Той зціпив зуби і виставив руку вбік, немов йому кортіло прикликати Сколкозбройця. Ренарін зробив крок уперед і мяко торкнувся братового пястка. Адолін неохоче відступив назад.
Із зарозумілою посмішкою на вустах Садеас обернувся до Далінара.
Один син заледве здатен стримувати себе, а іншийжива недолугість. То ось кого ти залишиш після себега, старий друзяко?
І я пишаюсь ними обома, що б ти там собі не думав, Садеасе.
Баламута я ще можу зрозуміти, відказав вельможа. Колись ти й сам був гарячою головою, а яблучко від яблуньки Але як бути з іншим? Ти ж бачив, як він вискочив сьогодні на поле бою. Меча з піхов не витягнув, лука не прихопив. Та він просто нікчема!
Ренарін зашарівся й опустив очі. Адолін скинув голову, знову відставив руку вбік і ступив крок у напрямку Садеаса.
Адоліне! застеріг його Далінар. Я сам розберуся.
Син перевів погляд на батька. Його блакитні очі палали люттю, проте Сколкозбройця він так і не прикликав.
Далінар перемкнув свою увагу на Садеаса й тихо мовив, підкреслюючи кожне слово:
Садеасе, мені, звичайно ж, здалося, ніби щойно ти привселюднота ще й у присутності короляназвав мого сина нікчемним. Звісно, ти б такого не сказав, оскільки подібна образа змусила б мене прикликати Сколкозбройця й пролити твою кров. Розтоптати Пакт помсти. Спричинити смертельний поєдинок між двома найвпливовішими союзниками короля. Ясно, що ти не вчинив би так по-дурному. Очевидно, мені просто почулося.
Запала глибока мовчанка. Садеас зволікав із відповіддю. Він не бажав відступатися від своїх слів і витримував погляд Далінара, але все ж таки вагався.
Можливо, тихо відповів Садеас, ти й справді не розібрав сказаного. Я не міг образити твого сина. Це було б нерозумно з мого боку.
Утупивши один в одного очі, вони, здавалось, досягли порозуміння, і Далінар кивнув. Садеас зробив те самекороткий ствердний помах голови. Вони не дозволять своїй взаємній ненависті стати загрозою для короля. Шпилькице одне, а образи, за які викликають на дуель, зовсім інше. Не можна було наражатися на таку небезпеку.
Що ж сказав Елгокар.
Він був не проти, щоби великі князі суперничали, змагаючись за вплив і визнання. Король вважав, що це лише йде їм на користь, і мало хто докоряв йомуадже таким був загальноприйнятий спосіб правління. Проте Далінарові він усе менше й менше подобався.
«Обєднай їх»
Гадаю, цей інцидент вичерпано, додав король.
Адолін, котрий стояв обіч нього, виглядав невдоволеним, немов і справді сподівався, що батько прикличе Сколкозбройця й зіткнеться з Садеасом. У Далінара й самого кров закипала в жилах, Запал спокушав його, проте князь не давав йому волі. Ні. Не тут. Не зараз. Не тоді, коли вони потрібні Елгокару.
Напевно, ви маєте рацію, промовив Садеас. Хоч я й сумніваюся, що цій суперечці між мною та Далінаром коли-небудь прийде кінець. Принаймні доти, доки він знову не навчиться поводитись, як годиться чоловікові.
Я сказав, досить уже, Садеасе, вгамував його монарх.
Кажете, досить уже? пролунав голос когось новоприбулого. Я гадаю, що одного-єдиного Садеасового слова «уже досить» для кожного.
Дотепник пробирався крізь королівський почет, тримаючи в руці чашу з вином. При боці в нього теліпався срібний меч.
Дотепнику! вигукнув Елгокар. Коли ти сюди дістався?
Я наздогнав мисливців перед самою битвою, Ваша Величносте, сказав той, уклоняючись. Хотів був поговорити з вами, але прірводемон випередив мене. Я чув, що ваша бесіда з ним вийшла досить жвавою.
Але ж виходить, що ти прибув багато годин тому! Що ти робив увесь цей час? Як я міг не помітити тебе?
У мене були деякі справи, відказав Дотепник. Та я не міг проґавити це полювання й допустити, щоби вам бракувало мене.
Поки що я непогано справлявся без тебе.
Та все ж були не-Дотепою, зауважив жартівник.
Далінар приглядався до вбраного в чорне чоловіка. І що він за один, цей Дотепник? Розуму в нього не відбереш. Та все ж він надто вільнодумний, як недавно продемонстрував випадок із Ренаріном. Дотепник справляв дивне враження, і Далінар ніяк не міг розкусити його.
