Лишився останній шар вовни чорна туніка, вільно задрапована на стрункій фігурі Камілли. Останній захист скромності.
Мора багато років роздягала мертві тіла, однак ніколи не відчувала такого небажання оголювати жертву. Ця жінка обрала життя, приховане від чоловічих очей, однак зараз її насильно розкриють, мацатимуть, братимуть мазки з отворів. Від перспективи такого вторгнення Мора відчула гіркоту на язику й зупинилася, щоб опанувати себе. Побачила запитання в очах Йошими. Якщо його все це й бентежило, він цього не показував. Його камяне обличчя здавалося єдиним джерелом спокою в кімнаті, де повітря повнилося емоціями.
Жінка повернулася до роботи. Разом із Йошимою вони зняли з жертви туніку. Вона була широка, її вдалося стягнути, не порушивши заціпеніння рук. Під нею виявився ще одяг білий бавовняний каптур, що сповз на шию, спереду прищеплений булавками до скривавленої футболки. Ті булавки, які показав рентген. Ноги закривали товсті чорні колготки. Спочатку зняли їх, відкривши білі бавовняні панталони абсурдно скромні, призначені прикрити якомога більше тіла. Білизна старої жінки, а не квітучої молодої дівчини. Під бавовною випиналася прокладка. Як Мора й запідозрила з кривавих плям на простирадлі, в жертви була менструація.
Далі вона зайнялася футболкою. Розстебнула булавку, ще липучки й стягнула з неї каптур. Однак через трупне заціпеніння футболку зняти було не так просто. Мора взяла ножиці й розрізала її посередині. Тканина розійшлася, відкривши ще один шар.
Це заскочило її зненацька: тканина тісно огортала груди, скріплена попереду двома булавками.
А це для чого? спитав Фрост.
Схоже, вона перевязала груди, відповіла Мора.
Чому?
Не маю жодного уявлення.
Може, це замість бюстгальтера? припустила Ріццолі.
Не уявляю, чому вона замінила б його цим. Погляньте, як тісно завязана тканина. Це мало бути незручно.
Ріццолі пирхнула.
Наче бюстгальтери бувають зручні.
Це ж не щось релігійне? запитав Фрост. Не частина вбрання?
Ні, звичайний еластичний бандаж. Такий можна купити в аптеці, перетягнути вивихнуту ногу.
Але звідки нам знати, що зазвичай носять черниці? Тобто вони ж під цими рясами спокійно можуть мати чорне мереживо й сітку.
Ніхто не засміявся.
Мора подивилася на Каміллу. Її раптом вразила символічність перевязаних грудей. Прихованість, пригноблення жіночності, утиск до повної покори. Про що думала Камілла, коли перевязувала груди, коли еластичний бандаж торкався її шкіри? Чи відчувала огиду до цього нагадування про її жіночність? Може, почувалася дедалі чистішою, поки груди зникали під шарами тканини, сплющуючи її форми, заперечуючи сексуальність?
Вона розстебнула булавки, поклала їх на тацю. Тоді, з допомогою Йошими, почала розгортати бандаж, поступово оголюючи тіло. Навіть еластична тканина не могла змусити здорову плоть стати зовсім непомітною. Останній шар було знято, відкрилися стиглі молоді груди зі слідами бандажу на шкірі. Інші жінки пишалися б такими грудьми, а Камілла Маджіннес ховала їх, наче соромилася.
Лишилося зняти тільки один предмет одягу. Бавовняні труси.
Мора взялася за еластичний пояс, потягла білизну вниз по стегнах. На прокладці було лише кілька краплин крові.
Прокладка свіжа, завважила Ріццолі. Схоже, вона її саме змінила.
Та Мора дивилася не на прокладку. Вона не зводила очей з живота, який мішком висів поміж тазових кісток, що випирали. На білій шкірі виділялися сріблясті смуги. Вона мовчала, усвідомлюючи значення цих смужок і думаючи про замотані груди.
Тоді повернулася до таці, на яку поклала бандаж, і взялася поволі розгортати його, вивчаючи тканину.
Що ви шукаєте? спитала Ріццолі.
Плями, відповіла Мора.
Кров і так видно.
Не кров
Вона замовкла. На бандажі, розкладеному по таці, відкрилися темні кола там, де висохла рідина. «Господи, подумала Мора. Хіба ж це можливо?»
Вона глянула на Йошиму.
Підготуймо її до огляду таза.
Асистент насупився:
Порушити заціпеніння?
Мязова маса невелика.
Камілла була стрункою жінкою, це полегшить завдання.
