Клері схрестила руки на грудях.
А що як я не хочу його бачити?
Твоя проблема. Ти прийдеш, добровільно чи нізалежить від тебе.
Клері не вірила своїм вухам.
Ти погрожуєш викрасти мене?
Звісно, якщо ти так на це дивишся, сказав Джейс.
Клері уже відкрила рот, щоб розгнівано заперечити, та почулося різке деренчання. Її телефон знову дзвонив.
Давай, відповідай, якщо хочеш, шляхетно дозволив Джейс. Телефон стих, та за мить завівся знову, гучно та настирливо. Клері нахмурилась. Схоже, у мами здали нерви. Відвернувшись від Джейса, дівчина почала копирсатися в сумочці. Коли вона натрапила на телефон, він дзвонив уже втретє.
Вона піднесла його до вуха.
Мамо?
Клері, слава Богу! Гострі шпичаки тривоги побігли по спині Клері. В маминому голосі була паніка. Слухай мене
Все гаразд, мамо. Все чудово. Я уже вирушаю додому.
Ні! голос Джоселін скував жах. Не йди додому! Ти зрозуміла мене, Клері? Не смій іти додому. Йди до Саймона. Іди просто до його будинку та залишайся там, поки я
Її перебив якийсь шум, наче щось важке впало на підлогу, розбившись на друзки.
Мамо! закричала Клері.Мам, з тобою все гаразд?
У трубці почулося голосне дзижчання. Крізь нього проривався голос Джоселін:
Тільки обіцяй мені, що не підеш додому. Йди до Саймона й подзвони Люку. Скажи, що він знайшов мене
Її слова поглинув шум, схожий на тріск сухого дерева.
Хто тебе знайшов? Мамо, ти викликала поліцію? Ти
Потік її запитань перервали звуки, які Клері ніколи не забуде: різке шарудіння й глухий удар. Клері почула, як її мама голосно вдихнула й сказала моторошно спокійним голосом:
Я люблю тебе, Клері.
Телефон замовк.
Мамо! скрикнула Клері.Мамо, алло?
«Виклик завершено», висвітилося на екрані. Чому мама поклала слухавку?
Клері,сказав Джейс. Це вперше він звернувся до неї на імя. Що відбувається?
Клері проігнорувала його. Вона розпачливо натискала кнопку виклику, намагаючись додзвонитися додому. Лінія постійно була зайнята.
Руки Клері почали труситися. Коли вона вкотре намагалася додзвонитися, телефон вислизнув з її тремтячих рук і важко вдарився об тротуар. Дівчина опустилася на коліна, щоб підняти його, та телефон не подавав ознак життя. Через весь екран виднілася довга тріщина.
От лайно! ледь стримуючи сльози, вона викинула його.
Припини, Джейс звів її на ноги, схопивши за запястя. Щось трапилося?
Дай мені телефон, попросила Клері й вихопила чорний продовгуватий металевий предмет із кишені його сорочки. Я повинна
Це не телефон, сказав Джейс, навіть не намагаючись відібрати його. Це сенсор. Ти не зможеш ним користуватися.
Я повинна подзвонити в поліцію!
Спершу поясни мені, що сталося.
Вона намагалася висмикнути запястя, але Джейс не послаблював хватку.
Я можу допомогти тобі.
Лють захлиснула Клері, гарячим потоком ринула її венами. Не роздумуючи, дівчина вдарила його по обличчю, нігтями роздерши щоку. Від несподіванки Джейс відсахнувся. Вирвавшись, Клері кинулася в напрямку залитої світлом Сьомої авеню.
Добігши до вулиці, вона озирнулася, очікуючи побачити позаду Джейса. Але алея була порожня. Якусь мить дівчина непевно вдивлялася в тіні. Не помітивши ніяких рухів, Клері розвернулася й помчала додому.
Розділ 4Равенер
Ніч ставала дедалі спекотнішою, Клері здалося, що вона не біжить, а пливе додому крізь киплячий суп. На розі рідного кварталу її спинило червоне світло світлофора. Вона нетерпляче переминалась із ноги на ногу, поки повз неї мчав потік автомобілів у розсіяному світлі фар. Вона спробувала знову подзвонити додому, але Джейс не збрехав їй. Це був зовсім не телефон. Принаймні, він не був схожий на жоден із телефонів, які Клері бачила раніше. На кнопках сенсора замість цифр були якісь дивні символи, й екран був відсутній.