Ясновельможний Садеасе, мовив штукар, потягуючи вино. Мені надзвичайно шкода бачити вас тут.
А я гадаю, сухо кинув Садеас, що в глибині душі ти радієш. Адже я завжди приношу тобі стільки втіхи.
На жаль, це правда, відказав Дотепник.
На жаль?
Саме так. Бачите, Садеасе, з вами занадто легко. Брати вас на глум під силу навіть темному й недоумкуватому хлопчику на побігенькахта ще й із неабиякого перепою. Мені немає чого пястися: сама ваша натура немов насміхається з моїх кпинів. І зрештою виходить, що через вашу непролазну тупість я видаюся неумійком.
Послухайте, Елгокаре, не витримав Садеас. Чи так уже конче ми повинні терпіти цього цю істоту?
А мені він подобається, сказав Елгокар, усміхаючись, бо звеселяє мене.
За рахунок тих, хто відданий вам.
Рахунок? втрутився Дотепник. Та ви ніколи й сфери мені не заплатили. Але ні, прошу вас, навіть не пропонуйте. Я не можу прийняти ваших грошей, оскільки знаю, скільком іще ви маєте заплатити, щоб отримати бажане.
Садеас почервонів, але стримався.
Жарт про повій, Дотепнику? І це все, на що ти здатний?
Той знизав плечима.
Я прагну засвідчити істину, де б не стикнувся з нею, ясновельможний Садеасе. У кожного своє призначення. Я задаю перцю, а ви перчите, якщо котрась дає.
Садеас заціпенів, а тоді з червоного став багровим.
Ти просто жалюгідний блазень.
Ну, якщо Дотепникблазень, то людям можна лише поспівчувати. Пропоную вам от що, Садеасе. Якщо, відкривши рота, ви не скажете нічого сміховинного, я дам вам спокій до кінця тижня.
Що ж, я мислю, це буде не так уже й складно.
І ви зразу ж сіли в калошу, зітхнувши, мовив Дотепник. Адже сказали «я мислю», а я не уявляю собі нічого сміховиннішого, ніж васмислячого. А як щодо тебе, юний княжичу Ренаріне? Твій батько хоче, щоб я дав тобі спокій. А ти можеш відкрити рота і сказати хоч щось несмішне?
Погляди присутніх звернулися до Ренаріна, який стояв позаду брата. Молодший княжич мовчав, широко відкривши очі, спантеличений загальною увагою. Далінар почав хвилюватися.
Хоч щось несмішне, повільно проговорив Ренарін.
Дотепник засміявся.
Оввагадаю, така відповідь мене задовольнить. Дуже винахідливо. Якщо ясновельможний Садеас якось утратить самовладання й нарешті вбє мене, ти зможеш претендувати на вакантну посаду Дотепника. Схоже, твої мізки працюють у правильному напрямку.
Ренарін збадьорився, і це ще більше затьмарило настрій Садеаса. Далінар пильно стежив за великим князем: рука того саме потяглася до ефеса. Не Сколкозбройцяйого Садеас не мав. Але носив при боці звичайного меча світлооких. У його руках це була грізна зброяДалінар не раз бився пліч-о-пліч із Садеасом і знав, наскільки майстерно той нею володіє.
Дотепник ступив уперед.
То як, Садеасе? тихо запитав він. Зробите Алеткару послугу, вибавивши його від присутності нас обох?
Вбивство королівського Дотепника не заборонялося законом. Але вчинивши його, Садеас заразом позбувся би титулу та земель. Більшість вважали такий обмін надто нерівноцінним, щоби піти на цей крок відкрито. Звичайно, якби хтось спромігся вбити Дотепника так, щоб ніяких свідків і кінці в воду, тоді зовсім інша справа.
Садеас повільно забрав долоню з руківя меча, коротко кивнув королю і відійшов пріч.
Дотепнику, мовив Елгокар. Садеас користується моєю прихильністю. Не треба його так мучити.
Я не згоден, відказав той. Бути у фаворі в королядля більшості це й так достатня мука. Але не для нього.
Король зітхнув і перевів погляд на Далінара.
Я маю піти й заспокоїти Садеаса. Але все хотів тебе запитати: чи зясував ти щось у тій справі, про яку я згадував раніше?
Далінар похитав головою.
Мою увагу поглинули потреби армії. Але я займуся цим просто зараз, Ваша Величносте.
Правитель кивнув і поспішив услід Садеасу.
