Бот - Максим Кидрук 2 стр.

 До сраки все!  лайнувся чоловік, крутнувся круг себе і, закидаючи ноги, попер до авто. Він біг, приклавши руку до грудей, борючись із темними колами, що спливали перед очима, і бажанням зиркнути назад. Переконатися, що той, із пустелі, не мчить слідом.

Коли до позашляховика лишилося кілька кроків, Джей-Ді потрапив ногою у глибку, втратив рівновагу і, скрикнувши, витягся ницьма. Тремтячи всім тілом і проклинаючи себе за незграбність, Річардсон підтягнув під себе коліна, скочив на ноги і озирнувся. Хлопчик стояв на місці. Дивився йому вслід усе тим же нестерпно-кривавим поглядом.

Більше не озираючись, мов риба, часто ковтаючи атрофоване пустельне повітря, лікар рвонув уперед.

 Сеньйоре, це ви? Скажіть, що це ви!  загорлав Флавіо, коли Джей-Ді, червоний, мов варений рак, і з немислимо виряченими баньками, плюхнувся на сидіння.  Скажіть, що ви не помінялися з ним тілами!

 Заводь швидше машину, старий телепню!  гаркнув лікар, стираючи рукою кров з подряпини на щоці.Не патякай дурниць! Який, на хрін, обмін тілами?! Ворушись, Фабіо!

 Я ж вам казав

 Не тринди!!! Заводь джип! Забираймося звідси!

 Слухаюсь, сеньйоре Слухаюсь

«Range Rover», тягнучи за собою шлейф із пилу, сіпнувся і почесав на захід.

У цей момент краєчок сонячного диска черкнув лінію обрію.

II

Текіто Рейес пахкав косячком і співав, тримаючи кермо однією рукою. Його вантажівкастарезний банькатий «Mercedes»мчала на північ.

Ревіла музика. У магнітолі крутилася затерта аудіокасета із запальними піснями бразильського гурту «Banda Calypso». Якимось неймовірним чином виокремлюючи мелодію з-поміж торохкотіння мотора, бряжчання кузова та рипіння динаміків, Текіто підспівував солістці. Він не знав португальської, але все одно підспівував, старанно повторюючи звуки, що вилітали з чорних сітчастих колонок. Текіто Рейес був цікавим хлопчиною. Його мати походила з племені Мапуче, а тато був меланезійцем, що колись мігрував до Антофагасти з далекої Тонги. Від матері Текіто успадкував худорлявість, а від таткачорну і лискучу, немов покриту оліфою, шкіру. Коли малому виповнилося сім років, батько через нерозвязні проблеми з чилійськими стражами правопорядку драпонув до Болівії. Драпонув по-дорослому, оскільки відтоді його ніхто не бачив. Мати з того часу сяк-так намагалася ростити синочка.

За свої двадцять чотири роки Текіто встиг два рази втекти з дому, тричі посидіти в тюрмі (переважно за дрібне хуліганство та вживання наркотиків), заробити свій перший мільйон песо, успішно протринькати гроші за гральними автоматами в Сантьяго-де-Чилі, двічі одружитися та один раз розлучитись. Нині хлоп займався тим, що скуповував крам та продукти в Антофагасті, столиці регіону, і перепродував їх у Каламі. Цього дня кузов його вантажівки був завалений кухонним начинням, сільськогосподарськими інструментами, саджанцями, свіжими овочами та різним побутовим дрібязком.

Потаємною слабкістю Текіто була марихуана. Почуття ущипливої ейфорії, змішане з безмежним пофігізмом, що заливало тіло після висмоктаної сигаретки, щоразу виносило його в інший світ, у паралельну реальність, де не існувало болю, суму та відчаю, нахабних квартировласників і жорстоких туполобих копів, а натомість було стільки смішних (аж до кольок у животі!) речей.

У той же час хлопчина соромився своєї пристрасті. Чи не єдине, що за два десятиліття виховної діяльності стара сеньйора Рейес спромоглася втовкмачити своєму синові, так це розуміння того, що наркотикизло. «Всі наркомани,  повторювала матрона,  кінчені люди, недолугі мавпи з одностороннім квитком до пекла, де вони вічно мучитимуться і жертимуть лайно. Гірше від них нікого бути не може Ну, звісно, якщо не брати до уваги адвентистів та свідків Єгови». Текіто не знав, чи слід вважати справжнім, так би мовити, повноцінним наркоманом людину, яка лиш покурює травку. І через це терзався ще більше.

Пустельний шлях між Кармен-Альто та Каламою був чи не єдиним місцем, де Текіто міг спокійно «вдути» косячок, а то й два поспіль. Поліції тут не водилося від створення світу. Зустрічні авто траплялися рідко, та й ті можна помітити здалеку. Знай собітримай кермо і тисни на педальку.

