Адріян Скляр посміхнувся кутиком ротаєдиний вид посмішки, на який був здатен. Він ретельно витер губи серветкою, зімяв її та відкинув убік.
«А щоб тобі!»вилаявся, коли білий зіжмаканий папір покотився задалеко і зрештою впав на підлогу з протилежного боку столу. Колишній слідчий хотів був підвестися, щоби підняти, та в цю мить озвався його співрозмовник:
Скажи мені ще раз останнє прізвище.
Криштальська. Тетяна Криштальська. Вонаколишня наркоманка. Але мені потрібно знати не лише її минуле, але й те, чим вона живе зараз. Місця, де вона буває, з ким спілкується, на що витрачає гроші, як у неї з фінансами. Все. Так само і про інших. І не забувай: усе це терміново, відсунув подалі тарілки, з яких ще кілька хвилин тому смакував готельним сніданком 2.
Чоловік у слухавці мугикнув, записуючи завдання. Не вперше колишній слідчий звертався до нього, цікавлячись інформацією, яку цілком легко дістати, коли ти працюєш у поліції. Натомість Скляр регулярно віддячував йому вартісними порадами під час розслідування різноманітних справ, переважно кримінальних. Антін Дуборіз був єдиним, з кого колишній слідчий ніколи не брав платню за свої консультації, очікуючи натомість швидкої реакції на власні запити.
Із Дуборізом вони встигли пропрацювати у поліції вісім років, перш ніж Адріян Скляр пішов у заслужену відпустку. Однак і після цього співпраця не припинилася. Їхні стосунки не можна було назвати дружніми, радше робочими. З Дуборізайого можливості оперативника, зі Склярабагаторічний досвід і талант розшукувати найхитріших злочинців. Крім того, цього разу Дуборіз мав ще одну вагому причину допомагати Скляреві: сам начальник поліції Луцька, хороший приятель Скляра, прохав про це.
У Дніпро, як незалежний консультант, я так розумію, ти не поїдеш? обережно поцікавився Антін Дуборіз.
Ні, передай, що не поїду, Скляр скривився, відчувши запах барбарисових цукерок, що непрохано долинув з відчиненого вікна за його спиною. Аванс я повернунадішлю на той самий рахунок, звідки мені його відправили. І, будь ласка, не турбуйте мене жодними проханнями про консультації. Поки не завершу справу сина, я не братимусь за нові розслідування.
Адріян Скляр підвівся й пройшовся готельним номером. Без поспіху він обійшов стіл і пошукав поглядом зіжмакану серветку.
«Куди вона поділася? насупився. Та біс із нею: прибиратимуть номерзнайдуть і викинуть.»
Всьо, я зрозумів, тим часом відповів його співрозмовник.
Антін Дуборіз поставив ще кілька уточнювальних запитань, відтак пообіцяв виконати усе за максимально короткий термін.
Телефонну розмову Адріян Скляр завершив цілковито задоволеним. Перед тим як залишити номер, він зачинив вікна (ніколи не лишав їх відчиненими, йдучи з готельного номера), дістав із вази всохлі квіти та з огидою викинув. Його голова була настільки зайнятою складанням наступних планів, що він так і не звернув уваги: зіжмакана серветка якимсь дивом уже опинилася у смітничці разом з іншим непотребом.
* * *
Рівне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 10:30
Дякую, мовила Власта, відводячи погляд, щоб офіціантка не помітила її заплаканих очей.
На стіл перед нею поставили білий чайничок із травяним чаєм та горня з блюдцем, поклали стіки з цукром. Поряд із чаєм одразу запарували дві порції американо, які замовили Кирях та Войтюк. Кавярня, в яку вони зазирнули, розташовувалася у сусідній багатоповерхівці. Приміщення розраховане лише на чотири маленькі столики, проте виявилося порожнім, коли вони прийшли. Цей заклад Єгор вважав ідеальним місцем для усамітнення, і саме сюди вони з Властою частенько приходили кавувати. Вдома у Власти досі порядкувала слідчо-оперативна група, тож вона вклала Маркіза у котячу переноску й дозволила хлопцям привести себе сюди.
Давай я за тобою догляну, всміхнувся Женя, наливаючи у Властине горня гарячого запашного чаю. М-мм Пахне ромашкою, мелісою і ще чимось, не можу збагнути.
Не знала, що ти тямиш у травах.
