Я впевнена, що ти б ніколи цього не зробив,сказала місіс Аллертон, додавши із запалом:Я виростила тебе належним чином.
Отже, то твоя заслуга, не моя.
Він глузливо всміхнувся, склав лист і знову сховав. У місіс Аллертон промайнула думка, що він показував їй більшість листів, а з Джоанниних зачитував лише уривки.
Але вона відігнала негідну думку й вирішила, як завше, поводитись як леді.
І як поживає Джоанна?запитала вона.
Та так собі. Пише, що планує відкрити у Мейферікрамничку з делікатесами.
Вона завжди скаржиться на брак грошей,пустила шпильку місіс Аллертон,але на місці їй не сидиться, а одяг, певне, коштує цілого статку. Джоанна завжди прекрасно одягнена.
Ну,відказав син,вона, мабуть, не платить за нього. Ні, мамо, я не про те, про що подумав твій едвардіанський розум. Я думаю, вона буквально не сплачує своїх рахунків.
Жінка зітхнула.
Ніяк не зрозумію, як люди це роблять.
О, це своєрідний особливий талант. Якщо маєш екстравагантний смак і зовсім не відчуваєш вартості грошей, то отримаєш у кредит будь-яку суму.
Так, але зрештою потрапиш до суду через неспроможність виплати, як бідолашний сер Джордж Вуд.
Ти маєш слабинку до того старого торговця кіньми. Можливо, тому, що він назвав тебе пупянком під час танцю в 1879 році?
У 1879 я ще не народилася,із запалом відрізала місіс Аллертон.У сера Джорджа блискучі манери, і більше не смій називати його торговцем кіньми.
Я чув про нього кумедні історії від знайомих.
Ви з Джоанною не зважаєте, що говорите про людей. Будь-що підійде, лише б удосталь позлословити.
Тім здивовано підняв брови.
Матусю, чому ти так розсердилася? Я й не знав, що старий Вуд тобі так подобається.
Ти не розумієш, наскільки важко йому було продати Вуд-холл. Він так дбав про те місце.
Тім придушив своє бажання заперечити. Хто він, зрештою, щоб судити? Натомість юнак задумливо сказав:
Знаєш, гадаю, тут твоя правда. Ліннет запросила його приїхати й подивитися, що вона зробила з маєтком, але він навідріз відмовився.
Звичайно. Їй слід було добре подумати, перш ніж його запрошувати.
Здається, він заповзявся на неї, щось бурмоче собі під ніс щоразу, коли її бачить. Не може пробачити, що вона заплатила найвищу ціну за той трухлявий сімейний маєток.
А ти геть не зрозумієш?різко запитала місіс Аллертон.
Чесно кажучи, ні,спокійно сказав Тім.Навіщо жити минулим? Для чого чіплятися за те, що вже пройшло?
А що пропонуєш натомість?
Він знизав плечима.
Мабуть, сильне захоплення. Щось нове. Радість незнання того, що чекає нас день у день. Замість того щоб успадковувати непотрібний шматок землі, радіти, що можеш заробити гроші сам, своїм розумом і здібностями.
Тобто успішна угода на фондовій біржі!
Він розсміявся.
Чому б ні?
А якби таку ж суму на фондовій біржі ти втратив?
Матусю, це доволі нетактовно. І сьогодні зовсім недоречно То як щодо Єгипту?
Ну
Він з усмішкою перервав:
Усе домовлено. Ми ж обоє завжди хотіли поїхати до Єгипту.
Коли ти пропонуєш їхати?
О, наступного місяця. Січень тамнайкращий час. Насолоджуватимемося чудовим оточенням у цьому готелі ще кілька тижнів.
Тіме,докірливо мовила місіс Аллертон, а тоді винувато додала:Боюся, я обіцяла місіс Ліч, що ти супроводжуватимеш її до поліцейського відділка. Вона не говорить іспанською.
Тім нахмурився.
Через її каблучку? Криваво-червоний рубін коновалової дочки. Вона й далі наполягає, що його вкрали? Я піду, якщо хочеш, але тільки змарную час. Вона просто наробить прикрощів якійсь бідолашній служниці. Я чітко бачив перстень на її пальці, коли вона заходила в море того дня. Він зісковзнув у воду, а вона навіть не помітила.
Вона впевнена, що залишила його на туалетному столику.
Та ні. Я бачив це на власні очі. Та вона дурепа. Як і кожна жінка, яка гордовито заходить у море в грудні, вдаючи, що вода тепла, бо в ту мить яскраво світить сонце. У будь-якому разі огрядним жінкам треба заборонити купатися: вони просто огидні у своїх купальних костюмах.
