Газават - Володимир Худенко

Володимир ХуденкоГАЗАВАТ

ВСТУП

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

(Аль-Масіх Махді)

1

Покинутий піонерський табір в ранковій тьмі липня.

Лиш хащі та височенні трави між будов, а тротуари встелені перегнилим листям давно минулих літ.

Лиш блідий туманець вздовж стадіону та розбиті очниці вікон.

Та гайне з полів пянкий літній вітервнесе в обшарпані коридори запах пшеничних нив, полину, тяжкий туманний дух далеких боліт, глинисті пахощі вологої куряви обочин.

І вітер хитатиме трави. А десь на селі витимуть пси.

А тоді поволі стане світати, і кривава зоря спалахне над руїнами колгоспного двору та школи, над сонними вуличками запустілого села, над покинутим піонерським табором в отім його тужливім сні липня.

2

Соломія була проти цього місця, бо воно їй не подобалося з дитинства. Вона памятала один випадок, такбезглуздий спогад, словом, коли їй було ще років шість, перед самою школою, то тато прийшов додому з робити пізно ввечері і вигукав маму надвір. Там вони про щось довго гомоніли, а тоді, зайшовши в хату, накинули куртки і вдягли також Солю. За тим, як стемніло, вони втрьох рушили притихлою сумовитою вуличкою села до покинутого піонерського табору. Батько звернув на півдорозі й пішов спочатку обніжком через людські городи, а тоді стежкою через хащінею зазвичай ходили доярки на ферму, коли та ще животіла.

В ті часи, в одну і ту ж пору вранці і ввечері, на все село зачинали гудіти доїльні апарати, і дівчинку це чогось завжди веселилоїй затим довго не вистачало того гулу, коли колгосп збанкрутував і розвалився.

Так оттоді вони втрьох зайшли на територію покинутого піонерського табору і пройшли по густих травах, по потрісканому засміченому асфальту тротуарів до будівлі кухні й столової. Тато з мамою за тим витаскали з приміщення важезний і здоровенний металевий стіл, а Соля в цей час тинялась коло гойдалок, ніби як назирці, і їй було якось незатишно.

Тоді вони вдвох із мамою тягли цей стіл додому по вулиці, а Соломія йшла слідом. Не дуже вже й ховались, бо час був пізній і ніде в хатах не світилось.

 А чого треба ховатись?  спитала Соля в батьків.  Бо ми цей стіл вкрали?

 Не вкрали, бо він нічий,  огризнувся батько.  А дурновето чортове

 Не вчи дитину дурницям,  не надто впевнено мовила мама.

 А що їй казати?  впівголоса звернувся до неї батько.

Мати мовчала.

 А якщо нічиє, то за чим ховатись?  знов поцікавилась Соля, трохи боязко.

 Щоб інші не одняли,  хихикнув батько, а Соля на те примовкла.

Інші. Це Іншіот хто це. Інші нападуть на них з татом і мамою, і однімуть стіл, і взагалібозна, якого лиха можуть наробити оті таємничі Інші.

То от хто, виявляється, чатував на неї там, коло гойдалок, в липневій тьмі покинутого піонерського табору. От чого їй там було так незатишно і наче аж мурашки по шкіріце Інші чатували на неї із заростей, з високих трав довкруг стадіону, з хащ уздовж засмічених алей і з розбитих вікон облуплених, понівечених будиночків піонерів, з дверей котельної і столовки, з площі танцполу і оброслої кленками будки кіномеханіка. От чому на території табору так якось неприємно знаходитись завше, та на нього й дивитись неприємно, навіть з дороги, коли ідеш до магазину, особливо восени, коли дрібно мрячить і все довкруг застилає туман.

Бо там живуть Інші.

Хто ж вони, ці Інші? Соломія не знала. Їй тільки здавалось, що це якісь недобрі істоти. Хижі і лиховісні. Можливо, вони схожі на людей, цілком можливо, але та схожість вкрай оманливанасправді вони зовсім не люди, насправді вонице щось зовсім інше.

Звідки ж вони взялись, га?

