Декілька членів команди досі тут, проте я зовсім не хвилююся, чи зможу прослизнути повз них. Жоден із тих, хто покинув борт, не зростали на «Діві», тож і не відають усіх її таємниць так, як я. Тож я прослизаю поміж закутків, мов невидимка, і деруся по її борту вниз.
І тоді, якраз над водою, мене проймають вагання. Якщо я хочу відшукати відповіді, мені потрібно подолати страх, зануритися у крижаний океан і доплисти до Острова. Хоч мілина лякає мене не так сильно, як океанічні глибини, все ж сумніваюся, чи зможу це зробити. Я вдивляюся у своє відображення, а серце нестримно гупає.
Мене охоплює тривога, та що там тривоганасправді я в паніці. Куди я лізу? У мене ж нічого не вийде, слід негайно повернутися у своє кубельце і здатися. Подумавши про це, чую приглушений сміх екіпажу, що бере мене на кпини.
Лише так я змушу їх замовкнути, тож пірнаю.
Вода така холодна, що я забуваю, як дихати; тіло скуте, і на секунду мені здається, що це кінець. Та якась незрозуміла впертість змушує мене згуртуватисьі врешті заспокоює. Я хочу знати відповіді! Я їх отримаю, хай би там що! І з неабиякою рішучістю я відпускаю свої руки у товщу води; рух ногами просуває мене впередтак, як колись навчала Ґрейс.
Поки допливаю до Острова, ледве дихаю, однак мене проймає приємне збудження. Я це зробила! Але зовсім немає часу думати про моє досягнення. Екіпаж давно попереду, тож мені варто поворушитися, щоб їх наздогнати.
Я обкрутила долоні клаптями зі шкіри, від чого мені значно легше дертися по скелях; порізи лише на пальцях; кров так і прагне змішатися із солоною водою, яка ще не висохла.
Як добревийти з води, а ще кращеступити на тверду землю, навіть якщо вона настільки невблаганна. Я дуже довго не була на суші і палко жадала цієї миті. Якби ж то мати більше часу, аби вповні нею насолодитися.
Відкинувши з обличчя мокре волосся, я припадаю низько до землі; ніж, притиснутий до стегна, як розрада. Мені відомо, у якому напрямку пішов мій батькона захід до родовища, але я не пущуся їхнім шляхом, навіть якщо так легше.
Натомість я змінюю напрям північнішеі йду менш помітною дорогою, що веде до поселення навколо родовища. Не одна година пройшла в мене за вивченням карт на випадок, якщо під час Ініціації мені знадобляться знання. І хоч я зосереджувалася, в основному, на океанічних картах, все ж скористалася нагодою вивчити й суходіл, який так люблю.
У моїй памяті закарбувався кожнісінький із шести Східних Островів, хоч відверто кажучи, на батькових картах деталі, в кращому випадку, схематичні. Проте через своє палке захоплення кристалами, цей Острів він описав винятково добре, тому я досить впевнено обираю саме цю стежку, втішена можливістю використати свої знання.
Що я сподіваюся знайти? Які відповіді приховує ця пустка? Правду кажучи, я й гадки не маю, однак між батьком і Королем щось таки відбувається, тож я відчайдушно шукаю бодай наймізерніших доказів. Служба Його Величності, захист королівстваось що підносить мого батька та його екіпаж на пєдестал шани. Можливо, це геть романтична омана, але саме вона допомогла мені змиритися з усіма звірствами, вчиненими моєю сімєю. А тепер ми шпигуємо за Королем? І вбиваємо його Флотилію? Яке безглуздя!
Хмара встелилася низько над землею, від чого видимість погіршилася, однак це захищає мене від тих, хто може за мною слідкувати. А ще тут тихо Занадто тихо? Зазвичай навіть на кораблі чутно гул від роботи у копальні, але сьогодні ані звуку, ані дрижання від підземних вибухів. Я так поринула в роздуми, що тільки тепер це помітила. Можливо, вони призупинили роботу на час батькового візиту, але моє прискорене серцебиття свідчить про дещо інше.
Тут щось не так!
Я пришвидшую крок, ледве дихаючи від страху, що мене викриють, і по-пластунськи доповзаю до вигідної мені позиціївершини скелі, що оточує поселення. Звідси мені чудово видно копальню, а скелі дарують відмінне укриття. Я лягаю дуже низько, не зважаючи на гостряки, що штрикають моє тіло (я ж бо розумію, що в разі мого викриття батько вчинить зі мною значно гірші речі). І спостерігаю.
