Докторко Айлс?
Дзвінок міжнародний?
Ні. Він ще раніше залишав повідомлення. Він у готелі «Колонада».
Мора сковтнула.
Я не можу зараз відповісти.
Він уже вдруге телефонує. Каже, що ви знайомі.
«О так. Це точно».
Коли був перший дзвінок? запитала вона.
Сьогодні по обіді, ви ще були на виїзді. Я лишила повідомлення у вас на столі.
Мора знайшла три рожеві наліпки, що сховалися під стосом документів. Ось воно: «Доктор Віктор Бенкс. Телефонував о 12:45». Вона витріщилася на це імя, у шлунку крутило. «Чому саме зараз? подумки спитала. Стільки місяців минуло, чому ти раптом мені телефонуєш? Чому думаєш, що можеш повернутися до мого життя?»
Що мені сказати? спитала Луїз.
Мора глибоко вдихнула.
Скажіть, що я перетелефоную.
«Як буду готова, чорт забирай».
Вона зібгала папірець і кинула його у сміття. А за мить підвелася, нездатна зосередитися на паперах, і вдягла пальто.
Луїз була здивована, побачивши її у дверях кабінету, готову до негоди. Мора зазвичай ішла звідси останньою і майже ніколи не виходила раніше ніж о пів на шосту. Зараз була заледве пята, і Луїз саме вимикала компютер.
Спробую випередити затори, пояснила Мора.
Гадаю, ви вже запізнилися. Бачили, яка там погода? Більшість офісів у місті вже зачинилися.
Коли це?
О четвертій.
То чому ви тут? Треба було їхати додому.
Мене чоловік забирає. Моє авто на ремонті, памятаєте?
Мора скривилася. Так, Луїз зранку говорила їй про своє авто, але вона, звісно ж, забула. Як завжди, була така зосереджена на мертвих, що недостатньо уваги приділяла голосам живих. Вона дивилася, як Луїз загортається в шарф, вдягає пальто, й думала: «Я надто мало слухаю. Не даю собі змоги познайомитися з людьми, поки вони ще живі». Навіть після року роботи тут вона мало знала про особисте життя своєї секретарки. Ніколи не бачила чоловіка Луїз, знала тільки, що його звати Вернон. Не могла пригадати, ані де він працює, ані ким, почасти тому, що Луїз зрідка говорила про особисте. «Може, це я винна? спитала себе Мора. Може, вона відчуває, що мені не хочеться слухати, що мені комфортніше з моїми скальпелями й диктофоном, аніж із почуттями тих, хто мене оточує?»
Вони разом пройшлися коридором, до виходу на паркувальний майданчик для персоналу. Без розмов просто двоє людей, що рухаються в одному напрямку.
Чоловік чекав на Луїз у автівці, двірники відчайдушно згортали мокрий сніг. Мора помахала їй на прощання, коли вони відїжджали, й помітила ошелешений погляд Вернона, якому, певно, стало цікаво, що це за жінка вимахує так, наче знає їх.
Наче вона взагалі хоч когось знає.
Мора перетнула парковку, ослизаючись на ожеледиці, ховаючи голову від жалко́го крижаного дощу. Мала зробити ще одну зупинку. Виконати ще один обовязок, перш ніж день закінчиться.
Вона поїхала до лікарні Святого Франциска, провідати сестру Урсулу.
Хоча Мора востаннє працювала в лікарні під час інтернатури багато років тому, спогади про останній етап стажування у відділенні інтенсивної терапії лишались яскравими й неприємними. Вона пригадувала хвилини паніки, відчайдушних спроб думати крізь туман невиспаності. Пригадала ніч, коли на її зміні померло троє пацієнтів і все йшло не так Тепер не вдавалося ввійти до інтенсивної терапії й не зустріти привидів колишніх обовязків і давніх невдач.
Це відділення в тутешній хірургії мало центральний пост медсестер в оточенні дванадцяти боксів для пацієнтів. Мора зупинилася біля реєстратури, показала посвідчення.
Я докторка Айлс із лабораторії судово-медичної експертизи. Можна подивитися карту вашої пацієнтки, сестри Урсули Роуленд?
Черговий спантеличено подивився на неї.
Але ж пацієнтка не померла.
Детектив Ріццолі попросила дізнатися, в якому вона стані.
А. Карти лежать он там. Номер десять.
Мора підійшла до стелажа, дістала з комірки карту номер десять. Розгорнула на попередньому операційному звіті. Висновок був написаний нейрохірургом вручну, одразу ж після операції:
«Локалізовано й осушено велику субдуральну гематому. Відкритий скалковий перелом із правого тімяного боку черепа очищено від уламків. Дуральний розрив зашито. Повний звіт про операцію надиктовано. Доктор Джеймс Юень».
