Він сів на парапеті. Хаотичні думки закружляли в голові. Що він хотів? Розібратися в тому, що відбулося? Для чого? Тепер все даремно! Даремні його безумні мрії, сподівання, плани
Далеко внизу, в хвилях ріки, блиснули відбитки зірок. Барвицький стрепенувся, підняв лице догори. Легкий вітер мчав у нічному небі прозорі волокна хмарок, і здавалося, що зірки, які виднілися в туманному димку, колишуться. Барвицького щось здавило за горло, на очі навернулися сльози і, як завжди, забилося серце, сильно, хвилююче.
В памяті блискавично проносилося його життя, повертало золоте дитинство. Ще тоді, коли він ледве вмів читати, коли над його білявою головою простиралося небо рідної Галичини, його хвилював вигляд зоряного неба З глибини свідомості виринали тіні минулого
Він сидить на колінах у матерірусявої синьоокої худенької жінки. Легенький вітрець пестить обличчя Святослава, заколисує його. Не ваблять його ні величні вершини лісистих Карпат, що вирізьблюються на обрії, ні спів соловїв, ні тінисті гаї, ні рев Черемошу. Дитячий погляд тягнеться в небесну безодню. Чого йому там шукатив цих краплях вогнюзірках, що мерехтять на темносиньому тлі неба, або в холодному колі Місяця? Страшна глибина відчувається, як поглянеш у небо, але це не лякає Святослава, і з дитячих вуст зривається негадано запитання:
Мамо! А чи далеко до Місяця?..
Мати здивовано поглянула на сина, але все ж тихо відповіла:
Далеко, сину, так далеко, що людського життя невистачить, щоб долетіти туди
Святослав замовкає, а згодом радісно торсає матір:
Мамо, мамо, я придумав, як можна долетіти! Треба тільки посадити багато людейі старих і дітей Старі вмруть, а молоді тим часом підростуть і долетять
І з тих пір, де б він не бувчи тоді, як його батьки емігрували в Америку, чи під час навчання в університеті, коли він у вільний час працював в ремонтних майстернях, завжди він думав про те, що захопило його з юних літпро далекі зоряні світи. Святослав весь поринув з головою в науку, рано одержав вчений ступінь і став професором. Посилено вивчав конструкторську справу, електро і радіотехніку, ядерну фізику і все те, що було необхідне для конструювання космічного корабля
Його випередиликілька космічних ракет вже зробили перші польоти на Місяць, а тепер в Америці, Англії і в державах соціалістичної конфедерації готувалися апарати для великого перельоту на Марс і Венеру. Та йому вже давно це було байдуже, і його божевільна мрія вела ще далі!
Що інші планети? Що сонячна система? Хіба не такі ж самі землі? Навіть гірші, бо не пристосовані для життя? Це все дитяча гра, ілюзія прогресу! Треба вийти за межі Системи, в космічну безкінечність, в інші зоряні світи, треба перебороти вплив Часу і Простору, скинути гніт матерії і вічним вогнем перейти в інше Буття!..
Його не слухали, за спиною посміхались:
Знаменитий учений, а трохи той
І показували пальцем біля лоба.
Вчорашня Асамблея принесла йому остаточний удар. Весь світ відвернувся від нього. його висновки, його чудесну мрію вважають химерою! Кінець!
Хто ж він? Учений? Але ж його вигнали з усіх інститутів, де він працював! Людина? Мабуть, ні, бо кожен з людей хоча б думає про життя тут, на Землі, продовжує його, створює сімю А він прожив тридцять пять років і навіть не кохав нікого, не пригортав до своїх грудей жінки, не чув тривожного стуку жіночого серця- Ні! Він не знаходив такої жінки, що збагнула б його шукання, розділила б вогонь його шукань! Тільки галюцинації і в сні і наяву настирливо зявлялися в свідомості Ось і тепер, до болю ясно, перед широко відкритими запалими його очима виринає видіння, і не знає Святославсон оце видіння чи, може, сниться йому глухий гомін велетенського міста і парапет набережної, де він сидить
Все прозорішими робилися контури цього світу, десь в просторі зникали звуки, і ось Барвицький відчував і бачив лише одне
Навколо ньогочорна камяна пустеля. Немає жодного деревця, жодного струмка, жодної живої істоти. З неба ллються палючі промені двох світилодне з них жовте, а друге блакитно-біле, малесеньке. Святослав знає, що він в чужому світі, що він поривався сюди з-за далекої безодні і хоче знайти тут дивну мрію. Де ж вона? Все сильніше палить проміння, жаром дихає розпечене каміння. Хочеться пити Смішнохочеться пити, як і на Землі! А він думав, що в іншому світі буде не так, як у себе, на рідній планеті. Йде він по чорному базальту, і дві тіні від двох сонцьодна світліша, а друга темнішахимерно супроводжують його
Святослав втомлено зупиняється, важко дихає І ось з камяної долини прямо перед ним зявляється дивне видіннязакутана в довгу білу накидку істота. Барвицький затремтів від якогось передчуття. Нарешті! Хто ж ця істота?
