Досить, Джейсе, сказала дівчина.
Ізабель має рацію, погодився високий. Урок семантики або демонології тут нікому не потрібний.
«У них дах поїхав, подумала Клері.Зовсім здуріли».
Джейс підвів голову та посміхнувся. Його трохи несамовитий рух нагадав Клері левів із документального фільму, який вона колись дивилася на каналі «Дискавері». Великі кішки так само піднімали свої голови, вдихаючи запах жертви.
Ізабель з Алеком вважають, що я забагато говорю, довірливо повідомив він полоненому. Ти теж так думаєш?
Хлопець не відразу відповів. Його губи прошепотіли якусь лайку.
Можу поділитися інформацією, сказав він. Я знаю, де зараз Валентин.
Джейс глянув на Алека. Той знизав плечима.
Валентин уже давно в землі,сказав Джейс. Ця істота грається з нами.
Ізабель відкинула волосся з обличчя.
Вбий його, Джейсе, сказала вона. Це створіння нічого нам не скаже.
Джейс здійняв руку, і Клері побачила тьмяний блиск леза. Воно було навдивовижу прозорим, чистим, мов кришталь, і гострим, як уламок скла. Руківя оздоблене червоними каменями.
Полонений глибоко вдихнув.
Валентин повернувся! крикнув він, намагаючись послабити пута. Увесь пекельний світ це знає. Я це знаю. Я можу розповісти вам, де він
Раптом крижані очі Джейса спалахнули люттю.
Клянуся ангелом, щоразу, коли ми ловимо одного з ваших виродків, він стверджує, що знає, де тепер Валентин. Та ми теж у курсі. Він у пеклі. І ти, Джейс міцніше стиснув ножа. Край леза спалахнув вогнем, зараз приєднаєшся до нього.
Клері не могла більше витримати. Вона вибігла з-за колони.
Стійте! вигукнула вона. Ви не маєте права.
Джейс повернувся до неї. Від подиву він випустив ніж, і той брязнув об бетонну долівку. Ізабель й Алек також обернулися зі схожими виразами обличчя. Блакитноволосий юнак приголомшено застиг із роззявленим ротом.
Першим отямився Алек.
А це що? запитав він, дивлячись то на Клері, то на своїх приятелів, начебто їм це було відомо.
Це дівчина, відповів Джейс, оговтавшись. Ти ж раніше бачив дівчат, Алеку. Твоя сестраодна з них.
Він зробив крок до Клері, скоса зиркаючи на неї, ніби не вірив своїм очам.
Приземлена, промовив він, швидше сам до себе. І вона нас бачить.
Певна річ, що бачу, сказала Клері.Знаєте, я не сліпа.
Саме сліпа, Джейс нахилився, щоб підняти свого ножа. Ти просто не знаєш про це. Він випростався. Ти б краще йшла звідси, поки не пізно.
Я нікуди не піду, сказала Клері,бо ви вбєте його. Вона вказала на юнака з блакитним волоссям.
Це правда, визнав Джейс, граючись із ножем. А тобі не байдуже, що з ним стане?
Не-не-не можна, пролопотіла Клері.Не можна вбивати людей.
Правильно, відповів Джейс. Не можна вбивати людей.
Він махнув рукою в бік блакитноволосого юнака, очі якого звузились. Клері злякалася, чи не знепритомнів той.
Це не людина, люба. Він може виглядати, говорити й навіть стікати кровю як людина. Та це чудовисько.
Джейсе, застерегла Ізабель. Припини.
Ви хворі,сказала Клері, відступаючи назад. Знаєте, я подзвонила в поліцію. Вони приїдуть будь-якої миті.
Вона бреше, втрутився Алек, але на його обличчі відбився сумнів. Джейсе, ти
Він так і не закінчив. Бранець із пронизливим криком вирвався з пут, якими був привязаний до стовпа, і кинувся на Джейса.
Вони впали на землю й покотилися. Колишній полонений вчепився в Джейса руками, кінчики його пальців виблискували, наче на них були металеві наконечники. Клері хотіла тікати, але, ступивши назад, заплуталася в дротах і гепнулася на підлогу, аж забило дух. Дівчина почула вереск Ізабель. Обернувшись, Клері побачила блакитноволосого юнака, що сидів на Джейсових грудях. На кінчиках його кігтів, гострих як лезо, блищала кров.
Ізабель та Алек бігли до них. Дівчина розмахувала батогом. Дивний хлопець шматував Джейса кігтями, що збільшувалися на очах. Джейс спробував захиститися рукою, і кігті впялися в неї, розбризкуючи кров. Нападник спробував ще раз, але батіг Ізабель хльоснув його по спині. Той скрикнув і впав на бік.
