Він попрямував до свого шатра, де мали зібратися старші офіцери. Після того, як останні слова будуть проголошені, а запевненнявислухані,розпочнеться штурм.
Бред не став розводити теревені, і не тому, що не вмів цього робити. У потрібний момент він здатен був запалити словами в солдатах бойових дух, але сьогодні такої необхідності не було.
Данн вислухав кілька гарних новин: вози з харчами та фуражем уже на підході; за ніч снайперам вдалося підстрелити багатенько стервятників, а решта, тільки розвиднілося, збентежені, перебралися північніше, отож трупи під південними вежами потроху почали розкладатися. Це, звичайно, може зашкодити, але меншехумінам, ніжпівничанам.
Чудово, мовив Охтанг, цієї миті він насправді вважав, що справи ідуть чудово. В усякому разі, набагато краще, ніж могли б. Час починати.
Основним ядром сьогоднішньої атаки мали стати катапульти; саме тому данн так хотів, аби їх зібрали якомога швидше. З їхньою допомогою він сподівався суттєво зменшити склад вежевих гарнізонів і обвалити верхні бойові балкони, на яких стояли балісти півничанїхні найдалекобійніші машини. Якщо це вдасться, все інше лише справа техніки. Існувала тільки одна проблема, яка могла зашкодити: атакуючих Південно-Східну мала змогу «діставати» ззаду Південно-Західна, і навпаки. Зараз стрільці намагатимуться нейтралізувати загрозу, проводячи обстріл в обох напрямках, хоча це і займе більше часу. Незабаром будуть зроблені додаткові балісти, і тоді півничанам просто не відбитися від двох одночасних атак.
От тільки як довго це триватиме? І чи не буде запізно. Все ж Оберігаючий не може наполягати на абсолютно безглуздих речах.
/зміщеннясонячний зайчик на стінці шатра/
Як і слід було очікувати, пробурмотів пан Хіффлос, Хранитель Південно-Східної Катапульти.
Він обернувся до хлопця, який виконував одночасно обовязки звязкового та джури.
Де всі?
Моляться, скупо відповів хлопець. Його сьогодні вранці побили за недбало загострений меч. Дуже важко жити на світі, коли твій батько працює Хранителем прикордонної вежі і змушений хоч-не-хоч ставитися до тебе більш вимогливо, ніж до решти підлеглих, разом узятих.
Ну добре, сказав Хіффлос, нехай закінчать. Біжи, дочекайся кінця молитви і скажи, аби негайно всі офіцеридо мене.
Ми вже скінчили, пане, сказали від дверей, які вели на балкон, де, власне, і стояли Хранитель з джурою.
Укрін почухав свій тонкий довгий ніс і додав:
Ув-Дайгрейс достатньо турботливий і багатопробачаючий Бог. Коли стає питання про життя та смерть його прибічників, він готовий зачекати з молитвами.
Вільний Клинок наблизився до загорожі й поглянув униз:
Ну-мо, що тут у нас.
Хлопчині стало смішно: точнісінько так само говорив лікар, коли, ще малий, джура захворів і пан Дулгін приходив зціляти.
Катапульти, підсумував Укрін. Дві катапульти, які точно здатні завдати нам прочуханки. Гадаєте, зможемо їх дістати?
В цей час на балконі зявився Шеддаль.
А хіба у нас є ще якийсь вихід? поцікавилася людина, яка трохи лякала юного джуру і взагалі, він все-таки другий старегх після Армахога.
У нас одне завданняпротриматися якнайдовше, зауважив Укрін.
Коли надійде підкріплення? запитав Шеддаля Хіффлос.
Той розвів руками:
Нічого конкретного, на жаль, сказати не можу. Але, певен, вони не затримаються.
Хотілося б вірити, стиха пробурмотів Вільний Клинок, але хлопчикпочув. Він вирішив, що варто було б розказати комусь про це; йому взагалі не подобалася ця людина, але він не знав, з ким можна поділитися своїми спостереженнями і несформованими ще думками. Однолітків у вежі майже не було, тільки діти кашоварів-кухарів, а з ними хіба поговориш про справи державного значення!
Джура тихенько зітхнув і продовжував терпляче стояти, хоча йому дуже хотілося підійти до краєчка балкону і визирнути вниз. Він ще жодного разу не бачив справжніх хумінських катапульт. Коли вони знову приїдуть до Гардгена, буде чим похвалитися сусідським хлопчиськам.
