А що ж сталося з прикрасою?запитав я.
Її знайшли у коридорі в готелі. З намиста зник тільки один камінь«Зірка Заходу».
Ми з Пуаро перезирнулися. Історія звучала неймовірно дивно.
Аж тут мій друг скочив зі стільця і сказав із жалем:
Боюся, користі з мене було мало. А можна побачитися з мадам?
Вона, мабуть, іще не відійшла від шоку,відказав Рольф.
Тоді я хотів би поговорити з вами тет-а-тет, мосьє.
Звісно.
За кілька хвилин Пуаро повернувся.
А тепер, друже, гайда на пошту!сказав він, радісно потираючи руки.Треба надіслати телеграму.
Кому?
Лордові Ярдлі.Він узяв мене під руку, не даючи більше нічого спитати.Ходімо хутчіше, mon ami. Прекрасно розумію ваші почуття стосовно цієї жахливої справи. Я показав себе далеко не з найкращого боку! А от ви, якби взялися розплутувати всі таємниці, проявили б себе якнайкраще! Bien! От ми все й визнали. А тепер забудьмо про все та й ходім обідати.
Ми вернулися в квартиру Пуаро аж о четвертій. Із крісла під вікном нам назустріч підвелася якась фігура. Лорд Ярдлі. Він був змучений, а погляд його несамовито блукав по кімнаті.
Я отримав вашу телеграму й негайно примчав сюди. І послухайте, я був у Гоффберґа, він мені каже, що ніхто не посилав до нас ніякого фахівця, і телеграми вони не надсилали. Ви що, думаєте
Пуаро підняв руку.
Прошу мені пробачити! Це я послав телеграму і найняв того чоловіка.
Ви? Але навіщо? Чому?промимрив лорд.
Я просто хотів змусити коліщата закрутитися,спокійнісінько відказав Пуаро.
Змусити коліщата закрутитися? Ви про що?ревнув лорд Ярдлі.
І в мене все вийшло,радісно сповістив Пуаро.А тепер, мілорде, маю за честь повернути вам оце!драматичним жестом мій друг дістав щось блискуче і простягнув руку: на долоні в нього лежав великий діамант.
«Зірка Сходу»,прохрипів лорд Ярдлі.Але я не розумію
Справді?перепитав Пуаро.Втім, це не важливо. Повірте, було дуже потрібно, щоб діамант вкрали. Я пообіцяв вам, що збережу його для вас, і дотримав слова. Дозвольте мені зберегти цю маленьку таємницю. Прошу, передайте від мене уклін леді Ярдлі й скажіть їй, що для мене велика честьдолучитися до повернення її прикраси. Яка beau temps, правда? Гарного вам дня, мілорде.
Чемною усмішкою й ласкавими словами мій друг спровадив ошелешеного лорда Ярдлі за двері. А потім повернувся, потираючи руки.
Пуаро,сказав я,зізнайтеся, я божевільний?
Та ні, mon ami, але ваш розум, як завжди, огортає туман.
Де ви взяли діамант?
У містера Рольфа.
Рольфа?
Mais oui! Листи з погрозами, китаєць, стаття в «Світській хроніці»усе це породження одного геніального розуму, розуму містера Рольфа! Ці два діаманти, дивовижно схожі один на одного,опля!їх не існує. Є тільки один діамант, мій друже! Спершу він належав до колекції лорда Ярдлі, але три роки його власником був містер Рольф. Саме цей камінь украв сьогодні він сам, підвівши очі коричневим олівцем. О, я мушу подивитися якийсь фільм за його участі, він неперевершений актор, celui-là!
Але навіщо йому було красти діамант у самого себе?спитав я спантеличено.
На те він мав кілька причин. По-перше, леді Ярдлі стала норовливою.
Леді Ярдлі?