А білий привид наблизився і зупинився перед Святославом. Покривало падає з голови, і він бачить жіноче обличчяале ніяк не зрозуміє, які в неї очі, не збагне, що ж приваблює його в ній?! В якомусь чарівному тумані блискають її зіниці, біле волосся вільно спадає локонами на груди. Вона підіймає свою тонку прозору руку, прикладає до чола Святослава, і йому здається, що в його груди теплою хвилею вливається безсмертя.
Жінка нового світу мовчки робить запрошуючий жест. Вона показує в бік пустелі, щось промовляє незвичайно мелодійним голосом, і він розуміє, що мусить пройти разом з нею через палючий простір, який тепер розстилається навколо І вони йдуть. Жінка дивиться чарівним поглядом в очі Святослава, бачить в них те незясовне почуття, що горить тепер в його душі. І здається йому, що без кінця триватиме блаженство, що він, нарешті, в іншому бутті і безсмертя відкрило йому свої сяючі ворота
Та що це? Йому перехопило дихання, вона також судорожно хапає повітря широко розкритим ротом. Спека нестерпна. Від каміння пашить таким жаром, що, здається, загориться взуття. Він зупиняється, підіймає обличчя догори і бачить, що два світила опускаються донизу, стають все ближчими, і це від них така пекельна спека! Нікуди сховатися! Значить, це смерть! Цекосмічна катастрофа! Жінка дивиться в небо, і її погляд теж стверджує безвихідь!
Святослав зупиняється, повертається до супутниці з чужого світу:
Значить, я поривався до далекого світу, щоб загинути разом з тобою, чарівне створіння?
Вона слабо усміхнулася, поклала руки на його груди Святослав схопив її в обійми, припав до прозоророжевих уст. І тоді відчув, як серця їх забилися в єдиному ритмі, і зрозумів, що ця жінка присуджена в книзі Буття йому, хоч і родилася за більйони кілометрів від нього! Та було пізно думати і мріяти! Від нестерпно гарячих променів на них загоралась одежа
Кохана (вона була вже кохана!) підняла променисті очі, глянула в лице Святославу, і велика безсмертна любов обвінчала їхлюдей різних світів!
А в наступну мить обоє спалахнули полумям і хмаркою прозорого туману відлетіли в йебо
Барвицький здригнувся, застогнав, зірвався на ноги Видіння зникло. Перед ним знову була набережна, парапет, велетенський міст, метушня людської юрби І як завжди, розчарування було таким сильним, що Святослав хвилин двадцять сидів непорушно, до болю стискаючи руками гарячу голову
Та ось він відчув, як хтось підійшов до нього. Постояв, а потім поклав руку на голову. Барвицький байдуже підняв лице. Перед ним стояла дівчинаелегантно одягнена, висока, худорлява, з блідим обличчям і каштановим коротким волоссям. її сірі очі уважно і дружньо дивилися на професора.
Хто ви? здивовано запитав Барвицький.
Ваш друг
Що ви хочете?
Пробачте мені, містер Барвицький Я не внаю, як це вийшло. Я слухала вашу доповідь Стежила уважно за тим, що відбулося потім. Я захоплена вашими поглядами, вашими планами. Коли я довідалася, що вам погано, прийшла сюди Може, я зумію допомогти вам
Барвицький гірко усміхнувся, згадавши свої галюцинації А потім вдячно потиснув її маленьку суху руку.
Як вас звати?
Мері. Мері Стін.
Дякую, Мері У вас прекрасна душа Але що ж ви зможете мені допомогти, коли для здійснення моїх мрій дорога закрита?
Але ж хіба життя тільки в ваших мріях? Хіба нічого більше не залишилось для вас цікавого на Землі?..
Для менені!..