Самокрутка догоріла. По кабіні розстелився сизий дим. Текіто перестав співати, зосередившись на тому, як чудернацьки тремтить дзеркало заднього виду. Він ще ніколи не бачив, щоби дзеркальце так смішно вибрязкувало. Через секунду чилієць реготав так, що з очей чвиркали сльози.

 Господи! Трахайте мене, а я поплачу! Ви тільки погляньте!.. Дзеркальце! Ха-ха-ха!  гоготав він, ляскаючи долонями по керму.  Ну я я не можу! Дзер-каль-це! Ха-ха-ха!

Не перестаючи пирскати, Текіто звів очі на дорогу і помітив хлопчика. Придививсяточно пацан. Ніби юний, але високий і мязистий. Спортсмен чи щось таке. Пацан був голий, якщо не рахувати сірувато-чорних спортивних плавок, що обтягували стегна.

Текіто труснув головою. Примара не зникала. Певна річ, Текіто тільки-но по самі вуха обдовбався марихуаною. Та все ж хлоп був не настільки вмазаний, щоб не розкумекати, що мчить на дитину. І він би загальмував чи хоча б спробував обїхати, якби не кричуща незвязність та химерність побаченого.

«Білошкірий хлопчак у самих трусах посеред пустелі за сотню кілометрів від житла,  міркував Текіто,  це маячня. Єресь якась. Такого, на хрін, не буває!» Ще більше збивала з пантелику поведінка малого. Будь-яка реальна істота, на яку пре багатотонна вантажівка, намагатиметься щонайскоріше забратися зі шляху. Аж ніяк не стовбичитиме на місці. Саме через це Текіто Рейес скороспішно припустив, що перед ним галюцинаціяхворобливий образ у його мозку, спричинений курінням чортового зілля. Оскільки таке трапилося з Текіто вперше, він шугнувся, ледь не напудив у штани, після чого різко, по-дівчачому заверещав:

 А-а-а-а-а!  і натиснув на педаль газу

Потужний удар витверезив його. Кермо вилетіло з рук; двигун харкнув, подавившись. Машина рвонула праворучу незайману пустелю.

Зрештою вантажівка спинилась, задерши носа на пагорбку. На узбіччя, шурхочучи, посипались камінці. Відтак стало тихо. Після оглушливої музики та ревіння мотора тиша паралізувала Текіто. Якби йому не було так страшно, він би подумав, що вже дав дуба.

Кілька секунд Текіто очманіло роздивлявся павутину тріщин у лівому нижньому куті лобового скла. Потім тремтячими руками запустив двигун і ввімкнув фари. Нічна пітьма впевнено наступала зі сходу, і Текіто чомусь страшенно не хотілося залишатися сам на сам із тим, що він збив, у суцільній темряві. Дирчання мало заспокоювало, зате фара запрацювала. Щоправда, лише однаправа.

Чилієць вивалився з кабіни і на ватяних ногах вибрався на шосе. Ліворуч, неподалік від місця зіткнення, посеред уламків скла, шматків металу з решітки радіатора та бурих плям крові лежав білобрисий хлопчик. Текіто, схлипуючи, підійшов до нього.

 Білий!  опустився навколішки водій.  Срати мені й плакати, я грохнув білого чувака!

Притримуючи голову хлопчика однією рукою, чилієць сторопіло дивився на заляпану кровю шкіру, скуйовджене русяве волосся і нерухомо вирячені очі, що мертво впиналися в байдуже небо. З численних ран на накачаних грудях та животі малого сочилася кров.

Текіто несподівано усвідомив, що його знову посадять. І цього разу надовго.

 Він білий  шепотів горе-шофер, погладжуючи пальцями світлі пасма.  Чорт забирай, білий! Такий білий, що аж  Несподівана здогадка штрикнула його в самісіньке серце:турист! Хлоп нетутешній!  і тоді Текіто реально запанікував:О боги, я вальнув туриста!!!

Замочити білошкірого мандрівника в регіоні, де тільки-тільки почав зароджуватися туризм Та за таке його не просто посадять. Його спалять живцем, лінчують, четвертують, після чого рештки згодують вухатим пустельним лисичкам.

Витягнувши шию, Текіто озирнувся. Сонце сіло за піщаними перекатами на заході. Дорога в обидва боки стояла порожньою. Тільки вітер шарудів піском і зрідка зітхала, вітаючи нічну прохолоду, потріскана земля. Навкругині душі. Огидна й слизька, мов земляний хробак, думка заповзла перекупнику в мозок. «Відтягти метрів на триста від дороги. Тіло, ясний перець, шукатимуть, але пустеля вміє зберігати таємниці».

Чилієць ще раз злодійкувато роззирнувся. Горизонт був порожній.