Швидко, як і батіг Ізабель, Джейс перекотився на нього. В його руці блиснуло лезо. Ніж увійшов у груди юнака. Чорнувата рідина розлилася довкола руківя. Вигнувшись, той упав на долівку, булькочучи й корчачись. Зціпивши зуби, Джейс підвівся. Навіть на його чорній сорочці було видно ще чорніші плями свіжої крові. Він глянув на істоту, що смикалася під його ногами, нахилився та висмикнув ножа. Руківя було слизьким від чорної рідини.
Раптом смертельно поранений розплющив очі. Здавалося, він спопелить Джейса своїм поглядом. Зціпивши зуби, блакитноволосий прошипів: «Хай буде так. Приречені дістануть вас усіх».
Клері здалося, що Джейс зараз загарчить. Очі блакитноволосого юнака закотилися. Його тіло почало сіпатися і смикатися, зморщуватися і складатися, стаючи дедалі меншим, аж поки зовсім зникло. Вивільнивши ноги з електродротів, Клері насилу підвелася і позадкувала до виходу. Ніхто з них не звертав на дівчину уваги. Алек дістався до Джейса і тримав його за руку, відгортаючи рукав, щоб краще бачити рану. Клері почала бігти, та шлях їй заблокувала Ізабель із золотим батогом у руці. На ньому виднілися чорні плями. Вона ляснула біля Клерій кінець батога обвився довкола запястя й тісно затягнувся. Клері перехопило подих від болю та здивування.
Дурненька земна дівчино, сказала Ізабель крізь зуби. Через тебе Джейс мало не загинув!
Та він псих, сказала Клері, намагаючись визволити запястя. Батіг глибше вївся в шкіру. Ви всі тут несповна розуму. Про що ви думали, коли вчиняли самосуд? Поліція
Поліцію це не зацікавить, допоки ти не предявиш їм тіло, сказав Джейс. Притискуючи до себе поранену руку, він пробирався через дроти до Клері. За ним ішов Алек, похмуро дивлячись під ноги.
Клері глипнула на те місце, де зник юнак, і промовчала. Там не було ні краплини крові, нічого не вказувало на те, що юнак колись існував.
Після смерті вони повертаються у рідні виміри, пояснив Джейс. Якщо тобі раптом стало цікаво.
Джейсе, прошипів Алек. Обережніше.
Джейс лише махнув рукою. Моторошні плями крові залишили слід на його обличчі. Та, як і раніше, він здавався їй левом. Такі ж широко посаджені світлі очі та волосся кольору бурштину.
Вона бачить нас, Алек, сказав він. Вона й так уже забагато знає.
Що мені з нею робити? запитала Ізабель.
Відпусти її,тихо мовив Джейс.
Ізабель глянула на нього здивовано, майже сердито, але сперечатися не стала. Батіг сковзнув, звільняючи руку Клері. Вона потерла запястя і задумалася, як їй звідси вибратися.
Може, варто взяти її з собою? спитав Алек. Бюсь об заклад, Годж хотів би поговорити з нею.
Нізащо ми не приведемо її до інституту, сказала Ізабель. Вона з приземлених.
Хіба? мяко заперечив Джейс. Його тихий голос був для Клері страшнішим, ніж роздратування Ізабель чи гнів Алека. Чи стикалася ти з демонами, мала? Зависала з чаклунами, спілкувалася з Дітьми Ночі? В тебе
Мене звуть не «мала», перебила Клері.І я уявлення не маю, про що ти говориш. Тієї ж миті внутрішній голос перепитав її: «Хіба? На твоїх очах безслідно зникло тіло. Джейс не божевільний, ти просто хочеш у це вірити». Я не вірю в демонів, чи що там ще
Клері? почувся голос Саймона. Вона обернулася. Він стояв біля дверей службового приміщення. Один зі здоровенних вишибайл, які біля входу ставили на руки штампи, був поруч із ним.
З тобою все гаразд? Він вдивлявся в темряву. Чому ти тут, сама? А де ж ті хлопці з ножами?
Клері здивовано поглянула на нього, потім повернулася до Ізабель, Алека та Джейса, що досі стояв у своїй закривавленій сорочці з ножем у руці. Він посміхнувся їй і знизав плечима, немов вибачаючись. Очевидно, Джейс знав, що ні Саймон, ні вишибайло не бачать їх.
Клері вже також не дивувалася. Вона повільно обернулася до Саймона, уявляючи, як виглядає, стоячи сама в сирому службовому приміщенні, з ногами, заплутаними в яскраві пластмасові дроти.