Мабуть, це не так, містер Барвицький Але я вас дуже прошурозкажіть мені про ваші мрії, я зрозумію, я все життя теж захоплювалася астрономією
І так благаюче дивилася Мері в очі професору, і так її погляд нагадував погляд неземної красуні, що крига розтанула в його душі, і тоді між ними почалася задушевна розмова
Вони сіли в таксі-гелікоптер, який безшумно підняв їх в повітря і поніс над залитим вогнями містом. Під час польоту Барвицький знову в зрозумілій формі викладав перед Мері свої погляди на життя, на суспільство, на перспективи Буття у Всесвіті, на доцільність життя взагалі. Мері уважно слухала, задумано втопивши розширені очі за вікно гелікоптера
Вперше в житті Барвицький запросив жінку до себе в квартиру. Мері згодилась. Вона з цікавістю розглядала його кабінет. На її подив у професора була дуже невелика бібліотекавсього біля трьохсот томів.
Не дивуйтесь, навіть серед цих є ще зайві, усміхнувся професор, перехопивши її погляд. Основну і необхідну людську мудрість можна вмістити в десяток томів Все інше сміття!..
На портативній плитці Барвицький зігрів чай і, посадивши гостю за стіл, став викладати свої думки. Вона так уважно слухала і давала такі розумні зауваження, що Святослав з вдячністю схилився до її руки і поцілував її.
В той же час він відчув поцілунок на своєму волоссі, і коли підняв лице догори, то в його очі подивилися іншіжіночі, наповнені великою любовю
Губи Мері ворухнулися, і Святослав почув пристрасний шепіт:
Я давно знаю вас!.. Але ви не помічали мене Я ходила на лекції, де ви читали про зоряні світи Я вже кілька років люблю вас!;:
Мері! хотів зупинити її Барвицький, але дівчина захоплено продовжувала говорити, дивлячись сяючими очима в лице професора:
Не зупиняйте мене!.. Я все скажу! Не осудіть мене!.. Я спеціально студіювала астрономію, яка мені ні на що не пригодиться. На це йшли нужденні центи моїх батьків Вонипрості робочі!.. Не проганяйте мене, дозвольте мені інколи бачити вас!..
Слухаючи безтямні слова дівчини, Барвицький відчував, що її очі проникають глибоко йому в душу, і не можна вже відвернути погляду від тих прекрасних дівочих очей.
Він якось негадано потягнувся назустріч непереможному поклику її серця. їхні губи зустрілися
Святославе, шепотіла Мері,невже й тепер ти будеш пориватися у Космос?..
Тепер ще більше, промовив Святослав. Я хочу безкінечного щастя, а не миттєвого А проте, що тепер говорити! Тепер мені залишається лише однемрії, безумні мрії
І я почервонівши, тихо сказала Мері.
І ти, ласкаво відповів Святослав
В цю хвилину подзвонили. Барвицький вийшов. До кімнати зайшов високий джентльмен в темному одязі.
Містер Барвицький? запитав він.
Так.
Вам лист.
Від кого?
Але джентльмен мовчки вийшов. Барвицький здивовано розірвав конверт і на невеликому синьому папірці прочитав:
«Пане Барвицький!
Прошу Вас прибути до мене о 12 годині дня, 20 серпня. Справа буде йти про реалізацію Ваших задумів.
Роген».
У Барвицького перехопило дихання Рогенце ж один з найбільших магнатів Нового Світу, мільярдер. Про нього ходить недобра слава, та дідько з ним! Головне те, що знову для Барвицького народжується перспектива
Святослав радісно повернувся до Мері. Кинувся до неї, поцілував:
Ти мій добрий ангел!
Що таке?
Розкажу завтра! А теперти залишаєшся зі мною
Як? здивовано підняла брови Мері.
Так! перебив Святослав. Я тебе нікуди не відпущу. Будь зі мною, мила дівчино, давай поділимо і мою нову надію, і радощі та горе, які судилися мені і він знову гаряче обняв Мері
Світло погасло.
А в небі, як і мільони років тому, спокійно мерехтіли Далекі зірки і кликали буйні серця в глибини Космосу
Наступило 20 серпня 19 року
ПРОПОЗИЦІЯ РОГЕНА
Другого дня таксі-гелікоптер приземлився на майданчику-гаражу, який містився на даху розкішного особняка Рогена. Барвицький вийшов з таксі і відразу ж зустрівся з самим господарем цього будинкузнаменитим мільярдером. Той, стримано привітавшись з професором, запросив гостя вниз.