Елітний загін «Діви» вже прибув до поселення, і з виразу їхніх облич зрозуміловони також не чекали, що їх тут зустріне тиша. Батько вказує на декого з них, і вони стають напівколом; абордажні шаблі напоготові, пістолі підняті. Коли із камяної хижі виринає постать із піднятими вгору руками, вони напоготові, в очікуванні будь-яких несподіванок.
Батько наближається до того чоловіка широким кроком і щось каже, але мені з такої відстані нічого не чути. Чоловік хитає головоюі батько збиває його з ніг просто на камяну брилу. У мене падає серце, а батько холоднокровно наступає нещасному на шию. Тепер видно, що то літній чоловік; мабуть, він тут найголовніший.
Може, поясниш, чому копальня не працює?! батько горланить так, що я прекрасно чую його запитання.
Благаю, не вбивайте його! тепер до мене долинає голос жінки, котра вибігає з іншої хатини; я вражена її сміливістю. Стався нещасний випадок! Відпустіть його, і я усе розповім!
На мій великий подив, Капітан слухняно відпускає старого. Жінка підбігає до нього і турботливо обнімає, ніби захищаючи від мого батька. Ловлю себе на тому, що буквально не дихаю; я ані секунди не вірю батькові. Переводжу погляд на екіпаж і наштовхуюсь на Ґрейс і Бронна. Вони стоять нерухомо, чекаючи командинападати, вбивати. Уперше бачу їх ось так, за межами корабля, поряд із моїм батьком, який тероризує неозброєних цивільних, і мені від цього стає зле.
Через те, що мій батько і ця жінка більше не кричать, мені потрібно добре прислухатися, і хоч я пропустила більшу частину розмови, але суть зрозуміла. Вони тут добряче вистраждали.
Кілька тижнів тому в копальні стався нещасний випадок, а перед тим довга зима та жахливі умови викосили сотні людей. Ті, хто виживв основному жінки, діти та старі,зосталися практично з нічим. До кінця місяця їхній мізерний запас кристалів заберуть. Хоч Королю про це сповістили, жодна підмога не надійшлааж дотепер.
Моє серце стискається. Вона думає, що мій батько прибув на допомогу, і мені без міри страшно за неї.
Тепер й інші люди наважуються вийти зі своїх домівок. Що ж вони роблять? Невже думають, що вони у безпеці? Моє серце так гупає, що мало не оглушує мене. Вони всі в небезпеці. Не виводьте дітей! Мерщій всередину! Бігом!
Батько стріляє першим. Він поволі підіймає свій пістоль; куля вцілює просто в голову старого. Нажахана жінка кидається вбік і починає лементувати. Після цього тільки й чути це смертельне багатоголосся. Зойки. Ридання. Благання. Мольба. Батькові навіть не доводиться віддавати наказйого люди довершують те, що він почав.
На вбивство всіх селян у батька пішло менше часу, аніж на розграбування мізерного запасу кристалів, що їх люди розраховували виміняти на їжу. Тепер їжа нікому не потрібна.
Моя свідомістьепіцентр бурі, що вирує жахіттями; думки безладно формують мозаїку нічних кошмарів; та врешті єдина думка проривається вперед, аби бути почутоютікай!
Маю лічені хвилини, за цей час екіпаж почистить тут усе цінне, щоб повернутися на корабель і пересвідчитися, що ніхто не помітив мою відсутність. Скочивши на ноги, я ковзаюсь і оступаюсь, але бігом біжу назад, до берега.
Вони їх вбили. Вони прикінчили їх усіхбеззахисних, неозброєних і невинних. Убили дітей.
Я трушу головою. Не можна зараз про це думати. Мушу квапитися, але враз спотикаюся, бо намагаюся бігти швидше, ніж фізично спроможна. Сльози застилають очі, і я увесь час витираю їх, щоб розгледіти дорогу, аж поки на обрії показується моя «Діва». Не знаю як, але змушую себе знову пірнути у воду. Хай моя свідомість скільки хоче протестує, але є речі страшніші за океан. І от я на кораблі: видираюся нагору, потім, перевалившись через борт, падаю на палубу і зрештою непомітно дістаюся своєї каюти.
Лише коли я зняла всю мокру білизну, переодягнулася в сукню і майже висушила волосся, дозволяю собі маленьку паузуі тоді ридання зриваються з моїх уст. Я затискаю долонею ротаніхто не чує?і мене охоплює паніка.
Вони вбили всіх-всіх. Навіть дітей.
Я завжди знала, що мій батькобезжалісний, проте гадала, що його жорстокість обмежиться лише вилученням коштовного каміння. Але вирізати все поселення? Це ніяк не вміщалося в рамки мого уявлення про те, на що він здатний. Нарешті я зрозуміла, як помилялася!
Я свято вірила, що Гадюка існує, щоб захищати. Смертоносна? Так. Сумнівних моральних якостей? Зрозуміло. Але Гадюка завжди захищає невинних! У цьому її головна місія, заради цього я і жила.
А виявляєтьсями лише злодії та вбивці, брутальні кілери. Беремо собі все, що заманеться, а як кому і допомагаємо, то теж тільки собі. Я просто не можу бути такою. І не буду!
Чую, як екіпаж піднімається на борт. Мене обовязково покличуть вітати команду з поверненням, тож напускаю на обличчя незворушний вираз і поправляю волосся. Воно ще не зовсім сухе, але сподіваюся, що це не викличе жодних підозр. Хто повірить, що я добровільно спустилася у воду? Значно важче буде приховати свою злість та зневагу.
Коли прямую на палубу, легкий поштовх унизу сповіщає мені, що ми вже знялися з якоряочевидно, батько не хоче затримуватися тут надовго. І тут наші погляди мимоволі збігаютьсяне маю особливого бажання колись повернутися у це жахливе місце!
Вибираюсь на палубу і бачу наш екіпаж, забризканий чужою кровю. Батько крокує у моєму напрямку, поглинутий розмовою із Клівом та Бронном. Трішки позаду йде Ґрейс.
Ласкаво просимо додому, Капітане! я промовляю згідно припису. Чи вдалою була ваша подорож? (душогубний ти виродку!)
Він не відповідає,здається, пройде собі повз мене, та й по всьому, але зупиняється і уважно придивляється до мого вигляду; його погляд снує по моєму вологому волоссю. Він і далі мовчить, просто собі йде, однак мене зачіпає його ледь помітна самовдоволена посмішка в момент, коли він зрівнюється зі мною.
В цю мить мені стає ясно, що мене безсоромно дурили. Батько знав, що я не послухаюся і піду за ним у поселення. А це означає лише одне: все, що сьогодні трапилося, зроблено спеціально. Він хотів, щоб я побачила цю різанину і упевнилась, який він жорстокий. Питаєтьсянавіщо? А щоб я раз і назавжди усвідомила: його влада безмежна, а він ніде і нікого не боїтьсяані на суші, ані на морі.
Ґрейс також мене уникає, і я розумію, що батько посвятив її у свої плани. Це таке собі попередження: відкрити мені очі, на що справді здатен мій найближчий друг, і нагадати, що навіть вони, мої друзілише його покірні раби. Шкода, що Ґрейс не на моєму боці, а отже, у подальшому ми навряд будемо поруч. Та я ще спробую із усім цим розібратися, бо коли наступного разу зійду з цього корабля, не маю ані єдиного наміру знову на нього повернутися.
VII
Я мушу тікати, лише дочекаюсь зручного моменту. Тим часом більше не можна викликати жодних підозр. Найлегший спосібпродовжити підготовку до моєї Ініціації, яку (припускаю) батько планує здійснити ще до мого заміжжя. Наскільки мені відомо, весільної дати ще не призначили. Та якщо й призначили, хто мені про це скаже? Коли спрямовую всю свою енергію на тренування, це дозволяє мені витримати тягучу морську подорож, і разом із тілом кріпне мій дух. Коли доведеться боротися за своє життя десь далеко від «Діви», кожен відточений мною рух стане у пригоді, і усвідомлення цього змушує мене викладатися сповна.
Хоч я би й була безмежно рада зосередитися винятково на двобої, це б означало, що мені доведеться проводити багато часу із Ґрейсале відтоді, як вона повернулася із Шостого Острова, я тримаюсь від неї подалі. На щастя, Ініціація вимагає обізнаності й у інших сферах, тому після одного особливо виснажливого тренуваннядерешся мотузками вгору-вниз, сукня постійно за щось чіпляється і волосся лізе в очія пішла до трюму, щоб знайти нашого бондаря. Він лагодить деревяні бочки, без яких не обійтись. В них все наше життя: від їжі та води, до скарбів, і мені потрібно опанувати це ремесло. Ми так і кличемо йогоБондар, хоч відверто, не певна, що це його справжнє імя, думаю, він удостоївся цього прізвиська завдяки своєму таланту. У всякому разі, його руки ростуть із потрібного місця, і вони такі ж нещадні, як і вмілі.
У трюмі похмуро, тож моїм очам потрібен час, щоб призвичаїтися, але швидко розумію, що Бондаря тут немає. Я зібралася була йти, коли мене зупиняє звук. Так, ніби цуценя скиглить, але ж на борту їх немає. Щось тут не те, тож серед Бондаревих інструментів я мерщій знаходжу сокиру і вихоплюю з діжки. Прямую на звук, і зброя в моїх руках заспокоює.
Тобі лежить на підлозі. Його побили: праве око вже розбухло, з носа юшить кров. А над ним схилився Клів і піднімає рукувдарити ще раз. Допоки я встигла подумати про наслідки, сокира вже вилетіла з моїх рук і пришпилила Клівову руку до стіни за рукав. Він втуплюється в лезо, що так небезпечно близько до плоті, потім витягує його і повертається до мене, щоб зустрітися поглядом. Зараз у нього обличчя справжнього вбивці.
Відступи від нього, інакше гірко пошкодуєш! хоч навряд чи зможу підкріпити свою погрозу ділом, я цілком серйозно налаштована.
Ах ти ж курво! він не відповідає, а гарчить. Як ти смієш лізти у мої справи?
Все, що коїться на кораблі, моя справа! Бо одного дня він стане моїм! яка ж дурнясказати це, коли плануєш утекти, але слова самі зринають з моїх вуст ще до того, як я спроможна їх спинити.
Клівова рука здіймається в повітря, він явно думає, чи не запустити ту сокиру мені у відповідь. Все, що мені залишається, це наполягати на своєму.
Натомість він сміється мені в очі, і за цих обставин його посмішка не віщує нічого доброго.
Стане твоїм? Невже? він не приховує свого презирства. Один влучний кидок ніяк не перетворить тебе на нашу капітанку.
Його неповага мене мало обходить, хай собі вважає, що мені просто поталанило. Аби лише батько не дізнався, що я так довго приховувала це своє вмінняа він би швидко ним скористався у своїх жорстоких цілях.
Жбурну ще раз! Хочеш?
Боюсь, що перегинаю палицю, і Клів от-от вжене ту сокиру в мої груди, однак йому на думку спадає краща ідея і він опускає руку. Робить вигляд, наче нічого не сталося, та коли проходить повз мене, аж свердлить мене поглядом.
Коли Клів йде геть, я опускаюся на коліно поряд із Тобі і спідницею витираю кров на обличчі.
З тобою все гаразд? він киває, і я обережно беру його підборіддя, щоб оглянути око. Потрібна мазь, щоб це полікувати!
Він хитає головою, а тоді зі швидкістю світла зривається на ноги і мчить назад до трапу. Ця його блискавичність запевнила мене, що побиття тривало не надто довго, і я вирішую, що розумніше втекти, як і він, кудись подалі.
Клів обовязково повернеться помститися, тож не хочу, щоб він мене тут знайшов. Як би там не було, він мені цього не пробачить.
Вже й не пригадаю, чого я очікувала на свій день народження, але точно не Ґрейс. Вона підняла мене ні світ ні зоря, влетівши у мою каюту, мов навіжена.
Підйом! вона стягує з мене покривало. Зустрінемось на палубі. Прихопи свого плаща.
Ледь протерши очі, я спостерігаю, як вона вибігає з каюти. Ми майже не розмовляли з часу різанини на Діамантовому Острові, що ж змусило її кинутися до мене?
Коли зявляюся на палубі, Ґрейс уже чекає на носі. Мабуть, вона почула, що я вже близько, бо коли підходжу, вона вказує на обрій і промовляє:
Земля!
Вдалині дійсно проглядаються чіткі обриси землітінь проти сонця, що сходитьвід цього мої руки беруться мурашками.
Це Третій Острів?
З усіх шести Східних Островів я найбільше бажала дослідити його, і Ґрейс це відомо. Я б не посміла й мріяти про те, що сьогодні ми зійдемо на його берег.
Ми прямуємо туди! промовляє Ґрейс.
Ми?
Ти і я, вона уточнює,ти моя на весь день!
Від адреналіну моє серце мало не вистрибує з грудей. Ось він. Мій шанс на втечу. Все, що мені требаце хвилинка на самоті. Одна-однісінька мить, і явільна птаха.
Не надто радій! Ми займемося тренуванням. Якраз нагода, щоби вправлятися на мішенях, вона говорить про стрільбу з пістолівстріляти на борту корабля не так вже й легко, щоб не накоїти лиха. Однак вона не здогадується, чому мої очі запалали. Мені потрібно взяти деякі речі, тому залишайся тут. Скоро повернуся.
Я стаю обличчям до вітру, вдихаючи солоне повітря, Острів усе ближче, і я чекаю, коли зможу чітко побачити берегову лінію. Як і всі Острови, Третій часто згадують під назвою, яка характеризує його неповторний ландшафт, тож зізнаюся, з-поміж іншого мене завжди безмежно інтригувала саме ця назваЧорний Острів.