Дзвінок з мобільного телефону відірвав його від рибних бургерів якраз посеред трапези. Це була Ася, його колишня однокурсниця.
Потрібна твоя компетентна допомога! Терміново!
Гаразд. Зустрінемося завтра о девятій ранку при повороті на міст, як їхати на острів.
Заступник начальника обласної міліції завжди готовий був вислухати Асю Вуїч. Вона заслуговувала на увагу хоча б тому, що все життя приятелювала з його дружиноюТамарою Бобровою. Тією самою красунею, яка тридцять років тому дівчам правила бал у їхньому товаристві. Усі вони навчалися тоді у технікумі, Томка наймодніше вдягалася й вважалася найбільш перспективною нареченою з огляду на статки батька. Йшлося про відомого члена ЦК, який проштрафився через неправильні погляди своєї дружини. Після переїзду з Москви його призначили на посаду першого секретаря обкому партії, а потім він керував електротехнічним технікумом. За начитаною, елегантною Тамарою упадали хлопці з випускних груп, а вона перебирала їхніми кандидатурами, як хотіла. Власне, тоді Сашко не дуже розраховував на успіх в очах такої красуні і розумниці. Вдома у неї скрізь були книжки, тут вечорами читали вголос Мандельштама і Пастернака, щовечора хтось сідав за піаніно, звучали вальси Шопена і Мендельсона. У виконанні цієї дівчини однокурсники вперше почули мелодії з уславленої «Вестсайдської історії» Бернстайна Лише мініатюрна оката Вуїч, в якої тато мав дворянське походження, спромоглась увійти до їхньої компанії. Але її переслідувала малоприємна роль організатора масовки на постійних дефіле сестер Бобрових.
Верес одружився таки на коханій Тамарі. Щоправда, після того як вона побувала у шлюбі з його другом Рустемом. І все було б добре, якби якогось дня генералу не розповіли по великому секрету, що його хлопя часом перебуває у досить дивному стані. Затримають, приведуть у районний відділок міліціїі відпускають, як тільки дізнаються, чий то нащадок. Після того відкриття Верес прийшов додому і вивернув кишені Олегових штанів. Звідти випав пакетик з травою, сім чи десять грамів. Просто ганебно! Якийсь хрущ носитиме сюди зілля у нього під носом?! Запитав дружину: «Хіба ти не помічала, що син бавиться з наркотиками?». «Не руш! заволала вона. Не підходь! Ти його вбєш!». Олександр Володимирович відступив. Колись заприсягся, що її синок ніколи не бачитиме від нього зла, а тільки добро. Тамара почала верзти якусь нісенітницюмовляв, він, Верес, бачить в її синові від першого шлюбу причину своїх невдач, втілення зла Завжди, як тільки чоловік намагався розібратися з Олегом, вона ставала між ними.
Коли вдома здіймався ґвалт, генерал йшов із дому. Відразу прямував на острів. Тут йому було легше, душа ставала на місце. Якось після чергової сварки не став ночувати вдома. Тамара не промовчала і кинула вороже: «Зраджуєш!..». Отак і розійшлись. Але трапилося це не відразу. Промучилися з Олегом довго. Виявляється, наркотики він спробував ще в тринадцять років. Лікування в наркологічному диспансері коштувало чималих нервів, дружина не бажала розголосу. Утім кому-кому, а генералу розголос теж був ні до чого. Однак чи є якийсь інший спосіб зупинити цю заразу? Та дарма старавсяОлег втік із лікарні. А примусового лікування від наркоманії, за рішенням суду, як би на тому не наполягав батько, не застосовували. Прийшов часвзяли хлопця служити до армії, та він не витримав, дав драпака з частини. Знову татко-міліціонер виручив, використовуючи звязки. Загладив скандал, відрядив лікуватися до всесвітньо відомого нарколога у Киргизії. Там серед діточок інших впливових людей Олег трохи дійшов до тями. Та, повернувшись до рідного міста, знову зірвався.
Виріс Тамарчин і Рустемів нащадок і став статево дозрілим чоловягою. Був він дорослим тільки з виду, а розум мав дитячий: не хотів вчитися, жодної спеціальності не мав, ніде не працював. Натомість його пристрасть до наркоти в поєднанні з алкоголем набирала чимдалі страхітливіших обрисів. Найменшою провиною в його поведінці було те, що він виносив речі з дому, аби купити собі чергову пайку дурману.
