Напруженим тілом змія пройшли схвальні хвилі. Він опустився на мармурову плиту і пішов. Так, так, пішов. Викидаючи вперед хвіст і підтягуючи передню половину тіла, змій рухався з підскоками. Мишко побіг за Жовтопузиком слідом.
Вони зійшли з мармурових плит тераси і попрямували навпростець до саду. Швидко минали дерева горіхів, яблунь, абрикосів, слив. У кучерявій зелені вишень і черешень рожевіли ягоди.
Мишко помітив у кінці саду господарські будівлі.
Жовті близнята
Хлопчик чимчикував за Жовтопузиком і дивився на світ значно веселіше. Ось змій зійшов із прямої лінії шляху і подався до старої грушки. Мишко з відстані примітив тапчан, застелений картатою тканиною. Далі примітив двійко дітей, що лежали горілиць. Коли підійшов ближче, то зрозумів, що діти міцно спали.
Мишко тихенько підкрався до соньків. Хотів злякати їх. Гавкнути, свиснути чи голосно заулюлюкати. Щось у позах і вигляді дітей його насторожило. Тому не гавкнув, не свиснув і не заулюлюкав.
Уважно і довго розглядав тих, що міцно спали. На те, що худі та з брудними ногами, не звертав уваги. Але відмітив, що їхня шкіра жовта і що вони близнята. Одне вбране в сукенку червоного кольору, другезеленого. «Ай, дівчата, плакси,»незадоволено скривився. (Мишко у іграх надавав перевагу хлопцям.) Окрім кольору сукенок, різнилися дівчата зачісками і прикрасами. Першу прикрашало намисто, в якому скляні кульки чергувалися з черепашками каурі, та сотня заплетених дрібушок, що кумедно стирчали у всі боки. Ліва щічка першої була розцяцькована синіми рисочками. «Для чого дівчинка розмалювала себе?»гадав Мишко. Відповіді він не знайшов. Перевів погляд на другу дівчинку. Кучеряве, кольору смоли, волосся кружкома обрізане. У одному вусі стирчала сережка у вигляді жирної річкової пявки.
З усіх прикрас Мишкові найбільше сподобалася сережка. Мимохіть торкнувся її. Дівчинка зразу же ворухнулась і застогнала. Мишко відскочив назаді наступив на Жовтопузика. Дивно, що змій на нього не зашипів, а зібрав довге тіло у пружину і стрибнув на тапчан. Потім розтулив величезного рота, з якого вистрелив роздвоєний чорний язик. Торкнувся ним сухих вуст вертлявої дівчинки.
Геть, полозе! Злазь! Кому кажу? Не чуєш? Огрію, знатимеш, погрожував Мишко тварині.
Жовтопузик не злякався хлопчикових погроз, а вперто робив своє. Вуста вертлявої дівчинки від слини блистіли. Так само Жовтопузик вчинив із другою дівчинкою.
Зараз я тобі покажу, де раки зимують. Ой, покажу, обіцяв хлопчик.
Змій на погрози ніяк не реагував. Мишко вирішив діяти рішуче.
Неподалік ріс старезний дуб. Блискавка розчахнула його гілки, деякі з них торкалися землі. Хлопчик прожогом кинувся до дуба. Хотів виламати дебелу палицю і прогнати нахабного змія. Але дорогою сталася непередбачувана пригода. Мишко зачепився за глиняний черепокі полетів уперед. Коли приземлився, то права нога вгрузла в яму, а лобом зачепив шорсткий стовбур.
Накульгуючи, з гулею на лобі, Мишко підповз до тапчана. Полоз і хвостом не крутнув. Дровинякою лежав між сестрами і вдавав, що спить. У Мишка не було сил його лаяти. Він перевернув горщика, що неподалік валявся. Сів на нього. Поперемінно тер гулі, що вискочили на коліні та лобі. Кривився від болю. Мимохіть помітив, що сукенки на грудях дітей ворушаться. Він забув про свій біль, нахилився до дітей.
