Вама насупився, однак дозволив Далінарові відвести себе вбік від почту. Адолін рушив услід, почуваючись усе більше й більше спантеличеним.
А ця тварюка була здоровенною, мовив Далінар до Вами, киваючи в бік поверженого прірводемона. Найбільшою з усіх, які я бачив.
Гадаю, що так.
Я чув, ніби ваші нещодавні вилазки на плато увінчались успіхом, і ви самостійно здобули кілька залялькованих прірводемонів. Вас можна привітати.
Вама стенув плечима:
Упольовані нами особини були невеличкі. Нічого схожого на те яхонтосерце, яким заволодів сьогодні Елгокар.
Маленьке яхонтосерце все ж краще, ніж нічого, ввічливо сказав Далінар. Ходять чутки, ніби ви плануєте укріпити стіни вашого військового табору.
Гм? Так. Залатати кілька проломів, покращити оборонні споруди.
Я неодмінно сповіщу Його Величність, що ви бажаєте оплатити додатковий доступ до Душезаклиначів.
Душезаклиначів? обернувся до нього Вама, нахмурившись.
Вам знадобиться деревина, спокійним тоном пояснив Далінар. Адже ви не зможете замурувати отвори у стінах без риштовання. А тут, на цих віддалених рівнинах, це ще наше щастя, що в нас є Душезаклиначі, щоби створювати прості речі на зразок дерева, хіба не так?
Ну-у так, протяг Вама, усе більше насуплюючись. Адолін перевів погляд із нього на батька. У цієї розмови був якийсь підтекст. Далінар мав на увазі не лише деревину для стінадже всі великі князі користувалися Душезаклиначами, щоби годувати свої армії.
Король виявляє надзвичайну щедрість, дозволяючи доступ до своїх Душезаклиначів, гнув свою лінію Далінар. Ви згодні зі мною, Вамо?
Я зрозумів, до чого ви ведете, Далінаре, сухо промовив великий князь. Нема потреби й далі тицяти мене носом.
Я ніколи не користувався славою делікатної людини, Ваша Ясновельможносте. А от в ефективності мені не відмовиш, відповів Далінар і покрокував геть, махнувши синові, щоб ішов слідом.
Адолін так і зробив, озираючись через плече на іншого великого князя.
Він прилюдно нарікав на непомірну плату, якої вимагає Елгокар за право користування своїми Душезаклиначами, тихо сказав Далінар.
Це була основна форма оподаткування, яку король наклав на великих князів. Сам Елгокар не боровся за яхонтосерця і, ясна річ, не здобував їх, окрім як інколи на полюванні. Як і годилося монарху, він тримався осторонь від особистої участі у війні.
І це означає?.. не зрозумів Адолін.
Тож я нагадав Вамі, наскільки сильно він залежить від короля.
Що ж, гадаю, це важливо. Але до чого тут Садеас?
Далінар не відповів. Він і далі простував по плато, підступаючи до краю урвища. Адолін очікувально слідував за ним. За кілька секунд хтось підійшов до них ззаду, подзенькуючи Сколкозбруєю. На край провалля обіч Далінара ступив Садеас. Забачивши його, Адолін витріщив очі, а Садеас здійняв брову, проте нічого не сказав щодо його присутності.
Далінаре, озвався Садеас, звертаючи погляд уперед та окидаючи ним Рівнини.
Садеасе, розміреним голосом коротко кинув Далінар.
Ти говорив із Вамою?
Так. Він швидко збагнув, до чого я хилю.
Ще б пак, у голосі Садеаса промайнула подоба веселості.Я б на твоєму місці іншого й не чекав.
Ти сказав йому, що піднімаєш плату за деревину?
Садеас контролював єдиний великий ліс в окрузі.
Подвоюю, уточнив Садеас.
Адолін озирнувся через плече. Вама спостерігав за ними, і вираз його обличчя метав блискавиці, мов небо у великобурю. З землі довкола ньогонемов бульбашки з гейзераздіймалися спрени гніву, схожі на невеличкі калюжки киплячої крові. Далінар і Садеас, які обєдналися, зміст такого послання був прозорим і недвозначним. «Ага так ось чому вони запросили його на полювання, збагнув Адолін, щоби зманіпулювати ним».
Гадаєш, це спрацює? запитав Далінар.
Упевнений, що так, відказав Садеас. Вама швидко стає поступливим, якщо притиснути його до стіни: він зрозуміє, що краще користуватися Душезаклиначами, ніж витрачати цілий статок, щоби протягнути лінію постачання аж із Алеткару.
Можливо, нам варто повідомити короля про такий стан речей, мовив Далінар, кидаючи погляд на монарха, котрий стояв у павільйоні, не відаючи про те, що сталося.
