Очунюй, сласна шльондро, прийди до тями.
Що?спромоглася перепитати Тіффані.
Кажу ж тобі: піди, відчини двері! Господи Ісусе!
Трумен замахнувся ніби для удару, і Тіффані прикрила руками собі голову, зморгуючи сльози.
Пішов ти нахер,промовила вона мляво. Сподіваючись, що її не чує доктор Флікінджер. Той сидів у туалеті. Тіффані подобався цей доктор. Такий дивак. Завжди звертається до неї «мадам» і підморгує, даючи зрозуміти, що не глузує.
Тибеззуба, глуха, сласна шльондра,оголосив Трумен, попри той факт, що й сам потребував косметичних стоматологічних операцій.
Зі спальні в трейлері вийшов друг Трумена, сів за розкладний стіл і проказав: «Сласна шльондра дзвонить додому». І сам захихотів від власного жарту, танцюючи джигу ліктями. Тіффані не запамятала його імені, але сподівалася, що його мати надзвичайно пишається своїм сином, у котрого на борлаку було витатуйовано какунця з «Південного парку».
Стук у двері. Цього разу Тіффані дійсно його почулавпевнений подвійний стукіт.
Забудь. Не варто було тебе турбувати, Тіфф. Сиди, де сидиш, на своїй тупій сраці.
Трумен рвонув двері навстіж.
Там стояла якась жінка в Труменовій картатій сорочці, під якою виднілися довгі, оливкового тону ноги.
Що таке?запитав у неї Трумен.Чого тобі треба?
Голос, що прозвучав йому у відповідь, був слабенький:
Вітаю, чоловіче.
Зі свого місця за столом гукнув Труменів друг:
Ти Пані Ейвон, чи що?
Послухай, любонько,промовив до неї Трумен,прошу до хати, можеш зайти, але, як мені здається, цю сорочку я мушу отримати взад.
Друг Трумена на це вибухнув сміхом:
Неймовірно! Тру, в тебе день народження, тобто, чи що?
Тіффані почула з ванної звук змиву унітаза. Доктор Флікінджер закінчив свою справу.
Жінка в дверях скинула руку і вхопила Трумена за горло. Той видав негучний хрип; сигарета випала з його рота. Він сіпнувся і втопив пальці в запястя візитерки. Тіффані побачила, як під тиском на руці в неї побіліла шкіра, але жінка не відпускала.
У Трумена на вилицях виступили червоні плями. Із зарубок, які його нігті проробили на запясті жінки, вже струменіла кров. Але вона все одно не відпускала. Хрипи стишились до посвистування. Вільна рука Трумена знайшла держак Буї-ножа, заткнутого в нього за поясом, і висмикнула його.
Жінка вступила в кімнату й іншою рукою перехопила за передпліччявже в русі для ударуруку Трумена з ножем. Потаскавши Трумена задки, вона вгатила ним у протилежну стіну трейлера. Це трапилося так швидко, що Тіффані не встигла угледіти обличчя незнайомки, тільки завісу її кошлатого волосся до плечей, яке було таким темним, що, здавалося, має якийсь зеленкуватий відтінок.
Тпру, тпру, тпру!загукав Труменів друг, налапуючи пістолет під пачкою паперових рушників і підхоплюючись зі свого стільця.
Червоні плями на щоках Трумена розповзлися пурпуровими хмарами. Він видавав звуки, як ото кросівки попискують на паркетній підлозі, його гримаса зсунулася в маску печального клоуна. Очі підкотилися. Тіффані побачила, як відбивається серцевий пульс на напнутій шкірі лівіше його груднини. Силу ця жінка мала шалену.
Тпру!знову гукнув Труменів друг, коли жінка буцнула Тру головою.
Ніс Трумена тріснув зі звуком петарди.
Цівка крові бризнула по стелі, кілька крапель плеснуло на плафон світильника. Нетлі там немов сказилися, бючись у скло з такими звуками, наче хтось колотив у бокалі кубики льоду.
Коли очі Тіффані знову сковзнули вниз, вона побачила, як жінка швиргонула тіло Трумена в бік столу. Друг Трумена стояв, націливши пістолет. Трейлер стрясло грюком камяної кулі для боулінгу. На лобі Трумена зявилося щось схоже на химерної форми деталь складанки-головоломки. Ніби уривок хустинки прикрив йому окоце повиснув зчесаний шматок шкіри з частиною брови. Кров залила перекошений Труменів рот й потекла вниз по підборіддю. Той уривок шкіри з бровою ляпнувся йому на щоку. Тіффані згадалися ті схожі на швабри губки в автомийці, що протирають лобове скло.
Другий постріл вигриз діру в плечі Трумена, обличчя Тіффані затуманилось кровю, а та жінка пожбурила Труменів труп у друга Трумена. Стіл розвалився під вагою трьох тіл. Тіффані не була здатна почути власного крику.
