Що б це не було, усе не так погано, Еш намагався надати своєму тихому голосу обнадійливого відтінку, і знову вказав на безперервне миготіння: Вона миготить жовтим, а не червоним.
Це поки що, Даллас не був оптимістом. Ех, як би мені зараз хотілося прокинутися із гарним зеленим сигналом, дещо пригнічено промовив капітан.
Він знизав плечима і спробував пожартувати, копіюючи обнадійливу інтонацію Еша:
Може, це миготить наш автокок. Буде взагалі чудово, якщо він приготує те, що називає їжею.
Він спробував посміхнутися, але в нього не вийшло. «Ностромо» не людина. Він не буде розігрувати свій екіпаж і будити його з гіперсну за допомогою попереджувального жовтого світла без поважної причини. Збій у роботі автокока не входив у перелік таких причин. Утім, після декількох місяців сну не слід нарікати, що треба буде кілька годин добряче попрацювати.
Відсік, де знаходився центральний компютер, дещо відрізнявся від інших відділень «Ностромо». Захоплюючий калейдоскоп лампочок, екранів, цифрових індикаторів та здавачів чимось нагадував відпадну вечірку з пяними ялинками.
Даллас сів у набите контурне крісло й замислився, що робити далі. Еш усівся навпроти Інтелектуального банку й почав маніпулювати приладами управління так швидко і невимушено, наче він годину тому не був у гіперсні. Ніхто не вмів так працювати з механізмами, як цей науковий співробітник.
Даллас теж часто хотів набути таких умінь. Досі напівсонний через наслідки гіперсну, він набрав перший запит. На екрані почали мерехтіти викривлені орнаменти, котрі потім склалися в знайомі слова. Даллас перевірив формулювання і переконався, що воно було стандартним: «АВАРІЙНА ФУНКЦІЯ ПОСИЛЕНОГО МОНІТОРИНГУ ДЛЯ ВІДОБРАЖЕННЯ МАТРИЦЬ І ЗАПИТІВ». Так.
Корабель миттєво прийняв запит і одразу Даллас отримав відповідь від «Матері»: «РОЗПОЧАТО ПОСИЛЕНИЙ МОНІТОРИНГ АДРЕСНОЇ МАТРИЦІ». Стовпчики розбитої по категоріях інформації згуртувалися під цим коротким написом для перевірки.
Даллас ознайомився з довгим списком, набраним дрібним шрифтом, обрав потрібну ділянку екрана й увів наступне: «ЕКСТРЕНИЙ КОМАНДНИЙ ПРІОРИТЕТ».
«ФУНКЦІЯ ПОСИЛЕНОГО МОНІТОРИНГУ ГОТОВА ДО ЗАПИТІВ», відповіла «Матір». Компютерний інтелект не запрограмовано на красномовність, і «Матір» не була винятком.
Далласа це влаштовувало. Він був не в гуморі, щоб теревенити. Капітан швидко написав: «ЩО ТРАПИЛОСЯ, МАТІР?», і завмер в очікуванні
Не можна сказати, що інший, капітанський відсік на «Ностромо» був дуже просторим, але там було трохи більше місця, ніж в інших відділеннях та камерах, хоч і не набагато. Уздовж стін були встановлені екрани зовнішнього огляду, а ближче до середини пять контурних крісел чекали на своїх господарів перед центральним терміналом із миготливими пультами. Ще більший капітанський відсік це були б гроші на вітер, оскільки екіпаж проводив більшість часу в морозильних камерах у нерухомому стані. Відсік був призначений виключно для роботи, а не для відпочинку чи розваг, і всі, хто там працював, чудово це знали.
Герметичні двері тихо розчинилися вглиб стіни, і увійшли спочатку Кейн разом із Ріплі, а за ними Ламберт з Ешем. Вони звичними й швидкими кроками підійшли до відповідних постів управління за панелями, подібно до старих друзів, які зустрілися після довгої розлуки.
Пяте крісло залишилось поки що порожнім, чекаючи, доки Даллас не повернеться зі свого тет-а-тет із «Матірю» інтелектуальним банком «Ностромо». Це прізвисько було досить влучним і не взятим зі стелі. Люди завжди серйознішають, коли дізнаються про апарати, що бережуть їхнє життя, а машини виконували свою опікунську функцію з такою ж серйозністю і, навіть здавалося, з нотками почуттів.
