– Скільки людей підсіло на ваші ігри?
– Кілька тисяч, гадаю.
– А Ніна… ще якісь послуги надавала Ахтарові?
Майк помахав рукою комусь у саду, який з’єднував їхній будинок із сусіднім. Корсо витягнув шию: п’ятдесятилітня пані в піджаку «Шанель» саме перетинала подвір’я вілли.
Жінку в костюмі міні явно обурило те, що вона побачила (голівка статевого органа Майка випиналася над краєм огорожі, немов маріонетка в ляльковому театрі), й вона хутко подалася геть.
– Ніна надто захопилася, – продовжив розповідь порноактор. – Я не раз її попереджав. Вона брала учать у так званих «сліпих тестах». Дівчину прив’язують до столу патологоанатома, а кат отримує вказівки онлайн від учасників парі… Переважно їй у піхву вставляють найхимерніші предмети. Спочатку вона відмовляється, ставки ростуть, а коли сума здається достатньою, дівчина погоджується… Ніна була королевою трюку.
– Які саме предмети?
– Мобільний. Заради сміху хтось телефонував, і він дзеленькав усередині. Але могли й жменю рибальських гачків запхати…
– Ахтар казав, що Ніну ніхто не змушував…
– Це правда. Гроші перетікали до його кишені. Мерзотник уже голову нам проточив балачками про велике еротичне злиття, але він – лишень гендляр, що натрапив на золоту жилу…
– Якщо бабло її не цікавило, навіщо вона приставала на такі пропозиції?
– Задля задоволення. Ніні подобалося, коли їй завдавали болю. Насправді.
– Не надто переконливе тлумачення.
Фройд щиглем відкинув недопалок у сад сусідки.
– Їй подобався біль, бо вона себе не любила. А не любила вона себе тому, що була переконана, нібито не гідна кохання. Її народили анонімно; сподіваюся, ти про це знаєш?
Корсо хитнув головою.
– Ніна собі уявила, що істота, яку не можливо покохати, – тобто вона сама, – обернулася на істоту, яку слід зневажати. Бажання докорінно змінилося. Дівчина тепер насолоджувалася болем, тортурами, зневажанням, що нібито заслужила до себе. Її психіка переставила всі цінності з ніг на голову. Насилля стало для неї єдиним джерелом задоволення.
Корсо вже зрозумів, чому його називали «Фройдом». Свою заплутану промову той виголосив на єдиному диханні, повчальним голосом – якби трошки відірватися, можна було б уявити, що він звертається до власного фалоса.
Коп мучився загадкою: дівчина, що віддавалася настільки божевільним забавам, очевидно, мала чималі ускладнення. Тож чому медексперт так нічого й не побачив?
Але Майк був ладен розвіяти будь-які сумніви.
– Останнім часом Ніна спекалася залежності від ігор садо-мазо. Шрами, певно, зарубцювалися. Вона почувалася краще як тілом, так і душею.
– Чому так сталося?
– Чувака собі знайшла.
– Чувака?
Усі свідчення збігалися в одному: 32-річна Софі Серейс, вона ж Ніна Віс, була сама як палець.
– Не чіпляй мені локшини на вуха. В протоколах не згадується ніякий хлопець. Катма ні в мобільному, ані в комп’ютері.
Майк ошелешено замахав головою.
– Отже, ви так нічого й не зрозуміли про Ніну. Все, що стосувалося її особисто, вона ховала за сімома замками. В неї було обмаль таємниць, але вона їх свято зберігала.
– Ким був її хлопець?
– Не знаю.
– Вона тобі щось про нього розповідала?
– Небагато. Здається, він був художником.
– Займався садомазохізмом? Де вона його зустріла?
– Навіть гадки не маю, кажу ж тобі! Вона лише зізналася, що подекуди зустрічається з ним і що їй з ним добре.
Цей художник, мабуть, теж був дуже охочий до загадок, бо не залишив жодного сліду в житті Ніни. Яке брело, таке й стріло.
– Може, пригадаєш бодай щось, адже ми маємо встановити особу?
– Здається, вона позувала для нього…
– Де можна знайти його полотна?
– Навіть не уявляю.
– В нього є галерея?
– Кажу тобі, ніфіга не знаю!
– Подумай.
Майк провів рукою по голові.
– Носить капелюха.
– Капелюха?
– Одного дня вона мені його описала. Нібито він полюбляє незвичний одяг. Білі костюми, капелюхи… В стилі сутенера 20-х років…
Якось не суголосно з образом загадкової людини. Тут треба добре пошарудіти. Може, і вдасться відкопати щось цікаве. Хай там як, але це з біса значний крок уперед в розслідуванні, розпочатому Борнеком.