Час стрибнув.
Тіффані віднайшла себе в кутку комірчини, по саме підборіддя її було накрито чиїмсь дощовиком. Якесь глухе ритмічне гупання змушувало трейлер хитатися на його підпірках. Тіффані відкинуло на роки назад, до згадки про кухню того бістро в Шарлотсвіллі, де кухар відбивав обушком телятину. Це гупання було схожим на те, тільки набагато-багато важчим. Почувся тріск роздирання металу й пластику, і по тому гупання припинилося. Трейлер перестав хитатися.
Двері комірчини струсонув стукіт.
Ти в порядку?це питалася та жінка.
Іди геть!провила Тіффані.
Той, що у ванній, утік крізь вікно. Не думаю, що тобі варто за нього хвилюватися.
Що ти зробила?рюмсала Тіффані. На ній була кров Трумена, і вона не хотіла помирати.
Жінка відповіла не зразу. Та й не було потреби. Тіффані сама бачила, що вона робила, чи тодостатньо встигла побачити. Й достатньо почути.
Тобі тепер треба відпочити,сказала жінка.Просто відпочити.
За кілька секунд Тіффані здалосякрізь часткову глухоту, яку залишили звуки стрільбиначе вона почула грюк затріснутих вхідних дверей.
Зіщулившись під тим плащем, вона йойкала, промовляючи імя Трумена.
Він навчав, як курити наркоту: «Роби маленькі затяжки,приказував він,тобі покращає». Який брехун. Яким сучим сином він був, яким монстром. То чому ж вона тепер за ним плаче? Але вона не була в змозі припинити. Хотіла б, але не могла.
8
Пані Ейвон, котра не була Пані Ейвон, вирушила від трейлера назад до метамфетамінової лабораторії. Запах пропану з кожним кроком дужчав, поки все повітря не просякло ним. Позаду неї залишалися відбитки, білі, маленькі, делікатні сліди, що зявлялися нізвідки, ніби створені з пуху ваточника. Поділ позиченої сорочки тріпотів навкруг її довгих стегон.
Перед сараєм вона вихопила з куща якийсь застряглий там аркуш. Згори на ньому великими синіми літерами повідомлялося: «УСЕ В ПРОДАЖУ ЩОДНЯ!» Нижче були фотографії холодильників, як великих, так і маленьких, пральних машин, посудомийок, мікрохвильових пічок, пилосмоків, «Чортогонів Пороху», пресів для сміття, кухонних комбайнів та різного іншого. На одному фото була струнка молода жінка в джинсах, яка, з розумінням посміхаючись, дивилася вниз на свою дочку, білявочку, як її матуся. А ця маленька гарнюня тримала в руках пластмасову ляльку-немовля і посміхалась до ляльки. Були там також великі телевізори, на екранах яких чоловіки грали у футбол і в бейсбол, були чоловіки в гоночних машинах, були солідні грилі, поряд з якими стояли чоловіки з велетенськими виделками й велетенськими щипцями-лопатками, Хоча там і не проказували цього прямо й відверто, ідея рекламного буклету була очевидна: жінки працюють, упорядковуючи гніздечко, а чоловіки тим часом смажать здобич.
Євка згорнула рекламний буклет у трубку і почала клацати під її кінцем пальцями лівої руки. З кожним клацанням спалахувала іскра. Від третьої папір зайнявся. Євка теж уміла підсмажувати. Піднявши трубку вгору, щоб подивитися, чи добре горить, вона закинула її до сараю. І вирушила геть швидким кроком, навпростець через ліс, у напрямку 42-го шосе, відомого місцевим під назвою Головатий пагорб.
Клопітний день,сказала вона нетлям, які знову кружляли навкруг неї.Клопітний, клопітний день.
Коли сарай вибухнув, вона не озирнулася, і не поморщилася, коли шмат рифленої сталі шугнув у неї над головою.
Розділ 2
1
Шерифська управа округу Дулінг перебувала в дрімоті ранкового сонця. Три камери для затриманих стояли порожніми, ґратовані дверінавстіж, підлоги свіжовимиті і пахнуть дезінфектантом. Єдина кімната для допитів так само порожня, як і кабінет Лайли Норкросс. Над усім приміщенням панувала єдина Лінні Марс, диспетчерка. Позаду її стола висів плакат з якимсь вишкіреним, наглянсованим джиґуном у помаранчевому трико з гантелями в руках. «ВОНИ НІКОЛИ НЕ БЕРУТЬ ВИХІДНОГООТЖЕ, Й ТОБІ НЕ ВАРТО!»радив плакат.
