на адресу: Сумська 11. Ред. «Селянської правди». Остапові Вишні. Коли одержу, тоді вишлю тобі свою книжку. А до того часу, може, вийде й друга з друку, так обидві разом. Чи маєте у Празі «Червоний Шлях»?
Папашу вітай, дякуй за запросини до «Н[ашої] У[країни]», але зараз нічого певного сказати не можу, не бачивши ні журналу і не знаючи його платформи і т. і. Та й технічно навряд, чи можливо б це було. Поживемо – побачимо.
Та й оце почуваю себе, що навряд я тепер зможу дати щось оригінальне та добре. Я пишу оце шаржі літературні для «Ч[ервоного] ш[ляху]». Це в мене виходить добре. А взагалі я страшенно стомлений. До жаху. Думки важкі, ледачі. Працюю багато дуже і почуваю, що міг би й більше й краще писати, але треба дуже доброго відпочинку. А його не видко. Значить, зійдеш на пси…
Всіх вітай. Олімп тебе вітає. І Люд, і всі… Читав їм твого листа, так тілько головами качають.
А вигляд у тебе добрий. Харч, значить, нічого?! Ну, переварюй на здоровля. Бувай. Пиши.
Цілую. Павло.
Що робить Мухин і Іван [Самсонович]? Цілуй їх… А де Остапович?
P. S. Забув іще от що.
Ляля учиться в б[увшій] Грінченківській гімназії. Крім того ще недавно розпочала вчитися музики – ходить до вчительки бринькати на піянині. Вчителька її хвалить. Отже, бачиш, що все робиться, що можна.
Далі. Зваж ось що. Чи не тяжко тобі буде з нею? Чи зможеш ти їй дати навіть те, що вона має тут. Матеріяльно тепер Соня живе добре. Ходити за Лялькою є кому, бо у них живуть родичі Карабаєві, які доглядають за дітьми (мати й сестра).
Річ, звичайно, в моральному стані дитини. На мій погляд, тепер, коли матер[іальні] умови поліпшилися, Ляліне становище добре. Я не <входжу>, звичайно, в усякі Ваші стосунки і кажу цілком об’єктивно, що Лялька перебуває тепер в добрім оточенні. Соня, коли й пише, щоб ти її взяв, то тілько через те, щоб потім ти не нарікав на випадок, коли б з Ляльки не получилося того, чого ти бажаєш. Я її в цім разі розумію. Було б дивним припускати, що Ляльці хтось бажає чогось злого. Цього я не припускаю. Не припускай і ти. В данім разі треба геть одкинути всіляки пихи, самолюбства і т. і. Зважити все, як слід, і вирішити – брати її чи не брати. Дрібниці не повинні грати ролі. Зваж сучасне й перспективи і вирішуй. Бо непевний крок в цім разі окошиться не на тобі і не на Соні, а на Ляльці.
Пишу тобі, як брат. Не думай, будь ласка, що я держу чийсь бік. Мені просто хочеться, щоб у всім цім не розписалася Ляля…
Пиши. Твій Павло.
28 травня 1923 р.
28/5 ЛЫЗАНИВСКИЙ с сыном был у ГУБЕНКО, от которого возвратился в 5 час. ноч.
31 травня 1923 р.
30/5 вечером к ЛЫЗАНИВСКОМУ приходил ГУБЕНКО, пробывший всего минут [нерозбірливо] с чем-то поздравлявший ЛЫЗАНИВСКОГО.
6 червня 1923 р.
ЛЫЗАНИВСКИЙ 2/6 утром ушел из дома и возвратился в 9½ час. вечера. Он был у ГУБЕНКО.
Справка
По материалам УСО значится, что гражд. Губенко Павел Михайлович рожд. 1881 года, […] г. Киева, кооперативный работник, б/п, 1921 году Особ. отд. ВУЧК привлекался к ответственности по обвинению в петлюровщине.
Согласно постановл. ОО ВУЧК от 24/III-21 г. […]но направлен в распоряжение редакции «Вісті» согласно их просьбы […] переводчик на укр. язык.
Шановний товаришу!
Ляля Балашівна живе в матері. Живеться їй не погано. З матеріяльного боку Карабаї живуть добре. Отже, й Ляля не бідує: і нагодована, і доглядена, й чиста. Вчиться в семирічній школі б[увшій] Грінченка. Дома вчиться музики. Так що з цього боку все гаразд. Вона на здоровля трохи слабувата. Худенька й легені слабенькі. Все робиться, щоб її поправить. Торік була з матір’ю в Криму в санаторії. Це літо все живе в Святих Горах. Нема чого, по-мойому, за нею турбуватись. Все, я кажу, гаразд. Так і напишіть своєму кумові, а моєму братові – халдик йому в бік!
