Касандра КлерМісто кісток
Моєму дідусеві
Подяки
Я хотіла б подякувати своїй робочій групі, усім зіркам Массачусетсу: Еллен Кушнер, Делії Шерман, Келлі Лінк, Гевіну Гранту, Холлі Блек і Сарі Сміт. А також Тому Холту та Пег Керрза те, що підбадьорювали мене до появи книги, а Джастін Ларбалестьє й Іві Сінайкоза їхні думки щодо книги під час роботи над рукописом. Моїй мамі і батьковіза їхню відданість, прихильність і непохитну віру в те, що зрештою я створю щось варте друку. Джиму Хіллу й Кейт Коннорза їхнє підбадьорення і підтримку. Ерікуза мотоцикли вампірів, які працюють на демонічній енергії, й Елціза те, що виглядає в чорному краще, ніж удови її ворогів. Тео та Велуза створення гарних зображень до моєї прози. Моєму чарівному агентові Баррі Голдблатту і моєму талановитому редактору Карен Войтилі. Холліза те, що прожила цю книгу зі мною, і Джошуза фінансову допомогу.
Я зовсім сну не маю.
Між виконанням пагубного вчинку
І первим побудом до нього ціла
Середина, се мов якась фантазма,
Якесь гидке, страшенне сновидіннє.
Тоді наш геній кличе на пораду
Усі знаряддя смертної природи,
І чоловіче єстество страждає,
Мов невеличке царство в часі бунту.
Частина 1Спуск у темряву
Оспівував я Хаос й Вічну Ніч,
й, натхненний Музою небес,
спускався в темряву
та сходив до висот.
Розділ 1«Пекельне лігво»
Ти, певно, жартуєш зі мною, сказав вишибайло, схрестивши руки на своїх кремезних грудях. Він подивився згори вниз на юнака в червоній куртці з блискавкою та похитав головою. Із цим сюди не можна.
Близько півсотні підлітків, що стояли в черзі перед дверима клубу «Пекельне лігво», нашорошили вуха. Щоб потрапити до цього клубу, треба було довгенько постояти в черзі, особливо в неділю, і зазвичай тут нічого цікавого не відбувалося. Охоронці жорстко й швидко заспокоювали тих, із ким могли бути неприємності. Пятнадцятирічна Клері Фрей та її найкращий друг Саймон разом з усією чергою затамували подих, сподіваючись на щось цікаве.
Слухай, хлопець підняв щось над головою. Предмет нагадував деревяну загострену з одного кінця палицю. Це деталь мого костюму.
Вишибайло недовірливо поглянув на нього.
І хто ж ти в нас?
«Він досить нормально виглядає як для Пекельного лігва», подумала Клері. Волосся, пофарбоване в насичений блакитний колір, стирчало на його голові, наче щупальці переляканого восьминога, але ні тату на обличчі, ні пірсингу на вухах і губах не було.
Мисливець на вампірів, посміхнувся юнак. Він легко зігнув палицю. Це ж бутафорія. Поролон. Бачиш?
Великі очі хлопця були насиченого зеленого кольору. «Наче колір антифризу чи весняної трави, зауважила Клері.Напевне, контактні лінзи».
Вишибайло знизав плечима, раптом втративши цікавість.
Ну, гаразд, проходь.
Юнак прошмигнув швидко, наче вугор. Клері сподобалося те, як граційно він повів плечима, як, ідучи, порухом голови відкинув волосся. Її мама казала про таких: безтурботні.
Запала на нього, голос Саймона змінився. Правда?
Клері мовчки штурхонула його ліктем під ребра.
Всередині клубу утворилася завіса зі штучного густого диму. Кольорові вогники вигравали на танцмайданчику, перетворюючи його на веселкову казкову країну блакитних та отруйно-зелених, яскраво-рожевих та золотистих барв.
Юнак у червоній куртці торкнувся довгого гострого леза у своїх руках, і на його вустах заграла самовдоволена посмішка. Все відбулося так легко. Трішки чарі лезо виглядало невинною дрібничкою, а очі Тієї миті, коли вишибайло глянув у них, він попався. Звичайно, хлопець міг би пройти в клуб без будь-яких проблем, але це було частиною гри: дурити приземлених, робити все це відкрито, просто перед ними, перед порожніми поглядами на їхніх овечих обличчях.
