Що ти про це думаєш? тихо спитав Джей-Ді.
Як не дивно, після зіткнення з «Mercedesом» хлопя виглядає краще за «Mercedes», мляво посміхнувся ДіАнно.
Я не про те, Річардсон не був налаштований на жарти. Що цей малий робив у пустелі?
У кімнаті з МРТ загорілося світло. Двері палати стояли відчиненими: по стіні коридору та підлозі ковзали розмиті тінімедперсонал вкладав хлопчика в апарат.
Френк знизав плечима.
Не знаю Може, відбився від групи туристів.
Які туристи, старий? Це Атакама! Ти вважаєш Сан-Педро підходящим місцем для сімейного відпочинку? Сюди навіть досвідчені мандрівники не завжди добираються!
Не знаю повторив австралієць.
З палати чулися спокійні голоси. Пролунало клацання, після якого почалось розмірене гудіннятомограф запрацював. Річардсон і ДіАнно рушили в напрямку напівпрочинених дверей.
Ти повідомив поліцію? не вгавав Джей-Ді.Його, напевно, хтось шукає.
Це не моя справа. Чилійці самі розберуться.
Просто хлопець видається мені дивним. Химерним якимсь.
Не розумію, що ти знайшов у ньому хи
В цей момент, коли до дверей лишилося кілька кроків, з кімнати випорснув здушений звук. Вельми незвичайний звук, який Джей-Ді Річардсон запамятає, либонь, на все життя. Скидалось на те, наче хтось із чималої висоти (щонайменше три-чотири метри) впустив додолу кавуна. Смугастий з характерним звуком шльопнувся на кахлі, луснув і розлетівся на шматки. От тільки і Річардсон, і ДіАнно добре знали, що за дверима ніяких кавунів немає.
А проте по-справжньому їх перелякав не сам звук, а те, що його супроводжувало. Спершу на поверсі моргнуло світло. Потому томограф гостро запищав, кілька разів свиснув і почав стихати, аж поки не замовк. Встановилася тиша, наче в могильному склепі.
Лікарі бігом рвонули до палати.
Що трапилося? закричав ДіАнно, з льоту ледь не виваливши двері.Qué pasó?!
No lo sé No lo sé, señorбубнів чилійський доктор.
Більшу частину палати займав бочкоподібний томограф. Річардсону апарат нагадав діжку для збору дощової води, яку він бачив у монастирях Метеори під час минулорічної поїздки до Греції. Зовнішня поверхня перевернутої набік «бочки» була матовою, кольору какао з молоком. У верхній частині витикався прямокутний вентиляційний канал, що тягнувся вгору і зникав у стелі. Посередині торцевої поверхні зяяв круглий отвір з гладкими краями, з вигляду наче замалий для тіла людини. Внутрішня поверхня отвору була глянсуватою, по краях оранжевою, всерединістерильно-білою. Перед отвором стояло нешироке ложе, з якого пацієнта «подавали» в апарат. Усередину машинерії від головного пульта управління тягнулось безліч трубок та дротів. Усе виглядало модерно та сучасно.
Коли лікарі-іноземці заскочили до палати, хлопчик виїздив із черева МРТ. Наразі виднілись лише його ноги. Ніби нічого незвичайного, хоча Краєм ока Річардсон помітив блідо-рожеву вязку рідину, що скапувала на підлогу з лівого торця «бочки».
За секунду хлопець повністю вийшов з отвору. Одна з медсестер, не видавши ні звуку, зомліла: гепнулась на підлогу, неприродно задерши голову і розкинувши руки врізнобіч. Інша завищала і, прошмигнувши повз лікарів, вилетіла з палати. Її істеричний вереск, мов сирена, ще довго линув з коридору. Френк ДіАнно зробився сірим, мов висушена на сонці пустельна земля. Було з чого: у хлопчика зникла голова. Щезла без сліду. Із закривавленого обрубка на місці шиї безперервно сочилася кров.
Де голова? ревнув ДіАнно, так наче якась із медсестер сховала її під полою халата. Попервах австралієць виглядав по-дитячому сконфуженим, мов герой диснеївського мультфільму, котрого підступні лиходії обвели круг пальця завдяки чорній магії.Де вона?
Френк зігнувся навпіл над тілом і зазирнув усередину томографа. Голови не було.
Бля! заверещав він. Куди поділась його голова?!!
Черговий лікар-чилієць, аж жовтий на лиці, зробив непевний крок уперед:
Я не знаю, сеньйоре. Ми просто поклали хлопця всередину і запустили апарат Все згідно з інструкціями. А далі цей хлопок і
Що ви мені розказуєте?! вискнув австралієць. Ідіоти! Це томограф, а не гільйотина!!! Що ви зробили з пацієнтом?