Щодо мене… Живу. Потроху. Нігде я не працюю і нічого не роблю, крім того, що пишу в газетах та в журналах. З цього й живу. Пишу я майже по всіх укр. виданнях періодичних. Із журналів є такі:
1) «Черв[оний] шлях» – Харків. Це великий журнал, такого типу, як була «Укр[аїнська] хата». Адреса його: Харків. Площа Рози Люксембург. Ред[акція] «Черв[оного] шляху».
2) «Глобус» – Додаток до київської газети «Більшовик». Тип «Толока», «Журнала для всіх», «Нива».
3) «Знаття» – наук[ово]-попул[ярний] журнал. Адреса на «Черв[оний] шлях».
4) «Нова Громада» – коопер[ативний] наук[овий] журнал у Київі.
Є ще чимало фахових журналів.
Газети укр[аїнські] є мало не в кожнім місті. У Донбасі тілько нема.
Що ж іще Вам? Здається, все…
А як там мої дядьки та брат? Вітайте їх. Вам за привіт спасибі. Тисну руку.
Остап Вишня
24/VII.24
Харків.
УПОЛНОМОЧЕННОМУ 5-й гр. КРО тов. ЕВГЕНЬЕВУ
В ответ на В/ задание за № 34 сообщаем, что гр-н ГУБЕНКО Павел Михайлович/ 33 лет, проживает по Б.-Гончаровской ул. в д. № 12, кв. 25. Служит секретарем газеты «Селянская Правда». Происходит он из гр-н Полтавской губ. Зиньковского уезда, село Грунь. В Харьков прибыл в 1920 году, из Киева, безпартийный. При нем жена Елена Петровна, 27 лет, сын Вячеслав одного года, сестра Мария 18 лет, курсистка Педагогических курсов, теща СМИРНОВА Мария Адольфовна, 55 лет.
Кроме того 10/УIII-с.г. из Ростова приехал его брат гр-н ГУБЕНКО Василий Михайлович, 36 лет, безпартийный, безработный.
Нач. Разведотделения /ПАНОВ/[Підпис]
«16» августа 1924 года
№ 2996
Листи від тебе доходять. Спасибі, що пишеш.
Що до твоїх турбот з «Книгоспілкою», постараюся усе зробити, що можна. Книжок думаю послати, але зараз не маю грошей, а путня книжка у нас коштує мільйон і більше.
Вітай усіх.
«Промсирпо» – не моє. Я не пишу нічого. Власне, пишу, але мого не друкують. Вимагають «дещо змінити», «дещо змягчити»… а я не хочу. Але… дякую за вітання і обіцяю написати в свій час краще… Ага?!
Цілую. Павло.
До Уповнов. КРО ДПУ УСРРт. ЕВГЕНЬЕВА
Щодо розмови з т. ГУБЕНКОМ /Остап В./ маю подати слідуюче.
Після загального обміну думками він згадав нашого загального знайомого т. БАЛАША, який зараз перебуває за кордоном. Згадавши його, він надзвичайно обурювався його провокаціонною роботою, а саме, що він надсилав листи й навіть відозви контрреволюцийного змісту в той час, як тут в Радянській Україні суспільство українське змінило своє відношення до Радвлади й стало до роботи. Як, наприклад, він посилався на листи його до т. КОЦЮБІЄНКО, що була заарештована ДПУ й сиділа довгий час тільки тому, що одержала листи й якусь прокламацію від т. БАЛАША, він рахує цей факт гнусною провокацією.
Далі він повідомив про те, що рік тому чи менше одержав від т. БАЛАША листа й в ньому фотографичну картку свою (БАЛАША) який зазначив, що це нехай для ДПУ, на цей лист т. Губенко відповів лайкою, зазначивши, що певно ти (Балаш) хотів, щоб я побував ще в ДПУ, так я вже був й нового нічого для мене не буде, а от я жалкую, що ти не побував в той час, але дуже жалкую – цей лист був надісланий з лайкою досить вульгарн. й після Губенко не одержував більш листів.
