Чужий - Фостер Алан Дин

Алан Дін ФостерЧужий

I

Cемеро людей спали і бачили сни.

Розумієте, то не були професійні сновидці  ті отримували високу платню, вважалися поважними людьми і взагалі були нарозхват. Як і більшість із нас, ці семеро бачили сни, не напружуючись і без чітких вказівок. Професійні ж сновидіння, які можна записати і увімкнути іншим для розваги  це набагато серйозніша річ. Треба вміти керувати своїми напівсвідомими творчими імпульсами та розшаровувати уяву, а робити це одночасно  надзвичайно важко. Професійні сновидці є одночасно найбільш організованими та непередбачуваними митцями. Такого можна порівняти з майстром, який створює тендітну павутину роздумів. Не те, що більшість із нас  безпосередні та незграбні, або як оці семеро.

Серед них лише Ріплі володіла задатками цього особливого потенціалу. У неї були проблиски вродженого сновидця і більш яскрава уява, аніж у її напарників.

Але їй бракувало справжнього натхнення та зрілості думок, притаманної професійним сновидцям.

Вона була чудовою комірницею, могла добре сортувати коробки А у камері збереження Б або звіряти декларації. Але в сховищі її думок коївся повний безлад, і її «файлова система» постійно давала збої: надії та страхи, роздуми та незакінчені образи хаотично гасали відсіками її розуму.

Ворент-офіцер Ріплі мала б краще себе контролювати. Химерні думки, які ще не встигли сформуватися і спали, чекаючи, поки їх розбудять, перебували поза межами її свідомості. Трішки більше зусиль та самоусвідомлення  і з Ріплі вийшов би професійний сновидець, принаймні так вона іноді вважала.

Що ж до капітана Далласа, він був досить лінькуватим, хоча й найорганізованішим членом екіпажу. У нього була непогана уява. Доказом цього слугувала його борода, оскільки усі, окрім нього, поголилися перед тим, як увійти до морозильної камери. Як пояснював капітан Даллас, відповідаючи на численні питання його напарників, це було частиною його особистості. Він би швидше пожертвував будь-яким органом, але не своєю видатною бородою. Даллас керував двома кораблями: міжзоряним буксиром «Ностромо» та своїм тілом. Обидва з них будуть живі-здорові як у режимі сну, так і в активному стані.

Отже, капітан Даллас був хорошим керівником і володів дещицею уяви. Але щоб стати професійним сновидцем, цієї дещиці було замало, а це ніяк не компенсуєш непомірною кількістю організаторського хисту. Тому з Далласа був такий же сновидець, як і з Ріплі.

Кейн не так добре міг контролювати свої думки та дії, як Даллас, і йому бракувало уяви. Він був хорошим старшим помічником, але ніколи б не став капітаном: для цього потрібен певний рівень енергійності та командні навички, а Кейн цього не мав. Його думки були досить туманними й нечіткими, на відміну від думок Далласа; Кейн був слабкою тінню та глухим відлунням капітана. Утім, це не робило його менш симпатичним. Але професійне сновидіння вимагає багато додаткової енергії, у Кейна ж її ледь вистачало на повсякденне життя.

Сни Паркера не були образливими, але були менш ідилічними, аніж у Кейна. У них не було ані тіні фантазії. Вони були надто спеціалізованими, і рідко коли в них зявлялися люди. Втім, чого можна очікувати від борт-інженера?

Його сни були досить прямолінійними і  іноді  бридкими. Коли Паркер не спав, то ретельно приховував усе це. Лише іноді він давав волю почуттям, коли гнівався або був роздратований. Паркер приховував майже весь той бруд та презирство, які проростали в глибинах його душі. Його напарники нічого не знали про те, що булькотіло та настоювалося під маскою чистої оболонки Паркера.

Ламберт не стільки бачила сни, скільки надихала інших, котрим у снах являлася. Під час гіперсну її невтомні думки були переповнені внутрішніми схемами та факторами робочого навантаження, збалансованих результатами розрахунків кількості палива. Іноді фантазії Ламберт пробивалися до її структур сну, але не настільки, щоб вразити її саму, як інших.

Паркер та Бретт часто уявляли, як їхні системи зєднаються з її власною. Якби Ламберт колись дізналася їхні мрії про фактори навантаження та просторові суміщення, то сильно б розлютилася. Тому Паркер і Бретт тримали такі заборонені думки при собі, надійно заховавши їх у свої мрії та сни, щоб не злити Ламберт: це було б зайвим, бо як штурман «Ностромо» вона відповідала за те, аби безпечно доставити їх усіх додому, а це було найочікуванішим і найжаданішим контактом, який можна лише уявити.