Корсо попрощався з Фройдом, проте за якусь мить повернувся.
– Ще хотів спитати – так, дрібничка.
– Що саме?
– Чому ви всі підстрижені під нуль?
Майк хтиво усміхнувся.
– Ахтар вигадав. Більше скидається на секту. А втім, зручно.
– Для чого зручно?
– Для того, щоб трахати головою.
17
Його команда чекала на нього в залі засідань. У Берсі програмісти взялися за розкодування фільмів – їх виявилося кілька тисяч – за «ласкавої підтримки» Ахтара.
– Щось надибали?
– Жах якийсь, – відказав Людо, що був не з полохливих. – Дівчата справді багато беруть за виступи. Ми ще не торкалися фільмів з Ніною, але, гадаю, вони такі ж самі…
– Список передплатників?
– Теж розшифровуємо. Генії інформатики кажуть, що вдасться визначити лише IP-адреси комп’ютерів. Згодом треба буде віднайти імена їхніх власників. Ми не здаємося.
– Актори, акторки?
– Картотека Ахтара в повному порядку, але що нам з того? Всі працюють під псевдонімами. Жодних даних щодо кадрів.
– Він ніколи не записував, яку видав зарплату?
– Ні. Всі брали участь добровільно. Реально схибнуті якісь…
– Що з Ахтаром, ви дозволили йому зв’язатися з адвокатом?
– Ні. Ми досі шукаємо на плівках щось гаряченьке, на чому можна розкручувати звинувачення.
– Копніть навмання. Дівчат там перетворюють на калапецю.
– Він каже, що їх нібито загримували.
– А одночасне проникнення вчотирьох? А предмети, що запихають до піхви та дупи?
Людо стенув плечима.
– Вільний обмін між дорослими людьми, які дали згоду. У нас є договори, що їх підписали дівчата. Ахтар пояснює, ніби в такій спосіб він їх звільняв від іудейсько-християнських пут, забобон, якими їх пригноблює суспільство, і таке інше. Ми й далі переглядаємо фільми, але, якщо не знайдемо в них дітлахів або тварин, доведеться відпустити пана Конферансьє.
Корсо колись гарував на БПТЛ і знав, як і всі в цій залі, що постачальників порнопродукції схопити можна лише на використанні неповнолітніх або на статевих актах зоофілів з тваринами. Стаття 521-1 Кримінального кодексу передбачає покарання за «публічно або приватно виконані дії сексуального або брутального характеру, або пов’язані з жорстоким поводженням стосовно тварин: домашніх, свійських або тих, що утримуються в неволі…» Навіть є закони для захисту коників поні, що потерпають від содомії…
Корсо наказав і далі старанно шукати: ще раз пірнути в колодязь із нечистотами, визначити користувачів, а індуса постійно маринувати, крім того, не дозволяти йому спілкуватися з будь-якими знайомими.
– Прокуратура буде в захваті.
– Мабуть, що так.
Коп набрав повітря й повідомив несподівану новину, що почув у Везіне: Софі Серейс мала коханого. І на одному подиху віддав усі розпорядження. Провести блискавичний обшук у неї вдома наступної ночі й постаратися знайти бодай щось стосовно незнайомця. Знову навідатися до «Сквонка» й опитати її колег. Обнишпорити ринок сучасного мистецтва: можливо, вдасться натрапити на слід художника, що носить білий костюм та борсаліно. Художника, що (можливо) зображає у своїх творах стриптизерок або порноакторок і якось пов’язаний зі старою школою художників Мулен-Руж.
Сток подала голос – на збори вона вирішила почепити великі окуляри, в яких несподівано стала схожою на вчительку:
– Щось не можу второпати. Ґонзо вже відкидаємо?
– Ні, не відкидаємо.
– А хто займатиметься підписниками Ахтара? Партнерами Ніни абощо?
– Попросимо вислати до нас підкріплення.
– А чому б не Борнека? – пожартував Людо.
– Хай Борнек робить своє, а ми – своє. До того ж він незабаром вшивається у відпустку.
– Половина 36-го будинку виїжджає цього вечора, – уточнила Сток.
– Спитайте в Бомпар, кого вона може відправити до нас. Завтра все добряче обміркуємо й вирішимо, хто кого має опитати.
Копи перезирнулися: цієї ночі вони знову на службі – перша новина, а в вихідні на них також чекає робота – друга новина.
– Крішна теж цього вечора їде, – несміливо докинула Барбі.
– Хай скасовує відпустку!