Та люди мали своє призначення. Зеленоокий юнак розглядав танцмайданчик, де стрункі постаті, вбрані у вузькі смужки шовку та чорної шкіри, час від часу зникали та зявлялися у стовпах диму. Приземлені танцювали. Дівчата метеляли довгим волоссям, хлопці похитували своїми затиснутими в шкіру стегнами, й оголена плоть виблискувала краплинами поту. Їхня життєва енергія била через край, і її хвилі пянили. Його губа презирливо смикнулася. Вони не знали, як їм пощастило, не знали, як цевиживати у світі мертвих, де диск сонця висить на небі, як напівзотліла вуглина. Їхні життя горіли яскраво, як вогник свічки, й так само легко було їх загасити.
Він міцніше стиснув лезо, яке тримав у руці, й уже рушив був на танцмайданчик, коли від гурту підлітків, що танцювали, відійшла дівчина й попрямувала до нього. Юнак не зводив із неї очей. Вона була гарна як на людину: довге волосся насичено-чорного кольору, темно-сірі очі. Біла сукня до підлогитакі носили тоді, коли цей світ був молодшим. Мереживні рукави-дзвіночки прикривали тонкі руки дівчини. Її шию прикрашав товстий срібний ланцюжок, на якому висіла темно-червона підвіска завбільшки з кулачок дитини. Глянувши лише раз, юнак зрозумів, що каміньсправжній і дорогоцінний. Він ковтнув слину, коли дівчина почала наближатися. Життєва енергія пульсувала в ній, наче кров у відкритій рані. Проходячи повз нього, дівчина всміхнулася й поманила його поглядом. Юнак попрямував за нею, уже відчуваючи пянкий присмак смерті на своїх губах.
Це завжди було легко. Він уже відчував силу, з якою її згасле життя розіллється рідким вогнем по його жилах. Люди такі дурні. Вони володіли чимось надзвичайно цінним, але взагалі не берегли це. Вони гинули за гроші, пакетики з наркотою чи за чарівну усмішку незнайомця. Дівчина, що відступала у хмарах різнобарвного диму, здавалася фантомом. Вона дійшла до стіни, озирнулася на нього та всміхнулася, підібравши спідницю. На ній були високі чоботи-панчохи.
Юнак підходив повільно, від її близькості по шкірі бігли дрижаки. Тепер дівчина вже не виглядала бездоганно. Він бачив розмиту туш під очима, прилипле до спітнілої шиї волосся, смакував запах її смертності, солодкий запах гниття.
«От і попалася», подумав хлопець.
Холодна посмішка викривила її губи. Він побачив, що юнка відійшла вбік і притулилася до зачинених дверей. На них червоною фарбою було наляпано: «Службове приміщення. Стороннім вхід заборонено». Дівчина намацала позад себе клямку, повернула її та прослизнула досередини. Погляд юнака вихопив купи коробок і поплутаних кабелів. Звичайна комірчина. Він озирнувся: ніде нікого. То й на краще, якщо вона хоче усамітнитися з ним.
Хлопець проник до кімнати слідом за нею, не підозрюючи, що за ним стежать.
О, сказав Саймон, а музика нічогенька, правда?
Клері не відповіла. Вони танцювали, чи принаймні вдавали, погойдуючись вперед-назад, час від часу різко нахиляючись, наче в когось із них вилетіла контактна лінза. Поряд рухалися гурт підлітків у металевих корсетах і молода азійська пара. Вони цілувалися так пристрасно, що їхнє кольорове нарощене волосся сплелося докупи, наче виноградна лоза. Хлопець із пірсингом на губі та наплічником у формі плюшевого ведмедика без перешкод роздавав таблетки «екстазі», його штани-парашути лопотіли на вітрі з вентилятора. Клері не звертала особливої уваги на тих, хто їх оточував. Вона не зводила очей з блакитноволосого юнака, що переконав вишибайла впустити його. Хлопець пробирався крізь натовп, наче шукаючи щось. Його рухи дещо нагадали їй
Мені, наприклад, вів далі Саймон, тут надзвичайно подобається.
Це здавалося неправдоподібним. Саймон виглядав у клубі білою вороною: у джинсах і старій футболці з написом спереду «Виготовлено в Брукліні». Його гладенько причесане волосся було каштановим, а не зеленим або рожевим, і на кінчику його носа криво сиділи окуляри. Він більше нагадував шахіста, що йде на гурток, ніж того, хто спостерігає за силами темряви.
Ага.
Клері чудово знала, що він прийшов із нею до «Пекельного лігва» лише тому, що вона любила це місце. На думку Саймона, тут було нудно. Дівчина навіть не тямила, чому тут їй так подобалося. Яскравий одяг, клубна музика перетворювали заклад на мрію, на можливість пожити чужим життям, яке дуже відрізнялося від її марудного, рутинного існування. Але Клері завжди була занадто соромязливою, щоб поспілкуватися з кимось іще, крім Саймона.