Груди дітей часто піднімалися. Самі вони тихо стогнали. Хлопчик сполошився: «Близнята хворі. Їх треба рятувати». І тут він згадав про пігулки. Дві пігулки аспірину, які мама завбачливо йому передала.
Ліки, обгорнуті фольгою, навіть після купелю в морі, були сухі, не пошкоджені. Воду для пиття Мишко відразу побачив. Нею були наповнені деревяні цеберки та високі амфори, вмонтовані в триноги. Ще потрібно знайти посуд, у якому розтовкти пігулки.
На столах, розміщених під коморою, та складеної зі саману пічки валялися різних форм і ємкостей глиняні миски, горщики, жбани, глечики, амфори, обкурені казани. Але жодного ківшика чи кухля. У поле зору хлопчика потрапив черепок, через який він замало не врізав дуба. Налягаючи на здорову ногу, метнувся до черепка.
Полоз, що вдавав сплячого і лагідного, зметнув тупо рилу голову і шипів услід хлопчакові. Він озирнувся, миролюбно мовив:
Виходить, ти тут харчуєшся. Що ж, поділишся своїм черепком. Зараз він потрібніший хворим.
Змій холодно мигнув чорними обсидіанами. Затим згорнувся в кільце і стулив повіки.
Мишко сполоснув кострубату мисочку. Поклав пігулки і почав їх товкти.
Пігулки були міцні, як зуби дракона. Але хлопчак не відступав від свого. Він і ламав пігулки, і бив їх кулаком, і стукав камінцем. Урешті-решт на дні черепка забіліла пушка цілющого порошку.
Далі хлопчик набрав у пригорщу води і плюснув на своє добро. Старанно розколотив пальцем, щоб порошок розчинився. Заодно пригадував, як напувала ліками його, хворого, мама. Коли він спав, то мама лагідно будила його, а потім обережно напувала. Так само і він повинен діяти.
Він насупив білясті брови. Суворий і урочистий, обійшов тапчан і схилився над дівчинкою, вухо якої прикрашала сережка. Лагідно поплескав дівчинку в щічки. Хвора застогнала, але очей не розплющила. Мишко-лікар вирішив діяти рішуче. Він замахнувся і ляснув дівчинку в жовту щічку. Силова терапія допомоглахвора розліпила червоні повіки. Мишко упадав біля неї. Однією рукою підняв хворій голову, а другою підніс до її рота глиняний черепок.
Пий же, пий, вимогливо кричав.
Дівчинка покірно відпила. З її сестричкою Мишко теж не церемонився.
Напоєні ліками, близнята тихо лежали. Тільки суворий ескулап не знав спокою. Він простував від грушки до дуба і назад. Наверстав уже кілька десятків кіл. Усе чекав, коли аспірин почне дівчат «брати» і вони, здорові, сядуть на тапчан. Але дівчата спокійнісінько спали горілиць.
Жовтопузику, напевне, набридло чекати пробудження близнят. Він сповз із тапчана і вюнкими рухами поповз до дуба. Мишко очам своїм не повіривгрубезне тіло змія зникло в ямі, куди він мав необережність вцілити ногою (уже перестала боліти). Більше того, Жовтопузик вивернувся у тій вузькій ямі й вистромив із нею голова. Хлопчик завважив, що голова сторожко світила блискучими зіницями, стежила за близнятами і за ним. Він вкотре пожалкував, що не розуміє зміїної мови. Адже Жовтопузик не простий. У нього, безперечно, гострий розум. Від нього він би узнав багато цікавих історій. Хоча б про зникнення містян.
Дівчинка в зеленій сукенці ворухнулася і пробувала встати. Мишко прожогом кинувся до вертлявої, допоміг їй сісти. Дівчинка, що в червоній сукенці, позіхнула. Повік вона не розліплювала. Посопіла і знову заснула.
Поки дівчинка в зеленій сукенці продирала кулачками очі, Мишко схилився над ледачою. Гаркнув до нею:
Досить спати. Вставай!
Дівчинка враз підскочила. Сама, без Мишкової допомоги, сіла поруч із сестричкою. Побачила Мишка і зойкнула.
