Я була на твоєму кораблі, друже.
Вона відкинулася на спинку стільця і обхопила руками коліно
Коли ти завантажив свій крейсер, я зрозуміла, що збираєшся його викрасти. Я втомилася вісімнадцять годин на добу встановлювати запобіжники й вирішила втекти з тобою. Ще є хто-небудь живий?
Ні. Чому ж тоді я не бачив тебе?
Він дивився на прекрасну дівчину в лахмітті, й думки в нього плуталися. Простягнув руку й доторкнувся до неї. Вона не відсторонилася, але на гарненькому личку позначилося роздратування.
Я справжня,сказала вона прямо,ти мав бачити мене на базі. Пам'ятаєш?
Він намагався пригадати той час, коли ще існувала база,здавалося, це було століття тому. Там справді працювала чорнява дівчина, на яку він не звертав жодної уваги.
Гадаю, що змерзла на смерть,вела вона далі,чи впала в кому за кілька годин по тому, як злетів твій корабель. У твоєму ящику жахлива система опалення!вона здригнулася від згадки.
Я мав заощаджувати кисень,пояснив він,тому обігрівав лише кабіну пілота. Розтягував запас, щоб на довше вистачило.
Добре, що ти мене тоді не бачив,засміялася вона.Б'юсь об заклад, що, мабуть, мала чудовий вигляд, уся вкрита памороззю. Така собі сонна красуня. Ну, заморозилася, одним словом. Коли ти відчинив усі відсікиожила. Ось і вся історія. Припускаю, це зайняло кілька днів. А чому ти не побачив мене?
Може, тому, що я не повертався до корабля,зізнався він.Я невдовзі виявив, що запаси більше не потрібні. Це ж требая вважав, що відчинив усі відсіки, але насправді не пригадую...
Дівчина побачила напис на стіні.
Що це?
Я хотів залишити такий пам'ятник.
Хто ж це прочитає?слушно поцікавилася вона.
Та, мабуть, ніхто. Це була дурна ідея.
Він зосередився на цій думці. За кілька хвилин гранітна стіна очистилася.
Я досі не розумію, як ти змогла вижити,спантеличено повторив він.
Але ж якось вижила. Я не розумію, як ти це робиш,вона показала на стільці й стіну,але тепер визнаю: ти справді можеш це робити. Чому ж ти не можеш прийняти того факту, що я жива?
Не ображайся,пробурмотів чоловік,мені дуже потрібне чиєсь товариство, особливо жіноче. Це просто відвернися на хвилинку.
Дівчина, мабуть, не зрозуміла, навіщо, але виконала його прохання. Він швидко знищив щетину на обличчі й створив чисті напрасовані брюки та сорочку. Скинув подертий однострій, переодягнувся, знищив ганчір'я. Потім дещо пригадав і створив гребінець та розчесав скуйовджене темне волосся.
Усе гаразд,звернувся до дівчини,можеш дивитися.
Непогано,вона з посмішкою оглянула його.
Дозволь зачесатися твоїм гребінцем,попросила дівчина,і, будь ласка, може, й мені зробиш одяг? Загалом, дванадцятий розмір, але може бути десь трохи ширшеу потрібних місцях, звичайно.
З третьої спроби йому вдалося зробити все правильноніколи не думав, що жіночі форми можуть виявитися аж настільки оманливими. Насамкінець він зробив для неї пару золотавих босоніжок на високих підборах.
Трохи затісні,повідомила вона, взуваючись,і не надто практичні за відсутності тротуарів. Але красно дякую. З твоїми здібностями можна було б не турбуватися через подарунки на Різдво.
Її темне волосся виблискувало у сонячному промінні, й дівчина здавалася дуже привабливою і теплоюлюдською.
Спробуй, може, ти теж можеш створювати,запропонував він, бажаючи розділити з нею свої неймовірні нові можливості.
Я вже намагалася,зітхнула вона,та не виходить. Світ і досі належить чоловікам
Він спохмурнів.
Тоді як я можу бути абсолютно впевнений, що ти справжня?
Ти знову за своє? Пам'ятаєш, як ти мене створив, володарю?засміялася вона, нагинаючись, щоб послабити ремінець на взутті.
Ну, я думав про жінок,похмуро озвався він.Можливо, я й створив тебе, але вві сні. Чому б моїй підсвідомості не мати такої сили, як у свідомого розуму? Я міг тебе запам'ятати і відтворити твій образ. І ти була б надзвичайно схожою на справжню. Тож якби тебе створила моя підсвідомість, вона зробила б це так, щоб свідомість ніколи не дізналася про це.