Бретт значився в списку як інженер-технік. Це свідчило про те, що, хоча він був таким же розумним і кмітливими, як і Паркер, але йому бракувало солідності. Ці два чоловіки були дивною парою. Стороннім людям здавалося, що між ними немає нічого спільного, але вони без проблем співіснували й працювали разом. Запорукою їх дружби та співпраці було те, що Бретт ніколи не ліз Паркерові в душу. Технік був незворушним і флегматичним у своєму світогляді та судженнях, у той час як Паркер виділявся балакучістю та мінливою вдачею. Останній міг годинами нарікати через несправність якогось із мікрочипів, клянучи весь родовід цієї мікросхеми аж до ґрунту, в якому вперше було видобуто рідкісні копалини для її виробництва, у той час як Бретт спокійно міг зазначити: «Добре». У нього одне слово було більше, аніж просто вираз думки: завдяки цьому слову він самостверджувався. Для Бретта мовчання було формою спілкування, а балакучість він розцінював як щось ненормальне.

Нарешті, про Еша. Він був науковим співробітником, але його сни були смішними не через це. Вірніше, дивними, але зовсім не кумедними. Сни Еша були найбільш раціональними серед членів екіпажу. Вони найточніше передавали його сутність під час неспання. В них не було жодних ілюзій.

Тут немає нічого дивного, якщо знати Еша. Але ніхто з його шести напарників його не знав добре. Натомість сам Еш добре розбирався в собі. Він одразу міг сказати, чому ніколи б не став професійним сновидцем, якби йому поставили таке питання. Втім, нікому це в голову не приходило незважаючи на те, що Еш найбільше з усіх захоплювався питаннями професійного творення снів.

Геть забув про кота. Його звали Джонс. Звичайнісінький домашній, вірніше, корабельний кіт. Джонс був великим жовто-рижим котярою незрозумілого походження. Він завжди тримався незалежно. Джонс давно призвичаївся до мінливостей космічних польотів та особливостей астронавтів. Він також занурився в анабіоз. Йому снилися прості сни про теплі та темні місця й мишей, на яких діє сила тяжіння.

Серед усіх сплячих на борту він був єдиною задоволеною істотою, хоча невинним його важко було назвати.

Дивно, що жоден із членів екіпажу не був кваліфікованим сновидцем: адже в кожного з них було набагато більше часу, щоб спати, аніж в багатьох професіоналів цієї справи, незважаючи на сповільнення сну завдяки анабіозу. Необхідність зробила сон їх основним заняттям. У відкритому космосі немає що робити, окрім як спати та мріяти в морозильних камерах. Можливо, вони всі залишаться любителями, хоч завдяки досвіду й досить компетентними.

Їх було семеро. Вони спокійно спали, а їхній корабель «Ностромо» летів у пошуках жахіть.

«Ностромо» був єдиним, хто залишався при памяті. Зорельоту не потрібен був сон, як і консервувальна дія морозильних камер. Якщо він і впадав у подібний стан, то це було ненадовго, і зореліт швидко вмикався знову. Він працював, захищаючи своїх підопічних від смерті, що завжди чатувала напоготів за один крок від анабіозу, точнісінько як величезна сіра акула за човном у відкритому морі.

Безперервну механічну пильність «Ностромо» можна було помітити повсюдно в тиші корабля, зокрема, у мякому гудінні й миготінні лампочок, які були проявом чутливості приладів. Вони проникали в кожен куточок корабля, щоб перевірити кожну схему та конструкцію. Зовні теж були сенсори, які моніторили пульсацію космосу й попереджали про електромагнітні аномалії.

Одна частка «мозку» «Ностромо», зокрема, займалася аналізом таких аномалій. Він чітко фіксував їх, знаходив нестандартні явища, досліджував результати аналізу та приймав рішення. Прилади прокидалися зі стану спокою, а недіючі схеми знову починали контролювати потік електронів. Після прийняття рішення починали миготіти сотні яскравих лампочок  ознаки життя, які пробуджували механічне дихання.

Ось раптом почувся виразний звуковий сигнал, хоча до цього можна було почути лише приглушений звук якогось штучного тамбурина. Давно цього не траплялося на «Ностромо». Це означало якусь рідкісну подію.