Власта з удячністю подивилася на Киряха й сумно посміхнулася. Його очі були червоними від утоми, під ними темніли кола, а ще патрульна помітила, що він неголений. Його дружина, Майя, ніколи не дозволяла такої сваволі, тож це могло свідчити лише про одне: Женя не був удома від учорашнього ранку.
Тобі багато чого про нього невідомо, запевняю тебе, пожартував тим часом Войтюк.
Якби патрульна краще знала Льошу, а Кирях не відволікся, випадково проливши чай, то хтось із них обовязково помітив би, що молодий оперативник сьогодні почувається не у своїй тарілці.
Ти мав нічне чергування? запитала патрульна у Жені, коли той насипав цукор у свою каву.
Є таке, а що?
Тобто, ти не спав уже більше як добу?
Кирях відмахнувся, мовляв, не вперше, а відтак усе ж поцікавився у Войтюка, чому той постійно вовтузиться й не може спокійно всістися. Льоша завмер, до цієї миті він не помічав, що його поведінка так впадає в око. Молодий оперативник по-хлопячому посміхнувся й урешті змусив себе заспокоїтися. Й усе б нічого, якби не те навязливе відчуття якогось лоскоту чи холодку, що безцеремонно розташувалося на його потилиці ще зранку. Так, ніби щомиті хтось супроводжує його, куди б він не подався.
Ти когось чекаєш? поцікавився Женя, коли Льоша, не втримавшись, укотре озирнувся.
Я? Ні, ні. Нікого не чекаю. Вибач, то все нерви, мляво всміхнувся Войтюк. Скажіть, ви вірите у передчуття? несподівано запитав. Він хотів сказати «карму», та, на щастя, вчасно стримався.
Передчуття? питання Войтюка виявилося таким несподіваним для Власти, що відразу ж повернуло неспокій.
Льошо, не давай своїм страхам і негативним відчуттям себе захопити. Те саме стосується і тебе, Власто. Я розумію, що за ці дні чимало сталося. Але повірте мені, старому слідчому. Я знаю, що кажу. Ви ще молоді й лише недавно у поліції, проте саме в цей час усе й починається.
Власта та Льоша звели на Женю зацікавлені погляди.
Через два роки, відколи я перевівся у відділ розслідування злочинів проти життя та здоровя особи, мене так плющило, що ви собі не уявляєте. Я не спав, я мучився, я боявся. Мені на кожному кроці ввижалися вбивці. Знаєте, скільки разів мені погрожували розправою за час моєї служби у поліції?
Ну, якщо мені вже неодноразово погрожували за ті шість років, що я тут, то можу уявити, скільки разів ти з цим стикався, Льоша знову мимоволі зиркнув у вікно: жодних підозрілих осіб. Слова Женімов бальзам на душу. А раптом він справді накручує себе?
З цим навіть я стикалася, хоч я найменше з вас працюю у поліції,закивала Власта й усміхнулася. Знову сьорбнула чай, відчула, як гаряча рідина приємно стікає горлом, заспокоюючи. Ці кілька днів виявилися найгіршими в її житті.
Сьогодні вранці я підійшов до машини й помітив, що багажник відчинений, зізнався Войтюк.
Щось викрали?
Ні, Жень, нічого. Я все уважно оглянув.
А чому ти не викликав слідчо-оперативну групу? запитала Власта, знову сьорбнувши. Чай поволі вистигав, але задоволення від пиття не зменшувалося.
Гм Я так розгубився, що навіть не подумав, закліпав очима Войтюк. Та й нічого ж не викрали.
«Цікаво, чи спілкувався батько Єгора з Властою та Женею? Певно, нівони б розповіли. Винюхує все старий.»
Льоша великим ковтком допив американо і повернув горня на блюдцеу тиші кавярні вийшло занадто гучно.
Усе ж варто було викликати. Хай би зняли відбитки. Це, певно, якісь наріки намагалися щось поцупити, але їх хтось злякав. Могли б запросто вирахувати, у нашій базі зберігається чимало відбитків. Справу ми б не відкрили, оскільки нічого не викрадено, та все ж могли б побалакати з ним чи з ними. Так би мовити, по-дружньому. Щоб не совалися, куди не слід.
Льоша відмахнувся.
Пізно вже.
Войтюк на мить заплющив очі, розмірковуючи над словами Киряха. Відтак несподівано, вперше за весь день, розслаблено посміхнувся:
«Женя має слушність. Це все нерви. Треба ж було так себе накрутити. Войтюк, кому ти потрібен?»
Молодий оперативник розплющив очі. Знову сповнений сил і готовий працювати. Та навіть якщо хвилювання й полишило його, то совість усе одно продовжувала мордувати.