Йошима перейшов до краю столу. Мора тримала таз, він взявся знизу за ліве стегно й потягнув, згинаючи його. Порушення трупного заціпеніння було брутальною, неприємною процедурою примусовим розриванням заціпенілих мязових волокон. Воно вочевидь нажахало Фроста, який, пополотнівши, відступив від столу. Йошима сильно штовхнув, і Мора відчула, як рветься мяз.
О Боже, відвернувся Фрост.
Однак до стільця біля вмивальника нетвердою ходою рушила Ріццолі. Упала на нього, опустила голову на руки. Стоїчна Ріццолі, яка ніколи не скаржилася на видовища чи сморід у залі для аутопсії, тепер вона, схоже, не була здатна витримати навіть етап підготовки.
Мора підійшла до столу з другого боку і знову взялася за таз, поки Йошима працював із правим стегном. Навіть вона відчула, як до горла підкотила нудота, поки вони боролись із заціпенінням тіла. Під час навчання найбільшу огиду в неї викликало стажування в ортопедичній хірургії. Свердлення й розпилення кісток, груба сила, потрібна для розєднання стегна. Тепер, чуючи, як рвуться мязи, вона відчувала той самий жах. Праве стегно раптом зігнулося, і навіть на спокійному обличчі Йошими промайнула огида. Однак не було іншого способу ретельно оглянути геніталії, а вона відчувала потребу якнайшвидше підтвердити свої підозри.
Вони вивернули стегна, Йошима спрямував лампу чітко на проміжність. У вагінальному каналі стояла кров раніше Мора припустила б, що це нормальна менструальна кров. Але тепер вона була ошелешена побаченим. Взяла марлю, обережно витерла, відкриваючи слизову оболонку.
Вагінальний розрив другого ступеня на шість годин, сказала вона.
Будете брати мазки?
Так. І доведеться вирізати все блоком.
Що відбувається?
Мора подивилася на нього.
Я нечасто таке роблю, але зараз вирізатиму всі органи таза разом. Проріжу лобкову кістку й дістану їх.
Гадаєте, було сексуальне насильство?
Мора не відповіла. Підійшла до таці з інструментами, взяла скальпель. Перейшла до торса, взялася робити V-подібний розріз.
Задзижчав інтерком.
Докторко Айлс? пролунав голос Луїз.
Так.
Дзвінок на першій лінії. Це знову Віктор Бенкс з організації «Єдина Земля».
Мора завмерла, опустила скальпель. Кінчик леза торкнувся шкіри.
Докторко Айлс? повторила Луїз.
Я зайнята.
Сказати, що ви перетелефонуєте?
Ні.
Він уже втретє сьогодні телефонує. Спитав, чи можна звязатися з вами, коли ви будете вдома.
Не давайте йому мій домашній номер. Відповідь пролунала різкіше, ніж хотілося. Мора помітила, що на неї озирнувся Йошима. Фрост і Ріццолі теж дивилися, вона це відчувала. Глибоко вдихнула й промовила вже спокійніше: Скажіть докторові Бенксу, що я зайнята. І повторюйте це, доки він не перестане телефонувати.
Пауза.
Так, докторко Айлс, нарешті відповіла Луїз, схоже, дещо ображена цим діалогом.
Це вперше Мора так різко говорила до неї, доведеться знайти спосіб якось це залагодити. Діалог схвилював її. Вона опустила очі на тіло Камілли Маджіннес, намагаючись зосередитися на роботі. Але думки розбігалися, рука нетвердо тримала скальпеля.
Інші це помітили.
Чого це «Єдина Земля» до вас причепилася? запитала Ріццолі. Хочуть пожертви?
Це ніяк не стосується «Єдиної Землі».
То в чому річ? тиснула далі детектив. Цей тип вас переслідує?
Я просто намагаюся його уникати.
Здається, він досить наполегливий.
Ви собі не уявляєте.
Хочете, зроблю так, що він відчепиться? Скажу, куди йому піти?
Ріццолі говорила не лише як коп то була жінка, яка не терпіла набридливих чоловіків.
Це особиста справа, відповіла Мора.
Якщо потрібна допомога, то просто скажіть.
Дякую, але я впораюся.
Мора притиснула скальпеля до шкіри, понад усе воліючи облишити тему Віктора Бенкса. Глибоко вдихнула й подумала про іронію того, що сморід мертвої плоті турбував її менше, ніж саме звучання його імені. Живі мучили її більше, ніж коли-небудь спроможуться мертві. У морзі ніхто не міг їй зашкодити, ніхто не міг зрадити. У морзі вона контролювала ситуацію.