Можливо, вони лишилися в таборі ще з тих часів, коли сюди на великих автобусах приїжджали піонери з міста. Спереду і ззаду тієї веревиці автобусів інколи їхали міліцейські машини зі смішними мигавками. А автобуси завертали між тим на курну дорогу через невелике пшеничне поле і проїжджали під залізною аркою: «Ласкаво просимо! Табір «Орлятко». Там з них виходили піонери з вихователями і потім до вечора носились тротуаром зі сміхом і криками. А ще вони інколи ходили купатись до річки, і тоді сільські діти, і Соля разом з ними, чіплялись за міськими і також гралися на території табору. Батьки тоді, правда, лаялись, бува, бо то далеченько від їхнього дому, а вона ще дуже мала, та й вихователі з табору були також наче не дуже раді гостям, але то таке.

То, може, Інші залишились в таборі ще з тих часів. Усі піонери розїхались, а Інші лишились. І тепер чатують з хащів, з літнього присмерку. Чатують на селян, що поволі розкрадають піонерський табір.

Можливо.

А можливо, вони живуть тут із часів ще більш давніх, і піонери з вихователями були лиш гостями в їхнім домі, як були гостями в таборі Соля та інші сільські діти? А можливо, ми всі, всі люди на землілише тимчасові гості в їхнім домі?

3

Руслан знов відволік Соломію від її спогадів.

 То як?  спитав він уже, либонь, десятий раз за ранок.

 Ніяк,  огризнулась дівчина.

Теж мені райцентрівський мачо, думала вона про себе. Він чогось вважає, що як все життя прожив у місті і в нього батьки торгують якимись шмотками в двох палатках на базарі, а всілякі шалави вішаються на нього, аби він покатав їх на татовій тачці, то тепер будь-яка його ідея апріорі має вважатися вдалою.

Ну не факт, взагалі-то. І ще в нього є дебільна звичка набратися десь різноманітного сленгу і корчити з себе чи то бандита-рецидивіста, чи то хіп-хоп-супер-стар з російського МТV.

І до всьоговін, як і очікувалось, вважає Солю селючкою. Ні, нув принципі, в певному сенсі так воно і є, звичайно. Тобтопереїхали вони з батьками до міста не так і давно (як батьків брат помер і йому залишив квартиру), і Соля хоч і закінчувала вже міську школу, але в селі ж прожила досить довго. В Сулимах тих злощасних, і хата навіть там лишилась, хоч і обдерта, і впаде скоро, і двір обріс бурянами, а все жхатинка в селі.

Було б продати краще, так ніхто не купив. Де? В Сулимах? Ага, найшли недоумка купувати хату в Сулимах. Ото подивисьне я там уже побіг хату в покинутому селі купувати? Ну як покинутому В Сулимах ще лишились люди, але в основному пенсіонери, та й тих небагато. А що ви хотілиавтобус в Сулими ходить двічі на тижденьвранці і ввечері. Перша ходка і остання. Од траси далеко. В радянські часи хоч колгосп був великий, мільйонник ніби, та і ще ж той піонерський табір

Ні, ради правдиідея та сама по собі, може, й нічого. Тобто ідея зїздити групою на природу. Практика скоро закінчується, і прощай миршавий заводик. А там туди-сюдиі дивись, вже диплом, і захист, і прощай провінційний інститут. І тоді всі розїдуться хто куди, в основному рватимуться в столицю, звичайно. Або хоча б в обласний центр. Може, й не звидяться більше по-нормальному, а так хоч память буде.

Тільки от чого в Сулими? Поїхали б ото на Сейм банально, або хоч куди. Що там путнього в тих Сулимах нещасних?

Ясна річ, Соля не мала на увазі свої дитячі страхи і забобони стосовно піонерського табору. Вона завше була фантазеркою, і всі це зналиі батьки, і шкільні товариші. В основному все, що собі навигадує, вона забувала тут жена другий день або й раніше. І потім вигадувала щось нове. Словомто таке, дитячі дурощі. Але ж Сулимито всього-на-всього задрипане село, в якому майже не лишилось жителів. Природи там особливої нема, як-не-як не заповідник. Річечка невеликакупатись можна, але на те ще й місце знайти треба, бо подекуди затягло жабуринням, та й міліє з кожним роком дужче й дужче.

А там, де не мілко і вода чистатам паша, і там скотина змісила глину і мул, і пройти ніяк, і сісти ніде, і коровячий та гусячий гид минати треба. І вода майже стояча, а через тепявок до гибелі.

І комарня, і оводи Ну, припустімо, цього добра і на Сейму вдосталь, це Соля, звичайно, перегнула.

Але за рештувидить бог, що так і є.