Добігаючи до будинку, Клері помітила світло у вікнах другого поверху, незаперечна ознака того, що її мама вдома. «Добре, сказала вона собі.Все гаразд». Але коли дівчина увійшла в підїзд, її шлунок стиснувся. Верхня лампочка перегоріла. У вестибюлі було темно. Здавалося, тіні зловісно рухалися. Тремтячи від жаху, вона почала підніматися нагору.
І куди це ти йдеш? почувся голос.
Клері повернулася.
Що за
Вона замовкла. Очі вже звикли до присмерку, і дівчина змогла розгледіти велике крісло, що стояло перед зачиненими дверима мадам Доротеї. Стара вписувалася в нього, як роздута подушка. У напівтемряві Клері бачила тільки кругле напудрене обличчя, біле мереживне віяло в руці та темну прогалину рота, коли та говорила.
Твоя мати, сказала Доротея, наробила такого страшнючого галасу. Що вона робить? Переміщує меблі?
Не думаю.
І світло над сходами перегоріло, ти помітила?
Доротея постукала віялом по підлокітнику крісла:Чи не могла б твоя мама попросити свого хлопця замінити лампочку?
Люк не
Віконце нагорі також необхідно вимити. Воно брудне. Не дивно, що тут майже непроглядна темрява.
«Люкне власник цих квартир», хотіла сказати Клері, та промовчала.
Це було характерно для літньої сусідки. Якось Люк погодився замінити їй лампочку, то вона попросила його зробити ще цілу низку речей, зокрема принести продукти і позатирати шви в її душовій. Одного разу стара змусила Люка порубати сокирою старий диван, щоб вона змогла винести його з квартири, не знімаючи двері з петель.
Я запитаю, зітхнула Клері.
Ото ж бо й воно. Доротея згорнула віяло помахом руки, голосно ним клацнувши.
Непевні відчуття Клері тільки збільшилися, коли вона наблизилася до своєї квартири. З незамкнених, ледь відчинених дверей на сходовий майданчик лився клиноподібний потік світла. З острахом дівчина розчахнула двері.
Все світло у квартирі було ввімкнене. Лампи яскраво горіли. Світло різало очі. Як завжди, мамині ключі та її рожева сумочка лежали на невеликій кованій залізній поличці біля дверей.
Мамо? покликала Клері.Мамо, я вдома.
Відповіді не було. Вона зайшла до вітальні. Обидва вікна були відчинені. Тонкі білі фіранки тріпотіли на вітрі, мов неспокійні примари. Лише тоді, коли вітер вщух і штори вгамувалися, Клері помітила, що диванні подушки розкидані по кімнаті. Деякі з них були розірвані, а наповнення валялося на підлозі. Книжкові полиці з усім їхнім вмістом були перекинуті. З розчиненої лавочки для фортепіано вивалилися мамині улюблені збірники з нотами.
Найстрашніше виглядали картини. Кожна з них була вирізана з рами та розірвана на смужки, що лежали по всій підлозі. Напевне, це зробили ножем: полотно майже неможливо порвати голими руками. Порожні рами нагадували обгризені кістки. З грудей Клері вирвався крик:
Мамо! Де ти? Мамусю!
Вона не називала Джоселін «мамусею» з восьми років.
Коли Клері побігла на кухню, серце ледь не виплигувало з грудей. Там нікого не було. Двері шафки були відчинені. Там лежала розбита пляшка з-під соусу «Табаско», на лінолеум скапувала червона пекуча рідина. Її коліна стали ватними. Дівчина розуміла, що потрібно втікати з цієї квартири, дістатися телефону та подзвонити в поліцію. Але все це здавалося далеким. Спершу їй треба знайти свою маму та переконатися, що з нею все гаразд. А якщо то були грабіжники, а якщо мама оборонялася?
«Які це грабіжники не прихоплять із собою гаманець, телевізор, dvd-плеєр чи дорогі ноутбуки?»
Клері стояла біля дверей маминої спальні. На мить їй здалося, що принаймні цю кімнату не зачіпали. Клаптикове покривало, яке Джоселін зробила власноруч, лежало на ковдрі акуратно складене. На тумбочці біля ліжкафото: пятирічна Клері сяяла щербатою усмішкою, личко обрамлене рудуватим волоссям. Вона розчулено схлипнула. «Мамо, заплакала вона в душі,що з тобою сталося?»
А у відповідьтиша. Ні, не тиша, квартиру струснув шум, від якого у Клері аж мурашки побігли. Наче щось перевернулося й упало на підлогу з глухим стуком. За цим почулося якесь шаркання, чвакання, що наближалося до спальні. Шлунок стиснувся від страху. Клері зірвалася на ноги й повільно повернулася.
На якусь мить їй здалося, що дверний прохід порожній, і дівчина відчула полегшення. Та потім подивилася вниз.
