Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок - Роберт Шекли 13 стр.


«Більшість правил так званого Лабіринту Редферна, без сумніву, не викликає заперечень, тому що ніхто особливо не переймається обранням шляху. Лабіринт Редферна не може запропонувати нічого, крім розгубленості та безпорадності самого Редферна. Відчувається лише, що Редферну не вдалося подолати власну слабкість і свою рабську сутність та безмежне прагнення покори, які він сам зневажає

Через цю критичну неспроможність перше відчуття читача може виявитися вочевидь недоречним: зацікавленість у скромній обмеженості Лабіринту та зловтішне бажання бачити його якомога коротшим.

Але це швидко минає, і читач виявляє, що його переважний настрійприховане бажання взагалі нічого не відчувати. Він з вдячністю відкриває у собі байдужість. Та хоча він, звичайно, не бажає пам'ятати Лабіринт, водночас і не докладає достатніх зусиль до того, щоб його забути.

Таким чином, читач стикається з нудьгою Редферна та з ще більш спустошливою власною нудьгою. Він наслідує Редфернову ворожість і легко її перевершує, відмовляється навіть визнати існування Редферна, і через це почувається невпевнено, взагалі не випробувавши Лабіринту. І тут він має раціюжодне число повторних спроб не зможе змінити цього винятково логічного висновку.

Цей Лабіринт, мабуть, можна було б використати як зразковий пам'ятник нудьзі, не прикрашений (як це природно для Редферна!) жодною провокаційною ідеєю.

Це відображено у правилі 113: Усім відомо, що Лабіринт керує своїми випадковими жертвами за залізними правилами, але мало хто розуміє логічні наслідки цьогоа саме: Лабіринт повинен стати однією з цих жертв, і тому він має бути рівною мірою підпорядкований жорстоким нормам правил.

Редферн не встановлює правила, порушення яких ми могли б передбачити. Це добре видно з його ін-шого позбавленого сенсу положення 282: Провидіння, попри всі його зовнішні вияви, все-таки милосердне.

За Редферном, Лабіринт керує людьми, але Провидіння керує Лабіринтом. Як ми можемо про це дізнатися? За правилами, яким підпорядковується Лабіринт (спільно з усіма іншими речами, окрім Провидіння). Що є цей закон? Те, що Лабіринт підпорядковується правилу повідомлення про себе. Наші докази цього? Той факт, що Редферн, найбільш покірна та найбільш тривіальна людина, це знає.

Але тепер ми хочемо точно знати, що це саме той закон, який керує Лабіринтом. Як Лабіринт має виявити себе? Без опису цього в нас нема нічого, й Редферн не допоможе нам у даному квесті. Він не здатний нам цього сказати й, мабуть, не сказав би навіть, якби міг. Тому й звертаємося до непримітного за інших обставин Чарльза Енджера Редферна по опис правил, які регулюють Лабіринт, його особливостей і форми та по допомогу в його пізнанні».

Редферн відклав листа. Його втомили надумані двозначності. Довільна манера викладу та загальне враження чогось надто умоглядного несподівано принесли йому втіху, яку зазвичай отримує людина, викриваючи брехню там, де вона сподівалася знайти істину. Він узяв другого листа.

Конверт був незвично довгим і вузьким і мав неприємний сірий колір. Він зберіг слабкий, та легко впізнаваний запах морських водоростей. Ім'я адресата, виведене ручкою, нерівними друкованими літерами, написали правильно, але вказали не ту адресу: бульвар Брукнера, 132. Її перекреслили, й на штампі поштового відділення можна було прочитати: «Повернути відправникові». Але на конверті не було зворотної адреси. Штамп, своєю чергою, перекреслили чорним олівцем і дописали: «Спробуйте передати на Дванадцяту вулицю, 137 В». Це й була справжня адреса.

Редферн подумав, що всі ці деталі зайві й ніби замінюють листа всередині конверта. Він відкрив конверт і дістав клапоть коричневого пакувального паперу, на якому прочитав:

«Вітаємо!

Вас обрали як одного зі справді сучасних і розважливих людей, у яких прагнення нового переважає страх, а потяг до незвичайного обмежується лише родимим смаком і бездоганними манерами. Перш за все ми віримо, що Ви належите до нестримних шукачів пригод, з якими бажаємо потоваришувати.

Тому користуємося цією можливістю, запрошуючи вас на ГРАНДІОЗНЕ ВІДКРИТТЯ НАШОГО ЛАБІРИНТУ!!!

