Але в цей особливий вечір мсьє Блонден тричі виявив свою королівську милістьгерцогині, лорду, відомому прихильнику перегонів, і маленькому чоловічкові з кумедною зовнішністю та величезними чорними вусами, який, на думку випадкового спостерігача, не міг своєю присутністю принести слави ресторанчику «У тітоньки».
Мсьє Блонден, однак, поводився надзвичайно любязно. Хоча клієнтам уже півгодини відповідали, що немає жодного вільного столика, якимось таємничим чином у найкращому місці ресторану один таки знайшовся. Мсьє Блонден провів туди гостя з підкресленою шанобливістю.
Звісно, для вас столик завжди знайдеться, мсьє Пуаро! Як би я хотів, щоб ви частіше вшановували нас своєю присутністю!
Еркюль Пуаро всміхнувся, пригадуючи давню історію, у якій фігурували труп, офіціант, мсьє Блонден і дуже вродлива леді.
Ви дуже любязні, мсьє Блонден,сказав він.
Ви сам, мсьє Пуаро?
Так, сам.
О, тоді Жуль приготує для вас не страву, а справжню поему! Жінки, попри їхню чарівність, мають одну вадувони відволікають від їжі! Вам сподобається вечеря, мсьє Пуаро, це я вам обіцяю. Тепер щодо вина
До розмови, що перейшла у вузьке русло, долучився Жуль, метрдотель.
Перед тим як відійти, мсьє Блонден затримався на мить і, знизивши голос, конфіденційно запитав:
Працюєте над серйозною справою?
Пуаро похитав головою.
Я, на жаль, зараз відпочиваю,тихо відповів він.Свого часу я трохи заощадив, і тепер маю можливість насолодитися неробством.
Я вам заздрю.
Ні-ні, це не надто розумно. Запевняю вас, це не так весело, як здається,він зітхнув.Правду кажуть, що людина була змушена винайти роботу, щоб позбавитися від необхідності думати.
Мсьє Блонден підняв руки в знак протесту.
Але ж є стільки всього! Є подорожі!
Так, подорожі. Із цим у мене все не так погано. Планую цієї зими вирушити до Єгипту. Кажуть, клімат там чудовий. Можна втекти від туманів, сірості, одноманітного безперервного дощу.
Ах, Єгипет!зітхнув мсьє Блонден.
Здається, тепер туди можна поїхати потягом, уникаючи подорожі морем, окрім перетину Ла-Маншу.
То море вам не до душі?
Пуаро похитав головою та ледь здригнувся.
Мені теж,співчутливо мовив мсьє Блонден.Цікаво воно діє на шлунок.
Але тільки на деякі шлунки! Є люди, на яких хитавиця взагалі не діє. Ба більше, їм це подобається!
Несправедливо з боку милостивого Бога,сказав мсьє Блонден.
Він скорбно похитав головою і пішов, занурившись у єретичні думки.
Безшумні меткі офіціанти сервірували стіл. Тости «мелба», вершкове масло, відерце з льодом, усі необхідні атрибути до вишуканої їжі.
Негритянський оркестр вибухнув екстазом дивних незлагоджених звуків. Лондон танцював.
Еркюль Пуаро озирнувся навколо, впорядковуючи враження у своїй систематизованій памяті.
Які знуджені та втомлені обличчя в більшості присутніх! Кілька кремезних чоловіків, здавалось, весело проводили час, але на обличчях їхніх супутниць читалися терплячість і витримка. Огрядна жінка в фіалковій сукні світилася від щастя Звичайно, товстуни мають свою принаду в життінасолоду смаком, смак до життя, що заборонені тим, хто має більш витончені силуети.
То тут, то там сиділа молодь: хтось із відсутнім поглядом, хтосьзнуджений, а хтось, без сумніву, нещасний. Як абсурдно називати щасливою порою молодістьчас, коли люди найбільш вразливі!
Погляд Пуаро потеплішав, наткнувшись на одну пару. Які ж вони гармонійні: високий широкоплечий чоловік і струнка тендітна дівчина. Два тіла рухалися в бездоганному ритмі щастя. Щастя, яке вони мали тут і зараз, одне в одному.
Танець завершився. Після оплесків музика залунала знову. А коли закінчилася, пара повернулась до столика поруч із Пуаро.
Розчервоніла дівчина сміялася. Сівши, вона повернулась до супутника, і Пуаро роздивився її веселе обличчя.
Та крім сміху, у її очах було ще щось.
Пуаро з сумнівом похитав головою.
«Вона аж занадто його кохає, та дівчинка,сказав він собі.Це небезпечно. Небезпечно».
А тоді він почув слово «Єгипет».