Ми нічого не робили! пожовтілий чилієць теж перейшов на крик. Я лиш увімкнув машину
Френк схопився за голову і, важко стогнучи, обіперся на апарат.
Що ти про це думаєш, старий?
Новозеландець хотів підтримати колегу, але в голові крутилась одна-єдина дурнувата фраза: «Старий, я ще в житті не бачив більш паскудних результатів магніто-резонансного обстеження». Джей-Ді зметикнув, що зараз, мабуть, краще промовчати.
Річардсон зазирнув досередини апарата. Стінки були чистими, лиш у глибині білого пластикового тунелю, де раніше лежала голова, панелі були забризкані мізками. Впереміш з волоссям та кровю. Внизу валялась схожа на підкову штуковина.
По-моєму, там лежить його щелепа. Нижня, кардіохірург висунувся назад. І е-е-е шийні хребці якщо я не помиляюсь.
Френк ДіАнно підхопився.
Кретини! Кляті безмозкі латинос! горлопанив він. Таке буває, старий таке може статись, якщо в камері знаходився метал який-небудь металевий предмет у Можливо, слуховий апарат чи я не знаю, ще щось
Відштовхнувши Річардсона, ДіАнно поліз в апарат. Він звивався, пихтів, штовхав ногами обезголовлене тіло, зрештою зник у трубі томографа. Півтори хвилини звідтіль не долинало ні звуку. Австралієць вибрався назад набагато спокійніший, але спантеличений. І, наче вампір після фуршету, з ніг до голови вимазаний кровю.
Ну що? спитав новозеландець.
Нічого, прохрипів Френк. Там є все, що й має бути: подрібнені кістки черепа, зуби, кусні обличчя, мізки, волосся і кров. Але жодного шматка металу Жодної механічної подряпини на панелях Це якась чортівня, Джей-Ді, і я геть нічого не шурупаю
Черговий лікар перемістився, ставши таким чином, щоб перекривати вихід з палати.
Містере ДіАнно, ви мусите лишатися в кімнаті до прибуття поліції,холодно обізвався він. А вас, містере Річардсон, я попросив би не втручатися.
Джей-Ді не сперечався. Він позадкував, переводячи погляд з обезголовленого хлопця на свого колегу і назад.
Тримайся, старий, кинув він на прощання і вийшов у коридор.
V
Вибігши з палати, Джей-Ді замислився. Річардсон сам був лікарем, а тому розумів: що б не трапилося в ті кілька секунд після запуску МРТ, воно відбулось не через несправність апарата. Магнітне поле напруженістю 3 Тесла потужне, але цілком безпечне. Металеві предмети, що потраплять у таке поле, поводитимуться, мов гарматні снаряди. Але в тому й заковика: він сам оглядав апарат, і ніяких металевих предметів там не було.
Новозеландець сповнився рішучості докопатися до істини. Принаймні він мусив спробувати.
Насамперед Річардсон, скориставшись переполохом, піднявся на 3-й поверх. Хутко зорієнтувався в коридорі, відчинив потрібні двері й заскочив до кабінету рентгеноскопії. Він сподівався, що в апаратній нікого не буде, та помилився: за столом сиділа молоденька медсестра з точеними ніжками від вух. «Наче з обкладинки журналу», мелькнуло у нього в голові.
Дівчина звела на чоловіка темні очі.
Чим можу вам допомогти? запитала іспанською.
Джей-Ді розгубився.
Кхе-кхе сеньйорито Ви м-м-м Ви розмовляєте англійською?
Так. Трішки.
Новозеландець нітився, переминаючись з ноги на ногу.
Вам, певно, щось потрібно? сяйнула посмішкою медсестра.
Вибачте, що я так ну, увірвався Річардсон зітхнув. Слова не клеїлись докупи. Я лікар. Мене покликали сюди, щоб допомогти з з нещодавно доставленим хлопчиком. Білим. Мабуть, туристом, якого Його машина збила
Джей-Ді знову затнувся. Чилійка кивнула.
І?
Йому робили рентген. Я хочу подивитися на знімки, зібравшись з силами, одним махом випалив Джей-Ді.
Дівчина замислилась, кумедно морщачи носика. В принципі, вона мусить відмовити. Цей чоловік не належить до персоналу лікарні, крім того, товстуха з рецепції вже подзвонила і розказала їй, що світловолосому малому, якого привіз той наркаш із пустелі, хтось із білих «коновалів» відірвав голову. На щастя, медсестричка поки що не второпала, що «коновал» відірвав голову в буквальному розумінні, та ще й вподобала Джей-Ді, сприйнявши лікареву ніяковість за результат запаморочливої дії своєї зовнішності. Вона кокетливо посміхнулась і підсунула на край стола кілька великих рентгенівських знімків.
