Ваша Світлосте? пролунав чийсь голос.
Шаллан обернулася й побачила, що служник уже встиг повернутися.
Прошу сюди, Ваша Світлосте.
Вона кивнула слузі, і той швидко повів її вздовж запрудженого людьми коридору. Вона замислилася над тим, у якому світлі їй варто було би постати перед Джасною. Ця жінка була живою легендою. Навіть Шаллан із глушини Джа Кеведу чула про блискучу єретичку, сестру алетійського короля. Джасні було лише тридцять чотири, але багато хто усвідомлював, що, якби не привселюдні нападки на релігію, її голову давно вже увінчала би академічна шапочка магістра наук. Особливо різко вона критикувала конгрегації, тобто різні релігійні братства, у які обєднувалися воринські віряни.
Недоречні саркастичні зауваження тут не допоможуть. Вона повинна поводитися належним чином. Статус підопічної при уславленій жінці давав найкращу можливість отримати підготовку в царині жіночих мистецтв, до яких належали музика, малювання, письмо, логіка та природничі науки. Це багато в чому нагадувало процес проходження молодим чоловіком військової підготовки у складі почесної варти поважаного ним ясновельможного.
А взагалі Шаллан спочатку написала Джасні листа з проханням про опіку суто з відчаю і зовсім не очікувала на позитивну відповідь. Проте коли отримала послання, яке сповіщало, що її прохання вдовольнили, та містило наказ прибути в розпорядження авторки в Думадарі через два тижні, у неї був справжній шок. Саме відтоді вона й ганялася за своєю кореспонденткою.
Джасна була єретичкою. А чи не зажадає вона від Шаллан, щоб і та зреклася віри? Вона сумнівалася, що змогла би зважитися на такий крок. Воринські вчення про Славу та Покликання людини були для неї однією з нечисленних розрад у ті нелегкі дні, коли батько ставав по-справжньому нестерпним.
Вони звернули у вужчий прохід і запетляли системою коридорів, що вели все далі й далі від основної печери. Врешті-решт на одному з поворотів служник зупинився й жестом запросив Шаллан іти далі. З коридору праворуч від неї доносилися голоси.
Шаллан вагалася. Вона інколи дивувалася, як узагалі дожилася до такого: росла тихою, боязкою, була найменшою з пяти дітей і єдиною дівчинкою. Її весь час захищали й оберігали. А тепер усі сподівання родини виявилися покладеними на її плечі.
Її батько був мертвий, але існувала життєва необхідність тримати це у таємниці.
Дівчина не любила згадувати про той день: витіснила його зі своєї памяті та привчила себе думати про інше. Але наслідки такої втрати аж ніяк не випадало ігнорувати. Батько був щедрим на обіцянки: ділові угоди, хабарі або й щось середнє між першим і другим. Дім Давар заборгував величезні суми грошей незліченній кількості людей, тож тепер, за відсутності його глави, котрий умів умиротворяти всіх, кредитори мали от-от заявити про свої права.
Ні до кого було звернутися по допомогу. Головно через батька її родину ненавиділи навіть союзники. Великий князь Валамясновельможний, котрому вони принесли васальну присягу на вірність, був серйозно хворий і більше не пропонував їм свого покровительства. Коли стане відомо, що її батька нема серед живих, а родина збанкрутіла, Дому Давар прийде кінець. Їх поглине і підкорить своїй владі інший рід.
Задля покарання їх змусять працювати до сьомого поту. Можливо, їм навіть світить перспектива загинути від рук розлючених кредиторів. Вдасться чи ні відвернути таку долю, залежало від Шаллан, і першим кроком на шляху до порятунку була Джасна Холін.
Шаллан глибоко вдихнула й звернула за ріг коридору.
4Розколоті рівнини
«Я ж умираю, чи не так? Знахарю, навіщо тобі моя кров? А хто це біля тебе, зі смугастою головою? Вдалині я бачу сонце, темне й холодне, що сяє в чорному небі», записано джеснана третього дня 1172 року зі слів решійця, за фахом приборкувача чалів, за одинадцять секунд до того, як він помер. Зразок заслуговує на особливу увагу.
Чому ти не плачеш? запитала спрен.
Каладін сидів, розвернувшись спиною в куток клітки та потупивши очі. Дошки настилу, на які падав його погляд, покололися, ніби хтось намагався видряпати їх голими нігтями. Розщеплена частина днища була вкрита темними плямами в тих місцях, де суха, сірого кольору деревина увібрала в себе кров. Даремна, примарна спроба втекти.
Фургон котився далі. Кожного дня одне й те ж саме. Він прокидався змученим і розбитим після переривчастого сну на голих дошкахбез сінника чи ковдри. Потім, фургон за фургоном, рабів по черзі випускали, і ті шкутильгали з кайданами на ногах, маючи трошки часу, щоб розімятися та справити нужду. Відтак їх пакували назад, давали вранішню порцію баланди, і фургони котилися даліаж до обідньої зупинки. Потім знову їхали. Тоді вечірня баланда, а після неї ківшик води перед сном.
Тавро «шаш» на лобі в Каладіна було так само вкрите тріщинами й кровоточило. Добре хоча б, що дах фургона давав тінь, затуляючи від сонця.
Спрен вітру знову перетворилася на імлу й летіла за кліткою на колесах, мовби крихітна хмаринка. Вона наблизилася до Каладіна, і від цього поруху в її передній частині проступили контури обличчя, ніби зустрічний вітер трохи розігнав туман, і з-під нього проглянуло щось істотнішеповітряно-прозоре, жіночне й кутасте. І з напрочуд допитливими очима. У жодного з бачених ним раніше спренів таких не було.
Вночі інші плачуть, сказала вона, а от тині.
А чого плакати? запитав він, відкидаючи голову на ґрати позаду. Що це змінить?
Не знаю. А чому люди плачуть?
Він усміхнувся й заплющив очі:
Постав це запитання Всемогутньому, маленька. Але не мені.
Через вологість Східного літа з його чола градом котився піт і, просочуючись у рану, ятрив її. Залишалося сподіватись, що незабаром природа знову втішить їх кількома тижнями весни. Погоди й пори року не можна було передбачити. Спробуй дізнайся, скільки вони триватимуть, хоча зазвичай тяглість кожної з них складала декілька тижнів.
Фургон котився далі. Через деякий час Каладін відчув на своєму обличчі сонячне світло. Розплющив очі. З-під даху клітки падали сонячні промені. Отже, друга чи третя година пополудні. А де ж обідня миска баланди? Ухопившись однією рукою за сталеві ґрати, Каладін підвівся. Він не міг розгледіти Твлаква, який правив чалами першого фургона, лише пласколицього Блута на передку заднього. Найманець був одягнений у брудну сорочку зі шнурівкою спереду та крислатий капелюх від сонця. Спис і палиця лежали на лаві поряд нього. Меча він не мав: цього не міг собі дозволити навіть Твлаквне тоді, коли вони так близько від земель алеті.
Трава так само розступалася перед фургонами: ховалася перед самими їхніми колесами, а після того, як вони проїжджали, знову виповзала. Довколишній пейзаж був поцяткований дивними кущами, яких Каладін не міг розпізнати. У них були товсті стовбурці та стебла, вкриті зеленими колючками. Щойно фургони підїжджали надто близько, їхні голки ховалися в стебла, залишаючи по собі лише покручені, мов черви, стовбури з вузлуватими гілочками. Вони всівали горбистий краєвид, підносячись над вкритими травою скелями, мов мініатюрні вартові.
Фургони просто їхали далі, хоч було вже добре за полудень. «Чому ми не зупиняємося на обід?»подумав Каладін.
Нарешті головний фургон зупинився. Услід за ним, захитавшись, стали й інші два, а червонопанцирні чали завовтузилися та заворушили щупальцями. Ці скринеподібні тварини мали опуклі, тверді, мов камінь, щитки та товсті червоні ноги, що скидалися на стовбури дерев. Каладін чув, ніби своїми клешнями вони завиграшки можуть перекусити людині руку. Та чали, особливо одомашнені, були покірними, і за всю його службу в армії він ніколи не стикався з тим, щоби вони завдали комусь більшої шкоди, ніж несміливий щипок.
Блут і Таґ позлазили з фургонів і підійшли до Твлаква. Работорговець стояв, зіпявшись на передок своєї клітки на колесах, однією рукою прикриваючи очі від білого сонячного світла, а в іншій тримаючи аркуш паперу. Зчинилася суперечка. Твлакв наполегливо махав рукою в той бік, у який вони їхали, і тицяв пальцем в аркуш паперу.
Що, Твлакве, заблукав? гукнув до нього Каладін. То помолися Всемогутньомунехай виведе тебе на правильний шлях. Подейкують, що в нього особливе ставлення до работорговців. У Геєні навіть є для вас окрема комірчина.
Один із рабів по ліву руку від Каладінатой самий чоловік із довгою бородою, який розмовляв із ним кілька днів тому, боком подався назад, не бажаючи, щоби його помітили поряд із невільником, котрий провокує хазяїна.
Твлакв завагався, а тоді різко махнув найманцям рукою, щоб вони замовкли. Потім цей огрядний чоловік зіскочив з передка фургона й підійшов до Каладіна.
Гей, ти, дезертире, гукнув він, наближаючись. Алетійські армії ходять цими землями в походи. Тобі, бува, не знайома ця місцевість?
Покажи мапу, відповів той.
Твлакв знову засумнівався, але зрештою простягнув її Каладінові. Той просунув руку крізь ґрати й ухопив папір. А тоді, навіть не глянувши на нього, миттю розірвав надвоє. За лічені секунди він розшматував мапу на сотні клаптів просто на очах заціпенілого від страху Твлаква.
Работорговець загукав найманців, але доки ті зявилися, у руках Каладіна вже було дві жмені конфеті, яким він осипав новоприбулих.
Щасливого Середпразника, покидьки, встиг кинути він, поки паперові сніжинки все ще кружляли в повітрі довкола них. А тоді повернувся та перейшов у інший бік клітки, де й опустився на настил обличчям до них.
Твлакв стояв, як громом приголомшений, йому просто відібрало мову. Тоді побагровів і, тицяючи пальцем у бік Каладіна, прошипів щось своїм поплічникам. Блут ступив був крок у напрямку клітки, але відразу ж передумав. Він глянув на Твлаква, знизав плечима й відійшов убік. Твлакв повернувся до Таґа, але той лише похитав головою і тихо щось пробурмотів.
Показившись кілька хвилин через найманців-боягузів, Твлакв обійшов навколо фургона й наблизився до місця, де сидів Каладін. Коли чоловік заговорив, його голос звучав навдивовижу спокійно:
Бачу, ти не дурень, дезертире. Ти зумів стати для мене безцінним. Інші раби нетутешні, та й сам я ніколи не бував у цих краях. Тож можеш торгуватися. Чого ти хочеш в обмін на те, щоби стати нашим провідником? Як щодо того, аби я щодня давав тобі зайву порцію їжі,якщо, звичайно, ти зумієш її заслужити?
Ти хочеш, щоби я вів караван?
Скажімо так: твої вказівки не будуть зайвими.
Добре. Тоді спочатку знайди путящий стрімчак.
Ти що, хочеш вилізти на нього та як слід озирнутися довкола?
Ні,сказав Каладін, просто так мені буде звідки скинути тебе.
Твлакв роздратовано поправив шапчину й зализав назад довгу білу брову.
Ти ненавидиш мене. Це добре. Ненависть надасть тобі сили, і я зможу дорого тебе продати. Але ти не зможеш помститися мені, якщо в мене не буде шансу доправити тебе на невільничий ринок. Я не дам тобі втекти. Але, може статися, хтось інший дасть. Бачиш: у твоїх інтересах, щоб я тебе продав.
Я не хочу мститися, сказав Каладін.
Повернулася спрен вітру, котра на якийсь час відлучалася, щоб роздивитися один із дивних кущів. Вона приземлилася прямо в повітрі й узялася походжати довкола обличчя Твлаква, уважно вивчаючи його. Проте той, здавалося, просто не бачив її.
Работорговець насупився:
Не хочеш помсти?
Вона не приносить полегшення, відповів Каладін. Я засвоїв цей урок ще давним-давно.
Давним-давно? Дезертире, тобі не більше вісімнадцяти.
Майже вгадав: йому було девятнадцять. Невже від часу, коли він вступив до Амарамового війська, минуло лише чотири роки? Каладіну здавалося, що відтоді він постарів на добру дюжину.
Ти молодий, вів далі Твлакв, і міг би спробувати втекти від своєї долі. Бувало й таке, що люди поверталися до життя навіть із тавром раба на лобі. Адже можна виплатити свою вартість, розумієш? Чи переконати одного з хазяїв, щоби дав тобі свободу. Ти міг би знову стати вільнимце не так уже й малоймовірно.
Каладін презирливо пирхнув:
Ні, Твлакве, мені не стати вільним від цих тавр. Ти сам добре знаєш, що я намагався втекти десять разів, знову і знову, і кожна спроба закінчувалася невдачею. Адже не самі лише ґліфи на моєму лобі змушують твоїх найманців бути насторожі.
Але ж поразка в минулому не означає, що немає шансу в майбутньому.
Мені кінець. І начхати, він глянув на работорговця:А крім того, ти й сам не віриш своїм словам. Не думаю, що людина на кшталт тебе могла би спокійно спати вночі, якби й справді думала, що раби, яких вона продала, можуть одного дня знову стати вільними й податися на пошуки свого старого друга.
Твлакв засміявся:
Може, що й так, дезертире. Можливо, і твоя правда. А може, я просто думаю, що якби тобі й випало знов опинитися на волі, ти би будь-що намагався вистежити того, хто колись продав тебе в рабство, га? Ясновельможного Амарамахіба ні? Його смерть була би мені попередженням, і я встиг би дати драла.
Як він дізнався? Де почув про Амарама? «Я знайду його, подумав Каладін, я власноруч випущу йому кишки. Я відкручу йому голову. Я»
Угу, сказав Твлакв, вдивляючись в обличчя Каладіна, здається, ти прибріхував, коли казав, ніби не жадаєш помсти. Ясно.
Звідки ти знаєш про Амарама? запитав Каладін, кинувши на нього сердитий погляд. Відтоді я пройшов через півдюжини рук.
Людям ротів не позашиваєш. А работорговцінарод балакучий. Бач, ми мусимо дружити між собою, бо інші нас на дух не терплять.
Тоді ти знаєш, що мене затаврували не за дезертирство.
Ха! Проте ми маємо вдавати, що це правда, втямив? Винні в тяжких злочинах погано продаються. Через той ґліф «шаш» на твоєму лобі за тебе й так важко буде взяти хорошу ціну. А якщо я не зможу тебе продати, тоді словом, тобі не сподобається. Тож ми гратимемо в цю гру разом. Я скажу, що ти дезертир. А ти мовчатимеш. Усе дуже просто
Це незаконно.
Тут тобі не Алеткар, відказав Твлакв, і його закони тут не діють. Крім того, дезертирство було вказане як офіційна причина твого продажу в рабство. Скажеш, що все було інакше, і нічого не наживеш, окрім слави брехуна.
І головного болю для тебе.
Але ж ти щойно сказав, що не хочеш мститися мені.
Може, ще захочу.
Твлакв засміявся:
Ні, якщо ти й досі цього не захотів, то вже, напевно, і не захочеш! А крім того, хіба ти не погрожував скинути мене зі скелі? Тому гадаю, ти все ж захотів. Але зараз нам конче треба вирішити, як бути далі. Адже мою мапу спостигла передчасна смерть.
Каладін повагався, тоді зітхнув.
Нічим не можу допомогти, щиро зізнався він, я теж тут уперше.
Твлакв насупився. Тоді нахилився ближче до клітки, вдивляючись в обличчя Каладіна, хоч і з безпечної відстані. За хвилину він похитав головою:
Я вірю тобі, дезертире. Шкода. Що ж, покладуся на власну память. А та мапа все одно нікуди не годилася. Я майже радий, що ти її порвав, бо й самому не раз кортіло зробити те саме. Якщо раптом я надибаю де-небудь портрети своїх колишніх дружин, то неодмінно потурбуюся, щоби вони потрапили тобі до рук, і тоді матиму зиск із твоїх унікальних талантів.
І він неспішно покрокував геть.
Каладін провів його поглядом, а тоді вилаявся собі під ніс.
Ти чого? запитала спрен вітру й підійшла до нього, схиливши голову набік.
Він мені без пяти хвилин подобається, сказав Каладін, відкинувши голову на ґрати.
Але після того, що він зробив
Каладін стенув плечима.
Я не сказав, що Твлакв не покидьок. Просто він із тих покидьків, що викликають симпатію, він задумався, а тоді скривився. Вони найгірші з усіх: коли їх убиваєш, то врешті-решт почуваєшся винним.
* * *
Під час великобур фургон протікав. Воно й не дивно: Каладін давно підозрював, що Твлакв узявся за работоргівлю, підхльостуваний ударами лихої долі. Він би залюбки торгував чим-небудь іншим, але щосьможе, брак коштів або необхідність спішно покинути звичне середовищезмусило його зайнятися цим найменш шанованим ремеслом.
Люди на подобу нього не могли дозволити собі не те що розкішнавіть прийнятну якість. Вони заледве встигали розраховуватися з боргами. Звідси й діряві дахи фургонів. Накладні боковини були досить міцними, щоби протистояти вітрам великобур, але про комфорт доводилося забувати.
Твлакв ледь не проґавив моменту, коли належало готуватися до чергового погіршення погоди. Очевидно, мапа, яку подер Каладін, також містила таблицю з датами великобур, куплену в якогось мандрівного буревартівника. Бурю можна спрогнозувати математичним способом: колись Каладіновому батькові це правило за розвагу, і він угадував точну дату вісім разів із десяти.