Податки і таке інше, невизначено змахнув рукою Харлін. Та якщо волієте висловити протест, ми готові розглянути його. Це забере кілька днів (за які скарбник зустрінеться з принцом та зясує, за що ж дідуганові видано розписку).
Ні, пане Харліне, вимушено посміхнувся Раф-аль-Мон. Я не протестуватиму. Я волію отримати вказану суму.
З відрахуванням податків?
Так.
Пауза.
Прошу, йдіть за мною.
Не випускаючи з рук клятий папірець, Харлін рвучко вийшов із кімнати. Торговець поспішив за ним, подумки потираючи руки: «Вдалося!»
Вони, наче два урядових скороходи, пролетіли коридорами палацу, розполохавши служників та служниць, і почали спускатися спіральними сходами вниз, до скарбниці Пресвітлих. Раф-аль-Мон вже задихався та кляв жвавість скарбника; той почувався не краще. Позаду брязкотіли зброєю й обладунками вартові.
Нарешті скарбник зупинився перед непримітними дверцятами, ключиком, якого носив на шиї, відчинив їх. Провернув кілька разів велике колесо, що випирало зі стіни праворуч від входу, натиснув на стулку, відсуваючи її вбік. Харлін, а за ним торговець із вартовими увійшли до скарбниці.
Вона виявилася невеликою і нагадувала швидше комору ощадливої господині: до стін були прилаштовані широкі полиці з невисокою окантовкою, аби речі не поскочувалися на підлогу.
Тут було все: коштовне каміння з усього світу, зливки золота та срібла, витвори мистецтва та багато іншого. Кожна річ мала бірочку, на якій було вказано вартість, час надходження та інша важлива інформація. Коштовне каміння й монети лежали у спеціальних пакуночках, зважені та оцінені; до пакуночків також були пришиті бірочки.
Раф-аль-Мон був у захопленні від ставлення палацового скарбника до своїх обовязківщо не завадило торговцеві відчувати до Харліна ще й відразу. Особливо ворожість посилилася, коли старий отримав винагороду (з відрахуванням «податків та іншого»). Він невдоволено скривився, розписався і квапливо пішов зі скарбниці, притискаючи до грудей кілька мішечків.
Прямуючи лабіринтом коридорів, торговець занурився у роздуми, тому здивований вигук, що прогуркотів весняним громом над головою, змусив Раф-аль-Мона нервово здригнутися. Він ледь не впустив мішечки і розлючено поглянув на зухвальця, збираючись висловити все, що думає.
Ти?!
Поруч із торговцем стояв старий, одягнений у простий сірий халат та підперезаний нарагом. Голова незнайомця нагадувала череп, який обтягли засмаглою шкірою; світло-блакитні очі дивилися на Раф-аль-Мона з неприхованим презирством, правиця мимоволі лягла на руківя метального ножа.
Ти?!
Два вигуки пролунали майже одночасно.
Що ти робиш тут, мерзенне дитя проклятих батьків? з люттю поцікавився старий у торговця.
Той вишкірився у відповідь.
Йди, куди йшов, не плутайся під ногами. Тебе це не стосується.
Можливо, процідив крізь зуби засмаглий. Та якщо ти до присмерку (він демонстративно поглянув у вікнотам сонце вже чіпляло краєм палацовий мур), якщо до присмерку не залишиш столицю, боюся, твоє тіло вранці знайдуть в якомусь сміттєвому рові.
Жерці Ув-Дайгрейса заплямують себе подібним вчинком? презирливо скривився Раф-аль-Мон.
Для цього знайдеться хтось нижчого чину, відповів засмаглий. Щоправда, якби дізналися, кого доведеться «обслуговувати», вимагали б більшої платніза багно на руках.
Згоден, огризнувся торговець. Платити довелося б більше. Але не за багноза ризик.
Геть! прогарчав засмаглий.
Раф-аль-Мон хмикнув і гордовито попрямував далі у супроводі вартових. Вони за час бесіди не зронили ані пари з вуст, тільки ховали задоволені посмішки у пишних вусах. Їм не сподобався пихатий дідуган, тож не поспішали втручатися.
Засмаглий постояв, проводжаючи Раф-аль-Мона похмурим поглядом, потім пішов далітепер, змінивши свої плани, до скарбниці.
Харлін зачиняв двері сховища, при цьому тричі плутався у кількості поворотів колеса, чого раніше не було. Клята розписка справила на Харліна сильне враження: він не міг уявити, що хтось здатен підробити подібний документ та заявитися за грошима, але ще меншещо наслідний принц здатен видати таку розписку. «Боги, що ж Раф-аль-Мон продав Пресвітлому?!»приголомшено думав Харлін, зачиняючи двері.