Але тільки подивитися, по-змовницьки прошепотіла.
Гаразд, Джей-Ді накинувся на знімки.
Хлопця «просвітили» всьогоз голови до пят, окремо відзнявши голову, грудну клітку, таз, кістки рук та ніг. Річардсон по черзі брав до рук сіро-чорні листки, підіймав їх над головою і уважно роздивлявся у жовтуватому світлі стареньких ламп. Особливо уважнознімок голови. Великі аркуші тремтіли в його руках.
Утретє обдивившись рентгенівський відбиток черепа, Річардсон переконався: хлопчик «чистий». У нього не було металевих імплантів, ні в тілі, ніщо найголовнішеу голові. Він не демон, не інопланетний прибулець, не кіборг і не робот, обтягнутий людською шкурою. Він справжній. Звичайний малий. Якщо не брати до уваги переломи, спричинені дорожньо-транспортною пригодою, пацан виглядав цілком нормальною дитиною.
Не подякувавши, Джей-Ді вискочив з кімнати. Збіг на перший поверх. Поліції ще не було. Прямуючи до виходу, кардіохірург краєм ока запримітив чорного, мов нубієць, водія і здогадався, що саме він привіз хлопця з пустелі. Протверезілий Текіто Рейес сидів на розкладному стільці в кутку приймального відділення під величезною картою північної частини Чилі. Зачувши кроки, шофер підвів погляд.
Сеньйоре захрипів Текіто, схопивши лікаря за рукав халата. Сеньйоре як там мальок? З ним усе гаразд? Він не помре?
Темними щоками розповзались бруднуваті патьоки від сліз.
Джей-Ді Річардсон не знав, що відповісти. Мав би сказати, що хлопцю з якогось сраного дива відірвало голову, але розумів: це нісенітниця. Таке може трапитися в дешевенькому фільмі жахів, фантастичному романі, в якій-небудь іншій реальності, але тільки не на планеті Земля, де все підкоряється непорушним фізичним законам. Джей-Ді безсовісно збрехав:
Він е-е-е він окей З ним усе буде добре
Слава Богу! схлипнув Текіто, виставивши напоказ брудно-жовті зуби.
Відсмикнувши руку, новозеландець попрямував до світлового вказівника «Salida» (вихід). На вулиці постояв хвилину, поки очі звикли до темряви. Затим, намацавши поглядом розпливчасту громаду «Mercedesа», що проступала поблизу від входу в лікарню, закрокував до вантажівки.
Присвічуючи ліхтариком на мобілці, Джей-Ді оглянув обтягнутий брезентом фургон. Спочатку обстежив місце удару: нижню частину лобового скла, вщент розтрощену фару, погнутий бампер. Зазирнув під днище, в кабіну, обдивився колеса, наскільки міг роздивився передню вісь Нічого. Річардсон сам не знав, що шукає. Просто вивчав машину, що збила дивну істоту з пустелі.
Лікар почав обходити кузов, обсвічуючи вивітрені борти. Безрезультатно. Дістався до задньої частини автомобіля, відгорнув край цупкого брезенту і, втративши надію знайти хоч що-небудь, зазирнув досередини. У кузові рівними рядами стояли великі картонні коробки та трохи менші деревяні ящики, а вгорі на них покоїлись білі непрозорі целофанові пакети з написами «D amp;S». Пакети були чисті і нові, щойно з супермаркету.
На Джей-Ді накотило непевне відчуття. Як тоді у пустелі, коли він вперше помітив хлопчика і на рівні підсвідомості осягнув, що то не міраж, причому осягнув задовго до того, як усвідомити це осмислено. Щось знову не вписувалось у загальну картину. Малопомітна детальостанній шматок пазлагеть не вязалась з усією історією. З тією історією, що на даний момент вималювалась у його в голові.
Заховавши телефон у задню кишеню джинсів, Річардсон протиснувся під брезентом і заліз у фургон. Знову витяг мобілку, спрямувавши яскравий промінь на пакети. Всередині кульків знаходилось дрібне ремонтне знаряддя: молотки, автоматичні викрутки, плоскогубці, ножиці для металу. Усі інструменти новів пластикових упаковках зі старанно віддертими цінниками. Обдивившись ще й коробки, новозеландець втямив, що кузов завалений крамом, купленим у великому супермаркеті
Думки вихором закрутилися в голові. «Який супермаркет? міркував Джей-Ді.На схід від Калами не знайдеться жодного великого магазину аж до кордону з Болівією Звідки тоді взялися пакети? Їх тут не має бути, якщо тільки якщо тільки» Думка пручалась, звивалася, мов вуж, намагаючись пірнути і сховатись у безодні свідомості.
«Звідки приїхав фургон?»
