Ірина ПотанінаНу чисто янгол!
Наш зразковий 9-А
Ж-ж-ж-ж-ж! Пеу! Пеу! Ти-ххх! I тут я я-а-ак кудихтихнусь!
Не те слово! А я підзагон уже визагнався і однаково Ж-ж-ж-ж! Ж-ж-ж-ж!
Ото ламери! Не так треба! Учіться, поки я живий: Ж-ж-ж-ж! Ж-ж-ж-ж!
Не бійтеся, ви не в дурдомі. Просто наші хлопчики люблять пообговорювати свої віртуальні успіхи. Імовірно, в них колективний склероз: увечері сидять у компютерному залі й «мочаться» один із одним в ігри, а наступного дня в школі один одному ж і нагадують, як усе це відбувалося.
Тьфу! Ну от уяви, що ти прямокутний трикутникневже в тебе медіана б за спину полізла?
І полізла б, якби я була така тупа, як ти!
Та не можеш ти бути така тупа! У тебе ж один кут уже 90 градусів!!! Виходить, два іншігострі
Це теж не ваші слухові галюцинації. Просто Зіночка з Оленкоюнаші відмінниці. Як завжди, після контрольної з математики, вони голосно сперечаються, яка відповідь мала вийти в сьомому завданні. Даремно сперечаються! Зрозуміло ж, що ніякій нормальній людині й на думку не спаде розвязувати сьоме завдання, коли вищу оцінку ставлять за шість.
Мутер! Мутер!
Це Тамарка в черговий раз відібрала в Якушева плеєр і вмикає його на повну потужністьперекриває всю нашу маячню піснею «Рамштайна».
Рештая серед нихпросто сидять і спостерігають за всім, що відбувається, іноді для повноти звучання постукуючи лінійкою по партах, ногами по підлозі або вмикаючи яку-небудь мелодію на своїх стільникових.
Загалом, чули ви коли-небудь бойовий клич диких індіанців, помножений на потужне ревіння мотоциклів, тріскотняву пострілів і гортанні завивання скривджених орангутангів, і не оглухли при цьому? Що ж, тоді можете сміливо заходити в наш клас на перерві.
Саме на перерві, бо на уроках учні здебільшого мовчать або мимрять біля дошки щось тихесенько, а право голосу переходить до вчителів. Тоді в нас діється щось дійсно небезпечне для слуху. Ось як зараз:
Це як розуміти, я вас запитую?! незмінна наша класна керівниця до того ще й викладає літературу. Ця обставина істотно ускладнює наше з нею взаєморозуміння. Хто дав вам право бути такими нездарами?! Та я б на вашому місці згоріла від сорому!
Отут вона не права. На нашому місці Тетяна Миколаївнавона ж Танчикне зробила б жодної помилки у творі, а отже, горіти від сорому їй не довелося б.
Що це за ганчірочка! Танчик тим часом гнівно потрясає в повітрі зошитом Гаврила. Яке місце ти витирав цим, Гаврилкін?!
Я не витирав! спалахує Гаврило. Я просто підкладав. Ми на футбол ходили, а там сидіти холодно. Усі на газетах сидять, а я Ну
Танчик так обурена, що навіть не знаходить відповіді і переключається на наступні пункти наших провин.
Я старалася, вибирала для вас цікаву вільну тему! Та будь-який учень позаздрив би класові, що пише твір «Які конкурси потрібно проводити на позакласних заходах». І що в результаті?! Ганьба! Ось, Гаврилкін, ти пишеш: «Випробовуваний заходить у темний кабінет, а посередині лежить темний труб із ножем у спині» Куди це годиться?!
Це випробування шепотить Гаврилкін уперто. Це перевірка, в кого найміцніші нерви. Це щоб виробити хоробрість
«Труб із ножем у спині»?! не вгаває Танчик. Хто такий цей «труб»? Шматок труби? Звідки в нього спина, і яким чином туди помістили ніж? Приварили?! Ти хоча б перечитував, що написав?! Або ось Андрєєва, я напружуюся, як завжди, коли вчителі звертають увагу на мою скромну персону. Щосили намагаюся залишатися незворушною, але все одно відчуваю, як по-зрадницьки заливається фарбою обличчя. Ти хочеш провести конкурс фантастичних оповідань. Вельми похвально. Але що за дивні «Люди Зимлі» зустрічаються у твоєму тексті?
Це помилка я захищаюся, але Танчик ніколи не слухає наших виправдань.
Чим так не догодила тобі рідна планета? Ти про множину взагалі чула?! Перевірне слово «землі» тобі коли-небудь зустрічалося?! Там же очевидний наголошений «е»! Чи ти зазвичай «зИмлі» кажеш?
Зимлі, Зимлі! хихотять підхоплюючи хлопчиська, і я відчуваю, що мене ще довгенько дражнитимуть цим дурнуватим словом.