Гадаю, мені слід відмовитися від купання,пробурмотіла місіс Аллертон.
Тім голосно фиркнув.
Тобі? Та ти втреш носа більшості молодих дівчат!
Місіс Аллертон зітхнула й сказала:
Шкода, що тут так мало молоді.
Хлопець рішуче похитав головою.
А меніні. Нам з тобою тут і без незнайомців добре.
Ти хотів би, щоб Джоанна була тут.
Ні,його голос несподівано прозвучав твердо.Тут ти цілком помиляєшся. З Джоанною цікаво та весело, але вона мені не надто подобається. Якби вона була поруч, то діяла б мені на нерви. Я радий, що її тут немає. Я б не переймався, якби більше її не побачив.
І ледь чутно додав:
Існує тільки одна жінка у світі, яку я поважаю та обожнюю, і, гадаю, місіс Аллертон, вам чудово відомо, хто вона.
Материне обличчя почервоніло, і вона здавалася доволі збентеженою.
Тім говорив серйозно.
У світі небагато справді вродливих жінок, і ти одна з них.
ІХ
У квартирі з видом на Центральний парк у Нью-Йорку місіс Робсон вигукнула:
Хіба це не чудово, Корнеліє! Ти найщасливіша дівчина!
У відповідь Корнелія Робсон зашарілася.
То була дебела незграбна дівчина з карими відданими очима.
О, це буде неймовірно!сказала вона вражено.
Стара міс ван Скайлер схвально кивнула головою, задоволена правильною реакцією бідної родички.
Я завжди мріяла про подорож Європою,зітхнула Корнелія.Та навіть не сподівалася, що колись туди потраплю.
Звичайно, міс Бауерз поїде зі мною, як завжди,сказала міс ван Скайлер,але для компаньйонки вона обмежена, дуже обмежена. Є багато дрібних справ, у яких Корнелія може мені допомогти.
З радістю, кузино Марі,із запалом кинула Корнелія.
Гаразд, тоді домовилися,мовила міс ван Скайлер.Тепер біжи, пошукай Бауерз, любонько. Настав час для мого егг-нога.
Корнелія вийшла.
Дорога моя Марі, я вам дуже вдячна,озвалась місіс Робсон.Знаєте, я гадаю, Корнелія дуже страждає через те, що не буває у світському товаристві. Це робить її якоюсь сумирною. Якби ж я могла собі дозволити возити її по різних місцях, але самі знаєте, як ми живемо після смерті Неда.
Я дуже рада, що вона їде зі мною. Корнелія завжди була доброю і повороткою дівчиною, готовою виконувати вказівки, і вона не така егоїстична, як деяка теперішня молодь.
Місіс Робсон підвелася й поцілувала зморщене воскувате обличчя родички.
Я довіку вам буду вдячна,сказала жінка.
На сходах вона зустріла високу вправну жінку, яка несла склянку з жовтуватим пінним напоєм.
Що ж, міс Бауерз, їдете до Європи?
Так, місіс Робсон, а що?
Така чудова поїздка!
Так, гадаю, вона буде приємною.
А ви раніше вже були за кордоном?
О, так, місіс Робсон. Торік восени я була в Парижі з міс ван Скайлер. Але ще ніколи не була в Єгипті.
Місіс Робсон на мить завагалася.
Сподіваюся, що не виникне жодних проблем.
Проте міс Бауерз відповіла своїм звичним тоном:
О, ні, місіс Робсон, я про це подбаю. Я завжди дуже пильна.
Але поки місіс Робсон повільно спускалася сходами, з її обличчя не сходила легка тінь.
Х
У власному кабінеті в центрі міста містер Ендрю Пеннінґтон розбирав пошту. Раптом його рука стислася в кулак і гучно гепнула по столу. Обличчя чоловіка побуряковіло, а на чолі зявилися дві великі жилки. Він натиснув кнопку дзвінка на своєму столі, і з швидкістю, гідною похвали, зявилася елегантна стенографістка.
Скажи містеру Рокфорду, хай підійде сюди.
Так, містере Пеннінґтон.
Через кілька хвилин Стерндейл Рокфорд, партнер Пеннінґтона, увійшов у кабінет. Чоловіки були в дечому схожі: високі, худорляві, з волоссям, що почало сивіти, і гладко поголеними обличчями.
Що трапилося, Пеннінґтоне?
Пеннінґтон глянув на нього з-під листа, який перечитував, і сказав:
Ліннет одружилася
Що?