Після останніх слів Корсо попрощався й повернувся до себе в кабінет. Підбивати підсумки треба без метушні: протягом кількох годин він двічі вдало натрапляв на новий слід. Навіть не сподівався на такий успіх першого дня.
– Стефане!
Він обернувся: Барбі рушила за ним коридором з текою в руці. Знову в його голові майнула думка, що вигляд у неї геть недоладний. Вона скидається (і то в найкращі дні) на пошарпану Мері Попінс – більшої привабливості їй могли б надати вінтажний одяг або торбинки з гобеленової тканини.
– Я знайшла посилання на поранення, що їх отримала Ніна.
– У тебе є час на іншу роботу? – здивувався він.
– Я вмію працювати над двома завданнями одночасно.
А точніше трьома, адже саме вона відкопала Веранна, аса в царині мотузок, і доп’яла Ахтара, пильно переривши всі рахунки Ніни… Надзвичайна обдарованість Барбі дещо дратувала, завжди здавалося, що вона на крок випереджає групу разом з ним.
Жінка розгорнула теку, де містилися кольорові ксерокопії.
– Це картини Франсіско Ґойї.
– Ходімо до мене в кабінет.
Корсо зачинив за собою двері, а Барбі розклала зображення поверх його паперів.
– Чув про такого художника? – спитала вона.
– За дурника мене маєш, чи що?
Корсо впізнавав відомі полотна: портрети різних постатей Мадридського двору, славетний «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року», репродукції «Pinturas negras»: «Два старці», «Шабаш відьом», «Пес»… Спотворені мармизи лякали нав’язливою правдоподібністю.
Барбі вихопила з купи кілька знімків і розклала на видноті.
– Поглянь – нічого тобі не нагадують?
Жахливі портрети у відтінках від червоного до сепії – пики, що дико волали або ж уїдливо посміхалися (важко зрозуміти), роти, що розтягувалися від вуха до вуха, – саме такий вигляд мало поранене обличчя Ніни.
– Це з «Чорних картин»? – спитав він і взяв одну зі світлин: чоловік зі змарнілим лицем мав скуті ланцюгом зап’ястки.
– Ні. Вони називаються «Pinturas rojas». Маленькі полотна віднайшли кілька років тому – їх приписують Ґойї. Каторжанин, чаклун, умирущий. Очевидно, Ґойя поринув у свої найпохмуріші спогади.
– Де вони зараз?
– У музеї одного з мадридських фондів. Якийсь меценат придбав за шалені гроші. В мене є адреса. Впевнена, що злочинець годинами там простоював… Може, він навіть іспанець…
Корсо ніяк не міг прийти до тями: вони втретє натрапляють на новий цікавий слід. Ба більше, він і «милого друга» тепер тримає на прицілі. Вимальовувалась певна єдність усіх деталей.
– Пошпортаємося в цьому завтра, – підсумував. – Маємо розібратися, що саме відзеркалюють обличчя. Яку символіку й глибинний смисл він у них вклав…
– А фонд?
– Переговори з французьким офіцером зв’язку в Мадриді.
– Не хочеш, аби ми туди поїхали самі?
– Ні. Головна робота – тут.
Барбі зібрала докупи ксерокопії та втиснула йому теку під пахву.
– Ти помиляєшся. Наш убивця підживлює своє божевілля картинами. Все закручено довкола них.
– Кажу тобі, знайди офіцера зв’язку.
Барбі неохоче погодилася. Як усі маленькі генії, вона була вразливою – справжній недолік для поліціянта.
Жінка вже намірилася йти, але Корсо покликав її назад:
– Ти чимось зайнята?
– Жартуєш? Щойно ти завантажив нас роботою на цілих три дні.
– Ні, я хотів спитати, чи є в тебе час, щоб випити трохи вина?
– Еге!
– Що означає «еге»?
– За сім років чесної та вірної служби ти лише двічі запропонував мені перехилити з тобою чарку. Уперше – аби сповістити про намір вигнати одного з хлопців нашої групи. Удруге – аби повідомити, що жінка, яку я щойно арештувала, повісилася в камері. Одне слово, для мене це було завжди поганим знаком.
Він спромігся на усмішку.
– Хочу в тебе дещо попросити.
– Мені вже стає моторошно.
18
– Свідчення? Свідчення про що?
– Про мою порядність. Підтвердження того, що я гарний батько.
Барбі метельнула головою, ніби щойно почула добрий жарт. Вони сиділи в кав’ярні на площі Дофіна, далеко від місць, що їх зазвичай відвідують поліціянти з Іль-де-ля-Сіте.
– То що? – гаркнув Корсо з викликом.