А про твір Крючкової нема чого й казати, безжально провадить Танчик. Мало того що в її тексті зустрічається місто «Пітербург»! То вона ще й імя головної героїнісвоє імяпише з помилкою! Вона в нас «Томара» виявляється! Чим ти думала, Крючкова?
Пітер! обурюючись, вигукує Тамарка, миттєво вкриваючись потом. Перевірне слово «Пітер». А до мого іменіТома Мене так удома звуть!
Петербург названо на честь його засновникаПетра. Петроось головна перевірка А про імяох, тут і справді казати нема чого! Заглянь у будь-який свій документ! Танчик уже виговорилася й потроху заспокоюється. Випробування на хоробрість?! і далі бубонить вона. Це ж треба таке придумати! Так ніякий «труб із ножем» не налякає інтелігентну людину більше за перегляд ваших зошитів!
Цей «розбір польотів» міг би тривати ще дуже довго, але Тетяна Миколаївна кидає оком у свій записник і вмить змінює напрямок.
А нас ще вважають гарним класом! зітхає вона цього разу не без гордощів. Я ж недарма дала вам таку тему. Нам випало взяти участь у надзвичайно цікавому конкурсі. Дивно, що ніхто з вас не написав про нього у творі,Тетяна Миколаївна замовкає і пильно оглядає клас. Від цікавості кожен з нас ладен розірватися на тисячу дрібних шматочків. Вітаю, нарешті глузливо повідомляє Танчик. Як найзразковіший клас паралелі ми запрошені до участі в районному огляді
Класно! Здорово! одночасно вигукують кілька голосів. Зізнатися, всілякі змагання ми обожнюємо. У КВК 9-А немає рівних. У спортивних естафетахтеж. І навіть у міських «Що? Де? Коли?» ми значимося серед найкращих команд. Останнє, щоправда, виключно завдяки Зіночці та Оленці. Ці дві ходячі енциклопедії примудряються відповідати в той час, коли інші «знавці» ще навіть не зрозуміли запитання. Конкурсице чудово! «Рулез»! як сказали б наші хлопчики. По-перше, тому що будь-який конкурс є чудовим приводом, аби прогуляти цілий день занять, по-другепідносить наш 9-А до небес.
Цього разу ми братимемо участь у районному «Міс Чарівність»! урочисто повідомляє Тетяна Миколаївна.
Упс! після цієї красномовної реакції в кабінеті западає могильна тиша. Хлопчиська виразно кривляться, мов, хто ж із наших дівчат зможе претендувати на таке звання. Дівчиська розгублено перезираються.
Звичайно, кожній приємно було б перетворитися на титуловану Міс Зізнатися, про такий поворот подій і я мріяла багато разів. Адже це найвірніший спосіб довести Вані Сємєчкіну з 10-Б, що віндрюк! Він тоді кусатиме лікті з досади, що не запросив мене танцювати на торішній дискотеці. Він, звісно, привітає мене з перемогою й попросить номер телефону. Але я буду неприступна, як і годиться справжній Міс. Отоді вже він у мене попобігає! Зрозуміє, що втратив, і залишиться на все життя з дощенту розбитим серцем
Щоправда, це тільки в разі мого виграшу. Але ж можна й програти! І наші «добрі» хлопчаки, авжеж, заплюють мене тоді за невідстояну честь класу. Та що там хлопчаки! Деякі дівчиська теж. Спочатку від заздрощів здихатимуть, що мене вибрали для участі в конкурсі, а потім вїдливо перешіптуватимуться за спиною. Мовляв, «ха, на голові три волосини, та й ті в різні боки, а вона в Міс пройти мріяла!»щось на кшталт отаких жахів. Ото вже ні-і-і
І якщо відверто, навряд чи клас вибере мене. Я, звичайно, чудовий товариш і гарний друг, але для всіляких там чарувань і зачарувань не підійду, це точно. Це я ще з тієї дискотеки зрозуміла, коли Ваня Сємєчкін
Отже, кого виберемо в учасниці? урочисто цікавиться Танчик і відразу, знаючи нас, грізно зсовує брови:Тільки, будь ласка, без фокусів! Хлопців не висувати, свійських тварин не пропонувати! Отже?..
Тиша змінюється бурхливим потоком сповнених твердої переконаності вигуків:
Та навіщо це нам, Тетяно Миколаївно! Насмішити кого чи там обігнатице до нас. А так Знеславимося, та й по всьому! це навперебій вигукують хлопчиська.
Ото ще, хвостом перед усіма крутити! це наша найперша модниця і моя гарна подруга Таня. Вона, звичайно, впевнена, що врешті-решт клас все одно вибере її, але налаштована трішки покапризувати. Мовляв, благайте мене, вмовляйте, то, може, я потімкуди ж вас усіх подіти! погоджуся. Тільки всі претензії у разі програшу, самі собі висловлюйте Хитрюща! Нічого не скажеш, розумно придумала.
