Та я ж цим геть не переймаюся
Несподівано розмову перервали зовнішні спалахи світла. Їхню увагу привернули десятки метеороїдів, що залітали в атмосферу і так само стрімко згоряли. В останню мить свого зникнення кожен з них випромінював усю накопичену за мільярди років енергію, востаннє осяваючи навколишній простір. На золотисто-червоному небесному тлі підсвічувалися сонцем великі та густі шлейфи барвистого диму від кожного метеороїда. Утім, такі метеорні потоки були цілком безпечні для планети та її мешканців. Навпаки, це завжди справляло на патрійців колосальне враження, даруючи насолоду й задоволення.
Красиво захоплено, похитуючи головою, видихнув Велфарій.
Алмій викликав голограму системи управління функціями будівлі та жваво щось набирав на віртуальній клавіатурі. Щільність прозорого матеріалу зменшилася. Рокотання, гуркіт із протяжним свистом увірвалися до приміщення.
Є процеси, які змушують усвідомлювати всю мою мізерність перед неосяжністю Всесвіту й подій, що відбуваються в ньому, зосереджено говорив Велфарій. Та коли розумієш, що весь простір керується ідеєю розвитку і бореться за кожне прийняте тобою рішення, то відчуваєш всю свою надзвичайну вагомість і весь закладений цим Всесвітом у тобі найглибший зміст
Велфарій повернув голову і глянув на Алмія. Той уважно слухав свого друга, не здригнувши жодним мязом на обличчі: він мав унікальну здатність контролювати свій психічний стан. Іноді здавалося, що у нього геть відсутні нерви. Та увагу Велфарія привернули його блискучі зелені очі, що волого блищали від прихованих внутрішніх емоцій. Алмій отямився, помітивши пильний погляд свого приятеля, і всміхнувся звичною спокійною посмішкою.
* * *
З початком Великої Уніфікації патрійці почали поступово використовувати свою психічну енергію замість електричної. Це наукове відкриття збіглося з грандіозним стрибком в їх удосконаленні та зародженням Принципів. Звісно, в ті часи неможливо було досягти цілковитого взаємозвязку з інформаційним полем. Та було цілком зрозумілооволодіти безмежною силою енергії спроможне лише високоморальне суспільство з розвиненою індивідуальною свідомістю.
Основою психічної енергії були частинки, які вироблялися біологічною матерією, евотони, саме ті, що несуть позитивний або негативний заряд. Нейтральні частинки навколишнього простору для цієї мети не підходили. Отже, патрійці зрозуміли, що єдиним джерелом психічної енергії є жива істота з високоорганізованою свідомістю. Утім, за однієї умови. Біологічна матерія повинна мати здатність до генерації таких частинок. І патрійцям щодо цього пощастило: як згодом зясувалося, аж ніяк не всі високорозвинені цивілізації наділені сильною емоційною складовою. Тож деякі цивілізації здатні створювати лише мізерну кількість частинок, а дехто геть не здатен на таке.
Однією з найважливіших властивостей евотонів було те, що навіть у невеликій кількості вони випромінювали колосально потужну енергію: частинки, що виробляв один патрієць за годину підтримували безперервне функціонування і життя всього Кордісу впродовж двох годин. Друга особливість полягала в абсолютній універсальності самої енергії. Вона давала можливість забезпечити довготривалу роботу будь-якої техніки, передати Виклик один одному на відстань за десятки тисяч світлових років, переміщувати речовину в просторі на значну відстань і змінювати її характеристики.
Велфарій залишався під будівлею Інституту науки поруч зі своїм антигравом. Метеорний потік щасливо оминув Патрію, тільки домішка залишених зорепадом газів у повітрі ще нагадувала про нього. Над її ліквідацією вже метушилися сотні роботів, самовіддано пораючись у вечірньому небі. Друге сонце вже наближалося до обрію, і Вел вирішив прогулятися Кордісом пішки.
