Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 18571861 - Гальченко Сергій 5 стр.


Нема твого «Гуса» ні в кого, пане-брате. А згадай сам, що здужаєш, а що забув, те скомпонуй наново. Сим ти нам догодиш краще од короваю, далебі!

Про журнал я й не помишляю. Не наше се діло, Тарасе. Утонеш у журналі без слави й без пам’яті. Нехай хто інший веде журнал, а ми помагатимем; то се так! Нам треба писать у тому роді, которий єсть наше праведне достояніє, і що вже нехай хто інший хоть як потіє, а ні чого такого не втне. Журнальна ж премудрость не велике диво, і багато знайдеться до сього діла мистеців. Нехай собі мізкують на здоров’є! Я оце копавсь у старосвітських шпаргалах, доводив до ладу всяку всячину для «Записок», а далі печатав Гоголя, то знікчемнів був нінащо; а тепер, як покинув таку роботу, що всяке подужало б, то й світ мені одкрився, і почав я писать таке, чого опріч мене – чи гарне воно, чи й не так то – ніхто не напише. Якби ти був тут коло мене, прочитав би я тобі в смак, і ти б мене запоміг розумною радою, як довести діло до кінця. Тепер же мені[3]ні з ким і порадитись. Усе то, бач, народ або судовий, або воєнний, або дуже розумний, з книжної науки, а такого, щоб розум брав од самого Бога, як ти, мій брате, і нема коло мене. Да вже ж колись побачимось, і наговоримось, і начитаємось! А коли ні, то так перекинем один одному, що в кого є – на пораду. Коли б тілько дав Бог довести до конця, бо кінець – ділу вінець. А робота велика!

Книжки мої на Вкраїні. Була така думка, щоб там ізвіковать у зимовнику, а тепер бачу, що тілько й життя нашому брату на столиці. Коли що треба, то сам іду в Публічну бібліотеку; а треба мало не щодня по новій книжці, то не накупишся.

Адресуй так: «Имярек, в собственной типографии, на углу Вознесенского и Екатерингофского проспектов, в доме Лея, бывшем Бушина».

Твой душею П. Куліш.

Збоку приписка:

Пані моя на Вкраїні, то й не вітає тебе, а дуже шанує й поважає, як і всі добрі й розумні люде.

236. М. С. Щепкіна до Т. Г. Шевченка

17 грудня 1857. Москва

От 17 декабря.

Писать много некогда, и потому скажу несколько слов. Я еду 21-го числа в Нижний Новгород, то есть в субботу. Ежели приеду днем, то прямо к тебе; а ежели ночью, то где-нибудь остановлюсь в гостинице, а там уже разберем, як чому буть. Прощай! До свидания. Бог дасть, колядовать будем вкупи. Обнимаю тебя от души.

Твой, щирий друже, Михайло Щепкин.

237. М. О. Максимовича до Т. Г. Шевченка

20 грудня 1857. Москва

1857 г., 20 дек[абря], Москва.

Привіт і поклін тобі, наш любий, наш славний Тарасе, од щирого серця і повності душевной! Радів і тужив я, чуючи про тебе, читаючи твої вірші красномовнії і кріпкодумнії, і на останку – і твої листи до Щепкіна, сього дивно-милого чоловіка, що і надзаходи віку світить і гріє душею своєю, як вранці світить і гріє яснеє сонце. Полетів би і я оце із ним до Нижнього – да ба! Нужда не пуска з Москви… живи, небоже, роби небоже, то й Бог поможе! Як кажуть на нашій Україні. Так хоч словцем сказаться, коли не в волі повидаться!

Прийми оці книжиці моєй праці! Бач, і я на старості став віршовник, і з письменного книжного Ігоря зробив співаку-українця. Наполовину, здається, таки гарненький; дещо вже й сам полагодив; а що тобі не сподобається, будь ласков, напиши мені, коли буде досужно! Да ще от яка просьба до тебе, наш віщий Бояне! Ми тут дуже бажаєм твоїх пісень і віршей, не тільки про себе, да щоб і в світ їх пустить через «Молву» да «Руську бесіду»: так чи не можна одолжить їми і мене, і видавцев помянених журналов, і всіх земляков… як то раді будуть, побачивши їх друкованими! Знаю те по слічній «Наймичці»! Бувай же здоровенький і ясненький, любий земляче! милий соловейку!.. Помагай Бог тобі, щоб-таки справді побачила тебе Україна на своїм розкошном лоні… бо вже вона все жде не дожде тебе із дальної чужини, і як в тій пісні співається:

Лети, лети, соколу,
Я жду тебе з тоскою,
Личко з пилу умию,
І обійму за шию!