Нарешті дорослі пішли, і Хіффлостеж, на деякий час забувши про хлопчика. Звичайно, це (джура знав із досвіду) ненадовго, але цілком вистачить, аби поглянути на метальні машини ворогів. Тільки одним оком. Поглянутиі одразу до Хранителя.
Він підскочив до камінної загорожі й, ставши навшпиньки, подивився вниз.
Спочатку серед розкиданих то тут, то там ганчіряних тюків, хлопчик нічого не помітив. Потім побачив вдалині, за виходом з ущелини, табір хумінів і двох дивовижних жуків, які повзли до веж. Навколо жуків метушилися люди, лунав скрегіт. Так це і є катапульти?!
Придивившись, малий джура вирішив, що вони більш схожі на скорпіонів, у яких замість хвоста до тулуба прикріплена величезна ложка. Щоправда, скорпіони не такі незграбні.
У цей час катапульти зупинилися, і їхні хвости злетіли до небесстрімко й могутньо. Два величезних мячі зі свистом здійнялися у повітря і впали: вежа здригнулася, й біля неї запалало два вогнища. Язики полумя разом зі шматками мячів, які розлетілися від удару, почали осипатися вниз, просто на тюки з ганчірям, і хлопчик тільки зараз зрозумів, що цевбиті хуміни і їхні коні. Трупи горіли, в повітрі засмерділо нестерпно і огидно. Хлопчика вирвало.
Гей, пане джуро, ви, здається, знайшли не найкращий час та місце, аби спостерігати за тим, що відбувається внизу, глузливо мовив хтось позаду.
Хлопчик почервонів. Тепер казатимуть, що він блював від вигляду мертвих, і хлопчиська-кухарі будуть дражнитися. А доказось він, на камінній загорожі; йому навіть не вистачило зросту, щоб як слід перегнутися. Прокляття! Сьогодні точно не найкращий день!
Не хвилюйтеся, я нікому не скажу.
Він ще й знущається?!
Джура обернувся.
Не вірите, здається, ця людина (по-моєму, з Вільних Клинків) насправді образилася. Але слово Братаміцніше за камінь.
Чоловік подумав і виправився.
Принаймні, моє слово.
Хлопчик ще дужче зашарівся:
Розумієте, я, взагалі
Він, зізнатися, знаходився у складному становищі, і в голову, як на зло, не приходило жодного правдоподібного пояснення того, що сталося. Таке з ним іноді траплялося, хоча й рідко.
Вас, здається, шукав батько, пане джуро, сказав Вільний Клинок. Покваптесь, він дуже непокоївся. Не варто його хвилювати.
Хлопчик вдячно кивнув, так і не знайшовши потрібних слів, та побіг.
Боги, подумав Тогін, дивлячись йому услід. Невже не можна знайти для малого якогось вихователя?
Утім, він знав, що дружина Хіффлоса померла при пологах, і той змушений був виховувати сина один. Важкий тягар для чоловіків.
Вільний Клинок знайшов якесь шмаття і протер поруччя, потім відправив ганчірку на дно ущелини. Він зробив це вчасноу коридорі почувся тупіт: бігли стрільці, підняті бойовою тривогою. Молитва трохи затримала їх.
Знову злетіли у повітря вогняні мячі, і знову вибухнули біля підніжжя вежі. Механіки пристрілювалися. А от коли пристріляються
Тогін, аби не заважати, відійшов убік і чекав, коли на балкон вийдуть усі стрільці. Потім побажав хлопцям успішної стрілянини («Так-друже-дякуємо-йди-не-заважай») і побрів до своїх. Схоже, незабаром настане їхня черга. Коли розпочнеться штурм, на нижніх балконах виникне потреба у солдатах, які не мають ані сімї, ні дітей. Хоча б дітей.
/зміщенняостанній промінь вечірнього сонця/
Талігхіл стояв на дзвіниці до самого вечора. Відірвався тільки, аби пообідати, та і толише після тривалих умовлянь Джергіла. Охоронець зобовязаний оберігати Пресвітлого не лише від оточуючих, але й від самого Пресвітлого.
Хумінам вдалося як слід пристрілятись, і їхні катапульти збили декілька балконів на обох південних вежах. Заходи, вжиті ашедгунцями у відповідь, дали мало: дістати катапульти їм не вдалося ні за допомогою невеличких (і томумалопотужних) баліст, ні за допомогою луків та стріл. Добре хоч, обстріл веж займав у хумінів надто багато часу, бо далекобійних метальних машин було лише дві. Талігхіл міг сподіватися, що взяття Південних триватиме довго. А в тому, що Південних буде переможено, у Пресвітлого вже не було сумніву.