Лінні мала звичку ігнорувати цю добру пораду. Після короткого флірту з аеробікою у Християнській асоціації молодих жінок вона більше не займалася фізичними вправами, що не заважало їй пишатися власною зовнішністю. Зараз вона заглибилася в статтю в «Марі Клер» про правильний метод фарбування очей. Для отримання стабільної лінії треба впертися мізинцем собі у вилицю. Це надасть кращий контроль і убезпечить від раптових посмикувань. У статті пропонували починати посередині і рухатися до зовнішнього кута ока, а потім, почавши від носа, завершити картину. Тонка лініяна день; ширша, драматичнішадля важливого вечора, для побачення з тим парубком, що, як ти сподіваєшся
Задзвонив телефон. Не звичайний, а той, що з червоною смугою на слухавці. Лінні поклала журнал на стіл (нагадуючи собі, що треба буде зайти в «Райт Ейд» і купити «Лореаль опак») і підняла слухавку. Минуло вже пять років, як вона потрапила в диспетчерки, тож о цій порі ранку це мусила бути або кішка на дереві, або загублений собака, або якась кухонна халепа, абовона сподівалася, що ніінцидент із немовлям, яке задихнулося. Пригоди із залученням зброї майже завжди траплялися після заходу сонця й зазвичай у «Рипливому колесі».
911, яка у вас проблема?
Пані Ейвон убила Тру!прокричав жіночий голос.Вона убила Тру і друга Тру! Я не знаю, як його звуть, але вона реально проломила його головою нахер к-херам стіну!
Якщо я там знову те побачу, я осліпну!
Мем, усі дзвінки на 911 записуються,сказала Лінні,і ми не схвалюємо таких жартів.
Я не жартую! Хто жартує? Якась невідома курва просто прийшла сюди і вбила Тру! Тру й іншого хлопця! Тут кров вувсюди!
Коли цей белькіт почався з Пані Ейвон, Лінні на девяносто відсотків була певна, що це або розіграш, або наркоглюки; тепер вона на вісімдесят відсотків була впевнена, що йдеться про реальну подію. Ця жінка шварґотіла так затято, що її було важко зрозуміти, а байрачний акцент був грузьким, як болото. Якби Лінні не була сама родом із Тхорячого Перепуття в окрузі Кенова, подумала б, що її абонентка балакає якоюсь іноземною мовою.
Назвіть своє імя, мем?
Тіффані Джонс, та до чо ту я! Це вони тут мертві, і я не знаю, чому вона залишила мене живою, а якщо вона повернеться?
Лінні нахилилась уперед, читаючи робочий графік: хто сьогодні на службі, хто патрулює. В офісі шерифа малося тільки девять машин, і одна-дві майже завждина ремонті. Округ Дулінг був найменшим округом у штаті, далебі не найбіднішим; цю сумнівну честь мав сусідній округ Мак-Давелл, що губився в глушині.
Я не бачу в себе на екрані номера вашого телефону.
Звісно, що не бачите. Це палений разовий мобільник Тру. Він щось таке робить з ними. Віндалі пауза, якійсь тріск, потім голос Тіффані Джонс віддалено й тонко заверещав:Ох, Господи! Це ж лабораторія щойно вибухнула! Нащо вона це робить? Ох, Господи, ох, мій Господи, ох
Лінні почала було питати, про що це таке вона говорить, але почула якесь розкотисте «бум». Звук був не те щоб гучним, від нього не задрижали вікна, але це було таки «бум», авжеж. Немов якийсь реактивний літак з Ленґлі пробив звуковий барєр над Вірджинією.
З якою швидкістю летить звук?загадалася вона. Хіба ми не вчили це на уроках фізики? Але її старша школа й фізика були так давно. Майже в іншому житті.
Тіффані? Тіффані Джонс? Ви мене чуєте?
Посилайте когось сюди, поки ліс вогнем не зайнявся!Тіффані прокричала це так голосно, що Лінні аж слухавку подалі від вуха прибрала.Самі, збіса, носом понюхайте, звідки тхне! Подивіться, де дим! Його вже понесло вгору! Де Головатий пагорб, поза Перевозом і лісопильнею.
А та жінка, та, яку ви називаєте Пані Ейвон
Тіффані зареготала крізь свої ридання:
Ох, та ваші копи, як її побачать, враз пізнають. Вона там вся у крові Трумена Мейвезера.
Ви можете сказати мені вашу ад
У трейлера нема жодної адреси! Тру не приносять пошту! Заткни свою ротяку та пришли вже сюди когось!
На цьому Тіффані пропала.
