Знову за його велінням блакить розступилася, і він побачив зорі.
Тревіз стер їх, звелів знову й побачив Галактику, схожу на вітрячок у перспективі. Підправив компютеризоване зображенняналаштував його положення, змінив видимий хід часу, змусив його прокрутитися спершу в одному напрямку, тоді в іншому. Визначив координати сонця Сейшелла, найближчої до Геї важливої зірки; потім сонця Термінуса, а тоді Трентораодні за одними. Він подорожував від зірки до зірки галактичною мапою, яку зберігали нутрощі компютера.
Відтак Тревіз забрав руки від поверхні, дозволивши реальному світові знову оточити себеі збагнув, що весь цей час стояв над компютером у півнахилі, щоб торкатися рукою. Депутат відчув, як затерпли мязи спини, і мусив потягнутися, перш ніж всістися.
Він дивився на компютер із теплим полегшенням. Той працював бездоганно. Ба більше, став чутливішим, і Тревіз міг назвати свої відчуття до нього тільки любовю. Усе ж таки, поки він тримав компютер за руки (він рішуче відмовлявся зізнатися собі, що думав про них як про її руки), вони були одним цілим, і воля Тревіза спрямовувала, контролювала, переживала й ставала частиною більшого я. Вони удвох, як йому зненацька й тривожно спало на думку, мусили відчувати в меншому масштабі те, що відчувала в більшому Гея.
Він хитнув головою. Ні! У їхньому з компютером тандемі саме він, Тревіз, цілковито все контролював. Компютер повністю йому корився.
Він підвівся й перейшов до невеликої кухні й зони харчування. Тут було вдосталь усілякої їжі з потрібним устаткуванням для охолодження й розігрівання. Тревіз уже зауважив, що книгофільми в його кімнаті розташовано в належному порядку, і був майже впевненийні, цілковито впевнений, що власну бібліотеку Пелората розміщено в безпечному сховку. Інакше Тревіз би вже точно отримав від того звістку.
Пелорат! Він дещо згадав і ступив до кімнати науковця.
Янове, тут стане місця для Блісс?
О так, цілком.
Я можу переобладнати кімнату відпочинку їй під спальню.
Блісс підняла здивований погляд:
Я не потребую окремої спальні. Мене цілком влаштовує лишатися тут із Пелом. Утім, припускаю, я можу відвідувати за потреби інші кімнати. Наприклад, тренажерну залу.
Авжеж. Будь-які кімнати, крім моєї.
Добре. Саме такою, за моїми припущеннями, була б домовленість. Ви, зрозуміло, не заходитимете в нашу.
Зрозуміло, озвався Тревіз, зиркнувши униз і усвідомивши, що його черевики заступають за поріг. Зробив пів кроку назад і похмуро мовив: Блісс, це не кімната для молодят.
Зважаючи на її компактність, я б сказала, що це саме вона і є, хоча Гея й розширила її в півтора раза.
Як чудово, що ви такі добрі друзі. Тревіз намагався не всміхатися.
Ми такі, мовив Пелорат, помітно знічений темою розмови, але справді, старий друже, ви можете дозволити нам самим про себе подбати.
Насправді не можу, повільно заперечив Тревіз. Я досі хочу наголосити, що це не помешкання для молодят. Не заперечую проти будь-яких ваших дій за взаємною згодою, але ви мусите зрозуміти, що не матимете приватності. Сподіваюся, Блісс, ви це усвідомлюєте.
Тут є двері, сказала вона, і я гадаю, що ви не турбуватимете нас, коли вони будуть замкнені тобто за винятком екстрених ситуацій.
Авжеж не буду. Однак тут немає звукоізоляції.
Ви намагаєтеся сказати, Тревізе, що доволі ясно чутимете будь-які наші розмови та будь-які звуки, які ми видаватимемо під час сексу.
Так, саме це я й намагаюся сказати. І очікую, що, із цим на думці, ви усвідомите необхідність обмежити тут свої активності. Це може спричинити незручності, і мені шкода, але так уже склалося.
Пелорат прочистив горло й ласкаво мовив:
Власне, Ґолане, із цією проблемою мені вже довелося зіткнутися. Ви ж розумієте, що будь-яке відчуття, яке переживає зі мною Блісс, переживає вся Гея.
Я думав про це, Янове, сказав Тревіз із таким виглядом, наче силувався не здригнутися. І планував на цьому не наголошувати, раптом вам це на думку не спадало.
Боюся, спадало.