Цей Лабіринт (єдиний подібний на Східному узбережжі) подарує вам, без сумніву, безліч задоволень. Наші криві не мають кутів! Цей Лабіринт перевершує уяву та здійснює дитячі бажання.

Будь ласка, зателефонуйте нам, і ми організуємо зручні для вас час і місце входу в Лабіринт. Ваш внесок намце лише життя, свобода та прагнення щастя.

Прохання зателефонувати якнайшвидше. Заздалегідь вдячні!».

Замість підпису був номер телефону.

Редферн з досадою змахнув затиснутим у руці листом. Це, швидше за все, справа рук одного надміру енергійного англійського майорааматора модних новацій і дружніх жартів.

Автор листа вочевидь мав намір розіграти Редферна. А Редферн вирішив розіграти хитрунавдати, що повірив йому. Він узяв телефон і набрав номер, вказаний у листі.

Голос жінки середніх років, відчутно чимось роздратованої, відповів доволі стримано:

Інститут дослідження поведінки Редферна.

Редферн насупився, прочистив горло й мовив:

Я телефоную, щоб запитати про Лабіринт.

Про що?перепитала жінка.

Про Лабіринт.

Який номер ви набирали?

Редферн назвав номер. Жінка сказала, що це справді номер Інституту Редферна, але про лабіринт вона нічого не знає. Якщо, звичайно, він не має на увазі добре відому серію L лабіринтів, які використовуються для дослідів зі щурами. Лабіринти серії L, вела далі жінка, є в в різних модифікаціях, ціни встановлюються відповідно до їх площі у футах. Є моделі від L1001, простого лабіринту бінарного примусового вибору з площею двадцять п'ять квадратних футів, аж до L10023 багатоваріантної моделі випадкового вибору з площею дев'ятсот квадратних футів, придатного для демонстрації в аудиторії.

Ні,сказав Редферн,побоююся, мав на увазі не це.

Тоді що саме ви мали на увазі?поцікавилася жінка.Ми створюємо також спеціальні лабіринти, як вказано у нашій рекламі на «Жовтих сторінках».

Але я не хочу, щоб ви створювали для мене лабіринт,сказав Редферн.Розумієте, якщо вірити листу, який я отримав, цей лабіринт уже існує і, здається, він досить великий за розміром і розрахований на людей.

То йдеться про такий лабіринт?в голосі жінки прозвучала підозрілива нотка.

Редферну довелося пояснювати:

Я отримав листа. Мене запросили на урочисте відкриття цього Лабіринту й дали ваш номер телефону для отримання додаткової інформації

Послухайте, пане,роздратовано перебила його сердита жінка,я не знаю, чи ви справді псих, чи це у вас такі жарти, чи може ще щось інше, але Інститут Редфернаповажна установа, якій понад тридцять п'ять років. І якщо ви знову набридатимете нам з цією нісенітницею, я запишу ваш дзвінок, і ви відповісте згідно з законом!

Вона кинула слухавку.

Редферн сів у крісло. Помітив, що у нього тремтять руки. Намагаючись викрити чийсь розіграш, він збирався влаштувати власний, а натомість наразився на другий, додатковий. Зрозумів, що повівся як дурень.

Тут у нього виникла тривожна думка. Він відкрив телефонну книгу Мангеттена і пошукав номер Інституту дослідження поведінки Редферна.

Такого у списку не було.

Редферн зателефонував у довідкову службу й попросив подивитися у списку нових номерів, потіму звичайному списку, але, як і передбачав, інституту Редферна ніде не було. Нарешті, він узяв «Жовті сторінки» й почав шукати у різних розділах: «Лабіринти», «Дослідження», «Поведінка», «Наукове та лабораторне обладнання». Ніде не було жодної згадки ні про Редферна, ні про якусь фірму, що спеціалізується на створенні лабіринтів.

Він зрозумів, що намагаючись розгадати другий розіграш, втрапив у пастку третього і, швидше за все, серія розіграшів на цьому не закінчується.

Але вже накопичилося забагато доказів, щоб і далі вважати це жартом. Серія розіграшів була, фактично, частиною самого Лабіринту, невеличкою петлею, яка швидко згорнулася назад, до початкової точки. Або до моменту, який дуже нагадує початкову точку.

Однією з основних особливостей лабіринту є дублювання, подвоєння. І воно насправді буловочевидь через використання імені Редферна в обох листах і наслідування його почерку та прихованочерез монотонно повторювані протиріччя у кожному твердженні.

