Розділ 5Конклав та Завіт
Як думаєш, вона колись прокинеться? Вже минуло три дні.
Їй треба дати час. Отрута демонасильна штука, а вонаприземлена. У неї немає рун, щоб підтримувати її силу, як у нас.
Люди так просто помирають.
Ізабель, ти ж знаєш, що говорити про смерть в кімнаті хворогопогана прикмета.
«Три дні,мляво подумала Клері. Всі її думки текли повільно, наче кров чи мед. Я повинна прокинутися».
Але вона не могла.
Сни змінювали один одного. Потік образів ніс її за собою, мов листя. Клері побачила маму, що лежала на лікарняному ліжку, в неї під очима темніли круги. Вона бачила Люка, що стояв на вершині купи кісток; Джейса, з-за спини якого виглядали білі пухнасті крила; оголену Ізабель, огорнуту батогом, наче золотистою сіткою; Саймона з випаленими на його долонях хрестами. Палаючих ангелів, що падали з неба.
Я ж кажу, що це та сама дівчина.
Я знаю. Та манюня. Джейс сказав, що вона вбила равенера.
Так. Коли ми вперше її побачили, мені здалося, що вонапіксі. Хоча вони набагато симпатичніші.
Ну, ніхто не у формі, коли його венами тече отрута демона. Годж збирається викликати Братів?
Сподіваюся, що ні. В мене від них мурашки по шкірі. Ті, хто так себе калічать
Ми калічимо себе.
Я знаю, Алеку, але ми це робимо ненадовго, і це не завжди боляче
Якщо ти досить дорослий. До речі, щодо дорослих: а де Джейс? Він урятував її, чи не так? Мені здавалося, що йому буде цікаво знати, як вона.
Годж сказав, що Джейс не заходив до неї відтоді, як привіз її. Думаю, йому байдуже.
Іноді мені цікаво, чи Дивись! Вона ворухнулась!
Отже, вона таки вижила, зітхнула. Скажу Годжу.
Повіки Клері були наче зшиті. Дівчині здалося, що шкіра повік розірвалася, коли вона повільно розплющила очі і моргнула вперше за три дні.
Перед очима було чисте блакитне небо, білі пухнасті хмари та круглолиці ангелятка з позолоченими стрічками на запястях.
«Я померла? подумала Клері.Чи можуть небеса так насправді виглядати?»
Дівчина заплющила очі й знову розплющила їх. Цього разу вона зрозуміла, що дивилася на деревяну склепінчасту стелю, розписану хмарами та херувимами в стилі рококо.
Клері насилу сіла. Боліло скрізь, особливо місце укусу на шиї. Вона роззирнулася. Дівчина лежала на ліжку, заправленому лляною білизною. Поруч стояла тумбочка з білим глечиком і чашкою. У кімнаті був цілий ряд однакових ліжок з металевими спинками. Мереживні фіранки повністю закривали вікна, приглушуючи сонячне світло, хоча вона чула, що десь далеко шумів вічний Нью-Йорк.
Нарешті ти прокинулася, сказав сухий голос. Годж буде задоволений. Ми всі думали, що ти так і помреш уві сні.
Клері повернулася. На сусідньому ліжку сиділа Ізабель, її довге синяво-чорне волосся було скручене у дві товсті коси, що спадали аж до стегон. Замість білої сукні на дівчині були джинси та синій топ, що вигідно підкреслював фігуру. Червоний кулон ще гойдався на шиї. Темні татуювання у формі спіралей зникли, залишилася лише руна voyance на тильній стороні правої руки.
Шкода, що не виправдала ваших сподівань, прохрипів голос Клері. Горло нагадувало наждак. Я в Інституті, так?
Ізабель закотила очі.
Є щось, що Джейс іще не розказав тобі?
Клері закашлялася.
Це ж Інститут, правда?
Так. Якщо ти ще не здогадалася, то ти в лазареті.
Раптом Клері скорчилася від різкого болю в шлунку. Вона зойкнула.
Ізабель подивилася на неї з тривогою.
Що з тобою?
Біль слабшав, але Клері відчувала кислий присмак у горлі та легке запаморочення.
Шлунок.
Ой, зовсім забула. Годж просив дати тобі це, щойно прокинешся.
Ізабель схопила керамічний глечик і налила в чашку, яку передала Клері. Там була якась каламутна рідина, що ще парувала. До запаху трав домішувався якийсь густий насичений аромат.
Ти три дні нічого не їла, зауважила Ізабель. Напевне, тому тобі стало зле.
Клері обережно відсьорбнула. Відвар був смачним, поживним, з масляним присмаком.
Що це?
