Айзек АзімовФундація та Земля
Історія створення «Фундації»
Першого серпня 1941 року я був двадцятиоднорічним хлопакою, вивчав хімію на випускному курсі Колумбійського університету й уже три роки як професійно писав наукову фантастику. Я квапився на зустріч із Джоном Кемпбеллом, редактором журналу «Astounding», якому тоді продав уже пять творів. Мені кортіло розповісти йому нову ідею для науково-фантастичної оповіді.
Вона полягала в тому, щоб написати історичний роман про майбутнє, який розповідав би історію занепаду Галактичної Імперії. Напевно, мій ентузіазм виявився заразливим, бо Кемпбелл захопився так само, як і я. Він не хотів, щоб я обмежувався одним твором. Він забажав цілу серію, яка висвітлювала б увесь кількатисячолітній хаос поміж падінням Першої Галактичної Імперії та сходженням Другої. І над усім цим панувала б наука психоісторія, яку ми з Кемпбеллом ретельно обговорили між собою.
Перше оповідання було опубліковано в номері «Astounding» за травень 1942 року, а другеу червневому випуску. Вони одразу ж зажили популярності, і Кемпбелл простежив, щоб до кінця десятиліття я дописав іще шість. Зростав і обсяг. Перший твір налічував лише дванадцять тисяч слів, а два з трьох останніх мали по пятдесят тисяч кожен.
Відтак я втомився від серії, покинув її та взявся за інше. Аж тут деякі видавництва почали випускати науково-фантастичні книжки у твердій обкладинці. Одним таким видавництвом була невелика напівпрофесійна фірма «Gnome Press». Вони надрукували мою серію про Фундацію у трьох томах: «Фундація» (1951), «Фундація та Імперія» (1952) та «Друга Фундація» (1953). Ці книжки нині знають як трилогію Фундації.
Серія була не надто успішна, бо «Gnome Press» не мали коштів, щоб її рекламувати й просувати. Я не отримав ані звітів, ані авторських виплат.
На початку 1961 року мій тодішній редактор у видавництві «Doubleday» Тімоті Селдіз повідомив, що отримав запит на передрук книг про Фундацію від іноземного видавця. Оскільки ці книжки видавали не в «Doubleday», він переказав запит мені.
Не цікаво, Тіме, знизав я плечима. Я не отримую із цих книжок ані копійки.
Селдіз був нажаханий і негайно взявся викупати права у «Gnome Press» (які на той час уже конали). Так у серпні того року трилогія (разом із «Я, робот») стала власністю «Doubleday».
Відтоді серія «Фундація» злетіла, а з неюі роялті. «Doubleday» надрукували трилогію в одному томі та розповсюджували її через «Книжковий клуб наукової фантастики». Завдяки цьому серія стала надзвичайно популярною.
На Всесвітньому науково-фантастичному конвенті 1966 року в Клівленді прихильників жанру попросили голосувати в категорії «Найкраща серія в історії». Тоді категорія вперше (і поки востаннє) потрапила до номінацій на премію «Гюґо». Трилогія Фундації виграла, що додало серії популярності.
Прихильники наполегливо просили мене продовжити серію. Я наполегливо, хоч і ввічливо, відмовлявся. Та все ж мені лестило, що люди, які на момент старту серії ще не народилися, зуміли нею захопитися.
Однак «Doubleday» поставилися до цього набагато серйозніше. Вони улещували мене двадцять років, однак запити ставали настійливішими та численнішими, і видавництво нарешті втратило терпіння. У 1981-му вони сказали мені, що я просто мушу написати ще один роман про «Фундацію», а щоб підсолодити вимогу, запропонували мені контракт із удесятеро більшим авансом, ніж зазвичай.
Я нервово погодився. Востаннє я писав про Фундацію тридцять два роки тому, а тепер маю вказівку подати сто сорок тисяч слів, удвічі більше, ніж у будь-якому попередньому томі, й майже втричі ніж у будь-якій попередній окремій історії. Я перечитав трилогію, глибоко вдихнув і поринув у роботу.
Четверту книгу серії, «Межу Фундації», надрукували в жовтні 1982 року, і тоді сталася дуже дивна річ. Вона одразу опинилась у списку бестселерів «New York Times» і, що мене цілковито приголомшило, трималася там двадцять пять тижнів. Зі мною ще такого не бувало.
«Doubleday» одразу ж уклали зі мною контракт на наступні романи, і я написав два для іншої серії про роботів. А тоді пора було повертатися до Фундації.