Питання зринуло саме по собі. Ніби хтось прошепотів його на вухо. Лікар заходився торсати один з кульків. Скоро він виявив те, що шукав. Внизу, під назвою супермаркету, дрібнішими літерами писалась адреса: номер будинку, назва вулиці і місто.
«Антофагаста», прочитав Джей-Ді. Від чого у нього відвисла щелепа Річардсон не був великим знавцем географії північної частини Чилі. У той же час він знав регіон достатньо, аби збагнути, що фургон приїхав не зі сходу. І це було погано. Дуже погано.
Джей-Ді вискочив з кузова на землю і побіг назад до лікарні. Серце калатало, немов друкарська машинка під пальцями стенографістки. Худорлявий шофер сидів на місці.
Послухай, друже Як тебе там? захекано мовив лікар.
Текіто Мене звуть Текіто Рейес, сеньйоре, перекупник сяк-так справлявся з англійською.
Я хочу тебе дещо запитати.
Текіто з готовністю підвівся. Губи у хлопця тремтіли. Тьмаві очиці набрякли слізьми.
Мене не посадять, сеньйоре? забелькотів він. Якщо малий не помре, мені ж нічого не буде, правда? Я ж привіз його
Джей-Ді перебив чилійця нетерплячим жестом.
Тебе ніхто ні в чому не звинувачує. То був нещасний випадок, ти не винен, новозеландець знову обманював, стримуючи нетерплячку. Мене цікавить інше. Будь ласка, покажи місце, де ти знаходився, коли хм коли запримітив хлопця.
Новозеландець показав на карту. Чилієць зосереджено пошкріб потилицю.
Ну я не знаю.
Хоча б приблизно! Джей-Ді підвищив голос.
Удвох вони підсунулись майже впритул до мапи.
Це було ось тут, сеньйоре Текіто торкнувся траси на карті.
Джей-Ді відчув, як волосся на потилиці стає сторчака, мов щетина на загривку вовка, а тілом прокочується хвиля холоду. Він не перепитував, наскільки Текіто переконаний у точності вказаного місця. Це не мало ніякого значення.
Ти їхав із Антофагасти? ковтаючи слова від хвилювання, уточнив Річардсон.
Так, сеньйоре. Звідкіля ж іще я міг волочити свою таратайку?
Кардіохірург побілів, відчуваючи, як серце стискається від незбагненного страху. Це не пазл, що не пасує картині. Це картина, що розлітається на шматки від одного єдиного неправильного пазла.
К-к-коли коли це трапилося?
Що саме? сконфужено перепитав шофер.
Коли ти нарвався на істоту? ревнув Джей-Ді.Скажи мені час!
Ви маєте на увазі хлопця?
Так!
Текіто закотив очі, пригадуючи послідовність подій цього вечора.
Відразу після заходу сонця, за кілька хвилин до шостої. Через тридцять хвилин після того, як проминув Кармен-Альто.
Новозеландець роззявив рота. Він бачив хлопця за півгодини до того.
Цього не може бути
Чого не може бути, сеньйоре?
Річардсон не чув шофера. Джей-Ді міг знайти тлумачення всьому: химерній поведінці хлопчика, дивному факту його присутності посеред пустелі, ба, навіть перетвореній на фарш голові. Для будь-чого з переліченого вище можна було підібрати виважену, більш-менш правдоподібну розгадку. Одначе те, що допіру випливло перед Річардсоном, неможливо було ні пояснити, ні усвідомити. Текіто вказав пальцем на іншу дорогу: Флавіо та Річардсон їхали до Калами зі сходу від Сан-Педро, тоді як Текіто Рейес гнав свій фургон з південного заходу від Антофагасти через Кармен-Альто.
Хоча не це було головним.
Новозеландець опустив очі і подивився на шкалу масштабу в правому нижньому куті карти. Підняв долоню, торкнувся великим пальцем точки посеред шосе «Кармен-АльтоКалама» на південь від міста, там, де Рейес збив хлопчака, а вказівний палець відвів на схід і поставив на те місце, де він і старий індіанець Флавіо натрапили на білошкіру істоту. Потому прибрав руку і, не змінюючи положення розведених пальців, оцінив віддаль, порівнявши її зі шкалою. Відстань між точками становила 100120 кілометрів. По прямій. Через непролазні простори, всіяні скелями, покремсані розколинами і напівзасипані барханами.
Джей-Ді безпорадно витріщався на мапу. Що ж виходить? Спочатку він натрапляє на істоту, а через півгодини Текіто Рейєс збиває її в іншому закутку Атаками. Той пацан не міг взяти й роздвоїтись, а значитьмусив прошмигнути крізь незайману пустелю зі швидкістю щонайменше 250 км/год Жодне живе створіння на Землі не рухається з такою швидкістю.