Він завинив перед Єгором. Страшенно завинив.
* * *
Рівне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 12:30
Женя Кирях виглядав похмурим. Якби хтось спостерігав за оперативником, то здивувався б, наскільки разюче змінився вираз його обличчя, щойно машина Войтюка зникла за поворотом. Незадовго до того вони провели Власту до її помешкання, наказавши відпочити та заспокоїтися перед нічною зміною.
Ти мусиш розуміти, Власто, коли ти втомлена й засмучена, ти навряд здатна комусь допомогти. А робота твоя полягає саме в тому, щоб служити й захищати. Памятаєш цей девіз? наставляв він хвилин десять тому.
Пообіцявши тримати її у курсі справ, оперативники приєдналися до слідчо-оперативної групи, цікавлячись результатами, якими ті могли наразі поділитися.
Ми знайшли відбитки, повідомив Олександр Завара, високий русявий криміналіст, що виявився лиш на два сантиметри нижчим від довготелесого Войтюка.
Різниця між зовнішністю обох чоловіків полягала у тому, що Льоша був страшенно худим, іншийкремезний. Тож, навіть не поступаючись зростом, молодий оперативник візуально виглядав набагато меншим за криміналіста.
Дуже схоже, що ці відбитки збігаються зі знайденими у покинутому Renault. Хоча остаточний висновоклише після детального вивчення. Рука, підказує мені чуйка, належить тому ж тілу. Проте, знову ж таки, всепісля проведення експертизи.
Нині чимала кількість поліцейських була «кинута» на вивчення прилеглої території, допит сусідів Власти та інших людей, які працюють та живуть поблизу. Кирях мав великі надії, що колеги щось виявлять. Щоправда, побалакавши з черговим оперативником Тарасом Нагаєм, дізнався, що пошуки невідомого не увінчані успіхом. Кирях скривився.
Хвилину тому Войтюк, за дорученням Гусейнова, поїхав до міськвідділу. Слідчий наказав йому зайнятися справою наркоторговця, якого вони впустили у Львові. І тепер, коли Женя лишився один, він міг не приховувати власної тривоги. Оперативник намагався тримати ніс за вітром поряд із Властою та Льошею. Але ніде правди діти: він був стривожений не менше за цих двох.
Оперативник повернувся до кавярні, замовив нову порцію американо й заходився міркувати над розслідуванням.
Він подумав про Гусейнова. Слідчий був переконаний, що до справи може мати причетність наркоторговець. Чоловік утік, щойно на площі Ринок почалася стрілянина. Не дивно: цей тип не мав жодного бажання перебувати у місці, куди за кілька хвилин неминуче приїде чимало поліції. Войтюк поривався негайно затримати його, та колеги втримали: у них не було нічого суттєвого проти цього чоловіка. За відсутністю достатньої доказової бази його би за деякий час неодмінно відпустили (оборудка, на яку всі вони так чекали, з якихось причин не відбулася). Вчинити так, як бажав Войтюк, означало дати зрозуміти баризі, що на нього полюють. Як наслідок, упіймати його стало би набагато важче. Зрештою, поліцією було прийнято рішення, як і раніше, продовжувати таємне стеження.
Женя Кирях не надто вірив у версію Гусейнова. Навіть якщо припустити, що барига якось дізнався про організоване у Львові стеження. Навіщо наркоторговцю вбивати поліцейського на очах у всіх та ще й у момент, коли поряд чимало інших правоохоронців? У поліції нічого конкретного проти цього чоловіка не було. Вони чудово знали, чим він займається, але не володіли жодними доказами, прийнятними для суду. Як не крутив Женя цю ідею, пазлики не складалися.
Звісно, завжди потрібно враховувати, що можуть існувати невідомі факти, проте поки Женя рішуче відкинув версію, що саме наркоторговець мав намір убити Єгора.
Кирях помітив, що екран його мобільного оживотже, за кілька секунд прийде сповіщення чи хтось зателефонує. Його старенький смартфон останнім часом дратував надзвичайною повільністю.
Слухаю, відповів на дзвінок із незнайомого номера.
Оперативник аж ніяк не здивувався, коли батько Єгора призначив зустріч.
«Старий підозрює усіх, збагнув Женя. Ну, що ж, я би теж так учинив.»
