Мамо, мамо! Дивись, яка гарна зірка! вигукнув він. Мати, яка тихенько йшла слідом, зупинилася поряд і глянула вгору:
Дуже гарна, любий. А що це за зірка?
Ага! Упіймалася! з переможним тріумфом промовив малюк. Це ж зовсім і не зірка!
Справді? Тоді розкажи меніприязно попросила усміхнена мати.
Цегалактика чотириста пятдесят сьома з кластера S, сказав хлопчик, заплющивши оченята. Налічує в собі понад девяносто мільйонів зірок і
Який ти в мене розумник! танула від ніжності матуся.
Хлопчик відкрив очі і подивився на маму. У його погляді злилися водночас розгубленість і зацікавленість.
Що трапилося, сонечко?
Дитя добряче над чимось метикувало.
Мамо, а за межами нашого Всесвіту знаходиться таке ж інформаційне поле?
Не знаю, любий, мама геть не чекала такої розмови і дещо розгубилася. На мить замислилася:Мабуть, що так.
А на якомусь рівні ми зможемо дізнатися про це?
Аякже. Можливо, вже на наступномупятдесятому.
А скільки їх взагалі? розмова припала дитині до серця.
Не знаю, сонечко.
Як на мене, їх може бути незліченно, рішуче промовив малюк
* * *
Велфарій летів на антиграві до міста Кордіс. У польоті він декілька разів перетинав розкішні різнобарвні луки. На одній із них його увагу привернув величезний табан, який пасся серед високої трави. Ці рідкісні тварини колись майже зникли через патрійське техногенне втручання. Коли ж у часи Великої Уніфікації патрійці перенесли все промислове виробництво на далекі планети своєї зоряної системи, то популяцію табанів вдалося відновити.
Ця тварина вражала гармонійним поєднанням краси та розуму. У глибині ясних карих очей нуртувала свідома думка та розуміння. Велике тіло гордовито басувало на чотирьох струнких ногах з копитами та виглядало могутнім і пружнім. Зазвичай зустрічалися лише білосніжні особини з розкішними хвостами.
Тварина, почувши ультразвук працюючого двигуна антиграва, підвела голову й пильно глянула на Велфарія. Сонце зблиснуло на довгому молочного кольору розі з горизонтальними кільцевими смужками. Велфарій пригальмував антиграв і знизився майже до землі. Табан нашорошивсятварини не боялися більш розвинених жителів Патрії, але до себе не підпускали. Вони завмерли, не зводячи один з одного погляду. Зрештою, патрійця залихоманило, неначе мурашня сипонула по тілу. «Оце так сила свідомості», здивувався Велфарій і підняв свій антиграв на попередню висоту. Перед тим як вирушити далі, він знову помилувався табаном. Той стояв, як і раніше, нерухомо, але його погляд потеплішав. Табан глузливо смикав своїми довгастими чутливими вухами, підморгував очима і, здавалося, посміхався.
* * *
Тільки-но вони наблизилися до лави, як та відскочила від землі і зависла у повітрі за допомоги антигравітаційної подушки. Жінка сіла, лагідно пригорнувши до себе сина.
Матусю, а як ти вважаєш, інформаційне полеживе?
Живе? милуючись своєю дитиною, перепитала вона.
Аякже. Адже воно самотужки розвивається
Синку, зрозуміло, що воноживе. Інформаційне поле є всюди, та найбільшевиявляється у свідомості. Життя має всеохопне значення. Колись у давнину ми визнавали тільки його біологічний вияв. А насправді життяце свідомість, яка охоплює простір усіх Всесвітів. А будь-яка свідомість завжди розвивається.
Але ж, зачекай хлопчик вивільнився з маминих рук і замислено вмостився поруч. Чи здатне інформаційне поле існувати без свідомості і без простору?
Серденько, ти поки що не маєш усієї інформації,ласкаво посміхнулася мама. Ти ще маленький. З часом ти отримаєш багато відповідей, а разом з нимиі нові питання.
Ти мені не відповіла насупився хлопчик.
Жінка знову розквітла ніжною усмішкою.
Безперечно, здатне! голосно озвався чоловік, що підходив до них.
Велфарію!
Здрастуй, Злато! Привіт, малий!
Здрастуйте, Веле! радісно зацвірінькав дитячий голос.
Навчаєш малюка законам світобудови? задоволено поцікавився Велфарій.
