Мій ґуру знає,пояснив Рішідева. Він сказав мені.
А про мене скажеш? усміхнувся скептично Гаррі.Чи я довго проживу?
Не знаю, зітхнув Свамі.Але можу запитати ґуру
Мала дяка, розчаровано сказав Михайло. Ждати, доки скінчиться війна? Може, ми завтра поздихаємо!..
Не треба ждати, мовив Свамі.Я запитаю тепер
Він зосередився, заглибивши погляд десь у простір. Обличчя індуса загострилося, губи розтулилися. На обличчі зажевріла тиха усмішка, ніби він побачив когось рідного, бажаного. Михайло й Гаррі перезирнулися, промовчали. Дивним, неймовірним здавався їм товариш, але щось у серці, в підсвідомості застерігало від кпинів та насмішок. Вони мовчки, тихенько закінчили вечерю. Тим часом індус отямився від стану непорушності, вийшов із задуми, глянув на Михайла.
Ти переживеш війну, тихо сказав він. Гаррі теж. Це все, що він може сказати, мій ґуру. Про подробиці говорити не можна. То буде втручання в карму. В долю, як ви кажете
Михайло недовірливо дивився на товариша, не знаючи, сміятися йому чи сердитися.
Де ж твій ґуру? І звідки він знає нас? Ми ж не знайомі
Він поруч, серйозно відповів Свамі.Він бачить нас. Я тільки що розмовляв з ним
Ану тебе! зареготався Михайло. Жартівник ти! Спасибі й на тому, веселіше жити буде з тобою!
Гаррі похитав головою, ляснув індуса по спині.
Ви, індуси, мастаки на всяку чортівщину. Може, й правду сказав? Одгадаєш, переживу війнузнайду тебе в твоїх Гімалаях, поклонюся до ніг!
Не забувай же обіцянки! серйозно сказав Рішідева. Ніколи не кидай даремно слів у простір
Полонені кінчили вечерю. Сагайдак збігав до параші, потім до бака з водою, помив миски. Повернувшись до друзів, виглянув у вікно. Над горами пливли сутінки, в бараці стало темно.
До приміщення зайшов офіцер з двома солдатами.
Перевірка, крикнув Бояк. Стати біля нар
Полонені заворушилися, похапцем лаштувалися в два ряди біля своїх місць. Солдати, гупаючи чобітьми, проходили мимо, тикали пальцями в груди.
Айн унд цванціг, цвай унд цванціг, драй унд цванціг, монотонно лунало в бараці.
І цемайя? гірко запитав Михайло, коли солдати одійшли.
Майя, ствердно сказав Свамі.Ілюзія влади. Для них вона розвіється дуже скоро
Доки сонце зійде, роса очі виїсть. Є в нас таке прислівя, зітхнув Михайло.
Гарне прислівя, похвалив індус. Не підставляй очей під росу
Спати! гукнув Бояк. Спати, браття! Завтра раненькодо праці!
Барак загув, заклекотів. Полонені почали вмощуватися на нарах. Михайло ліг теж. Розмотав обмотки, роззув черевики. З полегшенням розправив стерті пальці.
В приміщенні спалахнули тьмяні лампочки. Гомін затихав.
Гаррі повернувся до сусідів, прошепотів:
Спати не хочеться. Давайте познайомимось
Ми ж знайомились, здивувався Михайло.
Знати імято не знайомство, заперечив американець. Хочеться знати про життя свого друга. І знаєте чому?
А чому? поцікавився Сагайдак.
Світ розділяється надвоє. Світло, пітьма. Це ясно. Ми всіза людяність, за життя, за любов. Вонивандали. Але ж і мирізні. Що ж єднає нас? Хочеться знати
Мудре бажання, згодився індус. Я підтримую. Михайле, ти наймолодшийпочинай
Людям не дамо спати. Кричатимуть
А ми тихенько.
Гаррі ж нічого не зрозуміє. А англійську я слабо знаю
Я йому швиденько перекладатиму. Давай, давай, Михайле говори Мені дуже цікаво знати все, все про тебе Книгито одне, а жива психікаінше. Я хочу знати більше про вас, зовсім нових людей
Ну який я «новий»? зітхнув Михайло. Звичайний хлопець. Таких мільйони
Ви й самі себе ще не знаєте, запевнив Свамі.І це прекрасно. Пахуча троянда не усвідомлює своєї краси. Говори, говори
Сагайдак прислухався. Десь за стінами барака перегукувалися вартові, потужний промінь прожектора мацав пустельне дворище табору, інколи вривався до приміщення, мертвотним світлом осявав ряди полонених. Чулися стогони, хтось розмовляв уві сні. Дивно, химерно, неймовірно. Як вийти з цієї жахливої дійсності, як перейти в далекий світ дитинства?
