Чаша Амріти - Александр Павлович Бердник

Олесь БердникЧАША АМРІТИРоман-феєрія

Замість прологаМАЙЯ

Машина заскакала по нерівній дорозі. Виючи, вибиралася на крутизну. Потім спускалася вниз. Михайло відчув, що задихається,  не вистачало повітря. Задушлива коробка кузова, набита полоненими, наскрізь просякла випарами десятків тіл. Ні поворухнутися, ні хапнути краплю повітря. Куди їх везуть? Ніхто не знає. Треба витерпіти, не знепритомніти

Машина сильно гойднулася кілька разів і нарешті зупинилася. Почулася різка команда, лютий гавкіт собак. Двері широко розчинилися. Хвиля холодного запашного повітря хлюпнула в кузов, ринула в зівялі легені полонених, спянила.

Михайло хотів звестися на ноги. Похитнувся, впав головою вниз, сильно забившись об камянистий ґрунт. Поруч засміялися. Потім хтось закричав:

 Виходь! Хутчіше! Шнель! Шнель!

Полонені жваво заворушилися, вискакували з машин, оглядалися. Михайлові допомогли підвестися із землі, хтось обтер кров з його скроні. Він облизав язиком пошерхлі губи, глянув довкола себе. Виднокіл заступили високі гори, в небо впиналися крижані верхівя.

«Певно, Альпи»,  подумав Михайло.

Полонених оточили охоронці в чорному, з автоматами напоготові. Біля їхніх ніг шкірили зуби здоровенні пси, нервово постукуючи кудлатими хвостами по землі.

До гурту підійшло двоє німців, одягнених у сіру військову форму без погонів. Вони брали наручники з ящика, кували полонених по три чоловіки. Два наручники на трьох солдат. Михайло Сагайдак був у першій трійці, крайній зліва. До правої руки йому прикували британського солдата в блідо-зеленій пошматованій формі. Михайло скоса глипнув на нього, здивувався. На голові полоненого була зелена чалма, строге бронзове обличчя облямовувала чорна борідка. Не інакше, як з колоніального корпусу. Напевне, індус. А третій праворучамериканець. По відзнаках виднольотчик.

До колони наблизився офіцер-есесівець. Заклавши руки за спину, уважно, діловито розглядав постаті солдат. Всевід обличчя до ніг. Михайло не опустив погляду. Відчув біля серця гнівну, скажену хвилю. Чому, чому він тут, поруч з цими хлопцями? По якому праву цей нелюд з гадючими очима оглядає їх, ніби овець на базарі?

Офіцер пройшов далі. Індус глянув на Михайла, мяко усміхнувся, ніби зрозумівши стан товариша. Американець задивився на гірські верхівя, нахмуривши густі чорні брови.

Почулася протяжна команда. Загавкали пси. Колона рушила по гірській дорозі понад глибокою прірвою, де скаженів зеленкуватий пінистий потік. З-за високих парканів виглядали зацікавлені лиця, десь співали півні. Сонце піднялося в небі високо, з гір линули пахощі хвої.

Індус глибоко зітхнув, обернувшись до Михайла, тихо запитав англійською мовою:

 Ви не знаєте, де ми? Чудові місця. Ніби в Гімалаях

Михайло в умі склав фразу для відповіді (англійську мову він розумів непогано, але розмовляти як слід не навчився), прошепотів:

 Точно не відаю. Або на півдні Німеччини, або в Австрії

 Австрія,  хрипко сказав за спиною сусід-полонений.  То є Австрія. Я знаю

 Дякую,  сказав, не обертаючись, Михайло.  Я теж так думав. Тільки навіщо нас привезли сюдине збагну

 Ви неспостережливі,усміхнувся індус.

 Чому?

 Нас привезли для тяжкої праці. Гляньтевсі полонені здорові, сильні. Жодного хворого чи слабкого. Ясно, що не для страти

 Ваша правда,  з полегкістю сказав Михайло.  Тим краще. Є якась надія

 Заждіть місяцьдва,  тихо обізвався полонений за спиною.  Німці мастаки вбивати надію

Полонені з охороною минули вузький місток, перекинутий над ущелиною, наблизились до воріт невеликого табору. За колючими дротами видно було ряди низьких сірих бараків, по боках височіли чотири вежі з вартовими, на довгих припонах навколо загороди бігали, гризучи ланцюги, люті пси. Побачивши полонених, вони почали рватися з припон, давлячись і захлинаючись.

Ворота розтулились, ніби зловісна паща, ковтаючи полонених ряд за рядом.

