Залишок супу він доїдав у могильній тиші.
* * *
Він вирішив нізащо не вертатися в кімнату з фальшивим вікном. Подивимось, як дядько Роберт зуміє загнати його на місце. Тим більше, що в новому смартфоні був ліхтарик, не дуже яскравий, але краще так, ніж нічого.
Зовнішні двері, що вели у двір, після вечері залишились незамкнені. Денис пішов навколо будинку, уважно, крок за кроком, оглядаючи зарості кущів і садові доріжки, прислухаючись, принюхуючись. Запах бензину, вихлопних газів, може, тютюновий дим? Звук увімкненого мотора? Далека траса? Сирена? Шум води?
Пахло травою, південними деревами, вологою землею. Чути було, як вітер шелестить у чагарнику. Що там, за кущами: паркан?
Денис посвітив ліхтариком. Жодного натяку на колючий дріт, але й з кущів чудова огорожа: вони відштовхують, майже не залишаючи подряпин, не ранячи, але й не пускаючи в зарості. Якби в Дениса був мачете, можна було б прорубатися крізь цю «мяку силу». Але кухонний ніж не допоможе.
Він зробив коло й повернувся до басейну. Під водою горіли синюваті лампочки, на поверхні погойдувався самотній листок, немов у ставку. Денис силою заборонив собі згадувати батьків і дім, той мілкий ставок, навколо якого вони з батьком ганяли на велосипедах Ні, стоп. Він хотів оглянути територію, він її оглянув. Дядько Роберт не з тих, хто залишає лазівки. Денис просто поставив пташку навпроти справи, якої не можна залишати за спиною. Неможливо втекти «пташка»
Агов, тінь батька Гамлета! Ти тут?!
Він видихнув крізь зуби. Озирнувся, докірливо подивився на Еллі.
Вибач, не хотіла так репетувати, вона всілася на пляжний стілець.
Більше не називай мене так.
Як? «Тінь батька Гамлета»? Добре, не буду, вибач
Денис подумав, що семеро з десяти дівчат зі шкільного класу продовжували б дражнити його «тінню» й радіти, що намацали слабину. Або Еллі добра й шляхетна, або їй щось від нього треба.
Я тут подумала, сказала Еллі. Твоя правда, все це дуже дивно, організатори мають бути нереально круті А що, як це міжнародний проект? От прямо взагалі спільний для всіх землян. Є фактор, якого ми не знаємо. Наприклад, спецслужби різних країн давно працюють разом проти зовнішньої загрози.
Злі, агресивні інопланетяни? Жуки-червяки?
Ми не знаємо, Еллі не всміхнулася. Я спілкувалася з цілим натовпом, моїми конкурентами, кожний з них був зірка. Ні, реально, дуже розумні люди. Ми писали тести, потім частина людей відсіювалася, ми знову писали тести Це не імітація й не гра. Таке враження, що організаторам справді було важливо розвязати це завдання, що вони чекають від експерименту дуже цінної інформації
Наприклад, якої?
Еллі перевела дух:
Наприклад Якщо корабель справді відправили, двадцять років тому, в нашій реальності, але таємно?! Якщо люди на кораблі зіштовхнулися з проблемами, і ми ми! працюючи з компютерною симуляцією, допомагаємо їх розвязати?!
Якщо корабель летить з білясвітловою швидкістю, їхній час уповільнений порівняно з нашим. А не навпаки.
А що, як його тільки готують до запуску? Що, як ми відпрацьовуємо протоколи для майбутньої експедиції?
Денис хотів замислено потерти носа, але, щойно торкнувшись, відсмикнув руку й поморщився від болю:
От що треба зрозуміти Хто «ми»? Чим ми такі цінні? Крім тебе, зрозуміло, відібраної з купи зірок. Марго ординарна дівчинка з великим серцем, Славік більше схожий на клоуна
Я не знаю, чим вони цінні. І ти не знаєш. Але організатори мого проекту науковці світового рівня, росіяни й китайці. Вони не клоуни, повір. Усе має сенс. Уяви: ану ж у проекті беруть участь чотири сторони, і кожна добирає учасника за своїми критеріями? От ти, наприклад Ти ж явно не простий хлопчик. Ну зізнайся. Ці твої розрахунки на аркуші паперу
Я простий хлопчик, але так, я молодець з деяких предметів.
Математика?
У тому числі.
Чому ти відразу не сказав? Чому почав ліпити про якогось дядька
Еллі, сказав Денис. Ти народилася вчасно?
Що?!
Ти народилася повністю доношена, чи ні?