Вона повернулася до нотаток медсестер, проглянула зміни стану пацієнтки після операції. Внутрічерепний тиск стабільний завдяки введенню «Маннітолу» й «Лазиксу» внутрівенно та примусовій гіпервентиляції легень. Здається, зробили все, що було можливо, лишалося тільки чекати, щоб побачити, якими будуть наслідки такої травми.
Тримаючи карту, Мора підійшла до боксу номер десять. Полісмен, який сидів біля дверей, кивнув їй, упізнавши.
Привіт, докторко Айлс.
Як справи в пацієнтки? запитала вона.
Наче без змін. Здається, ще не прийшла до тями.
Мора глянула на затягнуті завіси.
Хто там із нею?
Лікарі.
Вона постукала по одвірку й зайшла за завісу. Біля ліжка стояли двоє чоловіків, один високий азіат із проникливим темним поглядом і густою гривою сивого волосся. «Нейрохірург», подумала Мора, побачивши імя на бейджі. Поряд із доктором Юенем стояв молодший чоловік, років тридцяти: білий халат напинався на широких плечах, довге біляве волосся було зібране в охайний хвіст. «Герой-коханець, а не лікар», подумки пирхнула вона, дивлячись на засмагле обличчя й глибоко посаджені сірі очі чоловіка.
Вибачте за вторгнення, мовила Мора. Я докторка Айлс, із лабораторії судово-медичної експертизи.
Судмедекспертиза? дещо спантеличено перепитав Юень. Хіба ж не зарано для вас?
Детектив, яка веде цю справу, попросила перевірити стан пацієнтки. Знаєте, була ще одна жертва.
Так, ми чули.
Я завтра робитиму розтин. Хотіла порівняти характер травм обох жертв.
Навряд чи ви зможете щось побачити після операції. На рентгенівських знімках і сканах, зроблених, коли її привезли, буде видно більше.
Мора подивилася на пацієнтку й не могла не погодитися. Голова Урсули була щільно замотана бинтами, рани змінилися, виправлені рукою хірурга. Вона була в глибокій комі, дихала за допомогою машини. На відміну від витонченої Камілли, Урсула була жінкою кремезною, масивною, з широкими кістками і простим круглим обличчям дружини фермера. Мясисті руки обплетені крапельницями, на лівому запястку браслет із попередженням «алергія на пеніцилін». Над правим ліктем був негарний шрам, товстий і білий наслідок старої, погано зашитої рани. Може, сувенір з роботи за кордоном?..
Я зробив у операційній усе, що міг, сказав Юень. Будемо сподіватися, що лікар Саткліфф зможе не допустити ускладнень.
Мора подивилася на білявого лікаря, який з усмішкою кивнув їй.
Я Метью Саткліфф, її терапевт, мовив він. Вона вже кілька місяців у мене не була. Я лише нещодавно дізнався, що вона в цій лікарні.
Маєте номер її племінника? запитав у нього Юень. Коли він зателефонував, я забув його взяти. Він сказав, що поговорить з вами.
Саткліфф кивнув.
Маю. Буде краще, якщо я спілкуватимуся з родиною. Триматиму їх у курсі.
В якому вона стані? запитала Мора.
Я б сказав, що стабільна, відповів Саткліфф.
А з погляду неврології? розвернулася вона до Юеня.
Він похитав головою.
Надто рано говорити. В операційній усе було непогано, але, як я саме казав лікареві Саткліффу, навіть якщо вона прийде до тями, а цього може й не статися, цілком можливо, що вона нічого не памятатиме про напад. Ретроградна амнезія звична справа для травм голови.
У нього спрацював пейджер, він відволікся.
Вибачте, мушу перетелефонувати. Лікар Саткліфф поінформує вас про її медичну історію.
Він широкими кроками вийшов.
Саткліфф простягнув Морі стетоскопа.
Можете оглянути її, якщо хочете.
Вона взяла стетоскопа й підійшла до ліжка. Трохи поспостерігала, як піднімаються й опускаються груди Урсули. Їй нечасто доводилося оглядати живих, довелося зробити паузу, пригадати свої клінічні навички, гостро усвідомлюючи, що Саткліфф є свідком того, якою непрофесійною вона почувається з тілом, у якого досі бється серце. Мора так довго працювала з мертвими, що з живими тепер почувалася незграбою. Саткліфф стояв в узголівї, загрозливо нависав над нею зі своїми широкими плечима й пильним поглядом, дивився, як вона світить ліхтариком в очі пацієнтці, як пальпує шию. Пальці ковзали теплою шкірою, такою відмінною від холодної, замороженої плоті.