Офіцери жваво перемовлялися. Сагайдак розібрав кілька німецьких фраз:

 Добра худоба

 Дякувати шефу Робота термінова, а старі шкапи виздихали

 Зрозумів?  ледве ворухнувши губами, запитав індус.

Михайло кивнув. Американець промовчав. Тільки очі в нього стали холодні, крижані. Тим часом конвойні підійшли до полонених, почали знімати наручники. Михайло полегшено зітхнув, розтер багрові смуги на руці.

Полонених виладнували в дві лави. Один з офіцеріввисокий, худий, з байдужим холодним поглядомвиступив наперед, сказав коротку промову. Два солдати повторили його звернення англійською, російською, польською та французькою мовами.

 Полонені солдати,  сказав офіцер.  Я майор фон Гірен, комендант цього табору. Кожне моє словозакон для вас. Непослухсмерть. Життя і волю при кінці війни можете заслужити лише відданою працею на благо великого рейху і нашого фюрера. В кожному бараці є старости. Все інше пояснять вони. Я скінчив!

Сагайдак з чотирма першими трійками полонених потрапив до сьомого барака. Старостою там був присадкуватий, коренастий українець з хитрими веселими очицями. Він назвався Грицьком Бояком, дуже зрадів, почувши рідну мову з вуст Михайла, дав йому, індусові та американцеві місце біля вікна, на горішніх нарах.

Американець одразу ж поліз туди, розтягнувся на весь свій богатирський зріст, захрустів суглобами. Староста поглянув на нього, похитав головою.

 Звик, мабуть, союзничок одлежуватися. Тут не влежиш. Ранесенькокарєр, весь день, як у пеклі. Люди мруть, мов мухи. Привозять здорованів, а вивозять в рогожі. Ось так, земляче. Ну, та не журись, лягай спочивай. Скоро баланду на вечерю принесуть.

Він підступив до Михайла, прошепотів благально:

 Ну що там чути?

 Де?

 У нас. Ти коли попався? Давно?

 Навесні. Місяців півтора тому. На Кавказі

 Господи,  застогнав Бояк,  аж куди німчура добрався. Та що ж йомувпину не буде? Кінець нам?

 Початок,  спокійно сказав Рішідева, всовуючи в голку нитку. Скинувши сорочку, він почав латати дірку на спині. Не підводячи очей, ще раз суворо проказав:Початок

 А ти хто?  здивувався Бояк.  Щось не наше. І не з союзників. Таких ще не бачив.

Індія,  сказав Свамі.

 Здалека,  зітхнув Бояк.  А звідки ж знаєш, як і що? Простозаспокоюєш?

 Ні. Я добре знаю історію

 Якби-то,  прошепотів озираючись Бояк.  Якби ти правду сказав, дивний чоловіче! Твоїми устами Бог промовляє!..

 Може, й так,  лагідно відповів Свамі, перекушуючи нитку.  Всі ми діти його

 То ти віруючий?

 Всі віруючі,усміхнувся індус.  Нема невіруючих. Одні вірують в Бога, другі в сатану, треті в жорстоку силу, ще якісьв людину, в її любов

 Правду кажеш,  почухав потилицю Бояк.  Мудрий ти, хоч і молодий ще. А звідки по-нашому навчився?

 Вивчав. Я біля двадцяти мов знаю

 О-о-о!  з пошаною мовив староста.  Головатий. Ну, влаштовуйтесь. Зараз принесемо матраци, потімвечеря. І спати! Бо завтра на каторгу

Староста почимчикував кудись вздовж барака. Біля нар метушилися полонені, слали матраци. Плив різноязичний гомін. Дехто, зморений важкою дорогою, одразу падав на постіль і засинав. Індус торкнувся пальцями Михайлового плеча, дружньо мовив:

 Познайомимось, брате?

 З охотою Мене звати Михайло Сагайдак. А ви?

 Гаррі Фітцджеральд Соун,  несподівано озвався з нар американець.

 Свамі Рішідева,  сказав індус.  Індія

 Що ти з Індіїце одразу видно,  прихильно мовив Соун.  А ти хторосіянин?

 Українець.

 Україна,  зітхнув індус, ласкаво глянувши на Сагайдака великими чорними очима.  Бодхисатва Тарас Колись читав

 Де це Україна?  зацікавився американець.  Десь у Сибіру?

Європа,  засміявся Михайло.  Ну ти, колего, в географії не мастак! А ще льотчик!

 А щольотчик?  знизав плечима Гаррі.Треба летітидадуть карту

 Цього мало,  осудливо сказав Михайло.  Треба знати Землю, на якій ти живеш

 А ти знаєш Америку?

