Унизу передньої шпальти містилася фотографія молодої жінки із запалим обличчям, яка, тримаючи на руках малюка, стояла перед звичайною аппалачівською халупою: «Рак у вугільному краї». Клінт згадав про хімічний викид у місцеву річку пять років тому. Тоді це призвело до припинення водопостачання на цілий тиждень. Зараз усе було нібито гаразд, але про всяк випадок Клінт разом зі своєю родиною призвичаївся до питної води з пляшок.
Сонце гріло йому обличчя. Він дивився в бік пари вязів-близнят у кінці подвіря, поза краєм помосту басейна. Ці вязи навіяли йому думки про братів і сестер, про чоловіків і дружинвін був певен, що під землею коріння цих дерев довічно переплетене між собою. Вдалині бовваніли кулаки темно-зелених гір. Хмарки немов танули на пательні чистого блакитного неба. Пурхали й співали пташки. Ну, збіса, хіба не ганьба, що такий гарний край віддано на спаскудження людьми? І це йому також казав один старий штукар.
Клінту подобалося думати, що він до паскудження не має стосунку. Бо ніколи не розраховував на те, що стане власником такого краєвиду. І чудувався, до якого благенького розмякшення йому довелося дожити, щоб звертати увагу на такі речі: щастя, яке спіткає одних людей, і нещастя, які обтяжують інших.
Агов, тату. Що там у світі? Бодай щось доброго відбувається?
Клінт відвернувся від вікна і побачив, що до кухні, на ходу застібаючи блискавку свого рюкзака, ввійшов Джаред.
Зачекай-но
Клінт перегорнув кілька електронних сторінок. Йому не хотілося відпускати сина до школи з розлиттям нафти, з ополченням чи з чиїмсь раком. Ага, хоча б оце:
Фізики висувають теорію, що всесвіт має тривати вічно. Джаред полапав на поличці з перекусками, знайшов батончик «Нутрібар» і засунув його собі до кишені.
І ти вважаєш, це добре? Можеш пояснити мені, що саме ти маєш на увазі?
Клінт на секунду задумався про відповідь, перш ніж зрозумів, що син просто підсміюється з нього.
Я бачу, що ти там вхопив,дивлячись на Джареда, він помацав собі середнім пальцем прикриту повіку.
Тобі не варто цього соромитися, тату. Ти маєш батьківську перевагу перед сином. Усе залишиться між нами.
Джаред налив собі кави. Він пив чорну, як колись любив і сам Клінт, коли ще мав юний шлунок.
Кавоварка стояла біля раковини, де вікно виходило на поміст. Джаред сьорбав, задивившись надвір.
Вау. А ти певен, що тобі варто залишати маму на самоті з цим Антоном?
Йди вже, будь ласка,промовив Клінт.Іди до школи і навчайся чомусь.
Син виріс просто на очах. Першим словом Джареда було «Пес!», можливо тому, що воно римувалося з «сенс». «Пес! Пес!» Він був лагідним хлопчиком, допитливим і добромисним. Клінт пишався тим, що надійний, безпечний домашній затишок, яким вони забезпечили Джареда, допомагає тому дедалі більше ставати самим собою. В самого Клінта все було зовсім інакше.
Він зависав на думці, чи не подарувати хлопцеві кондоми, але йому не хотілося обговорювати це з Лайлою, і не хотілося сина бодай до чогось підохочувати. Він взагалі не хотів би про це думати. Джаред наполягав на тому, що він і Меріпросто друзі, й, можливо, навіть сам у це вірив. Утім, Клінт бачив, якими очима син дивиться на дівчину: так дивляться на ту, яку хочеться мати своєю дуже й дуже близькою подругою.
Привіт Малої ліги,озвався Джаред і простягнув руки.Ти його не забув ще?
Клінт не забув: стукнулись кулаками, ляснулись долонями, зчепилися пальцями, гладенько тернулись долонями, а потім разом двічі плеснули в долоні над головами. Хоча востаннє вони це робили давненько, ритуал пройшов досконало, і обидва розсміялися. Так додалося сяйва цьому ранку.
Джаред уже й із обрію зник, коли Клінт згадав, що він мусив сказати сину, щоб той виніс сміття.
Чергова ознака старіння: забуваєш те, що хотів памятати, і памятаєш те, що хотів би забути. Він міг би бути тим штукарем, котрий це сказав. Варто було б завести собі подушку з вишитою на ній цією фразою.