Жовті, як лимони, близнята тулилися одне до одного. Вони не зводили з незнайомця чорних блискучих очей. На їхніх денцях тремтів подив.
Знайомство Мишка з малими фінікійцями
Мишко перший порушив мовчанку. Приємно усміхнувся до дівчаток і сказав:
Привіт. Ви спали, коли я підійшов.
Дівчинка, що в зеленій сукенці та зі сережкою, підшморгнула і розкрила ротика. З нього виплили нерозбірливі звуки. А ще вона творила пальцями дивні жести. Мишко стенув плечима. Він не розумів жестів німих. Дівчинка, що в червоній сукенці та з розцяцькованою щічкою, пискнула:
Лулі запитав: хто ти? Ми тебе ніколи не бачили.
Вона говорила не по-скіфськи і не по-грецьки. Цю мову Мишко чув уперше. І дуже здивувався, що добре її розуміє. Але вчасно пригадав таткове повчання: «Підсвідомо в корі мозку людини таїться код усіх її минулих поколінь. Цю гіпотезу легко довести. Коли людина перебуває під гіпнозом, то відповідає тією мовою, на якій до неї звертаються. Хоча при повній свідомості вона не знає цих мов».
Мишко упевнено відповів:
Мене звати Михайлом.
Близнята запитально дивилися на нього. Вони, безперечно, хотіли узнати про нього більше. Мишко звернувся до розцяцькованої щічки:
Луліхлопець?
Лулі мій братик, сердито пискнула щічка.
Дівчинка зіскочила з тапчана й обсмикнула червону шовкову сукенку. Мишко миттєво відмітив, що вона нижча за нього. Це додало йому сміливості.
Ви дуже схожі. Я гадав, що ви сестри.
Лулі незадоволено підшморгнув. Мишко кивнув головою у його бік.
Твій брат безязикий?
Ніколи не називай Лулі безязиким. Чуєш, чужинцю? пискнула мала. Вона з такою силою стиснула кулачки, що жовті пальчики побіліли. Коли б на тебе напали в морі пірати, то ти не то, що занімів. Від страху напудив би у штани.
За такі образливі слова задавака получила би штурхана в плечі. Та не цього разу. Мишко проковтнув образу. До того ж почута інформація його вельми зацікавила. Перепитав:
На вас у морі напали пірати?
Напали, помякшала дівчинка.
Вона гладила намисто і казала:Потім нас привезли сюди, в Каркіду. Ми з братом раби. Братика звати Лулі, а мене Елісса.
Ви раби? запитав глузливим тоном Мишко. Не вірю.
Чому?
Прикид, що на вас, гарний. Із тонкої дорогої тканини. Раби дорогі сукні не носять.
Елісса задерла вгору гострого носика:
Ми сидонці. Греки нас ще називають фінікійцями.
Тільки не ображайся, Еліссо. Мене цікавить: фінікійці всі жовті?
Наша шкіра красивого кольору. Фінікійські діти світло-жовті, а не бліді, як оце ти. Коли фінікієць дорослішає, то шкіра його темніє. Наш татко, наприклад, яскраво-червоний. Татко надзвичайно красивий.
Мишко, ховаючи очі, кивав головою на знак згоди. Елісса хвалилася:
Окрім своєї мови ми знаємо перську і грецьку. У Каркіді вивчили скіфську і таврську.
Але ж твій брат безязикий Ой, перепрошую Лулі не розмовляє.
Ну і що? Люлі не розмовляє, зате все розуміє. А ще братик грає на флейті. Тому хазяїн велів нам давати смачну їжу і красиве вбрання.
Мишко лопотів віями, пригадуючи карту стародавнього світу та розповіді батька. Роздумував уголос:
Примечания
1
Скіфський бог світла і покровитель війська, спадкоємець за суттю індоіранського бога Мітри, народженого зі скелі.
2
Дія відбувається в селищі Криве Озеро Миколаївської області.
3
Див. першу книгу серії «Царський пояс».
4
Обсидіанвулканічна гірська порода, що має вигляд темного скла.
5
Клімат у ті часи був прохолодніший.
6
Так жартівливо називають лікаря.