Місто занурювалося в сутінки. На деревах уздовж доріжки, що пролягала до центру міста, пухнасті білі квіти стулили пелюстки і втішалися коротким нічним відпочинком. Стихли птахи. Тільки розохочений вітер бринів у зеленому листі дерев і ретельно підстриженій червоній траві навколо них.
Велфарій зупинився біля розлогого куща і замилувався фіолетовими тендітними квітами, що рясно вкривали верхівку. Жовті листочки грайливо лопотіли на поривчатому вітрі. Він підійшов ближче і сів поруч. Під заколисуючий шелест серед ніжної духмяності свіжих квітів самі по собі заплющилися очі. Велфарій спокійно зробив перший глибокий вдих. Відразу вдихнув вдруге. І втретє Його дихання майже не відчувалося, а тіло цілком розслабилося.
У цей момент він згадав свого батька: його надійні руки, які міцно обіймали сина під квітучими деревами Лангу; його великі блакитні очі, примружені від щирої радості; його голубливу усмішку і пестливий поцілунок у маківку голови Того дня вони сиділи на цьому ж місці під великим біло-зеленим деревом і насолоджувалися краєвидами річки.
* * *
Тату, а чому свідомість гине у присутності евотонів з негативними зарядами, а з позитивниминавпаки, збільшує свою концентрацію?
Нікому не відомо, синку. Нині ми знаємо лише сам механізм такої взаємодії,стиха і вдумливо відповів батько. Він міцніше пригорнув сина, підвів голову догори й подивився на небо. Так замислив простір.
Хіба простірмисляча субстанція?
Я вважаю, що цетак. Життя у Всесвітах підкоряється законам розвитку. А оскільки інформаційне поле цілком заповнює їхній простір, то розвиток є обовязковою властивістю такого поля. Одначе мені здається, що поле не має визначатися як мірило розвитку, як його початкова та кінцева точки.
Інакше кажучи, деградація і вдосконаленнядві безкінечні дії? маленький Велфарій вивільнився від обіймів батька і ліг йому на коліна.
Радше так. Аналогічно безмежності у незліченності Всесвітів«явище матрьошки»
Ти хочеш сказати, що наш Всесвіт знаходиться в чорній дірі, яка своєю чергою перебуває у більшому Всесвіті, котрий також розташований у більш великій дірі, і так далі у режимі зростання до нескінченності? І навпаки: в нашому Всесвітіменші чорні діри, де вміщені менші Всесвіти, і також у режимі зменшення до нескінченності? спитав син.
Розумничок ти мій! погладив його по голові батько.
Перед ними пишалася прилука Лангу у пянкому розмаїті квітів, а над нею нуртувало життя Метушлива коловерть гігантських метеликів кипіла барвистими вирами над заростями найсоковитіших квітів, переповнених солодким нектаром. Один з цих чарівних красенів перепурхнув прямо до них. Велфарій встиг роздивитися вишукані візерунки на його крильцях: строкаті кола, що концентрично розходилися до країв. У центрі спалахувала невелика цяточка, яка послідовно міняла зелене забарвлення на блакитне, а потімна синє й навпаки. Елегантні ніжкиакуратно притиснуті до блискучого черевця, а довгі вусики широко розставлені. Знизившись, він кілька разів спробував сісти на Велфарія, який завмер у захваті від його краси Потім до першого зацікавлено підлетів другий метелик і, покружлявши над зачарованими патрійцями, знову повернувся до гостинних квітів.
Шкода, що мами немає з нами сумно озвався Велфарій, розглядаючи золоте кільце на правому вказівному пальці.
Мені також, синку, батько доторкнувся до його вказівного пальчика. Знаєш, які воно втілює знання?
Так! Вона розповіла, коли дарувала його мені. Ценаша галактика. І символ безмежності
Їхню увагу привернула волохата біла прала, що пролітала повз них. Ці трикрилі комахи з селилися ближче до води, а ця, мабуть, заблукала далеко від річки. Прали полюбляли густі трави, але найбільшевеликі квіти з фіолетовими пелюстками у заплавах Лангу.
Примечания
1
Таджинмасивний керамічний горщик, щільно закритий високою конічною покришкою.