Далі по асоціації він згадав епоху петлюровщини, коли й він був – працював в часописах, особливо 1919 рік – епоху УНР в Каменець-Подільскому. Він сказав: «Які ми були близорукі і дурні що в той час вірили в других – проводарів, що вони здібні утворити держави й керувати українським людом, що все це йому здається як сон, що все це було в дитячі роки, якось аж соромно згадать, а меж тим там закордоном ще є такі дурні, що вірять в свій державний розум, бо час от часу вору… про що видно з часописів.
Наприкінці казав, що збірається їхати за кордон й заїде до Праги до Балаша спеціяльно вилаяться.
Інтермедія
26 березня 1925 р.
Виходить К у м е д н и к.
К у м е д н и к. Гей, латрижники, ланці!.. Розбишаки! Цитьте, смирітесь!.. Внемліте… К річам моїм слух преклоніте… (Гамір бурсаків). Тихо, невигласи! Смиріте ваши гласи! Зараз почнеться кумедія. Весела інтермедія. (Гамір бурсаків). (Улаштовує кін). Ритори й авдитори… Граматики і братики, і партійні й безпартійні, й навіть чесні безпартійні!.. (Сміх). І робітні й безробітні… Вичищені й відновлені… Хто «за» і хто «проти». (Зниженим голосом). А ну, хто проти – піднесіть руки (павза). Нема? То-то-ж! Незаможники й середняки!.. Трррудова – інтелігенція. Прислухайтесь!.. Прридивляйтесь! Все, що покажемо – запам’ятайте й на вуса намотайте. Ми вам чистку «савецьку» покажемо, й як від тої чистки врятуватися, розкажемо. (Гамір). Ось іде комісія по чистці.
Входять три б у р с а к и й сідають.
Ось іде громадянка Ундервуд, що чиститись мусить. Вона хвилюється, трясеться, чистку проскочити бідолашна пнеться.
Входить п а н н а радянська й стає тремтячи перед комісією.
Панна на радянській платформі опинилась, прийняла, сердечна, соціяльну революцію і вивчила за Стучкою всю радянську конституцію. Прислухайтесь… Кожному з вас у пригоді стане, бо чистити вас ще не скоро перестануть… (Як діякон у церкві). Будьмо уважні!..
На всі відповіді п а н н и б у р с а к и реагують жереб’ячими «Го-го-го»…
Г о л о в а (до Панни). Ваше соціяльне походження?
П а н н а. Я донька селянки і двох робочих від станка.
Г о л о в а (хитає головою). Мало… мало… мало.
П а н н а. Вибачте! Я донька двох селянок і трьох робочих від станка.
Музика грає туш.
Г о л о в а. Замужем?
П а н н а. Замужем.
Г о л о в а. Хто ваш чоловік?
П а н н а. Металіст.
Г о л о в а. По якому металу?
П а н н а. По благородному.
Г о л о в а. Яку участь брали в революції?
П а н н а. Я ще до сентябрської революції…
Г о л о в а. До якої? До сентябрської?
П а н н а. Ну-да. Я ще до сентябрської революції в підпіллі «работала».
Г о л о в а. Розкажіть.
П а н н а. Як робітники, було, до папи прийдуть, то я заховаюсь під веранду і работаю… І так, було, там наработаю…
Б у р с а к и. Го-го-го…
Музика грає туш.
Г о л о в а. А як ви на Врангеля дивитесь?
П а н н а. Проти дивилась. А як ще побачу, теж дивитимусь проти.
Г о л о в а. Правильно! Тепер скажіть, будь ласка, – кого ви знаєте з основоположників марксизму?
П а н н а. Основоположників марксизму – два: Фридрих Маркс і Карл Енгельс.
Г о л о в а. Як, як?
П а н н а. Пробачте, я переплутала: Марл Карс і Енгліх Фридрихс.
(Гамір).
Музика грає туш.
Г о л о в а. Ну, з марксизмом ви знайомі! А тепер скажіть, як ім’я, по-батькові та прізвище Григорія Івановича Петровського?
П а н н а. Не знаю.
Г о л о в а. Пригадайте.
П а н н а. Згадала – знаю!
Г о л о в а. Ну, як?
П а н н а. Вуцік.
Г о л о в а. Правильно. А в бога віруєте?
П а н н а. Ні.
Г о л о в а. Ви вільні.
П а н н а (христиться). Слава тобі, господи!
Комісія шепочеться.
Г о л о в а. Громадянка Ундервуд залишається на посаді, бо вона відповіла на всі запитання не замислюючись!
Музика грає туш.
Б у р с а к и (співають). Очистилась, очистилась, очистилась.