По підлозі плазувало вонодовге лускате створіння з безліччю плоских чорних очей, посаджених якраз посередині передньої частини куполоподібного черепа. Істота нагадувала гібрид алігатора й стоноги з товстою пласкою мордою та колючим хвостом, що грізно цьвохкав з боку в бік. Множинні ноги зібралися докупи. Монстр готувався до стрибка.
З Клері вирвався крик. Вона похитнулася назад, спіткнулася і впала саме тієї миті, коли істота кинулася на неї. Дівчина перевернулася на бікі монстр, гепнувшись за кілька сантиметрів, ковзнув по підлозі, залишаючи кігтями глибокі борозни. З його горла чулося низьке гарчання.
Вона схопилася на ноги й кинулася в коридор, та створіння рухалося швидше. Воно стрибнуло на стіну над дверима і повисло над ними, як гігантський розлючений павук, дивлячись на неї згори вниз усіма своїми очиськами. Він повільно роззявив пащеку, демонструючи ряд отруйних зубів, з яких капала зеленувата слина. Довгий чорний язик зявлявся і зникав у пащі з клекотом і шипінням. Клері із жахом зрозуміла, що ці звуки були словами.
Дівчисько, прошипів монстр. Плоть. Кров. Їжа, їсти
Істота почала повільно сповзати по стіні. Клері раптом відчула, що жах змінився на крижаний спокій. Створіння вже злізло на долівку й підповзало до неї. Задкуючи, вона схопила з комоду важку фотографію в рамці (вона з мамою і Люком у Коні-Айленді біля атракціону з електромобілями) і жбурнула її в монстра.
Фотографія поцілила йому в черево й відскочила на підлогу. Задзеленчало розбите скло. Здавалося, істота цього не помітила. Вона наближалася, дроблячи бите скло своїми кінцівками. «Кістки, хрустіти, висмоктати мозок, випити кров»
Клері вдарилася спиною об стіну. Далі відступати нікуди. Вона відчула, як щось зарухалося біля її стегна, і мало не вистрибнула зі шкіри. Це її кишеня. Дівчина витягла з неї пластикову річ, яку відібрала у Джейса. Сенсор дрижав, як стільниковий телефон у режимі вібрації. Тверда речовина сенсора була гаряча, ледь не обпікала її долоню. Коли монстр стрибнув, Клері лише міцніше стиснула сенсор.
Істота налетіла на дівчину, збиваючи її з ніг. Головою та плечима Клері вдарилася об підлогу. Вона намагалась вивернутися вбік, але потвора була занадто важка. Важенна слизька маса, від якої нудило, стогнала над нею. «Їжа, їсти. Але мені не дозволено. Проковтнути. Смакота».
Гаряче дихання монстра смерділо кровю. Клері не могла дихати. Здавалося, ребра не витримають і зламаються. Руку дівчини затиснуло між нею та монстром. Сенсор вївся в її долоню. Вона викручувалась, намагаючись вивільнити руку.
«Валентин ніколи не знатиме. Він не згадував про дівчину. Не розсердиться». Його безгубий рот смикнувся, й пащека повільно рознялася, смердючий гарячий подих обпалив її обличчя.
Клері вивільнила руку. З криком вона врізала тварюці, прагнучи розчавити, осліпити її. Вона майже забула про сенсор. Коли монстр кинувся до неї з роззявленою пащею, вона запхала сенсор йому між зубів і відчула, як гаряча кислотна слина огортає її запястя і скапує палючими краплями на обличчя та шию. Неначе здалеку вона почула свій крик
Заскочена зненацька, істота пересмикнулася, сенсор застряг між двома зубами. Монстр глухо гарчав, закинувши голову назад. Клері побачила, як він проковтнув сенсор, помітила, як той рухається горлом. «Я наступна, подумала вона, запанікувавши. Я»
Раптом звір почав сіпатися. У конвульсіях він скотився з Клері на спину, збиваючи ногами повітря. З пащі витекла чорна рідина. Хапаючи ротом повітря, Клері перевернулася на живіт і почала відповзати від монстра. Вона майже дісталася дверей, коли щось просвистіло біля її голови. Дівчина пригнулася, але було запізно. Щось поцілило їй у потилицю, й вона провалилася в темряву.
Крізь її повіки пробивалося світлосинє, біле та червоне. Пронизливе завивання переросло у звук, що нагадував вереск переляканої дитини. Клері відчула порив нудоти й розплющила очі.
Вона лежала на холодній вологій траві. Нічне небо гойдалося над головою, оловяний блиск зірок затьмарювали вогні міста.