Про що це він, батьку? запитав Адолін. Усе ще ввижаються шпигуни?
Ні,відповів Далінар, тут дещо новеньке. Я незабаром тобі покажу.
Великий князь глянув на Дотепника. Вбраний у чорне чоловік почергово хрускав суглобами пальців, дивлячись на Садеаса, а потому подався геть.
Мені він до вподоби, повторив Адолін.
Можливо, колись я і погоджуся з тобою, сказав Далінар, потираючи підборіддя. Ренаріне, продовжив він, принеси мені рапорти про поранених. Адоліне, ходімо зі мною. Треба перевірити те, про що говорив король.
Обидва сини виглядали спантеличеними, але зробили, як велів батько. Далінар попрямував по плато в тому напрямку, де лежала туша прірводемона.
«Що ж, давай подивимось, чим спричинене твоє занепокоєння цього разу, племіннику», подумав він.
* * *
Адолін крутив у руках довгого ременямайже у пядь завширшки, у палець завтовшки та з нерівним, обірваним кінцем. Це була попруга королевого сідлашкіряний пас, що затягувався під кінським животом. Під час битви вона несподівано тріснула, так що сідлоа з ним і вершникзлетіли долі.
Ну, і що ти думаєш? запитав Далінар.
Не знаю, відповів Адолін. Вона не виглядає зношеною, та гадаю, все ж відслужила своє, бо інакше б не тріснула, адже так?
Із задумливим виглядом Далінар знову взяв ремінь із синових рук. Небо вже темніло, а солдати й досі не привели мостонавідної команди.
Батьку, запитав Адолін, а чому Елгокар попросив нас зайнятися цим? Він що, хоче, щоби ми всипали конюхам за неналежний догляд за його сідлом? Чи, може Адолін замовк, несподівано збагнувши сенс батькового мовчання. Король вважає, що попругу підрізали навмисно, так?
Далінар кивнув. Він вертів ремінь у вкритих бронею пальцях, й Адолін приблизно уявляв собі, що той про все це думає. Попруга могла сильно зноситися й тріснути, особливо натягнута під вагою вершника у Сколкозбруї. Ремінь порвався якраз у місці зєднання з сідлом, тобто там, де конюхи цілком могли не помітити тріщини. Таким було найраціональніше пояснення. Та якщо глянути на всю цю історію трохи підозріливішими очима, могло здатися, що не обійшлося тут без якогось підлого трюку.
Батьку, мовив Адолін, у нього розвивається справжня параноя. Ти й сам це знаєш.
Далінар мовчав.
Він бачить найманого вбивцю в кожній тіні,вів далі Адолін. Попруги тріскали, тріскають і будуть тріскатись. Та це не означає, що хтось зазіхав на його життя.
Якщо король занепокоєний, відказав Далінар, ми повинні розібратися з цим. Лінія розриву з одного боку рівніша, так ніби хтось підрізав ременя, щоби той луснув, коли натягнеться.
Адолін нахмурився.
Може, й так, сам він цього не помітив. Однак лишень поміркуй над цим, батьку. Навіщо комусь різати його попругу? Якщо на вершнику Сколкозбруя, падіння з коня йому нічим не загрожує. Якщо це й був замах на життя, то напрочуд недолугий.
Якщо мала місце спроба вбивства, відповів Далінар, нехай навіть і недолуга, тоді нам є про що хвилюватися. Це сталося, коли ми його охороняли, а королівського коня готували наші конюхи. Ми повинні прояснити цю справу.
Адолін застогнав, і якась частина його невдоволення прорвалася назовні.
Довкола вже й так шепчуться, що ми стали улюбленцями й особистими охоронцями короля. А що говоритимуть, коли поповзуть чутки, що ми ретельно розслідуємо кожен виплід його параноїдальної уяви, яким би абсурдним він не був?
Мені завжди було байдуже, хто й що балакає.
Ми гайнуємо весь свій час на бюрократичну тяганину, доки інші здобувають багатство та славу. Ми рідко беремо участь у вилазках на плато, тому що зайняті дурнею на кшталт цієї! Ми маємо бути там, на полі битви, якщо збираємося наздогнати Садеаса!
Далінар дивився на сина і все більше хмурнішав, тож Адолін прикусив язика, перш ніж із нього зірвалася чергова філіппіка.
Бачу, що розмова в нас уже не про порвану попругу, зауважив Далінар.
Я Мені шкода. Я говорив, не подумавши.
Напевно, так і було. Але, знову ж таки, мені, ймовірно, треба було це почути. Я помітив, що тобі не надто сподобалося, як я щойно утримав тебе від сутички з Садеасом.