Еллі кліпнула. Узялася за темне пасмо волосся, сильно смикнула, Денис навіть здригнувся.
Я народилася завчасно. Мене ледве відкачали До чого тут що? Що сталося?!
Денис виловив з кишені смартфон. Відкрив доповнений список контактів:
Славік? Спиш? Не спи. Все нормально. Ти народився вчасно чи недоношений? Не кричи! Я серйозно питаю! Так, мені треба знати, я не знущаюся, не кричи! Вчасно?!
Еллі слухала, гризучи кісточку вказівного пальця. Екран телефона згас.
Не сходиться, сказав Денис. Цей нормальний. Ех, розвалилася така гіпотеза
Може, розповіси? Про дядька?
На поверхні басейну, як і раніше, плавав самотній листок.
Якщо ти готова слухати.
* * *
Він розповів свою історію вперше з того моменту, як у його спальні одного разу стихли всі звуки, і в кріслі біля стола опинився дядько Роберт. Він сам не розумів, наскільки важливо для нього розповісти, крок за кроком, сформулювати. Виговоритися. Після того, як він замовк, Еллі довго не подавала голосу. Час був далеко за північ.
Ти впевнений, що тобі не ставили ніяких неврологічних, психіатричних діагнозів? У тебе не було галюцинацій, провалів у памяті, настирливих ідей?
Ні. Я здоровий.
Охрініти, сказала Еллі й обхопила плечі руками. З кожною секундою їй ставало холодніше. Денис уперше бачив, щоб людина отак замерзала за кілька хвилин, хоча ніч була тепла, зовсім літня.
Він зняв джинсову куртку й накинув їй на плечі:
Ти сюди приїхала з валізою? Зі своїми речами?
Т-так, вона заїкалася. Їх, щоправда, обшукали й порозпихали по пакетах, умова ек експерименту
А мене привезли непритомного він хотів сказати «у памперсі», але прикусив язика. Усі речі нові, з етикетками. Нічого свого. Ніяких документів Тепер ти розумієш, чому я готовий повірити, що наші пупси не програма, а
Він вдивився в її лице й осікся:
А, добре, не має значення. Не переживай. Тебе вся ця мурня напевно не стосується.
Я довідалася про к-конкурс від свого викладача китайської. Написала заявку. Її розглянули. Тести проводилися на базі столичного університету. Там не було містичних д-дядьків. Там ніхто нікому не погрожував.
Не хвилюйся. У найгіршому разі ну, не одержиш свого ґранту.
Песець, сказала Еллі. Я вже не хочу ґранту, я тупо хочу додому.
Фігня. Ти ж боєць. Як це ти не хочеш ґранту? Усе буде нормально.
Він сів поруч і обняв її за плечі, намагаючись зігріти.
А ти незайманий, млосним голосом сказала Еллі.
Чого ти так подумала?!
Видно, вона схлипнула й поцілувала його в губи. На секунду Денис забув про все: про дядька Роберта, програму «Промінь», про те, що Еллі старша за нього на три роки
А потім стало дуже боляче. Губи, розбиті, ніби лопнули зсередини, неначе їх облили гасом і підпалили. Він напружився, Еллі відчула це, відсторонилася і засміялася, дивлячись на нього.
Ти вампір. У тебе підборіддя в крові. На.
Вона подала йому паперову серветку, але при цьому всміхалася так, що Денис не образився.
«ПРОМІНЬ». МАРІЯ
День Старту був головним святом на «Промені» день кольорових миготливих вогнів, фонтанів, музики, святкових застіль. На початку вечора вони збиралися в головному залі, амфітеатрі, і разом відраховували ще один рік шляху. Коли почали дорослішати діти, головною подією Дня Старту стало привітання нових повнолітніх: колишні промінці, що стали квантами цього року, піднімалися на сцену. Церемонія проходила зворушливо й смішно. Так було раніше.
Цього разу вперше в День Старту вони згадали тих, хто не дожив. Пятдесят дві людини тільки перелік імен тривав хвилину.
Потім довго ніхто нічого не говорив. Марія набрала повітря, щоб перервати гнітючу тишу, але тут на подіум сцену перед залом злетіла Ліза Рєпіна, Максимова дочка.
Ровесники! вона не готувалася, кожне слово було щире й народжувалося прямо тут, на сцені. Тепер наша черга! Піднімайтеся до мене, розповімо нашим дорослим, що буде далі, і чому нічого не закінчилося?!
Її слів ніби тільки й чекали. Нові повнолітні, тридцять дві душі, піднялися на сцену як це робили в попередні роки їхні старші брати й сестри.