Михайло відсунувся до стіни, приліг на лікоть. Свамі й Гаррі схилили до нього голови. Сагайдак говорив уривчасто, глухо, ніби вириваючи слова спогадів з минулого. Індус одразу ж переказував тихим голосом зміст його розповіді:
Дніпро Друзі, як вам передати красу його? Це неможливо Спокійний плин, широчінь, білосніжні, жовті, блідо-жовтаві піски, чарівні луки, покриті травами й квітами Я любив босоніж бігати між квітами, любив лежати в густій траві і дивитися в небо. А потім купатися в прозоро-жовтій воді, ловити колючих окунів у корчах лози й плавати через потужні вири, з острахом і гордістю відчуваючи під собою жадібну глибінь
А ліс Наші ліси особливі Прозорі, чисті, сповнені легким духовитим запахом хвої Я любив збирати гриби, суниці. Любив слухати співи пташині навесні. Мати брала мене ще маленьким з собою, сідала на якомусь пеньку і мовчазно просиджувала годинами, заплющивши очі. І я не дивувався їй, бо й сам відчував дивні чари старого лісу. Я тепер згадую ті далекі часи, відчуваю відвідини лісу, як щось незвичайне як молитву, чи що
Так, так, тихенько згодився індус. Ти добре говориш, Михайле. Далі, далі
А ще любив я ходити за плугом. Великі, сильні трактори тягли за собою потужні агрегати, блискучі лемеші дбайливо перевертали ситу землю, і вона парувала під весняним сонцем і дихала якимсь тривожним запахом Галич над полями, жайворон у небі, який заливається піснями до солодкої знемоги, ніжні пагіння дерев з розпуклими дитячими листочками, сумовито клична пісня журавлів Досить про те Таких спогадів дуже багато, про все не розповіси Та й вам, напевно, цікаво слухати про щось реалістичніше
Навпаки, сказав американець. Дуже цікаво. В тебе поетична душа. З тебе вийшов би добрий фермер
Якраз твої спогади і є основне, додав індус, і в його бездонних чорних очах майнув вираз схвалення. Все іншелише форма. Ми слухаємо тебе, Михайле
Потім школа. Нові ідеї вривалися в мою свідомість. Постаті героїв, які не жаліли свого життя заради майбуття. Може, вам не збагнути, як це діє на дитячий розум, на серце юної істоти! Потім, пізніше, навіть побачивши в житті багато темного, незбагненного, обурливого, я ніколи не розчаровувався в тих ідеях
Як же можна розчаруватися в прекрасних ідеях? засміявся тихенько індус. Ідеалу ніхто й ніщо не може затьмарити. По-моєму, навпаки, спотворення ідеалу повинно ще сильніше кликати до його здійснення. І ви ваша країна робить святе ділоприщеплює дітям найкращі людські ідеали
Ти перебільшуєш, Свамі,іронічно сказав Гаррі.Ідеалізуєш. У них теж бедламу хоч одбавляй!..
В здійсненні,заперечив індус. Але не в ідеї. Ідеязерно. А зерно несе в собі майбутню рослину. Вихор потворності минене тепер, то в майбутньому. А зерно Нового Світу дасть свій плід
Поезія, зітхнув Гаррі.А втім у твоїх словах є сенс У всякому разі в нас у школах ідей вселюдського братерства не проповідують
Отож-бо Михайле, говори, говори
Змалку я захопився астрономією. Зоряне небо хвилювало мене, притягувало, тривожило вічною тайною. Я вже з третього, четвертого класів перечитував усе, що міг дістати, про походження життя, про далекі планети, про майбутні польоти до інших світів. Особливо до серця мені припав Ціолковський, який гаряче вірив у космічну долю людей
Великий бодхисатва, сказав індус. Я читав про нього. Людина грядущих рас
Я не знаю, хто він, задумливо мовив Михайло, але його приклад разючий. Глухий самоук, без грошей, без друзів, у самотині поринає думкою до незмірних глибин. І не лише мріє, а й працює, будує моделі, робить розрахунки І ще я кохався у фантастиці. Жуль Верн, Уеллс, наш фантаст Бєляєв. Старі, заяложені книги француза Камілла Фламаріона про космогонію
Знаю, хитнув головою Гаррі.Прекрасний популяризатор.
Вони допомогли мені розширити свідомість, вибрати шлях. Я безповоротно вирішив стати астрономом чи астрофізиком. Окрім звичайного, повсякденного життя, є ще й безміря, і треба прокладати шлях для людей туди
Чудово, мовив індус. Ти добре сказав. Тільки зауважу, що «звичайне життя» теж сповнене тайни. В кожній людинібезміря
Я не думав про таке, сказав Михайло. Я ще мало знаю. Правду кажучи, я ще не сформований
Самокритичність, зухвало блиснув синіми очима Гаррі.Це у вас так прийнято?