До нього чітко долинали їхні голоси: дівочийюний, свіжий, зухвалий, з тонким відтінком мякої, чужої «р»і чоловічийприємний, приглушений голос добре вихованого англійця.
Саймоне, я не кажу «гоп», поки не перескочу. Будь певен, Ліннет нас не кине!
Можливо, я її розчарую.
Дурниці, ця робота саме для тебе.
Насправді я думаю, що Я не сумніваюся, що впораюсь. І я старатимусь заради тебе.
Дівчина мяко розсміялася щирим, щасливим сміхом.
Зачекаємо три місяці, щоб переконатися, що тебе не звільнять, і тоді
І тоді я покладу до твоїх ніг усі земні блага. У цьому ж суть, так?
І, як я казала, поїдемо до Єгипту в медовий місяць. До чорта витрати! Усе своє життя я хотіла поїхати до Єгипту! Ніл, піраміди, пісок
Його голос звучав невиразно:
Ми побачимо все це разом, Джекі, разом. Хіба це не чудово?
Хотіла б я знати, чи для тебе це буде так само казково, як і для мене? Чи хочеш ти цього так само, як я?
Її голос раптом став різким, очі широко розплющилися, мов від страху.
Відповідь чоловіка була такою ж різкою:
Не мели дурниць, Джекі.
Але дівчина повторила:
Хотіла б я знатиі, знизавши плечима, запропонувала:Потанцюймо?
Еркюль Пуаро пробурмотів:
Une qui aime et un qui se laisse aimer. Так, я теж хотів би знати.
VIІ
А що як норов у нього ще той?спитала Джоанна Саутвуд.
Ліннет похитала головою.
Не думаю. Я довіряю смаку Жаклін.
Але ж закохані сприймають усе по-іншому.
Ліннет нетерпляче похитала головою й змінила тему.
Мушу йти на зустріч із містером Пірсом щодо того проекту.
Проекту?
Так, є кілька жахливих, антисанітарних старих будинків. Я збираюся їх знести, а мешканців переселити.
Як же ти піклуєшся про інтереси громадськості та гігієну, любонько!
Вони мусять переїхати. Вікна тих будинків виходитимуть на мій новий басейн.
А їхні мешканці згодні переїхати?
Більшість це радо зробить, але є кілька впертих дурнів. Це так дратує. Схоже, вони не розуміють, наскільки покращаться умови їхнього життя!
Здається, ти вимагаєш занадто наполегливо.
Люба Джоанно, це ж справді для їхнього блага.
Так, дорогенька. Я в цьому впевнена. Примусове благо.
Ліннет насупилася, а Джоанна розсміялася.
Ну що, ти ж тиран, визнай. Добродійний тиран, якщо можна так сказати.
І зовсім я не тиран!
Але ти завжди робиш усе по-своєму!
Не завжди.
Ліннет Ріджвей, ти можеш глянути мені просто в очі й розповісти хоча б про один випадок, коли ти не отримала того, що хотіла?
Купу разів.
О, так, «купу разів», саме так, але жодного конкретного прикладу. І ти просто не згадаєш, любонько, як би не намагалася! Тріумфальна поїздка Ліннет Ріджвей золотою колісницею.
Ліннет різко спитала:
Гадаєш, я егоїстка?
Ні, ти просто непереможна. Сукупний ефект грошей і привабливості. Усе тобі підпорядковується. Те, чого не можеш купити за гроші, ти купуєш усмішкою. Результат: Ліннет Ріджвей, дівчина, яка має все.
Джоанно, ти просто смішна!
Гаразд, хіба ти маєш не все?
Здається, усе Це якось відразливо!
Звісно, це відразливо, дорогенька! З часом тобі, напевне, стане страшенно нудно, усе набридне. Тож поки насолоджуйся тріумфальною поїздкою в золотій колісниці. От тільки цікаво, дуже цікаво, що станеться, коли ти захочеш проїхати вулицею, а там знак: «Проїзд заборонено».
Не будь ідіоткою, Джоанно.
До них підійшов лорд Віндлзгем, і Ліннет повернулася до нього:
Джоанна каже мені всяку гидоту.
То все від злості, любонько, від злості,ухильно відповіла Джоанна, піднімаючись із крісла.
Дівчина вийшла, не перепросивши: вона помітила, як палають очі Віндлзгема.
Якусь мить лорд мовчав, а потім одразу перейшов до суті.
Ліннет, ти вже обдумала?
Вона повільно відповіла:
Я надто груба? Гадаю, якщо я не впевнена, краще ска зати «ні»
Він перервав:
Не кажи цього! У тебе є час, стільки, скільки захочеш. І знаєш, я думаю, що ми будемо щасливі разом.