Крім цьогоде ставити намети? На березі? Це виключено. По-перше, як уже було сказанона березі паша, і корів, хоч їх там і лишилось десятка зо два, ганяють на ту пашу кожен день. Далі в поле дуже позаростало, так що не пролізеш, не кажучи того, що там торфовища, і можна провалитись, як там повигорало (а може, й нині горить, липень-бо, спекота), не кажучи, що там місцями досі болото непролазне. От. Ближче до села намети ставити? Хе Та хто ж тобі їх там дасть лаштувати, як там скрізь людське сіно? Ви, значить, міські шибеники, наркомани і неформали, понапиваєтесь, чи обкуритесь, чи обколетесь, зачнете здуру серед ночі ватру палити, і хай горить до самих городів, так виходить? Ну, скажімо, пики їхній ватазі, може, ніхто чистити й не явитьсяпобоїться (молоді бо в селі майже не лишилось), а міліцію викличуть дуже навіть просто. Треба нам такі проблеми? Ото ж що не треба.

І де ж тоді, питається, ночувати? У старій Солиній хаті, як пропонував ото Руслан та решта? То вони, сердеги, не бачили тої хати А то б примовкли трошки, еге ж. Та й хіба сама лиш тільки хата? А через двір пройти? Ворота, либонь, давно впали (або хто вкрав, хочанавряд) або ж похились на хвіртку, так що хіба перелазь, а зарості ж, зарості! Вони з батьками півтора року тому їздили, еге жпредки думали, чи може город посадити, і ніби як під дачу. Фазенда!  сміялась із них Соля. Куди там дача, батько потім сказав, що хіба підпалити та й забути за те. Та там, чого доброго, в тій хаті стеля впаде з дня на день і сих туристів нещасних привалить, в хліві он щось таке вже й робилосьтріщина пішла. А в самих будовах та в дворігеть нічого нема, батьки ще тоді вигребли все чисто, а якби що й забули, так знайдуться охочі за ці рокихіба ж ні?

Та й чим там тоді всі вихідні займатись? На табір той дивитись покинутий (чогось всім її одногрупникам дався той табір нещасний), а чи блудити по селу і витріщатись на пенсіонерів та алкашню місцеву, агатеж мені забава. Купатись ото тільки? Та ще пак хлопці збирались порибалитиде там вони будуть, придурки, рибалитипонапиваються скоріш і дурітимуть, або роздушать булік і будуть тоді місяць по всьому місту галдіти, як вони в Сулимах план хапали. Ну нема умане вставиш.

І взагалі не хотілось Солі, щоб вони бачили хату, і двір, і вуличку її дитинства. Ні на що там нині дивитисьодна пустка скорботна та тлін. Та й дитинства того наче не було.

4

 Ну то як?

Внадився той Руслан, наче не перед добром.

Соля зітхнула і прилаштувала до корпусу останній контакт транзистора, передала Оленціта складала їх рядами в щось на кшталт коробочки для подальшого спаювання. Солі не був до кінця зрозумілий повний цикл виготовлення даних приладів у тутешніх цехах, хоч вона вже майже й закінчила факультет електроніки. Проте нині вони працювали в збиральному цеху, і тут все було більш-менш ясно: Юля сортувала деталі приладуконтакти до контактів, корпус до корпусу, видобуваючи їх з пакунка, потім Соля збирала прилад, а Оленка вставляла в ту продовгувату штуку.

Взагалі ця їх практикаце якийсь суцільний фарс, і це Солю бісило. Їх по документах усіх призначили помічниками начальника цеху! Причому їхнього профільного. А працювали вони по прибутті на завод в якості «принеси-подай» де тільки завгодно, в основномув металістів. Інколи доводилось навіть тягати на собі не надто легку арматуру з числа шахтного обладнання! Одна була розрадацехи там великі і дуже легко можна де-небуть загубитись ненароком. І ще вони інколи катались на візочках-підйомниках, немов на самокатах.

Сьогодні ж оце при прибутті за прохідну їх, трьох дівчат, перехопили жіночки з їхнього профільного відділення підприємства і забрали до себе допомагати. А це приперся Руслан (видно, злиндив од металістівяк же ще) і нумо про той пікнік, чи турпохід, чи як його це назвати. І в їдальні на перерві, напевне ж, знову всі будуть про се тептеліти.

 А она большая? Ну деревенька эта А?  Юля копирсалась у пакунку з деталями.