Веле, квапливо повідомив хлопчик, мама не дає відповіді на мої питання!
Складні питання сміючись, уточнила Злата.
Велфарій теж засміявся.
Так, хлопче! У тебе питання хитромудрі. Вважаю, що навіть найкращі фахівці нашого Інституту науки неспроможні щиро тобі відповісти, хлопчик задерикувато дивився на нього. Давай я тобі поясню свої міркування з цього приводу. За допомоги наших викладачів ти вже опанував певними навичками взаємодії з інформаційним полем, тож тобі відомо, що вся відкрита для нашого розуміння інформація перебуває в межах прошарківвід першого до сорок девятого. Наразі, на мою думку і моїх колег з Центру космології, внаслідок пришвидшення нашого прогресу ми впритул наблизилися до пятдесятого рівня.
Отже, завзято втрутився малюк, цілком ймовірно, що подальші події якось повязані з нашою чорною дірою
Так. Я теж з цим згоден, Велфарій був приємно вражений. Відомо, що кожна панівна в галактиці цивілізація несе відповідальність за свою чорну діру і зародження в ній наступного Всесвіту. Своєю чергою, Всесвіт утворюється під час вибуху в дірі, показником чого є два потужні промені чистої енергії, які викидаються назовні з полюсів діри. Проте, як відомо, для того, щоб Всесвіт народився, панівна цивілізація неодмінно має вчинити певну дію.
Саме наша чорна діра мусить незабаром вибухнути переконливо сказав хлопчик, який уважно слухав Велфарія. Може доречно звязатися з іншими панівними цивілізаціями в інших галактиках і запитати, що вони робили і як все це відбувалося у них?
Це можливо, втрутилася Злата, але, за всіх універсальних принципів побудови і функціонування простору, весь парадокс удосконалення полягає саме в тому, що кожна цивілізація отримує абсолютно неповторний для інших досвід та унікальні знання з інформаційного поля.
Злата зауважила, як син зніяковів.
А можна докладніше? попросив він тихо.
Велфарій сів поруч із хлопчиком і обійняв його однією рукою.
Що ти відчуваєш? Що зараз у тебе на душі? поцікавився він у малюка.
Позитивні емоції задоволення, дитина прислухалася до себе. Радість.
Чому?
Тому що я розмовляю з вами, гуляю з мамою він запитливо глянув на маму:Ще й тому, що завтра ми з тобою вирушаємо з Кордісу милуватися табанами
Наразі ти виробляєш позитивний заряд, зазначив Велфарій. Патрієць, подібно іншим різноманітним формам високоорганізованої свідомості, володіє унікальною силою, яка в майстерних руках і за еволюційного застосування є найціннішим інструментом для самовдосконалення. Коли ти відчуваєш позитивні або негативні емоції, а точніше кажучинастрій, то неодмінно створюєш особливі, відповідні до обставин, частинки, які здатні передавати свій позитивний або негативний заряд таким же частинкам навколишнього простору.
Які мають нейтральний заряд уточнив хлопчик.
Так, Велфарій пояснював далі:Отож якщо джерело частинок негативного заряду рухається в просторі від точки «А» до точки «Б», то заряд частинок точки «А» за певний час набуде нейтрального, а заряд частинок точки «Б»негативного значення. Утім, на практиці не все так просто. Бо кількість частинок, які отримали належний заряд, здатна також безпосередньо впливати на концентрацію іншої матерії у Всесвітісвідомості.
Гніваєшсяотже, генеруєш частинки з негативним зарядом, малюк демонстрував неабияку сумлінність. Потім такий стан вони передають частинкам простору, збільшуючи кількість негативного заряду. А потім вони нищать таку матерію, як свідомість.
І тому це призводить до її деградації,лагідно поставила логічну крапку Злата. У цьому полягає ще один парадокс вдосконалення: аби свідомість динамічно розвивалася, їй потрібна біологічна матерія, яка володіє емоціями.
Утім, необхідно памятати, що процес розвитку містить дуже широкий спектряк деградацію, так і вдосконалення, підхопив Вел. Інакше кажучи, розвиватися можна, рухаючись як вниз, так і вгору, Велфарій звів вказівний палець правої руки до неба.