Члени екіпажу були одягнуті досить невимушено, що відповідало їхньому ще розслабленому стану. Це була повсякденна пародія на уніформу астронавтів. Їхній одяг відображав особистість власника. Сорочки та брюки були пожмакані та зношені за декілька років, як і їхні тіла.
Перший звук, що пролунав у капітанському відсіку після довгих місяців повної тиші, сумарно відобразив настрої всіх розбуджених членів екіпажу, хай навіть вони цього й не усвідомили. Це було невдоволене нявчання Джонса, коли Ріплі поклала його на панель. Потім кіт, що стрибнув на підлогу, почав тертися об коліна Ріплі, коли вона зігнулася на стільці з високою спинкою, і нявчання змінилося муркотінням.
Ну що, вмикаймося, Кейн перевіряв свою панель управління, оглядаючи засоби автоматизації і шукаючи невідповідні та нестабільні контакти, а Ріплі та Ламберт клацали необхідними вимикачами та натискали потрібні кнопки.
Коли нові лампочки та кольори почали загорятися на індикаторах і дисплеях, усі хутко пожвавішали. Таке враження, що пристрої раділи появі їх живих партнерів і намагалися за будь-якої можливості продемонструвати їм усі свої таланти.
На індикаторах перед Кейном зявилися нові цифри та слова. Кейн порівняв їх із тими, що міцно засіли в його памяті.
Виглядає нормально. Тепер давайте подивимося, що там назовні.
Пальці Ламберт послідовно пробіглися рядом щільно розташованих кнопок. Увімкнулися всі екрани на стінах капітанського відсіку, частина дублюючих дрібніших звисала зі стелі, щоб простіше було працювати. Штурман Ламберт уважно подивилася в один із квадратних екранів, що знаходився найближче, і одразу насупилася. Вона побачила частину того, на що очікувала, але головного бракувало. Це було так важливо, що всі інші речі, які були в нормі, її вже не цікавили.
Де ж Земля?
Кейн уважно вдивлявся у власний екран. Він бачив темряву, всіяну зірками, а крім цього, майже нічого. Якщо навіть припустити, що вони занадто рано залишили гіперпростір, то принаймні вони б мали побачити Сонячну систему на дисплеях. Але її не було, як і очікуваної Землі.
Ламберт, ти штурман. Скажи ти.
Посередині деяких екранів була зірка, але не Сонце. Вона була іншого кольору, а збільшені на екрані небесні тіла зовсім не нагадували рідні планети. Усе було інше: форма, розмір, кількість.
Це не наша система, глухо зазначила Ріплі, хоча це й так було очевидно.
Можливо, проблема в нашому маршруті, а не в зірках, голос Кейна звучав не надто переконливо, навіть для нього самого. Іноді зорельоти виходили з гіперпростору в інший бік від свого пункту призначення. Це може бути збільшене зображення Центавра, а Сонячна система залишилась позаду. Давайте зробимо скан, перш ніж панікувати.
Він промовчав про те, що система на дисплеях нагадувала Центавр не більше, аніж Сонце.
Герметичні рухомі відеокамери на бувалій поверхні «Ностромо» почали тихо рухатися в космічному вакуумі, шукаючи ознак земного тепла в мороці. Допоміжні камери, встановлені на вантажі, який віз «Ностромо», страхітливе скупчення величезних металевих резервуарів теж використовувались у пошуках. Земляни минулих століть дуже здивувалися б, якби дізналися, що «Ностромо» везе в міжзоряному просторі значну кількість сирої нафти й по дорозі переганяє її за допомогою власної автоматичної установки, яка безперервно працює.
До того часу як «Ностромо» долетить до земної орбіти, нафта має перетворитися на готовий продукт. Застосування таких методів було необхідністю. Хоча людство винайшло чудові та ефективні замінники палива, це сталося лише після того, як окремі зажерливі особи вичавили останню краплю пального з висушеної Землі. Усі машини, створені людством, працювали на термоядерній та сонячній енергії, але це не могло бути повною заміною нафтопродуктам. Наприклад, за допомогою термоядерної енергії неможливо виготовити пластмасу. Сучасний світ довше протримається без енергії, аніж без пластику, тому місія «Ностромо» та смердюча чорна рідина, яку він поступово переробляв, мали вагоме комерційне значення.
Камери зафіксували довкола лише одну систему, яку можна було побачити в центрі декількох екранів зірку незвичайного кольору в оточенні безладного намиста з планет, що оберталися навколо неї. Зараз Кейн і Ламберт майже не сумнівалися, що «Ностромо» чомусь узяв курс на цю невідому систему.