Опис закону лабіринту (який, як було заявлено, він знав і водночас якого не знав) був доволі простим. Це міг бути опис лише його власних емоцій, що їх міг викликати лабіринт. Його стомили навмисні двозначності. Довільна манера й загальне враження чогось умоглядного принесли несподівану втіху, яку зазвичай отримує людина, викриваючи брехню там, де вона сподівалася знайти істину.

Таким чином, він побачив, що перший лист насправді був лабіринтомрабським, без кінця ду-бльованим пам'ятником нудьзі, чию досконалість порушила одна важлива детальвласне його існування. Другий лист був необхідним дублюванням першого, й у такий спосіб виконувалися закони Лабіринту.

Можливі й інші точки зору, але тієї миті, коли Редферн про це подумав, він зауважив, що, можливо вже міркував про все це раніше.

Не спробуєшне дізнаєшся

Руки дуже стомилися, та він знову взявся до зубила й молотка. Майже закінчив, залишилося ще кілька літері напис буде глибоко вкарбований у твердий граніт. Чоловік завершив роботу, випростався, недбало кинув інструменти на долівку печери. Задоволений собою, витер піт з брудного, зарослого щетиною обличчя і прочитав напис.

Я ВИНИК ІЗ ЗЕМНОГО ҐРУНТУ, ГОЛИЙ І БЕЗЗАХИСНИЙ.

Я ВИГОТОВИВ ЗНАРЯДДЯ. Я БУДУВАВ І РУЙНУВАВ,

СТВОРЮВАВ І ЗНИЩУВАВ. Я СТВОРИВ ТЕ, ЩО МЕНЕ

ПЕРЕВЕРШИЛО, І ВОНО ЗНИЩИЛО МЕНЕ.

МОЄ ІМ'ЯЛЮДИНА, І ЦЕМОЯ ОСТАННЯ ПРАЦЯ.

Він посміхнувся. Гарно написано. Можливо, не надто досконало з літературної точки зору, але цегідна пам'ятка останньої людини. Глянув на більше не потрібні інструменти в себе під ногами й знищив їх. Зголоднілий після тривалої роботи, навприсядки приготував обід. Якусь мить дивився на їжуначебто чогось бракує. Засоромився й створив стіл, стілець і посуд. Почувався збентеженим: знову про це забув.

Квапитися не було куди, та все одно їв похапцем. Подумки відзначив: якщо не загадуєш певних конкретних харчів, завжди створюєш гамбургер, картопляне пюре, горошок, хліб і морозиво. І підсумувавзвичка. По обіді примусив зникнути решки їжі, а також посуд і стіл. Стілець він залишив: так і сидів на ньому, уважно розглядаючи напис. «Добре вийшло,похвалив себе,але ніхто, крім мене, ніколи не прочитає».

Не було жодного сумніву, що віностання жива людина на Землі. Війну вели за всіма правилами. Так старанно воювати могла тільки людинаістота вкрай педантична. У цій війні не було ні нейтральних країн, ані політики неприєднання. Доводилося ставати або по один бік, або по інший. Бактерії, отруйні гази та радіація накрили Землю величезною хмарою. У перші дні цієї війни одна непереможна зброя майже невпинно змагалася з іншою таємною зброєю. І навіть по тому, як остання рука натиснула останню кнопку, бомби, що запускалися й керувалися автоматично, й далі сипалися дощем. Нещасна Земля стала величезним смітником, позбавленим усього живого, від полюса до полюса не залишилось ні рослини, ані тварини.

Майже все це розгорталося в нього на очах. Він чекав, поки не впевнився, що впала остання бомба, й тепер повернувся.

«Дуже розумно вчинив»,гірко подумав чоловік, з печери споглядаючи застиглу лаву, свій корабель, що завмер на ній, і понівечені гори вдалині.

Він зрадник. Та кого це тепер обходить?

Чоловік був капітаном Військ Західної Півкулі. За два дні війни вже зрозумів, що цекінець. Тож завантажив корабель консервованим повітрям, їжею і водою та втік. Знав, що серед хаосу і руйнування ніхто не кинеться його шукати, а за кілька днів уже й не буде кому вирушати на пошуки. Посадив великий корабель на зворотний бік Місяця й чекав. Війна тривала дванадцять дніввін розраховував на чотирнадцять, але довелося чекати ще майже півроку, поки перестали падати автоматичні ракети. Тоді й приземлився.

І виявив, що живий тут лише він один...