Садеас зітхнув:
Я намагався, проте йому бракує тями для такої роботи. Дай йому спокій, Далінаре, нехай займається своїми справами. У нього на умі великі ідеали справедливості, в імя яких він скаче в бій із батьковими ворогами, високо здійнявши меча.
Здається, останнім часом його менше турбують паршенді, а більше вбивці, які скрадаються в нічній темряві,сказав Далінар. Хлопцева зацикленість непокоїть мене. Я не розумію, звідки вона береться.
Садеас засміявся:
Далінаре, ти серйозно?
Я завжди серйозний.
Знаю, знаю. Але ж ти не можеш не бачити, звідки в його параної ростуть ноги!
З того, як убили його батька?
З того, як поводиться з ним дядько! Тисяча охоронців? Зупинки на кожнісінькому плато, щоб солдати мали час «убезпечити» наступне? Далінаре, ну чесне слово
Обережність не буває зайвою.
Таку обережність інші називають параноєю.
Кодекс
Кодексце добірка ідеалістичної маячні,перебив його Садеас, вигаданої поетами, щоб описати, яким, на їхню думку, мав би бути цей світ.
Ґавілар вірив у ці ідеї.
То й поглянь, де він через них опинився.
А де був ти, Садеасе, коли він боронив своє життя?
Той примружив очі:
Ми що, знову будемо пережовувати минуле? Мов колишні коханці, які випадково зустрілися на бенкеті?
Далінар мовчав. Адолін уже вкотре був спантеличений природою їхніх стосунків. Шпильки були невдавані: досить було лишень глянути в їхні очі, щоби зрозуміти: вони заледве терпіли один одного.
Та водночас ось вони, полюбуйтеся, не інакше як розробляють і втілюють у життя спільний план, в якому ще одному великому князю відведена роль маріонетки.
Я захищатиму хлопця по-своєму, сказав Садеас, а ти чини, як знаєш. Але не жалійся мені на його одержимість, коли сам же й наполягаєш, щоби він і спати лягав у форміпросто, знаєте, на випадок того, якщо раптом паршенді, усупереч здоровому глузду й попри відсутність прецедентів, вирішать напасти на військові табори. І справді«звідки вона береться»?
Ходімо, Адоліне, сказав Далінар, повертаючись, щоби податися геть.
Далінаре, гукнув іззаду Садеас.
Той зупинився, озираючись.
Ти вже знайшов відповідь? запитав Садеас. Чому він написав ті слова?
Далінар похитав головою.
Ти й не знайдеш її,додав великий князь. Це гонитва за химерами, старий друзяко. Вона й терзає твою душу. Я знаю, що відбувається з тобою у великобурі. Твій розум тріщить по швах від усіх тих тягарів, які ти на себе звалив.
Далінар продовжив свій шлях. Адолін поспішав за ним. Про що це вони щойно говорили? Як це«він» написав? Чоловіки не пишуть. Адолін розкрив було рота, щоби про це запитати, але вчув батьків настрій. Тепер був не час його смикати.
Разом із Далінаром він підійшов до невисокого скелястого пагорка на плато. Вони вибралися на його вершину й глянули звідти на поверженого прірводемона. Далінарові люди продовжували утилізувати його панцир і мясо.
Син із батьком постояли там якийсь час, Адоліна переповнювали запитання, але він ніяк не міг знайти спосіб правильно їх сформулювати.
Нарешті Далінар заговорив:
Чи розповідав я тобі коли-небудь, якими були останні звернені до мене слова Ґавілара?
Ні, ніколи. Мене завжди цікавило, що саме тоді сталося.
«Брате, слідуй Кодексу цієї ночі. Вітри навіюють щось дивне»ось що він мені сказав. Це були його останні адресовані мені слова, і зразу після них він розпочав бенкет, приурочений до підписання угоди.
Я не знав, що дядько Ґавілар дотримувався Кодексу.
Він і був першим, хто його мені показав. Ґавілар знайшов десь його, цю реліквію стародавнього Алеткару, ще тоді, коли ми щойно обєдналися. І почав дотримуватися його незадовго до смерті,Далінар помовчав, немов йому забракло слів. То були дивні дні, сину. Джасна та я не знали що й думати про зміни, які відбувалися з Ґавіларом. Я ж бо тоді вважав Кодекс дурістю, навіть той його параграф, який вимагає від офіцера не вживати алкогольних напоїв у часи війни. Особливо його, голос князя ще більше стишився. Коли вбивали Ґавілара, я валявся на долівці, пяний, як чіп. Памятаю голоси тих, хто намагався мене розбудити, але вино геть задурманило мені мізки. Я мав би бути поруч і допомогти йому, він глянув на Адоліна. Не можна жити минулим. Бо чинити такбезрозсудність. Я виную себе в смерті Ґавілара, але зараз із цим нічого не вдієш.