Тож я створив «Фундацію та Землю»роман, який підхоплює історію одразу ж після фіналу «Межі Фундації», і саме цю книжку ви зараз тримаєте в руках. Продивитися «Межу Фундації», щоб освіжити память, можна, але необовязково. «Фундація та Земля»це самостійний твір. Сподіваюся, він вам сподобається.
Частина I. Гея
Розділ перший. Пошуки розпочато
1
Навіщо я це зробив? спитав Ґолан Тревіз.
Це не було нове запитання. Відколи він прибув на Гею, то постійно його собі ставив. Прокидався від міцного сну в приємній нічній прохолоді й відчував, як гуде в голові безшумним боєм крихітних барабанів: «Навіщо я це зробив? Навіщо я це зробив?»
Проте зараз він уперше мав нагоду спитати про це Дома, старійшину Геї.
Дом знав про напруження Тревіза, бо відчував матерію свідомості депутата, проте не реагував на нього. Гея в жодному разі не мала торкатися мозку Тревіза, а найкращим способом зберігати імунітет до спокуси було болісно ігнорувати свої відчуття.
Що зробили, Треве? перепитав він. Дом мав деякі труднощі з уживанням багатоскладових імен, але це не мало значення. Тревіз дедалі більше до цього звикав.
Вирішив саме так, мовив Тревіз. Обрав Гею як майбутнє.
Ви вчинили правильно, підбадьорливо зауважив Дом. Він сидів, серйозно вдивляючись глибоко посадженими старечими очима в чоловіка з Фундації, який височів над ним.
Ви так думаєте, нетерпляче сказав Тревіз.
Я/ми/Гея це знаємо. У цьому ваша цінність для нас. Ви здатні ухвалити правильне рішення за неповними даними, і рішення було ухвалено. Ви обрали Гею! Відкинули анархію Галактичної Імперії, побудованої на технологіях Першої Фундації, і так само анархію Галактичної Імперії, побудованої на менталіці Другої Фундації. Ви вирішили, що жодна з них не втримає стабільності надовго. Тож обрали Гею.
Так. Саме так! Я обрав Гею, надорганізм, цілу планету зі спільною свідомістю та особистістю, де доводиться використовувати вигаданий займенник «я/ми/Гея», щоб висловити невисловлюване. Тревіз нетерпляче міряв підлогу кроками. І зрештою вона перетвориться на Галаксію, наднадорганізм, який поглине весь Чумацький Шлях.
Він зупинився, майже розлючено розвернувся до Дома й мовив:
Я відчуваю, що вчинив правильно, як відчуваєте й ви, але ви бажаєте створення Галаксії, тож моє рішення вас влаштовує. Однак щось у мені цього не бажає, і через це я не можу так легко прийняти свою правоту. Я хочу знати, чому ухвалив це рішення, хочу зважити й оцінити його правильність і вдовольнитися висновком. Просто відчувати недостатньо. Звідки мені знати, що я маю рацію? Який умисел дає мені рацію?
Я/ми/Гея не знаємо, як ви доходите правильного рішення. Та чи аж так важливо це знати, якщо рішення вже є?
Виречник цілої планети, чи не так? Спільної свідомості кожної краплинки, кожного камінчика, навіть рідкого ядра?
Саме так, але ним може бути й будь-яка інша частина планети, якщо сила спільної свідомості в ній достатньо велика.
І вся ця спільна свідомість згодна користуватися мною як чорною скринькою? Якщо працює, то знати, що всередині, не обовязково? Мені це не до смаку. Не подобається бути чорною скринькою. Я хочу знати, що всередині. Хочу знати, як і чому я обрав Гею та Галаксію за майбутнє, щоб заспокоїтися та змиритися.
Але чому вам так не до вподоби власне рішення? Чому ви не довіряєте йому?
Тревіз глибоко вдихнув і мовив тихо та рішуче:
Бо я не хочу бути частиною надорганізму. Несуттєвим елементом, якого позбудуться, щойно надорганізм надумає, що це буде на користь цілому.
Дом замислено глянув на Тревіза.
То ви б воліли змінити рішення, Треве? Ви ж знаєте, що можете.
Я б цього хотів, але не можу вчинити так просто тому, що рішення мені не подобається. Щоб діяти, я мушу знати, правильне це рішення чи ні. Недостатньо просто відчувати його правильність.
Якщо ви відчуваєте, що маєте рацію, значить, так і є. Цей завше повільний і мякий голос чомусь змушував Тревіза шаленіти самим лише контрастом із його внутрішнім сумяттям.