Ти почув, що я сказав! Ліннет Ріджвей одружилася!
Як? Коли? Чому ми про це не чули?
Пеннінґтон подивився на календар на своєму столі.
Коли вона писала цей лист, то ще не була одружена. Але зараз вже одружена. Це сталося вранці четвертого. Тобто сьогодні.
Рокфорд опустився на крісло.
Оце так! І без попередження. Хто той чоловік?
Пеннінґтон знову повернувся до листа.
Дойл. Саймон Дойл.
Хто він такий? Чув про нього?
Ні. Вона небагато написалаЧоловік пробіг очима рівний гарний почерк.Мені здається, вона щось приховує Але це не має значення. Суть у тому, що вона одружена.
Чоловіки зустрілися поглядами. Рокфорд кивнув.
Це треба добре обдумати,тихо сказав він.
Що нам із цим робити?
Це я тебе питаю.
На мить обоє замовкли.
Тоді Рокфорд запитав:
Маєш якийсь план?
Пеннінґтон повільно відповів:
«Нормандія» відпливає сьогодні. Хтось із нас може вирушити.
Ти божевільний! Це твоя блискуча ідея?
Пеннінґтон почав:
Ті англійські адвокатиі замовк.
І що з ними? Ти ж не поїдеш їх переконувати? Ти божевільний!
Я не пропоную, щоб ти чи я відправилися в Англію.
То в чому твій задум?
Пеннінґтон розгладив лист.
Ліннет їде в Єгипет на медовий місяць. І буде там якраз місяць, якщо не більше.
Єгипет І?
Рокфорд на хвилину задумався, потім підвів голову й зустрівся поглядом з партнером.
Єгипет,повторив він,ось твоя ідея!
Так, випадкова зустріч під час подорожі. Ліннет і її чоловік атмосфера медового місяця. Це можна провернути.
Рокфорд трохи сумнівався.
Ліннет метикувата але
Пеннінґтон спокійно сказав:
Гадаю, є й інші способи владнати це питання.
Їхні погляди знову зустрілися. Рокфорд кивнув.
Добре, старий.
Пеннінґтон подивився на годинник.
Хто б із нас не їхав, треба поспішати.
Їдь ти,відразу сказав Рокфорд.Ти завжди мав вплив на Ліннет. «Дядько Ендрю». Те, що треба!
Пеннінґтонове обличчя посерйознішало.
Сподіваюсь, я зможу все владнати,промовив він.
Ти мусиш це владнати. Ситуація критична,відказав його партнер.
ХІ
Вільям Кармайкл звернувся до високого довговязого юнака, який відчинив двері й запитально глянув на нього:
Поклич містера Джима, будь ласка.
Джим Фанторп увійшов до кімнати й запитливо поглянув на свого дядька. Старший чоловік підняв на нього погляд, кивнув і крякнув:
Угу, нарешті.
Ви мене кликали?
Просто глянь на це.
Юнак сів і потягнув до себе стос паперів. Старший спостерігав за ним.
Ну?
Відповідь не змусила чекати:
Щось це підозріло, сер.
Старший партнер фірми «Кармайкл, Грант і Кармайкл» знову характерно крякнув. Джим Фанторп перечитував лист, який щойно прибув авіапоштою з Єгипту:
«Якось дивно писати діловий лист у такий день. Ми провели тиждень у готелі Менахауз і зїздили до Файюма. Післязавтра попливемо теплоходом по Нілу до Луксора й Асуана, і, можливо, аж до Хартума. Сьогодні вранці ми пішли в агентство Кука по квитки, і кого першого я там зустріла? Мого американського опікуна Ендрю Пеннінґтона. Здається, ви бачилися з ним два роки тому, коли він приїжджав до мене. Я навіть не знала, що він у Єгипті, а він не знав, що там я. Він навіть не знав, що я одружена! Лист, у якому я писала про шлюб, мабуть, його не застав. Власне, він теж плистиме тим же пароплавом по Нілу, що й ми. Оце так збіг! Дякую за все, що ви зробили, попри вашу зайнятість. Я»
Юнак саме збирався перегорнути сторінку, коли містер Кармайкл забрав у нього лист.
Це все,сказав він.Решта не має значення. Ну, що думаєш?
Його небіж на мить замислився, а потім сказав:
Що ж, гадаю, це не збіг.
Дядько схвально кивнув.
Хочеш поїхати до Єгипту?гаркнув він.
Вважаєте, це необхідно?
Думаю, не варто гаяти час.
Але чому я?
Подумай, хлопче, добре подумай. Ліннет Ріджвей тебе не знає, як і Пеннінґтон. Якщо вилетиш літаком, можеш встигнути.