Адолін кивнув.
Сину, я плекаю надію, що, змушуючи тебе дотримуватися Кодексу впродовж досить тривалого часу, допоможу тобі збагнутияк збагнув колись яусю його важливість. Сподіваюся, тобі не знадобиться такий драматичний приклад, як мені. Так чи інак, ти маєш розуміти. Ти згадуєш про Садеаса, про те, щоби кинути йому виклик, щоби змагатися з ним. А чи знаєш ти, як повівся Садеас у ніч смерті мого брата?
Він став манком, відказав Адолін. Садеас, Ґавілар і Далінар були добрими друзями аж до самої смерті короля. Усі це знали. Разом вони підкорили Алеткар.
Так, промовив Далінар, він перебував із королем і почув крики солдатів, що їх атакує Сколкозбройний. Уся ця ідея з манком належала Садеасувін надягнув одну з Ґавіларових мантій і кинувся навтьоки замість нього. То було суще самогубство, але він пішов на це. Не маючи Збруї, принаджував Сколкозбройного вбивцю кинутися за ним у погоню. Я щиро вважаю, що то був один із найхоробріших вчинків, які коли-небудь здійснював хтось зі знайомих мені людей.
Але цей план не спрацював.
Так. І якась частина мене ніколи не пробачить Садеасові того провалу. Я знаю, що це нерозумно, але він мав би залишатися там, із Ґавіларом. Як і я. Ми обоє підвели нашого короля й не можемо вибачити один одному. Проте його й мене все ще обєднує дещо. Того дня ми поклялися, що захистимо Ґавіларового сина. Байдуже, якою ціною, байдуже, що може між нами статися, ми захистимо Елгокара. Тож ось чому я тут, на цих Рівнинах. Не заради слави чи багатства. Я давно збайдужів до них обох. Я прибув сюди заради брата, якого любив, і заради племінника, якого люблю безвідносно до його батька. У певному сенсі саме це й розділяє мене та Садеасате саме, що й обєднує. Він-бо гадає, що найкращий спосіб захистити Елгокараце вбивати паршенді. Тож не жаліє ні себе, ні своїх людейлише вперед, на ці плато, на битву. Гадаю, якась частина його вважає, що я порушую клятву, не чинячи так само. Проте так Елгокара не захистиш. Йому потрібен надійний трон і союзники, що підтримують його, а не гризня між великими князями. Збудувавши сильний Алеткар, ми краще захистимо його, ніж убиваючи наших ворогів. Такою була мета всього Ґавіларового життяобєднати великих князів
Він замовк. Адолін чекав на продовження, але його не було.
Садеас, сказав нарешті княжич. Мені дивно чути, що ти називаєш його хоробрим.
Бо він таким і є. А ще хитрим. Інколи я припускаюся помилки, дозволяючи його екстравагантним шатам і витонченим манерам вводити себе в оману, та недооцінюю його. Проте всередині Садеас хороша людина, сину. Він нам не ворог. Ми інколи сваримося через дрібниці, й обоє буваємо в цьому винні. Але він старається захистити Елгокара, тож я прошу тебе поважати це.
І що на таке відповісти? «Сам ти його ненавидиш, а мене просиш утриматися?»
Добре, мовив Адолін, я ретельно слідкуватиму за собою в його присутності. Але, батьку, я все ж йому не довіряю. Прошу тебе, візьми до уваги хоча б гіпотетичну можливість того, що він не настільки відданий, як ти, і водить тебе за ніс.
Гаразд, пообіцяв Далінар, я поміркую над цим.
Адолін кивнув. Це було хоча б щось.
А що то він таке сказав під кінець? Про якусь писанину?
Далінар не поспішав із відповіддю.
Це наша з ним спільна таємниця. Крім нас, лише Джасна й Елгокар знають про неї. Я довгенько роздумував над тим, чи варто тобі про це казати, адже ти займеш моє місце, якщо я загину. Я розповідав тобі про останні слова, які сказав мені брат.
Просив тебе дотримуватися Кодексу.
Так. Але це не все, він сказав і ще дещо, просто не усно. Натомість ці слова він написав.
Ґавілар умів писати?
Коли Садеас знайшов тіло короля, він також виявив, що на уламку дошки Ґавіларовою ж власною кровю щось нашкрябано. «Брате, говорилося там, підбери найважливіші слова, які лишень може сказати чоловік». Садеас заховав той уламок, а Джасна пізніше прочитала нам текст. Якщо він і справді вмів писатиа інші можливості видаються малоймовірними, то тримав цей ганебний секрет за сімома печатями. Як я й казав, під кінець життя його вчинки здавалися дуже дивними.
