Найбільше користі принесе твоє перебування у палаці. Ти будеш причетною до всіляких розмов.
Мене наче обухом по голові вдарили.
Ти волієш, щоб я стала шпигункою?
Мерріан, я лише хочу, щоб ти була корисною. Це буде твоїм першим завданням як офіційної членкині екіпажу, і я гадав, що це тебе втішить. Ти так часто казала, що мрієш проводити більше часу на суші. Ну що ж, твої постійні набридливі прохання зійти з нами на берег не залишилися поза увагою! Таким чином, кожен з нас отримає те, чого бажає.
Я вважала, що ми виконували накази Короля, а не шпигували за ним! говорю впевненіше.
Дарма я це сказала. Він хапає тарілку і жбурляє її об стіну, розбивши її на друзки. Він страшенно розлючений.
Тимоя донька, і ти робитимеш те, що я скажу!
На думку спадає мертвий чоловік, якого я бачила минулої ночі; той, що цілком ймовірно належав до Королівської Флотилії. Понад усе на світі мені хочеться батькової чесності.
Чи є дещо, що ти б хотів розповісти мені про Короля? Ти знаєш, мені можна довіряти!
Він дивиться на мене з таким відвертим презирством, що відчуваю, як моє серце потроху розбивається, мало не вистрибуючи з грудей.
Ти ж провалюєш кожнісіньке випробування, яке я тобі влаштовую. Ти запевняєш, що хочеш колись зайняти моє місце? Оце ти мрійниця, моя люба. Гадаєш, Гадюка зможе обійтися без кровопролиття? Що я справді бачу в тобі, це слабкість та неспроможність робити те, що необхідно.
Він зупиняє потік своєї брутальної чесності, щоб знову вкусити яблуко. Сік стікає з його губи на підборіддя; на мить завмирає перед тим, як він недбало витирає його рукавом. Я мовчу, хоч і маю тисячі відповідей на його звинувачення.
Вийди заміж за Принца. І регулярно звітуйся мені. Доведи, що з тебе є користь, і тоді ми поговоримо про довіру! він нахиляється вперед і наводить на мене ніж. Щодо цього він роздратовано крутить лезом коло мого носа, тобі наказано сидіти у своїй каюті тиждень. Зрозуміла? А ще бодай раз ти посмієш порушити мої правила і своєю присутністю поставиш під загрозу нашу чергову місію, тоді не очікуй поблажки!
Він піднімається, і на тому аудієнцію завершено. Я йду; мої вуха палають від люті; ще ніколи батькове розчарування в мені не було таким разючим. Можливо, він хотів спіймати за вуздечка всю мою покору чи викурити на поверхню відданість, але з цього вийшов протилежний ефект. Як довго я чекала його похвали; жадала, щоб він бачив у мені себе; і хоч кожнісінька клітинка мого тіла противиться його сутності, в глибині душі я до сих пір відчуваю, що маю стати такою, якою він хоче мене бачити. Але цього більше не буде! З мене досить! Тепер я не та, хто лише розчаровує!
Хоч батько вважає мене за пусте місце, я знающось відбувається. І якщо він не збирається ввести мене у курс своїх справ, я зясую все самотужки!
V
Колись я вешталася судном з проходу в прохід, ховаючись у вузьких непомітних отворах. Не знаю, чия це була ідеятакі собі тісні горловини між палубами, каютами і надбудовами, мого батька чи його попередника, але зробили їх точно задля шпигунства.
Що мені найбільше подобалосьце уночі прослизнути у горловину з вічком, яке дозволяло підглядати за камбузом. Мене мало цікавили хвалькуваті розмови про бої та скарби, та іноді члени екіпажу переповідали усілякі дивовижні міфи та легендипро те, звідки вони прийшли і як опинилися тут. Якраз це мене найбільше вабило.
З часом я зростала, і горловини стали для мене затісними, тож я припинила свої походеньки, проте, гадаю, настав час знову навідати ту потаємну схованку. Про деякі речі мені не слід знати, але ж так хочеться, і хто проллє на них світло? От хіба, може, ці морякиколи в них розвяжуться язики від рому.
Наразі це ризикована справавийти з каюти, адже бути впійманою і наразитися на батькове покарання зовсім не в моїх планах. Та коли я вислизаю за двері, довкола ні душі, тож навшпиньках прямую до переборки, за якою, якщо знати, куди натиснути, відкривається загородка. Зсунувши її убік, я пірнаю у темряву.
Тут дуже тісно, навіть тісніше, ніж пригадую. Чи вистачить сили доповзти? Як не дивно, дістатися завітного вічка обходиться недороголише гомілки подряпала та сукню де-не-де розідрала. Отепер спостерігаю.