Мені мені це не подобається, сер. Що я зможу вдіяти?
Уважно за всім спостерігай. Нашорош вуха. Думай, якщо маєш чим. А при необхідностідій.
Мені це зовсім не подобається.
Хай так, але ти повинен це зробити.
Це так необхідно?
Я впевнений,сказав містер Кармайкл,для нас це життєво важливо.
ХІІ
Поправляючи тюрбан з місцевої тканини, яку вона огорнула довкола голови, місіс Оттерборн роздратовано буркнула:
Я справді не розумію, чому нам не поїхати до Єгипту. Мене вже верне від Єрусалима.
Оскільки її дочка промовчала, вона додала:
Можеш хоча б відповісти, коли я запитую.
Розалі дивилася на фотографію в газеті. Під нею був підпис:
«Місіс Саймон Дойл, до заміжжя добре відома як світська красуня Ліннет Ріджвей. Містер і місіс Дойли проводять відпустку в Єгипті».
Мамо, то ти хочеш поїхати до Єгипту?спитала Розалі.
Так, хочу!гаркнула місіс Оттерборн.Я вважаю, що до нас тут безцеремонно ставляться. Моя присутність тутце реклама для них, мені мали б дати спеціальну знижку. Коли я натякнула на це, вони повелися нахабно, дуже нахабно. Я сказала їм усе, що я думаю.
Дівчина зітхнула:
Усі місця дуже схожі. Я б звідси поїхала просто зараз.
А сьогодні,продовжувала місіс Оттерборн,управитель нахабно мені заявив, що всі номери заброньовані заздалегідь, тож ми повинні виселитися через два дні.
Отже, ми змушені кудись виїхати.
Не обовязково. Я ще можу поборотися за свої права.
Думаю, з таким успіхом можна поїхати до Єгипту. Яка різниця,пробурмотіла Розалі.
Звісно, це ж не питання життя і смерті,сказала місіс Оттерборн.
Але тут вона помилялася, це справді було питання життя і смерті.
Частина другаЄгипет
Розділ перший
То Еркюль Пуаро, детектив,сказала місіс Аллертон.
Разом із сином вона сиділа на яскраво-червоних плетених кріслах перед готелем «На бистрині» в Асуані. Вони спостерігали за двома постатями, що віддалялися,невисоким чоловіком у білому шовковому костюмі та високою стрункою дівчиною.
Тім Аллертон на диво неспокійно совався в кріслі.
Той кумедний чоловічок?невпевнено запитав він.
Той кумедний чоловічок!
Що він, чорт забирай, тут робить?допитувався Тім.
Його мати засміялася.
Любий, схоже, ти надто схвильований. Чому чоловікам так подобаються злочини? Я ненавиджу детективні романи й ніколи їх не читаю. Але не думаю, що мсьє Пуаро тут з якимось прихованим мотивом. У нього вдосталь грошей і, гадаю, він просто насолоджується життям.
Схоже, він тут кинув оком на найкращу дівчину.
Місіс Аллертон трохи схилила голову набік, спостерігаючи, як віддаляються постаті мсьє Пуаро і його компаньйонки.
Дівчина поруч із ним була вища дюймів на три. Мала гарну ходу, йшла ні сковано, ні сутулячись.
Гадаю, вона доволі приваблива,сказала місіс Аллертон.
Вона кинула швидкий косий погляд на Тіма. На її здивування, він одразу ж потрапив на гачок.
Навіть більше, ніж «доволі». Шкода, що вона якась сердита й похмура.
Може, у неї такий вираз обличчя, любий.
Думаю, що вона неприємне мале чортеня. Але як дівчинадуже приваблива.
Та, про кого вони говорили, повільно прогулювалася з Пуаро. Розалі Оттерборн крутила в руках закриту парасольку, і вираз її обличчя підтверджував те, що щойно сказав Тім. Дівчина була і похмура, і сердита. Вона насупила брови, а яскраво-червона лінія вуст вигнулася кутиками вниз.
За воротами готелю компаньйони звернули ліворуч і ввійшли в прохолодний затінок міського саду.
Еркюль Пуаро спокійно собі теревенив, перебуваючи в піднесеному настрої. Він був одягнений у дбайливо випрасуваний білий шовковий костюм і панаму й тримав у руці багато декорований хлист від мух, що мав руківя зі штучного бурштину.
це мене зачаровує,говорив він.Чорні скелі Еле-фантини, і сонце, і човники на річці. Життя справді чудове.
Він на мить замовк, а тоді додав: