«Вийшло»?!
Ти поводишся, як дитина. А на «Промені» ми не можемо дозволити собі довгого дитинства. Зрозумій: важливе не довге життя, а наповнене й осмислене. Ми несемо цивілізацію
Ліза відступила й знову вищирила зуби:
Ваша цивілізація лайно.
Тобі буде соромно за твої слова.
Батько прагнув побачити Прибуття! Він у це вірив! Ах, ти забула сказати йому, що він умре, не доживши до пятдесяти? А інші кванти вони знали? Чи їм теж забули сказати перед вилітом?! Тварюки, маніпулятори! І ви називаєте це «цивілізацією»?!
Ти не можеш так говорити! Марія вперше підвищила голос.
Ще й як можу! А я ж слухала, розвісивши вуха ми першовідкривачі, ми вчені Та ми стадо піддослідних тварин! Ви з самого народження нам брехали! Ти брехала! Так от, я тобі клянуся, Маріє, «Промінь» не долетить до мети. Коли ви всі здохнете
Закрий рота!
Ага, ти теж не залізна?! То кричи! Плач! Не буде справи твого життя, я подбаю, щоб вона здохла! А ти живи з цим, скільки тобі там залишилося!
І вона рвонула до виходу. На самому порозі її наздогнав безпорадний звук, так не схожий на звичайний Маріїн голос:
Дівчинко, але
Ліза вийшла, а двері захряснулись у неї за спиною.
ДЕНИС
Промінь
Голограма виникла над столом, як примара. Денис прокашлявся.
Поясни нам, як це робити, взагалі. Технічно.
Пояснюю, доброзичливо сказала машина. Для того, щоб впливати на пасажирів «Променя», ви повинні сформулювати завдання й вибрати спосіб розвязання. Наприклад, завдання «Збільшити споживання вітаміну C всіма неповнолітніми» розвязується автоматично: штучний інтелект додає в раціон відповідні продукти. Завдання «Повідомити пасажира А, що його дружина зраджує його з пасажиром Б» вимагає творчого підходу: експериментаторові слід продумати, коли, як і на якому носії пасажир А одержить інформацію. Якщо це текстове повідомлення, то експериментаторові слід написати текст, штучний інтелект помістить його на термінал пасажира, або в соціальну мережу корабля, або на стінну панель, у стилі «ретро», написане від руки. У момент впливу час в офісі й на кораблі синхронізується, вікно синхронного часу може тривати від секунди до десяти хвилин. Вам зрозуміло чи продовжувати пояснення?
Продовжити, сказав Славік, і одночасно Денис вигукнув:
Зрозуміло!
Що тобі зрозуміло?! гаркнув Славік. Мені особисто ні хріна солоного не зрозуміло, не лізь, вискочка, посидь уже спокійно
Послухайте мене, сказав Денис благально. Я знаю, що треба зробити. Я знаю, як. Чесне слово, я знаю.
«ПРОМІНЬ». ЛІЗА
У батьковій кімнаті пахло його шкірою, одеколоном, старою кавою. Ліза потопталась на порозі, зайшла. Опустилася на коліна перед ліжком і поклала голову на подушку.
Тату, я не розумію. Де ти? Це ненормально. Я не вірю. Вони спалили твоє тіло, запаяли попіл в ампулу Але я не розумію. Я не можу відкрити цей люк у мене в голові. Де ти? Подай знак. Не ховайся. Де ти?!
Лізо
Вона ривком обернулася. Екран напроти ліжка світився, Максим дивився на неї, зчепивши пальці. Він так робив, коли нервувався.
Тату, де ти?!
Усе добре. Я на Землі. Усі ми, з першого покоління, хто був на «Промені», зробили свою роботу й вернулися на Землю. Ми поїдемо подорожувати Тут величезний океан! І справжнє сонце!
Але ти не вмер?!
На «Промені» я вмер. Зате тепер я на Землі, тут добре. Не бійся за мене. Не сумуй. Коли ти зробиш свою роботу, і вмреш на «Промені», ти будеш з нами, ми разом поїдемо в кругосвітнє плавання. Ти, я, мама, всі друзі
Але можна я вмру прямо зараз?!
Максимове лице на екрані завмерло.
Лізо, сказав він пошепки. На Землю потрапляє тільки той, хто зробив свою роботу. Хто вбє себе завчасно ніколи, ніколи не побачить Землі. Він умре назавжди. Він кружлятиме мерзлою гидотою на забутій орбіті. Прошу тебе, памятай про це і всім розкажи!
Ліза приклала долоню до екрана. Притулилася лобом до батькового лиця по той бік звязку.