Усе ж могла трапитися помилка в часі, але не в просторі. Сонячна система могла бути зліва або справа від цієї зірки. Був точний спосіб це перевірити.
Виклич службу транспортного контролю, Кейн прикусив нижню губу. Якщо ми зможемо отримати від них сигнал, то знатимемо, що в правильному секторі. Якщо ми неподалік від Сонячної системи, то отримаємо відповідь від однієї із зовнішніх станцій-ретрансляторів.
Ламберт перевірила інші кнопки.
Це міжгалактичний торговельний буксир «Ностромо», реєстраційний номер один-вісім-нуль-два-чотири-шість, що прямує на Землю з наливним вантажем нафти та відповідною установкою для її очищення. Викликаю Антарктичну службу транспортного контролю. Як зрозуміли мене? Прийом.
У динаміках чулося лише слабке безперервне шипіння поміх віддалених зірок. Джонс лежав біля ніг у Ріплі й муркотів в унісон із зірками.
Ламберт спробувала ще раз.
Міжгалактичний торговельний буксир «Ностромо» викликає службу транспортного контролю із Сонячної системи або Антарктиди. У нас проблеми з навігацією. Це пріоритетний виклик, будь ласка, дайте відповідь.
Знову дражливе зоряне шипіння. Ламберт почала нервуватися.
SOS, SOS! Буксир «Ностромо» викликає службу транспортного контролю із Сонячної системи або інший корабель, який нас чує. SOS! Чекаємо на відповідь.
Невиправданий екстрений виклик (а Ламберт знала, що на даний момент їм нічого не загрожувало) залишився без відповіді. Зневірившись, вона вимкнула передавач, але приймач залишила увімкненим для всіх каналів на випадок, якщо поряд буде пролітати інший корабель, що буде подавати сигнали.
Я знала, що ми далеко від Сонячної системи, пробурмотіла Ріплі. Я знаю це місце, вона кивнула вбік дисплею над своїм постом. Це далеко від Сонячної системи, як і ми.
Спробуй ще, наказав Кейн і повернувся до Ламберт. Де ми зараз? Ти вже зчитала дані?
Дай мені кілька хвилин, добре? Це не просто. Ми десь у хріна на рогах.
Спробуй ще.
Цим і займаюсь.
Після декількох хвилин напружених пошуків і маніпуляцій із компютером Ламберт злегка посміхнулася із задоволеним виразом обличчя.
Знайшла. Ми недалеко від системи Дзета II. Ми навіть не досягли зовнішнього освоєного кільця. Ми надто глибоко, аби натрапити на навігаційний буй, не кажучи вже про ретранслятори кораблів, що знаходяться в Сонячній системі.
Якого біса ми тут опинилися? вголос поцікавився Кейн. Якщо з кораблем нічого не трапилося, а ми не вдома, чому ж тоді «Матір» вивела нас із анабіозу?
Це було простим збігом, але ніби у відповідь на поставлене питання рупор станції почав голосно й наполегливо сигналити про загальний збір екіпажу
У хвості «Ностромо» розташовувалося велике машинне відділення зі складним потужним обладнанням. Там знаходилося серце корабля розширена система тяги, за допомогою якої зореліт міг рухатися викривленим простором і змагатися із часом, задерикувато показуючи свій металевий ніс Ейнштейнові І лише незначна частка енергії витрачалася на живлення життєдіяльності екіпажу. У передній частині цього масивного комплексу, який постійно гудів, знаходилася скляна кабінка просторий горбок над конусоподібним гіпердвигуном. Тут у контурних кріслах відпочивали двоє інженерів, котрі відповідали за забезпечення справної та безперебійної роботи всіх механізмів двигуна. Чоловіки піклувались про механізми, а механізми дбали про них.
Більшу частину часу двигун сам чудово про себе дбав, що дозволяло Паркерові й Бретту займатися більш приємними та цікавими їм справами, наприклад, пити пиво та розповідати непристойні історії. Зараз була черга Паркера. Він уже в сотий раз переповідав байку про помічника інженера і бордель в умовах невагомості. Це була гарна історія, від якої незворушний Бретт завжди міг розуміюче хіхікнути кілька разів, а оповідач сміявся так, що аж на кольки брало.
І мадам кинулася до мене, стурбована й водночас розлючена, розповідав інженер. Вона почала просити нас врятувати того бідного додіка. Гадаю, він не знав, куди втрапив.
Як завжди, він засміявся зі свого жарту.