Обнімаю ж і я тебе, коханий земляче, мислями моїми і серцем.

М. Максимович.

Кланяється тобі і моя жінка Маруся!

Поклонися от мене Вл[адимиру] Ів[ановичу] Далеві, коли вбачишся з ним. То ще добра людина на світі!

238. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка

22 грудня 1857. С.-Петербург

Посилаю тобі, брате Тарасе, з сею почтою «Оповідання» Вовчка. Як то ти їх уподобаєш! Пиши щиро, як думаєш, бо ти в нас голова на всю Україну.

Пишуть до мене з Москви, щоб у московському журналі що-небудь твоє напечатать. Не квапся на се, мій голубе, до якого часу. Одно – що тобі треба спростовати дорогу до столиці, а друге – з великою увагою треба тепер роздивлюватись, що печатать, а що й придержать. Слава твоя писательська тепер у зеніті, то вже треба оглашати себе голосним ділом, а не абияким. Послі 1847 году ждуть од тебе земляки річей великих. А послі вже й малими до їх обізвешся. От якби Гуса ти згадав або наново скомпоновав! Ми знаємо тільки початок:

Кругом тіснота і неволя,
Народ закований мовчить,
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.
Людською кровію шинкує
І рай у найми оддає…
Царю небесний, суд Твій всує
І всує царствіє Твоє!

У 4-й книзі «Руської бесіди» єсть дещо про Гуса. Прочитай да й виведи свою красну мову про його. Коли ж у тебе є гарні вірші і без Гуса, то пришли перше мені їх на прогляд, щоб пішло воно з моєї руки, як «Наймичка», которої – сам бачиш – я не зопсовав. Щиро кохаю твою музу і не пожалую часу переписать, що вона тобі внушила, – нехай не виходить між люде розхристана й простоволоса, циганкою; нехай явиться мирові гарною дівчиною, отецькою дочкою, щоб знати було по дочці й батька. Оце ж будуть тебе підбивать москалі, то ти не дуже подавайся і моєї ради не занехай. Почали ми з тобою велике діло, – треба ж його так і вести, щоб була нашому народу з наших річей шаноба.

Прощай! Пиши до мене. Лист твій читав я… да, правда, про сеє вже написав до тебе.

Твій П. Куліш.

1857, дек[абря] 22

С.-Петерб[ург].

239. Т. Г. Шевченка до М. О. Осипова

23 грудня 1857. Нижній Новгород

Нижний Новгород.

Декабря 23-го 1857 г.

Незабвенный Николай Осипович! Сегодня я получил письмо от моей святой заступницы, графини Н[астасии] И[вановны], и только сегодня из ее бесценного письма узнал ваше мирное местопребывание, и сегодня же пишу вам, сколько время позволяет. Дело, изволите видеть, предпраздничное; я же жду к себе из Москвы дорогого гостя на праздник, даже сегодня. И кого бы вы думали я так трепетно дожидаю? 70-тилетнего знаменитого старца и сердечного друга моего, Михаила Семеновича Щепкина. Не правда ли, дорогой гость у меня будет? Да еще какой дорогой, единственный! И действительно, это единственный и счастливейший человек между людьми: дожить до дряхлости физической и сохранить всю юношескую свежесть нравственную! Это явление необыкновенное! Мы не видались с ним с 1847 г. и, как мне воспрещен въезд в столицы, то он, старец-юноша, несмотря на мороз и вьюгу, едет ко мне единственно для того, чтобы поцеловать меня! Не правда ли – юноша? и какой сердечный, пламенный юноша! Я горжусь моим старым, моим гениальным другом, и горжусь справедливо. Не по причине сей великой гордости, а по причине великого недосуга вы извините меня, что я на сей раз пишу вам мало. Моя история вот в чем: в первых числах августа оставил я ненавистное Новопетровское укрепление с намерением пробраться прямо в Академию художеств; но на перепутье, т. е. в Нижнем Новгороде, меня полиция остановила и объявила, что въезд в обе столицы мне воспрещен, и вдобавок, что моя особа поручена ее непосредственной опеке, т. е. надзору. Я и застрял в Нижнем и пробавляюся теперь чем попало в ожидании будущих благ.