Вона була кримчанка, з Джанкоя. Невисока миловидна дівчинка. Круглолиця, з густим каштановим волоссям і великими зеленими очима, добродушна, вона була улюбленицею всієї групи, але людей, що її знали мало, часто дратувала притаманна їй неуважність. Дівчина була вся в собі, і часто починала щось перепитувати, коли розмова вже давно закінчилась, або забувала якісь елементарні речі. У Конотопі жила Юлина бабуся по батьку, і ніхто до ладу не знав, чого її відправили навчатися в цей задрипаний райцентр. Питати було якось не дуже зручно, а хто й питав, то отримував не надто чітку відповідь. Чутки ходили різнідехто навіть казав, що в Криму Юля була наркоманкою і лікувалась. І нібито батьки відправили її сюди, аби ізолювати від тамтешньої широманської компахи. В це важко було повіритив усякому Солі. Тобтоякщо обоє Юлиних батьків не зуміли контролювати її вдома, то тут з нею мали вправитися сама сімдесятилітня Юлина бабця? Як на Солюабсурд. Але, може, в цьому й є якийсь сенс.

Якось Соля ходила разом з Юлею в автошколувчились на права. І от тоді вони проходили медкомісію, теж разом, і Соля мимохідь бачила крізь розчинені двері кабінету, як при здачі крові з вени медсестра довго бурчала на Юлю, а тоді стала забирати з кисті. А не з ліктя, як то зазвичай буває. Хочамало там що це могло значити

Юля чудово розуміла українську, але не говорила на ній досі добренавіть після майже трьох років навчання тут.

 Та яка вона там велика  роздратовано почала Соля.

 Так то ж іще краще!  перебив її той придурок Руслан.  Тиша, природа, романтика Дівчата, ви чого?

І жартівливо обійняв їх з Юлею.

 Одчепись!  відштовхнула його Соля, а Юля тільки байдуже пирхнула.

 Заночувати по суті ніде, а дорога  Соломія знов почала заводитись, як і вранці в заводській їдальні.Ти подумав, яка там дорога? Грунтова, розбита Ледь не через саме болото. Ото застрянемо там до ночібудеш знати!

 Та може ж, якось проїдемо  то вже Єгор.

Соля й не помітила, як вони з Сашком ввійшли в кімнату, і одразу якось знітилась. Ну якщо й Єгор хоче

Єгор був музикант-самоучка і співав щось таке до біса альтернативне в самодіяльному групешнику, що збирався на репетиції в актовому залі їхнього технікуму. А ще Єгор подобався Солі з самого першого курсу. Вони навіть типу потоваришували, але далі того не дійшло. Вона часто ходила на їхні репетиції і сиділа сама в тьмі актового залу, а вони відривались на сценівона плескала в долоні і казала щось середньої тупості підбадьорливе, а потім Єгор зазвичай проводжав її додому. Одного разу навіть запросив на щось на кшталт жартівливого побачення. Ну як запросивСоля його непомітно сама до того підвела. Вони обоє тоді якраз були типу як вільні.

За це треба сказати окремо. Єгор подобався Солі, а Солю скоріше за все вважав просто «хорошою дівчиною». Він зустрічався з молодою викладачкою їхнього ВУЗу. Ну як молодоюце дивлячись для кого молодою. Вона була старша за Єгора майже на десять років Йому нині було 19, а їй 29Соля навмисне взнавала точно. Ну і зустрічались вони Словом, Соля вважала, що Світлана Дмитрівна з нього вірьовки плетеі всі стосунки. У них часто бували скандали, він жив то в неї, то вдома, то десь у друзів, то взагалів товаришів у гуртожитку. Бував добряче напідпитку після тих скандалів. Він їй, бувало, трохи де про що жалівся, але не детально, звичайно.

І от тоді вона якраз сама порвала зі своїм старшокурсником, дебільний був роман, їй-бо Словом, порвала, а він в черговий раз пішов від своєї відьми і запросив Соломію в кафе, а потім вони гуляли під ручку парком, а потім ще забрели на якийсь патріотичний фестиваль в центрі міста і збиткувались там зі всяких дебілів і дебілок у вишиванках. Словомчудовий був вечір, і Солі було так хороше тоді. А потім все закінчилось. Дуже швидкопару раз після того здзвонились, і він знову вернувся до своєї відьми, а хай би їй пусто було!..