Ізабель знизала плечима:
Одна з настоянок Годжа. Завжди спрацьовує.Вона зісковзнула з ліжка, приземлившись на підлогу з котячою грацією:
До речі, мене звати Ізабель Лайтвуд. Я тут живу.
Я вже знаю твоє імя. А яКлері. Клері Фрей. Це Джейс приніс мене сюди?
Ізабель кивнула.
Краще б не ніс. Твоя пасока та кров по всьому килиму в передпокої. Якби Джейс зробив це тоді, коли тут були мої батьки, то, певне, сидів би під домашнім арештом. Вона подивилася на Клері з підозрою. Джейс казав, що це ти вбила равенера.
Швидкий образ скорпіоноподібної істоти з роззявленою злою пащею промайнув у голові Клері. Вона здригнулася і стиснула чашку:
Думаю, так.
Але ти приземлена.
Дивно, правда? мовила Клері, насолоджуючись виглядом погано прихованого здивування на обличчі Ізабель. Де Джейс? Він поряд?
Ізабель знизала плечима.
Напевне, сказала вона. Піду скажу всім, що ти прийшла до тями. Годж хоче поговорити з тобою.
Годжнаставник Джейса, так?
Годжнаставник усіх нас, відповіла вона. Ванна кімната он там, на вішалці для рушників я повісила дещо зі свого старого одягу. Раптом захочеш переодягнутися.
Клері хотіла зробити ще один ковток, та виявила, що чашка вже порожня. Вона більше не відчувала голоду чи запаморочення, що свідчило про полегшення. Дівчина поставила чашку і загорнулася в простирадло.
А що з моїм одягом?
Все було заляпане кровю та отрутою. Джейс спалив його.
Серйозно? перепитала Клері.Слухай, а він завжди такий грубіян, чи приберігає це лише для приземлених?
О, він грубий зі всіма, невимушено відповіла Ізабель. Але це робить його до біса принадним. Це і те, що він убив більше демонів, ніж його ровесники.
Клері здивовано глянула на неї.
Хіба він не твій брат?
Це привернуло увагу Ізабель. Вона голосно розсміялася.
Джейс? Мій брат? Ні! З чого ти це взяла?
Ну, він же з вами живе, зауважила Клері.Чи не так?
Ізабель кивнула.
Так, але
Чому ж він не живе зі своїми батьками?
На мить Ізабель виглядала зніяковіло.
Тому що вони померли.
Клері аж рота роззявила від здивування.
Вони загинули від нещасного випадку?
Ні,затнулася Ізабель, заправляючи пасмо чорного волосся за ліве вухо. Його мама померла під час пологів. Тата вбили на Джейсових очах, коли йому було десять років.
О, тихо мовила Клері.То були демони?
Ізабель зірвалася на ноги.
Слухай, краще скажу всім, що ти прокинулася. Вони вже три дні на це чекають. А, мило у ванній кімнаті,додала вона. Може, захочеш освіжитися. Від тебе тхне.
Клері блиснула очима:
Красно дякую.
Звертайся.
Одяг Ізабель виглядав кумедно. Клері кілька разів підкочувала штанини джинсів, перш ніж перестала спотикатися об них, а глибокий виріз червоного топу лише підкреслював відсутність того, що Ерік назвав би «цицерони».
Вона вимилася бруском лавандового мила. Витершись невеликим білим рушником, дівчина залишила вологе волосся безладно звисати пахучими пасмами. Скоса зиркнула на своє відображення в дзеркалі. Над лівою щокою багрів синець, а потріскані губи спухли.
«Треба подзвонити Люку», подумала Клері. Звичайно, тут має бути телефон. Може, вони дозволять їй скористатися ним після розмови з Годжем.
Дівчина виявила, що її кросівки акуратно поставлені під лікарняним ліжком, до шнурівок привязані ключі. Взувшись, вона зібралася з духом й вирушила на пошуки Ізабель. Коридор був порожній. Клері розгублено оглядала його. Такими коридорами, темними та нескінченними, вона іноді бігла у своїх нічних кошмарах. Світильники у формі троянд висіли на стінах через рівні проміжки. У повітрі був запах пилу та свічкового воску.
Десь далеко почувся слабкий мелодійний звук, ніби китайські дзвіночки дзеленчали на вітрі. Клері повільно пішла коридором, торкаючись рукою стіни з вікторіанськими бордово-сірими шпалерами, вицвілими від часу. По обидва боки коридору були зачинені двері.
Звук, на який ішла дівчина, ставав голоснішим. Клері розпізнала звуки фортепіано. Хтось грав уривчасто, але з незаперечною майстерністю. Правда, вона ніяк не впізнавала мелодію.