Перетнувши порожню центральну кімнату, Лінні вийшла на ранкове сонце. Декілька людей, прикриваючи долонями очі, стояли на хідниках Головної вулиці і дивилися на схід. В тому напрямку, либонь на відстані миль трьох, здіймався чорний дим. Гарно й прямо, не розходився смугами, дякувати Богу вже за це. Саме так, це десь біля Адамсової лісопильні, місця, яке вона добре знала, спершу з поїздок туди на пікапі з батьком, а потім з поїздок туди на пікапі зі своїм чоловіком. Чоловікам притаманні різноманітні дивні пристрасті. Здається, лісопильні також належать до них, дещо випереджаючи монстр-траки, але значно відстаючи від виставок-ярмарків зброї.
Що там у нас?гукнув, стоячи перед своїм офісом по той бік вулиці, Дрю Т. Баррі з «Дрю Т. Баррі. Компанія Запорука».
Лінні буквально бачила колонки цифр страхових виплат, які перебігали в очах Дрю Т. Баррі. Нічого йому не відповівши, вона знову зайшла в офіс, щоби найперше подзвонити до пожежної частини (де телефони, як вона здогадувалася, вже мусять дзеленчати), потім Террі Кумсу і Роджеру Елевю в Четвертому Патрулі, а після цього вже шефині. Яка, мабуть, ще спить після того, як минулого вечора сказала, що почувається хворою.
2
Але Лайла Норкросс не спала.
У якомусь журналі вона колись читала, ймовірно, у почекальні перед очисткою зубів чи перевіркою зору, що пересічній людині, щоб заснути, потрібно від пятнадцяти до тридцяти хвилин. Утім, там було зауваження, якого Лайла навряд чи потребувала: людина мусить бути в спокійному умонастрої, а вона перебувала наразі не в тому настрої. По-перше, вона досі лишалась одягненою, хоча вже розчепила зіпер на штанях і розстебнула ґудзики на брунатній форменій сорочці. І ще зняла з себе службовий ремінь. Вона почувалася винуватою. Лайла не звикла брехати своєму чоловіку в дрібницях і ніколи до цього ранку не брехала йому в дійсно серйозних речах.
«Аварія на Гостинно-Гірській дорозі,написала вона йому есемес.Не намагайся додзвонитися, нам треба розчищати весь цей безлад». А сьогодні вранці ще й додала трохи правдоподібності, котра мучила її тепер, мов якась колючка: «Котячий пісок по всьому шосе! Знадобився бульдозер!» Але розповідь про такого роду подію мусила б зявитися в Дулінгський щотижневій газеті, хіба не так? Тільки Клінт її ніколи не читає, тому з цим, мабуть, буде все гаразд. Але ж і люди мусили б говорити про таку кумедну пригоду, а вони мовчатимуть, і його це здивує
«Він хоче, щоб його викрили»,сказала вона якось Клінту, коли вони дивилися на «Ейч-Бі-О» один документальний фільм«Бузувір», так він називався,про багатого й ексцентричного серійного вбивцю на імя Роберт Дерст. Це було на початку другої з шести серій. «Він ніколи б не погодився розмовляти з документалістами, якби цього не хотів». І, будьте певні, зараз Роберт Дерст знову сидить у вязниці. Постає питанняа вона хоче, щоб її викрили?
Якщо ні, навіщо вона взагалі надсилала йому есемески? В той момент вона себе запевняла: якщо він їй подзвонить, то почує всі ті звуки в спортзалі Коглинської старшої школиазартні вигуки глядачів, черготіння кросівок по деревяній підлозі, ревіння ріжкаі, природно, запитає, де вона і що там робить. Але ж можна було перемкнути його дзвінки на голосову пошту, так? І передзвонити потім самій.
«Я про це не подумала,запевняла вона себе.Я була знервована і збентежена».
Справді так, чи вона собі бреше? Цього ранку вона схилялася до другого. До того, що це складне павутиння вона сплітала навмисне. Що їй хотілося, щоб Клінт змусив її зізнатися, щоб це він потягнув за ту нитку, яка все розплутає.
Набігла думка, і то сумна, що попри всі довгі роки її праці в правоохоронній системі, значно кращим кримінальником виявився її чоловік, психіатр. Клінт знав, як берегти таємницю.
Лайла почувалася так, ніби дізналася, що в її домі існує ще один поверх. Цілком випадково натисла якусь потерту пляму на стіні й відкрилися невідомі сходи. Там, у секретному коридорі, був гачок і на тому гачку висів Клінтів піджак. Шок був важкий, біль ще гірший, але ні те, ні інше не до порівняння з соромом: як вона не збагнула цього раніше? А щойно дізналася, щойно прокинулася в реальності свого життя, як вона зможе прожити далі бодай секунду, не викрикнувши всього цього вголос? Якщо відкриття того, що твій чоловік, людина, з якою ти щодня балакала протягом пятнадцяти років, батько твого сина має десь дочку, про яку він ніколи не заїкавсяякщо це не привід для крику, для виття до болю в горлі, для голосіння з люті й образи, то що інше? Натомість вона побажала йому гарного дня і лягла.