Ти ж памятаєш те місце? Чотири стіни, підлога і стеля завішані дзеркалами, а ліжка немає, лише фіолетова сітка посеред кімнати, яка обмежує дії й захищає від ударів об стіну. Це все в умовах невагомості. Він похитав головою, перебираючи в голові спогади. Це місце точно не для вразливих! Над ним вирішили пожартувати і створили імітацію вільного падіння. Уявляєш, як той хлопчина запанікував, коли все довкола почало вертітися! Ці дзеркала зовсім збили його з пантелику. Напевне, його напарники довго вмовляли його спробувати ту штукенцію. Та дівчина, яка була з ним, миючись, розповідала, що все починалося добре. Але потім вони почали крутитися і він запанікував, бо не міг зупинити їхні перекиди. Вона теж намагалася, але зупиняти вільне падіння теж потрібно удвох. Через дзеркала хлопець втратив орієнтацію, а через вільне падіння він не міг припинити блювати, Паркер випив ще пива. У житті не бачив такого безладу. Гадаю, вони досі миють ті дзеркала.
Еге, Бретт схвально посміхнувся.
Паркер непорушно сидів, чекаючи, доки вивітряться останні спогади. Після них залишались приємні похітливі враження. Паркер відчужено увімкнув тумблер над панеллю управління. Загорілося приємне зелене світло.
Яке в тебе світло?
Зелене, відповів Бретт, повторивши процедуру увімкнення та перевірки власних приладів.
І в мене, Паркер спостерігав за бульбашками в келиху з пивом. Він усього кілька годин тому прокинувся з гіперсну, а вже занудьгував. В інженерному відділенні все працювало без збоїв, тому справ не було. Не було з ким навіть подискутувати, окрім Бретта. Але як можна розпочати балачку із чоловіком, котрий розмовляв односкладними вигуками і для якого сказати повне речення було справжнім досягненням.
Думаю, що Даллас умисно ігнорує наші скарги, насмілився сказати він. Можливо, він не може видати наказ про те, щоб ми отримали повну премію, але він же ж капітан. Якби він хотів, то міг би надіслати запит або принаймні замовити слово за нас. Це було б дуже доречно.
Він вивчав індикатори із числами, які збільшувалися або зменшувалися вправо і вліво. Люмінесцентна червона лінія, що бігла в центрі дисплея, зупинилися рівно по нулю, розділивши потрібне значення нейтральності на дві половини.
Паркер намірився і далі провадити беззмістовний монолог, розповідати різні історії та скаржитися, але зумер над ними раптом почав монотонно дзижчати.
Чорт забирай, що там знову трапилося? Щойно трохи розслабишся, усі довкола починають бігати, ніби на срачку.
Еге ж, Бретт схилився, щоб краще чути, а мовець прокашлявся.
Це була Ріплі.
Усім зібратися в кают-компанії.
Зараз не час обіду, та й для вечері ще зарано, збентежено сказав Паркер. Або час вивантажувати нафту, або
Він запитально глянув на напарника.
Скоро дізнаємося, промовив Бретт.
По дорозі до кают-компанії Паркер з огидою оглянув стіни коридору на поверсі «С», які були далеко не стерильними.
Цікаво, чому вони ніколи не спускаються сюди. Ось де справжня робота.
Через це ми й отримаємо половину частки. Наш час це їхній. Так вони це й сприймають.
А я думаю, що це тхне лайном.
Судячи з тону Паркера, можна було навіть не сумніватися, що він мав на увазі зовсім не запах стін у коридорі
II
Порівняно невеличка кают-компанія ледь вміщала в себе весь екіпаж. Зазвичай тісноти не відчувалося, оскільки семеро астронавтів практично ніколи не їли одночасно. Цілодобово працюючий автокок мимоволі заохочував індивідуалізм, адже кожен міг поїсти в особисто зручний час. Але зараз, зібравшись усі разом, учасники екіпажу почувалися дискомфортно. Усі переминалися на місці, намагаючись не штовхатися і не діяти одне одному на нерви.
Паркер та Бретт були незадоволені й узагалі не приховували цього. Єдине, що їх заспокоювало, це що техніка була в порядку, тому навіть якщо щось і трапилося, то не з їх провини. Ріплі вже повідомила їм новину про відсутність потрібного пункту призначення, котра всіх збентежила.
Паркер припускав, що всім треба буде знову впасти в гіперсон. Це була клопітка й неприємна процедура, навіть якщо проводити її бездоганно. Паркер стиха вилаявся. Його бісило все, що розділяло його із виплатою в кінці подорожі.