На це простеньке запитання відьми перекидень люто клацнув зубами і загарчав:
Зробив, не зробив Не перед тобою, стара перечнице, одвіт триматиму! Краще у хату клич, стерво лісове. Жерти хочу, спасу нема!і він, наче на підтвердження власних слів, так гупнув себе в груди, що аж загуло.Каміння готовий гризти!
Знать, не вправився,прошамкотіла відьма і осудливо затрусила роками нечесаною кучмою сивого, схожого на клоччя, волосся.Ой, не сподобається це Морені, Юхимчику Ой, не сподобається.
Мовчи, Маро!огризнувся вовкулака.Не зли мене! І так на душі маркотно. Давай жерти! Добром прошу Бо пошкодуєш! Мені й твої костомахи в горлі не застрянуть.
Відьма хоч і хмикнула презирливо, все ж поквапно відступила на крок. З тими перевертнями ніколи нічого до пуття не відомо. В будь-яку мить сказитися можуть.
Хіба ж я що?озвалася примирливо.Заходь Тільки ж у мене, як виметено Піч і та третій день не топлена Нездужаю я щось. Стара стала, немічна.
Далі вона не встигла доказати, бо кількома дужими стрибками вовкулака опинився поруч, штурхонув її у груди так, що відьма шкереберть залетіла у хижу, і сам увійшов слідом. Невдача таки розлютила перевертня до краю, і він радий був зірвати зло на будь-кому.
Переступивши поріг відьминого житла, втратив би апетит і найбільший ненажера. І то лишень від одного вигляду, не згадуючи про «чарівні» пахощі котячого лайна, застарілого поту і чогось такого, що краще й не знати. Бо хижагеть уся: і стіни, і стеля, і єдине підсліпувате, не мите од віку віконечко, ба навіть підлогаяк килимом була густо обплетена павутинням, по якому сновигали туди-сюди або й сиділи непорушно десятки, сотні, а мо, й тисячі павуків. Від малесенькихзавбільшки з вушко швецької голки, довеличезних, не менших за гусяче яйце, страхіть.
Та Юхим був лютий і голодний. І неспокійний перед неминучою зустріччю з невдоволеною богинею, розчарованою в ньому як помічникові!Бр-рЮхим аж здригнувся й мимоволі увібрав голову в плечі.
Пробираючись через той живий килим до столу, вовкулака блискавичним рухом упіймав одного з найбільших павуків і відправив собі до рота. Решта ж, спостерігши жахливу долю родича, так і пирснула на всі боки.
На грубому, абияк на живу нитку збитому з неструганого обапола, столі павутиння було не менше. Воно встеляло стільницю, обплутувало єдину щербату оловяну миску і глиняний кухоль. Скидалося на те, що за відьминим столом не збиралися на трапезу більше року чи двох.
Так,протягнув вовкулака, важко опускаючись на ослін, що аж застогнав під ним.З харчами у тебе й справді не густо
А я що казала,простогнала Мара, важко підводячись з долівки.Третій день
Чув, чув,урвав її перекидень.Нездужаєш і таке інше. Краще не мороч мені голову, старе одоробло. Востаннє по-доброму прошу! Бо сам знайду. Може, я й виглядаю на дурного, але ні розуму, ні нюху не втратив. Три дні вона не їла. Хе-хе. Та ти й півгодини не просидиш спокійноякщо кісточку не посмокчеш, то пиріжок проковтнеш.
Він повів лихим оком по хижі й затримав погляд на древній сові, що мирно дрімала на печі. Од старості птах був уже геть глухим, і через те зчинений гармидер не міг потривожити його сну.
Почну сніданок з пернатої дичини Воно хоч і давнє, як біда його знає що, але мені не вперше. Харчами не перебираю. Мало будеупіймаю твого Чахлика. Хто-хто, а цей котяра за іншого кабана товстіший буде. Досі дивуюся, як миші й пацюки ще й досі його на ковбаси не переробили. А потімвін тицьнув пальцем у стару,і твоя черга настане, бабусю. Віришні?вовкулака клацнув зубами, що і в його людській подобі були не гіршими за звірячі.Чи, думаєш, я жартую?
О-хо-хо,зашамкотіла відьма.Ну, що мені, бідній, робити з таким гостем Грабуй, холеро Забирай останнє, що на тризну зберігала Щоб ти вдавився моїми харчами!
Зігнувшись і покректуючи, вона полізла під лежанку обабіч печі. Та вовкулака лиш чекав, аби відьма показала свою схованку, то ж миттю опинився поруч і запустив руку вглиб, не звернувши уваги на те, що стара не надто й опирається. А далі Юхимові стало вже не до того Різкий пекучий біль гострими зубами вчепився йому в запястя, і вовкулака, збагнувши, що трапилося, аж завив од люті. Сіпнувся було за відьмою, але та вже завбачливо відступила у найдальший куток і лиш вдоволено хихотіла з безпорадності такого дужого чоловіка.
Роздеру!гарчав перекидень. Він рвонувся так, що благенька лежанка розсипалася купою трісок, зате новий, кований на ведмедя капкан тримав міцно. А товстелезний ланцюг ховався у підлозі і зникав десь назовні.Відьмо проклята! Ну, постривай же! От виберусякісточок не залишу! Жартувати зі мною надумала? Я ж тобі покажу забавку!.. Ану, звільни руку! Карго стара! Кому кажу! Як не відпустиш добром, то пожалкуєш, що й на світ народилася!!! На малюсінькі шматочки роздеру! У-у-у!він аж завив від безсилої люті на Мару і самого себе, що так безглуздо попався.
1
Без формальностей (лат.).