Джейс стояв на колінах біля неї та рвав на смужки якусь тканину. Його срібні браслети виблискували спалахами світла.
Не ворушись.
Завивання глушило її вуха. Не послухавши Джейса, Клері повернула голову вбікі її пронизав гострий біль. Вона лежала на галявині, за маминими ретельно доглянутими трояндовими кущами. Крізь листя дівчина розгледіла вулицю, де до тротуару припаркувався поліцейський автомобіль із сиреною і синьо-білою мигалкою. Уже навіть кілька сусідів підійшли повитріщатися. Двері автомобіля відчинилися, з авто вийшли двоє поліцейських у блакитній формі.
Поліція. Клері спробувала сісти, і її знову почало нудити. Вона схопилася пальцями за вологий ґрунт.
Я ж просив не ворушитися, прошипів Джейс. Демон-хижак вжалив тебе ззаду в шию. Він майже здихав, тому укус несильний, але тебе необхідно забрати в Інститут. Не рухайся!
Та істота монстр він говорив, Клері аж затремтіла.
Ти вже чула, як розмовляє демон. Руки Джейса делікатно просунули смужку тканини попід її шию і завязали її. Тканина була покрита чимось воскоподібним, схожим на садовий бальзам, який її мама використовувала для помякшення рук, пересушених фарбою та скипидаром.
Демон у «Пекельному лігві» нагадував людину.
Це був ейдолон, демон-фантом. Вони змінюють свій вигляд. А от равенери так і виглядають. Не надто привабливі, але страшенно дурні, щоб їх це хвилювало.
Він збирався зїсти мене.
Але ж не зїв. Ти його вбила, Джейс закріпив вузол і відсів.
Клері з полегшенням відчула, що біль у потилиці послабився. Вона помалу сіла.
Тут поліція, її голос прозвучав, як кумкання жаб. Ми повинні
Вони нічого не вдіють. Хтось, напевно, почув твій крик і подзвонив у поліцію. Десять до одного, що поліцейськінесправжні. Демони знають, як замести свої сліди.
Моя мама, слова Клері насилу проривалися через розпухле горло.
Твоїми венами біжить отрута равенера. Якщо не підеш зі мною, помреш протягом години.
Він звівся на ноги і простягнув руку дівчині, щоб допомогти їй підвестися.
Ідемо.
Світ захитався перед її очима. Джейс притримав Клері рукою за спину. Від нього пахло брудом, кровю та металом.
Ти можеш іти?
Думаю, так.
Вона поглянула крізь густі квітучі кущі. Стежкою йшли поліцейські. Одна з них, тендітна білявка, тримала в руці ліхтарик. Коли вона підняла його вище, Клері побачила безтілесну руку, що була заточена до гостроти на кінчиках пальців.
Її рука
Я ж казав, що це можуть бути демони. Джейс подивився на задню частину будинку. Нам треба вибратися звідси. Ми пройдемо через цей провулок?
Клері заперечно похитала головою.
Там замуровано. Дороги немає.Вона закашлялася і прикрила рукою рот. Забравши руку, дівчина помітила на ній кров. Вона застогнала.
Він схопив її за запястя і повернув руку долонею догори. При світлі місяця оголена бліда плоть виглядала особливо уразливою. Під шкірою виднілися блакитні візерунки вен, що несли до серця та мозку отруєну кров. Коліна Клері підгиналися. У Джейсовій руці зявився якийсь гострий сріблястий предмет. Вона намагалася вихопити руку, але він занадто міцно схопив її. Дівчина відчула на шкірі пекучий поцілунок. Коли він відпустив її, Клері побачила трохи нижче від згину запястя чорний символ, схожий на ті, що покривали його шкіру. Це були кілька кіл, що перепліталися.
Навіщо це?
Цей символ сховає тебе, сказав він. Тимчасово. Він уклав предмет, що здався Клері ножем, назад за ремінець. Це був довгий світлий циліндр завтовшки з вказівний палець, загострений з одного кінця.
Моє стило, сказав він. Клері не допитувалася, що саме це було. Вона намагалася не впасти. Земля ходила ходором під ногами.
Джейсе, сказала дівчина й упала на нього. Він піймав її, наче щодня лише тим і займався, що ловив непритомних дівчат. Хтозна. Юнак підхопив Клері на руки, сказав їй на вухо щось схоже на Завіт. Дівчина ворухнула головою, щоб подивитися на нього, та побачила тільки зоряне небо, що крутилося над нею. Раптом усе пропало, вона наче падала у провалля, і навіть руки Джейса не могли її втримати.