Хороша риса, заперечив індус. Він правду каже. Ми невпинно формуємо себе, навіть у похилому віці. А йому скільки тобі, Михайле?
Двадцять У сорок першому я закінчив десятирічку. Здавав Документи в університет. Хотів на астрономічний відділ. І осьвійна. Я не чекав призову. Пішов добровільно. Нас повезли на Схід. Два-три місяці навчали. І одразу на фронт. Я був у кількох боях. Під Херсоном. Потім під Ростовом. Спочатку було страшно. Потім звик. Вибухи, літаки над головою, мокрі окопи, смерть товаришів. Інколи вночі, коли затихала канонада, я бачив зорі над головою, і в душу мені поверталися почуття дитинства, шкільних літ майоріли химерні мрії про польоти, про зоряне небо а потім все зникало, гриміли бої, падали мої друзіпоранені чи мертві, і я знав лише одне: безконечний, страшний герць з якоюсь марою, з навалою, що заповнила нашу землю. Потім контузія іполон. Десь на Кубані, недалеко від Кавказу. Я отямився в таборі. Вагони, пересилки, Німеччина. Потімсюди. Не можу ще отямитись, зрозуміти всього, що сталося. Не вірю, не хочу вірити, що ворог переможе. Не може перемогти. Бо тоді життя є фарс, химера, гидка комедія От і все, друзі Що я ще можу сказати? Надто мало жив Хіба ще скажу, що радий зустрічі з вами. Дуже радий. І ось моя рука на дружбу
Окей! сказав Гаррі, міцно тиснучи руку Михайлові.Я теж радий. Ти славний хлопець. Люблю таких. Ну що ж, тепер моя черга? Я зовсім коротко.
Мій батько рибалка. З діда-прадіда. Ми переселенці з Ірландії. З давніх-давен поселилися на Каліфорнійському узбережжі. Буря, океан, хвилі, штормивсе це входило в плоть і кров роду. Ідеї родутеж такі: свобода, зневага до смерті, культ героїв. Кожне дитя змалку знало про Вашінгтона, Лінкольна, Спартака. Ну і про сімейних традиційних героїв, яких ви не знаєте. Ось так ми жили. Батько змалку брав мене в море. Я звик до солоних бризок, до запаху риби, водоростей, до штормів і хвиль. Думалося, що продовжу традиції роду, стану рибалкою. Та одного разу наступило лихо. Батько не повернувся з плавання. Все ковтнув океанрибалок, шхуни, наші надії
У нас був прекрасний котедж на березі океану. Сад, гараж, квіти. На обріїгори. Я ходив у школу. Після загибелі батька довелося все пустити з молотка, щоб сплатити кредит за котедж. Ми залишилися майже жебраками. Пішли з матірю по країні. Зрештою мати найнялася в їдальню аерошколи для цивільних пілотів. Ми зажили більш-менш пристойно. Я закінчив школу. Потімармія. Училище повітряних сил. Війна. Мене збили над Арденнами. Ну щоя маю життя бідніше, ніж у Михайла? Чи не так?
Не так, сказав індус. Ти більш прихований, внутрішньо зібраний. Та я відчув багато того, про що ти змовчав. І головне, друзі,всі ми спільники, хоч і з різних країн. Ви ж хотіли знати, що обєднало нас на одному полі? Так це можна тепер сказати: людяність
Згода, сказав Михайло.
Окей! енергійно кивнув Гаррі, дружньо усміхаючись. Ніщо не замінить цього
Тепер ти, Свамі. У тебе повинна бути найцікавіша розповідь, озвався Сагайдак. Говори
Мабуть, досить, друзі. Вже пізно. Треба поспати. Моя розповідь справді довга. Хай завтра. На роботі або тут, після вечері
На роботі навряд, позіхнув американець. Наці пристрелять. Ви ще не знаєте їх. Мені розповідали полоненімабуть, у пеклі краще
День покаже, загадково сказав Рішідева. Доброї ночі
Американець повернувся на правий бік і одразу ж солодко засопів. А Михайло ліг горілиць, дивився в сутінки барака, прислухався до тривожного сонного гомону сотень полонених, плив на хвилях важкої знемоги. Свамі ще сидів на краю нар, склавши руки на грудях, не ворушився. Він здавався висіченим із каменю. Що за людина?
Важкий сон знеміг Сагайдака. Спав до світанкубез видінь, не прокидаючись.