Ти просто смішний!
Адже якби мій свідомий розум про це довідався,вів він далі, стараючись не відволікатися на сторонні думки,то не сприйняв би твого існування. Загалом твоя функція, як творіння моєї підсвідомості, полягає в тому, щоб не дати мені дізнатися про твоє штучне походження. Щоб у будь-який можливий спосіб, за допомогою будь-яких логічних висновків довести, що ти існувала раніше
Ну, тоді давай подивимось, як тобі вдасться створити жінку, якщо твій розум на таке здатний!дівчина рвучким рухом схрестила руки й відкинулася на спинку стільця.
Гаразд, спробую.
Він дивився на стіну печери, на тлі якої почала з'являтися жінка. Вона формувалася поступово: одна рука виявилася закороткою, ногизадовгими. Він цілковито зосередився й зміг трохи виправити пропорції. Але очі в жінки були розташовані якось дивно, під кутом, а плечі та спина мали неприродні обриси. Чоловік створив оболонку без мозку та внутрішніх органів, автомат. Наказав їй говорити, але з рота в тієї істоти вилітали самі бульбашки повітря, бо їй не дали голосового апарату.
Він зітхнув і знищив недолугий витвір.
Я не скульптор,здався нарешті,й не Бог.
Я рада, що аж тепер ти це зрозумів.
Це ще не підтвердження,впирався він і далі,що ти справжня. Не знаю, на що здатна моя підсвідомість.
Зроби щось для мене,раптом попросила дівчина.Я втомилася слухати цю дурню.
Він зрозумів, що завдав їй болю. Скривдив єдину людину, яка залишилася з ним на Землі. Кивнув, узяв її за руку й вивів з печери. На відкритій рівнині створив місто. Вже вправлявся у цьому кілька днів тому, тож цього разу вийшло набагато краще. Пригадуючи малюнки й колишні дитячі уявлення про «Тисячу та одну ніч», обрав чорний, білий і рожевий кольори. Стіни сяяли рубінами, брама була з чорного дерева, оздобленого сріблом. Червоно-золотаві вежі прикрасив сапфірами. Величні сходи з молочно-білої слонової кістки тисячами мармурових сходинок вели до найвищого опалового шпиля. Він створив лагуни з блакитною водою, над ними пурхали маленькі пташки, срібні та золоті рибки звивалися в спокійній глибині.
Двоє ходили містом, і чоловік створював для дівчини трояндибілі, жовті, червоні, а щецілі сади небачених квітів. Між двох будівель, прикрашених шпилястими куполами, виник величезний басейн, на його гладіні тішила око барка під пурпуровим накриттям, а на нійусі види страв і напоїв, які він міг пригадати.
Пара пливла лагуною, їх обвівав легенький вітерець, створений чоловіком.
І все це несправжнє,за деякий час нагадав він дівчині.
Вона посміхнулася.
Неправда. До всього цього можна доторкнутися. Воно справжнє.
Але чи залишиться все це тут, якщо я помру?
Кого це хвилює? Крім того, якщо ти можеш створювати все це, то можеш вилікувати й будь-яку хворобу. Можливо, ти навіть здатний зупинити старість і смерть.
Вона зірвала квітку з похиленої над водою гілки й вдихнула її пахощі.
Ти можеш зберегти квіти, щоб вони не зів'яли й не загинули. Можливо, ти зробиш те саме для нас. То в чому ж проблема?
Ти хотіла б залишити Землю?спитав він і затягнувся новоствореною сигаретою.Хотіла б знайти нову планету, не зачеплену війною? Хотіла б розпочати все наново?
Розпочати наново? Ти маєш на увазі... Можливо, згодом. Зараз не хочу навіть підходити до корабля. Це нагадує про війну.
Вони поплавали ще трохи.
Тепер ти впевнений, що я справжня?запитала дівчина.
Якщо чесноні,зізнався він,але дуже хочу в це вірити.
То послухай мене,дівчина нахилилася до нього.Я справжня.
Вона обійняла його.
Я завжди була справжньою. Я завжди буду справжньою. Ти хочеш доказів? Ну, я знаю, що я справжня. І ти це знаєш. Які ще можуть бути запитання?
Він дивився на дівчину довгу мить, відчував, як її теплі руки обіймають його за шию, слухав її дихання. Він вдихав пахощі її шкіри й волосся, особливі, притаманні тільки їй.
Нарешті повільно вимовив:
Я вірю тобі. Я тебе кохаю. Як як твоє ім'я?
Дівчина замислилася на мить.
Джоан.
