Ірка мовчала, зовсім не збираючись допомагати бізнесмену. І більше б за все її влаштував варіант, якби гість забрався з її садка, так і не зважившись на розмову.
Але Іващенко недарма був великим бізнесменом. Набравши повні груди повітря, як перед стрибком із вишки, він випалив:
У мене є компаньйон. Тобто був компаньйон.
Ірка знизала плечима. Ні, він не про хатню робітницю прийшов розповідати, схоже, він вирішив познайомити Ірку з усім своїм сімейством. Ось уже й до компаньйона дійшло, скоро про собак із кішками розповідатиме.
Отже, недавно мій компаньйон зник. Утік. І прихопив із собою дуже велику суму. Величезні гроші, ти собі навіть не уявляєш які! А найголовніше те, що це не наші з ним гроші. Це гроші наших партнерів. Вони нам бабки під один проект дали. А тепер, сама розумієш, ані проекту, ані грошей, самі лише неприємності.
Зверніться до міліції, без жодного інтересу буркнула Ірка. Розмова викликала в неї дедалі більший подив.
В Іващенка смикнулися куточки рота: він чи то посміхнувся, чи то скорчив гримасу.
Ні, в міліцію не можна, пробелькотів він і швидко заспокоїв Ірку:Ти не хвилюйся, я до тих ментів уже приватно звертався. На мене один дуже крутий майор працював.
А я, взагалі-то, й не хвилююся, відповіла Ірка.
Та все одно дарма, не слухаючи її, вів далі Іващенко. Я й свою службу безпеки залучив, і до цих, що шпигунів ловлять, ходив, і компютерних хакерів наймав, аби вони трансфери по банках відслідковували Усі з мене гроші взяли, а потім руками розводять. Кажуть: жодних слідів! Коротше, для менеповний кінець світу, хоч бери та вішайся! Іващенко зсунув краватку на бік, немов і справді збирався повіситись прямо тут, на Ірчиній яблуні. Саме тут я й згадав про тебе! Дав своїм хлопцям завдання Вони, звісно, лаялися: ні імя, ні прізвища, ні тобі фотографії, тільки опис та приблизний вік Але нічого: побігали, пометушилися, і бачишзнайшли тебе, Ірко Хортице.
І навіщо ж я вам знадобилась? Ірка витріщилася на Іващенка з таким самим подивом, як нещодавно на бабусю.
Бізнесмен ніяково відвів очі вбік, поворушив губами, немовби куштуючи несказані слова на смак, і нарешті випалив:
Я знаю, що ти відьма!
Чого це ви лаєтесь? ображено скривила губи Ірка. А ще дорослий, називається!
Але тепер, коли найголовніше було вже сказано, Іващенко позбувся своєї розгубленості й перейшов до справи.
Не мороч мені голову, дівчинко, з тихою зміїною пестливістю прошипів він. З памяттю в мене все гаразд і з мізками так само. Думаєш, я не пригадую, як ти на мітлі літала?
На рогачі, набурмошено виправила його Ірка.
Для мене це несуттєво, відмахнувся Іващенко. А ще я пригадую, як ти обернула одну пані на копицю сіна!
Це не я! знову запротестувала Ірка. Вона сама! Я просто не дала їй перевтілитися назад! А відьом не буває, ви ж самі тоді сказали!
Несподіванка Потрясіння Шок, відчеканив Іващенко. Але пізніше в мене був час усе добре обмізкувати. І я зрозумів: ніхто, крім відьми, не міг таке виробляти! А знаєш, що ще? Я пригадав вашу розмову в провулку й проаналізував її Замовляння там усілякі, чарівні слова, вийнятий слід. І ще ця моя хвороба незрозуміла, яку жоден лікар ніколи не бачив. І здається мені, що це ти намагалася мене вбити! Чаклунством! Правда? бізнесмен пильно глянув дівчиськові в очі.
Ірка почала ніяково вовтузитися на лавочці. Відчуття провини за ледь не скоєне вбивство повернулося до неї з подвійною силою. А й справді, жив собі чоловік нормально, доки вона його слід не вийняла й замовляння не наклала. Гадала, що всього-на-всього тренується, а виявилосяледь до могили чоловіка не довела.
Але ж я вас потім урятувала! спробувала виправдатись Ірка.
Якби не зачарувала, і рятувати б не довелося! заявив Іващенко.
Ірці його заперечення видалося цілком резонним.
Я не спеціально, мене обдурили! уже ледь не плачучи, виправдовувалася відьмочка.
Отже, все-таки ти! задоволено кивнув Іващенко.
Напружений вираз миттю зник із його обличчя, а на губах зявилася посмішка. Він відкинувся на деревяну спинку лавочки й почав уважно вивчати Ірку. Так мисливець розглядає безпомічну здобич, вирішуючи: відразу з неї шапку зробити чи в клітці потриматиаби відгодувати трішки.