Розумієте,сказала Ліннет винуватим, майже дитячим тоном,мені тут усе так подобається.Вона провела рукою.Я хотіла зробити Вудхолл ідеальним заміським маєтком. І думаю, я добре постаралась, хіба ні?
Тут чудово. Прекрасне планування. Усе ідеально. Ліннет, ти розумниця.
На мить він замовк, а тоді продовжив:
Але ж тобі подобається Чарлтонбері? Звісно, маєток треба модернізувати й усе таке, але ти в цьому чудово розумієшся. І тобі це подобається.
Так, звісно, Чарлтонберібожественне місце.
Вона говорила з ентузіазмом, але раптом відчула холод усередині. Пролунала дивна нотка, що стривожила її повне задоволення життям. Вона не відразу проаналізувала це нове почуття, але пізніше, коли Віндлзгем пішов, спробувала зрозуміти, що відбувається в закамарках її серця.
Чарлтонбері, так, це воно. Її обурила згадка про Чарлтонбері. Але чому? Чарлтонбері доволі відоме місце. Предки Віндлзгема володіли ним ще з часів королеви Єлизавети. Хазяйка Чарлтонбері мала б шанований статус у суспільстві, а Віндлзгем був однією з кращих partiв Англії.
Звісно, він не міг сприймати Вудхолл серйозно А Вудхолл ніяк не спромігся б конкурувати з Чарлтонбері.
Так, але Вудхолл був її! Вона побачила його, купила, відбудувала, відновила, щедро вклавши гроші в маєток. Це була її власність, її королівство.
Але все це втратить сенс, якщо вона одружиться з Віндлзгемом. Що вони робитимуть з двома особняками? Зрозуміло, що від одного з них (звісно, від Вудхолла), доведеться відмовитись.
Вона, Ліннет Ріджвей, уже не існуватиме. Вона стане графинею Віндлзгем і принесе власнику Чарлтонбері розкішне придане. Вона стане дружиною короля, а не королевою.
«Це ж просто смішно»,подумала Ліннет.
Але ж цікаво, яка ненависна для неї думка покинути Вуд-холл
Та невже більше нічого її не турбувало?
Голос Джекіз дивною, тремтливою ноткою, коли вона казала: «Я помру, якщо не вийду за нього заміж! Я помру! Помру!»
Так щиро, так палко. Чи вона, Ліннет, те саме відчуває до Віндлзгема? Звичайно, ні. Можливо, вона ніколи ні до кого не матиме таких почуттів. Мабуть, це чудововідчувати таке
З відчиненого вікна долинув шум мотора.
Ліннет нетерпляче здригнулась. Це, певно, Джекі та її наречений. Ліннет вийшла їм назустріч.
Вона стояла у дверях, коли Жаклін і Саймон Дойл вийшли з машини.
Ліннет!кинулась до неї Джекі.Це Саймон. Саймоне, це Ліннет, найпрекрасніша людина у світі.
Ліннет поглянула на високого молодого чоловіка з широкими плечима, блакитними очима, жорстким кучерявим каштановим волоссям, квадратним підборіддям і хлопячою, чарівною, простою усмішкою
Дівчина протягнула йому руку. Долоня Саймона була сильна й тепла Ліннет сподобалося, як він дивився на неїз наївним, щирим захопленням.
Джекі сказала йому, що вона чудова, і він, очевидно, думав так само.
Її охопило тепле й солодке відчуття спяніння.
Хіба тут не мило?спитала вона.Заходьте, Саймоне, дозвольте мені гідно привітати свого нового управителя.
Повернувшись, щоб повести їх за собою, Ліннет подумала: «Я страшенно, страшенно рада. Мені сподобався хлопець Джекі, надзвичайно сподобався»
І тоді щемлива думка: «Джекі пощастило»
VIІІ
Відкинувшись на спинку плетеного крісла й позіхаючи, Тім Аллертон вдивлявся в море. Раптом він швидко зиркнув убік, на свою матір.
Місіс Аллертон була приємною сивою жінкою пятдесяти років.
Щоразу, дивлячись на сина, вона суворо стискала губи, щоб приховати велику любов до нього. Та цей трюк навіть незнайомців рідко міг обманути, а Тім усе прекрасно розумів.
Мамо, тобі справді подобається Майорка?спитав він.
Ну,не поспішала з відповіддю місіс Аллертон.Тут дешево.
І холодно,додав Тім, ледь здригнувшись.
То був високий худий юнак з темним волоссям і доволі вузькою грудною кліткою. У нього була красива форма губ, сумні очі, нерішуче підборіддя й довгі тонкі руки.