Дивно,він знизав плечима,я завжди мріяв про дівчину на ім'я Джоан. Як твоє прізвище?
Дівчина поцілувала його.
Над лагуною кружляли ластівки, яких він створив,його ластівки; його рибки вигравали у воді, його місто, розкішне й блискуче, розкинулося аж до гір, укритих застиглою лавою.
Ти не назвала мені свого прізвища,нагадав нарешті.
Прізвище для дівчини не має значення, бо вона завжди бере прізвище свого чоловіка.
Ти ухиляєшся від відповіді!
Вона посміхнулася:
Та невже?
Лаксіанський ключ
Річард Грегор сидів за тим самим столом у тому самому трохи занедбаному офісі компанії «ААА Головна міжпланетна служба дезактивації». Наближався полудень, але Арнольд, його партнер, ще не з'являвся. Грегор знову розкладав свій надзвичайно складний пасьянс. Раптом з холу почувся грюкіт.
Двері «AAA Головної» прочинилися, у щілину простромилася голова Арнольда.
Що, в тебе короткий робочий день?поцікавився Грегор.
Я щойно забезпечив наше майбутнє,заявив Арнольд, потім відчинив двері навстіж і гукнув:
Хлопці, заносьте!
Четверо спітнілих вантажників затягли квадратну чорну машину завбільшки як слоненя.
Ось,гордовито вказав на неї Арнольд.
Він розрахувався з робітниками, заклав руки за спину, мрійливо примружився, оглядаючи машину.
Грегор відклав карти повільним рухом стомленої від життя людини, яка бачила всього на своєму віку. Далі підвівся та обійшов навкруг машини.
Ну-ну І що ж воно таке?
Мільйон баксів просто у нас в руках,повідомив Арнольд.
Хто б сумнівався. Але що це?
Безвтратний Виробник,пояснив Арнольд, задоволено посміхаючись.Я вранці проходив повз контору міжзоряного лахмітника Джо й побачив у вітрині цю штуку. І купив її, вважай, задурно. Джо навіть не знає до ладу, що воно таке.
Так само, як і я,зітхнув Грегор.А ти хоч знаєш?
Арнольд опустився навколішки, намагаючись прочитати інструкцію, вигравіювану на передній панелі машини. Не оглядаючись, кинув:
Ти ж чув про планету Мельдж?
Грегор кивнув. Мельдж була віддаленою від торгових шляхів маленькою непоказною планетою на північній периферії галактики. Свого часу на Мельдж існувала надзвичайно розвинена цивілізація, що розквітла завдяки так званій Стародавній Мельджській Науці. Старовинні наукові досягнення мешканці планети втратили кілька століть тому, хоча іноді де-неде ще знаходилися поодинокі артефакти.
Це витвір Стародавньої Науки?уточнив Грегор.
Авжеж. Це Мельджський Безвтратний Виробник. Сумніваюся, чи знайдеться більш ніж чотири чи п'ять подібних у цілому всесвіті. Відтворити їх неможливо.
Що ж він виробляє?запитав Грегор.
А я звідки знаю?знизав плечима Арнольд.Може, знайдеш мені мельдж-англійський словник?
Сам дивуючись з власної терплячості, Грегор підійшов до книжкової полиці.
То ти навіть не знаєш, для чого він?
О, словник. Дякую. Чи не байдуже, що він виробляє? Це ж безкоштовно. Машина отримує енергію з повітря, з космосу, від сонця, звідки завгодно. Їй не потрібне жодне підключення, пальне чи обслуговування. Дія в неї не обмежена.
Арнольд розгорнув словник і почав шукати у ньому слова з панелі Виробника.
Вільна енергія
Ці вчені були не дурні,Арнольд уже занотовував свій переклад у кишеньковому ґаджеті.Виробник добуває енергію з повітря, тому байдуже, що він виробляє. Ми завжди зможемо це продати, і все отримане буде чистим прибутком.
Грегор дивився на свого низенького меткого партнера, і його зажурене довгобразе обличчя здавалося ще сумнішим, ніж зазвичай.
Арнольде,сказав він,хочу тобі дещо нагадати. Перш за все ти хімік. Я еколог. Ми нічого не петраємо в машинах, а в складних інопланетних механізмах і поготів.
Арнольд неуважно кивнув і повернув вимикач. Виробник стримано загурчав.
Ба більше,Грегор відступив на кілька кроків,мидезактиватори планет, якщо ти не забув. У нас немає підстав для...
Виробник почав уривчасто кашляти.