Один із дзвонарів, худющий, як зголоднілий собака, з обвислою губою точно навпіл розділеною старим шрамом, тихенько підійшов до Джергіла.
Я порадив би панам спуститися донизу, повідомив він тихо. Ми зараз говоритимемо з вежами, буде дуже шумно.
Охоронець подивився на Пресвітлого, що чув цю розмову.
Так, мовив той. Ходімо.
Дзвонар уклонився і витяг з кишені дві затички, які став розважливо, не поспішаючи запихати у вуха.
Спускався Талігхіл машинально, все ще розмірковуючи про кляті катапульти. Що з ними робити і звідки вони взялися? Тим більшеу південців, по суті, дикунів, у яких навіть держави довгий час не було, які досі не вирішили, якою мовою їм спілкуватися, яких яких ми недооцінили. І тепер розплачуємось.
До цього дня у Пресвітлого залишалася надія: може, все минеться. Може, вони протримаються досить довго, аби встиг підійти Армахог з військом. Тепер надії розбили оті дві незграбні механізми, котрі трощили зараз балкони південних веж.
Над головою загули дзвони, похмуро і урочисто, ніби віщуючи близьку поразку та смерть. Цим гудінням повнилася вся Північно-Західна. Незабаром їй відповіли інші вежі. Люди, раптово захоплені величними і тривожними звуками, зупинялися та намагалися розібратися, про що розмовляють дзвонарі.
Мабуть, тільки один Мабор серед усіх не дослухався до дзвонів. Він несамовито сік і колов деревяний манекен таким самим мечем, і друзками вже була встелена вся підлога. Інші «везунчики», потренувавшись установлений час, надавали перевагу сну чи балачкам. Скажений відчував, що від цих нудотних неголених пик його верне, аби тепер гаяти час у їхньому товаристві. Але іншої компанії знайти собі не міг: колишні приятелі та знайомі по Братству відверталися і відразу згадували десяток назакінчених справ, варто їм було лише угледіти косоплечу постать Скаженого; солдати ж гарнізону ставилися до «везунчиків» зверхньо та зневажливо. А набиватися у друзі-приятелі, навітьу горілчані брати, Мабор не вмів і не бажав вчитися. Ліпше вже лупити мечем по манекену.
Те, що Скажений не звертав уваги на дзвони, зовсім не означало, що він взагалі не слідкував за навкіллям. Тому коли хтось увійшов до кімнати і став позаду, Мабор зупинив меч на півдорозі до манекенових грудей і озирнувся.
Перед ним стояв той самий хлопець (здається, Кейос?), про якого нещодавно так турбувався Кен.
Доброго дня, сказав хлопець. Шеленгмах попросив, аби я знайшов тебе і передав: десятник чекає у казармах. Щось термінове.
Гаразд, кивнув Мабор. І пішов поставити меч на місце.
За мить хлопчини вже не було. Меткий, демон. Тільки робити йому тут зовсім нічого, у цих вежах. Але мені що до того, я ж не його нянька.
Шеленгмах сьогодні мав якийсь занадто похмурий вигляд. Воно й зрозуміло, коли згадати про катапульти, які повільно, але впевнено, камінь за каменем, трощили обидві південні вежі. Нема чого радіти.
Чи всі зібралися? запитав у Мабора Трипалий.
Той гаркнув: «Шикуйсь!» і зробив перекличку.
Всі.
Чудово, Шеленгмах почав ходити вздовж шеренги «везунчиків», і ні його обличчя, ні постать не обіцяли нічого доброго.
Вам усім, певно, відомо, що у хумінів є дві катапульти, здатні значно нам нашкодити.
Вже шкодять, хмикнув Базіка.
Р-розмови! ревонув оскаженілий Мабор. Він відчував, що слова Трипалоготільки початок, невелика прелюдія до найгіршої за сьогоднішній день новини.
Дисциплінка, як і раніше, кульгає, відповідальний, похмуро зауважив Шеленгмах. Варто приділити цьому більше уваги. Продовжимо. Катапульти дуже сильно заважають нам, їх просто необхідно знешкодити.
Як? подумав Скажений. Ти хочеш сказати, десятнику
Ні наші балісти, ні наші снайпери не здатні дострелити до катапульт. Але командування розробило план, який дає нам шанс. Сьогодні уночі необхідно спуститися в ущелину і пошкодити ворожі машини. В темряві з них стріляти не будуть, і відтягувати у табіртеж, аби не збити приціли. Просто виставлять охорону. Командування вважає, що наша десятка впорається.
Мабор зробив крок уперед, посилаючи всю розважливість до демонів та хумінів.