То що це за тип? запитала Ріццолі.
Це цікавило їх усіх. І Морі рано чи пізно доведеться відповісти. Вона занурила лезо у плоть і дивилася, як шкіра розчахується, наче біла завіса.
Мій колишній чоловік, відповіла вона.
Мора зробила V-подібний розріз, відгорнула клапті блідої шкіри. Йошима розрізав ребра секатором, тоді підняв трикутник ребер і грудини, відкривши нормальні серце й легені, здорову печінку, селезінку й підшлункову залозу. Чисті, здорові органи молодої жінки, яка не зловживала тютюном і алкоголем і прожила недостатньо для того, щоб її артерії звузилися й забилися. Дістаючи органи й відкладаючи їх у металевий таз, Мора майже не коментувала побачене, швидко рухаючись до наступної мети огляду органів таза.
Блокове видалення органів таза зазвичай використовувалось у випадку смертельних зґвалтувань, адже передбачало значно детальніший огляд, ніж за звичайної аутопсії. Процедура видалення вмісту таза не належала до приємних. Мора не здивувалася, що Фрост відвернувся, поки вони з Йошимою пиляли лобкову кістку. Але й Ріццолі відсахнулася від столу. Тепер ніхто не згадував дзвінки Мориного колишнього чоловіка, ніхто не хотів від неї особистих подробиць. Розтин раптом став надто зловісним для розмов, і Мора цим до певної міри тішилася.
Вона підняла блоком усі тазові органи, зовнішні геніталії та лобкову кістку, перенесла на препарувальну дошку. Ще до розрізу матки з її вигляду вже знала, що її побоювання справдилися. Орган був більшим, ніж мав би бути, дно піднімалося вище рівня лобкової кістки, стінки були губчасті. Мора розрізала матку, відкриваючи ендометрій, товстий і просочений кровю.
Вона подивилася на Ріццолі, різко спитала:
Ця жінка минулого тижня виходила за межі абатства?
Востаннє Камілла виходила з абатства в березні, відвідувала рідних на Кейп-Код. Так Мері Климент сказала.
Тоді треба обшукати територію. Негайно.
Чому? Що ми шукаємо?
Новонародженого.
Схоже, це надзвичайно вразило Ріццолі. Вона пополотніла й витріщилася на Мору. Тоді перевела погляд на тіло Камілли Маджіннес, яка лежала на столі.
Але вона була черницею.
Так, відповіла Мора. І нещодавно народила.
5
Коли Мора вийшла з роботи, знову йшов сніг. Ніжні мереживні сніжинки кружляли білими метеликами, мяко сідали на припарковані автомобілі. Сьогодні вона вже була готова до негоди і взула поношені напівчобітки з рифленими підошвами. І навіть так все одно була вкрай обережна, перетинаючи паркувальний майданчик, ковзала на притрушеній снігом кризі, готова до можливого падіння. Нарешті діставшись до свого авто, Мора з полегшенням зітхнула й почала шукати ключі в сумочці. Так зосередилася на цьому, що не звернула уваги на те, як поблизу з грюкотом зачинилися дверцята іншого автомобіля. Лише почувши кроки, розвернулася до чоловіка, який нині наближався до неї. Він зупинився за кілька кроків, мовчки. Просто стояв і дивився на неї, ховаючи руки в кишенях шкіряної куртки. Сніжинки осідали на білявому волоссі, застрягали в охайно підстриженій бороді.
Він подивився на її «Лексус» і сказав:
Я так і зрозумів, що це твій. Завжди в чорному, завжди тяжієш до темної сторони. І чиє ж іще авто буде таке доглянуте?
Мора нарешті повернула собі здатність говорити. Голос був хрипкий. Чужий.
Що ти тут робиш, Вікторе?
Схоже, тільки так я мав змогу тебе нарешті побачити.
Влаштувавши засідку на парковці?
То он як ти це бачиш?
Ти сидів тут, чекаючи на мене. Я б сказала, що це засідка.
Ти не дала мені вибору. Так і не перетелефонувала.
Не мала нагоди.
Не лишила свій новий номер.
Ти про нього не питав.
Він подивився на сніг, що сипався з неба, мов конфеті, й зітхнув.
Що ж. Усе як у давні часи, правда ж?
Надто схоже на давні часи.
Вона розвернулася до автівки, натиснула на кнопку. Замок клацнув.
Не хочеш дізнатися, чому я тут?
Мені треба йти.
Я прилетів аж у Бостон, а ти навіть не питаєш навіщо.
Гаразд, подивилася вона на нього. Навіщо?
Три роки, Моро.