А Ірка раптом відчула, як під цим пильним поглядом вона поволі починає скаженіти. Тихе-тихе, поки ще нікому, окрім неї самої, не чутне гарчання заклекотіло в горлі. А краватка на шиї Іващенка почала невблаганно надити її погляд. Раптом вона уявила, як одним стрибком перелітає через стіл і її ікла впиваються в горло цього самовпевненого нахаби, який думає, що це він тут мисливець! І як він заборсається, задихаючись у її хватці! О, хто-хто, а вона вже точно не попсує шкіри!..
Раптом зі світу зникли всі фарби, залишилась тільки разюча чіткість чорного й білого, а злякане дівча міцно замружило очі.
Лють зникла, немовби її змило з душі. Ірка із острахом розплющила одне око. Усе було, як і раніше. Світ знову сповнявся квітами, а одною-єдиною чорно-білою плямою був Іващенко в його білій сорочці й чорній краватці, котрий так само продовжував сидіти навпроти Ірки.
Ірка похитала головою. Це ж треба, які дурниці в голову лізуть! Ікла, хватка, шкіра
Якась я агресивна сьогодні. На сонці перегрілася, чи що? ледь чутно пробелькотіла Ірка.
Ти там не бурчи, ти слухай мене, дівчинко, цілком заволодівши ситуацією, кинув Іващенко. Адже ти вбивця! Він звів долоню, спиняючи Ірку, котра аж скочила з місця. Так, так, така маленька мила дівчинка, і при цьому справжня убивця! А ятвоя жертва! Цієї миті він був схожий на кого завгодно, але зовсім не на жертву. Ти переді мною дуже сильно завинила, правда? І доведеться тобі цю провину спокутувати. По-моєму, так буде правильно.
Ну й чого вам треба? похмуро спитала Ірка. Усе, що говорив Іващенко, страшенно їй не подобалось, але в його словах усе-таки була якась справедливість.
А ти сама не здогадуєшся? Іващенко навалився на стіл, зазираючи Ірці в очі. Мені треба всього-на-всього повернути гроші, які викрав мій компаньйон.
Та де ж я вашого компаньйона знайду?! обурилася Ірка.
Компаньйонане обовязково, мене цікавлять тільки гроші, уточнив Іващенко.
Я не вмію шукати. Ані компаньйонів, ані грошей. Я ж не мент! усе ще пручалася Ірка.
Мента я вже наймав, нагадав Іващенко, тепер мені потрібна відьма. А ти комизишся, не хочеш провину спокутувати. Яке ж ти негарне дівча. Прямо-таки безсовісне. Гаразд, не домовились по-нормальному, спробуємо інакше. Цікаво, тобі сподобається, якщо всі навколо дізнаються, хто ти насправді? Твої друзі, однокласники? Сусіди? Гадаєш, їм приємно буде жити поруч із відьмою? Та ж вони всі свої неприємності звалять на тебе! Ще й спалять, як у старовину, Іващенко зловісно посміхнувся.
Нажахана Ірка зіщулилася на лавочці. У її збудженій уяві раптом постала темна ніч і юрба зі смолоскипами, а попереду чомусь та сама тітка, котра вигнала її сьогодні з базару. І вона веде натовп прямо до будинку, де за щільно зачиненими віконницями причаїлися вона й бабця.
Цієї миті кущі смородини розсунулися, і з них вилізла бабця.
А чого ви мені тут дитину лякаєте? звично взявши руки в боки, спитала вона. То шо, ваша дитина, шо ви її лякаєте? Ідіть до своїх і лякайте, а мою не трогайте!
У мене нема своїх дітей, шановна, почав був Іващенко, але бабця відразу ж учепилася в його слова, як мисливський пес у свою здобич.
Воно й видно, шо нема! Приїхав сюди, думає, як на «Мерседесі», то все можна! Ану геть звідси! і бабця замахнулася на Іващенка кухонною ганчіркою.
Бізнесмен підстрибнув, перехопив ганчірку, що летіла прямісінько йому в пику
Бабця відразу ж видала крик не згірший за пароплавну сирену:
Рятуйте! Стару женщину кривдять! Міліція! Рятуйте!
Ану тихо! Та хто ж вас чіпає?! Іващенко випустив хвіст засаленої матерії, але було вже пізно.
Відійшов швидко від бабці! Ірко, ти ціла? спитав дзвінкий хлопячий голос.
Іващенко озирнувся. На нього насувався хлопчак років одинадцяти. Звичайний собі хлопчак у майці, джинсах і зношених кросівках. Ось тільки на поясі в нього висів важкий сталевий клинок, а в руках він тримав туго напнутий лук, гостра стріла якого була спрямована Іващенкові точнісінько межи очі. У бізнесмена навіть перенісся почало свербіти. Те, що лук і меч були далеко не іграшкові, і те, як вправно хлопчак ними володіє, Іващенко памятав ще з їхньої першої зустрічі. Бізнесмен злякано позадкував.