Блакитноволосий юнак пробирався через натовп на танцмайданчику. Він виглядав трохи розгубленим, наче не знайшов того, кого шукав. Клері стало цікаво, що станеться, якщо вона підійде до нього, назветься й запропонує показати йому клуб. Можливо, хлопець просто гляне на неї як на божевільну. А якщо й він соромиться? Може, юнак буде тільки радий і вдячний, хоч намагатиметься не виказати себе (що так типово для хлопців), але вона це зрозуміє. А
Раптом хлопець випростався, звернувши на щось увагу, наче мисливський собака, що зачув дичину. Клері простежила за його поглядом і побачила юнку в білій сукні.
«Ну от, подумала Клері, намагаючись не почуватися здутою повітряною кулькою. Такі справи»
Дівчина була вродлива, саме таких Клері хотілося малювати. Висока, струнка мов смерека, з важкими чорними косами, що спали на груди. Навіть звідси Клері чудово бачила червоний кулон на її шиї. Він мерехтів у світлі прожекторів, наче окремішнє серце.
Здається, сьогодні ввечері діджей Бет перевершив себе. Правда? не вгавав Саймон.
Клері закотила очі, але промовчала. Вона чудово знала, що Саймон ненавидів транс.
Її увага була прикута до дівчини в білій сукні. Серед темряви, штучного диму й туману її вбрання світилося, неначе маячок. Не дивно, що блакитноволосий юнак зачаровано прямував за нею, не помічаючи нічого довкола. Не звертаючи увагу навіть на дві темні постаті, що нишком ішли за ним по пятах крізь натовп.
Клері припинила танцювати й витріщилася на них. Вона помітила, що силуети чоловічі. Хлопці були високі й одягнені в чорне. Хтозна, чому дівчина вирішила, що ті двоє стежать за зеленооким юнаком, та була впевнена, що все саме так. Вона бачила це з того, як переслідувачі намагаються не відставати, з їхньої пильності, граційної настороженості рухів. У грудях ворухнулося погане передчуття.
До речі,додав Саймон, давно хотів тобі сказати, що я трансвестит. Крім того, у мене з твоєю мамою роман. Думаю, ти маєш це знати.
Дівчина дійшла до дверей з написом «Стороннім вхід заборонено» і відчинила їх. Вона поманила блакитноволосого юнака за собою, і вони прослизнули у двері. Клері й раніше бачила таке. Пари часто прокрадалися в темні закутки клубу, щоб усамітнитися, та було дивно, що за ними стежили.
Вона підвелася навшпиньки, намагаючись побачити юнаків у чорному крізь натовп. Ті двоє зупинилися біля дверей і, здавалося, про щось радилися. Один був блондин, інший брюнет. Блондин поліз до кишені куртки й витягнув довгий гострий предмет, який сяйнув у відблисках вогнів. Ніж.
Саймоне! закричала Клері, схопивши його за руку.
Що? стривожився хлопець. Знаєш, нічого в нас із твоєю мамою немає. Я просто намагався привернути твою увагу. Хоча твоя мама дуже приваблива жінка як на свій вік
Ти бачиш тих хлопців? Вона схвильовано махнула рукою, випадково штовхнувши кучеряву темношкіру юнку, яка танцювала поруч. Дівчина кинула на неї сердитий погляд.
Мені шкода, вибач! Клері повернулася до Саймона. Бачиш хлопців он там, біля дверей?
Саймон примружився, потім знизав плечима.
Нічого не бачу.
Їх там двоє. Вони стежили за хлопцем з блакитним волоссям.
За тим, хто тобі здався красунчиком?
Так, та зараз не про це. Блондин витягнув ножа.
Ти впевнена? Саймон витріщився на двері й похитав головою. Я нікого не бачу.
Так, я впевнена.
Саймон враз став серйозним, випростався.
Я покличу охоронця, а ти залишайся тут.
Він пішов, пробираючись через натовп.
Клері помітила, як блондин прошмигнув у службове приміщення. Брюнет зробив те саме. Клері озирнулася. Саймон досі намагався проштовхнутися через танцмайданчик, але безуспішно. Навіть якщо вона закричить, ніхто не почує. А допоки Саймон приведе охоронця, може трапитися щось жахливе. Знервовано кусаючи нижню губу, Клері почала пробиратися крізь юрбу.
Як тебе звуть?
Вона повернулася й усміхнулася. Високо з-під стелі крізь заґратовані запилюжені вікна до приміщення пробивалися слабкі промені світла. На підлозі валялися сплутані електрокабелі, друзки дзеркальних куль для дискотек і використані банки з-під фарби.
Ізабель.
