Ми вже сиділи в кімнатці для оповідей.
Я мусив погодитися:
Гаразд, тільки
ОПОВІДЬ ЧЕТВЕРТА
Гаразд, тільки потурбуйся про те, щоб кожну фігурку загорнули окремо, принц критично оглянув служників, на яких чекала ця робота. І дивіться мені, обережно!
Талігхіл потягнувся, позіхнув і зайшов до будинку, помічаючи дрібні зміни в інтерєрі, повернувся у вітальню й піднявся на другий поверх, зупинившись перед дверима, за якими останні кілька років бували лише служники. Талігхіл поклав тремтячу долоню на стулки. З легким скрипінням вони прочинилися.
Перш ніж переступити поріг, принц здивувався: двері мусять бути замкненими.
Увійшов.
Домаб сидів на материному ліжку, обхопивши голову долонями. На звук кроків він повернувся, і на обличчі управителя принц побачив страждання та подив. Хоча дивуватися треба було якраз Талігхілові.
Він і здивувавсяале злегка, бо зараз душею принца оволодів праведний гнів. Як насмілилася ця людина сісти так запросто на ліжко його матері?! Завтра жна копальні! Ногами у Ханх, доки не наїдяться крокодили, а те, що залишиться, на копальні!
Невідомо, яких меж досягла б розпалена принцова уява; Домаб урвав думки Пресвітлого несподіваними словами:
Як добре, що вона не бачить цього!
Принц остовпів від зухвальства. Що має на увазі цей негідний?!
Я маю на увазі, що іноді люди змінюються. І не завждина краще. Тому інколи варто памятати їх такими, якими вони були до змін.
Будь ласкавий, висловлюйся зрозуміліше! наказав Талігхіл. І поквапся, якщо не бажаєш сьогодні ж скуштувати пилу копалень.
Про це я й кажу, сумно проказав Домаб. Ти змінився. Став чванькуватим та жорстоким. Неприємні слова, але хтось мусить тобі це сказати, чи не так? Звичайно, копальні, пил і таке інше Та хтось мусить відкрити тобі очі, щоб ти подивився на себе збоку. Спробувати відкрити, виправився він.
А чому саме ти «відкриваєш мені очі»? поцікавився принц. Ти що, найсумлінніший у цьому домі?
Домаб похитав головою:
Мабуть, ні. Є сумлінніші. Але в нихсімї. А в мене залишився тільки син.
Син? щиро здивувався Талігхіл. Я ніколи не чув
Син, з притиском повторив Домаб. Хто ще, як не твій батько мусить розкрити тобі очі на те, що відбувається?
Але він почав Пресвітлий, і замовк, бо нарешті збагнув, до чого вів Домаб.
Що? прошепотів Талігхіл. Що ти сказав?
Управитель зітхнув:
Ця історія давня, про неї давно забули. І добре, що забули. Нічого цікавого немає в цій історії. Та й знало про неї не так багато людей. Коли Руалнір одружився з твоєю матірю, він був молодий і запальний як ти. Його вабила не дружина, а полювання та інші розваги. І наложниці. Шлюб ґрунтувався на політичних інтересах, не більше. Твоя мати переїхала до садибиаби не плутатися під ногами. А я тут уже тоді працював не управителем, а садівником.
І ти її втішив, вимовив принц рівним голосом.
Я її покохав, похитав головою Домаб. І вонамене. І, до речі, Руалнірові на це було начхати. Він якраз відїздив чи то на північ, чи то на південь полювати, коли ми зрозуміли, що незабаром має зявитися дитя Ти. Приїхав Руалнір. Дізнався. Розсміявся та сказав, що замість нього непогано попрацювали. То й нехай собі, головне, аби дитина мала дар Богів. Оскільки твоя мати походила з Пресвітлих, з віддаленої гілки, в неї такий дар був. Хоча й сказано, що Боги дають його тільки спадкоємцеві й лише сину правителя, різне трапляється. А якщо у матінки дар, то у тебетакож. Отже, народився ти. Руалнір не став носом крутитиприйняв, наче рідного. І тоді з ним сталася дивовижна зміна; я цього спочатку не завважив, бо жив тут, у Гардгені бував рідко, але потім звернув увагу: Руалнір відчув до тебе прихильність. Матінку твою він так і не покохав, а тебена подивполюбив Незабаром вона померла, тоді правитель ще більше до тебе душею прикипів, наче дружина була останньою перепоною між вами. Ось так.
Зворушлива казка, холодно зауважив Талігхіл. А як було насправді, я батька запитаю. З твого дозволу.