* * *
Чоловік зручно влаштувався у кріслі і роздратовано тарабанив по елегантному столику пальцями лівої руки поряд з округлим пласким предметом чорного кольору. За відкритим вікном голосно співав натхненний до самозабуття джезіс. Лискучі пірїни на крилах виблискували переливчастими кольорами: від темно-жовтого до фіолетового. Під великим оранжевим дзьобом мерехтіла зіркою сліпучо-біла пляма, від якої розбігалися по тілу коричневі смужечки. На голові стовбурчилися три чубчика: один на маківці і два з боків. Чарівливі співи чергувалися з паузами, під час яких птах завзято чепурився.
Чоловік дочекався перерви у співі джезіса, розплющив зелені очі, мляво взяв зі столу чорний предмет і легким рухом кинув його перед собою. Торкнувшись підлоги, прилад із отвору в центрі викинув угору голограму іншого чоловіка.
Ви знайшли її? холодно спитав зеленоокий.
Ні, але ми вживаємо всіх можливих заходів, озвалась голограма.
Залучайте максимально, понад усі обмеження, владу і силу представників місцевої цивілізації. Використовуйте всі доступні для нас можливості до початку Події Часу майже не залишилося
Все зрозуміло. Дозвольте розпочати?
Виконуйте негайно!
Голограма зникла. Чоловік відкинувся на спинку крісла і знову заплющив очі, насолоджуючись співом джезіса.
* * *
А як щодо іншого парадоксу у звязку з унікальністю знань? наполягав хлопчик.
Велфарій запитливо глянув на Злату, яка сама взялася пояснювати:
Що для однієї цивілізації добро, для іншоїзло. Те, що ми тобі щойно розповіли, це загальні принципи організації та функціонування для всього простору. Проте досвід, отриманий цивілізацією у вигляді накопичених знань разом з моральною складовою, може застосовуватися геть по-різному.
Дивись, перехопив естафету Велфарій, ось найпростіший приклад. Для представника однієї цивілізації слова з тексту молитви матимуть позитивне значення і, безсумнівно, під час їх проголошення викличуть у нього відповідні емоції. Далі вступає в дію загальний принцип зарядності, внаслідок чого він відчуває зростання сили і, за певних умов, звісно, нових знань. А для представника протилежної цивілізації слова молитви можуть виявитися джерелом негативних емоційвнаслідок чого він морально спорожніє, а стан здоровя погіршиться.
Тому що частинки з негативним зарядом знищують не тільки свідомість, а й інші види матерії, а самебіологічну?
Правильно. Проте свідомістьпередусім
Усі замовкли, а Велфарій замислився. Злата ще ніколи не бачила такої величезної напруги думок, як та, що відбивалася на його обличчі.
Останнім часом я нерідко помічаю, що ти намагаєшся приховати хвилювання сказала вона, перервавши тривале мовчання і приязно поклавши руку йому на плече.
Велфарій підвів очі і збентежено усміхнувся:
Мені вже час до Центру космології
Веле! Дай мені відповідь, будь ласка, ще на одне питання!
Запитуй, сказав він.
Як на твою думку: чи може інформаційне поле існувати без простору?
* * *
Центр космології, як структурна одиниця, входив у склад Інституту науки. Інститут містився в величезному будинку найдивовижнішої архітектури: від самої землі здіймалися до неба три гігантські вигнуті металеві колони, що охоплювали собою пять поверхів-будівель трапецієподібної форми. Центри поверхів пронизував вертикальний трубчастий канал з окремими ліфтами, що зєднували між собою приміщення різних рівнів. Поверхи з усіх боків прикрашала розкішна рослинність із духмяними візерунками рідкісних квітів. Верхівки трьох колон тримали на собі оглядовий майданчик, всередині якого містилася оранжерея, де кожен мав змогу відпочити на самоті. Звідти відкривалася широка панорама на навколишні пейзажі: Кордіс звідусіль оточували віковічні ліси і прекрасні луки. Сонце вже прихилялося до виднокраю, і його промені полумяніли на білому облямуванні верхівок дерев і зеленому листі, що майоріло аж до небосхилу. Вечоріло
Патрія, четверта планета бінарної зоряної системи, кружляла довкола двох зірок-компаньйонок. А період обертання навколо своєї осі характеризувався значною швидкістю. Тож на планеті в певні періоди року ночі майже не наставали внаслідок їх швидкоплинності. Коли одне сонце заходило за небокрай, друге ще кілька годин світило. Шістдесят відсотків планети займав суходіл, решту поверхні вкривала вода. Переважноозера та річки. Гори зустрічалися досить часто, пустель і посушливих місць майже не було.