Гарне імя, він підійшов до неї, обережно переступаючи кабелі, бо якийсь із них міг бути під напругою. У тьмяному освітленні вона виглядала напівпрозорою, блідою, загорнутою в біле, наче ангел, якого було б приємно зробити трохи грішним
Я не бачив тебе тут раніше.
Хочеш знати, чи часто я тут буваю? Юнка захихотіла, прикривши рота рукою. Рукав закотився й оголив запястя з якимось браслетом на ньому. Наблизившись, хлопець побачив, що це не браслет, а нанесений чорнилом на шкіру візерунок з ліній, що перепліталися.
Хлопець завмер.
Ти
Він не договорив. З блискавичною швидкістю дівчина вдарила його. Людину такий удар у груди збив би з ніг. Та юнак лише поточився. У руці Ізабель зявився скручений золотавий батіг. Блиснувши в повітрі, він обвився петлею довкола щиколоток жертви. Хлопець упав на землю, скорчившись від болю, ненависний метал упявся в шкіру. Стоячи над ним, дівчина засміялася, і, непритомніючи, він картав себе, що мусив здогадатися раніше. Жодна юнка із раси людей не носитиме таку сукню, як Ізабель. Вона одягла її, щоб сховати свою шкіру, все своє тіло, повністю.
Ізабель смикнула батіг, закріпивши його. Її усмішка скидалася на отруєну воду.
Він весь ваш, хлопці.
Позаду нього почувся тихий сміх. Хтось підвів юнака на ноги й кинув на одну з бетонних колон. Спиною він відчув вологість каменю. Його руки були звязані за спиною, в запястя впився дріт. Поки блакитноволосий юнак намагався визволитися, з-за колони вийшов хлопець, що виглядав як ровесник Ізабель і був такий же вродливий. Його жовтувато-коричневі очі виблискували, наче шматочки бурштину.
Ну, сказав він, скільки вас тут?
Блакитноволосий хлопець відчував, як у ньому гупає затиснута металом кров і німіють запястя.
Про що ти?
Давай, зізнавайся. Хлопець із бурштиновими очима звів руки, і його темні рукави сковзнули, оголивши повністю вкриті знаками запястя, руки й долоні.Ти знаєш, хто я?
Десь далеко в голові у звязаного юнака заскреготів другий ряд зубів.
Мисливець за тінями, прошипів він.
Попався, сказав інший хлопець, і його обличчя осяяла усмішка.
Клері штовхнула двері й увійшла до службового приміщення. На мить їй здалося, що там нікого немає. Заґратовані вікна були високо, через них всередину потрапляли притишені звуки вуличного шуму, автомобільних гудків і виску гальм. У кімнаті пахло старою фарбою, а підлогу вкривав товстелезний шар пилюки.
«Тут нікого немає», зрозуміла дівчина, спантеличено роззираючись. Попри серпневу спеку, в приміщенні було холодно. Її спину вкрив холодний піт. Вона зробила крок уперед, ноги заплуталися в електрокабелі. Дівчина нахилилася, щоб звільнити кросівок, і почула голоси. Дівочий сміх, різка відповідь хлопця. Випроставшись, Клері побачила їх.
Вони виникли нізвідки, вона й оком не встигла змигнути. Дівчина була в довгій білій сукні, її чорне волосся спадало на плечі, як вологі морські водорості. З нею було двоє юнаків. Вищийбрюнет, як і вона, а нижчийблондин, його волосся виблискувало міддю у тьмяному світлі. Білявий стояв, поклавши руки в кишені, і дивився на блакитноволосого пáнка, що був привязаний до стовпа дротами, подібними до струн. Руки бранця були заведені назад, а щиколотки звязані. Його обличчя витягнулося від болю і страху.
Серце Клері гупало в грудях, та вона, схилившись, дісталася найближчої бетонної колони й виглянула з-за неї. Дівчина спостерігала за світловолосим хлопцем, що ходив туди-сюди, склавши руки на грудях.
Ти й досі не сказав мені, чи є тут іще хтось із ваших, сказав він.
«Хтось із ваших? Клері здивувалася. Про що це він?» Можливо, вона нарвалася на якусь гангстерську війну?
Не розумію, про що ти, зболеним, але зухвалим тоном відповів бранець.
Він про інших демонів, долучився до розмови брюнет. Ти чудово знаєш, хто такі демони, правда?
Привязаний до стовпа юнак щось прошепотів.
Демони, повільно вів далі блондин, виписуючи слово пальцем у повітрі,релігією визначаються як мешканці пекла, слуги сатани. Та, на нашу думку, це може бути будь-який злий дух, що походить з-за меж нашого рідного виміру.