Віктор підійшов ближче, вона відчула його запах. Мило й шкіра. Сніг, що тане від тепла тіла. «Три роки, подумала вона, а він майже не змінився. Так само по-хлопчачому схиляє голову, зморшки від сміху в кутиках очей ті ж самі. І навіть у грудні його волосся здається вицвілим на сонці, не штучно вибілене це чесні біляві пасма від багатьох годин, проведених надворі». Віктор Бенкс наче випромінював свою власну силу тяжіння, і вона була так само підвладна їй, як усі інші. Відчула, як її знову тягне до нього.
Невже ти жодного разу не замислювалася про те, що це могла бути помилка? запитав він.
Ти про розлучення? Чи про шлюб?
Хіба ж не очевидно, про що я? Якщо вже стою тут і говорю до тебе.
Ти довго чекав, щоб про це сказати.
Мора знову розвернулася до автомобіля.
Ти не одружилася вдруге.
Вона зупинилася. Озирнулася на нього.
А ти?
Ні.
Тоді, гадаю, з нами обома однаково важко жити.
Ти не встигла про це дізнатися.
Мора засміялася гіркий, неприємний звук серед білої тиші.
Це ти завжди був на шляху до аеропорту. Завжди мчав рятувати світ.
Не я втік від шлюбу.
Не в мене був роман.
Вона відвернулася й смикнула за дверцята.
Чорт забирай, можеш зачекати? Послухай мене.
Його рука зімкнулася на її передпліччі, і вона злякалася від того, скільки люті відчула в цьому русі. Пильно подивилася на нього, холодним поглядом, наче кажучи, що він надто далеко зайшов.
Віктор відпустив її руку.
Пробач. Господи, я не так усе це уявляв.
А чого ти чекав?
Що між нами щось лишилося.
«Так воно і є», подумала вона. Лишилося навіть забагато, саме тому не можна було дозволити цій розмові тривати далі. Мора боялася, що її знову затягне. Уже відчувала, як це відбувається.
Слухай, мовив Віктор. Я в місті всього лиш на кілька днів. Маю завтра зустріч у Гарвардській школі охорони здоровя, а після цього зовсім вільний. Скоро Різдво, Моро. Я подумав, що можна провести свята разом. Якщо ти вільна.
А тоді ти знову відлетиш.
Принаймні можемо хоч трохи надолужити. Ти не можеш взяти кілька вихідних?
У мене робота, Вікторе. Я не можу просто так її покинути.
Він зиркнув на будівлю і з недовірою засміявся.
Не знаю, як ти могла обрати таку роботу.
Темна сторона, памятаєш? Це я.
Чоловік подивився на неї, його голос став ніжніший.
Ти не змінилася. Аніскільки.
Ти теж, і саме в цьому проблема.
Вона сіла до автомобіля й захряснула дверцята.
Він постукав у вікно. Мора глянула на нього він дивився на неї, на віях блищали сніжинки, і вона не мала вибору, окрім як опустити скло й продовжити розмову.
Коли ми знову зможемо поговорити? запитав Віктор.
Я маю їхати.
Тоді пізніше. Сьогодні.
Не знаю, коли буду вдома.
Ну ж бо, Моро. Він нахилився ближче. Мяко промовив: Ризикни. Я зупинився в «Колонаді». Потелефонуй мені.
Вона зітхнула:
Я подумаю.
Чоловік простягнув руку, стиснув її плече. Його запах знову здійняв хвилю теплих спогадів про ночі, коли вони спали під свіжими простирадлами, переплівши ноги. Про довгі повільні поцілунки з присмаком свіжих лимонів і горілки. Два роки шлюбу лишили по собі незабутні спогади, хороші, так само як і погані, і в цю мить, коли його рука лежала в неї на плечі, хороші переважали.
Я чекатиму твого дзвінка, сказав він. Уже вважаючи себе переможцем.
«Невже він вважає, що це так просто? дивувалася вона, виїжджаючи з паркувального майданчика в напрямку Джамайка-Плейн. Одна усмішка, один дотик і все пробачено?»
Колеса раптом повело на крижаній дорозі, Мора вхопилася за кермо, негайно сфокусувавшись на тому, щоб опанувати авто. Вона була така збуджена, що не усвідомлювала, як швидко їде. Задні колеса «Лексуса» повело, прокрутило в пошуках точки опори. Лише вирівнявши автомобіль, Мора дозволила собі видихнути. І знову відчути лють.
«Спочатку ти розбив мені серце. А тепер ще й мало не вбив».
Ірраціональна думка, але вже як є. Віктор надихав на ірраціональні думки.