Последнее письмо ваше из Курска я получил и ответ свой адресовал на имя графини; но, вероятно, мое письмо не дошло к вам, потому что с тех пор уже прошло полтора года, а я сегодня только получил от вас известие. Не забывайте же меня, добрейший Николай Осипович, пишите мне хоть изредка, а пока остаюсь вашим аккуратнейшим корреспондентом и сердечно преданным вам Т. Шевченком.

Напишите мне подробно свой адрес, а мой адрес таков: В Нижний Новгород, его высокоблагородию Павлу Абрамовичу Овсянникову, с передачею такому-то.

240. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка

23 грудня 1857. С.-Петербург

От тобі брате Тарасе, гроші – аж 250 цілкових! Се за твої невольницькі пейзажі. Тут не знайшлось охочих; так я писав до наших панів, оцінивши 17 штук у 250 цілкових. Хотілось мені, щоб спóминки про твою святу для нас неволю були не в чужих, а в рідних руках, і чого бажав, те Господь і поміг мені вчинити.

П. Куліш.

1857, дек[абря] 23,

С-Петерб[ург].

1858

241. Т. Г. Шевченка до А. І. Толстої

2 січня 1858. Нижній Новгород

2 генваря 1858.

Простите ли вы меня, моя святая заступница, за мое долгое молчание? Наверное простите, когда я вам расскажу причину этой грубой невежливости. 23 декабря получил я ваше драгоценное письмо, а 24-го приехал ко мне из Москвы гость. И кто бы вы думали был этот дорогой гость, который не дал мне написать вам ни одной строчки? Это был ни больше ни меньше как наш великий старец Михайло Семенович Щепкин. Каков старец? За четыреста верст приехал навестить давно не виданного друга. Вот это, что называется, друг. И я бесконечно счастлив, имея такого искреннего друга. Он гостил у меня по 30 декабря. Подарил нижегородцам три спектакля, привел их в трепетный восторг, а меня, меня вознес не на седьмое, а на семидесятое небо! Какая живая, свежая, поэтическая натура! Великий артист и великий человек! И, с гордостью говорю, самый нежный, самый искренний мой друг! Я бесконечно счастлив!

Проводив Михайла Семеновича, я долго не мог прийти в себя от этого переполненного счастия. И только сегодня, и то с горем пополам, мог взяться за перо, чтобы благодарить вас за драгоценное письмо ваше и написать вам о моем беспредельном счастии. Простите меня великодушно, моя святая заступница, что я вам пишу мало. Ей-богу, не могу. Поздравляю вас, графа Федора Петровича и милых детей ваших с Новым годом и желаю вам на всю жизнь такой радости, такого счастия, каким я теперь наслаждаюсь. Простите и не забывайте меня, искреннейшего и счастливейшего вашего благодарного друга Т. Шевченка.

P. S. На днях явится к вам П. А. Овсянников, мой здешний добрый приятель и товарищ по квартире. Он вам сообщит все подробности о мне и о моем дорогом, незабвенном госте. Благодарю вас за адрес Осипова, сегодня и ему пишу и, разумеется, о М. С. Щепкине. Я теперь не в силах ни о чем больше ни писать, ни думать.

242. М. С. Щепкіна до Т. Г. Шевченка

1–3 січня 1858. Москва

Спешу сказать несколько слов. И тело устало, и душе некогда. Посылаю 4 рожи, которые раздай, кому следует; передай всем поклоны, а Варенцову прибавь, чтобы он поблагодарил почтмейстера за почталиона, он за мной, как за ребенком, ухаживал, и, пожалуйста, чтобы он не забыл этого: доброе слово в пользу маленького человечка необходимо. Письмо его в Питер я отправил. Поцелуй своего хозяина, а он пусть тебя и оба за меня. Здесь я никого не видал и ничего не скажу: дай душе отдохнуть, а то она все время была в таком волнении, что немножко и не под силу, а приехал домой – все взворотилось в старой душе моей: перед моим приездом, за день, получено известие из Малаги, что сын мой Дмитрий умер.