Я знаю, що ти його також ненавидиш, батьку.
Ти знаєш менше, ніж гадаєш, сказав Далінар. За хвилину ми спробуємо цьому зарадити. Але зараз, присягаюсь ця попруга й справді виглядає так, наче її попсували. Можливо, ми щось упускаємо. Це могло бути частиною якогось масштабнішого задуму, але щось пішло не так, як планувалося.
Адолін мовчав. Усе це здавалося аж надто притягнутим за вуха, але якщо в цілому Рошарі й існував прошарок людей, що полюбляв саме такі, максимально заплутані, змови, то це алетійські світлоокі.
Гадаєш, це робота одного з великих князів?
Усе може бути, відповів Далінар, та я сумніваюся, що його смерть комусь із них наруч. Допоки править Елгокар, вони ведуть цю війну, як самі хочуть, і лише набивають свої калитки. Він не висуває до них жодних вимог. Якраз такий король їм і потрібен.
Люди подекуди прагнуть посісти трон заради самих лише почестей.
Щира правда. Коли повернемося, розвідай, чи не нахвалявся хтось аж надто сильно останнім часом. Зясуй також, чи Ройон усе ще сердиться на Дотепника за ту образу під час бенкету минулого тижня, і нехай Талата прогляне контракти, які запропонував королеві великий князь Бетаб за використання його чалів. Попереднього разу в текст «вкралося» формулювання, яке підкріпило б його претензії на престол при виборі наступника. Він просто знахабнів відтоді, як поїхала твоя тітка Навані.
Адолін кивнув.
Спробуй також відстежити походження попруги, мовив Далінар. Покажи її лимаревінехай скаже, що він думає про цей розрив. Розпитай конюхів, чи не помітили вони чогось підозрілого, й уважно пильнуй, чи не муляють комусь із них у кишені невідомо звідки роздобуті сфери, він помовчав. І збільш удвічі охорону короля.
Адолін обернувся й глянув на павільйон. Звідти якраз виходив Садеас. Княжич примружив очі:
А чи не думаєш ти
Ні,перебив його Далінар.
Садеассправжній вюн.
Сину, ти повинен позбавитися цієї навязливої ідеї. Він любить Елгокара, чого не скажеш про більшість інших. Він один із небагатьох, кому я довірив би безпеку короля.
Скажу тобі прямо, батьку, що я б не зробив того самого.
Якусь мить Далінар мовчав.
Ходімо зі мною, він передав Адоліну сідельну попругу й попрямував через плато в напрямку до павільйону. Хочу показати тобі дещо, повязане з Садеасом.
Адолін покірно рушив услід. Вони пройшли повз освітлений павільйон. Усередині темноокі служники подавали наїдки та напої, а жінки сиділи й писали повідомлення чи хроніки битви. Світлоокі збуджено й просторікувато перемовлялися між собою, вихваляючи хоробрість короля. Їхній одяг був темних чоловічих тонів: червонувато-коричневий, темно-синій, кольору лісової зелені або насичено цеглисто-жовтогарячий.
Далінар підійшов до великого князя Вами, котрий стояв надворі в оточенні власного почту світлооких. На ньому була стильна довга брунатна мантія з численними прорізами, з-під яких проглядала яскраво-жовта шовкова підкладка. Це був дещо приглушений варіант актуальної модине настільки нарочитий, як повністю шовкове вбрання. Адоліну сподобався такий фасон.
Сам Вама був круглолицим, лисіючим чоловіком. Залишки його коротко підстриженого волосся стирчали догори, а очі були світло-сірі. Князь мав звичку мружити їх, що він і зробив, коли підійшли Далінар із сином.
«Що відбувається?»подумав Адолін.
Ясновельможний, сказав Далінар, звертаючись до Вами, я прийшов переконатися, що про ваш комфорт подбали.
Я би почувався максимально комфортно, якби ми могли негайно пуститися у зворотний шлях, Вама люто зиркнув за сонце, що ховалося за обрій, немов ганив його за якусь провину. Такий поганий настрій узагалі-то був невластивий йому.
Я впевнений, що мої люди поспішають з усіх сил, промовив Далінар.
Ми б не забарилися аж так допізна, якби ви весь час не затримували нас по дорозі сюди, відказав Вама.
Обережність не буває зайвою, відповів Далінар. До речі, про обережність: існує дещо, про що я хотів би переговорити з вами. Чи не могли б ви кілька хвилин побесідувати зі мною й сином наодинці?