– Либонь, справа про розлучення почалася для тебе не надто вдало…
– А ти хіба знаєшся на розлученнях?
Він не був готовий до балачок у дусі Катрін Жано.
– Просто… чи воно того варте? Що саме ти хочеш додати до справи?
– Свідчення, світлини, де ми з Таде щось робимо вдвох… Хотів би також потім записати свої думки про виховання. Яким повинен бути батько.
Барбі відпила ковток кока-коли без цукру. Вона тримала келих обіруч: мабуть, хотіла пропустити прохолоду напою аж попід шкіру.
– В тебе є друзі? – запитала вона.
– Небагато.
– А родина?
– В мене є Таде.
– І ти маєш час забирати його зі школи? Займатися з ним іншими справами?
– Роблю все, що від мене залежить.
Барбі усміхнулася, але тільки щоб пом’якшити подальші слова:
– Словом, ти покладаєш єдину надію на твердження колег.
– Кого обходить, де я назбирав свідчення.
– Тоді чому б тобі не звернутися до злочинців, яких ти заарештував під час служби у відділку?
– Я про це думав.
Звичайно, вони собі жартували, але він вважав цілком законним надати слово й своїм ворогам. Вони точно по слово не лізли б до кишені. Але такі свідчення змалювали б його лише як копа.
– Можна з тобою говорити відверто? – звернулася до нього Барбі після того, як знову відпила прохолодної коли.
– Уже давненько ти в мене не питала про дозвіл.
– Коли мене долучили до групи, Таде мав 2 роки. Я дивилася твоїми очима на те, як він підростає, і могла пересвідчитися, що ти справді – чудовий батько. Принаймні докладаєш усіх зусиль, як сам кажеш.
– Проте?
Молода поліціянтка зволікала з відповіддю, ніби збиралася з духом.
– Щойно опинишся перед суддею, попри всі твої надзвичайні успіхи на службі й вигляд пробийголови, довго ти не протримаєшся.
– У мене вигляд пробийголови?
Барбі не обізвалася.
– Навіть уявляти не хочу, що почнуть говорити друзі твоєї колишньої.
– Сумління мене не гризе.
– Авжеж, лише, як би тобі краще пояснити, в твоїй присутності ніяковієш.
Корсо перетравлював почуте. Барбі скористалася з нагоди, щоб висловитися про все, що накипіло:
– Не п’єш, але складається враження, ніби ти щойно виписався з курсів анонімних алкоголіків. Не вживаєш наркотиків, але досі перебуваєш під впливом того, на що наражав себе замолоду. Борешся за справедливість, але чомусь здається, що ти лише намагаєшся уникнути покарання. Якщо жартуєш, то завжди якось вимушено, а коли залицяєшся, то начебто допит улаштовуєш. А щасливим я тебе бачила тільки зі зброєю в руках.
– Це все?
– Ні. Ти розриваєш шлюб із жінкою, як і добра половина парижан, але всім уже ввижається підготовка до терористичного акту – ніби жертви десятками лягатимуть тобі під ноги.
– Таде – найдорожча у світі істота для мене. І дуже важливо, якими будуть наслідки нашого розлучення.
Вона хитнула головою, начебто психоаналітик, що в такий спосіб підтверджує наявність ознак хвороби, а не згоду зі сказаним.
– Уже не кажу про те, що Емілія здатна назбирати несхвальних відгуків про тебе в самому 36-му будинку.
– Що мені можна дорікнути? І в нас розкритих злочинів найбільше у відділку.
– Знаю, дякую, що нагадав, але хай там як, тебе не можна назвати бездоганним поліціянтом.
Корсо вмить збігли на думку всі справи, коли він дозволив собі надмірно лютувати. Але кому вдасться видобути звіти про його незаконні дії з-під грубого шару архівних паперів, де їх старанно заховала Бомпар?
– Під час розслідувань ставишся до родичів жертв, як до винних, і водночас поводишся так, нібито хтось образив тебе особисто, – продовжувала Барбі. – Начебто один із героїв бойовика «Карателі», що чинить самосуд з пістолетом у руці.
– Перебільшуєш.
– Зовсім ні. Коп з відділу карного розшуку носить чорний однострій з поваги до сімей потерпілих і все життя сліпне над доповідями. А ти ні разу не спромігся одягнути піджак і всю писанину перекинув на Крішну. Не годен комусь поспівчувати. Ніколи не буваєш ввічливим, не поважаєш людей. Біда, а не коп. Чесно кажучи, ти досягнув непоганих результатів, однак усі вважають, що було б краще, якби ти знову зайнявся тим, з чого почав, – оперативною роботою.