Мені здалося, що вони ховаються тут, сказала вона невпевнено. Але бачу, що ні. Перепрошую.
Вона перевела погляд із Саймона, вираз обличчя якого зі стурбованого став присоромленим, на вишибайла, який виглядав лише роздратованим.
Я помилилася.
За її спиною захихотіла Ізабель.
Я не можу в це повірити, торочив Саймон, а Клері, стоячи на узбіччі, відчайдушно намагалася піймати таксі. Поливально-мийні машини вже пройшлися вулицею, поки підлітки були в клубі, і під ногами виблискував вологий чорний асфальт.
Я знаю, погодилася вона. Думаєш, ми таки зупинимо хоч якусь таксівку. Куди всі зібралися опівночі в неділю? Вона повернулася до нього, знизуючи плечима. Як гадаєш, на Хюстон-Стріт нам би пощастило більше?
Я не про таксі,пояснив Саймон, я про тебе. Я не вірю, що ті юнаки з ножами просто зникли.
Може, й не було ніяких хлопців із ножами, Саймоне, зітхнула Клері.Можливо, у мене багата уява.
Не може бути, Саймон підніс руку, але зустрічні таксі промчали повз, обливши їх водою з калюж. Я бачив твоє обличчя, коли увійшов. Ти виглядала такою шокованою, наче побачила примару.
Клері згадала Джейса з його хижими котячими очима. Вона глянула на своє запястя, де досі виднівся тонкий червоний слід від батога Ізабель. «Ні, не примару. Дещо дивніше», подумала вона.
Я просто помилилася, сказала дівчина втомлено. Цікаво, чому вона не хоче сказати йому правду? Можливо, він вважатиме її божевільною. Було щось у тому, що сталося, щось у тій чорній крові, що скрапувала з Джейсового ножа, щось у його голосі, коли він спитав: «Чи спілкувалася ти з Дітьми Ночі?»що вона не хотіла ні з ким ділити.
Це була до біса прикра помилка, сказав Саймон. Він озирнувся на клуб, до якого, як і раніше, на півкварталу тонкою лінією розтяглася черга. Сумніваюся, що нас іще колись пустять сюди.
А тобі що з того? Ти ж не терпиш «Пекельного лігва». Клері знову здійняла руку, побачивши жовте авто, що наближалося до них крізь туман.
Цього разу таксі з виском зупинилося біля них. Водій посигналив, наче це він мав привернути їхню увагу.
Нарешті нам пощастило, Саймон відчинив дверцята таксі й прошмигнув на вкрите пластиком заднє сидіння. Клері всілася поряд, вдихаючи знайомий запах усіх нью-йоркських таксі: суміш сигаретного диму, шкіри та лаку для волосся.
У Бруклін, будь ласка, звернувся Саймон до таксиста, а тоді повернувся до Клері.Ти ж знаєш, що мені можна довіритися, правда?
Клері хвильку повагалася й кивнула.
Звичайно, Саймоне, сказала вона. Я знаю.
Вона зачинила дверцята, і таксі помчало в ніч.
Розділ 2Таємниці та брехня
Темний Принц сидів верхи на баскому коні, позаду розвівалася соболина накидка. Золотий вінець підтримував його біляві кучері, а вродливе обличчя було сповнене холодного бойового запалу, і
«І його рука була схожа на баклажан», роздратовано пробурмотіла Клері. Малюнок ніяк не вдавався. Зітхнувши, вона вирвала ще один аркуш зі свого альбому, зіжмакала його й кинула в помаранчеву стіну своєї спальні. Підлога була встелена забракованими паперовими мячикамибезперечною ознакою того, що творча енергія лилася не так, як вона очікувала. В тисячний раз дівчина загадала собі стати хоч трішки схожою на свою матір. Усі малюнки, картини, ескізи Джоселін Фрей були чудовими, здавалося, без будь-яких зусиль з її боку.
Клері витягнула навушники, перервавши пісню на середині, й потерла скроні. І лише тоді вона усвідомила, що у квартирі лунав гучний пронизливий звук телефонного дзвінка. Кинувши етюдник на ліжко, вона схопилася і побігла до вітальні, де на столику біля вхідних дверей стояв червоний телефонний апарат у стилі ретро.
Кларисса Фрей? Голос на іншому кінці звучав знайомо, хоча вона не відразу впізнала його. Клері нервово накручувала телефонний шнур на палець.
Так.
Привіт, я один із тих хуліганів із ножами, яких ти зустріла минулої ночі в «Пекельному лігві». Боюся, що я справив на тебе погане враження, та сподіваюся, що ти даси мені шанс спокутувати свою провину.