6
Відзначувана впродовж шістдесяти днів у рапортах «похвальна поведінка», Джінет Сорлі мала право тричі на тиждень з восьмої до девятої ранку перебувати в загальній вітальні. Насправді це означало: від восьмої до восьмої пятдесяти пяти, оскільки о девятій починалася її шестигодинна зміна у столярній майстерні. Там вона проводила час, вдихаючи лак крізь тоненьку марлеву маску й виготовляючи ніжки для стільців. І заробляла три долари за годину. Гроші йшли на рахунок, з якого їй буде сплачено за чеком після звільнення (утримувані називали свої робочі рахунки «Безкоштовними парковками», як у грі «Монополія».) Самі стільці продавали в тюремній крамниці по той бік 17-го шосе. Деякі йшли по шістдесят доларів, більшістьпо вісімдесят, і тюрма продавала їх багато. Джінет не знала, куди йдуть ці гроші, та й байдуже їй те було. Натомість право на користування загальною вітальнею байдужим їй не було. Кімната мала великий телевізор, настільні ігри і журнали. Стояв там також автомат з перекусками та автомат з безалкогольними напоями, який приймав тільки четвертаки, а утримувані не мали четвертаків, четвертаки вважалися контрабандоюглухий кут!але принаймні можна було зазирати у вітрину. (Плюс, у визначені дні тижня загальна вітальня ставала кімнатою для відвідувачів і відвідувачі-ветерани, як от син Джінет Боббі, не забували приносити побільше четвертаків.)
Цього ранку вона сиділа поряд з Ейнджел Фіцрой, дивилася ранкову програму на 7-му каналі WTRF з Вілінга. Новини були звичайною жуйкою: хтось стріляв на ходу з автомобіля, пожежа на трансформаторній підстанції, жінка заарештована за напад на іншу жінку на «Монстр трак джемі», в легіслатурі штату безплідно баляндрасять про нову чоловічу вязницю, яку збудували на місці знесеної колись під карєрний видобуток вершини гори, а в ній виявилися хиби конструкції. На загальнонаціональному фронті триває облога Родака Ясно-листа. На іншому боці планети: є підозра, що тисячі людей загинули внаслідок землетрусу в Північній Кореї, а в Австралії лікарі повідомляють про спалах якоїсь сонної хвороби, що, як здається, вражає лише жінок.
То, мать, від мету,сказала Ейнджел Фіцрой. Вона дзьобала знайдений в лотку автомата перекусок «Твікс». Намагалася розтягнути батончик на довше.
Що? Спляча жінка, та ляля на «Монстр трак джемі», чи цей хлоп, що на вигляд наче ведучий реаліті-шоу?
Та може буть все те, але я думала про лялю на «Монстр трак джемі». Я раз була на такому шоу, і там, збіса, майже всі, пріч дітлахів, були або вварені, або вкурені. Хочеш батончика?Вона запропонувала Джінет залишок «Твікса» у складеній чашечкою долоні (на той випадок, якщо офіцер Лемплі саме зараз моніторить камеру в загальній вітальні.)Він не такий черствий, як іноді там бувають.
Я пас,відмовилась Джінет.
Я інколи бачу таке, що мені хочеться померти,промовила знічевя Ейнджел.Або щоб усі інші померли. Глянь-но на це.
Вона показала на новий плакат між автоматом перекусок і автоматом напоїв. На ньому було зображення піщаних дюн зі слідами ніг, що ступали кудись у невідь, схоже, що в безкінечність. Під фото містився напис: «МЕТАДІСТАТИСЯ ТУДИ».
Якийсь парубок дістався туди, але куди він пішов? Де саме та місцина?бажала знати Ейнджел.
Ірак?спитала Джінет.Можливо, він у якійсь наступній оазі.
Нє, він помер від сонячного удару. Просто лежить отамечки, там, де нам не видно, з вибалушеними очима і шкірою чорною, як той циліндр.
Ейнджел не усміхалася.
Вона була затятою клопотухою, ґрунтовною краянкою: до кістяка вгризливою, хрещеною в самогонному баняку краянкою. Нападось за що її замкнули, але Джінет здогадувалася, що Ейнджел підлягала більшості категорій у реєстрі кримінальних злочинів. Її обличчя цілком складалося з кістлявих кутівна вигляд воно було достатньо твердим, щоби ним асфальт розбивати. Перебуваючи в Дулінгу, вона добрячий шмат часу провела у Крилі C. Попри те, що там тримали тільки дві години на день. То була оселя бешкетниць, те Крило C.
Не думаю, щоб хтось чорнішав, навіть якщо помирає від сонячного удару в Іраку,сказала Джінет.
Взагалі-то, це було нерозумноне погоджуватися (хай навіть жартома) з Ейнджел, у котрої малися, як це любив називати доктор Норкросс, «проблеми з гнівом», але цього ранку Джінет прагнула ризику.
Як на мене, це лайно собаче,сказала Ейнджел.Мета, яку ти й сама, мать, добре знаєш,це просто пережити цей йобний день.