Сподівався, що й інші визнають цю війну безглуздою, завантажать кораблі та втечуть на Місяць. Мабуть, якщо хтось і мав подібні наміри, часу для їх здійснення вже не залишалося. Він мав надію на виживання бодай розпорошених купок людей, але нікого не знайшов. Війна велася надто ретельно.

Повернення на Землю мало його вбити, бо саме повітря тут стало отруйним, але не чоловік цим не переймавсяі не загинув. Здавалося, виробив імунітет проти різних видів мікробів та випромінювання, або навіть набув особливої здатності до виживання. Звичайно, він стикався з усіма згубними впливами, блукаючи цілим світом, скеровуючи свій корабель над подовбаними долинами й випаленими горами від руїн одного міста до згарища на місці іншого. І ніде не знайшов життя, але дещо відкрив у собі.

Він міг творити. Усвідомив свою силу на третій день перебування на Землі. Йому закортіло побачити дерево посеред розтопленого каменю й покорченого металуі дерево з'явилося. Решту дня він вправляв-ся, поки не з'ясував, що може створювати не лише все побачене колись, а й те, про що чув.

Те, що він найкраще знав, і створювалося найпростіше. Наприклад, речі, відомі йому лише з книг або розповідей,скажімо, палацизазвичай виявлялися кривобокими й трохи дивними, хоча їх можна було вдосконалювати, подумки допрацьовуючи деталі. Все створене було тривимірним. Навіть їжа смакувала як справжня й тамувала голод. Він міг забути про те, що створив, лягти спати, і все одно після пробудження бачив свої творіння на колишньому місці. Міг і знищувати їх: достатньо подумки зосередитися на цьомуй усе створене зникає. Просто що більша річ, то довше слід на ній зосереджуватися.

Об'єкти, які створив не віндолини й гори,теж міг знищувати, але це займало більше часу. Мабуть, легше вправлятися з матерією, створеною самотужки. Він міг творити птахів і дрібних тварин, чи це тільки мало вигляд птахів і тварин?

Ніколи не намагався створити людину.

Чоловік не був ученим, служив космічним льотчиком. Мав досить обмежені знання з теорії будови атома й практично нічого не знав про генетику. Міркував так: імовірно, певні зміни в ньому відбулися на клітинному рівні, можливо, щось зрушилося в його мозку чи на самій Землі. Та причинами теж не надто цікавився, просто прийняв цей факт.

Він знову подивився на гранітну плиту. Щось його непокоїло.

Звичайно, міг би її створити, але не знав, чи залишаться по його смерті всі створені ним речі. Вони здавалися доволі стабільними, але могли зникнути разом зі зникненням його самого. Тому він знайшов компромісне рішення. Створив зубило та молоток, але обрав для напису природну гранітну стіну. Вирізьблював свого листа на внутрішній стіні печери, щоб він краще зберігся. Багато годин напружено працював над ним, навіть спав та їв біля стіни.

Від входу в печеру він міг бачити корабель на випаленому ґрунті, але не поспішав повертатися до нього. За шість днів глибоко закарбований у скелі напис був готовий.

Нарешті чоловік збагнув, що саме його непокоїло, коли він дивився на сірий граніт. Єдиними людьми, які зможуть це прочитати, будуть прибульці з інших планет. Як вони розшифрують послання? Останній землянин люто дивився на напис. Слід було зробити його символічним. Але які символи він мав обрати? Математичні? Але що можна сказати про людину за допомогою математичних символів? І звідки він узяв, що будь-хто колись знайде цю печеру? Яка користь від напису, коли вся історія людства написана на обличчі планети, випалена у земній корі, й кожен, хто це побачить, зуміє її прочитати? Він прокляв свою дурість, яка змусила витратити шість днів на марний напис. Уже збирався його розчинити, аж раптом рвучко озирнувся: зачув кроки біля входу в печеру.

Ледь не впав зі стільця й зірвався на рівні.

Перед ним стояла дівчина. Він закліпав, але дівчина не зникла. Висока, чорнява, загорнута в подертий, брудний клапоть якоїсь тканини.

Вітання,мовила вона і зайшла до печери.Я з долини почула стукіт твого молотка.

Чоловік машинально запропонував їй стільчик і створив інший для себе. Дівчина обережно перевірила його, перш ніж сісти.

Я бачу, як ти це робиш,сказала вона,але не можу повірити в це. Дзеркала?

Ні,пробурмотів він невпевнено,я створюю. Тобто я можу Але зачекай! Як ти сюди потрапила?

Очікуючи відповіді, він перебирав різні можливості. Ховалася в печері? На вершині гори? Ні, залишається єдине ...

Назад Дальше