Серед розмаїтого цокання та спалахів приладів, що «перегукувалися» один з одним, на кораблі поступово почав оживати особливий відсік із металевими стінами, де лежало семеро коконів, вкриті білосніжним металом і пластиком.

У відсіку почувся новий звук. Це був вихлоп, який наповнював приміщення очищеним повітрям, придатним для дихання. Люди добровільно погодилися на підпорядковане становище, довіривши бляшаним божкам на кшталт «Ностромо» постачати їм кисень, коли в них не було змоги робити це самостійно.

Сенсори напівчутливої електроніки випробували нове повітря і визнали його задовільним для підтримання життя в таких уразливих людських повністю біологічних організмах. Миготіли ще якісь лампочки, і встановлювалося зєднання між якимись механізмами. Без якихось урочистих фанфар семеро коконів розкрилися, і гусенеподібні фігури людей ніби знову народжувалися на світ Божий.

Після пробудження семеро членів екіпажу «Ностромо» виглядали ще безпорадніше, аніж під час гіперсну. По-перше, вони були мокрі як хлющ: через консервант, який заповнював і обволікав їхні тіла. Неприємно почуватися в чомусь слизькому, незважаючи, що то аналептик. По-друге, вони були голі, а рідина  поганий замінник штучній шкірі під назвою одяг, яка робить людей стрункішими та рельєфнішими.

 Господи,  пробурмотіла Ламберт, з огидою стираючи рідину з плечей та боків.  Яка холодрига!

Вона вилізла з подоби труни, котра, утім, зберігала їй живе, а не мертве тіло, і незграбно посунула до сусіднього відділення, де за допомогою рушника, який вона там знайшла, продовжила витирати ноги від прозорої липкої субстанції.

 Чому «Матір» не прогріє корабель перед тим, як вивести нас із анабіозу?

Ламберт підвелася, намагаючись згадати, де ж її одяг.

 Ти чудово знаєш чому,  Паркер теж напружено працював над своїм липким тілом, і йому було не до оголеної фігури штурмана.  Такою є політика Компанії. Збереження енергії, вірніше, коштів Компанії. Навіщо витрачати зайву енергію на підігрів морозильної камери, якщо це можна зробити в останню мить? Окрім того, після гіперсну завжди холодно. Ти ж знаєш, що через замороження температура тіла падає.

 Знаю, але це не рятує від холоду,  пробурмотіла Ламберт, знаючи, що Паркер має рацію, але не бажала цього визнавати, бо інженер її не цікавив.

«Чорт забирай,  думала вона, спостерігаючи за гусячою шкірою на передпліччі.  Хоч би трішечки тепла».

Даллас витер останні краплі консерванту, намагаючись не дивитись на те, що помітив лише він. Даллас помітив цю річ ще до того, як виліз із морозильної камери. Корабель усе так підлаштував.

 Робота всіх нас швидко зігріє.

Ламберт пробурмотіла у відповідь щось невиразне.

 Усім зайняти свої місця. Сподіваюся, ви не забули, за що вам платять. Прокинувшись, усі ми повинні забути про свої проблеми.

Ніхто не посміхнувся і навіть не прокоментував цю репліку. Паркер подивився на Бретта. Той досі сидів у своїй морозильній камері.

 Доброго ранку. Ти все ще з нами?

 Еге ж.

 Отже, нам пощастило.  озвалася Ріплі. Вона потягнулась, її рухи були порівняно більш граційними, аніж у інших.  Добре, що наш головний балакун залишився таким же говірким.

Бретт посміхнувся й нічого не відповів. Він був не більш комунікабельним, аніж машини, які він обслуговував, якщо не менше. Увесь екіпаж із семи учасників глузував із цього. І в такі моменти вони сміялися разом із Бреттом, а не над ним, бо це стало частиною командного ритуалу.

Даллас досі робив нахили, виставивши лікті паралельно до підлоги, а руки  перед штурвалом. Він міг побожитися, що чув, як скриплять його мускули, які відвикли від руху. Миготіння жовтої лампочки, яке було виразнішим за будь-які слова, повністю привернуло його увагу. Світло тієї чортової маленької сонячної лампочки, схожої на око циклопа, свідчило про те, що їх розбудили не через закінчення подорожі, а з якоїсь іншої причини. Далласа уже цікавило, чому так.

Еш піднявся і байдуже озирнувся навколо. Судячи з його міміки, він досі був у гіперсні.