А якби я про дар Богів не заговорив, ти повірив би. Знаєш, Ісуур стверджував: «Той, хто зажмурив очі, або ж наступить на хвіст сплячого тигра, або ж втрапить до ловчої ями, де вже сидить тигр».
Це ми обговоримо іншим разом, відрубав принц.
Виходить, на копальні я поки що не вирушаю.
Точно підмітивпоки що. Там побачимо. Принц вийшов з кімнати, сильно грюкнувши дверима.
Тонка висока вазочка, котра стояла неподалік від дверей, захиталася та впала на підлогу. Домаб помітив це занадто пізно і не встиг підхопити.
Нахилився, почав збирати уламки, та раптом завмер.
Так і стояв деякий час: напівприсівши, з уламками крихкої порцеляни у поранених долоняхі кров капала на розкішний килим, всмоктуючись у ворс. Потім управитель підвівся, скинув уламки на підлогу і попростував до сходів, аби покликати служників і наказати прибрати у кімнаті.
Вдруге зупинився біля вікна. На дворі Талігхіл різким голосом віддавав накази. Звідси було видно, як паланкін та карета попрямували до головної брами садиби, брама прочиниласяі процесія закуріла шляхом.
Домаб закричав служникам, щоб поквапилися, і
(Зміщенняудар навідліг по повіках. Я)
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Я здригнувся і протер очі. Вони болілиначе під повіки якийсь садист добряче насипав грубозернистої солі.
Трохи покліпавши, помітив, що інші почуваються не ліпше. Поруч у кріслі застогнав Данкен.
Що це було?!
Хотів би я знати! Але Мугід усе пояснить. Не хоче ж він, щоб його роздер на шматки натовп розлючених туристів!
Оповідач незворушно спостерігав за нашими намаганнями прийти до тями. Зявився один зі служників: вислухав старого, вклонився й поспішно пішов.
Ого! Схоже, у нас НП.
Оповідач уже підводився з трону і оглядав насніби пастух отару. А в стадінедостача!
І тоді все стало на свої місця. І товстуля, котра кричала вночі, і вимушена перерва в оповіді, і метушливість служника. Тобто майже все Про дещо я міг лише здогадуватися.
Панове, прошу вибачити за незручність. Боюся, сьогодні оповідей уже не буде. Одна наша гостя вирішила залишити «Вежу», і я мушу подбати про неї.
Мугід легко і повільно попрямував до виходу. Я, наче привязаний, потягся за ним, сподіваючись, що не помітить, а як помітитьне зверне уваги.
Він не звернув. Або просто вирішив, що я можу слухати і бачити те, що відбудеться.
На першому поверсі стояла товстуля, біля її ніг мертвим звіром лежала майже порожня дорожна сумка. Переляканий погляд жінки метнувся до Мугіда. Схоже, слід очікувати істерики.
Та я помилився. Огрядна пані лише важко, нервово зітхнула, простогнавши:
Швидше!
Автобус уже викликали, лагідно проказав Мугід. Але скажіть, що змусило вас прийняти де рішення?
Та здригнулася наляканим желе і невпевнено потяглася за сумкою.
Р-розумієте в жінки перехопило подих від переляку, вона схопила сумку, затулившись нею від старого.
Заспокойтеся, прошу, сказав він тихо, але владно. Нічого страшного не сталося.
Від цих слів тітка затремтіла ще дужче.
Не сталося! вигукнула вона. Але станеться. І я мушу відвернути це!
Що саме?
Мені наснилося, що мій син Богині!!!
Очі жінки пішли під лоба, і вона почала падати на бік. Певно, знову пригадала сон. Якщо врахувати розповідь Данкена
Служники підхопили непритомну жінку й заходилися біля неї. Вона очуняла напрочуд швидко, гарячково ковтнула повітря, гикнула і впялася в Мугіда великими виряченими очима.
То що ж ви бачили? запитав оповідач, наче нічого не сталося.
Я бачила, як він помирає,слабким голосом мовила товстуля. Розумієтепомирає!
Розумію, заспокоїв старий. Гадаю, автобус вже прибув.
Служники відкрили двері, і Мугід, а слідомтовстуля, вийшли на майданчик. Я попрямував за ними, та мене рішуче зупинили:
Не зараз, пане.
Товстуля, яку підтримував під лікоть Мугід, почала спускатися сходами.
Коли вони зникли з поля зору, я знову спробував вийти, і цього разу мене не зупинили.
На майданчику було холодно й гуляв вітрюганяк завжди. Я перехилився через огорожу і побачив далеко внизу червону коробочку автобуса.