Текіто рвучко нахилився, схопив мертвого хлопчика під пахви і потягнув у пустелю на захід від дороги. Хлопчик виявився страшенно важким. Добре треновані мязи завжди важчі за драглистий жир. Через хвилину чилієць захекався так, що аж в очах померкло.

 От кабан!  вилаявся Текіто, стираючи піт з лоба.  Наче зі свинцю відлитий.

Хвилину чи дві він віддихувався, присівши навпочіпки, після чого поволік тіло далі, час від часу сторожко зиркаючи навкруги.

 Господи, тільки б ніхто не проїжджав,  руки Текіто тремтіли, як у неврастеніка.  Господи, благаю, зроби так, щоб ніхто не зявився на дорозі.

Темрява густішала. Разом з нею гострішали звуки. Машина зникла за пагорбом, проте холостий туркіт двигуна та розмите світло фари виказували її місцезнаходження.

Відтягнувши хлопчину на достатню відстань, Текіто спинився і довго відсапувався. Руки та шорти чилійця почорніли від крові. Нічого, випере вдома.

Він заспокоївся (наскільки це було можливо в такій ситуації) і зібрався рушати назад.

 Пробач, малий,  кинув Текіто наостанок.  Я не хотів. Просто так вийшло.

Несподівано хлопчик поворухнувся. Чилієць зойкнув і ледь не закаляв штани (вдруге за вечірхай йому!), але зразу розкумекав, що мертві не ворушаться. Отже, кремезний голопуцьок живий! За мить русявий хлопчина скубнувся вдруге, а з його уст злетів стогін. Рани на животі закровили.

 Гівнюк!  заверещав Текіто.  Ти не здох!  а тоді задер руки і прокричав у темряву, звертаючись до Господа, якого щойно так палко просив прибрати всіх небажаних свідків з дороги:Ну ти тільки подивисьвін не сконав, сучий син! Мазефакер!

Хлопчик відкрив рота і беззвучно поворушив губами. Його очі ожили. Якийсь час вони хаотично метушилися, аж поки не сфокусувались на обличчі Рейеса. Зіниці звузились, а по набряклих білках розплилась чорнота. Малюк глипав на чилійця з несамовитістю, геть не властивою дванадцятирічному хлопчику, якого щойно ледь не закатали в асфальт. З очей віяло чимось потойбічним, точно не людським, через що від погляду мали б хапати дрижаки. Проте сонце вже закотилося за небокрай, прохолодна пітьма заливала простір, і в сутінках Текіто Рейес не приглядався до обличчя збитої дитини.

 Бляха, і що тепер з тобою робити?  схопився Текіто за голову.  Краще б ти відкинувся, чесне слово!

Скрадливий внутрішній голос підступно зашептав: «Залиш його Покинь вилупка І він помре».

Закусивши губу, перекупник задер голову і втупився у порожнечу над головою, де поступово, одна за одною вмикалися безпристрасні цятки зірєдині свідки його злочину.

Текіто був ще тим гендлярем. Текіто був злодюжкою і дебоширом. Можливо, колись він перетвориться на кінченого наркомана, оту «недолугу мавпу з одностороннім квитком до пекла». Проте вбивцею Текіто Рейес не був і ставати ним не збирався. Попри те, що цього його не вчили, чилієць тямив: стати душогубомце гірше, ніж підсісти на героїн. Це навіть гірше, ніж податись в адвентисти чи до свідків Єгови.

 Краще б ти здох!  процідив водій, опустився навпочіпки і, обережно піднявши, поволік білошкірого знайду назад.

Хлопчик, стиснувши зуби, харчав. Текіто відчував, як пульсують гарячі мязи малого.

 Засранець Бісів ґрінго Довбаний біломордий козел Ти наче вперше в житті вантажівку побачив,  форкав перекупщик.  Ти, видко, боксер якийсь, так? Чи борець І перестань мені кровоточити! Негайно! Перестань Я кому сказав?!

Зрештою він затягнув хлопчину в кабіну. Вклав на водійське сидіння, потім заштовхав далі у салон, сяк-так закріпивши паском безпеки. Сам сів за кермо.

 Знаю, малий, мамця була б не в захваті,тремтливими руками Текіто скручував косяк,  я й сам шурупаю, що якось воно по-гівняцьки виходить: у десять років всю дорогу нюхати драп  чилієць схопив сигарету зубами, підпалив її і, закотивши очі, глибоко затягнувся:Але ти мені вибач, мальок. Я не можу на свіжу голову гнати під сто пятдесят по цій, трясця її матері, «магістралі».

Потому опустив стоянкове гальмо і погнав уперед, повторюючи крізь зуби, немов мантру: «Тільки не помирай, прошу Тільки не відкидай копита, мальок»

Стало геть темно. Годинник показував 18:23.