Тоді напівпошепки, долаючи нерозвязне коливання між відчутям і знанням, Тревіз сказав:
Я мушу знайти Землю.
Бо вона якось повязана з вашою палкою потребою знати?
Бо це ще одна проблема, яка мене нестерпно тривожить, і я відчуваю, що між ними двома є звязок. Хіба ж я не чорна скринька? Я відчуваю звязок. Чи цього не достатньо, щоб ви прийняли це як факт?
Можливо, незворушно озвався Дом.
Зважаючи, що минули тисячі роківможливо, тисяч двадцять, відколи мешканцям Галактики востаннє було діло до Землі, як таке можливо, що ми всі забули планету, звідки походимо?
Двадцять тисяч роківце більше, ніж ви гадаєте. Нам досі багато чого не відомо про ранню Імперію; ми й досі переказуємо майже напевно вигадані легенди й навіть віримо в нихбо замінити нічим. А Земля старша за Імперію.
Але ж мають бути якісь свідчення. Мій добрий друг Пелорат збирає міфи та легенди про давню Землю, усе, що вдасться нашкребти з будь-якого доступного джерела. Це його професія і, що важливіше, його пристрасть. Ці міфи та легендиусе, що є. Ніяких записів, ніяких документів.
Документи віком двадцять тисяч років? Речі порохніють і зникають, або ж їх знищують у даремних війнах.
Але ж мусять бути записи про записикопії, копії копій та копії копій копій, корисні матеріали, молодші за двадцять тисячоліть. Їх стерли. У Галактичній бібліотеці на Тренторі мали бути документи, у яких ідеться про Землю. На них посилаються поважні історічні джерела, проте самих документів у Галактичній бібліотеці більше немає. Можна знайти посилання на нихале жодної цитати.
Не забувайте, що кілька століть тому Трентор розграбували.
Бібліотеку не чіпали. Її захищали агенти Другої Фундації. І саме вони нещодавно виявили, що матеріалів, повязаних із Землею, більше не існує. Їх нещодавно навмисне позбулися. Чому? Тревіз припинив походжати та уважно зиркнув на Дома. Якщо я знайду Землю, то дізнаюся, що саме вона приховує
Приховує?
Приховує або ж ховають її. Я відчуваю, що щойно це зясую, то знатиму, чому надав перевагу Геї та Галаксії над нашою індивідуальністю. Тоді, припускаю, я знатиму, а не відчуватиму, що маю рацію, а якщо таки маю, він приречено знизав плечима, тоді нехай так і буде.
Якщо ви відчуваєте, що це так, сказав Дом, і відчуваєте, що мусите полювати на Землю, тоді, звісно, ми по змозі сприятимемо вам. Однак це допомога обмежена. Наприклад, я/ми/Гея не знаємо, де в неосяжному просторі світів, із яких складається Галактика, могла б розташуватися Земля.
Попри це я маю шукати, мовив Тревіз, навіть якщо в нескінченному розсипі зірок Галактики пошук здається марним і навіть якщо мені доведеться робити це наодинці.
2
Тревіза оточувала сумирність Геї. Температура була як завше комфортна, віяв приємний вітерецьсвіжий, але не прохолодний. У небі пливли хмари, подекуди перешкоджаючи шлях сонячному світлу, і, безперечно, якщо рівень водяної пари на метр відкритої поверхні землі там чи деінде суттєво падав, для її відновлення не бракуватиме дощу.
Дерева росли на однаковій відстані одне від одного, як у фруктовому саду, і, поза сумнівом, так було в усьому світі. Землю та море населяла належна кількість рослин і тварин належно різноманітних видів, щоб створювати годящу екологічну рівновагу, і кількість їх усіх, ясна річ, розмірено коливалася довкола визнано оптимальної. Як і кількість людських істот.
З усіх обєктів у Тревізовому полі зору непередбачуваним був лише його корабель, «Далека зірка».
Кілька людських компонентів Геї гуртом успішно прибрали й відремонтували зореліт. Запаси їжі та питва знову поповнили, умеблювання оновили чи замінили, механізми ще раз обстежили. Сам Тревіз ретельно перевірив корабельний компютер.
Підзаправлення не знадобилося, бо це був один із небагатьох гравітаційних кораблів Фундації, який живився енергією загального гравітаційного поля Галактики, а того було достатньо для забезпечення всіх можливих флотів людства на нескінченний час їхнього потенційного існуванняі без помітного зниження потужності.