Не надавайте цьому завеликого значення, Тревізе, озвалася Блісс. Будь-якої секунди на Геї можуть займатися сексом тисячі людей, а ще мільйони їдять, пють чи віддаються іншим заняттям, які приносять задоволення. Це посилює загальну ауру втіхи, яку відчуває Гея й кожна її частина. Нижчі тварини, рослини й мінерали мають свої помірніші задоволення, що також сприяють радісному гомону загальної свідомості, яку Гея завжди відчуває в усіх своїх частинах і якої не має жоден інший світ.
У нас є власні особливі втіхи, мовив Тревіз, якими ми можемо до певної міри поділитися або ж лишити собі, за бажання.
Якби ви могли відчувати наші, то знали б, наскільки бідними в цьому сенсі є ви, ізоляти.
Звідки вам знати, що ми відчуваємо?
Хай там як, усе одно розважливо припустити, що світ спільних задоволень мусить бути потужніший, ніж окремі задоволення ізольованих особистостей.
Може, й так, але навіть якби мої втіхи були аж такі злиденні, я б усе одно мав власні радощі та жалі й був би ними, навіть мікроскопічними, задоволений, і був би собою, а не кровним братом найближчій каменюці.
Не глузуйте. Ви цінуєте кожен мінеральний кришталик у своїх кістках та зубах і не допустили б жодному з них шкоди, хоч вони й мають не більше свідомості, ніж пересічна «каменюка» того ж розміру.
Це правда, неохоче погодився Тревіз, але ми примудрилися відійти від теми. Мене не турбує, що вся Гея розділятиме вашу радість, Блісс, але я її розділяти не хочу. Ми житимемо тут у близьких приміщеннях, і я не бажаю бути змушеним брати участь у ваших справах навіть опосередковано.
Ця суперечка беззмістовна, мій любий друже, сказав Пелорат. Порушення вашої приватності я прагну не більше за вас. Своєї теж, як на те пішлося. Ми з Блісс будемо стримані. Чи не так, Блісс?
Як забажаєш, Пеле.
Водночас, найпевніше, ми набагато більше часу проводитимемо на планетах, ніж на кораблі, а там можливостей для усамітнення
Мене не цікавить, що ви робите на планетах, урвав Тревіз, але на цьому кораблі хазяйную я.
Саме так, погодився Пелорат.
Отже, це ми прояснили. Пора вирушати.
Але чекайте. Пелорат потягнувся смикнути Тревіза за рукав. Вирушати куди? Ви не знаєте, де Земля, і я теж, і Блісс. Не знає і ваш компютер, бо ви ще давно сказали мені, що інформації про Землю він не має. То що ви тоді плануєте робити? Мій любий друже, ви ж не можете просто довільно плавати в космосі.
На це Тревіз майже радісно всміхнувся. Відколи його захопила Гея, він уперше почувався вершителем власної долі.
Запевняю вас, Янове, що не маю наміру плавати в космосі. Я точно знаю, куди полечу.
3
Пелорат тихо зайшов до кабіни пілота, перед тим зачекавши якусь хвилюйого тихий стукіт у двері так і лишився без відповіді. Він застав Тревіза за зосередженим спогляданням зоряного простору.
Ґолане мовив Пелорат і замовк, чекаючи реакції. Депутат підняв погляд.
Янове! Сідайте. Де Блісс?
Спить. Бачу, ми вже в космосі.
Правильно бачите. Тревіза не збентежило легке здивування науковця. У нових гравітаційних кораблях зліт минав абсолютно непомітно. Ніяких інерційних ефектів чи поштовху від прискорення; ані шуму, ані вібрації.
Завдяки здатності легко звільнятися від будь-яких зовнішніх гравітаційних полів «Далека зірка» здійнялася з поверхні планети так плавно, ніби пливла в якомусь космічному морі. І, на диво, тяжіння всередині корабля не змінилося ні на секунду.
Звісно, поки корабель був в атмосфері, прискорюватися не було сенсуінакше чулося б виття та вібрація від повітря, яке швидко проминало повз. Для прискоренння наставав час, коли атмосфера лишалася позаду, і, хай яке стрімке, воно ніколи не давалося взнаки пасажирам та було максимально комфортним. Тревіз не бачив, як його можна покращити, хіба що колись люди винайдуть спосіб гулькати крізь гіперпростір без кораблів і занепокоєння щодо надто сильних гравітаційних полів поблизу. Просто зараз «Далекій зірці» доведеться мчати від сонця Геї кілька днів, перш ніж гравітація ослабне достатньо, щоб спробувати стрибнути.
Ґолане, друже, мовив Пелорат, я можу хвилинку чи дві з вами поговорити? Ви не дуже зайняті?