Біля мене зявилися інші. Вони теж спостерігали, як оповідач і жінка спускалися. А з мене було доситьнадивився досхочу. Натомість випала можливість побазікати з Данкеном.
Я торкнувся його ліктя. Журналіст миттєво відгукнувся, наче тільки й чекав цього.
Ви зрозуміли? запитав я.
Він кивнув. Звичайно, зрозумів. Товстуля була наступною у черзі на володіння даром Пресвітлих. На її долю випало бачити віщі сни. Або те, що вона сприйняла як такі.
Та нам від цього не легше. Хто наступний? І що випаде йому?
Мені страшно, Нулкере, несподівано прошепотів журналіст, кутаючись у шкіряну жилетку з численними кишенями. Я починаю шкодувати, що взагалі потрапив сюди.
Ви не самотній у цьому, хмикнув я. Та що поробиш? Вирушайте, якщо бажаєте. Ще встигнете на автобус.
Він зітхнув.
Тепер я розумію, що відчуває мавпа, коли суне лапу в скриньку з апельсином. Вам, певно, відомі ці мисливські хитрощі. Ловець бере скриньку, фарбує якомога яскравіше та кладе усередину апельсин. Робить отвіртакий, аби мавпа могла просунути туди лапу, але витягти з апельсином, затиснутим у кулаці, вже не могла. Вважається, мавпа настільки дурна, що не може здогадатися і втекти. Нісенітниці! Я тільки-но зрозумів: вона не втікає, бо їй цікаво. Якоюсь частинкою свідомості тварина здогадується: все це не просто так і її, швидше за все, вбють. Але є сильніший покликімпульс, інстинктназивайте як завгодно, цікавість! Їй цікавоі вона залишається, очікуючи мисливців. Я заразтака мавпа.
Аж ось іде мисливець, я вказав на східці.
Не знаю, як Мугід справився швидко, та він уже повертався. Обличчя його не видавало нічого: з таким у карти гарно грати!
Данкен, здригнувшись, обернувся. Змовк.
А я подумав, що цим трюком позбувся можливого запитання, на яке навряд чи зміг би дати гідну віри відповідь. «Скажіть, Нулкере, а чому залишаєтеся ви?»
Панове, мовив Мугід, знову оглядаючи нас, наче досвідчений пастух. Оскільки нас так несподівано перервали, пропоную пообідати, перш ніж продовжити оповідь.
Отож, «поведемо оповідь далі»? Тим краще, бо це означає, що все закінчиться для мене раніше. Може, навіть сьогодні.
Звичайно, я безсоромно дурив себе. Сьогодні я б не ризикнув. Мугід і так у напрузі. Небезпечна людина.
Обід пройшов у мовчанці. Як-то кажуть, атмосфера загусла і ладна була вибухнути грозою.
Після обіду ми знову слухали, як і
ОПОВІДЬ ПЯТА
Як Талігхіл і очікував, у палаці було ще гірше. Тобто, задушливіше, велелюдніше. До того ж, тут довелося робити те, від чого він був вільний у садибі: тренування зі зброєю, справи державного значення, світські вечірки і ще багато непотрібу.
Служники розпаковували багаж, а він крокував довгими палацовими коридорами, час від часу зустрічаючись із вельможами та вязнучи, мов у патоці, в беззмістовних розмовах про здоровя та непостійність цін на воду.
Талігхіл щоразу намагався якомога швидше вирватися від чергового солодко-усміхненого співрозмовника, але піти, зовсім не побалакавши, не вдавалося. Що мало сприяло піднесенню принцового настрою.
Утім, про який настрій йшлося? Він кілька годин тому довідався, що є, по суті, байстрюком. Його батькоуправитель садиби Пресвітлих! Звісно, все, що наговорив Домаб, могло бути брехнеюмогло б! Однакпринц знав це, відчувавбуло правдою.
Черговий коридор крутнув хвостом, наче шкідливий собака, і Пресвітлий опинився у крилі, де розташовувалися його покої. Тут також знаходилися палацова бібліотека, кабінет принца та інше. Алепоза сумнівамине храм Ув-Дайгрейса, тому Тієліг, котрий вийшов із темряви однієї з ніш і прямував до Талігхіла, був тут не зовсім до діла.
Добрий день, пане, вклонився жрець.
Можливо. Але я цього поки що не помітив, відрізав Пресвітлий. Це все, чим ви збираєтеся мене сьогодні здивувати? Тодідо побачення. І нехай цей день буде до вас, як і раніше, добрим.
Дякую, Пресвітлий, Тієліг знову вклонився. Але це не все.