Якби олімпіада чи «Що? Де? Коли?»ми б із задоволенням, а так нудно тягнуть відмінниці.Може, відмовимося?
Не виправдаємо довіри директора?! Начхаємо на честь школи? Танчик вкрай обурена. Добре ж я вас виховала! Не хочете добровільнодіятимемо жорсткіше.
Танчик хижим рухом розкриває класний журнал, і в мене починається роздвоєння особистості. «Тільки не мене, тільки не мене!»подумки кричу я і відчуваю при цьому, як у підсвідомості пульсує зрадницька, ганебна думка: «Ну хай же хоч раз поталанить, нехай починає за списком Не Азаренкова ж тоді виберуть» Нишком оглядаю клас і помічаю, що решта наших дівчисьок, схоже, так само розриваються від змішаних почуттів.
Отже, добровільно ви не хочете, загрозливо тягне Танчик.
І тут стається немислиме. Навіть неприпустиме. Бай зовсім катастрофічне
Я хочу! впевнений Тамарчин басок розпорює напружену тишу. А чо? Я в дитинстві моделлю мріяла стати
О! багатозначно видає Гаврило й навіть присвистує для більшого ефекту.
Кандидатуру прийнято, з незворушною посмішкою оголошує вирок Тетяна Миколаївна. І відразу береться до справи:Що ж, Тамаро, піди, будь ласка, до завуча, забери опис конкурсу. А ми всі разом поки що подумаємо, чим можна допомогти тобі в підготовці.
І ось наш місцевий Фредді Крюгер, він же Тамара Крючкова, рвучко підіймає над стільцем своє важке тіло й гордовито несе його до дверей. Усвідомлюючи відповідальність моменту, Тамарка напружено сопе й важко шльопає кросівками.
На щастя, двері за Тамаркою зачиняються раніше, ніж 9-А починає висловлювати свою думку.
Ви з глузду зїхали! Цього не можна допустити! навперебій кричать дівчата.
Ми ж не в зооконкурсі беремо участь, ніхто не зрозуміє, навіщо ми виставили на сцену бегемота! Таня, здається, не на жарт ображена. Вона й так не зносила цієї Тамарки, а вже тепер
Зате поприколюємося! миролюбно гмикає хтось із хлопців.
Та годі вам! я, звісно, не витримую такої несправедливості.Раз такі розумні, себе б і пропонували! Людина не побоялася, зважилась на ТАКЕ, а ви ще й знущаєтеся! Не сміятися треба, а думати, як допомогти Тамарці!
Без психотерапевта не обійдемося, зауважує хтось.
Ах так?! Таня обурена моєю поведінкою. Ти за неї, так?! Ти?! Захищаєш її, то сама з нею і панькайся! Ви ж із Крючковою Таня глузливо мружиться та вдавано посміхається, не розлий вода! Ти жїї справжній вірний друг, чи не так?
Ну й панькатимусь! спалахую я. Взагалі, Таньканормальна дівчина. Ну, іноді буває нестерпна От як зараз. Але вона ж чудово поінформована, чому я значуся в Тамарчиних подругах, і, крім того, їй достеменно відомо, скільки клопоту мені це завдає
До речі, несправедливо! Якась Танька знає, а вині. Це необхідно виправити.
Моя дружба з Тамаркою та інші неприємності
Сталося все це дуже давно. Так давно, що іноді здається, начебто й не було його зовсім Так давно, що багато чого вже не пригадується Загалом, ще в першій чверті.
Танчик того дня влетіла в клас хвилини за три по дзвінку. Як завжди зажадала тиші, відібрала зо два щоденники А потім розгублено озирнулася на двері й лагідно покликала:
Ну чого ж ти, заходь! Не соромся, наш клас дуже дружний. Аго-ов!
Тетяна Миколаївна говорила так ніжно, що ми очікували побачити, щонайменше, пухнасте голодне кошенятко. Замість нього в клас ввалилася Тамарка Крючкова. Вона завмерла на порозі, при цьому заповнила собою весь отвір дверей і, не відриваючи погляду від носків своїх черевиків, виразно потягла носом.
Ой, та проходь-бо! Тетяна Миколаївна підбігла до Тамари, взяла її за руку й підтягла до свого столу.
Танчик із причепом! тихенько гмикнув Азаренков із задньої парти.
Прошу уваги! слів Танчик не розрізнила, але попри це, звісно, запідозрила недобре. Отже, любі мої, це Тамара, ваша нова однокласниця. Як бачите, вона дуже соромязлива
Цієї миті новенька відкинула назад чубчик з лоба й відкрила своє щокате, веснянкувате обличчя з абсолютно дурнуватою посмішкою.