Вона зупинилася.
У сонній артерії з правого боку немає пульсу.
Що?
Зліва пульс сильний, а от справа немає. Вона потяглася по карту, розгорнула на нотатках з операційної. Ось, анестезіолог тут згадує: «Відзначено відсутність правої сонної артерії. Найімовірніше анатомічна варіація норми».
Саткліфф насупився, засмагле обличчя розчервонілося.
Я про це зовсім забув.
То це давня знахідка? Відсутність пульсу з цього боку?
Він кивнув.
Це вроджене.
Мора вставила стетоскоп у вуха й підняла лікарняну сорочку, відкриваючи великі груди Урсули. Незважаючи на шістдесят вісім років, шкіра була досі бліда й молода на вигляд. Десятиліття під захистом чернечої ряси вберегли її від старіння під сонячним промінням. Притискаючи голівку стетоскопа до грудей черниці, вона почула рівне сильне серцебиття. Пульсацію непереможеного серця людини, що вижила.
До боксу зазирнула медсестра.
Лікарю Саткліфф? Рентгенологи просили передати, що знімки грудної клітки готові, можна спуститися.
Дякую. Лікар перевів погляд на Мору. Можемо переглянути й знімки черепа, якщо хочете.
У ліфті вони спускалися разом із шістьма дівчатами-волонтерками свіжі юні обличчя, блискуче волосся. Вони хихотіли поміж собою, кидаючи оцінні погляди на лікаря Саткліффа. Та попри свою привабливість, він не звертав на них уваги, не зводив серйозного погляду з номерів поверхів, що змінювалися на табло. «Принадність білого халата», подумала Мора, пригадуючи власні підліткові роки, коли вона працювала волонтеркою в лікарні Святого Луки в Сан-Франциско. Лікарі здавалися їй недоторканними. Недосяжними. Тепер вона сама була такою й добре знала, що білий халат не захищає від помилок. Не дає непогрішимості.
Вона дивилася на дівчат у накрохмалених уніформах і згадувала себе шістнадцятирічну не таку реготушку, як вони, тиху й серйозну. Навіть тоді свідому темних сторін життя, приваблену мінорними мелодіями.
Двері ліфта розїхалися, дівчата висипалися з нього сонячною біло-рожевою зграйкою, лишили Мору наодинці з Саткліффом.
Вони мене втомлюють, промовив він. Стільки енергії. Якби ж я мав хоча б десяту частину, особливо після нічної зміни. Він зиркнув на Мору. У вас вони часто бувають?
Нічні зміни? Ми чергуємося.
Гадаю, ваші пацієнти не чекають від вас оперативності.
У вас, в окопах, життя інакше.
Чоловік розреготався й раптом перетворився на білявого серфера з усміхненими очима.
Життя в окопах. Саме так іноді й здається. Наче ми на фронті.
Рентгенівські знімки вже чекали на них на столі адміністратора. Саткліфф заніс великого конверта до кімнати для перегляду, закріпив знімки й натиснув на вимикач.
Світло пронизало зображення черепа. Кістку помережали тріщини, схожі на блискавки. Мора побачила дві окремі рани. Перший удар припав на праву скроневу кістку, від нього вниз, до вуха, пішла тонка тріщина. Другий, сильніший, ішов слідом за першим він зімяв череп, проламав його всередину.
Спочатку він ударив її збоку, сказала вона.
Як ви знаєте, що то був перший удар?
Тому що перша тріщина зупинила поширення перехресної від другого удару. Вона показала на тріщини на знімку. Бачите, як ця лінія зупиняється тут, дійшовши до першої тріщини? Сила удару не може перетнути пролом. Це свідчить про те, що удар у праву скроню був першим. Можливо, вона відвернулася. Або ж не бачила його, і він підійшов збоку.
Заскочив її зненацька, припустив Саткліфф.
І цього удару вистачило, щоб вона похитнулася. Тоді він ударив знову, вже далі, ось тут. Мора показала на знімку другу тріщину.
Цей удар був сильніший, сказав він. Розтрощив черепну кістку.
Лікар зняв рентгенівські знімки, повісив томограму. Компютерна томографія дозволила їм зазирнути у череп людини, відкриваючи мозок шар за шаром. Мора побачила кров, що просочилася з розірваних судин: дедалі вищий тиск крововиливу мусив стискати мозок. То була травма, потенційно не менш небезпечна за ушкодження в Камілли.