Що ще?
Вас хотів бачити Харлін. Він просив запитати, коли ви зможете його прийняти.
Справа, звісно, невідкладна? зауважив принц. Ну, з Харліном я сам усе вирішу, а ось що ви, любязний, тут робите? Невже, працюєте у палацового скарбника посланцем? Не схоже на вас. Чи, можливо, пожертв до храму почало надходити значно менше? Невже городяни порозумнішали?
Ні, дякувати небесам, серйозно відповів Тієліг. У його голосі не було й краплини роздратування. Ні, пожертви надходять із тією ж регулярністю. Городяни не подуріли. Просто, пане
І Тієліг раптово змовк.
Принц із подивом відзначив, що вперше за довгі роки знайомства із жерцем бачить його розгубленим.
Що, Тієліже?
Нічого, Пресвітлий. Даруйте, коли потурбував.
Ти певен?
Ні, Пресвітлий, не певен, Тієліг повільно похитав головою. Зовсім не певен
Тоді кажи, звелів принц.
Не буду, пане. Саме через те, що не певен.
Талігхіл знизав плечима:
Як знаєш
І пішов, заінтригований незвичайною поведінкою Тієліга.
А жрець ще деякий час стояв, недовірливо хитаючи головою.
Принц увійшов до апартаментів, упав на широке ліжко й пообіцяв собі до завтра не займатися справаминавіть справами державного значення. Врешті-решт, досі Харлін якось давав їм раду!
У двері постукали. Шанобливо, проте настійливо: мовляв, знаю, ти тут, і нема чого прикидатися, що не чуєш. Відчиняй.
Треба було сказати Джергілові, аби нікого не впускали.
Заходьте, не зачинено! гукнув принц, розуміючи: не відчепляться.
Увійшов Харлін. Відшукав поглядом Пресвітлого, вклонився й відразу завів мову про «невідкладні справи». Талігхіл урвав його помахом руки, підвівся:
Зачекай. Щось по-справжньому важливе є? Немає, знаю, що немає. Тому давай домовимося: сьогодні залишаєш мене у спокої, а з завтрашнього днямордуй, скільки дозволю. І не сперечайся. Все, йди.
Харлін уклонився:
Лише одне питання, Пресвітлий. Одне питанняі піду.
Гаразд, великодушно дозволив Талігхіл. Слухаю.
Хто такий Раф-аль-Мон, пане? Вчора він прийшов до мене з розпискою на отримання певної суми. Розписку видали ви.
Я. Що тебе бентежить? «Певна сума»? Дрібниці. А хто такий Раф-аль-Мон, я не знаю. Торговець, котрий продав те, що мені сподобалося.
Дякую, Пресвітлий. Отож, завтра скарбник вклонився, вийшов.
На порозі він зіткнувся з Джергіломохоронець пропустив Харліна та увійшов:
Речі розпаковано, Пресвітлий.
І махтас?
Як ви наказувалиу жовтій кімнаті.
Чудово. До мене більше нікого не пускайте.
Охоронець залишив кімнату принца, а той знову відкинувся на подушки: з думки не йшло почуте від Домаба. Деякий час він лежав, намагаючись розібратися із власними почуттями та вирішити, як ставитися до слів управителя. Потім подумав: не завадило б трохи розвіятися.
Як бути з тим, що розповів Домаб, вирішу завтра. А зараз Чи не прогулятися мені до жовтої кімнати?..
Жовта кімната була недалеко від його покоїв. Пресвітлий прочинив двері і здивовано завмер на порозі.
Ви досі тут, Тієліже? Я гадав, ми обговорили все, що ви хотілиі зумілиобговорити.
Жрець відірвав погляд від гральної дошки та вклонився:
Так, Пресвітлий. Але я почув від служників про цю дивину, Тієліг вказав на махтас, і вирішив зайти глянути.
Ви надто багато почали собі дозволяти, Тієліже. Знаходитеся, де не слід, заглядаєте в апартаменти Пресвітлихя вражений. Хіба культ Ув-Дайгрейса набув надзвичайної популярності в народі?
Не більшої, ніж раніше, відповів жрець. Я, певно, мушу вибачитися за свої вчинки.
Мусите, згодився Талігхіл. Але ж не вибачаєтеся. Скажіть-но краще, ви любите грати в азартні ігри?
Цього мені не дозволяє сан. Але зазначу: якщо ви мали на увазі махтас, то дене азартна гра. В усякому разі, у нього мені грати не забороняється.
То зіграємо?
Почнемо зі знайомства з правилами гри сказав Талігхіл, вмощуючись у кріслі.