Нарешті він упорався із замками та, повернувшись, побачив Тієлігаверховного жерця Бога Війни. Жрець завмер на останній сходинці чорно-сірою постаттю і спостерігав за скарбником.
Доброго дня, Харліне. Нехай Боги будуть милостиві до вас і вашої оселі.
Доброго дня, Тієліже, стримано відповів той. На жаль, ваше побажання запізнилося.
Боюся, що так, погодився жрець. По дорозі я зустрів старого, який тягнув у тремтячих лапках кілька мішечків з бірками скарбниці. Оскільки поруч із ним крокували вартові, я не зупинив його. Сподіваюся, не помилився.
Ні,похитав головою Харлін, не помилилися. Що привело вас сюди у пізній час?
Питання, яке я вже встиг виголосити. Чим прислужився Ашедгунові цей старий?
Не маю уявлення, зізнався Харлін, витираючи лисину зіжмаканою хустинкою. Прокляття! Хотів би я знати
Певен, скоро дізнаєтеся, зауважив Тієліг. Завтра Талігхіл прибуває у столицю.
Чому ви так вирішили?
Руалнір просив мене приглядати за принцем і допомогти в разі потреби. Він збирався поговорити з ним, аби той на час відсутності правителя знаходився в місті, але Талігхіл не приїхав. А відразу після Руалнірового відїзду до садиби Пресвітлих вирушив Армахог з листом до принца. Гадаю, завтра Талігхіла слід чекати в палаці.
Ви вражаюче поінформовані,сумно посміхнувся Харлін.
Нічого вражаючого, знизав плечима Тієліг. Урешті-решт, я верховний жрець Ув-Дайгрейса.
Він почав підніматися сходами, а Харлін замислився. Про те, чому жрець Бога Війни знає про переїзд спадкоємця до столиці. Про те, як Тієліг приглядатиме за принцем, котрий терпіти не може усіляких жерців та будь-які згадки про Богів.
Так ні до чого не додумавшись, палацовий скарбник вирушив нагору за верховним жерцем.
(Зміщення, несподіване і яскравевтім, як завжди)
Була глибока ніч, про що свідчили хори цикад та одноокий місяць, який спостерігав за грою. На веранді запалили свічки, на столику поставили вазочки з фруктами та печивом, поруч віддавали останнє тепло нічному повітрю чашки з чаєм.
Остання атака захлинулася. Талігхіл вивів резерви і добивав залишки воїнства Армахога.
Все, несподівано мовив той, відкидаючись у кріслі й простягнувши руку до чашки.
Що? не зрозумів Талігхіл.
Я програв, відповів старегх, наїжачивши вуса. Він відсьорбнув з чашки. Цілковита поразка, армію відновити неможливо. Вітаю, Пресвітлий.
Принц не втримавсязадоволено посміхувся, сподіваючись, що тіні приховають посмішкунадто хлопчаковою вона б виглядала.
Що ж він також потягнувся до чашки. А знаєте, у чому помилка?
Ні, Пресвітлий, зізнався Армахог. Хотів, здається, щось додати, але стримався.
Справа в тому, що принц замовк, добираючи слова, побиваючись за кожним воїном, піклуючись про частину, втрачаєте ціле.
«Звучить, наче погано завчена фраза», спало на думку Армахогові. Він розвів руками:
Я роблю так, як звик поводитися у житті.
Талігхіл невдоволено скривився і вже не хотів, аби тіні приховали його обличчя.
А махтас і є одним із проявів життя, зауважив принц. Хіба ні?
Як буде завгодно Пресвітлому, вклонився Армахог. Пізно. Я можу йти?
Авжеж. Якщо забажаєте, вам постелять у кімнаті для гостей, а нідадуть ескорт до столиці. Але якщо залишитеся, завтра вирушимо разомя також їду до міста.
Навряд чи мені потрібен ескорт, Пресвітлий, старегх поставив чашку, підвівся. Маю сумніви, що хтось насмілиться напасти, а якщо таке станетьсяу світі стане на кілька нечестивих душ менше. На добраніч.
Принц провів Армахога невдоволеним поглядом.
Потім позіхнув та потягся за яблуком. Помітив лист, якого привіз старегх. Батько відїхав.
Несподівана туга здавила груди, принц закашлявся, жбурнув яблуко у темряву. Демони! Що діється?!