Саймоне! Клері відставила слухавку подалі від вуха, поки він реготав. Це зовсім не смішно!
Смішно. Ти просто не розумієш гумору.
Дурень, Клері зітхнула й прихилилася до стіни. Тобі було б не до сміху, якби ти був тут, коли я повернулася додому минулої ночі.
А що сталося?
Моя мама. Вона не дуже зраділа, що я прийшла так пізно. Вона немов сказилася. Просто жах.
Що? Це ж не наша провина, що на вулицях був такий рух! заперечив Саймон. Він був молодшим із двох дітей і мав неабияк відшліфоване почуття сімейної несправедливості.
Знаєш, мама бачить все по-іншому. Вона розчарована і засмучена, перехвилювалася через мене і тому подібне. Я справжня кара, сказала Клері, перекривлюючи матір з невеликим відчуттям провини.
Ти під домашнім арештом? голосно запитав Саймон. На задньому фоні Клері почула гул голосів, якісь люди щось обговорювали.
Не знаю. Вранці мама поїхала з Люком, і поки що вони не повернулися. А ти де? У Еріка?
Угу. Щойно закінчили репетицію. Біля Саймона брязнули тарілки. Клері здригнулася.
Ерік затіяв вечір поезії у «Джава Джонс», продовжував Саймон, згадавши кавярню за рогом неподалік від будинку Клері, де інколи вечорами лунала жива музика. Весь гурт іде, щоб підтримати. Хочеш піти?
Звичайно почала Клері, але тут же прикусила язика, стривожено смикнувши кабель телефону. Почекай. Я не можу.
Заткніться, пацани! крикнув Саймон, та його голос пролунав якось віддалено. Клері запідозрила, що він відставив слухавку подалі від рота. За мить хлопець знову звернувся до неї, запитавши дещо стурбовано:
Коротше, ти йдеш чи ні?
Не знаю, Клері знервовано вкусила губу. Мама досі злиться на мене за вчорашнє. Не хочу зайве дратувати її, попросивши про послугу. Якби я і хотіла нових неприємностей, то не через паршиві віршики Еріка.
Та ну, вони не такі вже й погані,заперечив Саймон.
Ерік був сусідом Саймона, вони зналися з дитинства. Хоча Саймон був не такий близький з Еріком, як із Клері, на початку другого року навчання в коледжі хлопці організували рок-гурт разом із друзями ЕрікаМеттом та Керком. Музиканти сумлінно репетирували щотижня в гаражі Ерікових батьків.
До речі, це не послуга, додав Саймон. Це поетичний слем приблизно за квартал від твого будинку. Я ж не запрошую тебе на якусь оргію в Хобокен. Можеш прийти з мамою, якщо вона захоче.
Оргія в Хобокені! почула Клері чийсь крик, напевне Еріка. Черговий барабанний дріб і брязкіт тарілок. Клері уявила, як її мама слухає вірші Еріка, і в душі здригнулася.
Ну не знаю. Якщо ви всі завалитеся сюди, думаю, мама цього не витримає.
Тоді я прийду сам. Я зайду за тобою, і ми підемо туди разом, а там зустрінемося з іншими. Твоя мама буде не проти. Вона мене любить.
Клері розсміялася:
Як на мене, вона завжди мала чудернацький смак.
Тебе ніхто не питає,Саймон закінчив розмову під крики своїх приятелів.
Клері поклала слухавку й оглянула вітальню. Свідчення маминих художніх уподобань були повсюди: від декоративних оксамитових подушок ручної роботи, що лежали на темно-червоному дивані, до стін, обвішаних картинами Джоселін у рамках, дібраних зі смаком. Здебільшого тут були пейзажі: звивисті вулички Південного Мангеттена, залитого золотистим світлом, поруч зимові замальовки Проспект-паркутемні ставки, укриті мереживною стрічкою білого льоду.
На поличці над каміном у рамці стояла фотографія батька Клері. Світловолосий задуманий чоловік у військовій формі. В кутиках його розумних очей виднілися зморшки, які зявилися від сміху. Кілька його медалей Джоселін зберігала в невеличкій скриньці біля свого ліжка. Та ці нагороди нічим нікому не допомогли, коли Джонатан Кларк врізався на автомобілі в дерево неподалік від Олбані та помер ще до народження власної доньки.
Після його смерті Джоселін повернула своє дівоче прізвище. Вона ніколи не розказувала Клері про батька, але берегла скриньку, на якій було вигравірувано ініціали «Д. К.». Окрім медалей, там було кілька світлин, обручка та пасмо світлого волосся.