Кущі знову розсунулися, і з них вилізло ще одне дівча: світловолосе й пухкеньке.
Як у вас тут людно, із кривою посмішечкою пробелькотів Іващенко.
Я, мабуть, задню хвіртку не зачинила, немовби вибачаючись, відповіла Ірка.
Зачинила, зачинила. Просто я її замовлянням відкрила, сказала Тетянка й злизала краплинку крові з пальця.
Незважаючи на всю напруженість ситуації, Ірка мимохіть прикипіла поглядом до цього пальця. Не могла не прикипіти. Бо Тетянчин ніготь був розписаний трьома кольорами: неяскраво, непомітно, але водночас напрочуд красиво. Мабуть, мама брала Тетянку із собою до салону. Ірка зрозуміла, що її саморобна творчість не йде в жодні порівняння з роботою професіонала. Ну що за деньприкрість за прикрістю!
Я визирнула з нашого вікна, а над твоїм будинком прямо темна хмара висить. Зрозуміло, щось сталося. То я й примчала сюди, вела далі Тетянка.
А я її побачив і за нею! докинув Богдан.
Міг би й не перейматися! презирливо процідила Тетянка.
Тим часом Іващенко так витріщився на дівча, що навіть забув про націлену в нього стрілу.
І ти теж відьма? посміхнувся бізнесмен.
Припустімо, зовсім незворушно відповіла Тетянка й наостанку лизнула палець іще раз. А що, про мене ви теж усім розкажете? Друзям, сусідам?..
Можу й розказати, буркнув Іващенко.
Йому явно щось не подобалося в Тетянчиних словах. Мабуть, тон. Занадто легковажний, до того ж із виразним єхидством.
Звісно, можете, покірно погодилась Тетянка й одразу ж зміряла Іващенка глузливим поглядом. Ви тільки заждіть хвильку, я зараз повернуся. І відьмочка пірнула в двері будинку.
Буквально за хвилину вона зявилася з купою старих газет, які витягла з коридорної шафи, куди їх складала Ірчина бабця. Тетянка кинула газети на столик, недбало перетрусила й вибрала аркуш:
Отже, кажете, усі дізнаються, що ми з Іркою відьми, замислено повторила вона. Спалять, кажете. Вона провела пальцем уздовж рядка газетних оголошень. А що тут у нас? Ага, знахарка Марта зніме пристріт, наведе причину. Ось іще, матінка Пелагея, біла відьма. Ну, не в тому сенсі, що не негритянка, а в сенсі, що зла не робить. Маг Ібрагімзнавець чорної, білої та японської магій. Жовтої, мабуть. Ну, то про що ви зібралися розповідати, га, Володимире Георгійовичу? поцікавилась Тетянка, миттю згадавши імя та по батькові бізнесмена.
Оці всі, з газетнесправжні! відчуваючи, що втрачає ґрунт під ногами, перейшов був Іващенко в наступ. А ви на мітлах літаєте!
Та невже? вдавано здивувалась Тетянка. Ану підіть, розкажіть комусь. Знаєте, що завтра ваші бізнес-партнери говоритимуть? І, копіюючи чоловічий голос, вона пробасила:«Чули, Іващенко дівчаток на мітлах бачив!»«А хлопчаків із ріжками й вилами ще нема? Нічого, скоро й вони будуть».
Бізнесмен аж почервонів.
Між іншим, твоя подружка мені дещо завинила! Вона мене вбити намагалася!
Це ви їй винні! Вона вам життя врятувала! обурилась Тетянка.
Де про це написано? Де свідки? гмукнув бізнесмен.
А де написано, що вона намагалася вас убити? Докази, протокол? знизала плечима Тетянка.
Бізнесмен трохи помовчав, переварюючи свою поразку:
А ще кажуть, що дітимилі й добрі створіння, нарешті зітхнув він.
А ще кажуть, що ми наївні й довірливі й що нас легко обдурити, відбивалася Тетянка.
То мені не треба шукати його зниклі гроші? миттю пожвавішала Ірка, із вдячною посмішкою поглядаючи на Тетянку.
Але посмішка відразу ж зникла з її обличчя, оскільки подруга раптом видала щось зовсім несподіване:
Може, й треба. Якщо, звісно, пан Іващенко перестане вдавати із себе дурника й почне говорити по-діловому, Тетянка зручно всілася за столик під яблунею, мимохідь кинувши в бік бабусі:Там, здається, новий серіал починається. Мама каже, що цікавий.