Під час поминок Кирях намагався второпати, чи цей суворий старий, укритий зморшками та старечими плямами на обличчі, бодай трохи любить сина. Судячи з того, що він знав, Єгор робив усе можливе, аби скоротити до мінімуму спілкування з цією людиною. Спроби Скляра-старшого знайти вбивцю синаце поклик серця люблячого батька чи банальне бажання відстояти свою власність? Кирях знав, що, хоч офіційно над слідством головує Гусейнов, саме Адріян Склярбезпосередній керівник.
Урешті Женя відмахнувся від того, що вважав не своєю справою, і знову зосередився на розслідуванні.
Найперше спробував довідатися, чи отримував Єгор погрози останнім часом. Особисто йому чи будь-кому іншому Скляр про це не розповідав. Однак це зовсім нічого не означало. Єгор не з тих, хто схильний скаржитися на проблеми.
Женя зателефонував Тані, висловив співчуття та запитав, чи не чула вона бодай щось про погрози. Дівчина Скляра запевнила, що їй нічого не відомо.
Але я таки маю дещо розповісти. Вчора до мене приходив батько Єгора й навів на певні роздуми. Не знаю, чи може це якось стосуватися справи
Женя завмер, відчувши в її голосі збентеження.
Словом Женю, ти ж в курсі, що Єгор завжди мріяв про те, щоб піти зі служби й стати приватним детективом?
І? ще більше нашорошився оперативник.
Близько двох тижнів тому до нього звернувся такий собі Владислав Новацький з проханням розслідувати для нього одну справу.
Що то за справа?
Таня завагалася, а відтак відповіла, ніби вибачаючись:
Я не знаю, Женю. Ти ж знаєш Єгора, він ніколи нічого не розповідав про роботу. Та можу сказати із певністю, що останніми днями він почав приділяти цій справі чимало часу.
Можеш дати мені контакти цього Новацького?
Нічогісінько не знаю про цю людину, окрім імені та прізвища. Я й прізвище запамятала випадково. Таке саме мав мій перший роботодавець у дешевенькому кафе, коли я працювала там, ще студенткою.
Ну, гаразд, я спробую щось довідатися, замислився оперативник. Щось ще маєш додати?
Маю.
Нова мовчанка й очевидне хвилювання з боку Тані знову привернули увагу оперативника.
Я питала у Єгора, звідки він знає його. Єгор сказав, що цей чоловік свого часу відсидів за вбивство. І до вязниці його відправили саме завдяки старанням Єгора.
* * *
Рівне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 13:30
Адріян Скляр ненадовго відволікся, дослухаючись до мирного дихання дружини. Вночі їй так і не вдалося стулити очі й лише вранці жінка нарешті заснула, скориставшись порадою чоловіка: прийняла снодійне. Він вдоволено похитав головою. Нині йому потрібен спокій.
Батько Єгора Скляра поправив окуляри й укотре перечитав список. Його чоло давно вкрилося численними зморшками, шкіра на обличчі виглядала тьмяною і зіжмаканою. У молодості цього чоловіка називали красенем, проте всі погоджувалися з тим, що його краса аж ніяк не звичайна. Вона завжди була холодною, немов усередині цієї людини жив не поліцейський, який покликаний захищати добро та справедливість, а кат, що прагне помсти.
Своє імя він отримав од матері. Ревна віруюча (хоча старанно приховувала це від радянської влади), вона назвала його на честь ранньохристиянського мученика Святого Адріяна Нікомедійського. Можна сказати, імяєдине, що у нього лишилося на память від цієї жінки.
У дитинстві Адріян Скляр рано залишився сиротою: батько загинув унаслідок нещасного випадку на будівництві, а мати не пережила злиднів повоєнних роківздоровя її було добряче підірване. Опікою хлопчика зайнявся двоюрідний дядьколюдина, яку він уперше в житті побачив на похороні матері. Той був військовим ще замолоду й увесь час тинявся Союзом. Адріян Скляр був змушений приєднатися до цього практично незнайомого йому чоловіка, й відтепер так само змінював проживання кожні два-три роки, а інколи й щороку. Теплих почуттів між цими двома так ніколи й не виникло.
Адріян Скляр був кволим, хворобливим хлопчиком, неймовірно замкнутим у собі. За все дитинство він так і не здобув справжніх друзів, а за доросле життя і поготів. Чимало людей здивувалися, дізнавшись, що цей мовчазний і похмурий чоловік одружився. І не на абикому, а на жінці із шанованої родини. Ба більше, Марія Скляр (у дівоцтвіЦісар) виявилася неймовірною красунею. З роками її врода нікуди не зникла, навпакирозквітла. З принцеси вона перетворилася на королеву.