III

Джей-Ді Річардсон та Френк ДіАнно цмулили джин-тонік на терасі готелю. Крім них, у барі нікого не було. Вечір був на диво тихим і спокійним.

 Докторе ДіАнно!  перехилившись через стійку, гукнув бармен.

Френк повів головою.

 Так, аміґо?  посмішка ще не зійшла з його обличчя.

 Вас до телефону.

ДіАнно спохмурнів:

 Це з клініки.

 Чому ти такий впевнений?  спитав Джей-Ді.

 А кому ще в цьому ведмежому куті може знадобитися австралійський інженер о пів на восьму вечора? Щось уже натворили, ескулапи.

Австралієць неохоче підійшов до телефону. Підніс трубку до вуха. Довго слухав, кілька разів коротко відповідав. Невдоволена гримаса помалу поступалась здивуванню.

Коли розмова скінчилася, Френк спішно повернувся до стола.

 Ти знаєш, старий, мені доведеться зганяти в клініку.

 Щось сталося з апаратом?

 Із томографом усе в порядку, але в лікарню привезли хлопчика. Хтось із місцевих збив його посеред пустелі. Ніхто не знає, звідки той малий узявся. І лікарі вони хочуть, щоб я приїхав, подивився.

 Білий хлопчак?  ніби мимохідь уточнив Джей-Ді, відчуваючи, як під лопатками ворушиться холод.

 Що ти сказав?

 Я спитав, чи хлопчак білий.

 Так,  відказав ДіАнно, а тоді різко повернув голову:А звідки ти, чорт забирай, знаєш? Я ж тобі не говорив.

 Знаєш, що? Я їду з тобою,  мовив новозеландець.

IV

 Це він,  заявив Джей-Ді.

 Точно?

 Так. Жодного сумніву. Я бачив його в пустелі по дорозі від Сан-Педро. Він тоді неадекватно поводився. Не дивно, що пацан втрапив під колеса.

 Він уже тоді був у самих трусах?

 Ага,  кивнув Річардсон.

 Чому ж ти не підібрав його?  ДіАнно спідлоба зиркнув на товариша.

 Я хотів. Але, кажу ж, він був не при своєму розумі. Розумієш хлопчак налякав мене До чортиків налякав.

 Налякав?  вирячився Френк.  Як це, бляха, розуміти?

 Як хочеш,  відмахнувся Джей-Ді.Я думав, що побачив примару чи демона якогось. Він копіював мене.

Френк ДіАнно встромив руки в кишені халата. На думку не спадало нічого, що міг би накоїти десятирічний сопляк, щоб переполохати сорокапятирічного лікаря. Пацан лежав непритомний, і ДіАнно (на щастя чи на лихо) не бачив його очей.

Тим часом до австралійця підійшов черговий лікар клініки. Підтягнутий, немолодий чилієць із запалими щоками й орлиним носом. Він приймав потерпілого.

 Ми його трохи обстежили,  доповів він.  Зробили рентген.

 І як?  поцікавився Френк.

 Перелом шести ребер і ключиці, зміщені шийні хребці, величезна тріщина в тазі, але хребет, на щастя, цілий. Малюк втратив багато крові, хоча внутрішніх кровотеч, здається, немає Є підозра на сильний струс мозку: пацієнт кілька разів приходив до тями, говорити не міг, зовсім не міг, лише хрипів ів цей момент очі лікаря забігали,  шкірився.

 Певно, від болю.

Худорлявий чилієць замявся.

 Не думаю Як на мене, то від злості

 Це все?

 Наразі так.

 Хлоп ще легко відбувся,  зауважив ДіАнно.

Джей-Ді Річардсон стояв, склавши руки на грудях, поруч з товаришем і не зводив очей з вікна, крізь яке можна бачити частину реанімації.

 Так. Шкет хоч і молодий, зате доладно скроєний. Мязи, як у дорослого атлета. Інший на його місці від такого удару просто розвалився б на шматки.

 Треба завершити обстеження. Побачимо, що з головою. Може, там кисіль, і наші смикання ні до чого,  пробубнів Френк і повернувся до чергового:Кровотечу зупинили?

 Досить легко.

 Чудово. Сподіваюсь, томограф готовий?

 Так, містере ДіАнно. Якраз сьогодні після обіду завершили налаштування.

 Заодно й перевіримо техніку. Аміґо, скажи сестричкам, нехай готують пацієнта і запускають обладнання.

Чилієць кивнув і пошурував в ординаторську.

За півхвилини операційне ліжко з непритомним хлопцем викотили з палати і повезли до кімнати з МРТ. Австралієць та новозеландець ще раз оглянули рельєфне тіло, поки ліжко котили повз них. Кілька невеликих синців, неглибокі рани та подряпиниі більше нічого. Після того, як малого обмили, він анітрохи не скидався на людину, яка потрапила під колеса вантажівки.