Та я знаю! буркнула бабця. Відтоді, як від Таньчиного дотику запрацював відключений за несплату телефон, бабця боялася злити подружку Ірки. А раптом безкоштовний звязок зникне? А він без мене Яринку не скривдить? з підозрою зиркнувши на Іващенка, поцікавилась вона.
У жодному разі, твердо запевнила Тетянка. Володимир Георгійович зараз із нами трохи погомонить і поїде. Правда ж, Володимире Георгійовичу?.
Іващенко ствердно кивнув, як заворожений.
Невпевнено озираючись, бабуся рушила назад до будинку.
Компоту, пане Іващенко? Вишневого, сливового, яблучного? поцікавилась Тетянка тоном, яким бізнесмени в серіалах запитують у своїх партнерів: «Вам чаю, кави?».
Вишневий, обрав бізнесмен, і Тетянка сказала через плече:
Вишневий, будь ласка.
Ірка не відразу зрозуміла, що подруга звертається саме до неї.
Ледь стримавши обурене: «Я тобі не секретарка!»Ірка звелася й набурмошено відповіла:
Вишневого нема, увесь видудлили.
Тоді сливовий, погодилась Тетянка. Та ви сідайте, Володимире Георгійовичу. Поговоримо. А ти лук прибери, кинула Богданові, а то ще пан Іващенко скаже, що ми його змусили угоду підписати. Під дулом пістолета.
Чому під дулом? перепитав Богдан, зиркнувши на свій лук, який не мав ніякого дула.
Ну, якщо він скаже, що змусили під стрілою лука, буде, як з історією про відьом. Засміють.
Коли Ірка повернулася з льоху з компотом (налила з банки в глечик, поставила на тацю, поруч чотири склянкиусе як у найкращих закладах), переговори були якраз у розпалі. Тетянка недбалим жестом звеліла Ірці наповнити склянки. Ірка стисла зуби, але сваритися не стала, бо розумілазараз не час.
Тільки, будь ласка, не треба вдруге мати нас за лохів. Звісно ж, ви оплатите всі видатки, любий Володимире Георгійовичу, куди ж ви подінетесь. Адже це ви до нас прийшли, а не ми до вас, з нудотною любязністю цідила Тетянка, бавлячись компотом у склянці. А зараз поговорімо про оплату!
Та я в жодному разі не маю вас за лохів, люба Тетяно е-е
Миколаївно, поважним рухом схилила голову Тетянка.
Люба Тетяно Миколаївно! трохи глузливо сказав Іващенко. Потім затнувся і вже іншим тоном поцікавився:Миколаївно? А ваш батько, часом, нерухомістю не торгує?
Торгує, і не часом, відрізала Тетянка.
Іващенко трохи помовчав, а потім спитав:
Багато чув про нього. І скільки ж ви хочете отримати?
Гадаю, двадцять відсотків від викраденої суми буде достатньо, трохи збліднувши від власної нахабності, видала Тетянка.
Іващенко похлинувся компотом.
Скільки-скільки? Та ви що, з глузду зїхали? Двадцять відсотків? Від пятдесяти мільйонів доларів?
Ірці перехопило подих, Богдан широко розплющив очі, а Тетянка судорожно здригнулася. Ірка подумала, що подруга теж похлинеться компотом, як Іващенко, але та тільки мовчки відставила склянку вбік.
Ви хоч головою думаєте?! продовжував лютувати Іващенко.Отак із доброго дива віддати десять лимонів? А що я партнерам скажу, куди бакси поділися? Даю піввідсотка й ні цента більше!
Якщо ми ваші гроші не знайдемо, вам і решти сорока мільйонів не бачити, майже машинально відбивалася Тетянка. Гаразд, Господь із вами, якщо ви такий жаднюга. Три! Три відсотки!
Нуль сімдесят пять!
Два!
Добре! закричав Іващенко.Один, і все, все! Пятсот тисяч я знайду, як компенсувати, але це моє останнє слово!
Тетянка коротко кивнула і, вирвавши з блокнота аркушик, почала писати.
І що, ми будемо завіряти це в нотаріуса? кисло поцікавився Іващенко, читаючи текст угоди.
А навіщо нам нотаріус? здивувалась Тетянка.
Швидким рухом відібравши в Богдана стрілу, вона потяглася до руки Іващенка. Бізнесмен різко скрикнув і здивовано витріщився на свій закривавлений палець. Тетянка притулила його палець до паперу.
Подивимось, як ви насмілитесь порушити таку угоду, сказало дівча й спробувало посміхнутись якомога зловісніше.
Схоже, її посмішка і власний кривавий відбиток на білому аркуші справили на Іващенка неабияке враження. Бізнесмен зблід.
То що, виходить, завтра я чекаю на вас у мене в офісі? спитав він, встаючи з-за столу.
Чекайте-чекайте, муркнула йому Тетянка, дмухаючи на папір, аби просушити кривавий відбиток.