Верес сушив голову над тим, як запобігти іншим конкретно злодійським проявам цієї поганої звички. Він зробив останню поступкунаполіг, щоб психіатри оформили хлопцю інвалідність. Відтепер вчинки Тамарчиного синка розглядалися крізь призму шизофренії. Це була остання межа. Попередив обох: наявність такого діагнозу не позбавляє злочинця від кримінального переслідування. І пообіцяв, що більше не ховатиме Олега від справедливого покарання. Забрав із собою молодшого сина Владислава і зарікся показувати його родичамзіпсують! Сказав, що побачаться вони лише за умови, якщо старший син назавжди покінчить із зіллям і влаштується на роботу. Після такого ультиматуму у жінки остаточно поїхав дах. Подружжя розсварилося вкрай.
Верес прийняв такий стан речей як кармічне випробування.
Відтоді минуло більше рокуОлег тримався в тіні. Про скандал у їхній сімї нібито ніхто не знав, принаймні не говорили вголос. У Тамари була така-сяка робота у центральному універмазі. Щомісяця Верес оплачував комунальні витрати колишній сімї, залишивши їй приміський котедж, де стільки років прожили всі разом, а сам з молодшим сином перейшов жити у службове житло.
Він став не першим і не останнім генералом, чий нащадок вживав наркотики. Ця зараза поширилася після Афганської війни. Біда оселилася в домівках багатьох українських сімей. Талібан помстився за вбитих воїнів тим, що зробив хворими дітей своїх ворогів
Розмірковуючи над цим, Олександр Володимирович водночас неуважно стежив за черговим футбольним матчем по телевізору. А на завершення дня чоловік таки дійшов висновку, що Тамара стала немов якір його свободи з часу, як вони одружились і він усиновив Олега. Справжнє становище в його сімї рано чи пізно буде відоме всім і погана слава його найближчих родичів обернеться тенетами на його шиї.
Верес, живучи самітником, уже не перший місяць помічав, що занурюється в жахливий депресивний стан. Пити він не міг, нескінченно спілкуватися з Інваром і ходити на полювання теж не часто випадало. Що ж буде далі? Зявилося жагуче бажання припинити цю муку і щось докорінно змінити у власній долі. Ася могла стати призвідницею цих змін. Тільки він поки що не знав, з якого боку.
Друга глава
Американського морпіха викрили вчора. Це вдалося зробити власними силами. Щоправда, трохи допомогла Асина подруга, «ас» у сфері інформаційних технологій. Вона порадила, як вчинити далі. Потрібно було виявити місцезнаходження компютера, з якого надсилає свої листи морпіх, який буцімто перебуває у Перській затоці. Той самий вояк, який, за його словами, в складі обєднаних сил США і Великобританії захищає шиїтське і курдське населення. Подруга вже три роки як жила у Сполучених Штатах, ще й досконало володіла англійською. Добре їй давати поради з Америки, де інформаційні технології стали неодмінним додатком соціальної політики президента Білла Клінтона. Пише, мовляв, потрібно зясувати «ай-пі» адресу. А як практично це зробити, Ася прочитала на якомусь сайті. «Ай-пі» адресу, з якої надсилав листи морпіх, неможливо було виявити, така відповідь надійшла за кілька секунд на Асин запит. Хоча платформа, завдяки якій ця адреса існує,цілком легітимнаросійська. Вочевидь, особа, яка користується цією «ай-пі» адресою, не бажає, щоб її виявили. Військовівони такі втаємничені Але чому саме російська платформа? Асю почав брати сумнів, чи не сидить її «морпіх» десь у Твері чи Рязані, а, може, й ще ближче. А головне невдоволення полягало у неправильності ситуації. Що це за коханий, який після кількох місяців листування наважується просити у жінки грошей? Подруга висловила припущення, що йдеться про міжнародну шахрайську мережу.
Однак Ася Вуїч все ще перебувала у загальмованому стані і лише за якихось пару годин спромоглася таки покінчити з мрією заарканити перспективного американського нареченого. На цьому можна було поставити крапкуказка у вигляді любовного листування скінчилась. Але, якою б прикрою не була поразка, цікавість взяла гору. Асі вдалося дізнатися у «морпіха» прізвище одержувача коштів і назву лондонського банку, куди мали би надійти її дві тисячі англійських фунтів стерлінгів. «Але ж яка психологічно точно вивірена гра, яке знання жіночої психології!»не могла заспокоїтися Ася. Вона запалилася почуттям помсти. І справді, листи «морпіха» вражали, розбурхували уяву, вони були складені майстерно, і з них поставав образ мужнього, благородного і самотнього воїна. Усе це завдавало їй разючого удару в самісіньке серце. А чого були варті самі фотографії, які постачав Асі «морпіх»! Вони мали більш ніж достовірний характер. Особливо той знімок, на якому було зібрання шановного керівництва військового миротворчого зєднання. Камера зафіксувала майже інтимний момент, коли у великі коробки розкладалися пачки доларів. Тих самих коштів, зароблених морпіхами, які збираються йти у запас. Серед цих героїв, мовляв, і він, Майкл Фостер зі штату Іллінойс. Оскільки ж він хоче назавжди повязати свою долю з пречудовою Асею, то відправив свою коробку з доларами до Лондона, у той самий банк, чиї реквізити надсилає своїй коханій.