Тім ніколи не мав міцної статури, а кілька років тому йому загрожувало виснаження організму. Усі знали, що він «пише», але друзям було відомо, що розпитувати його про літературну працю небажано.
Про що думаєш, Тіме?
Місіс Аллертон була насторожена. Її сяючі карі очі дивилися з підозрою.
Тім Аллертон засміявся.
Я думав про Єгипет.
Єгипет?у голосі жінки почувся сумнів.
Справжнє тепло, рідна. Ліниві золоті піски. Ніл. Я хотів би побачити Ніл, а ти?
О, я б із задоволенням,сказала вона беземоційно.Але Єгипетце дорого, любий. Не для тих, хто рахує кожне пенні.
Тім розсміявся. Він устав, потягнувся. І раптом ожив, пожвавішав. У голосі чулася радість.
Грошіто моя турбота. Так, матусю. Невелика угода на біржі. Результати цілком задовільні. Я дізнався цього ранку.
Сьогодні вранці?різко перепитала місіс Аллертон.Ти отримав лиш один лист, і він
Вона замовкла й прикусила язика.
Тім на мить задумався: розсміятися йому чи розсердитись. Та веселий настрій узяв гору.
Лист від Джоанни,закінчив він холодно.Саме так, матінко. Ти просто королева детективів! Знаменитий Еркюль Пуаро мав би добре наглядати за своїми лаврами, коли поруч ти.
Місіс Аллертон, здавалось, дуже роздратувалася.
Я просто побачила почерк
І зрозуміла, що лист не від брокера? Саме так. Насправді я ще вчора отримав від нього повідомлення. Почерк Джоанни одразу ж кидається у вічіслова розлізлися по конверту, наче павутина пяного павука.
Що пише Джоанна? Якісь новини?
Місіс Аллертон намагалася говорити буденно й спокійно. Дружба між сином і його троюрідною сестрою Джоанною Саутвуд завжди її дратувала. Не те щоб, як вона казала, «там щось було». Вона переконана, що нічого не було. Тім ніколи не мав до Джоанни ніжних почуттів, як і вона до нього. Їхнє взаємне тяжіння, здається, базувалося на плітках і великій кількості спільних друзів та знайомих. Обоє любили і людей, і поговорити про них. Джоанна вміла бути дотепною, навіть їдкою.
І не через страх, що Тім може закохатися в Джоанну, місіс Аллертон трохи напружувалася щоразу, коли Джоанна була поруч чи коли від неї приходив лист.
То було інше почуття, яке важко пояснити. Можливо, невизнані ревнощі через те щире задоволення, яке Тім відчував поряд із Джоанною. Син і мати були такі ідеальні компаньйони, що, побачивши його, захопленого іншою жінкою, місіс Аллертон завжди трохи тривожилася. Вона також припускала, що своєю присутністю в таких випадках вона ставила барєр між двома представниками молодшого покоління. Часто жінка заставала їх зануреними в розмову, яка з її появою швидко згорталася, і, здавалось, цю компанію приймали вимушено, як обовязок. Звичайно, місіс Аллертон не любила Джоанну Саутвуд. Вона вважала дівчину нещирою, фальшивою та поверховою. Їй було дуже важко втриматися від того, щоб говорити про неї піднесеним тоном.
У відповідь на її запитання Тім витягнув лист із кишені та швидко його проглянув. Мати тим часом відмітила, що лист був доволі довгим.
Нічого особливого,сказав він.Девеніші розлучаються. Старий Монті постане перед судом за водіння пяним. Віндлзгем виїхав до Канади. Схоже, його надто зачепила відмова Ліннет Ріджвей. Вона таки збирається одружитися з тим своїм управителем.
Це щось неймовірне! Він дуже неприємний?
Ні, зовсім ні. Він з девонширських Дойлів. Без грошей, звичайно. Власне, він був заручений з однією з найкращих подруг Ліннет. Не дуже гарна історія.
Я тут взагалі нічого гарного не бачу,сказала місіс Аллертон, почервонівши.
Тім окинув її поглядом, сповненим любові.
Я знаю, матусю. Ти не схвалюєш привласнення чужих чоловіків і подібні історії.
За моєї молодості ми мали принципи. І це було дуже добре! А тепер молоді люди, схоже, думають, що можуть робити все, що завгодно.
Тім усміхнувся.
Вони не тільки так думають, а й роблять те, що хочуть. VideЛіннет Ріджвей!
Ну, як на мене, це огидно.
Хлопець підморгнув їй.
Веселіше, мій консерваторе! Мабуть, я згоден з тобою! У всякому разі я ще не привласнив собі нічиєї дружини чи нареченої.