Повернувши за ріг, дівчина підійшла до навстіж розчахнутих дверей. Кинувши туди оком, вона побачила, що то був музичний зал. В одному з кутків стояв рояль, біля стіни навпроти були ряди крісел, центр кімнати займала запнута арфа.
Джейс сидів за роялем, його тонкі руки швидко рухалися клавішами. Хлопець був босоніж, у джинсах і сірій футболці, його мідне волосся стирчало навсібіч, ніби він щойно прокинувся. Спостерігаючи за швидкими, упевненими рухами рук по клавішах, Клері згадала, як цевідчувати ці руки на собі. Вони підтримували її, коли над нею кружляли зірки, наче дощ зі сріблястих леліток.
Вона, мабуть, якось привернула до себе увагу, бо Джейс обернувся на стільці, вдивляючись у темряву.
Алеку? спитав Джейс. Це ти?
Це не Алек. Це я. Вона ступила в кімнату. Клері.
Клавіші фортепіано бринькнули, коли він підвівся.
Наша спляча красуня. Хто розбудив тебе поцілунком?
Ніхто. Я прокинулася сама.
Хтось був біля тебе?
Ізабель, але вона пішла, щоб покликати когось, здається, Годжа. Вона сказала, щоб я почекала, але
Забув попередити її про твою звичку ніколи не робити те, що тобі кажуть. Джейс глянув на неї скоса. Це речі Ізабель? Кумедно виглядають на тобі.
Забув, що саме ти спалив мій одяг?
Тільки з обережності,він закрив блискучу чорну кришку фортепіано. Ходімо, відведу тебе до Годжа.
Інститут був величезний, просторий, з чималою кількістю кімнат. Здавалося, його проектувала не людина, просто гірська порода роками руйнувалася під дією ґрунтових вод. Через напівпрочинені двері Клері побачила безліч однакових невеликих кімнат, у кожній з яких були розстелене ліжко, тумба і велика деревяна шафа з відчиненими дверцятами. Бліді камяні арки утримували високу стелю, багато арок прикрашали витіюваті фігурні різьблення. Мотиви повторювалися: ангели та мечі, сонця та троянди.
Чому тут стільки спалень? запитала Клері.Я думала, що це науково-дослідний інститут.
Це житлове крило. Ми зобовязалися пропонувати безпеку і житло будь-якому Мисливцю за тінями на його прохання. Ми можемо одночасно розмістити тут до двохсот людей.
Але більшість із цих кімнат порожні.
Люди приходять і йдуть. Ніхто не залишається надовго. Зазвичай тут тільки ми: Алек, Ізабель, Макс, їхні батьки, я та Годж.
Макс?
Ти ж бачила прекрасну Ізабель? Алекїї старший брат. Максмолодший, але він за кордоном із батьками.
У відпустці?
Не зовсім, вагався Джейс. Можеш вважати їх іноземними дипломатами, а цей Інститутпосольством. Зараз вони у рідній країні Мисливців за тінями, задіяні в дуже важливих мирних переговорах. А Макса взяли з собою, бо той ще замалий.
Батьківщина Мисливців за тінями? У Клері голова пішла обертом. І як вона називається?
Ідрис.
Ніколи про таку не чула.
І не дивно, у його голосі звучала дратлива зарозумілість. Приземлені не знають про неї. Є особливі захисні заклинання по всьому кордону країни. Якби ти спробувала проникнути в Ідрис, то перетнула б країну за мить, навіть не помітивши. Ти б і не знала, що сталося.
Отже, її немає на жодній карті?
Не на ваших. Можеш вважати її маленькою країною між Німеччиною і Францією.
Але між ними нічого немає. Крім Швейцарії.
Власне, сказав Джейс.
Я зрозуміла, що ти там був. У Ідрисі.
Я виріс там, голос Джейса був спокійним, але з його тону вона зрозуміла, що більше розпитувати про це не варто. Як і більшість із нас. Звичайно, Мисливці за тінями розкидані по всьому світу. Ми маємо бути всюди, бо і демони діють скрізь. Але вітчизною для Мисливців завжди залишається Ідрис.
Як Мекка чи Єрусалим, задумливо сказала Клері.Отже, більшість із вас виховують там, а потім, коли ви дорослішаєте
Нас відправляють туди, де ми потрібні,продовжив Джейс. А деякі, як-от Ізабель і Алек, ростуть далеко від рідної країни, тому що тут їхні батьки. Всі ресурси Інституту, навчання в Годжа Він обірвав тему. Це бібліотека.
Вони підійшли до аркоподібних деревяних дверей. Перед ними лежав, згорнувшись калачиком, блакитний персидський кіт із жовтими очима. Побачивши підлітків, він підвів голову і занявкав.
Привіт, Черче, сказав Джейс, погладжуючи спину кота босою ногою. Кіт аж очі примружив від задоволення.
Почекай, сказала Клері.Алек, Ізабель і Максєдині знайомі Тіньолови, з якими ти проводиш свій час?
Джейс перестав погладжувати Черча.
Так.
Напевне, тобі трохи самотньо.
У мене є все, що потрібно, він навстіж розчинив двері. За якусь мить Клері зайшла слідом за ним.
Бібліотека була круглої форми, стеля звужувалася в одну точку, наче її побудували у вежі. Уздовж стін стояли височезні полиці з книжками. Поруч розташувалися пересувні драбини на колесах. То були не прості книжки, а фоліанти в шкіряних та оксамитових палітурках із міцними замками та петлями з латуні та срібла. Їхні «спинки» були всіяні тьмяними коштовними каменями та блискучими золотими літерами. Вони виглядали протертими, та було видно, що, хоч ці книжки старі, але з ними бережно поводилися і любили їх.
На підлозі блищав полірований паркет, інкрустований склом, мармуром і шматочками напівдорогоцінного каміння. З декору складався малюнок, який Клері ще не розібралачи то сузіря, чи карта світу. Вона підозрювала, що їй доведеться піднятися на башту та подивитися вниз, щоб як слід його роздивитися.
У центрі кімнати стояв добротний стіл, вирізаний із цільного шматка дуба, і поблискував глухим полиском років. Стільниця спиралася на спини двох мармурових ангелів із позолоченими крилами. Обличчя фігур виражало страждання, наче вага стільниці лягла на них нестерпною ношею. За столом сидів худорлявий чоловік із сивиною у волоссі та довгим орлиним носом.
Бачу, ти книголюбка, сказав він, усміхаючись Клері.
Ти не казав мені цього, Джейсе.
Джейс тихо пирхнув. Клері могла сказати напевне, що він стояв позаду, поклавши руки в кишені, й посміювався тією усмішкою, що доводила її до сказу.
Наше знайомство було надто коротким для таких розмов, сказав він. Боюся, що до книг ми ще не дійшли.
Клері повернулася і кинула погляд на чоловіка за столом.
Як ви це дізналися? запитала вона. Я про те, що люблю книги.
З твого вигляду, коли ти сюди увійшла, сказав він, встаючи та виходячи з-за столу, сумнівно, що саме я так вразив тебе.
Клері насилу стримала здивований подих, коли він підвівся. На мить їй здалося, що тіло чоловіка було дивно деформоване, ліве плече горбате та вище, ніж праве. Та коли він наблизився, дівчина побачила, що то був не горб, а птах. Птиця з блискучим пірям та чорними намистинами очей спокійно сиділа на плечі.
Це Гюґо, сказав чоловік, указавши на пташку на плечі.Гюґоворон, тому він знає багато речей. До речі, а яГодж Старкветер, професор історії, тому я всього не знаю.
Клері трохи посміялася і потисла простягнуту руку.
Клері Фрей.
Для мене честь познайомитися з тобою, сказав він. Це честьпознайомитися з тою, що голіруч убила равенера.
Не голіруч. Дивно, коли вітають за чиєсь убивство. А Джейсовим не памятаю, як ця штука називається.
Вона про мій сенсор, підказав Джейс. Запхала його тварюці просто в пащеку. Певне, руни його задушили. Думаю, мені потрібний інший, додав він за мить. Я мав повідомити раніше.
У зброярні є кілька запасних, відповів йому Годж. Коли він усміхнувся Клері, тисячі дрібних зморшок розійшлися від його очей, як тріщини на старій картині.Швидко здогадалася. Що підказало тобі, що сенсор можна використати як зброю?
Перш ніж вона встигла відповісти, у кімнаті почувся різкий сміх. Клері була так захоплена книжками та Годжем, що не помітила Алека, який розвалився у мякому червоному кріслі біля порожнього каміна.
Не можу повірити, що ви купилися на цю історію, Годже, сказав він.
Спершу Клері навіть не зреагувала на його слова. Вона здивовано витріщилася на нього. Як і багатьох інших одинаків, її зачаровувала схожість між братами і сестрами, і тепер, при світлі дня, вона бачила, наскільки Алек був схожий на сестру. Те саме чорне як смола волосся, ті ж тонкі брови, що вигинались у кутиках, та ж бліда шкіра й румяні щоки. Але якщо Ізабель була самовпевненою, то Алек провалився у кріслі, наче сподівався, що його не помітять. Його вії були такі ж довгі й темні, як і в Ізабель, але якщо її очі були чорними, то в ньогосині, як пляшкове скло. Ворожість у його очах була такою концентрованою, якою буває лише кислота.