Світ нічого не знав ні про побудову корабля, ні про його конструкцію. А конструкція справді була незвичайною.
При збудуванні перших космічних ракет користувались звичайним хімічним паливом. Але вже при подорожі на планети Марс чи Венеру не могло бути й мови про застосування такого палива. Його не вистачало для таких великих перельотів. Тому тепер ряд країн готували атомні ракети, де рушійною силою був потік матерії, розігрітої в атомному котлі. Але і ця конструкція не годилася для досягнення променевих швидкостей. Великі успіхи ядерної фізики дозволили Барвицькому піти зовсім іншим шляхом.
Його космічний корабель не мав нічого спільного з ракетою. Це був велетенський, довжиною в тридцять метрів, апарат, збудований з найтугоплавкіших і найлегших сплавів, обтічної форми, без повітряних стабілізаторів. Посередині його був суцільний канал, що проходив наскрізь. В каналі монтувався велетенський соленоїд, а по краях каналувеличезні кулірозрядники. Ці кулі сприймали на себе коротко-частотну енергію, конденсовану в атомних батареях, і імпульсами, посиленими в мільярди раз з допомогою суперпозиції хвиль, подібними до грозових розрядів, випромінювали через канал. Імпульси проходили від одної кулі до другої з будь-який бік. Соленоїд заряджався і, взаємодіючи з полем локалізованого в просторі згустка електромагнітної енергії, що проходив по каналу, давав рух апарату. Головне те, що апарат мусив рухатися безшумно, набирати будь-яку швидкість і навіть нерухомо висіти в просторі.
Запаси енергії в атомних батареях були надзвичайно великі і їх вистачило б на сотні років польоту по земному часу
Роген кинув на побудову апарата всі можливості своїх велетенських заводів, десятків інститутів, і через півроку в пустині Нью-Мексіко за неосяжною стіною в новозбудованому цеху почав монтуватися перший у світі корабель для досягнення швидкостей променя. В конструкцію було вкладено все краще, що могла дати наукова думка в області автоматики, теле, радіо і електротехніки, електроніки і т. д. За розрахунком Барвицького корабель мав бути закінченим в липні наступного року
Перші дні Барвицький приходив додому веселий, радісний. Обнімаючи Мері, він жваво розповідав їй про те, як ішли роботи. З кожним днем все тривожніше ставало в неї на серці, однак вона стримувалась, бо не хотіла затьмарювати його радості. Але в свідомості настирливо билася думкаскоро розлука. Розлука назавжди, бо хто ж може ждати людину назад з неосяжних глибин Простору і Часу. І Часу Бо якщо й вернеться він, то, може, тільки через сто років, коли вона вже помре!
Що він хоче знайти там, в холодних просторах Космосу? Невже вонаМерілюбляча і близькане рідніша йому від космічних химер?
Одного разу, коли Святослав повернувся на гелікоптері з Нью-Мексіко пізнього вечора, Мері не витримала. Дивлячись повними сліз очима в лице чоловікові, вона сказала:
Любий мій! Я завжди рада і щаслива, коли щасливий ти! Але в своїй радості ти зовсім забуваєш про мене.
Що ти хочеш цим сказати, Мері? стрепенувся Святослав. Ах так, розумію! Розумію сумно сказав він. Але що ж я можу зробити? Що я можу зробити, Мері?
Хіба ти не людина Землі? Хіба не твого сина я ношу тепер під серцем?
Це правда, Мері?
Так!..
Для чого, для чого? Кому потрібне на цьому світі ще одне створіння, ще один червяк? Не треба цього, Мері
Ні! Ні! схвилювалася Мері.Я не знищу твого сина Я збережу хоч його, якщо не можу зберегти тебе!.. Куди веде тебе твоє марення, куди, скажи
Ах такмарення? Ти згодна з тим, як мене оцінила підла преса? І це ти, Мері, яка так раніше розуміла мене?
Я хотіла показати тобі, що треба знайти мету і в нашому земному житті.
Святослав зневажливо махнув рукою:
Перестань!.. «Мета»! Яка мета? Дати світові ще одного чи кількох нещасних? Ти ж прекрасно знаєш мої погляди на смисл життя, ти чула мої доповіді! Для чого ці смішні і нікчемні розмови Я не можу, розумієшя не можу не використати цієї можливості, щоб здійснити свою мрію! Пробач мені, Мері Я знаютобі тяжко Але я повернуся! Я повернуся звідти!..
Мері гірко посміхнулась і не сказала нічого.
Холодок відчуження ліг між ними. Суворим і холодним відлітав щоранку Святослав, і знову до нього настирливо зявлялись галюцинації, і знову небесна неземна красуня звала його в пустелю неба, в інші світи. І такі ясні були ці видіння, що Святослав часто не знав, де ж реальна дійсністьдругий чудесний світ, що мерещиться йому у видіннях, чи заплакана Мері, що цілими днями без руху сидить на дивані, втупившись в одну точку
ЩО БУЛО ПЕРЕД ПОЛЬОТОМ
Пройшло 10 місяців Через місяць мав відбутися старт космольота. Роген в кількох нотаріальних конторах оформляв всі необхідні документи для того, щоб ніхто не міг стати його спадкоємцем протягом ста років. Крім того, він, за вимогою Барвицького, повністю матеріально забезпечив Мері і її майбутніх нащадків
В червні неждано до професора завітав гість: це був академік Копилов, який приїжджав на конгрес фізиків. Барвицький був розчуленийніхто з учених до цього часу не провідав його, ніхто не згадав Копилов був першим.
Колего, сказав Копилов, після привітання, я приїхав до вас не лише для того, щоб провідати вас. Я знаю про те, що вам відмовлено в роботі у всіх інститутах, і хочу запропонувати найактивнішу роботу в нашій академії і якраз в галузі ваших досліджень У нас в Росії почалися роботи по збудуванню космічного корабля для польотів в інші системи. Я думаю, що ваш досвід, ваша ерудиція була б дуже корисною при цих дослідженнях. Незважаючи на різницю в світоглядах, у нас з вами є багато спільного
Я дуже зворушений, колего, відповів Барвицький, але мені вже нічого цього не потрібно. Через місяць я вилечу в Космос!..
Як? здивовано вигукнув Копилов.
Я говорю серйозно Про це ніхто в світі не знає, але вам я розповім. З умовою, що ви збережете таємницю!
Розуміється!..
Так от, відразу після Асамблеї, коли я був спаплюжений і осуджений світом, мене викликав Роген
Роген? вигукнув Копилов. Це відомий магнат?
Так. Він дав у моє розпорядження все, щоб побудувати космічний корабель для досягнення зверхпроменевих швидкостей. Менше ніж через місяць апарат буде готовий
Хто на ньому полетить?
Роген і я
Що він хоче робити там, в Космосі? здивувався Копилов. Здається, там не зробиш бізнесу!
Хто знає,таємничо мовив Святослав. А між тим цього я не маю права говорити
Але ж, професоре, озвався Копилов. що ж ви будете робити один (фактично один, бо який з Рогена вчений) в Космосі, без товаришів, без наукової експедиції?
Мені не потрібно експедиції, я не збираюся додавати результати жалюгідних досліджень на інших світах до так званої «скарбниці» людської науки. Я хочу перейти за межі Часу і Простору і вийти в інше Буття. Я дізнаюсяправий я чи ні!
Жаль, жаль! Ви не відмовилися ще від своїх поглядів, замислено сказав Копилов. Що ж, побажаю вам щастя, але від душі попереджую, що вас чекає поразка!..
Хай! вперто промовив Барвицький. Але це сильніше за мене! Я не можу інакше Ви розумієте?
Я впевнений, говорив Копилов, що на великих швидкостях людина втратить можливість контролювати свої дії і, може, навіть загине!..
Я хочу бачити це!..
Але ж ви нікому не передасте свої знання
За мною підуть інші
Копилов з докором похитав головою:
Професоре! Я не розумію, як можуть в одній людині поєднуватися такі великі думки і така наївність!.. Киньте ви свого Рогена, поїдемо до нас. Вища рада академій соціалістичної федерації вирішила розпочати ще нечувані по масштабу роботи, звязані з вивченням далеких світів Ви знаєтеяк необхідні нам такі люди, як ви!.. Не жар-птицю будете ви хапати за хвіст, а відкривати нові світи!
Може, ще гірші, ніж наш, усміхнувся Барвицький. Пізно Пізно Скажу лише одне!.. На якому принципі у вас будується космольот?..
Ми використовуємо спрямований пучок термоядерного вибуху
Це ж дуже небезпечно!
У нас немає іншої конструкції
Так, так задумано протягнув Барвицький. Ось що. Я передам через вас вашій академії проект свого космольота. Гадаю, що цей проект найбільш розроблений і найбільш ефектний з тих. що я знаю
А як же Роген?.. почав Копилов.
Роген? Ніякого морального права він не має на цю конструкцію. Апарат мусить належати людству. Якщо я сам не можу бути корисним для людей, то хай результат моєї думки допоможе науці. Я бажаю вам щастя, колего. І ось, візьміть, Барвицький передав Копилову сувій паперів. Тут все, що торкається корабля
Добре, дружньо дивлячись в очі Барвицькому, сказав Копилов. Будьте певні, ваші ідеї попадуть в хороші руки
Я впевнений в цьому!..
І ще одне, продовжував Копилов, коли переконаєтесь, що ви неправий, постарайтесь повернутися на Землю. Тут, на Землі, буде вирішуватися смисл Буття людського, а не в безодні космічного простору.
Барвицький заперечливо похитав головою і міцно потиснув гарячу руку російського академіка.
І ось він знову залишився один. Він і сумна Мері, як німий докір
А через годину по терміновому виклику Барвицький прилетів до Рогена і по сходах зійшов в його кабінет.
У вас був годину тому Копилов? запитав Роген.
Так!..
Що він хотів?
Він пропонував мені роботу в Російській академії
Що ви сказали?
Я відмовився. Я сказав, що не потребую роботи
Він узнав від вас про наш польот?
Ні!..
Роген довго, уважно і гостро дивився на Барвицького, потім процідив:
Через три тижні ми відлітаєм. Апарат майже готовий. Отже я більше не відпущу вас
Як? спалахнув Барвицький.
Іншого виходу в мене нема. Я не хочу, щоб світ узнав про цей політ і його мету. Дружину ви побачите перед вильотом. Все
Барвицький заскрипів зубами, а потім безсило опустив голову. Дарма! Треба стерпіти цю страшну образу!..
Того ж вечора Мері одержала коротенького листа:
«Дорога Мері, термінові справи затримують мене. Побачимось через три тижні.
Святослав».
Пекуча сльоза покотилася по щоці Мері. Підходив страшний час розлуки
ПРОЩАННЯ
Минали дні за днями, краячи душу Мері. Під серцем ворушилася дитина Святослава. Мері чомусь була впевнена, що народиться син, і від цього її думи були ще трагічніші. Що робити? Що придумати? Бідна її голова! Значить, чари жіночі безсилі втримати на Землі неспокійне серце, значить, є щось в чорній небесній безодні, що таке близьке його буйній душі. Що ж це?
Відповіді не було. Тільки сум та сльози су шили прекрасне її лице
Третього липня до неї заїхав Копилов. Вона його впізнала і дуже зраділа.
Де ж професор? після привітання запитав академік.
Його нема! сумно відповіла Мері.Після вашого візиту Роген не відпустив його
Ах так, розумію!.. сказав Копилов. Яке неподобство Значить, все вирішено. Вже нічого не зробиш!..
Мері схилила голову. Вона давно знала це.
Не журіться! мяко сказав Копилов. Бережіть сина!..
Для кого? прошепотіла Мері.
Вірте в його повернення Вона похитала головою.
Ні! Моє серце говоритьні!..
Копилов помовчав.
Коли вам потрібні будуть друзі,нарешті, сказав він, я буду ждати вас. Вас і сина Мидрузі Барвицького і з радістю допоможемо його дружині..
Потиснувши руку розчуленій Мері, Копилов вийшов.
Минуло три тижні. 17 липня 19 року гелікоптер доставив Мері в пустелю Нью-Мексіко. Ревучи моторами, він плавно опустився на бетонований майдан посеред величезної території будівництва. Відкрилися двері, засяяли прожектори, в їх світлі Мері побачила обличчя Святослава.
Щось перехопило їй горло. Мері тільки тепер зрозуміла, який він дорогий для неї Вона збігла вниз по східцях. Теплий вітер з пустелі розвівав буйну розкошлану шевелюру Святослава, очі горіли дивним неземним блиском.
Мері!..
Святослав!..
Мері припала до чоловікових грудей, ледве стримуючи сльози. Потім підняла лице догори. Святослав поцілував її в очі, але його погляд був не тут. Здавалося, що він уже став жильцем іншого світу Мері відступила на крок.
Прощай, коханий мій! Назавжди прощай!.. Зачекай, не перебивай! Не треба втішати. Я давно переплакала своє горе Скоро народиться твій син Я зроблю так, щоб він був такий, як ти! Я хочу, щоб він теж прагнув завоювати Всесвіт, а не дивився в землю
Мері,простягнув до неї руки Святослав.
Мовчи! Я знаю, що я безсила проти твоєї безумної мрії! Хай і син твій буде таким же безстрашним, та не для себе хай він полетить в небо, не для химерних задумів, а для того, щоб відкрити людям великий і розумний смисл існування!..
Святослав обхопив Мері трепетними руками, притиснув до серця.
Прости мене, люба моя! Бережи сина! Роби так, як сказала А я не можу інакше!.. Цесильніше від мене!..
Зявився Роген.
Містер Барвицький! Пора!..
Останні обійми. Мері вибігла по східцях на гелікоптер, засліпленими від сліз очима дивилася на Святослава, на його зблідле обличчя. Двері закрились. Заревли мотори. Гелікоптер піднявся в чорне небо.
Мері забилася в риданнях, впавши на м яке крісло
В КОСМОС
Барвицький і Роген залишилися вдвох. Всі робітники і службовці, що були зайняті на будівництві космольота, виїхали кілька днів тому. Основний цех і допоміжні будівлі були демонтовані
До вильоту залишилося небагато. Барвицький вирішив летіти опівночі. Два космонавти підійшли до корабля, який велетенським громаддям здіймався в нічне небо. Обидва були одягнені в м які спортивні костюми. Барвицький поглянув навколо, на піски, що простягнулися за межами будівництва, прислухався до тиші, що панувала кругом, і засміявся:
Ніколи не думав, що так буде починатись політ в інші зоряні світи Ніби й справді людствоце уява нашого Розуму, як говорять ідеалісти! Ні душі! Пустеля і ми! А хто такі ми! Як ви гадаєте, Роген?
Досить сентиментів, Барвицький! від повів Роген. Чи вирішили ви, куди летіти? Я не бажаю більше ждати
А це не має значенняособливо для вас! Давайте хоча б на Сіріусце не дуже далеко
Ну що жуже без 10 хвилин дванадцять Ходімо
По спіральних східцях, що вилися навколо гігантського тіла корабля, вони піднялися до половини апарата, де містився люк. Зайшли. Барвицький на хвилю затримався біля люка, поглянув на обрій. Там горіли вогники далекого міста, там мільйони людей жили заклопотаним повсякденним життям, не знаючи того, що через кілька хвилин у глибини світового простору помчиться космольот, керований і посланий генієм Людини, яка захотіла розірвати кайдани Часу і Простору
Вітер востаннє розвіяв волосся на голові Святослава. Востаннє він повними грудьми вдихнув повітря Землі.
Двері автоматично закрилися. Барвицький пройшов дві перехідні камери, які теж герметично закрилися за ним, і ввійшов у рубку, де був пульт керування. Роген ліг на мякий диван, привязався до нього. Святослав сів у глибоке крісло перед пультом. Подивився на годинник.
Дванадцять! Включаю
Апарат легко здригнувся. Не було чути жодного шуму. В перископах хитнулося зоряне небо, попливло. Перевантаження зовсім не відчувалось.
Барвицький! вигукнув Роген. Невже ми так повільно летимо?
Так! Швидкість я буду розвивати в розріджених шарах атмосфери.
Внизу навкруги запалало безліч огнів, ніби хто розкидав дрібний бісер. Це були великі міста Нового світу. Ось все слабіше і слабіше видно їх світло. А з боку Атлантики вже наступав новий день18 липня 19 року. У вікна космольота вдарило сонячне проміння. Земля перетворювалася у велетенську кулю, огорнену блідозеленим туманом. Виходили за межі атмосфери
Увага! сказав Барвицький. Включаю велику швидкість, щоб перебороти тяжіння Землі і Сонця. Почнеться дія перевантаження.
Він поклав руку на важелі. Кулі-розрядники в каналі безперервно випромінювали страшної потужності імпульси сконденсованої енергії. Космольот з кожною секундою набирав швидкість.
Роген витріщив очі, хотів щось сказати, але йому перехопило дихання, заволокло туманом очі. Барвицького теж втиснуло страшною силою в подушки крісла, зважніли руки, стало неможливо навіть натиснути будь-який важіль, але тут почав діяти автопілот, який сам регулював прискорення космольота.