Три місяці тому Тревіз був депутатом Ради Термінусатобто членом законодавчого органу Фундації й за статусом важливою особою в Галактиці. Чи справді це було лише три місяці тому? Мало не половину свого тридцятидворічного життя він обіймав цю посаду, а єдиною його турботою була точність Плану Селдоначи правильно визначено наперед поступовий шлях Фундації від такого собі планетарного селища до галактичної величі.
Однак дещо не змінилося. Він досі був депутатом. Досі мав свій статус і привілеї, хіба що тепер навряд колись повернеться на Термінус, щоб заявити про своє право. У величезному хаосі Фундації він так само чужий, як і в компактній впорядкованості Геї. Він ніде не був удома й скрізь сирота.
Стиснувши зуби, Тревіз сердито запустив пальці в темне волосся. Перш ніж гаяти час на оплакування власної долі, він мусить знайти Землю. Якщо переживе ці пошуки, то матиме вдосталь часу, щоб сісти й порюмсати. Тоді в нього може бути навіть краща причина.
З рішучою незворушністю він почав згадувати.
Три місяці тому вони з Яновом Пелоратом, цим здібним і наївним ученим, покинули Термінус. Пелората, любителя старовини, спонукало до цього пристрасне бажання знайти давно загублену Землю, а Тревіз полетів із ним, скориставшись метою Пелората як прикриттям для своєї справжньої, чи так йому здавалося, цілі. Землю вони не знайшли, але знайшли Гею, і Тревіз постав перед вимушеною потребою ухвалити своє доленосне рішення.
Тепер уже він, Тревіз, розвернувся навспак і шукав Землю.
Що ж до Пелората, то він теж знайшов дещо неочікуване. Чорноволосу й темнооку Блісс, дівчину, яка була Геєю, так само як і Дом, так само як і будь-яка тутешня піщинка чи травинка. Із вельми цікавою як на глибоко середній вік палкістю Пелорат закохався в жінку, більш ніж удвічі за себе молодшу, і жінку це, на диво, влаштовувало.
То було незвично, але Пелорат, вочевидь, став щасливий, і Тревіз сумирно постановив, що для кожної людини щастя своє. У цьому й був сенс індивідуальності якій через вибір Тревіза в усій Галактиці невдовзі буде покладено край.
Біль повернувся. Рішення, яке він ухвалив, яке мусив ухвалити, ні на мить не припиняло йому муляти й було
Ґолане!
Голос перервав Тревізові роздуми, і депутат, примружившись, підвів погляд у напрямку сонця.
А, Янове, щиро мовив вініще й затим, щоб Пелорат не здогадався про гіркоту його думок. Він навіть спромігся на життєрадісність. Бачу, вам вдалося відірватися від Блісс.
Пелорат похитав головою. Його шовковисте сиве волосся пестив ніжний вітерець, а похмуре видовжене обличчя канонічно зберігало видовженість і похмурість.
Власне, старий друже, це вона запропонувала звернутися до вас щодо щодо того, що я хочу обговорити. Звісно, не те щоб я сам не хотів із вами побачитися, проте вона, здається, мізкує хутчіше за мене.
Усе гаразд, Янове, всміхнувся Тревіз. Схоже, ви тут, щоб попрощатися.
Ну, ні, не зовсім. Узагалі-то майже навпаки. Ґолане, коли ми з вами покинули Термінус, я мав намір знайти Землю. Я присвятив цьому завданню майже все своє доросле життя.
І я продовжу його, Янове. Це завдання відтепер моє.
Так, але також і моє. Досі моє.
Але Тревіз підняв руку, охоплюючи непевним жестом світ навколо.
Я хочу полетіти з вами, раптово видихнув Пелорат.
Ви ж це не серйозно, Янове. Тревіз був приголомшений. У вас тепер є Гея.
Колись я повернуся на Гею, але не можу відпустити вас самого.
Авжеж можете. Я здатен про себе подбати.
Не ображайтеся, Ґолане, але вам бракує знань. Це я вивчав міфи та легенди. Я можу вас спрямувати.
І покинете Блісс? Та годі вам.
Щоки Пелората зайнялися румянцем.
Мені не дуже цього хочеться, старий друже, але вона сказала
Невже вона намагається позбутися вас, Янове? спохмурнів Тревіз. Вона мені обіцяла
Ні, ви не розумієте. Прошу, вислухайте мене, Ґолане. Вам властива ця бентежна вибухова манера перестрибувати до висновків ще до того, як дослухаєте. Знаю, це ваш сильний бік, і в мене, здається, деякі труднощі зі стислим висловлюванням думок, але