В оранжереї на вершині будівлі стояв патрієць. Він підійшов до краю оглядового майданчика і крізь прозору підлогу дивився донизу.
Поблизу однієї з колон Інституту опустився антиграв. З нього вийшов молодий чоловік віком близько двохсот років, худорлявий, але зграбний. Біле волосся вершкового відтінку акуратно зачесане набік. Аристократичні риси його обличчя демонстрували дисципліну, солідність намірів і ретельність у всьому. Він вийшов з апарату і швидко попрямував до однієї з колон. Зупинившись на півдорозі, підвів ліву руку і щось сказав. На приладі з тьмяним зеленим підсвіченням, що кільцем обіймав запясток, виникла голограма з кулястим обєктом і видовженим струменем пилу, що наближався до нього. Вимкнувши голограму, він якнайшвидше поспішив до ліфта.
Одне з двох сонць нарешті зайшло за обрій, над яким зявилися невеликі рожеві хмарки. Зграї птахів, серед яких яскравіли і джезіси, радісно літали у піднебессі й безтурботно гралися один з одним. Чоловік з оранжереї дивився, як у небі швидко промайнув метеороїд, залишивши за собою на якусь мить вогненний слід. Через декілька секунд так само блискавично зявився і згаснув інший.
Здається, почалося пролунало за спиною.
Велфарій обернувся. Перед ним стояв усміхнений Алмій. Вони дружньо обійнялися і привітали один одного.
Розповідай, що сталося з Мілою, вони сіли на лаву на антигравітаційній подушці.
Все почалося з того, що вона вирушила налагоджувати контакт із представниками цивілізації планети S24.
Саме тієї, яка нещодавно вперше вийшла в космос?
Так. Наша група вже відвідала її декілька років тому. Як підсумок візитувстановлення контакту і створення міжцивілізаційної комісії. Загалом усе відбувалося як завше у схожих ситуаціях
А навіщо саме Міла зголосилася бути представником Патрії? Вона ж займалася тільки викладацькою та дослідницькою діяльністю? в очах Велфаріяздивування і розгубленість. Адже всіма контактами завжди займалися наші хлопці-практики з відділу позапатрійних цивілізацій
Цього ніхто не знає. Утім, можливо, у неї були на це вагомі підстави Алмій спробував пояснити вчинок Міли. Вона ж у нас завжди була феноменом: понад те, що у неї відсутній Шлях, ще й обмежений звязок з інформаційним полемі тому їй неможливо прийняти Виклик, а нам складно вирахувати її точне місцеперебування.
Та феноменів у нас і без неї вистачаєВелфарій вперше під час розмови дозволив собі усміхнутися. Алмій кинув на нього вимогливий погляд. Мій теж непоганий.
Та співрозмовник Вела залишився незворушним:
Чудово, що ти нагадав мені про свій феномен. Знаєш, Веле, у мене є грунтовні причини вважати, що твоя таємниця з Точкою може бути якось повязана з цією подією.
Велфарій здивовано звів брови. Алмій продовжував:
По-перше, ми зараз стоїмо на порозі найграндіознішого стрибка у нашому розвитку. Пятдесятий рівень дасть нам цілковито нові знання і можливості, а разом з тимактивізацію викликів вдосконалення, Алмій говорив натхненно і переконливо. По-друге, ось-ось у центрі нашої галактики, у чорній дірі, народиться Всесвіт, тому нам необхідно осмислити механізм і сам процес взаємодії з тканиною простору-часу всередині діри у мить вибуху, щоб все вийшло у нас правильно. І по-третє, добре зрозуміло, що все вищезазначене мною взаємозалежне одне від одного.
Цілком з тобою згоден. Одначе до чого тут мій Шлях й інцидент з Мілою? у голосі Велфарія відчувалося занепокоєння.
Алмій поклав руку на плече друга і схвально, з властивим йому спокоєм у погляді, трохи стиснув долоню.
Я добре розумію всю твою стурбованість щодо свого майбутнього, Алмій говорив тихо, наче заколисував скривдженого малюка. Одначе я раніше вже казав тобі, що не розумію твоїх побоювань щодо цього