Як думаєш, хто це тут приліпив? Доктор Норкросс?
Ейнджел фиркнула.
У Норкросса більше ґлузду. Ні, це директорка Котс. Джеееніс. Ту любоньку пре від мотивацій. Бачила той, що в її кабінеті?
Джінет бачилакошеня вчепилося за гілку. Дійсно: тримайся, бейбі. Більшість кицьок у цьому закладі вже позривалися зі своїх гілок. Деякі попадали й зі своїх дерев.
Тепер у новинах по телевізору показували тюремний знімок якогось втікача-арештанта.
От чорт,мовила Ейнджел.Цей доводить собою, що то брехня, ніби чорнийзначить красивий, хіба ні?
Джінет на це промовчала. Факт той, що їй досі подобалися парубки з підступними очима. Вона працювала над цим з допомогою доктора Норкросса, але поки що для неї не втратили привабливості чоловіки, які, судячи з їхніх облич, можуть будь-якої миті тицьнути тобі в голу спину дротяною кописткою для сколочування крему, коли ти миєшся в душі.
Мак-Дейвід зараз в одній з отих курортних камер Норкросса в Крилі А,сказала Ейнджел.
Звідки ти це чула?
Кітті Мак-Дейвідкмітлива й рішучабула одною з тих, хто подобався Джінет. Подейкували, що на волі Кітті крутилась в якійсь серйозній банді, але справжньої підступності в ній не було, окрім тієї, що трапляється імпульсивно. В якийсь період свого минулого життя вона була завзятою різункою: мала шрами на грудях, на боках, на кульшах. А ще вона була схильна до періодичних депресій, хоча ті хтозна-які ліки, на яких тримав її доктор Норкросс, здається, з цим допомагали.
Хочеш усіх новин, мусиш приходити сюди зрання. Я це почула від неї,показала Ейнджел на Мору Данбартон, літню довірену, яка мала довічний термін. Мора якраз діставала зі свого візка журнали і розкладала їх на столах, роблячи це з безмежною точністю й акуратністю. Сиве волосся стирчало навкруг її голови прозорим ореолом. Ноги облягали товсті компресійні панчохи кольору цукрової вати.
Моро!погукала Джінет, проте стиха. Кричати в загальній вітальні було строго verboten, окрім як дітям у дні відвідин та утримуваним під час щомісячних вечорниць.Підійди-но сюди, подружко!
Мора неспішно покотила до них свій візок.
Маю номер «Сімнадцятки»,сказала вона.Комусь із вас цікаво?
Мене не цікавило й коли мені було сімнадцять,відповіла Джінет.Що там з Кітті?
Півночі кричала,почала Мора.Дивно, що ви не чули. Вони її витягли з камери, щось укололи і перевели до А. Зараз спить.
Щось кричала?запитала Ейнджел.Чи просто кричала?
Кричала про чорну королеву. Що вона сьогодні вже буде тут.
Із концертом приїздить Аріта?перепитала Ейнджел.Це єдина чорна королева, яку я знаю.
Мора на це не звернула уваги. Вона роздивлялася синьооку білявку на обкладинці журналу.
Точно ніхто з вас не хоче «Сімнадцятки»? Тут є гарні вечірні сукні.
Я не одягну на себе жодної з таких суконь, поки в мене не буде тіари,сказала Ейнджел і розсміялася.
А доктор Норкросс дивився Кітті?спитала Джінет.Поки ще ні,сказала Мора.У мене була колись вечірня сукня. Така собі гарна, блакитна, пишна. Мій чоловік пропалив у ній праскою дірку. Випадково. Він намагався мені допомогти. Але ж ніхто його не навчав прасувати. Більшість чоловіків не вміють. І він уже ніколи не навчиться, це точно.
На це ніхто не відгукнувся. Те, що Мора Данбартон зробила зі своїм чоловіком і двома дітьми, було добре відомо. Це трапилося тридцять років тому, але деякі злочини неможливо забути.
7
Років за три чи чотири до цього, а може, пять чи шістьнульові таким прожогом майнули повз неї, що орієнтири були туманнимина парковці поза «Кеймартом» у Північній Кароліні один чоловік сказав Тіффані Джонс, що вона нашукує собі лиха. Хоч якими мутними не були останні півтора десятиліття, цей момент запав їй у память. Чайки верещали, вихоплюючи щось зі сміття навкруг вантажної платформи «Кеймарта». Мжичка мережила вікна машини, в якій вона сиділа, джипа, що належав тому чоловіку, який сказав, що вона нашукує собі лиха. Той чоловік був магазинним охоронцем. Вона щойно в нього відсмоктала.