 Все-таки щось знаю. Уїтмена вашого знаю. А ти нашого Тараса не знаєш. А він же писав про вашого героя

О роде, суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш, коли

Ми діждемося Вашінгтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись

Рішідева переклав вірш англійською мовою. Гаррі енергійно кивнув, у синіх очах зявився схвальний вираз.

 Ол райт! Прекрасно. Народ, який має такого пророка,  великий народ. Жаль, що я раніше не знав. Для нас ви всіРосія.

 Колись було так. А тепербратство народів,  з гордістю відповів Сагайдак.  У нас сотні народів і націй. І всі живуть дружно

 Пропаганда,  скептично скрививши губи, мовив Гаррі.Не люблю балакунів. Скрізь у світі однаково

 Не однаково,  спалахнув Михайло.  У нас краще!

 Колись я читав одне словянське прислівя,  засміявся американець.  Як же воно Ага, згадав! Всякий чорт є чорт

 Знаю,  засміявся Сагайдак.  Всякий чорт своє болото хвалить. Хай так. Може. А все-таки нема в світі краю, де люди жили б так дружно

 Це правда,  серйозно озвався індус, потиснувши пальці Михайла своєю рукою.  Я давно слідкую за вами. Вивчав багато ваших мов, традицій, історію. Ваші народи, мені здається, мають якусь особливу історичну місію. Ще не все ясно багато темного але почин грандіозний. Ось і теперхто б міг стояти так мужньо проти темної орди?

 Правда твоя, Рішідева,  хитнув головою Гаррі.Тут нічого не заперечиш

Товариші задумалися, замовкли.

Гаррі, заклавши руки під голову, ліг горілиць, пробурмотів:

 Доки там ще принесутья подрімаю. Дуже стомився

Михайло заплющив очі. Де він? Що з ним? Чи не сниться, чи не привиділось?

Зовсім недавношкола, пісні на вигоні, прекрасні казки бабусі, ігри між бурянами, вуркотливі трактори на широких полях, захоплюючі досліди на уроках фізики І зорі, чарівні небесні вогники в окулярі телескопа. Мрії, чарівливі мрії про майбуття. Зламані вони, спаплюжені. Назавжди

Тепла долоня лягла на руку Михайла. Отямився від задуми.

Темні, глибокі очі індуса гляділи на нього щиро й сумовито. Свамі окинув поглядом високе бліде чоло, зашерхлі губи, скорбні зморшки біля темно-сірих очей.

 Закон життя,  сказав Рішідева.  Поєднання чорного й світлого. Як інакше випробувати нас?

 Про що ти?  здивувався Сагайдак.  Я ж мовчав?

 Але ти думав,  заперечив Свамі, тонко всміхаючись.  Твоє обличчявідкрита книга. Я прочитав твої думи. Тому й заспокоюю. Воїн не боїться битви

І я не боюся битви,  похмуро одказав Михайло.  Хай буде бій. Хай свистять снаряди. Хай рукопашна, лице до лиця А ось так, у неволі

 Найстрашніша битвабезмовна,  суворо сказав індус.

 Не розумію.

 Колись збагнеш. Згадай життя великих людей. Ну хоч би й вашого бодхисатви Тараса. Найбільший бій для нього був у пустелі, коли він залишився самотній, серед ворогів. Я читав його щоденник, і моє серце обливалося кровю

 Дивний ти, Свамі,зачудовано сказав Михайло.  Самген звідки, а знаєш наших героїв краще від нас

 Вони не лише ваші,заперечив індус.  Вони вселюдські

 Може, й правда твоя. Він любив усіх людей, хто б де не жив. Аби лише серце відкрите мав. Але чому ти називаєш його бодхисатва? Що за дивне слово?

 Осяяний мудрістю. Людина, яка живе не для себе, а для світу. Бодхисатви різних народів творять нашу свідомість. Вонинаші матері. Так говорить древня мудрість

 Може, й так,  задумливо сказав Михайло.  Я не знаю, не читав, не чув. Я тільки-тільки скінчив школу. А титеж не набагато старіший від мене, а знаєш так багато!

 У мене чудовий ґуру,  ніжно одказав Свамі.То все його заслуга.

 Хто цеґуру?

 Учитель по-вашому. Тільки не простий учитель, а сердечний. Такого вчителя не можна замінити. Він на віки. Тільки бодхисатва може бути таким ґуру

 Я зрозумів тебе,  гаряче підхопив Михайло, тримаючи в своїй долоні тонкі пальці Свамі.Ґуру може бути лише той, хто віддає себе повністю друзям своїм. Як наш Кобзар!