Але він знав, що діється. Точніше, здогадувався: це якось повязано з його снами, але думати про те, що коїлося, не бажав.
Усе владнається.
(Ти ж знаєш, що це брехня)
Усе владнається! Снидурниці!
(Ні. І ти знаєш це)
Дурниці! Пусте! Це лише сни.
(В інших людей це були б лише сни. Але не в тебе. Не в тебе)
Важко сперечатися з собою. Значно легше піти нагору, у спальню. Навіть коли ти знаєш, що там на тебе чекають чорні пелюстки.
(Мерехтіння веселкових пірїнзміщення)
Армахог поганяв коня і картав себе за дурість: він цілком міг заночувати в садибі. Але принцові слова про те, що махтас«один з проявів життя», вразили його за живе. Через кляту гру спадкоємець не приїхав попрощатися з батьком. Через неї
Назустріч Армахогові з темряви, гуркочучи, вилетіла карета. У напіввідчиненому віконці промайнуло обличчя, яке здалося старегхові знайомим. Дідуган, котрий зустрівся мені сьогодні у садибі Пресвітлих. Дивний збіг.
Кінь хропнув під ним, немов скаржився на життя, але й далі мчав у бік Гардгена. Армахог ще раз озирнувся, та карета вже зникла, а гнатися за нею старегх не хотів. Важкий день. Ще й програв у цей триклятий махтас.
Попереду замиготіли вогники на вежах міста.
Коли Армахог вїхав на вулиці Гардгена, помітив кілька сірих постатей, що сновигали поблизу. Але чи варто було дивуватися, що в цю незвичайну ніч, яка змінила такий самий день, жерці Бога Війни Ув-Дайгрейса не спали?
Мабуть, не варто.
ДЕНЬ ТРЕТІЙ
Я поворухнувсяшия затерпла, та що шия! все тіло нило, наче я просидів у кріслі цілий день. Дивно, минулого разу себе таким виснаженим не почував. І позаминулого теж. Певно, тоді давала взнаки зацікавленістьувага була зосереджена на тому, що відбулось. А сьогодні Демони!
Панове, незворушним, як завжди, голосом Мугід привернув до себе увагу. Панове, певен, багатьом із вас трохи важко. Не дивуйтеся. Заразмайже північ. Як я попереджав, оповідь зайняла більше часу, ніж попередні. Це тому, що я не мав права розривати її, не скінчивши фрагменту.
«Академік» невдоволено запитав:
Пане Мугіде, ви маєте намір оповісти про принца Талігхіла чи про бій в ущелині Кріни?
Ці історії тісно повязані, пане Чрагене, холодно відповів оповідач. Я розумію, ви чекали іншого. Лише ілюстрацій до того, про що більшість і так знає. Та якщо ви сподівалися тільки на це, раджу звернутися до книжок. Тут же доведеться зіткнутися з правдою про давні події і про причини того, що трапилося. Підкреслюю, правдою. Як зазначалося, невдоволені або ті, хто з різних причин не здатен далі сприймати оповіді, можуть залишити «Вежу». Їм повернуть частину грошей.
Слова про можливість покинути «Вежу» неабияк зацікавили мене. Звичайно, безглуздо, але
Нарешті Мугід скінчив промову, і ми почали виходити з кімнатки. Варто було мені ступити на першу ж сходинкуклятий журналіст вже сопів і голосно кахикав. Може, сподівався привернути мою увагу, але оберталися інші! Я ж, навпаки, намагався не дивитися на нього і прискорив ходу. Данкен не відставав.
Я пошукав очима, до якого товариства пристати, та усі поспіхом піднімалися на другий поверх і розсаджувалися за столом. Що робити? Я вдало вмостився між паном Чрагеном та фарбованою товстулею, ледь втримавшись, аби не показати збентеженому Данкенові язика. Журналіст важко зітхнув і з виглядом мученика всівся на протилежному кінці столу.
Першим упорався з вечерею Мугід, повідомив, що завтра буде важкий день, і попрощався. Я подумки хмикнув.
На добраніч, Нулкере, вимовив над моїм вухом ніжний голосок Карни. Бачу, ви чомусь надзвичайно раді.
Що ви маєте на увазі? не зрозумів я.
Ви так усміхаєтеся
Звісно, я розвів руками. Мене протримали цілий день голодного, а потім допустили до столу. Не плакати ж!
Що ж, смачного, вона пішла.