Пригадуєте, в Каліфорнії лорд залишив її на самоті й розважався окремо. Аж тут нагодився містер Рольф, красивий і романтичний на позір чоловік. Але au fond він виявився доволі практичним, ce monsieur! Він закрутив голову леді Ярдлі, а потім почав її шантажувати. Позавчора ввечері мені вдалося змусити леді Ярдлі зізнатися в усьому. Вона визнала власну нерозсудливість, і я вірю її каяттю. Але в Рольфа залишилися листи від неї, які можна зрозуміти так, як вигідно йому. Боячись, що дійде до розлучення і в неї заберуть дітей, леді погодилася на всі Рольфові умови. Але власних грошей у неї не було, тому довелося віддати діамант, замінивши його в намисті підробкою. Мене одразу насторожив збіг у даті появи «Зірки Заходу». Усе минуло гладко. А потім лорд Ярдлі вирішив узятися за розум. І тут зявилася перспектива продати діамант. Підміну одразу виявили б. Тож леді в розпачі написала Рольфу, щойно той прибув в Англію. Актор заспокоїв її й узявся готувати аферуподвійну крадіжку. Так він мав заспокоїти леді, щоб та нічого не вибовкала чоловікові (цього наш шахрай не хотів аж ніяк), та ще й отримати 50 000 фунтів страхових грошей (ха, а ви про них геть забули!), і водночас залишити діамант собі. І тут свої пять шилінгів у цю справу вставив я. Ярдлі дізнаються про експерта, який має оцінити вартість діаманта. Леді негайно організовує крадіжку коштовностія й не сумнівався, що вона це зробить! Сценарій розігрується дуже успішно. Але Еркюль Пуаровін бачить тільки факти. Що трапилося насправді? Леді вимкнула світло, грюкнула дверима, кинула намисто в коридор і закричала. Іще нагорі вона встигла вийняти діамант щипцями
Але ж ми бачили намисто на її шиї!заперечив я.
Перепрошую, мій друже. Її рука закривала частину намиста, де саме зяяла дірка від діаманта. А заздалегідь причепити шматочок шовку на дверіз таким навіть дитина легко впорається! Ну і, звісно, щойно Рольф прочитав про крадіжку, він організував власну невеличку комедію. І зіграв її чудово!
Що ви йому сказали?мене розбирала цікавість.
Я сказав, що леді Ярдлі розповіла чоловікові всю правду, і що вона доручила мені повернути намисто, і якщо він негайно не передасть мені діамант, то доведеться вжити всіх необхідних заходів. Ну, і ще кілька вигадок, які в той момент спали мені на думку. Він любісінько мене послухався!
Я на хвилю задумався.
Але вийшло трохи несправедливо щодо Мері Марвелл. Вона втратила діамант без власної вини.
Ха!доволі грубо вигукнув Пуаро.Вона отримала чудову рекламу. А це все, що потрібно цій красуні! От ледівона інша. Bonne mère, très femme!
Так,сказав я невпевнено, бо не зовсім поділяв його смаки щодо жінок.Думаю, це Рольф надсилав їй копії листів із погрозами.
Pas du tout,вигукнув Пуаро,вона прийшла за порадою Мері Кавендіш, щоб я допоміг їй залагодити її проблему. А потім дізналася, що Мері Марвелл, яку вважала своїм ворогом, вже в нас побувала, і змінила плани відповідно до ситуації, про яку ви, мій друже, самі їй повідомили. Поставивши леді кілька запитань, я зрозумів, що це ви розказали їй про листи, а не вона вам! А леді Ярдлі залишалося лише скористатися тим шансом, що ви їй запропонували.
Не вірю!вихопилося в мене, бо слова Пуаро добряче мене зачепили.
Si, si, mon ami, шкода, що ви не вивчаєте психологію. Леді сказала, що знищила листи? О-ля-ля, жінка ніколи не знищить листа, якщо в цьому не буде крайньої потреби. Навіть якщо знищити його було б справді варто.
Усе це дуже добре,сказав я, відчуваючи, як серджуся все більше,але ви виставили мене справжнісіньким дурнем! Від початку й до кінця! Звісно, легко пояснювати події логічно, коли все вже позаду. Однак усьому є межа!
Але ви так пишалися собою, мій друже, що я не став руйнувати ваших ілюзій.
Це неправильно. Цього разу ви зайшли задалеко.
Mon Dieu! Та перестаньте ви гніватися на пустому місці, mon ami!
З мене годі!я вийшов геть, грюкнувши дверима. Пуаро зробив із мене посміховисько, і я вирішив, що його треба провчити. Хай мине трохи часу, перш ніж я йому пробачу! Він навмисно підлаштував усе так, щоб я виставив себе повним дурнем!
Трагедія в Мерсдон-Менорі
Я поїхав із міста на кілька днів у справах, а коли повернувся, то застав Пуаро за спаковуванням знаменитої маленької валізи.
A la bonne heure, Гастінґсе, я боявся, що ви повернетеся додому пізніше й не зможете поїхати зі мною.
Значить, вам підкинули справу?
Так. Втім, мушу визнати, що вона навряд чи виявиться цікавою. Страхова компанія «Північна спілка» попросила мене зясувати обставини смерті містера Мелтреверса, який кілька тижнів тому застрахував у них життя на пятдесят тисяч фунтів.