Була з-поміж надісланих «морпіхом» фотографій особливаз неї дивився чоловік, якому відводилася роль «дипломатичного курєра». Він мав би доправити до України кошти і нагороди «морпіха». Американець переживав, аби з ним чогось не трапилося перед самісіньким виходом у запас. Цінний пакунок, який начебто мали намір надіслати Асі, за словами «морпіха», зберігався в ятці одного з лондонських банків. Саме за доставку цього «герметично запаяного» вантажу до України і повинна була заплатити Олександра Вуїчта єдина людина, якій «морпіх» міг би зі спокійною душею передати свій скарб. Утім Майкл Фостер уже встиг запідозрити її у нещирості. «Люба моя! писав він у своєму останньому листі.Ти мені не довіряєш. Усе, що потрібно тобі зробитице надіслати на зазначену адресу дві тисячі англійських фунтів стерлінгів».
Після того як Ася промучилася біля компютера три години, вона пішла на кухню і випила холодного соку. Потім у стані якогось ступору повернулася назад, сіла за письмовий стіл і, натхненна якоюсь вищою силою, набрала потрібні пошукові слова. Потім клікнула на адресі сайту, підказаного Гуглем. Яке щастя! з веб-простору на монітор випала рясно засіяна текстом сторінка. Жінка обрала потрібну опцію і раптом змінилася на обличчі. З екрана на неї напливало посвідчення «дипломатичного курєра»! Чоловік на фотографії зберігав той самий байдужий вираз людини, яка перебуває в стані цілковитої апатії. «Ну і мармиза! Він схожий на безперспективного пацієнта якоїсь онкологічної клініки!»подумала Ася і здригнулася через відчуття огиди, якою пройняло все її єство. Поборовши гостру неприязнь до субєкта, зображеного на світлині, Ася переключилася на інший файл. Це було надіслане «морпіхом» посвідчення, яке він буцімто сканував спеціально для своєї віртуальної подруги. Мовляв, нехай переконається в «справжності» його «курєра». Обидва посвідченняз сайту і з електронної пошти Фостерабули одним і тим самим документом. З тією лише різницею, що перший виклала на своєму офіційному сайті американська служба захисту прав споживачів. Служба попереджала про міжнародну шахрайську мережу, що діє з допомогою таких «курєрів».
Асю ледь не «розвели», як мале дитя!
Але й це відкриття не вбило її інтересу до «морпіха», зображеного на фото. Ця світлина викликала якесь подвійне враження. Вона мала б служити наживним гачком для жертви. Водночас чесне, відкрите обличчя чоловіка у військовій формі свідчило про неабияку мужність. Жінка думала: «Хіба може брехати людина з такими очима?! І як не соромно шахраєві ганьбити честь мундира американського військовослужбовця! Так просто йому це не минеться». Портрет морпіха міг належати людині, яка існує насправді. А втім, вона припускала, що цього морпіха могло й вже не бути серед живих. Ася відчайдушно намагалася виправдати свій невідчепний інтерес до чоловіка, з яким нібито пережила віртуальний роман. Їхні душевні стосунки тривали півроку і не минулися безслідножінка почала почуватися краще, навіть схудла і подбала про оновлення свого гардеробу. Американець приходив в її сни. І Ася подумала, що через таку пригоду не спатиме ночами. Вона згодна була б остаточно поставити крапку в цій історії, якби дізналася, хто ж насправді зображений на портреті, виставленому в інтернеті шахрайською фірмою під іменем Майкла Фостератого самого, який буцімто зацікавився її 45-річною особою і який досі значиться її другом у Фейсбуці.
Ось на цій думці Вуїч і згадала про Вереса. Щоправда, з часу їхньої останньої зустрічі минуло, здається, близько двох років. Після того, що сталося в сімї генерала, було б безсовісно з її боку копирсатися в його душевних переживаннях. Але сьогодні не той випадок. Цього разу був конкретний привід і копирсатися треба було в її почуттях.
Розсерджена Ася набрала номер телефону свого друга. Довго ніхто не озивався. Нарешті вона почула знайомий баритон Сашка. Генерал попередив, що їх чекає не просто прогулянка, а фізична розминка. Знав, що Ася Вуїч, незважаючи на роки, й досі зберігає спортивну формуз часів їхнього спільного навчання у гідротехнікумі. Тоді вони були в одній команді з велоспорту. Тепер обоє без пари. Щоправда, Верес і досі офіційно значився як одружений.