Зловісний звук сирени повернув до свідомості. Михайло підскочив на нарах, ударився головою об низьку стелю. Внизу вже метушилися полонені, торохтіли миски. У вікно вливалося сіреньке світло ранку. Свамі сидів на краю нар, схрестивши ноги, дивився невидющим поглядом десь у куток.
Ти щоне спав? здивувався Михайло, протираючи заспані очі.
Трохи спав, усміхнувся індус. Мені досить годину-дві. Я звик до короткого сну
А де Гаррі? оглянувшись, запитав Сагайдак.
Умивався. Тепер побіг за сніданком
Промайнуло обличчя Бояка. Він усміхнувся хитрими очима, кивнув привітно.
Здоров, земляче. Поспішай, умивайся. Бо надійде «капо», не встигнеш!
Що за «капо»?
Краще його не знати. Наглядач, із німців-рецидивістів. Вислужується. Звір!
Бояк побіг далі. Михайло, не зволікаючи, рушив до вбиральні, штовхаючись між різномовним натовпом полонених. Біля бачка з пійлом зустрів Гаррі. Американець білозубо всміхнувся, холодні блакитні очі зажевріли.
Гуд монінг, друже! кивнув він. Тримай свою порцію
Пійло парувало, дражнило апетит. Михайло ковтав слину, з жалем дивлячись на мізерну порцію чорного хліба. Разом з Гаррі вони проштовхалися до свого місця, вилізли на нари. Свамі, як і вчора, взяв хліб, мовчки одвів рукою баланду.
Ти що? розсердився Михайло. Вмерти хочеш?
Лагідна усмішка зявилася у індуса біля вуст. Він заспокійливо торкнувся пальцями плеча Сагайдака.
Мій друже, їж. Мені вистачить.
А як жити?
Психічні резерви, серйозно сказав Свамі.
Хай буде так, весело згодився американець. Нам краще. Наминай, Михайле!
Вони швидко висьорбали пійло, зїли хліб, вилизали миски. Гаррі зітхнув, скептично поглянув на дно посудини.
Багато не напрацюєш на таких харчах
Ви-и-иходь! залунало від дверей. Швидше! Шнель! Шнель!
Полонені сипнули з нар, товпилися до виходу, вискакували надвір, лаштувалися в ряди.
Повз полонених рвучко пройшов «капо», низьколобий, з пронизливим поглядом маленьких очей, у сірому військовому френчі без відзнак. В руках наглядача зловісно похитувалася гумова палиця. Полонені замовкали, одвертали очі вбік. Десь спереду виникла суперечка, «капо» поспішив туди, почувся крик. У повітрі знялася палиця, глухо гомоніли полонені.
Тихо! ревнув «капо». Руки
Два солдати швидко, вміло одягали наручники, знову приковуючи полонених рука до руки. Пролунала команда. Колона рушила до воріт, вийшла з табору. Спереду, позаду й по боках охоронці, собаки. Високо в небі засяяли вершини, освітлені вранішнім сонцем. Десь кричали півні. Шумів глибоко в ущелині гнівний потік.
Колона, не переходячи містка, швидко прямувала ущелиною вниз. Минула рідкий лісок хвої, вийшла до глибокої каменоломні. Місцина, де добували камінь, утворювала гігантський амфітеатр. Вихід лише один, з ньогодорога до потоку, через міст і на автостраду. Простір замкнений прямовисними стінами. Про втечу годі й думати. Німці знали це, тому полонених біля входу до каменоломні розковували і пускали без конвою.
Новенькі,закричав «капо», вимахуючи палицею, старости вам покажуть місця роботи. Не пробуйте огинатись! Перекурювати не раджу!
Бояк повів полонених з свого барака вниз. У багатьох місцях громадились купи каміннято на світанку потрудилися підривники.
Хлопці, розкладай дошки, готуй тачки, скомандував Бояк. Підійшовши до Михайла, прошепотів:Та не надривайся, бо швидко хана. Кладіть поменше, а то очі на лоба випре! Ось вам тачки, молоти, кирки. Оце ваше місце, а туди возити і скидати в машини
Полонені розбрелися по каменоломні. Зявився поміж камінням химерний візерунок дощок. Завуркотіли машини, стогнучи, підїжджали до пунктів вантаження.
Ну що? зітхнув Михайло. Я перший. Вантажте, хлопці, пора!
Він схопив тачку за ручки. Свамі з Гаррі вкинули йому кілька каменів. Михайло штовхнув тачку, вона хиталася, вихляла, не хотіла їхати рівненько.
Дай сюди, сказав Гаррі.Мені доводилося
Він звично покотив тачку по дошках до машини, вивернув вантаж у кузов самоскида, повернувся назад.