Так вийшло, що він схопив її, кола вона цупила дезодорант. Ті quid pro quo, щодо яких вони домовилися, були простими й недивними: вона робить йому оральний секс, він її відпускає. Такий мясовитий сучий син. То виявилася ще та операція, дістатися до його члена попід кермом машини, відшукати його десь між черевом та стегнами. Але Тіффані вже всякого-різного робила, і це було такою дрібницею, порівняно з тим, що не потрапляло навіть у довгий списококрім того, що він сказав.
Такий облом для тебе, еге ж?
Співчутлива гримаса розповзлася по його обличчю, коли він горзався на сидінні, намагаючись підтягнути свої яскравочервоні пластмасові бігові труси, мабуть, єдині, які він зумів знайти на свій свинячий розмір.
Знаєш, ти нашукуєш собі лиха, коли опиняєшся в такій ситуації як оце тут, де ти мусиш догоджати комусь отакому, як оце я.
До цього моменту Тіффані вважала самозрозумілим, що кривдникитакі люди, як її кузен Труменмусять діяти безтямно. А якщо ні, як би вони могли виживати? Як хтось може збиткуватися з людини чи її принижувати, якщо він цілком усвідомлює, що робить? Ну от, зясувалося, що хтось і так можеє люди, як оцей кабан-охоронець. Воно стало справжнім шоком, це усвідомлення, яке так багато прояснило у всьому її гівнянім житті. Тіффані не вірилося, що вона коли-небудь зможе через це переступити.
Три чи чотири нетлі вовтузилися всередині кулястого плафона над столом. Лампочка в ньому перегоріла. Це не мало значення: трейлер запруджувало світло ранку. Нетлі билися й тріпоталися, мерехтіли їхні маленькі тіні. Як вони туди потрапили? І, до речі, як вони потрапили сюди? На якийсь час, після доволі скрутного періоду пізнього підліткового віку, Тіффані вдалося стабілізувати своє життя. У 2006-му вона обслуговувала столики в одному бістро і заробляла добрі чайові. Мала двокімнатну квартиру в Шарлотсвіллі й вирощувала конопельки на балконі. Тож, як для дівчини, виключеної зі старшої школи, жила вона цілком добре. По вікендах любила орендувати великого гнідого коня на імя Молін, який мав ласкавий норов та легку ходу, і кататися верхи по Шенандоа. А тепер вона в трейлері у якихось Східних Кізяках серед Аппалачії і більше не нашукує собі лиха; вона вже його має. Щоправда, це лихо, як то кажуть, на ватяній підбивці. Не терзає так, як зазвичай очікуєш від лиха, що, либонь, і є в цьому найгіршим, бо ховаєшся отак у самісінькій глибині, в западні найостаннішого ряду самої себе, де не можеш навіть
Тіффані почула, як щось гупнуло, і враз опинилася на підлозі. Занило стегно в тому місці, де вона вдарилася ним об кут стола.
З сигаретою, що звисала з його губи, згори на неї зирив Трумен.
Злізай з небес на землю, сласна шльондро.
На ньому були ковбойські чоботи та боксерські труси, і більш нічого. Тіло він мав тугегрудна клітка немов пластиковою упаковкою обтягнута.
Злізай з небес на землю, сласна шльондро,повторив він і сплеснув долонями в неї перед обличчям, наче вона якась неслухняна собака.Ти що, не чуєш? У двері хтось стукає.
Тру був таким мудаком, що в тому закутку душі Тіффані, де вона ще лишалась живоюв тому закутку, де вона досі інколи відчувала потребу розчесати собі волосся або зателефонувати тій жінці, Ілейн, із клініки «Планованого батьківства», яка хотіла, щоб вона погодилася записатися в чергу на детоксикаціюрозглядала його з мало не науковим захватом. Тру являв собою стандарт мудака. Тіффані часто питала себе: «Отой-то більший мудак за Трумена?» Мало хто міг з ним зрівнятисянаразі, фактично, офіційно тільки Доналд Трамп та ще якісь канібали. Список Труменових злодіянь був довгим. Хлопчиком він засовував собі палець в гузно, а потім штрикав ним у ніздрі меншим дітям. Пізніше почав обкрадати свою матір, відносив у ломбард її прикраси та старовинні цінні речі. Він присадив Тіффані на мет того дня, коли ненадовго заїхав до неї в гості, у ту її гарну квартиру в Шарлотсвіллі. В його розумінні добрий жартце ткнути її сплячу в голе плече розкуреною сигаретою. Трумен був ґвалтівником, але ні разу за це не сидів. Деякі мудаки просто вкрай везучі. Обличчя він мав нерівномірно заросле золотаворудою бородою, і очі з велетенськими зіницями, але того глумливого, безсовісного хлопчака, яким він завжди залишався, виказувала випнута вперед щелепа.