Сьогодні День Старту, сьогодні свято, продовжувала Ліза сильним дзвінким голосом. Тож сміймося! Танцюймо, як звичайно! Ніхто не вмер, усі просто пішли в інше місце й чекають на нас там! Хто, хто ще не вірить мені, що батьки чекають нас на Землі?! Хто мені не вірить?
І вона з викликом обвела поглядом зал, миттю переходячи від ейфорії до люті, готова, здається, розтерзати кожного, хто засумнівається.
Я не можу її стримати, пошепки сказала Аніта на вухо Марії. Вона некерована.
Що ж ви не вітаєте нас, дорослі?! Ліза дивилася тепер зі сцени прямо Марії в очі.
Промінь без запиту увімкнув музику «Марш космічної траси», неофіційний гімн екіпажу.
Вітаємо, промінці, Марія ледь підвищила голос, і Промінь посилив його, запустивши в динаміки. Відсьогодні ви дорослі кванти, а отже, можете пити в барі коктейль, а найсміливіші горілку!
У залі з полегкістю засміялися. На секунду здалося, що все повернулося, що все, як і раніше, що цей День Старту нічим не відрізняється від інших.
Ліза схопила за руки хлопців, що стояли поруч, стисла їхні долоні так сильно, що ті здивовано здригнулися. Підняла руки вгору, зробила крок до краю сцени, і зал вибухнув оплесками:
Вітаємо! Кванти! З днем народження!
З Днем Старту! Щастя в новому році!
Лі-за! Лі-за!
Марія дивилася, злегка насупивши брови. Не хотіла показувати на публіці ні роздратування, ні тривоги.
ДЕНИС
Коли надворі стало прохолодно, він усе-таки вернувся у свою кімнату. Упав у ліжко, але заснути не міг, узяв книжку навмання, увімкнув лампу в головах, і знову ж навмання став читати: «Сенс має бути знайдений, але не може бути створений. Створити можна або субєктивний сенс, просте відчуття сенсу, або нісенітницю. Тим самим зрозуміло й те, що людина, яка вже не в змозі знайти у своєму житті сенс, так само, як і вигадати його, тікаючи від почуття втрати сенсу, створює або нісенітницю, або субєктивний сенс»
Це дивно, але книжка заспокоїла його, і, засинаючи, він не зовсім вдячно впустив її на підлогу. Він бачив яскравий, кольоровий і обємний сон: долину неймовірної краси, але далеко внизу. У сні, стоячи на краю скелі, він відступив боявся висоти. Від цього страху він прокинувся усередині сну в маленькій брудній кімнатці, і згадав, що от якраз висоти він ніколи не боявся. Хотів заснути знову й вернутися в прекрасну долину, але тут закричав будильник, якого Денис не ставив. Він прокинувся остаточно: пів на десяту.
Голова боліла так сильно, що Денис доповз до аптечки у ванній і знайшов розчинний анальгетик. У буфетній нікого не було, валялися на столі залишки сніданку картонні й пластикові коробки, стаканчики, серветки. Денис розвів у воді порошок, надірваний пакетик залишив на транспортері. Широка сіра стрічка почала рухатися, пакетик поплив по ній, як крихітний джет по пустельному злітному полю, і зник за прогумованою бахромою. Денис провів його поглядом.
Пійло пускало бульбашки в склянці, самим своїм виглядом відбиваючи найменшу охоту його куштувати. Денис заплющив очі, затримав дихання й випив до дна. Механічно сполоснув склянку під краном.
Він відтягував зустріч з Еллі, і злився на себе за це. Що між ними сталося? Нічого не сталося і не могло статися, спасибі товаришеві Славіку за нашу розбиту пику. Довіра? Взаємний потяг? Навряд, просто Денис учора розбазікався. Звісно, рано чи пізно вони змусили б його все розповісти. Не та ситуація, щоб грати партизана. Але шкода, що вчора він вилив на Еллі не просто інформацію, а настояний загуслий страх. Краще б голяка станцював, чесне слово.
Як вона дивилася жалість у її погляді теж була, але була і вдячність за щось, і справжнє зацікавлення. При тому, що вона старша на три роки.
Сам не розуміючи навіщо, він вернувся до транспортера. Розсунув рукою прогумовану бахрому, посвітив телефоном. Що там? Господарське приміщення? Сміття ж хтось повинен вивозити
Денис ліг животом на стрічку. Дотягся до кнопки.
Стрічка рушила, як у страшному сні, й понесла Дениса до отвору, закритого бахромою. Денис напружинився, зібрався, стискаючи в руці телефон
Бахрома розступилася. Попереду була тьма. Денис увімкнув ліхтарик; у ту ж секунду стрічка закінчилась, і він полетів сторч головою в колодязь, у шахту
Ні, не в колодязь. У звичайний сміттєвий контейнер, повний упаковок з-під їжі та одноразового посуду. Затріщав пластик. Контейнер одразу ж кудись рушив, поруч заскреготав метал, запахло кислим. Денис, завивши од болю й жаху, заборсався в баку, вискочив, як пробка. Гарячково заметався промінь ліхтарика
Контейнер, рухаючись по транспортеру, автоматично перекинувся, вивалюючи вміст у величезний залізний бак. Кришка баку герметично закрилася. Контейнер повернувся на своє місце. Денис перевів дух.
Бринькнув смартфон у руці: девята сорок пять. Денис роззирнувся, шукаючи дверей, але нічого не знайшов. Вилаявся вголос. Гидливо обтрушуючись, поліз назад, на стрічку транспортера, по-пластунськи доповз до прогумованої бахроми; ще трохи, і, як у чорній комедії, його скинули б у сміттєвий бак і закрили там кришкою
Цікаво, коли пройшов перший шок що подумала Еллі про його історії? Чи повірила?
Телефон знов дзявкнув, тепер голосно: за дві хвилини десята. Денис зайшов у ліфт і витріщився на себе в дзеркало: з такою пикою дівчини не завоюєш. Малолітка після програної бійки, подаруночок із сміттєвого бака.
Не дуже й хотілося, сказав він собі під ніс.
* * *
Вони голосно базікали, їх чути було аж у коридор. Денис хотів постояти, не заходячи, й послухати, але автоматичні двері розїхалися, і довелося заходити. Три голови повернулися, як на команду «Рівняйсь», Денис відчув себе Невловимим Джо, який ввалюється в салун, і всі розмови стихають. З виразів облич він одразу зрозумів, що говорили не про нього, отже, Еллі нічого не розповіла
Або на її розповідь не звернули уваги.
Вийшло красиво: Денис зайшов за десять секунд до початку, і сів на своє місце якраз у ту мить, коли над столом зявилося голографічне зображення корабля у Всесвіті, і ввімкнувся доброзичливий голос:
Добрий день, учасники програми. Минула перша доба нашого експерименту. Інформація про поточний статус пасажирів доступна на ваших пристроях. Щасливої роботи.
Голограма почала танути, останній зник «космос», такий чорний і щільний, що, здавалося, на нього повинна була зреагувати пожежна сигналізація. Засвітився великий екран: населення 403, щастя 50 %, цивілізованість 80 %, осмисленість 70 %. Ніхто, крім Дениса, на екран під стелею не дивився усі втупились у свої смартфони.
Відучуйся спізнюватися, сказала Еллі, подзьобуючи пальцем екранчик.
Я не спізнився.
Ти не був на планерці! Еллі подивилася на нього, як завуч на прогульника. Ти спав, а Марго працювала цілу ніч і дещо відкопала! Марго, скинь йому
Марго ковзнула пальцем по своєму екранчику, ніби змахуючи крихту, і в Дениса сіпнувся в руці смартфон: ляпнуло повідомлення, наче слива з гілки. Денис відкрив посилання: «ви можете читати лоґи записи розмов усіх пасажирів за рік використовуючи фільтри тут, вибираючи гілки, що цікавлять вас, тут, групуючи по персоналіях, по темах, по подіях тут»
Денис читав і не вірив своїм очам: «Тож сміймося! Ніхто не вмер, усі просто пішли в інше місце Я не можу її стримати Вітаємо, промінці, відсьогодні ви дорослі кванти, а отже, можете пити в барі коктейль
Усі їхні розмови, з тихою гордістю сказала Марго.
які моделює програма, додала Еллі.
Ну так, Марго не стала сперечатися. Дуже кльово моделює. У них там свої традиції, забобони, слівця Неповнолітні називаються «промінці», а дорослі називаються «кванти»
Денис втупився у свій телефон. Учора він думав про інше, лазив з ліхтариком у кущах і пробував цілуватися, як дурник. Був зайнятий собою, своєю історією й тим, як поставиться до неї Еллі. І пропустив таку важливу інформацію. А Марго знайшла.
До речі, у вас уже є гіпотези, що за контора організувала наш експеримент? йому запрагнулося помсти.
Троє співрозмовників відірвалися від екранів. Еллі подивилася докірливо, Славік винувато, Маргарита за звичаєм покірно, але за цією покірністю ховалося роздратування.