Взагалі не зайнятий. Якщо як слід настановити компютер, він подбає про все сам. А іноді він, здається, здогадується, якими будуть мої вказівки, і виконує їх майже до того, як я їх сформулюю. Тревіз із любовю погладив поверхню столу.
Ми дуже потоваришували, Ґолане, сказав Пелорат, за недовгий час знайомства, хоча, мушу визнати, для мене цей час не такий уже й недовгий. Стільки всього трапилося Якщо замислитись над моїм доволі довгим життям, дуже химерно, що половина значущих подій сталася зі мною за останні пару місяців. Чи то так здається. Я майже міг би припустити
Тревіз підняв долоню.
Янове, гадаю, вас відносить від основної думки. Ви починали казати, що ми дуже потоваришували за короткий час. Це так, і ми досі товаришуємо. Як на те пішло, Блісс ви знаєте ще менше, а потоваришували з нею навіть більше.
Це, звісно, інша річ. Пелорат трохи присоромлено прочистив горло.
Звісно, але що випливає з нашої недовгої, але витривалої дружби?
Якщо ми, любий товаришу, досі друзі, як ви щойно сказали, я мушу поговорити про Блісс, яка, як ви теж щойно сказали, мені особливо дорога.
Розумію. Що із Блісс?
Я знаю, Ґолане, що вам вона не до вподоби, однак мені б хотілося, щоб заради мене
Тревіз підняв руку:
Хвилиночку, Янове. Я не в захваті від Блісс, але і обєктом ненависті її не назву. Власне, я взагалі не відчуваю до неї ворожості. Вона приваблива дівчина, та навіть якби це було не так, заради вас я був би готовий її такою вважати. Мені не подобається Гея.
Але Блісс і є Гея.
Знаю, Янове. Це все й ускладнює. Поки я думаю про Блісс як про окрему людину, проблеми немає. А якщо думаю як про Гею, то є.
Але, Ґолане, ви не дали Геї шансу. Послухайте, старий друже, дозвольте де в чому зізнатися. Коли ми з Блісс усамітнюємося, вона іноді на хвильку ділиться зі мною своєю свідомістю. Не довше, бо вона завжди каже, що я застарий, щоб пристосуватися. Ох, не насміхайтеся, Ґолане, ви теж для цього застарий. Якби ізолят, такий, як ви чи я, лишався частиною Геї більш як хвилину чи дві, можна було б ушкодити мозок, а за цілих пять чи десять хвилин ушкодження були б незворотними. Ґолане, якби ви тільки могли це пережити!
Що? Незворотне ушкодження мозку? Ні, дякую.
Ґолане, ви умисно мене не розумієте. Я маю на увазі ту коротку мить єднання. Ви не знаєте, від чого відмовляєтеся. Це неможливо описати. Блісс каже, що це схоже на радість. Якщо це радість, то така, коли нарешті ковтнете трохи води після того, як ледь не померли від спраги. Я навіть не намагаюся цього пояснити. Ви розділяєте всі задоволення, які окремо переживає мільярд людей. Це не стала радість, інакше ви швидко припинили б її відчувати. Вона вібрує, мерехтить, має дивну ритмічну пульсацію, яка вас не відпускає. Це більша радістьні, не більша, краща, ніж ви коли-небудь будете здатні пережити осібно. Я ледь не плачу, коли вона причиняє двері
Ви дивовижно красномовні, любий друже, похитав головою Тревіз, але це звучить дуже схоже на опис псевдендорфінної залежності, або ж якоїсь від іншого наркотика, що ненадовго дарує вам радість ціною подальшого постійного перебування у жаху. Це не для мене! Я проти того, щоб проміняти свою особистість на короткий сплеск радості.
Моя особистість досі зі мною, Ґолане.
Але чи довго вона протримається, якщо так триватиме далі, Янове? Ви благатимете ще і ще наркотику, доки зрештою не ушкодите мозок. Янове, ви не мусите дозволяти Блісс чинити так із вами. Можливо, мені слід із нею про це поговорити.
Ні! Не треба! Ви не те щоб утілення такту, а я не хочу, щоб ви її скривдили. Запевняю вас, вона в цьому сенсі дбає про мене краще, ніж ви можете уявити. Небезпека пошкодити мій мозок непокоїть її більше, ніж мене. Можете бути у цьому впевнені.
Що ж, тоді я поговорю з вами, Янове. Більше так не робіть. Ви пятдесят два роки жили власними радістю та втіхою, і ваш мозок звик їх витримувати. Не підсідайте на новий незвичний гріх. У нього є ціна, якщо й не негайна, то з часом.
Так, Ґолане, глухо озвався Пелорат, позираючи на носаки черевиків. Гадаю, можна ще поглянути на це так. Що якби ви були одноклітинним
Я знаю, що ви скажете, Янове. Забудьте. Ми з Блісс уже звертались до цієї аналогії.