Я подумки вилаяв себе: потрібно тримати емоції під жорсткішим контролем. Якщо й Мугід бачив мене усміхненим Хоча чи не приписую я йому надто великої завбачливості? До того ж, я не завтра збираюся це зробити. Врешті-решт, зупинити він мене не зможея подбаю, аби все виглядало правдоподібно
«Академік» також побажав доброї ночі й пішов. За столом звільнилися місця, і клятий журналіст підсунувся ближче до мене, шалено блимаючи очима. Я стримався, але серйозно розмірковував про те, щоб заїхати у нахабну пику.
Мовчіть! звелів я, варто було Данкенові розтулити рота. Поки їмні слова.
Він завмер, навіть затамував подихпотім хрипло розреготався і вимовив:
Передайте, будь ласка, он той салат.
Я пересилив себе і незворушно передав салат. Рогаті демони! Що се означає?
Він спокійнісінько наклав грибів та ще чогось, потім, подякувавши, повернув тарілку. Я поставив її на місце і здивовано витріщився на писаку.
Що все це означає?
Потім, він махнув виделкою, дайте поїсти.
Негайно поясніть, у чому справа! гаркнув я. На той час людей за столом уже не залишилося, служники були надто далеко та й начхати на служників!
А не пішли б ви, зневажливо проказав Данкен, длубаючись у тарілці.
Я, певна річ, не пішов. Угамувався і почав їсти, впевнений, що цей проноза заговорить. Замовчувати новини довго він не зможе; я бачивйого розпирало від хвилювання.
Нарешті він завершив трапезу і запитав:
Не чекали?
Авжеж! суворо відповів я. Ну то що це означає?
Ви втратили свою здатність впливати на мене за допомогою голосу, Данкен розвів руками. А я набув іншої властивості.
Якої? у мене всередині все похололо.
Він усміхнувся:
Не лякайтеся, Нулкере. Я лише можу бачити крізь стіни.
«Лише»! обурився я. Вас такими абищицями не здивуєш, еге ж?
Припиніть! несподівано твердо наказав Данкен. Якщо гадаєте, що я полинув від щастя до країни Богів, то помиляєтеся. Це дуже незручно інколи. Вкрай важко заснути, знаєте, коли одна зі стін коли там замість каменяпровалля.
Так ви виявили це не щойно?! І мовчали?!
Я намагався пояснити, але ж ви не давали й слова сказати!
Слід було визнати, що він має рацію.
Даруйте, промимрив я. І що ви збираєтеся робити із цим своїм умінням?
Не знаю.
Він усміхнувся:
Здається, саме таку відповідь я отримав од вас не так давно. Тим паче, напружено додав журналіст, що я вже я знову бачу все, як нормальна людина.
Д-демони! прошепотів я. Схоже, починаю розуміти
Що?
Нічого, відповів я, переляканий до нестями. Віщі сни, здатність бачити крізь стіни, керування за допомогою голосу А якщовбивство поглядом?..
Я пильно глянув на нього:
Послухайте, Данкене. Ви мусите нікому не казати про це. Чуєте?
Чути я чую. Та чому?
Завтра, пообіцяв я йому, завтра все поясню. Якщо потраплю до бібліотеки. І
Так?
Будьте обережні,з цими словами я встав з-за столу і попрямував до себе.
Хотілося б знати, хто наступний? І чим все це скінчиться?
Працювати було неможливо, але перемагаючи втому й переляк, я сів за диктофон. Чим швидше закінчу, тим швидше
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Коли всі зібралися за сніданком, я оглянув обличчя сприймачів. Але нічого не виявив. Тільки у Данкена під очима чорніли колапевно, погано спав.
Після сніданку, спускаючись сходами, ми встигли обмінятися кількома фразами.
Ну що? запитав він стиха.
Поки що нічого. А чому у вас вигляд, наче бачили поганий сон?
Демони, це не мені наснився поганий сон! обурено прошепотів журналіст. Сусідка усю ніч голосила, наче біля її ліжка зібралися усі миші «Вежі». Втім, ні. Гадаю, навіть у цьому випадку вона б не репетувала з такою «наснагою».
Стіни тут товсті, звук не пропускають, зауважив я. У вас що, зявилася можливість чути крізь стіни?
Та ні. Я серйозно кажу, а ви не вірите! До речі, її щось не видно.
Кого?
Моєї сусідки. Памятаєте, така огрядна жіночка з фарбованим кучерявим волоссям?
Памятаю. Ну то й що
Не уявляю, випередив він моє запитання. З будь-якого приводужодної ідеї. Залишимо це на потім, гаразд?