По крутих спіральних східцях з якогось рожевого матеріалу зійшли вони у велику залу, а звідтидо кабінету Рогена.
Барвицький сів, оглянувся.
Письмовий стіл, кілька стільців. Телефони, телевізори. В стеліотвір, з нього падає приємне мяке світло.
Роген сів навпроти. Це був сорокалітній чоловік, невеликий на зріст, повний, з хижим яструбиним носом, з пронизливим неприємним поглядом.
Містер Барвицький, почав він. Будемо говорити начистоту
Я слухаю вас
Я уважно слідкував за всім, що трапилося з вами. Я знаю, що ви на розпутті. Ви не можете здійснити своїх задумів? Чи не так?
Так, твердо мовив Барвицький.
Я допоможу вам їх здійснити, просто сказав Роген.
Яким чином? схвильовано запитав Святослав.
Я повністю фінансую всі витрати на побудування космічного корабля. Конструювати і керувати всім будете ви!
Професор схвильовано встав з крісла.
Зачекайте, жестом посадив його Роген. Я не все сказав. Ніякої гуманної мети перед собою я не ставлю. Я не думаю про прогрес. Я думаю про себе. Я егоіст. Корабель роблю для себе
Хто ж полетить на ньому?
Я! І ви!
Для чого це вам? з подивом вигукнув Барвицький.
Ось тепер ми якраз і підійдемо до діла. Я буду до кінця відвертим. Слухайте мене. Вам зараз треба вирішити, так чи ні! В разі підмови, ви забудете, що я говорив! Ясно?
Гаразд! не замислюючись, кивнув головою Барвицький.
Так от Мене не задовольняють ті 2030 років життя, які мені дає природа. Я ділова людина, я люблю гроші, я хотів би бачити, як мій капітал через сто років розмножиться Доки я не вмру, мої нащадки не наслідують спадщини. Отже я вирішив пережити їх. Я слухав ваші лекції, виступ на Асамблеї. Я вірю вам! Я лечу з вами. Ми повернемось через століття по земному часу. Я оформлю юридично справи так. щоб мене не вважали мертвим, і тоді капітал буде рости безперервно аж до мого повернення. Я хочу стати фінансовим володарем світу з допомогою вашої машини часу. Ви зрозуміли мене?
Цілком! відповів Барвицький і внутрішньо здригнувся від огиди, зрозумівши мерзенність і жадібність цієї нелюдської душі.
Отже, я жду вашої відповіді. Вирішувати ви мусите тепер
Святослав задумався.
А що ж власне йому думати? Хоч і мерзенний задум цієї «надлюдини», але це єдиний вихід вирватися у Космос і практично здійснити свої мрії.
Я згоден! твердо сказав він.
Сірі очі Рогена радісно заблищали.
Отже негайно розроблюйте конструкцію. У ваше розпорядження я даю весь штат моїх науково-дослідних Інститутів, технічні можливості авіаційних і атомних заводів і необмежений кредит. Вам досить цього? додав він з самовдоволеною посмішкою.
Півгодини назад я не міг мріяти про такі перспективи, відповів Барвицький. Через рік ми вилетимо з Землі у Всесвіт
Роген стиснув йому руки:
Завтра ж починайте
Гаразд, сказав Святослав і вийшов з кабінету
Він летів додому на гелікоптері, але не бачив нічого за вікном, не чув шуму гвинтів. Воскресла мрія несла його знову в небеса, і єдиний образ людини Землі, який він тримав в своїй памятібув образ Мері, до якої він зараз хетів, щоб поділитися з нею своєю радістю
СУПЕРЕЧКА З МЕРІ
Мері залишилася у Святослава, так і не повернувшись до своїх бідних батьків, які жили десь на околиці міста.
Вона вкладала у почуття до Святослава всю свою пристрасну, гарячу душу.
Вона була пригнічена і незадоволена, коли взнала про підготовку до польоту в небо, але спочатку не висловлювала свого невдоволення, щоб не дратувати Святослава Однак минав час, і становище змінилося
На протязі 3-х місяців був підготовлений проект космічного корабля за ідеєю Барвицького. На закритій нараді конструкторів і інженерів проект був повністю схвалений, і заводи Ро-гена одержали замовлення на виготовлення всіх необхідних частин корабля.