Утім, анатомія й витривалість у різних людей різні. Значно молодша черниця не пережила цих ран, тоді як серце Урсули продовжувало битися й тіло не бажало відпускати душу. Це не диво хіба що примха долі, як коли дитина падає з шостого поверху й дістає самі лиш подряпини.
Дивно, що вона взагалі вижила, пробуркотів Саткліфф.
Мені теж. Мора глянула на нього. Світло з апарата освітлювало половину його обличчя, перетинаючи кутасті вилиці. Ці удари завдавалися, щоб убити.
4
«У Камілли Маджіннес були молоді кістки», думала Мора, дивлячись на рентгени на негатоскопі моргу. Роки ще не сточили суглобів послушниці, не зібгали хребців, не кальцифікували хрящову тканину ребер. Тепер вони цього й не зроблять. Камілла опиниться в землі, її кістки навіки залишаться молодими.
Йошима зробив рентген повністю вдягненого тіла звична пересторога, щоб не пропустити кулі чи інші металеві фрагменти, що могли застрягнути в одязі. Окрім розпяття та булавок на грудях, металу на рентгені видно не було.
Мора зняла знімки торса, і жорстка рентгенівська плівка мелодійно дзенькнула, згинаючись, в її руках. Вона взяла знімки черепа, закріпила їх затискачами.
Господи, пробелькотів детектив Фрост.
Пошкодження черепа були жахливі. Одного з ударів вистачило, щоб загнати фрагменти кістки значно глибше за її загальний рівень. Хоча Мора ще не зробила жодного розрізу, вона здогадувалася, що побачить усередині. Розірвані судини, туго наповнені кровю пазухи. І мозок, набряклий під тиском крові.
Розповідайте, док, сухо й по-діловому озвалася Ріццолі. Цього ранку вона мала здоровіший вигляд, увійшла до моргу звичною швидкою ходою, як справжня воїтелька. Що ви бачите?
Було три окремих удари, перший влучив сюди, у тімя. Вона показала на тріщину, що спускалася вперед по діагоналі. Інші два удари в потилицю. Я припускаю, що тоді вона вже лежала обличчям донизу, безпорадна й розпростерта. Саме тоді останній удар розтрощив череп.
Фінал був такий жорстокий, що вони з детективами трохи помовчали, уявляючи жінку, що лежить на підлозі, обличчям на холодному камені. Нападник заносить руку, стискаючи смертельну зброю. Тишу в каплиці порушує звук, з яким розколюється кістка.
Забили, наче маленьку тваринку, завважила Ріццолі. Вона не мала жодного шансу.
Мора розвернулася до столу, на якому лежала Камілла Маджіннес, досі у просоченому кровю чернечому вбранні.
Роздягнемо її.
Йошима чекав, убраний у рукавички й халат привид лабораторії. Він мовчки спритно зібрав на таці потрібні інструменти, змінив кут ламп, підготував тару для зразків. Мора навіть не мусила нічого говорити: погляду вистачало, щоб він прочитав її думки.
Спочатку вони зняли чорні шкіряні черевики, практичні й незугарні. Тоді спинилися, дивлячись на кількашаровий одяг і готуючись до того, чого ще ніколи не робили, до роздягання черниці.
Спочатку треба зняти апостольник, мовила Мора.
Це що? запитав Фрост.
Пелерина на плечах. Тільки от я не бачу застібок спереду. І не бачила нічого на рентгені. Перевернемо її на бік, я подивлюся ззаду.
Тіло, застигле у трупному заціпенінні, було легке, немов дитяче. Вони перекотили її на бік, Мора розєднала краї пелерини.
Липучка, повідомила вона.
Фрост здавлено засміявся.
Не може бути.
Зустріч сучасності й середньовіччя.
Мора зняла апостольник, згорнула його, поклала на пластикове простирадло.
Я розчарований. Черниці з липучками.
А ти хотів, щоб вони лишалися в темних віках? спитала Ріццолі.
Просто думав, що вони більше шанують традиції, якось так.
Не хочу розбивати ваших ілюзій, детективе Фрост, мовила Мора, знімаючи з черниці розпяття на ланцюжку, але нині деякі ордени навіть мають власні веб-сайти.
Нічого собі. Черниці в Інтернеті. Це виносить мозок.
Схоже, далі нарамник, припустила Мора, вказуючи на накидку без рукавів від плечей до пят. Вона обережно зняла його через голову жертви. Тканина, просочена кровю, зовсім зашкарубла. Мора поклала її на інше пластикове простирадло, разом зі шкіряним поясом.