 Почуваюся так, ніби я помер.

Він спостерігав за Кейном. Старший помічник досі позіхав, напівпрокинувшись. Еш подумав, що Кейн насправді обожнював гіперсон і міг би провести все життя як хворий нарколепсією, якщо б йому це запропонували.

Паркер, не здогадуючись про хід думок наукового співробітника, подивився на Еша й задоволено зауважив:

 Ти й виглядаєш так, наче помер.

При цьому Паркер здогадувався, що й сам виглядає не краще. Гіперсон виснажував не лише мязи, а й шкіру. «Труна» Кейна привернула його увагу. Старпом нарешті сів у ній.

 Із поверненням,  підморгнув Кейн.

 Не сказав би, судячи з того, скільки ти прокидався.

Кейн виглядав ображено:

 Підла брехня, Паркере. Просто я повільніший за інших, от і все.

 Ага,  технік не наполягав на своєму. Тепер він повернувся до капітана, який заглиблено вивчав щось поза полем зору Паркера, і запитав:  Чи не обговорити нам перед посадкою в док питання про розподіл винагороди?

Бретт при цих словах дещо пожвавішав, вперше після пробудження.

 Еге ж.

Паркер продовжив, одягаючи черевики.

 Гадаю, що ми з Бреттом заслуговуємо на повну частку за успішне виконання завдання. Плюс зарплатня та відсотки.

«Добре, хоч глибокий сон не відобразився на вдачі інженерів,  втомлено подумав Даллас.  Не встигли прийти до тями, а вже із претензіями». Уголос же сказав:

 Ви двоє отримаєте частку згідно з вашим договором, не більше й не менше, а як і всі.

 Ми отримаємо найменшу частку,  мяко заперечив Бретт. Для нього це була ціла промова, але на капітана вона не справила жодного враження: у того не було часу на дрібниці або напівсерйозний обмін дотепами. Мигтючий жовтий кружечок повністю прикув його увагу, і його думки рухалися зовсім в іншому напрямі. Тим не менше, він відповів:

 Кожен заслуговує на більше, аніж ви. Якщо хочете, подайте скаргу до бухгалтерії Компанії. Тепер спускайтесь униз.

 Скаргу Компанії,  сумно пробурмотів Паркер, спостерігаючи за тим, як Бретт виліз із «труни» і почав протирати ноги.  Те ж саме, що скаржитися Богу.

 Саме так,  Бретт перевіряв слабкий сигнал обслуговування на своїй морозильній камері. Не встигши прийти до тями, голий та весь у рідині, він вже був весь у роботі. Бретт був із тих людей, які могли декілька днів ходити зі зламаною ногою, але не могли пройти повз несправність туалету.

Даллас пішов у відділення, де знаходився центральний компютер, кинувши через плече:

 Гей, баламути, краще дістаньте хто-небудь кота.

Ріплі витягла так само ще напівживого рижого кота з однієї з морозильних камер. У неї був ображений вигляд.

 Не можна так байдуже ставитись до нього,  вона співчутливо попестила мокру тварину.  Це не якийсь там прилад. Джонс  член екіпажу, як і всі ми.

 Навіть кращий за декого,  погодився Даллас, спостерігаючи за тим, як Паркер і Бретт ідуть у бік інженерних приладів.  Принаймні він не морочить мені голову, скаржачись на зарплатню та премії, ледь прокинувшись на борту.

Ріплі пішла, загорнувши кота в пухнастий сухий рушник. Джонс тихо замуркотів, вилизуючи себе з надзвичайно поважним виглядом. Він уже не вперше занурювався в гіперсон, тому зараз міг дозволити таке приниження, аби його несли на руках.

Даллас повністю обтерся і натиснув на кнопку під своєю «труною», з-під якої тихо виїхала шухляда. Там лежав його одяг і декілька особистих речей.

Доки Даллас одягався, до нього підійшов Еш. Науковий співробітник тихо запитав, застібаючи чисту сорочку:

 «Матір» хоче з тобою поговорити?  і кивнув у бік жовтої лампочки, яка безперервно миготіла на підвішеній консолі управління.

 Так. Я одразу помітив її,  Даллас просунув руки в рукава.  Безперервне жовте світло. Це ще не сигнал тривоги. Поки що не кажи нічого іншим. Якщо станеться щось серйозне, вони про це й так скоро дізнаються.

Він накинув на плечі непрасовану коричневу куртку, не застібаючи її.