Прощай!

Твой Михайло Щепкин.

243. Т. Г. Шевченка до С. Т. Аксакова

4 січня 1858. Нижній Новгород

Чтимый и многоуважаемый

Сергей Тимофеевич!

Не нахожу слов сказать вам мою благодарность за ваш милый подарок, за ваше искреннее сердечное ко мне внимание. Я давно уже и несколько раз прочитал ваше изящнейшее произведение, но теперь я читаю его снова и читаю с таким высоким наслаждением, как самый нежный любовник читает письмо своей боготворимой милой. Благодарю вас, много и премного раз благодарю вас за это высокое сердечное наслаждение.

Простите мне, что я не написал вам с Михайлом Семеновичем. Не мог. Старый чародей наш своим посещением сделал из меня то, что я и теперь еще не могу прийти в нормальное состояние. Он все еще вертится у меня перед глазами и мешает мне не только приняться за какую-нибудь работу, думать, даже говорить мешает. Да, он таки порядком пошевелил меня. И нужно же было ему такую штуку выкинуть. Нет, таких богатырей-друзей немного на белом свете. Да я думаю, что он один только и есть. Как я, однако ж, не по-христиански думаю. А этому причина тот же великий наш чудотворец Михайло Семенович. Храни его Господь на поучение людям.

Послал я вам с моим великим другом свою «Прогулку с удовольствием и не без морали». Вооружитесь терпением, прочтите ее, и если найдете сию «Прогулку» годною предать тиснению, то предайте, где найдете приличным. Вторая часть «Прогулки» будет прислана вам, как только покажется в печати первая.

Простите мне, многоуважаемый Сергей Тимофеевич, что я вам так невежливо навязываю мое аляповатое творение, но лучшего употребления я не мог из него сделать. А где отец враг своему даже и аляповатому чаду? Я как отец, любящий, но не ослепленный прелестью своего чада, то убедительнейше прошу вас, будьте внимательны без снисхождения, в особенности к его хохлацкому выговору.

Поздравляю вас с Новым годом и желаю вам всего того, чего вы сами себе желаете. Еще раз благодарю за ваш дорогой подарок и навсегда остаюсь ваш сердечный поклонник Т. Шевченко.

4 генваря

1858.

На звороті:

Высокоблагородному

Сергею Тимофеевичу

Аксакову.

В Москве.

244. Т. Г. Шевченка до П. О. Куліша

4 січня 1858. Нижній Новгород

4 января 1858 года.

Позавчора получив я твоє третє письмо та ще й з грішми 250 карбованців. Спасибі тобі і тому щедрому землякові, що купив мою невольничу роботу. Спасибі вам, други мої сердечнії: зробили ви мене з великим святом. Нехай вам так Господь поможе во всіх ваших начинаніях, як ви мені тепер помогли. Препоганий Нижній Новгород. Копійки нема де заробить; думав уже писать Лазаревському, аж гульк – неначе з неба впали гроші, та ще й на Новий рік. Спасибі вам, друзі мої!

Оповідання Вовчка ще не получив. А «Граматка» твоя так мені на серце пала, що я не знаю, як тобі і розказать. Розкажу колись, як дасть Бог побачимось, а тепер тілько дякую, і ще раз дякую, і білш нічого.

Копу грошей возьми у М. Лазаревського. З «Чорної ради» тепер не нарисую тобі нічого: нема моделі, нема нічого перед очима нашого українського, а брехать на старість не хочеться. Не хочеться рисовать так, аби-то.

Тепер посилаю тобі з оцим добрим чоловіком, з Овсянниковим, свої «Неофіти». Ще недобре викончені. Перепиши їх гарненько і пошли з цим же Овсянниковим старому Щепкіну.

Наробив він мені, оцей старий, лиха: приїзжав до мене на святках колядувать. Я й досі ще хожу неначе з тяжкого похмілля од його колядок. Учистив старий! аж пальці знать. І де в його узялась така жива, сердечно трепещуща, жива натура? Диво, та й годі!

Оставайся здоров, мій брате, мій друже єдиний. Нехай тобі Бог помагає во всіх твоїх добрих начатках. Не забувай мене, твого щирого рідного брата Т. Шевченка.

Назад Дальше