Вранці Вуїч стояла в тому місці, де вони домовилися зустрітися. На голові в неї сміховинно стирчав балабончик лижної шапочки. Генерал зупинив свої «Жигулі», вийшов усміхаючись, обійняв приятельку, поклав її рюкзачок у багажник, посадив у крісло поруч із собою. Потім дістав із бардачка букетик мімоз і простягнув їх Асі. Цілий оберемок таких квітів лежав на задньому сидінні. Чоловік знав, що подобається жінкам, хоча не часто користувався цим, але сьогодні було 8 Березнячас, коли вони мали право на подарунки і компліменти від нього.
Здавалося б, низенька на зріст Вуїч і двометровий Верес являли собою кумедну пару. На перший погляд, харизматичний серцеїд і невротична дамочка із зовнішністю гризетки. Але насправді цей чорнобровий степовик, схожий на голлівудську зірку, й прудка оката Аська були гарними партнерами і навіть без слів розуміли одне одного.
Жінка скоромовкою розповіла про свій віртуальний роман. Вислухавши її історію, Сашко відразу сказав:
Справжнісіньке «кидалово»! Ти хочеш із цим іще щось робити?
Жінка подала генералу аркуш паперу з написаною на ньому адресою.
Тут прізвище одержувача коштів і його банківський рахунок у Лондоні. Хіба таке не цікавить нашу доблесну міліцію?
Вони проїхали міст, відчули під колесами скелястий ґрунт острова і зупинилися біля пішохідної доріжки. Верес припаркував машину і відчинив дверцята. До салону увійшло вологе свіже повітря. Чоловік начебто хотів відразу ж підвестись, але спершу поглянув на свою супутницю, примружився і вїдливо подивився їй просто у вічі.
І це все, що ти хотіла мені сказати?
Жінка розпачливо зітхнула і опустила очі. Голос її затремтів, на шиї позначилася вена.
Звісно, не про того шахрая мова Я про портрет самого «морпіха»! Він пише, що має багато нагород, що є заслуженим ветераном збройних сил. Сашко, прошу тебе, довідайся, кому насправді належить це фото! І яке прізвище в цього чоловіка! Я все-все хочу знати про нього!
Генерал перестав образливо підсміюватись і взяв фотографію «морпіха» в руки.
А що, він симпатичний. Яка ж ти романтична! Ну, не ображайся, я бажаю тобі щастя. Гаразд, я постараюсь тобі допомогти! Ану, тепер давай за мною!
Верес підвівся, ворухнув плечима і побіг, Ася за ним. Відстань між ними швидко збільшувалася. Їхній супутниквівчарка з білою рискою на тімїрозгубився і не знав, за ким йому слідувати. Генерал покликав собаку:
Інваре!
Три постаті здійснили три кола навколо озерця, а потім попрямували до джерела, де Сашко зібрався набрати води. У його рюкзаку торохнули порожні фляги.
Ася аж задихалася, ледь встигаючи за своїми супутниками.
Ну і кличка у твого пса. А ти знаєш, що означає слово «інвар»? Це сплав заліза з нікелем.
Тобі видніше. Це ж ти у нас після технікуму подалась у металургійний інститут.
і набула там спеціальності «обробка металів під тиском». Але від того диплома залишився тільки спомин. Ти ж знаєш, наше славнозвісне конструкторське бюро давно спочило з Богом.
А де тепер твоє місце базування?
А! розпачливо махнула рукою Ася. Усього-на-всього міський Центр технічної творчості для юнацтва. А ти, бачу, як завжди, на висоті. Але чому сам? Невже з часу, як пішов від Томки, не вподобав собі іншу красуню?
Генерал хотів відмовчатися, але нагадування про дружину його зачепило.
Він уточнив:
Не я пішов, мене «пішли». Через Олега
Підла Аська, давня подруга дружини, хотіла підштовхнути співрозмовника на дальшу відвертість.
Не вірю! Такий мент, як ти, може скрутити будь-якого злодія, а не те, що якогось сопляка з пайкою в кишені.
Верес глипнув на колишню однокурсницю і бовкнув похмуро:
Не мій він син. У тім-то й справа.
Ася це знала.
Генерал зі своєю приятелькою ще довго роззиралися на всі боки, підходили до скель, торували притрушені листям стежки, поки не зупинилися біля полеглої сосни, чий стовбур можна було використати замість тимчасового столика. З Вересового рюкзака визирнули бутерброди, з Асиногоапетитні пиріжки.