 Так,  згодився Рішідева.  У кожного народу є священні ґуру. В АмериціУїтмен, Вашінгтон, в РосіїТолстой, у _ ФранціїЖанна дАрк, в ІндіїБудда, Рамакрішна, Ганді. В кожного народу є свій бодхисатва. Тільки не всі розуміють це і шукають фальшиві скарби на чужині.

 Свамі, друже,  благально сказав Михайло.  Ти мені розповіси про все це. Прошу тебе

 Неодмінно,  усміхнувся Свамі.Я радий Згори пробуркотів Гаррі:

 Ей, хлопці! Ви мене розбудили. А мені снилося мореблакитне, тихе-тихе. І котедж на березі. Пальми, пляж. І дружинаяк мрія. Голубі очі, довге біле волосся, ноги мармурові, стрункі ну й все інше О диявол! Так обманювати людину! Прокинувсябарак, полон!

Індуси називають цемайя,  скептично сказав Свамі.

 Що таке майя?  запитав Сагайдак.

Ілюзія, мара. Дуже глибоке поняття. Не привид, не галюцинація а, як би тобі сказати Хіба так: мільйонер розбагатів, має купу золота, радіє, мріє, як він буде жити, гуляти, насолоджуватися. Зненацькаудар, інфаркт. Смерть. Всі його мрії, старання, задумимайя!

 А що ж тоді не майя?  зацікавився Сагайдак.

 Браття, хапайте матраци,  крикнув Бояк.  Виймайте, в кого яка миска, коробка. Несуть баланду!

Він кинув три згорнені матраци на нари. Американець почав слатися. Індус поліз нагору, помагав йому. Потім сів на краєчку нар, звісив ноги. Почухав густу чорну бороду, засміявся, дивлячись згори на задуманого Михайла.

 Східна філософія вважає, що все в фізичному світімайя. Що народжуєтьсямає зникнути. Світ форм нереальний. Не майя лише одненаш безсмертний дух, Атман.

 Забобони,  зверхньо мовив Сагайдак.  Ти такий освічений, мудрий, а віриш в якогось Атмана

 А я не вірю,  усміхнувся Свамі.Я знаю.

 Вигадуєш,  озвався Гаррі, сварячись пальцем, і в його синіх очах заскакали лукаві іскри.  Хочеш потішитись над нами. Я теж, брате, не вірю в Бога. І в безсмертну душу не вірю. Ба ні, брешу! Як сідаю в літак, лечу в неботоді вірю в Бога. І молюся! А як сядузнову не вірю!

 Це в тебе не віра, а такогризки традиції,сказав індус.

 Правда. А як же інакше. Серйозно вірити? Нема в що. В розпятого Бога? Який же Бог, коли люди розіпяли його? Вже краще караючий, з блискавкою в руках, як Зевс!

 Я кажу не про Бога, створеного людською уявою,  іронічно відповів Свамі.Атманце наша безсмертна суть, яка переживає фізичне тіло

 Яка ж вона, та суть? На що схожа?

 Атман поза світом феноменів. Він не схожий ні на що. Він вода в океані. А наш світто хвилі на поверхні океану, піна на гребеш хвиль

 Дивно слухати тебе,  задумливо сказав Михайло.  Я не читав нічого подібного. Але повірити, що після нас щось залишається Ні, неправда

 Може, щось і залишається,  примирливо сказав американець, чухаючи потилицю.  Якась сила, енергія. Тільки ж несвідома

Барак зашумів. У двері внесли велику баддю з вечерею. Михайло взяв миски друзів, пішов до виходу, став у чергу. Веселий, жвавий полонений налив йому три порції теплої бурди, дав три шматочки глевкого чорного хліба. Сагайдак повернувся назад, поставив їжу на горішні нари, вибрався сам. Індус критично поглянув на пійло, взяв свою порцію, розлив пополамМихайлові й Гаррі. Сагайдак запротестував:

 Навіщо ти? Сам що зїси?

 Мені досить хліба.

 Як так? Ти ж дуба вріжеш!

 Що таке «вріжеш дуба»?  зацікавився Свамі.

 Фігуральна фраза. Вмреш, загинеш

 А-а! Не турбуйся, не вмру. Коли я проходив йогу, доводилося не їсти днів по сорок, шістдесят

Михайло одкусив шматочок хліба, жадібно запрацював щелепами, сьорбнув теплої несмачної рідини.

 Шістдесят днів?  плям, плям, плям!  Це ти загнув. Людина не витримає так багато,  плям, плям, плям.

 Витримає,запевнив індус, розжовуючи хліб.  Якщо фізично не напружуватися, то можна витримати й більше. Так що ти не бійся за мене. Я ще житиму років з тридцять

 Ніхто не знає свого майбуття,  сказав Сагайдак.  Містика