Ось, переклав,вигукнув Арнольд.Тут написано: «Мельджський Безвтратний Виробникще один тріумф Лабораторії Глоттена. Цей Виробник гарантовано не піддається жодним руйнівним впливам, захищений від пошкоджень, його неможливо вивести з ладу. Він не потребує жодного джерела енергії. Щоб розпо-чати роботу, натисніть кнопку 1. Щоб зупинити, використовуйте Лаксіанський Ключ. Ваш Мельджський Безвтратний Виробник постачається з вічною гарантією щодо відсутності дефектів. У разі їх виникнення просимо звертатися до Лабораторії Глоттена».
Я погано пояснив?не здавався Грегор.Ми дезактиватори
Не будь занудою,перебив його Арнольд.Щойно ця машина запрацює, ми можемо піти у відставку. Так, ось кнопка 1.
Машина лиховісно задеренчала, далі цей звук змінився рівним гудінням. Кілька хвилин нічого не відбувалося.
Мабуть, вона прогрівається,занепокоївся Арнольд.
Нарешті з отвору внизу панелі посипався сірий порошок.
Напевне, пилюки назбиралося,пробурчав Грегор.
Але порошок і далі сипався на підлогу.
Вона працює!вигукнув Арнольд.
Що ж це таке?запитав Грегор.
І гадки не маю. Доведеться зробити аналіз.
Переможно посміхаючись, Арнольд набрав порошку в пробірку й побіг до свого столу.
Грегор стояв перед Виробником і дивився на струмінь сірого порошку, аж поки озвався:
Може, ліпше вимкнути, поки не дізнаємося, що воно таке?
Ну, ні,похитав головою Арнольд.Хоч би що це було, воно коштує грошей.
Він узяв пальник, долив у пробірку дистильованої води й поринув у роботу.
Грегор знизав плечима. Він звик до Арнольдових проектів.
Звідтоді, як вони заснували «AAA Головну», Арнольд шукав легкого збагачення. Але його так звані короткі шляхи зазвичай лише додавали труднощів у їхній роботі й ускладнювали звичні методи, але Арнольд швидко забував про це.
«Ну,подумав Грегор,принаймні, з ним не занудьгуєш». Він сів за стіл і знову почав розкладати складний пасьянс.
Упродовж наступних кількох годин у офісі панувала тиша. Арнольд невтомно працювавдодавав хімікати, збирав осад, звіряв результати за кількома грубими книгами, розкладеними на столі. Грегор приніс бутерброди та каву. Сам попоїв і тепер ходив туди-сюди кімнатою та спостерігав, як сірий порошок безперервним потоком сіється з машини.
Гудіння Виробника поступово поголоснішало, порошок посипався грубішою цівкою.
Ще за годину Арнольд скінчив свою роботу.
Ми на коні!заявив він.
То що ж це за речовина?поцікавився Грегор, сподіваючись, що хоча б цього разу Арнольд поцілив у яблучко.
Ця речовинатанґриз,повідомив Арнольд і глянув на Грегора в очікуванні його реакції.
Танґриз?
Абсолютно точно.
Тоді, прошу, поясни мені, що воно таке, цей танґриз?допитувався Грегор.
Я думав, ти знаєш. Танґризосновна їжа населення Мельджу. Дорослі жителі планети Мельдж споживають по кілька тонн танґризу на рік.
Їжа?Грегор по-новому, з повагою подивився на темно-сірий порошок. Машина, яка цілодобово виробляє їжу, може виявитися дуже прибутковою.
Особливо, якщо не потребує жодного обслуговування та працює без витрат.
Арнольд уже розгорнув телефонний довідник і набрав номер.
Доброго дня. Це міжзоряна харчова корпорація? Я б хотів поговорити з президентом. Що? Його немає? Тоді з віце-президентом. Це важливо... Ви слухаєте? Гаразд, тут така справа. Я можу запропонувати вам майже необмежену кількість танґризу, основної їжі населення планети Мельдж. Так-так. Я знав, що вас це зацікавить. Так, звичайно, я зачекаю.
Він звернувся до Грегора:
У цих корпораціях думають, що зможуть на нас натиснути... Так, сер, це правда, сер. Ви маєте справу з танґризом? Чудово, чудово!
Грегор підійшов ближче, намагаючись почути, що говорять по той бік лінії зв'язку.
Арнольд відсторонив його.
Ціна Ну, і яка ж справжня ринкова ціна? П'ять доларів за тонну не так і багато, але я гадаю що? П'ять центів за тонну? Ви жартуєте! Я сподівався на серйозну розмову.
Грегор відійшов від телефону й стомлено опустився в крісло, незворушно слухаючи балачки Арнольда: