Ґаз відрахував чотири марки, хоча в тижні, як відомо, пять днів. Сержант віддав їх Каладінові, але той не поспішав забирати руку, так само наставляючи долоню.
З тебе ще одна, Ґазе.
Ти ж казав
Ну ж бо!
Той підскочив, а тоді дістав сферу.
Ти, ваше благороддя, якось дивно розумієш, що означає дотримувати слова. Ти обіцяв мені
І змовк, щойно Каладін узяв сферу, яку тільки-но отримав, і вручив її назад.
Сержант насупився.
Не забувай, звідки вона береться, Ґазе. Я дотримаю свого слова, але ти не забиратимеш собі частини моєї платні. Я даватиму її тобі. Втямив?
Той виглядав спантеличеним, однак миттю вхопив сферу з Каладінової руки.
Якщо зі мною щось трапиться, грошей ти більше не побачиш, мовив мостонавідник, ховаючи інші чотири сфери до кишені, а тоді ступив крок уперед. Каладін був чималого зросту й просто височів над набагато нижчим Ґазом. Памятай про нашу угоду. І не смій заважати мені.
Проте сержант не давав себе залякати. Він сплюнув убік, і темний згусток мокротиння прилип до камяної стіни, помалу сповзаючи донизу.
Я не стану задля тебе брехати. Якщо ти гадаєш, що за якусь обкрємяну марку на тиждень я буду
Я очікую лише на те, про що сказав. Які сьогодні наряди в Четвертого мосту на території табору?
Відповідаєте за прибирання в їдальні після вечері.
А мостове чергування?
Післяобідня зміна.
Це означало, що ранок був у їхньому розпорядженні. Команді це сподобається: можна буде провести день платні, марнуючи сфери на азартні ігри та повій, і навіть на якусь часинку забути про те жалюгідне життя, яке випало на їхню долю. Після обіду їм доведеться повернутися для чергування, тобто очікування на території складу деревини на випадок можливої вилазки. А після вечері вони вишкрібатимуть казанки.
Ще один змарнований день. Каладін повернувся, щоб іти назад до складу деревини.
Ти нічого не зміниш, гукнув йому вслід Ґаз. Вас запроторили в мостонавідники не з доброго дива.
Каладін не стишував кроку. Сил спурхнула з даху й опустилася йому на плече.
У тебе немає влади, і далі горланив сержант. Ти не якийсь там польовий командир. Ти всього лишень бурещасний мостонавідник. Чуєш? Не можна отримати владу, не маючи звань!
Прохід між казармами залишився позаду.
Він помиляється.
Сил перебралася перед його обличчя й зависла так на весь час, доки він ішов.
Влада береться не від звання, мовив Каладін, перебираючи сфери в кишені.
А звідки ж?
Від людей, які наділяють тебе нею. Це єдиний спосіб її отримати, він озирнувся в той бік, звідки йшов. Ґаз усе ще стояв у проході.Сил, адже ти не спиш, так?
Спрен спить? здавалося, сама думка про таке насмішила її.
Ти не могла би початувати наді мною вночі? попросив він. Попильнувати, щоби Ґаз, бува, не підкрався, поки я спатиму, і не спробував щось встругнути? Цілком можливо, що він захоче раз і назавжди позбутися мене.
Гадаєш, він і справді це зробить?
Каладін на хвильку замислився.
Ні, не думаю. Я стикався з дюжиною таких, як він, дрібних капосників, яким тільки й стає сили, щоби дратувати. Ґаз, звісно, покидьок, та навряд чи здатний на вбивство. Крім того, за його логікою, необхідність укоротити мені віку відсутнядосить просто почекати, доки я загину під час однієї з вилазок. Проте береженого і Всемогутній береже. Наглянь за мною, якщо не важко. І розбуди, щойно він спробує щось утнути.
Залюбки. Але якщо він поскаржиться командуванню? Домагатиметься, щоби тебе стратили?
Каладін скривився.
Тут я нічим не зможу зарадити. Однак навряд чи Ґаз на це піде. Адже тоді він виглядатиме слабаком в очах начальства.
Крім того, страту через стинання голови берегли спеціально для тих мостонавідників, котрі відмовлялися бігти на штурм паршендійських позицій. Тож допоки він погоджувався наступати, смерть від своїх йому не загрожувала. Власне, армійське командування взагалі не горіло бажанням карати мостову обслугу. На Каладіновій памяті член однієї з команд скоїв убивство, і того дурня всього лише підвісили надворі на час великобурі. А крім цього випадку, він був свідком хіба того, як кільком його товаришам урізали платню за бійку, та ще парочку висікли батогами за те, що занадто повільно бігли на початковому етапі вилазки.
Усі відбувалися мінімальними покараннями. Головнокомандувачі добре розуміли, що життя мостонавідників і так висіли на волосиніварто було натягнути її ще сильніше, і ті остаточно махнули би на себе рукою та ледь не з доброї волі наражалися на паршендійські стріли.
На жаль, із цього також випливало, що Каладін мало що міг удіяти щодо покарання членів власної командинавіть якби й мав необхідні повноваження. Він повинен був знайти інший спосіб мотивації. Перетнувши складський двір, новоспечений командир підійшов до того місця, де теслярі будували нові мости. Трохи роззирнувшись довкола, Каладін знайшов шуканетовстий брус, що лежав в очікуванні своєї черги стати фрагментом ще одного переносного мосту. З одногу боку до нього вже був приладнаний держак для майбутнього носія.
Можна позичити цю штуковину? запитав він у тесляра, котрий проходив мимо.
Той звів догори руку й почухав усипану тирсою голову.
Позичити?
З двору я ні ногою, пообіцяв Каладін, піднімаючи брус і завдаючи його собі на плече. Той виявився важчим, ніж здавалося, і він подумки благословив мяку набивку під сподом шкіряного жилета.
Він нам зрештою знадобиться, сказав тесляр, але не знайшов гідних уваги заперечень, тож Каладін подався пріч разом зі своєю ношею.
Він приглянув відносно рівну камінну стяжку якраз навпроти казарм. Тоді взявся швидким кроком курсувати з одного кінця двору в інший, несучи брус на плечі та відчуваючи гарячі промені вранішнього сонця в себе на шкірі. Він марширував туди й назад, туди й назад. Тренувався бігати підтюпцем, відтак на повній швидкості, а потім знову ходити. Вправлявся носити брус на плечі, тоді вищена витягнутих руках.
Каладін працював до сьомого поту. Власне, кілька разів він ледве не падав, але щоразу звідкись брався черговий резерв сил. Тож він продовжував рухатися, зціпивши зуби від болю та знемоги, і рахував кроки, щоби сконцентруватися. Тесляр-підмайстер, із яким розмовляв Каладін, привів за собою десятника. Не знімаючи шапки, той почухав потилицю, дивлячись на дивака, та зрештою стенув плечима, й обидва подалися геть.
Невдовзі довкола зібрався невеликий натовп: робітники зі складського двору, кілька солдатів і чимало мостонавідників. Дехто з інших команд уголос насміхався, але обслуга Четвертого мосту здебільшого помовчувала. Багато хто не звертав на нього уваги. Інші жяк-от сивочолий Тефт, моложавий Данні та ще кілька чоловіківстояли рядком і просто дивилися, немовби не могли повірити в те, що відбувалося.
Ті поглядинехай навіть приголомшені чи ворожіпочасти й надавали Каладінові наснаги. А ще він біг, щоби виплеснути своє розчарування, той киплячий, нуртівний казан злості у своїй душі. Злості на себе за те, що підвів Тіена. Злості на Всемогутнього за те, що створив такий світ, де одні валяться під стіл на бучному бенкеті, а іншіпадають мертвими, несучи мости.
Виснажуючи себе в такий спосіб, він зазнавав на диво приємного відчуття. Немов повертався в ті кілька перших місяців після Тіенової смерті, коли вправлявся зі списом, аби забути про все на світі. Коли дзвони пробили полуденьподаючи солдатам сигнал обіду, він нарешті зупинився й опустив чималенький брус на землю. Круговими рухами розімяв плече. Він бігав упродовж кількох годин. І де він узяв сили?
Окропляючи потом каміння під ногами, Каладін потрюхав у бік халабуди теслярів, де досхочу напився води з бочки. Зазвичай вони гнали в шию мостонавідників, яким кортіло зробити те саме, але тепер ніхто й слова не сказав, коли той вихлебтав два повні ковші дощівки з металевим присмаком. Потому струснув посудину, вдячно кивнув парі підмайстрів і підтюпцем подався до залишеного бруса.
Скелякремезний, смаглявий рогоїдсаме піднімав його і при цьому чомусь хмурився.
Помітивши Каладіна, Тефт кивнув у бік здоровила:
Він побився з кількома з нас об заклад на скалку, що ти носив порожнистого бруса, щоби справити враження.
Якби вони могли відчути його втому, куди би й подівся їхній скепсис. Він примусив себе забрати в Скелі брус. Спантеличений гевал випустив його з рук і провів поглядом Каладіна, який бігцем поніс брус туди, де його взяв. Жестом виразивши підмайстрові свою вдячність, він потрюхав назад, до невеличкої компанії мостонавідників. Скеля тим часом неохоче роздавав програні світлоскалки.
На обідрозійдись! скомандував Каладін. У нас післяобіднє мостове чергування, тож за годину щоб були тут. А коли вибє останній дзвін перед заходом сонця, усім зібратися біля їдальні. Наш сьогоднішній табірний нарядприбирання після вечері. Хто прийде останнім, вишкрібатиме казанки.
Усі здивовано дивилися йому вслід, коли він підтюпцем побіг пріч зі складського двору. Проминувши два квартали, він пірнув у боковий прохід і сперся об стіну. А потому, хрипко й засапано дихаючи, сповз долі й розтягнувся на землі.
Він почувався так, немов порвав усі мязи свого тіла. Ноги горіли вогнем, а коли він спробував стиснути руку в кулак, пальці виявилися занадто слабкими, щоби повною мірою слухатися. Кашляючи, він судомно робив глибокі вдихи й видихи. Солдат, котрий проходив мимо, кинув був на нього погляд, але, побачивши форму мостонавідника, пішов геть, не сказавши й слова.
Зрештою Каладін відчув, як хтось легенько торкнувся його грудей. Розплющивши очі, він угледів Сил, котра лежала ниць у повітрі, повернувшись до нього обличчям. Вона простягла ніжки у бік стіни, але вся її позата й, власне, те, як обвисала її сукнясправляли таке враження, ніби вона стоїть прямо, а не лежить долілиць.
Каладіне, мовила вона, мені треба тобі дещо сказати.
Він знову заплющив очі.
Каладіне, це важливо.
На одній із повік він відчув легенький поштовх енергії. То було дуже дивне відчуття. Мостонавідник забурчав, розплющив очі та змусив себе сісти. Спрен пройшлася повітрям, немов оминаючи невидиму сферу, доки не зупинилася, зайнявши бажане положення.
Я вирішила, заявила Сил, що радію з того, що ти дотримав даного Ґазу слова, хоча він і огидний тип.
Каладінові знадобилася якась хвилинка, щоб утямити, що вона мала на увазі.
Ти про сфери?
Та кивнула.
Я гадала, що ти можеш і порушити свою обіцянку, але рада, що ти цього не зробив.
От і добре. Дякую, що сказала, угу.
Каладіне, мовила Сил, дратуючись і стискаючи кулачки. Це важливо.
Я він змовк, а тоді сперся головою об стіну. Сил, я заледве можу дихати, не те що думати. Прошу тебе. Просто скажи мені, що тебе турбує.
Я знаю, коли люди говорять неправду, сказала вона, підходячи ближче й сідаючи йому на коліно. А всього кілька тижнів тому я навіть не розуміла, що таке брехня. Але зараз щаслива з того, що ти не збрехав. Хіба ж ти не розумієш?
Ні.
Я змінююся. Вона затремтіланайімовірніше, навмисно, оскільки контури її постаті на мить розплилися. Я знаю речі, про які й гадки не мала кілька днів тому. Це відчуття таке дивне.
Що ж, гадаю, це добре. Себто, що більше ти розумієш, то краще. Хіба не так?
Вона опустила погляд.
Коли вчора після бурі я знайшла тебе біля прірви, прошепотіла вона, ти збирався вбити себе, так?
Каладін мовчав. Учора. Це було цілу вічність тому.
Я дала тобі листок, сказала спрен, отруйний листок. Ти міг скористатися ним, щоб убити себе чи когось іншого. Ось на що ти, певно, хотів їх спочатку пуститище тоді, у фургоні,Сил знову звела очі, зустрівшись із ним поглядом, і її ледь чутний голосок звучав налякано. Сьогодні я знаю, що таке смерть. Чому я знаю це, Каладіне?
Той насупився.
Ти завжди була дивною як для спрена. Навіть попервах.
Із самого початку?
Він помовчав, пригадуючи. Ні, коли вона прилітала перші кілька разів, то поводилася, як і будь-який спрен. Вдавалася до різних витівок, приклеювала черевика до підлоги, тоді ховалася. Навіть коли не полишала його впродовж усіх місяців рабства, то здебільшого чинила, як звичайний спрен. Пурхала собі довкола, ні на чому надовго не зосереджуючись.
Учора я не знала, що таке смерть, сказала вона, а сьогодні знаю. Кілька місяців тому я не розуміла, що чинила дивно як для спрена, а тепер утямила, що так і було. Та звідки ж мені знати, як слід поводитися спрену? зіщулившись, вона ніби стала меншою. Що зі мною коїться? Хто я?
Не знаю. Та хіба це важливо?
А по-твоєму, ні?
Я теж не знаю, хто я. Мостонавідник? Лікар? Солдат? Невільник? Усе це просто ярлики. Ятакий, який я всередині. І цей «я» зовсім не схожий на того, яким був лише рік тому, та з цим нічого не вдієш, тож я просто йду вперед, сподіваючись, що ноги самі винесуть мене, куди треба.
Ти не сердишся на мене за те, що я принесла тобі той листок?
Сил, якби ти не перешкодила мені, я й справді ступив би в провалля. І твій листок виявився саме тим, що й було мені потрібно. Чомусь він прийшовся якраз до речі.
Вона всміхнулася і стала спостерігати, як Каладін потягується, розминаючись. Закінчивши вправи, він підвівся та знову вийшов на вулицю, загалом оговтавшись від перевтоми. Вона спурхнула в повітря й опустилася йому на плечесіла, спершись руками позад себе та звісивши попереду ноги, мов дівчина на уступі стрімчака.
Я рада, що ти не злишся. Хоч при цьому гадаю, що це ти винний у всьому, що зі мною коїться. До зустрічі з тобою мені ніколи не доводилося думати про смерть чи брехню.
Ось такий він я, промовив Каладін сухо, несу з собою смерть і брехню, куди лишень не поткнуся. Я й Охоронниця ночісолодка парочка.
Сил насупилася.
Це був почав він.
Так, сказала вона, сарказм, і схилила голову набік. Я знаю, що це таке, тоді з хитринкою всміхнулася:Я знаю, що таке сарказм!
«Прародителю бур, подумав Каладін, дивлячись у її радісні оченята, а в цьому є щось лиховісне».
Зажди-но, промовив він, а з тобою не траплялося такого раніше?
Не знаю. Я не памятаю нічого давнішого, ніж коли рік тому вперше побачила тебе.
Справді?
У цьому нема нічого дивного, відказала Сил, стенувши напівпрозорими плечиками. У більшості спренів коротка память. От не розумію: звідки я це знаю?
Що ж, цілком можливо, що це нормально. Може, ти вже проходила через такий цикл, але просто забула.
Звучить не надто втішно. Мені не подобається вся ця справа із забуванням.
Але ж смерть і неправда гнітять тебе?
Ще й як. Та якби мені довелося забути всі ці спогади вона звела очі вгору, і Каладін, прослідкувавши за її поглядом, помітив пару спренів вітру, що ширяли в небі, ловлячи повіви легкого вітерцю, безтурботні та вільні.
Боїшся йти вперед, утямив Каладін, але й жахаєшся знову стати тією, ким була.
Вона кивнула.
Мені знайоме це відчуття, сказав він. Ходімо. Треба попоїсти, а після обіду я планую дещо зробити.
15. Манок
Ти не погоджуєшся з моїм заміром. Я розумію це, наскільки взагалі можу зрозуміти того, з ким цілком і повністю розходжуся в думках.
Через чотири години після бою з прірводемоном Адолін усе ще наглядав за очищенням території. Під час битви монстр зруйнував міст, що вів назад до військових таборів. На щастя, з іншого боку провалля залишалася група солдатів, які тепер подалися по мостонавідну команду.
Адолін ходив між вояків, збираючи донесення, а передвечірнє сонце повільно схилялося до горизонту. У повітрі висів цвілий, пліснявий сморідзапах крові великопанцирника. Сама тварюка з розпанаханою грудиною лежала там, де й повалилася. Кілька солдатів поралися коло неї, знімаючи щиток, в оточенні цілого полчища крємячків, що позлазилися поласувати тушею. Ліворуч від Адоліна на нерівній поверхні плато довгими рядами лежали поранені, підклавши під голову плащі й сорочки замість подушок. Лікарі з Далінарової армії надавали їм допомогу. Княжич подумки благословив батька за те, що завжди бере їх із собоюнавіть на позірно безпечну вилазку на кшталт цієї.
Він пішов далі, усе ще закований у Сколкозбрую. Військо могло добутися назад до табору й кружним шляхом, адже з іншого боку плато зберігся міст, що вів далі, углиб Рівнин. Можна було вирушити в східному напрямку, а тоді розвернутися. Однак Далінар кинув клич залишатися на місці й потурбуватися про поранених, витрачаючи на відпочинок ті кілька годин, які мало зайняти очікування на мостонавідників, чим викликав справжнє сумяття в Садеаса.