На камбузі яблуку нема де впасти. Після вечері екіпаж розслабляється на повну; тарілі вже порожні, зате ром ллється рікою. Змій важко одразу відрізнити одне від одного: море чорної тканини, однак якщо не дивитися на уніформу, публіка вельми різна. Уродженці всіх шести Східних Островів, чоловіки і жінки
Наша історія та спадщина сплелись в один вузол, тому важко вказати точно, хто з них звідки, навіть спираючись на колір шкіри. Кожен з них звідкись і водночас нізвідки. А повязує цю строкату команду тільки одневміння вбивати.
Усі галасують, тому нелегко щось розібрати. Приблизно через пів години думаю облишити це заняття, коли раптом один із голосів перекрикує решту.
Агов, Несторе! цього члена екіпажу звати Бріґс, він ухопив якусь молодичку і тримає голову в замку. Тут Лінкс ніколи в житті не чула про протаскування під кілем.
Навіть з моєї схованки видно, яке це приниження для Лінкс. Від напруги її наголо брита голова уся аж палає, але визволитися з Бріґсового капкану не вдається. У приміщенні запала тиша; пахне неминучою бійкою.
Але одному зі старших членів екіпажу, Нестору, не подобається ця колотнеча. Йому більше до снаги спокійний вечір, тому він жестом наказує Бріґсу відпустити її.
Бріґс неохоче послабляє замок, проте руку все ж не відпускає.
Нестор пильно дивиться на Лінкс.
Називаєш себе Змією, хоч досі не знаєш про протаскування під кілем?
Лінкс ніяково шмигає носом.
І що?
Дехто з екіпажу хихотить. Нестор зберігає спокій.
«І що?» Та це ж найгірше покарання, яке тільки може присудити капітан віроломній душі. Даремно ти не боїшся!
Уяви собі мотузку, що проходить під кілем від лівого борту і аж до правого, каже Бріґс, смикнувши руку Лінкс за її спиною, а тепер домалюй там себе, привязаною на одному кінці цієї мотузки.
До ніг тобі кріплять баласт, Нестор продовжує, а один із членів екіпажу підскакує до Лінкс і сідає на її стопи, а потім жбурляють за борт.
Бріґс вигинає Лінкс назад, від чого вона плюхається на підлогу.
Увесь екіпаж, твої друзі, твоя команда гуртом тягнуть за другий кінець мотузки, затягуючи тебе під воду; ти втрачаєш сили, твою плоть роздирає кіль, шматують вусоногі раки, і ось уже краби не забарилися
Тобі бракне повітря Бріґс душить Лінкс, щоб це продемонструвати. Коли силкуєшся кричати, вода заповнює твої легені і ти не певна, чи дістанешся другого кінця живою.
Нестор підводиться, повільно йде і спиняється над тілом Лінкс; її широко відкриті очі благають про допомогу, коли вона ледве ковтає повітря крізь Бріґсові зчеплені пальці.
Дехто з тих, кого підняли, настільки пошматовані, що воліють радше втонути десь на глибині. Але ось у чому річ: капітану зовсім не хочеться твоєї кончини; екіпаж протягує тебе достатньо швидко, адже це тортури, а не страта; це покарання, не кінець. Якщо ж ти була ну дуже нечемною він робить паузу задля драматизму миті,тоді рушаєш у ще одну подорож!
Бріґс нарешті відпускає Лінкс і вона щосили хапає ротом повітря, вириваючись з рук, щоб утекти, а дехто з екіпажу аж заходиться від сміху.
Мені страх як кортить пробити стіну і зарядити кулаком у їхні самовдоволені пики; публічне приниження Лінкс викликає бурю моїх особистих спогадівпро такий же болючий досвід. Натомість шукаю поглядом Ґрейсмабуть же, вона втрутиться? Але вона із Бронном усамітнилися за скромним столиком у темному куточку, і їх зовсім не цікавить те, що відбувається навколо. Гаразд, від Бронна я вже давно нічого не очікую, але на Ґрейс я по-справжньому зла. Як вона могла дозволити цьому статися? Чому не примчала на допомогу Лінкс, як колись до мене?
Схоже, я засиділася тут. Сьогодні навряд чи пронюхаю щось корисне. Я не вчула і найтихішого шепоту про Королівський Флот; не підібрала бодай крихти корисної інформації, відтак, важко дихаючи, повільно повзу на вихід.
Успішно вибираюсь із потаємного проходу і на хвильку гальмую. Час негайно повернутися до себе в каюту, проте мене аж верне від неї. А ще я смерть як хочу їсти, бо увесь час моєї ізоляції сиділа на голодному пайку.
Поблизу ані душі, тож вирішую потрапити на палубу, але спершу зазирну до камбуза і нишком схоплю сухарика. Сьогодні значно тихіше, ніж у ніч тої колотнечі; на зміні лише частина екіпажу, і ніхто не заважає знайти спокійну нішу. Я умощуюся поміж кормовими сходами, що ведуть на шканці та до каркасу. У порівнянні з моєю каютою, тут не так зручно, але гадаю, що свіже повітрянайкращий захист від зла, що сочиться із кожного закутка цього корабля.
Упираючись тімям в корму, я спостерігаю, як нічне небо перетинає зграя місячних птахів. Крихітні та сріблясті, вони схожі на зоряний пил, що падає на землю. Забувши про втому, я усміхаюся. Цей світ наповнений красою, навіть якщо вона для мене недосяжна.
І раптом, так ніби я одним лише поглядом отруїла цю мить, одне із тендітних тілець із глухим звуком падає на палубу.
Я підводжуся, щоб взяти пташину в руки і оглядаюся, чи бува хто не бачить. Впевнена, що ні, тож тихенько відношу пташку в місце, де я примостилася, і розкриваю долоні. Вона не мертва, але справа поганакрило зламане, очі вже скляніють, а крихітну грудину пробирає дрож. У пташкишок.
Я складаю свої долоні навколо неї,ніжно, захищаючи, і змикаю повіки. Це так безглуздопочувати відповідальність за неї, але мені це якось вдається. І не тільки за пташину.
За Лінкс. За все.
ЖИВИ!
Я виходжу її, бо якщо місячна пташка очуняє після такого падіння, то і я здолаю все на своєму шляху. Маячня, еге ж?!
Звук голосів, що наближаються до корми, повертає мене в реальність, і я ховаю руку до кишені. Тож коли пара добряче підпилих і надмір галасливих членів екіпажу тупотять до мене, пташка уже в безпеці.
Це Бріґс і його непостійна коханка Чоук, так її кличуть через її улюблений прийомпричавлювати трахеї. Якби ж то вона зараз взяла і розплющила Бріґсову.
Сподіваюся, вони не помітять мене, однак сьогодні явно не мій день, бо Бріґс штурхає ліктем Чоук.
Ану поглянь, хто там! його язик заплітається. Коротуха!
Чоук менш спяніла, ніж Бріґс, і вона мовчить, лише зловісно шкіриться.
Бріґс підходить до моєї схованки. Зводжуся на ноги, а рука досі в кишенібережу свою знахідку.
А тобі хіба не час спати?
Заводитися з ним собі дорожче, найкращий вихід для меневислизнути, не здійнявши бурі.
Авжеж, маєш рацію! кажу йому. Мушу з вами попрощатися
Він штовхає мене в груди.
Агов! Я ще не договорив!
Його погляд падає на обгризений сухарик у моїй другій руціі враз спалахує.
Овва! Це ти крала із пайків?
Пересмикую плечима, а в мені все закипає від люті на це звинувачення:
Проґавила вечерю!
Я зголоднів! він звертається до Чоук. Ти хочеш їсти?
Вона не відповідає, лише загрозливо дивиться, чогось очікуючи.
Дай це мені! наказує Бріґс.
Це лише недоїдки, однак я не дозволю цьому нікчемі глумитися з мене.
Ні!
Його очі звужуються.
Здивовано всміхнувшись, він оглядається на подружку.
Ти це чула? Коротуха відростила собі двійко яєчок.
Серйозно? Лише чоловік може сприйняти це за комплімент. Один миттєвий удар по його яєчках швидко б заткнув брудну пельку, однак я якось стримуюся.
Бріґс, посміхаючись, вихоплює їжу з моїх рук. Я б могла не дозволити її забрати, але боюся, що будь-який рух може поранити пташку, що так ненадійно лежить у моїй кишені.
Тому я ніяк не реагую.
Він розглядає сухарик, ніби це якась велика гидота. Підносить його Чоук, щоб вона глянула:
Не знаю, як ти, але я не хочу доїдати за Коротухою! Боягузтворіч заразна.
І він, ніби мимоволі, викидає сухарика за борт.
Ой, як же йому весело від такого марнотратства! На моє щастя, мною він досхочу награвся, тож знову повертається до Чоук і регочеаж захлинається. Я користуюсь цим моментом і мчу до своєї каюти.
Нарешті я сама. Обережно добуваю місячну пташку з кишені і кладу на віко скрині, щоб оглянути як слід. Широко усміхаюся. З крилом, що здавалося зламаним, все гаразд, воно лише трішки скуйовдилося, і дух смерті, що був опустився на пташку, тепер щез, випарувався. Тож зітхаю з полегшенням, адже я помилилася щодо важкості її травми. Можливо, для нас обох надія ще жива.
Двері моєї каюти рвучко відкриваються. Широкими кроками мій батько заходить досередини, тож я не встигаю заховати пташину. Ясна річ, він тут зовсім не для того, щоб дбайливо вкрити мене ковдрою на ніч.
Я ціпенію, неспроможна поворухнутися.
Отже, тобі на мої правила наплювати? наближаючись до мене, ричить батько. Гадала, я не дізнаюсь, що ти запросто собі виходиш з каюти? А що шпигуєш за моїм екіпажемдумаєш, теж нічого не відаю?
Уявлення не маю, звідки він про це дізнався, Бріґс не встиг би доповісти, але всі мої заперечення перетворюються на попіл ще до того, як зринають з вуст.
Я гадав, ти засвоїла урок і будеш слухатись! великим пальцем він сильно притискає мій ніс. Біль у голові такий, що мене от-от виверне. Та бачу, у тебе зовсім немає совісті. Тож дозволь все прояснити до кінця.
Одною рукою він хапає місячну пташку, а другу кладе розкритою долонею мені на обличчя так, що я і дихнути не можу.
Уяви, що ця пташкаце ти. І ось що з нею може статися, коли я не в настрої!
Одним брутальним потиском він розчавлює тендітне тільце.
Я закриваю очі і стримую ридання, що підступають до горла. Його рука досі на моєму обличчі; він навалюється на мене, поки не упирає спиною в стіну.
Зарубай собі на носі, хто яі ніколи навіть не здумай йти проти моєї волі. Затямила, ні?
Бризки його слини долітають до мого обличчя, і я без упину киваю головою.
Отже, хто я?! він горланить; його обличчя от-от торкнеться мого.
Мій батько!
Хто я?! його рик дужчає.
Мій капітан!
Хто я?!
Гадюка!
І мені коритимуться!
Перед тим, як лютим кроком забратися геть, він одним різким ударом впечатує мою голову в стіну. І я знову залишаюся сама.
Я сповзаю внизноги більше не тримаютьі зупиняюсь поглядом на пташиному тілі на підлозі.
Ого, як затягнули на мені петлю, це вже занадто. Проте, цей останній удар виявився такий болючий, що мене раптом осяяло. Він прагне стулити мені рота, забороняє лізти в його справи.
Значить, є там щось таке, що варто шукати.
VI
Три тижні потому ми пристаємо до Шостого Острова. Ми часто сюди ходимо, бо цеулюблений Острів мого батька, і на ньому приводять до тями натруджену «Діву». Саме тут безліч затишних бухт, де її кладуть набік і ремонтують або чистять корпус нижче ватерлінії від налиплих раків і водоростей.
А ще його називають Діамантовий Острів, бо левова частка багатств Східних Островів походить із видобутку кристалів в його надрахсаме ці щедроти так ваблять мого батька. Оскільки він збирає коштовні каміння на славу Короля, немає охочих перейти йому дорогу, однак я більше не вірю в те, що Король отримує хоча б половину з того, що ми видобуваємо.
Острів завжди у темряві, і сьогодніне виняток. Наше прибуття вітає низька стіна хмар, що незадовго до цього присунула із Пятого, або ж Туманного Острова. Вести судно крізь імлусправа не з легких, а для більшостівзагалі неможлива. Та хто-хто, а «Діва» знає ці води незгірш за мого батька, тому ми благополучно залишаємо позаду смертоносні скали, що оточують Острів.
Екіпаж веслує до берега на невеличких човнах. Зазвичай я аніскілечки не заздрю, коли вони там висаджуються. Цей Острівсуцільна пастка; кожний його дюйм вкритий надтвердим камінням із невмолимо гострими краями, і спробуй якийсь дурило пройтися по ньому босоніж, то позаду нього зосталися б клапті шкіри.
Однак сьогодні мені таки доведеться витерпіти перебування у цій місцині, бо маю дещо дізнатися, і начхати на батькові надзусилля мене впокорити! Усі ці три тижні кожнісінька моя спроба знайти ключ до розгадки виявлялася до сліз марною. На цьому кораблі таємниці бережуть, як зіницю ока. Сподіваюся, покинувши «Діву», Змії візьмуть їх зі собою, аби лиш подалі від мене. Щоб легше було плисти, я роздягаюся до спідньої білизни, але задля захисту взуваю черевики. У них я виглядаю дуже незграбно, краще вже босоніж, але мені якось не до снаги порізані на скибки підошви. Якщо доведеться, я повинна мати змогу бігти.