А що це означає? Ці слова?
Це цитата, сказав Далінар, зі старовинної книги під назвою «Шлях королів». У свої останні дні Ґавілар любив, щоби йому читали з цього фоліанта і часто мені про нього говорив. Донедавна я не знав, що ця цитата саме звідти, Джасна зясувала це для мене. Тепер цю книгу прочитали мені вже кілька разів, але поки що я не знайшов нічого, що могло би пояснити, чому він написав саме ці слова, великий князь помовчав. Променисті використовували цей текст як своєрідний путівник по життю, як джерело повчань щодо того, як правильно його проживати.
Променисті? «Прародителю бур!»подумав Адолін. Адже батькові галюцинації нерідко здавалися якось повязаними з Променистими. Тож це був іще один доказ того, що їх породжувало Далінарове почуття провини за смерть брата.
Але чим міг Адолін допомогти йому?
Каміння позаду них заскреготіло під закутими в метал ногами. Княжич обернувся й шанобливо кивнув королю, котрий підходив до них, усе ще в своїй золотій Сколкозбруї, хоча шолома він уже зняв. Елгокар був на кілька років старшим за Адоліна та мав мужнє обличчя з випнутим носом. Дехто вважав, що в нього істинно королівські манери й гідна монарха постава, а жінки, до думки яких Адолін прислухався, по секрету зізнавалися, що вважають його привабливим.
Звісно, не таким красенем, як Адолін, однак усе ж примітним.
Але їхній правитель був одружений. Його дружина, королева, залишилася в Алеткарі, де займалася чоловіковими справами.
Дядьку, мовив Елгокар, хіба ми не можемо пуститися в дорогу? Я впевнений, що нам, Сколкозбройним, під силу перестрибнути цю прірву. Тож ти і я змогли би незабаром повернутися до таборів.
Я не залишу своїх людей, Ваша Величносте, відказав Далінар. І сумніваюся, що ви захочете впродовж кількох годин поодинці бігти цими плато, підставляючись під удар і не маючи належної охорони.
Напевно, ти маєш рацію, відказав король. Так чи інак, я все ж хотів подякувати тобі за сьогоднішній вияв хоробрості. Схоже, я вкотре завдячую тобі життям.
Оберігати життя мого правителяце ще одна звичка, яку я щосили намагаюся культивувати в собі, Ваша Величносте.
Мені залишається тільки радіти з цього. Ти перевірив те, про що я тебе просив? Елгокар кивнув на ремінь, що його, як раптом усвідомив Адолін, він усе ще стискав у своїх закованих у броню пальцях.
Так, відповів Далінар.
Ну і?
Ми не змогли встановити, Ваша Величносте, мовив Далінар, беручи в сина попругу й передаючи її королю. Можливо, її і підрізали. З одного боку лінія розриву рівніша. Так ніби пас ослабили, щоби він неминуче луснув.
Я так і знав! Елгокар підніс ременя до очей, уважно оглядаючи.
Ми не лимарі, Ваша Величносте, вів далі князь. Треба, щоби фахівці оглянули попругу з обох боків та висловили свою думку. Я доручив Адоліну зайнятися цим.
Її справді порізали, сказав Елгокар. Я чітко це бачуось тут, у цьому місці. Тож укотре повторюю тобі, дядьку: хтось намагається мене вбити. Вони хочуть моєї смерті, як колись хотіли і батькової.
Але ж ви не думаєте, ніби це зробили паршенді,промовив украй спантеличений Далінар.
Я не знаю, хто це зробив. Цілком можливо, котрийсь із учасників цього ж полювання.
Адолін насупився. На що це натякає Елгокар? Більшість присутніх на цій ловитві були людьми Далінара.
Ваша Величносте, відверто мовив Далінар, ми розберемося з цим. Але ви маєте готувати себе до думки, що це міг бути просто нещасний випадок.
Ти не віриш мені,з категоричністю в голосі сказав Елгокар. Ніколи мені не віриш.
Далінар зробив глибокий вдих, і Адолін помітив, як його батько бореться з собою, щоби стриматися.
Я такого не говорив. Навіть потенційна загроза вашому життю надзвичайно мене хвилює. Але я наполягаю, щоби ви не робили поспішних висновків. Як слушно зазначив Адолін, це був би надзвичайно недолугий спосіб зазіхнути на ваше життя. Падіння з коня практично нічим не загрожує вершникові, який має на собі Сколкозбрую.