Ти впораєшся! сказав Максим. Ми ще зустрінемося! Люблю тебе, донечко. Я хотів би завжди
Екран моргнув і згас.
ДЕНИС
Він звалився в крісло, відчуваючи, що й футболка, і штани промокли від холодного поту. У кутку кімнати стоп-кадром висіла голограма: дівчина притулилася лицем до великого екрана, сивий чоловік з екрана тягнеться до неї, наче крізь скло
Голограма зникла. Славік витріщався на те місце, де вона щойно була:
Оце так? Це вплив? Живе кіно, чотири-де. Охрініти. Що це ми бачили?
Інші довго мовчали.
Нічого собі дівчинку торкнуло, нарешті промимрила Марго.
Я попрошу, сухо заговорила Еллі, памятати, що це симуляція. Дівчинки немає, нікого не «торкнуло», виконується програма, от і все. А ми дивимося кінце чотири-де, як Славік сказав
Хтось дивиться, так само під ніс промимрила Марго. А хтось у ньому грає
Вона подивилася на Дениса, той відвернувся. Дотягся до пляшки з водою, скрутив кришку, наче голову, і вилив у горло відразу цілу склянку. Слова «Люблю тебе, донечко» грудкою стояли в нього у горлі. Це він написав текст для «примари» на екрані. Це він озвучив роль мертвого чоловіка на імя Максим. Тепер його нудило цим текстом.
Денисе! Еллі встала, підійшла до нього, схрестила руки на грудях, як екзаменатор. Ти мене чуєш? Перестань гратися з ними в татуся! Їм нахрін не потрібна твоя емпатія, ти великий хлопчик!
Дивися! Дивись-дивись! Славік повернувся до екрана. Оживилися, пупси!
Червоний графік, що ілюстрував «щастя», зрушився з нульової позначки й повільно поповз угору.
Вдалося! Славік підстрибнув з грацією слоненяти, аж підлога здригнулася. А що там у них сталося?
Дівчинка побачила привид батька, поблажливо пояснила Еллі, пішла до інших дітей і підлітків, а в неї великий авторитет І розповіла, що оплакувати батьків не треба, і смерті боятися не треба, тому що в майбутньому в них нова зустріч, Земля, навколосвітня подорож І в них зявився сенс життя: скоріше виконати своє завдання й звалити на канікули.
От зараза! емоційно сказав Славік. Хто б мені таке запропонував я б не відмовився Він з новим інтересом подивився на Дениса. А ти молодець, виявляється пацан!
Він ляснув Дениса по спині, і в того задзвеніли всі нутрощі.
Не роби так більше, буркнув Денис.
Добре-добре, тобі треба підкачатися, бо сама шкура й кістки. Ходімо ввечері в качалку, за тридцять днів пройдеш курс молодого бійця, у мене ж друга спеціальність тренер
Рівень щастя на екрані доповз до сорока відсотків. Осмисленість, що коливалася біля шістдесяти, теж почала рости: малолітки зрозуміли, навіщо вони тут. Пекельний емоційний шантаж, подумав Денис.
Непогано, Марго не відривала погляд від свого смартфона. При всьому цьому вони продовжують умирати Залишилося чотириста сімдесят три людини на борту.
Мруть і сміються, Славік підморгнув Денису. Але ти прикольний такий, з серйозною пикою, «Мала, я твій татко!»
Денис устав, перевів дух і щосили садонув його кулаком у щелепу. Влучив вдало, Славік від несподіванки трохи не впав. Сили удару не вистачило, щоб його завалити, але щоб розлютити, було досить. Славік заревів і дав здачі, раз і вдруге, і
* * *
У тебе в голові мізки чи лайно, га, Славік?!
А я тут при чому! Ви ж самі все бачили!
Ви в різних вагових категоріях! Ти йому щелепу зламав!
Не зламав, хрипко сказав Денис. Фігня.
Кров лилася на підлогу й на сорочку. Марлевий пакет, знайдений в аптечці, майже одразу просочився наскрізь. Денис, притримуючи його біля носа однієї рукою, вивалив вміст аптечки на стіл: спирт, нашатир, джгут, знеболювальне, ще якісь тюбики й таблетки.
Він почувався незрівнянно краще. І цей біль, і розпухлі губи, і кров з носа, й іскри з очей чудово. Смак крові вимив з його рота спогад про фальшиві слова, сказані дівчині від імені її мертвого батька.
Кров текла, не збираючись зупинятися.
Ненормальний, бурмотів Славік, потираючи кісточки. Ненормальний психопат! Ти б ще під самоскид кинувся! Ну, якого хріна, га?! Він мене в табло, а я ще й винний!
Марго розпакувала новий ватно-марлевий пакет. Еллі принесла льоду з морозильної камери. Денис ліг на підлогу й поклав крижані кубики, загорнуті в серветку, на лице.
Давай розставимо крапки над «і», Денисе, сказала Еллі неголосно. Ти справді віриш, що вони живі?
Заткнися, будь ласка, сказав Денис лежачи. Буде тільки гірше.
Можеш вірити. Як собі хочеш. Я в дитинстві вірила в Діда Мороза. Це допомагало мені жити. Хочеш вірити, що це люди які перебувають казна-де, в чарівній країні, в іншому світі, в альтернативній реальності Вір, і нема чого соромитися. Подивись, як ти розкішно все придумав! Щоб примирити людину з ідеєю смерті, треба дати їй надію на посмертне щастя Пацан, це майже геніально! У нашому технічному описі окремо прописано: «За умовами програми ніхто з першого покоління не релігійний, вони атеїсти або агностики». Це випадково? Ні! Це зачіпка для нас, це ключ! Ти розвязав завдання, синку!
Я не знав, що це буде так! Денис закашлявся, вгору полетіли краплі крові й вернулися назад, на лице й сорочку. Я гадки не мав, що вона так повірить! Вона поводилась, як людина, і реагувала, як людина!
Людина, людина, терпляче повторила Еллі. Добре.
Що доброго?! Що ми маніпулюємо живими людьми?!
Славікові червоні кеди зупинилися поряд з Денисовим лицем. Високо над собою Денис побачив його лице: Славік був пригнічений і стривожений. Присів навпочіпки, сіпнув шиєю:
Слухай, ну припустімо. Навіть якщо люди. Але ж у підсумку їм же краще, вони вийшли з депри, про що взагалі базар?!
От-от, Еллі кивнула. Послухай розумну людину.
Славік усміхнувся, не прочитавши глузування в її голосі.
Люди це ми, меланхолійно сказала Марго. І нам усім щось потрібно.
Вона підійшла, сіла поруч, допомогла Денисові зручніше прикласти танучий лід.
Ти мені нагадав, сказала зі смутною усмішкою. Якось Ігор за мене побився. Його побили. Ті втекли Я викликала швидку й так само сиділа поруч Принести ще льоду?
Дякую, сказав Денис. Здається фонтан заткнувся.
Він помацав руками й сів на підлозі. Прийняв од носа талий лід; пальці закоцюбли.
А щодо твого Ігоря його вилікують. Навіть не сумнівайся.
Марго вдячно всміхнулася.
Хто-небудь бачив тут пиво? заклопотано запитав Славік. Я після такого першого дня не проти трохи розслабитися, а ви?
* * *
Цур, я бю клинці до Еллі, вона для тебе все одно занадто стара. А ти можеш спробувати Марго. Вона теж прикольна.
У Марго є хлопець.
То й що. Дівки бувають такі несподівані, такі непередбачувані
Вони валялися в шезлонгах на краю великого басейну. Славік поводився підкреслено дружелюбно. Денис раз у раз торкався язиком зубів, ніби перевіряючи, чи вони на місці. Губи розпухли, але на душі стало незмірно легше.
Еллі й Марго, обидві у відкритих купальниках, ніжилися в джакузі, то занурюючись по шию в гарячу воду, то з вереском вистрибуючи. Кругла чаша здавалася пекельним казаном, однак навряд чи в грішниць такі задоволені личка.
Господи, як добре, Славік подивився в небо. І тепло Ні, точно не Підмосковя. Чуєш запах? Туї, кипариси Це, скоріше, десь поблизу Сочі. Ти там бував?
Денис кивнув. Розмовляти не хотілося.
Територія тут супер, велика, я всієї не обійшов. Кущі, доріжки. І нікого нема, прикинь. Ні двірника, ні сторожа. Усе автоматичне. До чого дійшов прогрес!
Ворота бачив? байдуже запитав Денис. Хвіртку? Гараж з машинами? Систему охорони?
Славік похитав головою:
Якщо ти про втечу, то мені воно не треба. Мені потрібна правильна амністія.
А що в тебе за стаття?
Я хакер, Славік випнув мязисті груди, прикрашені драконом у кельтському стилі.
Денис промовчав. Нехай Славік крав із супермаркету, чи перебивав номери на крадених тачках, але «хакер» це красиво. Нехай буде хакер.
А ти хотів би втекти? Славік примружив праве око. У нього були очі кольору пакетного чаю, маленькі, але чіпкі. При тому, що все виходить, і приз у нас в кишені?
Денис опустив повіки:
Якщо побачиш, де тут вихід, просто скажи мені. Хочу глянути.
Цікаво, Славік закинув руки за голову. Я працюю за амністію, Еллі за навчальний ґрант в якомусь охеренному університеті Марго надіється вилікувати свого хлопця. А ти? Що в тебе за приз?
Денис не відповів.
Ну, добре, Славік посміхнувся. Мовчи, мовчи. Все одно не втримаєшся і розколешся.
Еллі й Марго вибралися з джакузі в басейн. Еллі пірнула й красиво попливла над самим дном, у товщі води.
Пливе, як змія, сказав Денис.
Як русалка! обурився Славік. Брутальні діти пішли Вона тобі дасть «змія»!
Еллі, за нею Марго вибралися з води. Еллі одним рухом голови закинула волосся назад, як у рекламі. На Дениса й Славіка полетіли бризки.
Ще! Славік заіржав, як кінь.
Чого сидите, пенсіонери, плавати не вмієте?
Дай мені поштовх! Славік підхопився. Дай мені мотивацію! Дай мені сенс туди стрибати, русалко!
Еллі недбало штовхнула долонями його шоколадні голі плечі, Славік комічно замахав руками, балансуючи на краю басейну, шубовснув, здійнявши хмару бризок, і поплив, демонструючи розгонистий напівдикий кроль.
* * *
Алкоголю в буфеті не знайшлося. Обійшлися мінеральною водою, вечеряли розігрітими овочами й розігрітим мясом. Денисові важко було жувати, він знайшов упаковку з супом-пюре. Працював транспортер, після натискання кнопки він забирав сміття й використаний одноразовий посуд.
Нездорове харчування, задумливо сказала Еллі. Напівфабрикати.
А ви разом з Марго приготуйте нам пожерти, дозволив Славік. Еллі гостро на нього глянула:
Експлуатація жінок? У тебе такі самі руки, візьми й приготуй.
Там в офісі робот-підлогонатирач, сказала Марго. Я заглянула ввечері, злякалася. Він такий неначе живий. Повзає.
У мене кіт на такому катався, сказала Еллі. Перевела погляд на Дениса: Ти як?
Краще за всіх.
Славік схвально засопів.
Я тут подумала, сказала Марго. А що, як комусь із нас стане справді погано? Вязи собі скрутить Невже ми не зможемо викликати «швидку»?!
За умовами не зможемо, відгукнулася Еллі. Тільки через тридцять днів. Двадцять девять. Постарайся не скрутити вязи.
Вони помовчали.
Марго, а навіщо ти ходила ввечері в офіс? запитав Денис. Вплив, за умовами, раз на добу. Уся інфа у тебе в телефоні.
Ага, Марго кивнула. Просто хотіла Подивитися на цей «Промінь». На корабель. Там, якщо сядеш за стіл, вона вмикається. Голограма.
І що?
Красиво Можна уявити, що все це насправді. Космос. Колись же люди все одно полетять, забудуть свої війни зберуться і полетять.
Славік хлюпнув собі ще води.
З почином, він підняв свою склянку. Пємо за вдалий початок!
Мовчки цокнулись і випили. Еллі через стіл дивилася на Дениса.
Може, скажеш правду?
Тобто?
Та от бачиш, ми розповіли про себе. Я, Славік, Марго. А ти ні.
Це проблема?
Ти що, не розумієш?
Денис зітхнув. Поторкався язиком зубів.
Мене викрали. Викрали з сімї.
Що?!
І обіцяли відпустити, якщо я якщо ми впораємося.
Еллі більше не всміхалася. Марго злякано зсунула брови. У її очах наростала напруга.
Зізнайтеся, сказав Денис благально. Ви ж теж щось приховуєте? До вас приходив чоловік, називався дядьком Робертом чи якось інакше? І викрав вас із дому, тобто щойно ви були вдома і зразу все догори дриґом, уламки, апокаліпсис
Брехло, Славік сьорбнув зі своєї склянки. І головне, знову з серйозною пикою.
Еллі кліпнула. Труснула головою, по-іншому подивилася на Дениса, зареготала:
Ой, бляха. А я ледь не купилася!
Ну, не вірте, сказав Денис, дивлячись в одноразовий стаканчик, де холов суп. Не вірте. Спитайте одне в одного, хто організатор нашої програми. Хто її фінансує. Звідки в нього ресурси. Що за організація може офіційно відмазати одну людину від колонії, дати другій ґрант на навчання в Пекінському університеті, а заради третього порушити протокол експерименту в державній лікарні в Тель-Авіві. А як зрозумієте розповісте мені.