Ги! багатозначно сповістила вона, а по тому звернулася до ошелешеного Танчика:Та ні, ви що! Я не соромязлива. Просто впасти боюся. Ну, щоб нога повз туфлю не ступнула. Ух, і небезпечна ж ця справана підборах ходити!
Тут всі ми не витримали й розреготалися. І новенька Тамаркаголосніше за всіх. Нітрохи не бентежачись свого різкого басовитого сміху.
До речі, це був перший і останній раз, коли ми бачили Крючкову в пристойному вигляді. Мабуть, вона вирішила, що потрібне враження вже справила, й наступного ж дня влізла в старі, витерті на колінах джинси, начепила величезні стоптані кросівки й завершила цей вражаючий прикид байковою картатою сорочкою на випуск і темною хусткою на шиї. Хустки й сорочки змінювалися на Тамарці десь раз на тиждень, джинси й кросівкиніколи. І, як не дивно, на наших хлопчисьок цей вигляд справив магічну дію. Всі як один потоваришували з новенькою. Вважали її «своїм хлопцем», без суму програвали їй у армрестлінг і щиро пишалися, що в їхньому класі вчиться «той самий Крюгер, який забив учора на шкільному дворі гола одинадцятому Б.» Усе це було б цілком нормально й навіть кумедно, якби Тамарка від такої пошани не знахабніла та не взялася викидати вже зовсім неприпустимі коники. То ніби жартома перекидалася з хлопчиськами Зіноччиним портфелем, то найголосніше іржала, коли Танька посадила на новенькій спідниці пляму, бо сіла на підкладений Гаврилкіним бутерброд. А то ще ледь не довела до інфаркту баскетбольну команду суперниць на фізкультурі: Оленка, котра відзначалася особливою влучністю, вже мала намір забити гол, аж тут Крючкова скорчила їй таку пику, що відмінниця впустила мяча та в сумятті кинулася геть від кошика.
Дівчатка, присягаюся, я перелякалась мало не до смерті! скаржилася потім Оленка. Вона як зиркне на мене! Очиська чорнющі й такою злістю горять! А губи стиснуті! І волосся сторчма навкруг голови
І навкруг губів! ми з Танькою, звичайно, спробували тоді розрядити обстановку. Але це не надто й допомоглофізкультурник уже виставив команді, яка програла, на бал нижчі оцінки, ніж тій, що виграла.
Одним словом, ця «соромязлива новенька» виявилася найсправжнісіньким монстром. Усі дівчата класу раптово й справедливо її незлюбили.
А я й поготів. Бо нам із нею було по дорозі.
Раніше на Кварталі з нашого класу жили тільки троєя, Гаврилкін і Якушев. Іноді дорогою додому теревенили про щось пусте. Інодіспокійно йшли порізно й нічим одне одному не заважали. Але звідтоді як на Кварталі оселилася Фредді Крюгерша, походи додому перетворилися на суцільну муку. Якушев, Гаврилкін і Крючкова неодмінно йшли за кілька кроків позад мене й голосно обговорювали якусь дурницю та абсолютно недоречно починали реготати. Мені увесь час здавалося, що сміються з мене. Я гарячково обмацувала одяг, намагаючись перевірити, чи все гаразд, і разів зо пять за дорогу діставала з сумки люстерко. Щодня перед виходом зі школи подумки обіцяла собі не зважати на цих навіжених клоунів, але щоразу смикалась та заливалася фарбою від чергового вибуху їхнього гоготіння. Це було жахливо!
І ось одного разу, наприкінці другої чверті, трапилася досить дивна історія. Цілий день у мене був чудовий настрій. Я правильно розвязала двоє завдань біля дошки й примудрилася при цьому не забруднитися крейдою. Я не забула покласти в сумку дезик і, хоча й голосила разом з усіма: «Кому спало на думку ставити в дорослих людей ще два уроки після фізкультури? Та в нас у класі тепер наче в газовій камері!»однаково почувалася свіжою і бадьорою. І навіть відображення в дзеркалі шкільної роздягальні здалося мені того дня достатньо чарівним: така тендітна дівчинка з великими сірими очима й акуратними світло-попелястими кучерями, викладеними в коротке каре.
Отже, я додала обличчю сумовитого виразучомусь мені дуже пасують «сумні очі», ретельно завязала шкіряну шапку-банданку, попрощалася з дівчатами й подалася додому. Позаду, як завжди, іржала Крючкова, попередузавивала хурделиця. Це ж треба, як швидко настала зима! Я й не помітила!
Уже перейшла пожвавлене шосе, за яким починалася територія нашого Кварталу, і в обличчя тисячею дрібних голочок врізався жахливий порив вітру. Уф! Я рвучко розвернулася спиною до заметілі й отетеріла.