На пятдесят тисяч?мене ця історія дуже зацікавила.
Звісно, в договорі був пункт про самогубство. Якби протягом року він убив себе, гроші родині не виплатили б. Містера Мелтреверса ретельно оглянув лікар, який працює у страховій компанії. І хоча клієнта вже не можна було назвати чоловіком у розповні літ, здоровя він мав, здавалося, цілком добре. А проте в середу, тобто позавчора, його тіло знайшли в полі недалеко від домужив він у Мерсдон-Менорі, графство Ессекс. Причиною смерті містера Мелтреверса назвали внутрішній крововилив. І не було б у цьому нічого надзвичайного, якби не літали останнім часом чорні чутки про фінансове становище цього пана. «Північна спілка» отримала найпевніші відомості про те, що Мелтреверс стояв на порозі банкрутства. Отже, все не так просто в цій справі. Мелтреверс мав молоду вродливу дружину, і злі язики кажуть, що він зібрав усі гроші, які в нього ще лишалися, щоб заплатити внесок за страхування життя на користь дружини, а тоді вчинив самогубство. Такі випадки вже бували. Хай там як, мій друг Альфред Райт, директор «Північної спілки», попросив мене розслідувати цю справу, хоч я й не можу гарантувати, що розгадаю загадку. Якби причиною смерті назвали серцеву недостатність, я б міг сподіватися на більше, бо цим діагнозом місцеві лікарі зазвичай намагаються прикрити власну нездатність визначити, від чого насправді помер пацієнт. Але крововиливпричина цілком конкретна. І все ж ми мусимо поїхати туди й спробувати щось дізнатися. У вас, Гастінґсе, є пять хвилин, щоб спакувати речі, бо нам уже пора ловити таксі до вокзалу.
За годину ми зійшли з потяга на маленькій станції «Мерсдон-Лі». Нам сказали, що до маєтку Мерсдон-Менор звідсине більше милі. Пуаро вирішив, що нам варто пройтися, і ми вирушили головною вулицею містечка.
Які в нас плани?запитав я.
Спершу треба поговорити з лікарем. Я довідався, що тут, у Мерсдон-Лі, він тільки один, доктор Ральф Бернард. Ось ми, до речі, підійшли до його будинку.
Будинок більше нагадував високий котедж. Він стояв у глибині двору, далі від дороги. На металевій пластині на воротах було вигравіювано імя лікаря. Ми пройшли стежкою до дверей і подзвонили.
Нам пощастило: була якраз приймальна година, але пацієнти під кабінетом ще не зібралися. Доктор Бернард, сутулий і гостроплечий чоловік у літах, виявився трохи неуважним, але привітним співрозмовником.
Пуаро відрекомендувався і розповів, чому ми прийшли, підкресливши, що страхова компанія має намір розслідувати всі деталі цієї справи.
Ну звісно, звісно,дивлячись повз нас, сказав доктор Бернард,мабуть, такий багатий чоловік застрахував життя на досить пристойну суму?
Ви думаєте, він був заможний, докторе?
Лікар, здавалося, здивувався.
А хіба ні? У нього було два автомобілі, та й Мерсдон-Менорвеликий маєток, утримання його влітало в копієчку. Хоча, здається, купив він його задешево.
Я чув, що останнім часом покійник мав фінансові проблеми,сказав Пуаро, дивлячись лікарю просто в очі.
Але той тільки сумно похитав головою.
Невже? Справді. Тоді його дружині вельми пощастило, що він застрахував життя. Вона дуже мила юна особа, але ця катастрофа зовсім вибила її з колії. Бідна жінка перетворилася просто-таки на клубок нервів. Я намагався допомогти їй як міг, але, звісно, вона пережила надто сильний шок.
Містер Мелтреверс давно звертався до вас, поки ще був живий?
Сер, він ніколи до мене не звертався.
Невже?
Містер Мелтреверс був прихильником християнської наукищось таке я чув.
Але ви оглянули тіло?
Звісно. Мене викликав один із садівників.
І у вас не виникло сумніву щодо причин смерті?
Жодного. У нього на губах була кров, але переважно крововилив був, мабуть, внутрішній.
Він лежав там, де його знайшли?
Так, до тіла не торкалися. Покійник лежав на краю невеликого поля. Він, напевно, вийшов стріляти у граків, бо біля нього лежала фермерська гвинтівка. Мабуть, крововилив почався несподівано. Найімовірніше, відкрилася виразка шлунку.
І у вас не виникає навіть найменшої підозри, що його могли застрелити?
Та що ви кажете, сер!