Так, але замисліться на мить. Уявімо одноклітинні організми з людським рівнем свідомості та мисленнєвої здатності, які постали перед перспективою стати багатоклітинним організмом. Хіба одноклітинні не оплакуватимуть втрату індивідуальності, не обурюватимуться прийдешнім насильницьким вбудовуванням своєї особистості в загальний організм? І хіба вони не помилятимуться? Хіба може окрема клітина взагалі уявити могутність людського мозку?
Тревіз рвучко захитав головою.
Ні, Янове, це хибна аналогія. Одноклітинні організми не мають свідомості чи будь-якої мисленнєвої здатності, або ж мають, але таку нікчемну, що її можна вважати нульовою. Для них поєднати й утратити свідомістьце втратити щось, чого в них насправді ніколи не було. А от людина все ж таки свідома і має здатність до мислення. Саме їй загрожує втратити це, втратити справжній незалежний інтелект, тож аналогія не годиться.
На мить між ними запала тиша, майже гнітюча; нарешті Пелорат, намагаючись спрямувати розмову в інше річище, поцікавився:
Чому ви так уважно дивитесь на екран?
Звичка, криво всміхнувся Тревіз. Компютер каже мені, що геянські кораблі за мною вслід не прямують і сейшеллський флот мене не зустрічає. Та все ж я стривожено видивляюся їх, і мене заспокоює саме те, що я нічого не бачу, хоча сенсори компютера в сотні разів здібніші та проникливіші за мої очі. Ба більше, компютер здатен дуже тонко відчувати деякі властивості космосу, властивості, які мої органи чуттів не здатні сприйняти за жодних умов. Знаючи це все, я однаково видивляюся.
Ґолане, якщо ми справді друзі
Обіцяю, що не робитиму нічого, що засмутить Блісс. Принаймні нічого зумисного.
Я вже про інше. Ви приховуєте від мене ваш пункт призначення, ніби не довіряєте мені. Куди ми летимо? Ви вважаєте, що знаєте, де Земля?
Тревіз глянув угору, піднявши брови:
Вибачте. Я тримав це в таємниці, чи не так?
Так, але чому?
Справді, чому? Мені цікаво, друже, чи справа тут не в Блісс.
У Блісс? Ви просто не хочете, щоб вона знала? Друже, їй можна повністю довіряти.
Річ не в тім. Який сенс їй не довіряти? Підозрюю, вона може вирвати будь-яку таємницю в мене з голови, якщо захоче. Гадаю, причина більш дитяча. Мені здається, що ви приділяєте увагу лише їй, а мене неначе більше не існує.
Пелорат здавався нажаханим.
Але, Ґолане, це не так.
Знаю, але я намагаюся аналізувати власні почуття. Ви щойно прийшли до мене з острахом за нашу дружбу, і, думаючи про це, я відчуваю, що маю такі самі страхи. Я відверто не зізнавався собі в цьому, але гадаю, що почуваюся відрізаним від вас через Блісс. Можливо, мені хочеться «зрівняти рахунок», роздратовано приховуючи дещо від вас. Гадаю, це по-дитячому.
Ґолане!
Я ж сказав, що це по-дитячому, правда? Але хто час від часу не буває дитиною? Утім ми з вами друзі. Ми зійшлися на цьому, а отже, я більше не гратиму в ігри. Ми летимо на Компореллон.
Компореллон? перепитав Пелорат, якусь мить не пригадуючи.
Ви точно маєте памятати мого друга-зрадника, Манна Лі Компора. Ми втрьох зустрічалися на Сейшеллі.
Обличчя Пелората помітно посвітлішало:
Авжеж, памятаю. Його пращури були з Компореллона.
Якщо були. Не обовязково вірити в усе, що казав Компор. Однак Компореллонвідомий світ, а Компор стверджував, що його мешканці знали про Землю. Що ж, то ми вирушимо туди й перевіримо. Може, це ні до чого не приведе, але це єдина вихідна точка, яка в нас є.
Пелорат із невпевненим виглядом прочистив горло.
Ох, любий друже, ви впевнені?
Тут нема в чому бути впевненим чи невпевненим. Це єдиний можливий напрямок, і який би він не був ненадійний, у нас немає вибору, крім як іти за ним.
Так, але якщо ми робимо це на підставі слів Компора, то, можливо, варто обдумати все, що він нам розповів. Я ніби пригадую, що він вкрай рішуче запевняв, наче на Землі немає життящо її поверхня радіоактивна й повністю безживна. І якщо це так, ми летимо на Компореллон дарма.