Вибачте, десятнику, у мене є кілька запитань.
Шеленгмах суворо подивився на нього:
Запитуйте.
Перше: як, на вашу думку, ми встигнемо вийти тим же шляхом, яким і ввійшли в Північно-Західну? Як на мене, це неможливо. Друге: хумінине повні телепні, і напевно охорони там буде достатньо. Яким чином ви збираєтеся, навіть за допомогою нашої десятки, перебити їх усіх? Мені здається, це нездійсненно.
Трипалий кивнув:
Зрозуміло. Що ж, відповіді є. По-перше: ми не підемо підземними коридорами, вони насправді занадто довгі. Ми спустимося з нижнього балкона просто в ущелину по мотузяній драбині. Як сказав мені пан Лумвей, такі випадки вже були. По-друге: охорони дійсно повинно бути «достатньо». Але нам зовсім не обовязково вбивати всіх охоронців катапульт, досить пошкодити самі машини. З нами підуть найкращі снайпери. Ми повинні відволікти увагу охорони, а вони вже займуться катапультами.
Це наказ? спитав Скажений.
Наказ, обличчя Трипалого скамяніло. Десять хвилин на збори. Йдуть усі. Зараз займемося інструктажем.
На одну нескінченну мить виникла пауза. Це була саме та пауза, в якійпотенційноприховано занадто багато. Від безумовної покори до бунту.
Шеленгмах бачив, що усе залежить зараз від Мабора. Він недаремно вибрав саме цього «везунчика» у помічникитой і так грав головну роль у цій групі. Тепер колишні каторжники дивилися на Скаженого, а Скажений дивився в обличчя десятника і зважував. Шеленгмахові здалося, що це тривало вічність.
Потім Мабор кивнув, і напруга спала.
Ми підемо. За десять хвилин будемо готові, десятнику. Інструктуйте.
Якщо Боги грають з тобою на великі ставки, не чіпляйся до дрібниць. Ні, це сказав не мудрий Ісуур, це, Трипалий, вигадав я сам. Щойно. Подобається?
/зміщеннясмолоскип, що впав у безодню/
В ущелині було холодно. Смерділо смертю. Мабор відійшов убік від мотузяної драбини, щоб не заважати іншим. Примружуючи очі, він розглядав кинджали променів, що рвали темряву Кріни на великі шматки.
Про що ви думаєте? почулося за спиною.
Трипалий.
На якого демона ці промені? Щоб цікавіше було?
Шеленгмах заперечливо похитав головою.
Щоб хуміни не хвилювалися. Якщо ми вчора світили, мусимо й сьогодні. Але я хотів поговорити не про це.
Скажений іронічно всміхнувся:
Справді?
Я здогадуюсь, які думки виникають у вас зараз, сказав Трипалий.
Не розумію, про що ви, десятнику.
Може, і не розумієте, але будьте ласкаві дослухати до кінця, у голосі Шеленгмаха зазвучала криця. Наша десяткане найнадійніша в очах командування, а попереду занадто багато небезпечних справ, і невпевненість у солдатах може обернутися фатальною помилкою не тільки для тих, хто знаходиться у вежах, але й для всієї країни. Найкращий спосіб перевірити вассвідомо відрядити на складне і ризиковане завдання, коли вимагатиметься вся ваша вірність правителю та Ашедгуну. Розумієте?
Послухайте, десятнику, а вам навіщо ця морока? посміхаючись, запитав Мабор. Вам що, доплачують? Ви ж ризикуєте своїм життям, якщо ваші словаправда. Коли ми вирішимо дезиртирувати, свідків залишати не захочемо. Ви ж не приєднаєтеся до нас, якщо я запропоную, га?
Він продовжував посміхатися, ніби говорив щось веселе, а сам намагався збагнути, на чиєму боці трипалий десятник?
Ви коли-небудь чули слово «патріот», Маборе? Я розумію, що для Вільного Клинка воно значить небагато, але все-таки маю надію: про його значення ви хоча б здогадуєтеся. Так ось, Маборе, япатріот своєї вітчизни. Крім того, офіцерська честь
Скажений перебив його:
Чув-чув, і про честь, і про патріотівне варто, десятнику. Цим мене не зачепиш, уже давно. Знаєте, є така приказка, мовляв, горбатого могила виправить. Так ось, я вже побував у Могилах. Але я ще памятаю значення цих слів. І оцінив сказане вами. Якось поквитаємося, я борги віддаю.
Мені не треба
Менітреба. Я ж сказав, що памятаю значення слова «честь».