Перепрошую,смиренно мовив Пуаро,але якщо мене не підводить память, недавно сталося вбивство, що його лікар спершу назвав смертю від серцевого нападу, аж поки констебль не вказав йому на дірку від кулі в голові у покійника!
Ви не знайдете жодної дірки від кулі на тілі в містера Мелтреверса,сухо відказав доктор Бернард,а тепер, джентльмени, якщо це все, про що ви хотіли поговорити
Ми зрозуміли натяк.
Гарного вам дня, лікарю, і дуже дякуємо вам, що любязно погодилися відповісти на наші запитання. До речі, ви не вважали за необхідне зробити розтин?
Звісно, що ні,доктор Бернард почав уже сердитися,причина смерті була очевидна, і я, як і всі мої колеги, намагаюся зайвий раз не завдавати болю родичам покійного пацієнта.
Розвернувшись, лікар захряснув двері просто перед нашими носами.
Що думаєте про доктора Бернарда, Гастінґсе?спитав мене Пуаро, коли ми вже йшли вулицею в напрямку до Менора.
Гидкий старий пень.
Я завжди погоджувався з вашими тонкими оцінками характерів, мій друже,відказав на це Пуаро.
Я підозріливо покосував на нього, але детектив, здавалося, був цілком серйозний. Аж тут його очі хитро заблищали, і він додав:Тільки коли йдеться про вродливих жінок!
Я кинув на нього холодний погляд.
Коли ми нарешті дісталися до маєтку, двері нам відчинила немолода покоївка. Пуаро дав їй візитку та листа від страхової компанії до місіс Мелтреверс. Покоївка відвела нас у східну вітальню з великими вікнами, а сама пішла повідомити про нас своїй пані. За десять хвилин двері відчинилися, і на порозі зявилася тонка постать у траурному вбранні.
Мосьє Пуаро?нерішуче мовила вона.
Мадам!Пуаро зірвався на ноги й галантно вклонився, а тоді кинувся до жінки.Страшенно шкода, що я мушу тривожити вас. Але що ми можемо вдіяти? Les affaires, у них немає ні краплі співчуття.
Місіс Мелтреверс дозволила йому провести себе до стільця. Її очі були червоні від сліз, але вони не могли затьмарити її неймовірної краси. Жінці було двадцять сім чи вісім років, вона мала дуже світле волосся, блакитні очі й гарненькі пухкі вуста.
Ідеться про страхування мого чоловіка, я не помиляюся? Але невже так необхідно перевіряти все саме теперодразу після
Тримайтеся, мадам. Тримайтеся! Розумієте, ваш чоловік застрахував своє життя на досить велику суму, а в таких випадках страхові компанії завжди намагаються зясувати для себе деякі деталі. Вони уповноважили мене виступати від їхнього імені. Повірте, я докладу всіх зусиль, щоб вас якнайменше засмучувати. Не могли б ви переповісти мені сумні події середи?
Я переодягалася до чаю, коли в кімнату до мене зайшла служниця: в будинок щойно забіг один із садівників і сказав, що знайшов
Голос місіс Мелтреверс зірвався. Пуаро співчутливо взяв її за руку.
Розумію. Не продовжуйте! Ви бачилися з чоловіком удень по обіді?
Ні, після обіду я пішла в містечко, щоб купити марки, а він, мабуть, обходив поля.
Стріляв у граків, так?
Так, він зазвичай брав із собою гвинтівку. Я здалеку чула кілька пострілів.
А де тепер ця гвинтівка?
Думаю, у вітальні.
Жінка повела нас туди, знайшла зброю й передала її Пуаро, а той уважно розглянув гвинтівку.
Бачу, було зроблено два постріли,сказав він і віддав зброю місіс Мелтреверс.А тепер, пані, чи можу я просити оглянути
Він делікатно замовк.
Служниця відведе вас,тихо мовила жінка, відвертаючись.
Викликали покоївку, і вона провела Пуаро нагору. Я залишився наодинці з красивою нещасною жінкою. Розмовляти з нею чи краще мовчати? Я сказав щось про погоду, вона неуважно відповіла. За кілька хвилин повернувся Пуаро.
Дякую, мадам, ви були дуже любязні. Не думаю, що нам іще раз доведеться турбувати вас із цього питання. До речі, ви знаєте щось про фінансове становище свого чоловіка?
Вона похитала головою.
Анічогісінько. Я не дуже знаюся на такому.
Зрозуміло. Тоді навряд чи ви зможете нам розказати, чому він раптом вирішив застрахувати життя. Адже раніше він такого не робив?